ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 грудня 2020 року м. Дніпросправа № 160/6096/20

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Чепурнова Д.В., Мельника В.В.,

за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року

у адміністративній справі № 160/6096/20 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування припису, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року задоволено адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , визнано протиправним і скасовано припис Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області, який був виданий на підставі Акту перевірки № 002294 від 26.05.2020 року та яким фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 зобов`язано забезпечити можливість споживачів здійснювати розрахунки за товар держателями електронних платіжних засобів відповідно до статті 14 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", а також стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 2102 грн.

Зазначене рішення суд першої інстанції оскаржено відповідачем по справі до апеляційної інстанції з підстав помилкового визначення судом першої інстанції предмету спору у цій справі та неправильного застосування норм матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини, у зв`язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти інше рішення про відмову у задоволені вимог позивача.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що суд першої інстанції вирішуючи спір у цій справі помилково зосередився на встановленні й дослідження факту встановлення позивачем РРО згідно із Законом України «Про забезпечення реалізації статті 10 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» як передумови обов`язковості використання платіжного терміналу, що не слугувало підставою для проведення перевірки позивача та для винесення Держпродспоживслужбою Припису, який саме і оскаржується позивачем у цій справі. Наголошує на тому, що позивач зобов`язаний забезпечити можливість споживачів здійснювати розрахунки за товар держателями електронних платіжних засобів відповідно до статті 14 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", до чого саме і зобов`язано його оскаржуваним у цій справі Приписом.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказує про законність та обґрунтованість рішення сулу першої інстанції у цій справі.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що оскаржуваний позивачем у цій справі Припис Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області (а.с.33) був виданий з метою припинення порушення законодавства про захист прав споживачів та на підставі Акту перевірки № 002294 від 26.05.2020 року (а.с.7-32), складеного за результатом проведення заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів, в якому відображено порушення позивачем вимог п.14.19 статті 14 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" внаслідок не надання можливості держателями електронних платіжних засобів здійснити розрахунок за придбаний товар.

На підставі акту перевірки від 26.05.2020 року № 002294 відповідачем було видано позивачу Припис про припинення порушення (а.с.33) та зобов`язання забезпечити можливість споживачів здійснювати розрахунки за товар держателями електронних платіжних засобів відповідно до статті 14 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", що є предметом судового оскарження позивачем у цій справі.

Надаючи оцінку правомірності оскаржуваного позивачем Припису Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області, суд першої інстанції узяв до уваги, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1 є платником єдиного податку 2 групи, яка згідно виписки з ЄДРПОУ з 12.09.2017 року має види діяльності згідно КВЕД 47.19, 47.91, 47.79, 71.12, 47.71, 74.10, 63.99, 47.78, 47.64, і основним видом її діяльності є - інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах. Згідно поданої позивачем до податкового органу податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи підприємця ОСОБА_1 за 2019 рік, та викладеної у листі від 18.06.2020 року № 59885/10/04-36-50-40 інформації ГУ ДПС у Дніпропетровській області, обсяг доходу позивача склав 831 373 грн., тобто, у 2019 році не досягнув обсягу доходу 1 000 000 грн.

За вказаних обставин та спираючись на положення: п.14.19 ст.14 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"; п.6 ст.9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"; пункт 1 постанова Кабінету Міністрів України від 29.09.2010 року № 878 "Про здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів"; пунктів 21 та 22 постанови Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 р. № 833 "Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів"; п.296.10 Податкового кодексу України та пункт 61 Розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України, доповненого Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо детінізації розрахунків у сфері торгівлі і послуг" від 20.09.2019 року № 129-IX, який набрав чинності 01.08.2020 року, доповнено пунктом 61; а також на лист Міністерства доходів і зборів України від 29.04.2013 року №2397/5/99-99-18-05-16 яким визначено, що чинним законодавством не встановлено обов`язку щодо необхідності використання електронних платіжних засобів для здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) суб`єктами господарювання, які не застосовують реєстратори розрахункових операцій - суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач будучи платником єдиного податку 2 групи та немаючи зареєстрованих господарських об`єктів та реєстраторів розрахункових операцій, відповідно, не зобов`язаний застосовувати реєстратор розрахункових операцій у своїй господарській діяльності.

Мотивуючи наведений висновок, суд першої інстанції погодившись з тим, що чинним законодавством України суб`єктів господарювання і зобов`язано проймати електронні платіжні засоби в оплату за продані ними товари (надані послуги), але вимоги до таких суб`єктів господарювання встановлюються Кабінетом Міністрів України. Зокрема, чинною станом на день розгляду справи постановою Кабінету Міністрів України від 29.09.2010 року № 878 "Про здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів" було встановлено, що вимоги здійснити перехід на обов`язкове приймання спеціальних платіжних засобів для здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) пред`являються тільки до суб`єктів господарювання, які відповідно до закону використовують реєстратори розрахункових операцій.

Судова колегія не може погодитися з висновками суду першої інстанції у цій справі, оскільки у даній справі предметом оскарження є не рішення або дії центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної податкової і митної політики, який контролює дотримання суб`єктами господарювання вимог щодо здійснення розрахунків з використанням електронних платіжних засобів, а є Припис Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області, який як спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, згідно абз.3 п.14.19 статті 14 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" уповноважений державою на забезпечення захисту прав держателів електронних платіжних засобів на здійснення зазначених розрахунків.

Задовольняючи позов ФОП ОСОБА_1 у цій справі, суд першої інстанції фактично проаналізував лише положення чинного законодавства, якими врегульовано застосування суб`єктами господарювання реєстраторів розрахункових операцій, на підставі чого, головним аргументом суду першої інстанції стало те, що фізичними особами - підприємцями, які відносяться згідно п.296.10 Податкового кодексу України до другої - четвертої груп платників єдиного податку, не зобов`язані застосовувати реєстратори розрахункових операцій, внаслідок чого, суд визнав, що позивач не повинен забезпечувати можливість здійснення держателями електронних платіжних засобів розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням електронних платіжних засобів не менше трьох платіжних систем, однією з яких є багатоемітентна платіжна система, платіжною організацією якої є резидент України, як це визначено п.14.19 ст.14 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

При цьому, суд першої інстанції не взяв до уваги положення ч.2 ст.17 Закону «Про захист прав споживачів», згідно яких: споживач має право вільно вибирати як товари або послуги, так і способи їх оплати, у зручний для себе час, але з урахуванням режиму роботи підприємства торгівлі, громадського харчування та інших компаній, що надають послуги. Покупець має право вибору способу розрахунку, і магазин повинен надати йому таке право, а примус до здійснення покупки певним чином - це є порушення права розрахуватися карткою, за що ст. 23 Закону про захист прав споживачів передбачається штраф в 8,5 тис. грн (500 неоподаткованих мінімумів).

Дійсно, штраф покладається за відсутність POS-терміналу там, де він повинен бути, і ці місця визначені постановою Кабінету Міністрів України №878 від 29 вересня 2010 року, яка прийнята була відповідно до п.14.7 ст.14 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", оскільки в цій постанові зазначено, що платіжні термінали (для проведення через них розрахунків за допомогою платіжних карток) слід застосовувати під час розрахунків суб`єктам господарювання (враховуючи суб`єктів малого підприємництва, до яких, зокрема, і належать платники єдиного податку), які провадять діяльність у сфері продажу товарів, громадського харчування та послуг, використовують відповідно до закону реєстратори розрахункових операцій та здійснюють господарську діяльність у населених пунктах із кількістю жителів від 25 тис. осіб. Ці вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 29.09.2010 №878 у повному обсязі почали діяти ще з 01.01.2012.

Тобто, пункт перший постанови №878 відноситься до усіх суб`єктів господарювання (в т.ч. і до позивача), а для правильного розуміння вказаної норми, слід брати до уваги повний її текст, а не окрему частину речення (вирвану із контексту) на якій робить наголос позивач: «які відповідно до закону використовують реєстратори розрахункових операцій». Правильність розуміння пункту першого постанови КМУ №878 з урахуванням всього тексту, а не окремо взятої частини одного із речень, підтверджується також змістом пункту другого постанови КМУ №878, який чітко визначає перелік осіб, що звільняються від обов`язкового приймання спеціальних платіжних засобів для здійснення розрахунків за продані товари

(надані послуги), і якими є «заклади громадського харчування закритого типу, які обслуговують певний контингент споживачів, зокрема особовий склад Збройних Сил та інших військових формувань, студентів, учнів та викладачів вищих, професійно-технічних, загальноосвітніх навчальних закладів, працівників промислових підприємств, підприємства торгівлі з торговельною площею до 20 кв. метрів (крім автозаправних станцій), а також суб`єкти господарювання, які провадять господарську діяльність у населених пунктах з чисельністю населення менше ніж 25 тис. осіб. Тобто, законодавець чітко визначив перелік суб`єктів господарювання, які звільнені від обов`язкового приймання спеціальних платіжних засобів для здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги), і цей перелік розшироному тлумаченню не підлягає.

Отже, суд першої інстанції під час вирішення спору у цій справі безпідставно не взяв до уваги, що до перелічених у пункту другому постанови КМУ №878 осіб, позивач не відноситься, і вказаною постановою КМУ № 878 не передбачено пільг для позивача - ФОП ОСОБА_1 щодо встановлення платіжного терміналу.

Крім того, судова колегія звертає увагу на зміст пункту третього постанови КМУ №878, яким Міністерство економіки зобов`язано в установленому порядку подати на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо внесення змін до Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2006 р. № 833 стосовно забезпечення можливості використання спеціальних платіжних засобів під час здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги).

Так, відповідно до п.21 п.22 Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затвердженого постановою КМ України 15.06.2006 року № 833, з доповненнями та змінами, внесенними Постановою КМ № 706 від 29.06.2011 і Постановою КМ № 136 від 10.03.2017, де встановлено, що розрахунки за продані товари та надані послуги можуть здійснюватися готівкою та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) відповідно до законодавства. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний забезпечити можливість використання спеціальних платіжних засобів під час здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) відповідно до законодавства.

Отже, недотримання законодавства про застосування ЕПЗ (п.14.19 Закону про платіжні системи, у якого саме прописано умову про обов`язок суб`єктів господарювання забезпечити можливість використання платіжних карток) є порушенням правил торгівлі, що тягне за собою накладення адмінштрафу на посадових осіб суб`єкта господарювання або на фізособу-підприємця згідно зі ст.155 КпАП,а також є підставою для винесення припису про необхідність усунення виявлених порушень, у разі невиконання якого, на посадових осіб підприємства або на фізособу-підприємця накладається адмінштраф згідно ст.188-2 КпАП.

Виходячи з принципу, закріпленого в ст.3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь та гідність, недоторканність і безпека визнані в Україні найвищою соціальною цінністю, права споживачів належать до найголовніших соціальних прав громадян, захист яких покладено на державу. Ці принципи конкретизовано в положеннях ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з якою, споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізовується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: захист своїх прав державою; належне обслуговування; звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав; та інше, і цей перелік не є вичерпним, оскільки згідно п.2 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» інші права споживачів, що витікають з основних задекларованих прав встановлені в низці статей Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», а також у постановах Кабінету Міністрів України, правилах і переліках, затверджених відповідними постановами, якими врегульовано застосування при продажу товарів як реєстраторів розрахункових операцій (РРО), так і платіжних пристріїв для застосування платіжних карток, що належать до електронних платіжних засобів (ЕПЗ), визначення яких надано у п.1.32-1 та п.1.32-2 Закону № 2056-IV, і які використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором (п.1.27 ст.1 Закону №2346).

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що жодним із вищеозначених нормативних актів України, також як і положеннями п.6 ст.9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", на який посилався позивач у цій справі та суд першої інстанції, і який вказує на можливість не застосовувати реєстратори розрахункових операцій у разі віднесення суб`єкта господарювання до другої-третьої групи платників єдиного податку не передбачають підстав для звільнення позивача від обов`язку забеспечувати споживачів можливістю безготівкової оплати за придбаний ними товар. Разом з тим, судова колегія акцентує увагу на тому, що вказаним суб`єктам господарювання законодавцем надається можливість здійснювати свою діяльність у сфері торгівлі (надання послуг) із застосуванням POS-термінала та без РРО (109.10 БЗ).

Отже, наявне у позивача право проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій (РРО), а із використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій - не є беззаперечною підставою для звільнення його від обов`язку дотримуватися у відносинах із покупцями товарів (споживачами) вимог п.14.19 ст.14 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" в частині обов`язку суб`єктів господарювання забезпечувати можливість здійснення держателями електронних платіжних засобів розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням електронних платіжних засобів не менше трьох платіжних систем (VISA, MasterCard тощо), однією з яких є багатоемітентна платіжна система, платіжною організацією якої є резидент України, також як і не надає право позивачу під час своєї торговельної діяльності обмежувати право споживачів вільно вибирати зручний для себе спосіб оплати товарів (ч.2 ст.17 Закону «Про захист прав споживачів»).

В даному випадку, підкреслюючи підстави та мету винесення оскаржуваного у цій справі позивачем «Припису Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області», яким позивача зобов`язано забезпечити можливість споживачів здійснювати розрахунки за товар держателями електронних платіжних засобів відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», судова колегія наголошує на тому, що платіжний термінал або платіжний пристрій (в розумінні п.1.32-1 та п.1.32-2 Закону № 2056-IV), не виконують функції РРО та не замінюють касового апарату у розумінні положень ст.2 Закону «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». При цьому, ні Закон 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ні Закон «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» не зобов`язує власників платіжних терміналів або платіжних пристріїв використовувати їх тільки в парі з РРО та касовими апаратами (як фіскальними, так і не фіскальними), оскільки по своїй суті платіжні термінали і платіжні пристрії (п.1.32-1 та п.1.32-2 Закону № 2056-IV) є всього лише способом заміни готівкових розрахунків безготівковими при здійсненні розрахунків за його місцезнаходженням, що саме і вимагається від позивача по справі задля забеспечення прав споживачів товарів. І таку можливість позивач може використати шляхом укладення з банком відповідного договору еквайрингу, і далі дотримуватися всіх приписів спеціального Положення № 705.

Підсумовуючи вищевикладене та з огляду на те, що ФОП ОСОБА_1 не забезпечила наявності платіжних засобів в магазині по вул.Лазаряна б.3 м.Дніпро для можливості споживачів вільно обирати зручний для себе спосіб оплати платіжною карткою, судова колегія визнає правомірним винесення Головним управлінням Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області на підставі Акту перевірки № 002294 від 26.05.2020 року Припису про зобов`язання забезпечити можливість споживачів здійснювати розрахунки за товар держателями електронних платіжних засобів відповідно до статті 14 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Обговорюючи доводи позивача та висновки суду першої інстанції стосовно необхідності застосування у спірних правовідносинах пункту першого постанови № 878, за змістом якого суб`єкти господарювання звільнені від використання РРО (у тому числі й фізичні особи-підприємці на єдиному податку, які мають такий привілей згідно з п.6 ст.9 Закону про РРО та п.296.10 ПКУ) - не зобов`язані застосовувати у своїй діяльності платіжні термінали або платіжні пристрії (в розумінні п.1.32-1 та п.1.32-2 Закону № 2056-IV), судова колегія акцентує увагу на тому, що у вказаному пункті згадується тільки про «використання реєстраторів розрахункових операцій», проте по тексту постанови № 878 взагалі не йдеться про застосування суб`єктами господарювання платіжних терміналів або платіжних пристріїв, які відповідно до діючої на теперешній час нової норми п.14.19 Закону про платіжні системи зобов`язують всіх суб`єктів сфери торгівлі та послуг використовувати платіжні термінали.

Таким чином, виходячи зі змісту спеціальної для спірних правовідносин норми ст.14.19 Закону про платіжні системи, яка не суперечить та не находиться у протиріччі з постановою № 878, яка є всього лише підзаконним нормативним актом не приведеним у повну відповідність до вимог Закону про платіжні системи, судова колегія визнає за необхідне у даному спірному випадку керуватися положеннями спеціального Закону "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", яким не передбачено звільнення окремих суб`єктів господарювання від обов`язкового приймання від держателей електронних платіжних засобів за допомогою платіжних терміналів або платіжних пристроїв не менше трьох платіжних систем для здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги).

Таким чином, на підставі дослідження представлених сторонами по справі доказів, що мають значення для вирішення справи, та їх правової оцінки, судова колегія дійшла висновку про необхідність задоволення вимог апеляційної скарги відповідача та для скасування рішення суду першої інстанції, з прийняттям у справі постанови про відмову у задоволені вимог позивача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 242, 315, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2020 року скасувати.

У задоволені адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування припису - відмовити.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий - суддяС.В. Сафронова

суддяД.В. Чепурнов

суддяВ.В. Мельник