ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2020 р. м. Київ Справа № 911/1979/20

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Лилака Т.Д. за участю секретаря судового засідання Щотової Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Вергелес В`ячеслава Олександровича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )

до Фізичної особи-підприємця Гірник Миколи Анатолійовича ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 )

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватного виконавця Филипів Андрія Миколайовича (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Київська, буд. 245, офіс 56).

про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту

за участю представників:

позивача Волощенко В.І.;

відповідача не з`явились;

третьої особи Филипів А.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Вергелес Вячеслава Олександровича (позивач) до Фізичної особи-підприємця Гірник Миколи Анатолійовича (відповідач) про визнання права власності на грошові кошти ФОП Вергелес В`ячеслава Олександровича в загальній сумі 23 600,00 грн., що знаходяться на розрахунковому рахунку ФОП Гірника М.А. № НОМЕР_3 , і зняття з нього арешту.

В обґрунтування вказаних вище вимог позивач посилається на отримання та збереження відповідачем без достатніх правових підстав грошових коштів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.07.2020 у справі №911/1979/20 залишено позовну заяву Фізичної особи-підприємця Вергелес В`ячеслава Олександровича без руху, виявлені недоліки постановлено усунути протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали.

10.08.2020 через канцелярію Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про прийняття позовної заяви до розгляду у зв`язку з усуненням недоліків. 03.09.2020 зазначена заява була передана судді Лилаку Т.Д. після виходу з відпустки.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.09.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 01.10.2020.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.10.2020 підготовче засідання відкладено на 29.10.2020.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.10.2020 продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів, оголошено перерву до 19.11.2020 та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватного виконавця Филипів Андрія Миколайовича.

13.11.2020 на адресу Господарського суду Київської області від третьої особи надійшов лист із поясненнями.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.11.2020 закрито підготовче провадження у справі № 911/1979/20 та призначено справу до розгляду по суті на 17.12.2020.

В судове засідання 17.12.2020 відповідач не з`явився, відзиву на позов чи інших заяв та клопотань до суду не подавав.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

В судовому засіданні 17.12.2020, заслухавши вступне слово представника позивача та третьої особи, з`ясувавши обставини, на які посилаються сторони, суд дослідив в порядку статей 209-210 ГПК України докази у справі.

Після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд оголосив про перехід до судових дебатів. Учасники справи виступили з промовами (заключним словом), в яких посилалися на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 ГПК України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

17.12.2020 року, після виходу з нарадчої кімнати, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ

19 травня 2020 року позивачем на розрахунковий рахунок Фізичної особи-підприємця Гірника Миколи Анатолійовича № НОМЕР_3 відкритий в АТ «Приват Банк» було перераховано грошові кошти в загальній сумі 23 600 гривень у відповідності до платіжних доручень № 6 від 19 травня 2020 року на суму 20000,00 гривень та № 7 від 19 травня 2020 року на суму 3600,00 гривень;

За твердженням позивача, перерахування коштів здійснено помилково, у зв`язку з чим 01.06.2020 Вергелес В.О. звернувся до Гірника М.А. з листом № 01-06, у якому вимагав протягом 5 банківських днів здійснити повернення вищевказаної суми.

15 червня 2020 року від відповідача надійшов лист № 15-06 з додатками, зі змісту якого позивачеві стало відомо, що на розрахунковий рахунок відповідача було накладено арешт приватним виконавцем Филипів А.М. в межах виконавчого провадження за № 60828583.

Окрім того, відповідач у листі № 15-06 повідомив, що намагався робити спроби повернути помилково перераховані кошти, та навіть звертався з відповідним листом до банківської установи та приватного виконавця, однак всі його намагання виявилися безрезультатними.

Як зазначив позивач накладений на розрахунковий рахунок арешт в межах виконавчого провадження № 60828583 не дає можливості здійснити повернення грошових коштів, що тим самим обмежує право позивача на володіння, користування та розпорядження власними грошовими коштами, у зв`язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України (ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 цього Кодексу визначено зміст права власності, який полягає у тому, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. До регламентованих ЦК України способів захисту права власності належать: - визнання права власності (стаття 392); - витребування майна із чужого незаконного володіння, у тому числі від добросовісного набувача (статті 387, 388); - усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391); - заборона вчинення дій, які порушують право власності, або вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (стаття 386); - визнання незаконним правового акта, що порушує права власника (стаття 393); - зобов`язання повернути потерпілому безпідставно набуте майно (статті 1212, 1213) та інші.

За змістом статті 134 ГК України правовий режим власності та правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються цим Кодексом і законом.

Частиною 1 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Вказана норма встановлює право особи звернутися за захистом свого майнового права (права власності), коли таке право порушується або не визнається органом/особою, який/яка здійснює заходи примусового виконання, встановлені Законом України «Про виконавче провадження». Разом з тим, застосування вказаної норми можливе лише в тому разі, коли порушення права здійснюється органом примусового виконання.

Як встановлено судом, третя особа - приватний виконавець Филипів Андрій Миколайович, виконуючи сукупність дій, визначених у Законі України «Про виконавче провадження», що спрямовані на примусове виконання виконавчого листа Фастівського міжрайонного суду Київської області №381/139/15-ц, 09.12.2019 виніс постанову про арешт коштів боржника ВП№ 60828583.

За вказаною постановою накладено арешт на грошові кошти, які містяться на рахунках боржника (Гірника М.А), в тому числі на рахунок № НОМЕР_3 відкритий в АТ «Приват Банк». Докази скасування або визнання незаконної постанови від 09.12.2019 у виконавчому проваджені ВП № 60828583 у матеріалах справи вістуні.

Зміст і поняття речей і майна, визначені в главі 13 ЦК України; зокрема, передбачено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (стаття 190). Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (стаття 179 ЦК України).

При цьому, поняття грошей (грошових коштів) визначено у ст. 192 ЦК України, відповідно до якої законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Згідно з ст.184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Позивачем не доведено, що перераховані кошти мають якісь індивідуальні ознаки, що вони наділені тільки їм властивими ознаками, що відрізняють ці кошти з-поміж інших коштів.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Позовні вимоги в частині визнання права власності на грошові кошти підлягають дослідженню з огляду на те, що грошові кошти не визначені родовими ознаками, суд має дослідити чи спосіб захисту майнового права та інтересу відповідає статті 16 Цивільного кодексу України.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об`єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зі змісту наведених норм вбачається, що право вимоги майна у особи, яка набула його безпідставно, належить саме власнику такого майна за умови наявності у зобов`язаної особи такого майна.

Відповідно до статті 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання служить по-перше, підтвердження в судовому порядку своїх прав на майно шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по-друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Тобто, у даній нормі йдеться про визнання права власності, яка не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує право власності.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач визнає та не оспорює право власності позивача на його кошти, що були перераховані на його рахунок на підставі платіжних доручень, помилково оформлених позивачем.

Як зазначено судом вище, обґрунтовуючи поданий позов, позивач посилався на те, що грошові кошти в сумі 23 600,00 грн. грн. є власністю позивача, однак безпідставно набуті ФОП Гірником М.А. та перебувають під арештом, накладеним в межах виконавчого провадження, боржником за яким є відповідач.

Суд зазначає, що посилання позивача на норми цивільного законодавства щодо захисту права власності не заслуговують на увагу, оскільки заявлений позивачем речовий спосіб захисту - визнання права власності за своєю правовою природою спрямований на відновлення порушеного (оспорюваного) права стосовно майна, якому властиві ознаки індивідуально визначеної речі. Натомість грошові кошти на рахунку особи (безготівкові гроші), право власності на які просить визнати позивач, за своєю природою не наділені родовими ознаками, а отже застосування такого способу захисту, як визнання права власності, в даному випадку є неприпустимим.

Виходячи з аксіоми цивільного судочинства jura novit curia «суд знає закон», при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка проте не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідних позовних вимог позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача так і відповідача.

Суд, в силу імперативних приписів процесуального законодавства, не має права втручатись у права та обов`язки позивача, визначаючи замість останнього належний та ефективний спосіб захисту.

Поряд з цим, суд вважає за необхідне відзначити, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відтак, застосування такого способу захисту, як визнання права власності та виключення грошових коштів з-під арешту, повинно бути обґрунтовано з точки зору правомірності та ефективності та не повинно порушувати законні права стягувача у виконавчому провадженні ВП №60828583.

При цьому, позивач не обґрунтував правомірність застосування заявленого способу захисту та його ефективність (можливість реального відновлення порушеного права), а саме досягнення кінцевої правової мети звернення з даним позовом до суду - реальне (фактичне) повернення коштів позивачу, оскільки заявлені в позові вимоги не пов`язані з настанням таких наслідків.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на п. 10.9. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за № 377/8976, відповідно до якого кошти, що арештовані на рахунку клієнта, забороняється використовувати до надходження платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) за тим виконавчим документом, для виконання якого накладався арешт, або до отримання передбачених законодавством документів про зняття арешту з коштів. Якщо до банку надійде платіжна вимога/інкасове доручення (розпорядження) за іншим виконавчим документом, ніж той, для забезпечення виконання якого накладено арешт, і на цьому рахунку немає інших (крім арештованих) коштів, то банк повертає такий розрахунковий документ без виконання згідно з пунктом 2.18 глави 2 та пунктом 12.11 глави 12 цієї Інструкції.

Згідно з п. 11 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за № 377/8976, зняття арешту з коштів банк здійснює за постановою державного виконавця, прийнятою відповідно до законодавства, або за постановою слідчого, коли під час провадження досудового слідства в застосуванні цього заходу відпаде потреба, а також за рішенням суду, яке надійшло до банку безпосередньо від суду.

З огляду на вищенаведене, помилково перераховані кошти можуть бути повернуті на рахунок позивача після закінчення/закриття виконавчого провадження ВП № 60828583, а отже накладення арешту, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунку № НОМЕР_3 відкритий в АТ «Приват Банк», є тимчасовим обмеженням можливості їх повернення.

Враховуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача є безпідставними та не обґрунтованими, а тому суд відмовляє у їх задоволені у повному обсязі.

Судові витрати, відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України, покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення до Північного апеляційного господарського суду у порядку, визначеному ст. 257 та з урахуванням п.17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 28.12.2020

Суддя Т.Д. Лилак