П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/3730/20-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дмитришена Руслана Миколаївна

Суддя-доповідач - Капустинський М.М.

28 грудня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Смілянця Е. С. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року (прийняте в м. Вінниці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення (Лівобережне) Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення (Лівобережне) Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення (Лівобережне) Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради від 28.01.2020 року (протокол №4 від 28.01.2020 року), яким було відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті державної соціальної допомоги при народженні дітей, а саме: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2

- зобов`язати Управління соціального захисту населення (Лівобережне) Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу при народженні дітей, а саме на: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що разом сім`єю до листопада 2019 року проживали на окупованій території України в Автономній Республіці Крим. В подальшому, позивач разом із сім`єю була вимушена переїхати для проживання на підконтрольну Україні територію, а саме до м. Вінниця, де вони отримали статус внутрішньо переміщених осіб. Оскільки діти ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) народилися на тимчасово окупованій території України, тому виписні епікризи про народження дітей із пологового будинку було оформлено не у відповідності до вимог діючого законодавства України, що позбавило можливості позивача вчасно отримати свідоцтва про народження дітей.

Після отримання свідоцтв про народження дітей, на підставі рішень Вінницького міського суду Вінницької області, позивач звернулась до відповідача із заявою від 08.01.2020 року про призначення їй виплати допомоги при народженні дітей, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Заяву мотивувала тим, що в зв`язку із проживанням та народженням дітей на тимчасово окупованій території України, та до моменту отримання свідоцтв про народження дітей українського зразка, вона не мала можливості реалізувати своє право на таку допомогу від держави.

У відповідь на заяву позивача, 03.02.2020 відповідач повідомив, що на засіданні міської комісії з питань призначення та надання населенню житлових субсидій, соціальних допомог, пільг та розгляду інших соціальних питань було прийнято рішення про відмову у призначенні державної допомоги при народженні дитини, у зв`язку із пропуском 12-ти місячного терміну після народження дитини, встановленого для призначення такого виду допомоги.

05.02.2020 року позивач повторно звернулась до відповідача із заявою, в якій просила поновити пропущений строк на звернення для призначення допомоги при народженні дитини, призначити й виплатити їй допомогу при народженні дитини на двох дітей, обґрунтовуючи поважність причин такого пропуску. Відповіддю від 13.02.2020 року було відмовлено в поновленні такого строку, з посиланням на те, що це не передбачено Законом.

Не погодившись із таким рішенням позивач оскаржила його у судовому порядку.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищевказане рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач перебуває в шлюбі з ОСОБА_4 , який зареєстровано 21.10.2013 року Залізничним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Сімферопольського міського управління юстиції в Автономній Республіці Крим, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

До листопада 2019 року позивач була зареєстрована та проживала в Автономній Республіці Крим, що підтверджується записом в паспорті останньої серії НОМЕР_2 .

Під час проживання на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим у подружжя народилися два сина: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . В зв`язку з тим, що на час народження дітей позивач із сім`єю проживали на тимчасово окупованій території України, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, у неї, з об`єктивних причин, не було можливості отримати свідоцтво про народження дітей українського зразка.

Задля отримання свідоцтв про народження дітей позивач, після переїзду до м. Вінниця, звернулась до Вінницького міського суду Вінницької області з відповідними позовними заявами.

Рішенням від 12 листопада 2019 року у справі №127/30642/19 Вінницький міський суд Вінницької області заяву задовольнив та встановив факт народження дитини чоловічої статі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, держава Україна, у громадянки України ОСОБА_1 .

Рішенням від 12 листопада 2019 року у справі №127/30634/19 Вінницький міський суд Вінницької області заяву задовольнив та встановив факт народження дитини чоловічої статі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, матір`ю якого є ОСОБА_1 та батьком якого є ОСОБА_4 .

На підставі зазначених рішень, позивачем отримано свідоцтва про народження дітей.

Відповідно до свідоцтв про народження від 14.11.2019 серії НОМЕР_3 та від 15.11.2019 серії НОМЕР_4 позивач є матір`ю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які були народжені на окупованій території Автономної Республіки Крим.

02.12.2019 позивач разом із дітьми була взята на облік та отримала статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджено довідками за №529-5000240311, №529-5000240331 та №529-5000240329, в яких зазначено, що позивач є законним представником, що супроводжує малолітню дитину, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 .

08.01.2020 року позивач звернулась до Управління праці та соціального захисту населення м. Вінниця (Лівобережне) із заявою про призначення та виплати допомоги при народженні дітей.

У відповідь листом від 03.02.2020 року за №С-08-1513 відповідач повідомив про те, що на засіданні міської комісії з питань призначення та надання населенню житлових субсидій, соціальних допомог, пільг та розгляду інших питань прийнято рішення - протокол №4 від 28.01.2020 року щодо відмови в призначенні державної допомоги при народженні дитини. Одночасно із відповіддю позивачу надіслано витяг з протоколу №4 від 28.01.2020 року.

05.02.2020 року позивач повторно звернулась до відповідача із заявою, в якій просила поновити пропущений строк для звернення до призначення допомоги при народженні дітей, призначити та виплатити допомогу при народженні дітей та виплатити заборгованість сум адресної допомоги на кожну дитину, яка утворилась до дня поновлення строку звернення призначення допомоги при народженні дитини, на двох дітей.

Листом від 13.02.2020 за №С-08-13521 відповідач повідомив про те, що ні Законом України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми", ні Порядком призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, не передбачено поновлення чи продовження пропущеного строку для подання заяви про призначення допомоги при народженні дитини.

Не погоджуючись із рішенням відповідача, позивач звернулась до суду із даним адміністративним позовом.

За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з нормами частини 1 статті 13 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001р. №2402-III (далі - Закон №2402-III) з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім`ях, держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» від 21.11.1992р. №2811-XII (далі - Закон №2811-XII) та іншими законами України.

Відповідно до статті 3 Закону №2811-XII визначені види державної допомоги сім`ям з дітьми, зокрема, допомога при народженні дитини.

Статтею 10 Закону №2811-XII визначено, що допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Положеннями статті 11 Закону №2811-XII визначено, що для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

Виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; у разі виникнення інших обставин.

Зазначені норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1751 від 27.12.2001 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України №59 від 04.02.2009 року; далі - Порядок №1751).

Відповідно до пункту 10 Порядку № 1751 визначено, що допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.

Пунктом 11 Порядку № 1751 для призначення допомоги при народженні дитини органу соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подається: 1) заява одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики; 2) копія свідоцтва про народження дитини (з пред`явленням оригіналу).

Згідно з положеннями п.12 Порядку №1751 допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Відповідно до пункту 13 Порядку №1751 виплата допомоги поновлюється у випадках, передбачених абзацами двадцятим - двадцять сьомим, двадцять дев`ятим і тридцятим цього пункту, у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною (один з батьків дитини, опікун), звернулася протягом дванадцяти місяців після припинення виплати допомоги до органу, що призначив допомогу, з письмовою заявою.

Тобто, вказаними нормами передбачені певні обмеження, які стосуються строку подання заяви про поновлення виплати допомоги, який, позивачем пропущено.

Разом з тим, подання до органу соціального захисту населення копії свідоцтва про народження дитини є обов`язковою передумовою для отримання допомоги при її народженні.

Як встановлено з матеріалів справи, діти позивача народилася на тимчасово окупованій території України - Автономній Республіці Крим.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.

Відповідно до положень частини 1 статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 № 1207-VII Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Соціальний захист є конституційною гарантією громадян України відповідно до ст. 46 Конституції України.

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до частини 1 статті 18 вищезазначеного Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

З матеріалів справи встановлено, що діти позивача - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , народились на території України.

Отже, позивач та її діти є громадянами України, тобто, мають такі ж конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що позивач отримала свідоцтва про народження дітей державного зразка - лише 14.11.2019 року з незалежних від неї причин, а саме народження дітей на тимчасово окупованій території України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а наявність такого свідоцтва є обов`язковою, невід`ємною передумовою для звернення до органу соціального захисту населення із заявою про призначення допомоги при народженні дитини, що в свою чергу зумовило неможливість своєчасного звернення позивача до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини.

Так, відповідно до частини 2 статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Отже, право позивача на отримання спірної допомоги є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань. Водночас колегія суддів звертає увагу, що позов заявлено в інтересах дітей для їх належного матеріального забезпечення, та наголошує, що позивач з об`єктивних причин не мала змоги звернутися до відповідача з відповідною заявою, оскільки була змушена змінювати місце проживання.

Згідно з ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995р.), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991р. №789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14.02.2018 у справі №591/610/16-а, від 02.10.2018 у справі №495/3711/17, від 05.09.2018 у справі №223/859/16-а, від 07.04.2020 у справі №226/450/17, від 07.04.2020 у справі №554/7523/16-а та інших.

Так, у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №226/450/17 зазначено, що відмова відповідача у поновленні позивачу виплати допомоги при народженні дитини у зв`язку з пропуском 12 місячного строку звернення з відповідною заявою, не можна визнати обґрунтованою за умови що пропуск такого строку відбувся з об`єктивних, незалежних від волі позивача причин, а також враховуючи, що звернення за поновленням виплати допомоги відбулось невідкладно після отримання позивачем статусу внутрішньо переміщеної особи.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності посилання відповідача на приписи постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 "Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", як на підставу для відмови у призначенні допомоги при народженні дитини позивачу, з огляду на те, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для відмови в призначенні та виплати допомоги при народженні дитини, а Постанова КМУ №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання допомоги при народженні дитини позивачем.

Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, при розгляді даної справи колегія суддів враховує, що аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в рішенні від 03.05.2018 року у зразковій справі № 805/402/18.

З огляду на зазначене, відмову відповідача у поновленні позивачу виплати допомоги при народженні дитини у зв`язку з пропуском 12 місячного строку звернення з відповідною заявою, за умови що пропуск такого строку відбувся з об`єктивних, незалежних від волі позивача причин, не можна визнати обґрунтованою.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315,316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 28 грудня 2020 року.

Головуючий Капустинський М.М. Судді Смілянець Е. С. Сапальова Т.В.