ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.12.2020Справа № 910/12443/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" вул. Антоновича, буд.127, м. Київ, 03150

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз України" вул. Рибальська, 2, м. Київ

про стягнення 12409,34 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз України" про стягнення 12409,34 грн., а саме 5220,00 грн. основного боргу, 3351,79 грн. пені, 2610,00 грн. штрафу, 344,17 грн. процентів річних та 673,38 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору про відкриття рахунку в цінних паперах № 1791-Д від 20.10.2010 в частині оплати наданих позивачем банківських послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, штраф, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/12443/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/12443/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Так, на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 у справі № 910/12502/20 через відділ діловодства суду 17.09.2020 від позивача надійшло клопотання про доручення до матеріалів справи пояснень з відповідних питань, визначених згідно з п. 3 резолютивної частини ухвали від 01.09.2020.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про їх право подати відзиви на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 01.09.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача а саме: 01011, місто Київ, вулиця Рибальська, будинок 2, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Разом з тим ухвала суду від 01.09.2020 повернута відділенням поштового зв`язку 11.11.2020 неврученою відповідачу у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того згідно п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), провадження № 11-268заі18).

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/12443/20 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення їх про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 01.09.2020, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористалися наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Промгаз України" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як свідчать матеріали справи, 20 жовтня 2010 року між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (позивач у справі, зберігач за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промгаз України" (відповідач у справі, депонент за договором) укладено Договір про відкриття рахунку в цінних паперах № 1791-Д (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого депонент доручає, а зберігач зобов`язується надавати депоненту послуги щодо відкриття та ведення рахунку в цінних паперах, зберігання належних депоненту цінних паперів, обслуговування операцій за цим рахунком, отримання доходів за цінними паперами на викладених нижче умовах згідно Положення про депозитарну діяльність, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 17.10.2006 №999, чинного законодавства України та внутрішніх нормативних документів зберігача.

Пунктами 2 - 10 Договору сторони визначили права та обов`язки сторін, взаємні обов`язки сторін, виконання умов договору, відповідальність сторін та строк дії договору тощо.

За умовами пункту 7.1 Договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення його печатками сторін та діє до 31 грудня календарного року (включно), в якому укладено договір.

Договір вважається кожен раз пролонгованим на 1 (один) рік, якщо за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії цього договору сторони або будь-яка із сторін не виявили бажання у письмовій формі його розірвати (пункт 7.2 Договору).

Вказаний Договір підписаний представниками депонента та зберігача і скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Окрім цього, згідно із статтею 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" цінні папери - документи установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, що має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов`язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю, які є учасниками Національної депозитарної системи, здійснюють, зокрема, діяльність зі зберігання і обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах та операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

Відповідно до частин 1, 3 статті 7 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" діяльність, пов`язана із зберіганням цінних паперів та обліком прав власності на них, здійснюється на підставі договору про відкриття рахунку у цінних паперах, який укладається власником цінних паперів з обраним ним зберігачем; депозитарного договору, який укладається між зберігачем і депозитарієм; договору про обслуговування емісії цінних паперів, який укладається між емітентом та обраним ним депозитарієм; договору про кореспондентські відносини щодо цінних паперів, який укладається між депозитаріями.

У договорі про відкриття рахунку у цінних паперах визначаються умови ведення рахунку власника цінних паперів, порядок проведення операцій емітента, порядок надання облікової та фінансової інформації зберігачем, а також умови оплати його послуг тощо.

Згідно абзацу 12 частини 1 статті 1 Закону України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів" встановлено, що договір про відкриття рахунку в цінних паперах - договір між власником цінних паперів та обраним ним зберігачем про передачу власником належних йому цінних паперів зберігачу для здійснення депозитарної діяльності.

Депозитарна діяльність - надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів (абзац 8 частини 1 статті 1 Закону України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів"

Умовами пункту 2.1 Договору передбачені зобов`язання Зберігача щодо відкриття Депоненту рахунку у цінних паперах протягом трьох робочих днів, після подання Депонентом належним чином оформлених документів згідно з вимогами Зберігача та чинного законодавства України; здійснення зберігання та облік цінних паперів Депонента, що зберігаються у Зберігача; ведення рахунку в цінних паперах шляхом виконання операцій згідно та в строки, обумовлені внутрішніми документами Зберігача, якщо порядок виконання операцій не суперечить чинному законодавству України тощо.

У відповідності до пункту 5 Договору вид, форма випуску, кількість цінних паперів та інші умови ведення рахунку у цінних паперах визначаються розпорядженнями Депонента, договорами - дорученнями або додатками до цього Договору.

Як встановлено судом згідно матеріалів справи, на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було відкрито Товариству з обмеженою відповідальністю "Промгаз України" рахунок №013104 у цінних паперах.

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" № 151-3/48 від 14.07.2020, в системі депозитарного обліку депозитарної установи - Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", за період з 01.11.2017 по 30.06.2020 (включно) на рахунку в цінних паперах власника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз України" (код ЄДРПОУ - 32851474), адреса: 01001, м. Київ, вул. Рибальська, буд 2, обліковуються прості іменні акції у кількості 2 740 001 штука загальною номінальною вартістю 30 003 010,95 грн.

Заперечень щодо факту відкриття на підставі спірного Договору рахунку в цінних паперах та здійснення обліку і зберігання цінних паперів, а також щодо кількості останніх від відповідача не надходило.

Згідно з пунктом 3.2.2 Договору оплата банківських послуг за цим Договором, які стосуються зберігання цінних паперів та введення рахунку в цінних паперах, а також банківських послуг, які у випадках передбачених чинним законодавством надаються зберігачем депоненту без розпорядження останнього, здійснюються депонентом по завершенню кожного календарного місяця (далі - звітний період), не пізніше 19 (дев`ятнадцятого) числа місяця, наступного за звітним періодом, на підставі акту-рахунку, складеного в 2 примірниках, в якому вказується перелік банківських послуг, наданих зберігачем депоненту протягом звітного періоду, та сума до оплати банківських послуг (далі - акт-рахунок). Обидва примірника акту-рахунку надсилаються зберігачем рекомендованим листом на поштову адресу депонента, вказану в його анкеті рахунку в цінних паперах, до 10 (десятого) числа місяця (включно), наступного за звітним періодом. До зазначеного строку, зберігач може надати такий акт-рахунок депоненту або особі, уповноваженій отримувати такі документи, у разі безпосереднього звернення до зберігача одного з них. Обидва примірники акта-рахунка депонент зобов`язаний підписати та один примірник якого повернути на адресу зберігача, вказану у пункті 11 цього Договору, протягом 10 (десяти) днів з його одержання. У випадку, якщо депонент не поверне зберігачу один примірник підписаного акта-рахунку, то такий акт-рахунок все рівно вважається прийнятим та схваленим депонентом, а банківські послуги, вказані в ньому, вважаються надані депоненту належним чином та в повному обсязі.

На виконання умов вищезазначеного Договору за період з 01.11.2017 по 31.07.2018 позивачем надані відповідачу послуги з депозитарного обліку цінних паперів (ведення рахунку в цінних паперах) на загальну суму 5 220 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви копіями складених та підписаних з боку позивача актами-рахунками приймання - передавання послуг № 13104 від 30.11.2017, 31.12.2017, 31.01.2018, 28.08.2018, 31.03.2018, 30.04.2018, 31.05.2018, 30.06.2018, 31.07.2018 кожен на суму 580,00 грн., копії яких знаходяться в матеріалах справи.

З матеріалів справи вбачається, що вищевказані односторонньо підписані позивачем акти - рахунки приймання - передавання послуг за спірний період згідно п.п.3.2.2 п.3.2 Договору направлялись на адресу відповідача, про що свідчать відповідні реєстри рекомендованих поштових відправлень та фіскальні чеки, копії яких надані позивачем.

При цьому, як зазначено позивачем та підтверджується матеріалами справи, акти - рахунки за грудень 2017 та січень 2017 були надіслані на адресу відповідача 13.02.2018 та 12.02.2018 відповідно у зв`язку з укладенням позивачем з ПАТ "Укрпошта" 02.02.2018 договору № 111.11.1.2.-032-004/020218-412 на відправлення кореспонденції на 2018 рік.

Таким чином, обов`язку позивача щодо надання актів - рахунків приймання - передавання послуг відповідачеві в свою чергу кореспондує обов`язок депонента зі своєчасного отримання та підписання наданих зберігачем актів - рахунків приймання - передавання послуг для засвідчення факту їх належного надання визначено умовами пункту 3.2.2 Договору.

При цьому, як встановлено судом, жодних доказів наявності мотивованої відмови відповідача від підписання вказаних актів - рахунків приймання - передавання послуг, а також будь-яких зауважень щодо допущених зберігачем недоліків у наданих послугах матеріали справи не містять.

Факт надання послуг за вказаними актами - рахунками згідно умов Договору відповідачем не заперечувався.

Поряд із цим докази повернення відповідачем підписаних актів - рахунків за спірний період матеріали справи не містять.

Тобто, з огляду на умови пункту 3.2.2 Договору, за відсутності заперечень щодо результатів наданих послуг та відмов від підписання актів суд вважає акти - рахунки приймання - передавання послуг за спірний період такими, що погоджені відповідачем, та є доказом належного виконання позивачем своїх зобов`язань щодо надання послуг депозитарного обліку цінних паперів (ведення рахунку у цінних паперах) у спірний період, отже приходить до висновку про можливість вважати вказані в цих актах послуги такими, що позивачем надані в повному обсязі та відповідно до умов Договору.

Наведене за відсутності будь - яких претензій депонента щодо обсягу, змісту та ціни наданих послуг зберігання цінних паперів дає змогу стверджувати про наявність у відповідача зобов`язання, а у позивача права вимагати оплати цих послуг.

У свою чергу, доказів наявності претензій щодо обсягу, змісту та вартості наданих послуг з депозитарного обліку, зазначених у вказаних актах - рахунках приймання - передавання послуг, а також щодо факту отримання відповідачем всіх необхідних для оплати документів, передбачених Договором, відповідачем суду не надано.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин щодо фактичного виконання Договору, зважаючи на приписи чинного законодавства та умови пункту 3.2.2 останнього, оскільки надані позивачем акти - рахунки приймання - передавання послуг за спірний період розцінюються судом в якості належних та допустимих доказів надання зберігачем послуг депозитарного обліку, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання, обумовлені Договором, в обсягах, зазначених в актах - рахунках, та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов`язання з надання послуг відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з їх оплати, є акти - рахунки приймання - передавання послуг та саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість наданих послуг.

Згідно із частиною 3 статті 11 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (в редакції, чинній на дату укладення Договору) оплата послуг зберігача провадиться за тарифами, встановленими самим зберігачем. Максимальний розмір тарифів встановлюється Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Антимонопольним комітетом України.

Частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до пунктів 2.1 та 3.1. Договору депонент зобов`язаний сплатити послуги зберігача відповідно до діючих тарифів та в порядку, передбаченому даним Договором.

Відповідно до Тарифів комісійної винагороди на банківські послуги АТ "Укрексімбанк", затверджених наказом від 29.11.2010 № 597 в редакції затвердженій рішенням тарифного комітету АТ "Укрексімбанк" від 20.06.2014 (протокол № 38), резидентам юридичним особам встановлено тариф за послуги депозитарного обліку цінних паперів, окрім державних цінних паперів, облігацій місцевих позик, у розмірі 80 грн. + (0,002 % від номінальної вартості за місяць, макс. 500 грн.).

Плата за послуги, надані зберігачем, здійснюється депонентом по завершенню кожного календарного місяця (звітного періоду), не пізніше 19 (дев`ятнадцятого) числа місяця, наступного за звітним періодом (п.п.3.2.2 п.3.2 Договору).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частинами 1 та 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо оплати наданих Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" послуг з депозитарного обліку цінних паперів (ведення рахунку в цінних паперах) в сумі 5 220,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз України" утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним укладеного між сторонами Договору про відкриття рахунку в цінних паперах № 1791-Д від 20.10.2010 та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості за надані позивачем послуги з депозитарного обліку цінних паперів (ведення рахунку в цінних паперах) відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 5 220,00 грн. з оплати наданих позивачем послуг підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою ст. 231 Господарського кодексу України.

У пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов`язань встановлюється законом. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При цьому статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суд зазначає, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).

Отже, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, пені та штрафу, передбачених п.п. 6.4, 6.5 Договору.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

За умовами пункту 6.4 Договору за порушення строків оплати банківських послуг за цим Договором депонент сплачує зберігачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

У разі прострочення депонентом оплати банківських послуг більше як на 30 (тридцять) днів, депонент, крім пені, повинен сплатити зберігачу штраф у розмірі 50 (п`ятдесяти) відсотків від суми несплачених депонентом банківських послуг (пункт 6.5 Договору).

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами договору, позивачем нараховано за загальний період прострочення з 20.12.2017 по 30.06.2020 та пред`явлено до стягнення на підставі пункту 6.4 Договору пеню в сумі 3 561,79 грн., на підставі пункту 6.5 Договору - штраф у розмірі 2 610,00 грн., а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 344,17 грн. процентів річних та 673,38 грн. втрат від інфляції, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються пеня, інфляційні втрати та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У статті 254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Зокрема, пунктом 3.2.2 Договору строк оплати послуг визначено не пізніше 19 числа місяця, наступного за звітним періодом.

При цьому судом враховано, що з урахуванням приписів статті 254 Цивільного кодексу України граничним строком виконання зобов`язання з оплати послуг згідно акту - рахунку приймання - передавання послуг від 30.04.2018 є 22.05.2018, оскільки 19.05.2018 є вихідним днем (субота), та відповідно початком періоду прострочення та можливого нарахування пені, інфляційних втрат та процентів річних є 22.05.2018, в той час як позивачем початком періоду прострочення визначено 20.05.2018. Крім того, граничним строком виконання зобов`язання з оплати послуг згідно акту - рахунку приймання - передавання послуг від 31.07.2018 є 21.08.2018, оскільки 19.08.2018 є вихідним днем (неділя), та відповідно початком періоду прострочення та можливого нарахування пені, інфляційних втрат та процентів річних є 21.08.2018, в той час як позивачем початком періоду прострочення визначено 20.08.2018.

Також суд зазначає, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Так, згідно до пункту 6.6 Договору нарахування штрафних санкцій, передбачених цим Договором, здійснюється незалежно від строку, на який буде прострочено виконання зобов`язань, і припиняється лише в момент повного виконання винною стороною простроченого зобов`язання.

Тобто сторони умовами Договору визначили нарахування пені без обмеження 6-ти місячним строком, яке не припиняється до моменту повного погашення заборгованості, сторонами Договору визначено термін, протягом якого здійснюється нарахування пені, що цілком відповідає положенням цивільного законодавства.

Щодо строку оплати акту - рахунку приймання - передавання послуг від 31.12.2017, який позивачем було направлено на адресу відповідача з порушенням передбаченого умовами Договору строку, а саме 13.02.2018, суд зазначає, що за змістом пункту 3.2.2 Договору така умова як оплата на підставі акту рахунку не змінює строк виконання грошового зобов`язання, позаяк з урахування тарифів комісійної винагороди на банківські послуги, сторонами погоджено фіксований розмір плати за послуги та визначено граничну дату оплати послуг (не пізніше 19 числа місяця, наступного за звітним періодом), у зв`язку з чим відповідач був обізнаний про суму оплати та її строк, отже несвоєчасне направлення позивачем акту - рахунку приймання - передавання послуг не може бути розцінене в якості підстави для порушення строків сплати за послуги з депозитарного обліку цінних паперів (ведення рахунку в цінних паперах) та звільнення від відповідальності за порушення строку виконання грошового зобов`язання.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір пені, процентів річних та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом періоду прострочення, становить 3354,30 грн. пені, 326,62 грн. процентів річних та 624,78 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, процентів річних та втрат від інфляції підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 3354,30 грн. пені, 326,62 грн. процентів річних та 624,78 грн. втрат від інфляції.

Окрім цього за результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявленого до стягнення штрафу, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати наданих позивачем послуг з депозитарного обліку цінних паперів (ведення рахунку в цінних паперах) за Договором більше як на 30 днів, судом встановлено, що нарахований позивачем та заявлений до стягнення розмір штрафу в сумі 2610,00 грн. штрафу відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 2610,00 грн. штрафу підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз України" (01011, місто Київ, вулиця Рибальська, будинок 2; код ЄДРПОУ 32851474) на користь Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (03150, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 127; код ЄДРПОУ 00032112) 5 220 (п`ять тисяч двісті двадцять) грн. 00 коп. основного боргу, 2 610 (дві тисячі шістсот десять) грн. 00 коп. штрафу, 3354 (три тисячі триста п`ятдесят чотири) 30 коп. пені та 326 (триста двадцять шість) грн. 62 коп. процентів річних, 624 (шістсот двадцять чотири) грн. 78 коп. втрат від інфляції та 2 055 (дві тисячі п`ятдесят п`ять) грн. 65 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 28 грудня 2020 року

Суддя А.М. Селівон