ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 520/5691/19

адміністративне провадження № К/9901/3072/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Гімона М.М., Гусака М.Б.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2019 (суддя Шевченко О.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2019 (головуючий суддя Перцова Т.С., судді Русанова В.Б., Жигилій С.П.),

У С Т А Н О В И В:

У червні 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , ФОП, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (далі - ГУ ДПС, відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 00006281306 від 24.04.2019.

Обґрунтовуючи позов, ФОП ОСОБА_1 посилався на порушення контролюючим органом порядку призначення та проведення документальної виїзної перевірки, оскільки надав документи на відповідний запит контролюючого органу, що виключає передбачену підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК) підставу для призначення перевірки; перевірку здійснено не за місцезнаходженням позивача, а в приміщенні контролюючого органу; копія наказу про проведення перевірки йому була вручена в перший день її проведення. Також позивач заперечував обґрунтованість висновків ГУ ДПС з приводу встановлених в акті перевірки порушень, посилаючись на те, що у період перебування на загальній системі оподаткування (з 01.07.2017 по 31.12.2017) здійснював операції, які у відповідності з пунктом 185.1 статті 185 ПК не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ), оскільки їх місце постачання розташоване поза межами митної території України.

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 20.09.2019 адміністративний позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 24.04.2019 №00006281306 в частині збільшення грошового зобов`язання з ПДВ на 390' 275,00 грн, в тому числі: за основним платежем в сумі 312' 220,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 78' 055,00 грн.

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 19.12.2019 рішення суду першої інстанції змінив, доповнивши його резолютивну частину абзацом такого змісту: «В іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовити». В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2019 залишив без змін.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій вмотивовані такими висновками: документальна виїзна перевірка позивача проведена у відповідності із вимогами, встановленими нормами підпункту 78.1.1 пункту 78.1, пункту 78.4 статті 78, пункту 81.1 статті 81 ПК; за час перебування позивача на загальній системі оподаткування (з 01.07.2017) отриманий ним дохід від операцій з постачання послуг сукупно перевищив 1000000 грн (без урахування податку на додану вартість) у серпні 2017 року, а тому згідно зі статями 181, 183 ПК у позивача виник обов`язок зареєструватися платником ПДВ не пізніше 10.09.2017. Відтак, ГУ ДПС неправомірно визначені позивачу суми грошових зобов`язань з ПДВ за липень та серпень 2017 року в загальному розмірі 390'275,00 грн (в тому числі: за основним платежем - 312'220,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 78'055,00 грн). Що ж стосується сум грошових зобов`язання з ПДВ за вересень - грудень 2017 року в загальному розмірі 526'677,50 грн (в тому числі: за основним платежем - 421'342,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 105'335,50 грн, то вони визначені правомірно, оскільки протягом цих податкових звітних періодів позивач здійснював оподатковані операції, пов`язані з проведенням клінічних досліджень, місцем постачання яких є митна територія України. Суди попередніх інстанцій відхилили довід позивача, що місце постачання наданих ним послуг, замовниками яких були компанія «PPD Global Limited», компанія «Айкон Клінікал Ресерч Лімітед», ТОВ «Астразенека Україна», компанія «Елі Ліллі Восток СА», ТОВ «Парексел Інтернешнл (ІРЛ) Лімітед», повинно визначатися за правилом пункту 186.3 статті 186 ПК, так як він надавав послуги, які передбачені в підпунктах «а» та «в» цього пункту. Суди дійшли висновку, що позивач не довів, що під час здійснення операцій відповідно до укладених з нерезидентами договорів були створенні об`єкти права інтелектуальної власності, які в подальшому були передані замовникам, так само, як не довів, що ним надавалися консультаційні послуги.

ФОП ОСОБА_1 подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2019, в якій просить зазначені постанову скасувати в частині відмови в задоволенні позову, а рішення змінити та задовольнити його позов повністю.

На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: статті 5 Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право, прийнятого Дипломатичною конференцією від 20.12.1996, статей 420, 505 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 №3792-ХІ, підпунктів «а», «в» пункту 186.3 статті 186 Податкового кодексу України (далі - ПК). Так, позивач вказує, що зміст операцій з постачання послуг, з приводу оподаткування яких ПДВ виник спір, полягає у наданні ним нерезидентам послуг з оброблення даних, зі створення та використання об`єктів права інтелектуальної власності та консультаційних послуг, місце постачання яких відповідно до підпунктів «а», «в» пункту 186.3 статті 186 ПК знаходиться поза межами митної території України, що виключає ці операції з об`єктів оподаткування ПДВ. Позивач зазначає, що результати наданих ним послуг є об`єктами права інтелектуальної власності у розумінні статті 420 ЦК, а саме - винаходом, компіляцією даних у формі індивідуальних реєстраційних карток, індивідуальних реєстраційних форм, а також комерційною таємницею (договір на виконання науково-дослідницьких робіт від 23.07.2016 №423831001-58096а/2016 з компанією «PPD Global Limited» та договір на проведення клінічного дослідження від 19.12.2016 з компанією «Елі Ліллі Восток СА»).

Відповідач не реалізував процесуальне право подати відзив на касаційну скаргу.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

У судовому процесі встановлено, що у період з 01.01.2016 по 30.06.2017 позивач був платником єдиного податку третьої групи. У період з 01.07.2017 по 31.12.2017 перебував на загальній системі оподаткування.

ГУ ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку самозайнятої особи ОСОБА_1 щодо контролю за своєчасністю реєстрації платником ПДВ, повноти нарахування та сплати цього податку за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, за результатами якої складено акт від 05.04.2019 №1083/20-40-13-15-07/ НОМЕР_1 .

Заходами перевірки встановлено порушення позивачем пункту 181.1 статті 181, пункту 183.4 статті 183, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 ПК, що призвело до заниження податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 733' 562,00 грн, в тому числі: за липень 2017 року в сумі 108' 492,00 грн, за серпень 2017 року в сумі 203' 728,00 грн, за вересень 2017 року в сумі 97' 682,00 грн, за жовтень 2017 року в сумі 163' 912,00 грн, за листопад 2017 року в сумі 84' 501,00 грн, за грудень 2017 року в сумі 75' 247,00 грн.

Такий висновок контролюючого органу вмотивований тим, що ФОП ОСОБА_1 , який з 01.07.2017 самостійно перейшов на загальну систему оподаткування у зв`язку з перевищенням встановленого підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 ПК доходу, повинен був з 10.07.2017 зареєструватися як платник ПДВ у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням, оскільки загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг за період перебування на спрощеній системі оподаткування (з 01.01.2016 по 01.07.2017) сукупно складає 8' 637' 202,54 грн, тобто перевищує 1' 000' 000 грн; операції з постачання послуг, які здійснив у цей період часу позивач, відповідають ознакам оподатковуваних операцій згідно з пунктом 185.1 статті 185 ПК.

На підставі акта перевірки ГУ ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.04.2019 №00006281306 про збільшення ФОП ОСОБА_1 суми грошового зобов`язання з ПДВ на 916'952,50 грн, (в тому числі: за основним платежем - 733' 562,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 183' 390,50 грн).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ФОП ОСОБА_1 з 01.07.2017 перейшов із спрощеної системи оподаткування (платник єдиного податку 3-ї групи) на загальну систему оподаткування. За даними книги обліку доходів та витрат, виписок по розрахункових рахунках позивача, відкритих у банківських установах, сума отриманого доходу позивача від операцій з постачання послуг сукупно за 12 останніх календарних місяців у серпні 2017 року перевищила 1000000 грн (без врахування ПДВ). Дохід позивача від операцій з постачання послуг в липні - грудні 2017 року склав 3'670' 811,08 грн, у тому числі: в липні - 542' 462,28 грн, серпні -1' 018' 639,94 грн.

Відповідно до пункту 181.1 статті 81 ПК у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.

Згідно з пунктом 183.1 статті 183 ПК будь-яка особа, що підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку, подає до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву.

У разі обов`язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу (пункт 183.2 цієї статті).

Пунктом 183.10 статті 183 ПК встановлено, що будь-яка особа, яка підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Застосувавши наведені норми до встановлених у справі обставин, суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновок, що позивач зобов`язаний був не пізніше 10.09.2017 зареєструватися платником ПДВ.

У касаційній скарзі позивач не наводить доводів, які б свідчили, що він такий висновок вважає неправильним. Доводи позивача стосуються тільки висновку судів попередніх інстанцій, що здійснені ним у вересні -грудні 2017 року операції з постачання послуг підлягають оподаткуванню ПДВ. Доводячи, що послуги, оподаткування яких стосується спір, не є об`єктом оподаткування ПДВ, позивач зазначає, що відповідно до договорів із зазначеними нерезидентами надані ним послуги є консультаційними послугами, послугами з оброблення даних, а також послугами, що стосуються створення об`єктів права інтелектуальної власності та використання об`єктів права інтелектуальної власності.

Згідно з підпунктом «б» пункту 185.1 статті 185 ПК об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 186.3 статті 186 ПК місцем постачання зазначених у цьому пункті послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб`єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання. До таких послуг належать, зокрема: а) надання майнових прав інтелектуальної власності, створення за замовленням та використання об`єктів права інтелектуальної власності, у тому числі за ліцензійними договорами, а також надання (передача) права на скорочення викидів парникових газів (вуглецевих одиниць); в) консультаційні, інжинірингові, інженерні, юридичні (у тому числі адвокатські), бухгалтерські, аудиторські, актуарні, а також послуги з розроблення, постачання та тестування програмного забезпечення, з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп`ютерних систем.

За змістом норм підпунктом «б» пункту 185.1 статті 185 ПК та пункту 186.3 статті 186 ПК, якщо отримувачем послуг щодо надання майнових прав інтелектуальної власності, створення за замовленням та використання об`єктів права інтелектуальної власності, а також консультаційних послуг є нерезидент, то операції з постачання цих послуг не є об`єктом оподаткування ПДВ, оскільки місце їх постачання знаходиться за межами митної території України.

Норми підпункту «а» пункту 186.3 статті 186 ПК розрізняють такі послуги, які пов`язані з інтелектуальною власністю: надання майнових прав інтелектуальної власності; створення за замовленням об`єктів права інтелектуальної власності; використання об`єктів права інтелектуальної власності, у тому числі за ліцензійними договорами.

Статтею 418 ЦК визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

За визначенням, наведеним у статті 242 ЦК, майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; 2)виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; 3)виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Відтак, послуги з надання майнових прав інтелектуальної власності презюмують, що особа, яка постачає такі послуги, володіє такими правами стосовно певного об`єкта права інтелектуальної власності.

Як вже зазначено, позивач в касаційній скарзі наводить доводи, що надавав нерезидентам послуги із створення та використання об`єктів права інтелектуальної власності. При цьому позивач вказує, що в усіх договорах між ним і нерезидентами оговорено право інтелектуальної власності спонсора виконуваних досліджень на отримані результати досліджень. Результати досліджень дії лікарських препаратів ним заносилися в індивідуальні реєстраційні картки (індивідуальні реєстраційні форми), які в сукупності складають бази даних (компіляції даних) як об`єкт права інтелектуальної власності. Крім того, в договорі на виконання науково-дослідницьких робіт №423831001-58096а/2016 від 23.07.2016 з компанією «PPD Global Limited» та в договорі на проведення клінічного дослідження від 19.12.2016 з компанією «Елі Ліллі Восток СА» передбачено, що зібрана в ході клінічних досліджень інформація (зокрема, протоколи клінічних досліджень, дані клінічних досліджень) є комерційною таємницею. У свою чергу, компіляція даних та комерційна таємниця - це об`єкти права інтелектуальної власності.

Також позивач зазначає, що в ході досліджень ним використовувалися об`єкти, права інтелектуальної власності на які належали спонсорам (замовникам): надані для використання при дослідженнях комп`ютерні бази даних, лікарські препарати. Довід, що ним надавалися консультативні послуги, позивач обґрунтовує тим, що такий зміст послуг визначено в договорах із нерезидентами.

Відповідно до положень статті 420 ЦК до об`єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп`ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування напівпровідникових виробів; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 433 ЦК об`єктами авторського права є твори, зокрема компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності.

Більш розгорнуте визначення база даних (компіляція даних) дається в статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 №3792-ХІІ, а саме як сукупності творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі - електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці, і складові частини якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп`ютера) чи інших засобів.

Статтею 505 ЦК визначено, що комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв`язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором (частина друга статті 506 ЦК).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що, позивач, який працює у Комунальному закладі охорони здоров`я «Харківський обласний клінічний онкологічний центр», уклав із компанією «PPD Global Limited» (Великобританія) (спонсори - компанія «Onco Genex Technologies Inc.», компанія «Hoffmann La Roche Ltd»), компанією «Айкон Клінікал Ресерч Лімітед» (Ірландія) (спонсор - компанія «Pfizer inc.»), ТОВ «АстраЗенека Україна» ( компанія зареєстрована в Україні), компанією «Елі Ліллі Восток СА» (Швейцарія), ТОВ «Парексел Інтернешнл (ІРЛ) Лімітед» (Ірландія) (споносор - компанія «Самсунг Біоепіс Лтд») ряд договорів, предметом яких є надання послуг з проведення клінічних досліджень дії лікарських препаратів, зокрема, безпеки та ефективності цих препаратів.

Відповідно до умов договорів позивача із зазначеними компаніями-замовниками обов`язки позивача, як дослідника, при проведенні клінічних досліджень полягають у наборі обумовленої замовником кількості пацієнтів, інформуванні їх про мету, методи, умови дослідження, очікувану терапевтичну користь від лікарських препаратів та можливі ризики у зв`язку з цим, отримання їх згоди на участь у дослідженні, застосуванні препарату у чіткій відповідності до затвердженого спонсором протоколу, спостереження за пацієнтами, інформування замовника про небажані явища та інші значимі з медичної точки зору події, що мали місце під час дослідження, забезпечення в ході дослідження застосування препаратів та обладнання тільки для цілей дослідження та передачі замовнику довільно заповнених індивідуальних реєстраційних карток пацієнтів з результатами досліджень.

В договорах обумовлено, що замовнику (або спонсору, в залежності від умов договору) передаються будь-які та всі майнові права на об`єкти прав інтелектуальної власності, напрацьовані та/або отримані дослідником в ході виконання договору, в рамках якого було напрацьовано та/або отримано інтелектуальну власність, з моменту її напрацювання та/або отримання. Спонсор має всі права, у тому числі права інтелектуальної власності на будь-які винаходи і дані дослідження, які були отримані чи реалізовані на практиці дослідником чи будь-якою іншою особою, яка надає послуги.

Оплата за надані послуги в договорах поставлена в залежність від числа досліджуваних пацієнтів, візитів до них (планових і непланових) та проведених процедур (лабораторних аналізів, дослідження (сканування) внутрішніх органів). За результатами виконання договорів складені та підписані акти приймання-передачі виконаних робіт, в яких зазначені, зокрема етапи виконаних робіт (цикли (дні), візити (скринінг), візити завершення лікування); цикли підтримуючої терапії, аналізи, дослідження (сканування) внутрішніх органів, процедури, аналітична оцінка візиту, аналітична оцінка процедури, число пацієнтів (а.с. 117-133, 208, 245-247 т.1-й).

Організація клінічних досліджень регулюється Порядком проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 23.09.2009 №690 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.09.2009 за №1010/17026) в редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 12.07.2012 №523).

Відповідно до пункту 2.1 Розділу II Порядку № 690 клінічне випробування (дослідження) лікарського засобу - науково-дослідницька робота, метою якої є будь-яке дослідження за участю людини як суб`єкта дослідження, призначене для виявлення або підтвердження клінічних, фармакокінетичних, фармакодинамічних та/або інших ефектів, у тому числі для вивчення усмоктування, розподілу, метаболізму та виведення одного або кількох лікарських засобів та/або виявлення побічних реакцій на один або декілька досліджуваних лікарських засобів з метою оцінки його (їх) безпечності та/або ефективності.

Відповідно до положень пункту 9 Порядку №690 проведення клінічних досліджень передбачає укладення: договору між спонсором (контрактною дослідницькою організацією за дорученням спонсора) та закладом охорони здоров`я (лікувально-профілактичний заклад), яке визначене місцем проведення дослідження.

Цим договором має бути передбачено чітке розмежування функцій лікувально-профілактичного закладу та відповідального дослідника /дослідника / співдослідника, що повинні виконуватися ним у свій неробочий час та пов`язані, як правило, з виконанням інтелектуальної роботи (аналітичної, інформаційної, експертно-консультативної, складання звітів клінічного випробування тощо). Якщо під час виконання такої роботи / надання послуг відповідальний дослідник / дослідник / співдослідник використовують матеріально-технічну базу лікувально-профілактичного закладу, відповідні витрати мають бути відшкодовані спонсором (контрактною дослідницькою організацією за дорученням спонсора) відповідно до укладеного ним договору з лікувально-профілактичним закладом.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що в судовому процесі не встановлені обставини, які свідчать, що результатом наданих позивачем послуг було створення об`єктів права інтелектуальної власності.

Зміст цих послуг складало клінічне спостереження за пацієнтами, які приймали лікарські препарати, з метою оцінки їх безпечності та ефективності. Зібрані позивачем дані заносилися ним в індивідуальні реєстраційні картки (індивідуальні реєстраційні форми) пацієнтів, які, хоч і є результатом аналітичної роботи позивача, однак, не відповідають визначенню компіляції даних (бази даних) як об`єкта права інтелектуальної власності згідно з пунктом 3 частини першої статті 433 ЦК.

Положення договорів позивача із вище зазначеними компаніями про врегулювання відносин сторін щодо інтелектуальної власності на об`єкти, які можуть бути створені під час клінічних досліджень, не означають, однак, що об`єкти права інтелектуальної власності були створені. Ці договори не містять зобов`язань позивача створити такі об`єкти. Умови договорів щодо комерційної таємниці спонсора на результати досліджень також не означають, що позивач надав послуги зі створення об`єкта інтелектуальної власності. Комерційна таємниця стає об`єктом інтелектуальної власності за рішенням особи, для якої вона має комерційний інтерес і яка її законно контролює.

Що ж до доводів позивача, що він використовував об`єкти права інтелектуальної власності, то цей довід не може служити на користь висновку, що надані позивачем послуги є послугами, які передбачені в пункті «а» пункту 186.3 статті 186 ПК. За використання об`єктів права інтелектуальної власності, у тому числі за ліцензійними договорами, за змістом норми цього пункту, визначає зміст послуги в операції з постачання, а не спосіб (засіб) виконання (надання) послуги. Позивач, однак, використовував об`єкти права інтелектуальної власності в процесі та з метою надання послуг, а не надавав об`єкти права інтелектуальної власності для використання.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи позивача, що за наслідками виконання зобов`язань за спірними договорами ним надавалися консультаційні послуги, оскільки за умовами договорів ФОП ОСОБА_1 проводить дослідження дії препаратів виключно у відповідності до протоколу, затвердженого спонсором (виробником препарату). Такий висновок судів є правильним, незважаючи на те, що термін «послуги» в договорі розкривається як послуги з надання консультацій та обробки даних у зв`язку з клінічними дослідженнями (договір з компанією «Парексел Інтернешнл (ІРЛ) Лімітед» №7705/РІ, а.с. 14, т.2-й).

Надання консультацій не складало основне навантаження змісту послуг, які надавав позивач, про що свідчать умови договорів щодо обов`язків позивача та акти приймання-передачі виконаних робіт. Разом з тим, в нормі підпункту «в» пункту 186.3 статті 186 ПК йдеться про консультаційні послуги як такі, зміст та обсяг яких визначається наданням консультацій, а не іншими послугами.

Доказів того, що під час виконання зобов`язань за вказаними договорами ним були створенні об`єкти права інтелектуальної власності, які в подальшому були передані замовникам, або того, що ним надавалися саме консультаційні послуги, ОСОБА_1 під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій не надав.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що характер послуг, які надавались позивачем нерезидентам, не дозволяє віднести їх до переліку послуг, зазначених у підпунктах «а», «в» пункту 186.3 статті 186 ПК, а відтак і з висновком цих судів про правомірне нарахування позивачу грошових зобов`язань з ПДВ у розмірі 526' 677,50 грн (в тому числі: за основним платежем - 421' 342,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 105' 335,50 грн) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 24.04.2019 №00006281306.

За правилом частини третьої статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

08.02.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 №460-IX, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЄ.А. Усенко М.М. Гімон М.Б. Гусак