Повторно тендерна пропозиція ФОП Пістружака О.М. була дозавантажена до електронної системи закупівель 05.12.2016 р. о 17 год. 23 хв., а саме: сертифікат відповідності, копія паспорту Пістружака О.М., тендерна пропозиція та технічна специфікація.

Однак, відповідно до частини 1 статті 25 Закону № 922-VІІІ тендерна пропозиція подається в електронному вигляді через електронну систему закупівель. Документ з тендерною пропозицією подається в електронному вигляді шляхом заповнення електронних форм з окремими полями, де зазначається інформація про ціну, інші критерії оцінки (у разі їх встановлення замовником), інформація від учасника про його відповідність кваліфікаційним критеріям, вимогам, визначеним у статті 17 цього Закону і в тендерній документації, та завантаження необхідних документів, що вимагаються замовником у тендерній документації.

Згідно з ч. 2 ст. 21 Закону в оголошенні про проведення процедури відкритих торгів обов`язково, крім іншого, зазначається кінцевий строк подання тендерних пропозицій. Як вбачається з тендерної документації кінцевий строк подання тендерних пропозицій був встановлений 01.12.2016 р. до 10 год. 00 хв.

Пунктом 6 Порядку розміщення інформації про публічні закупівлі, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 477 від 18.03.2016 р. (далі - Порядок), передбачено, що у випадку технічних збоїв під час внесення та/або заповнення інформації через автоматизовані робочі місця, які призводять до того, що інформація не розміщується або не оприлюднюється на веб-порталі чи в електронній системі закупівель, замовник/учасник отримує технічну підтримку на авторизованому електронному майданчику, на якому здійснюється внесення та заповнення інформації і документів. Пунктом 10 Порядку чітко визначено, що розміщенням/оприлюдненням інформації вважається її наявність в електронній системі закупівель в інтерактивному режимі реального часу.

Згідно із ч.ч. 3, 5 ст. 25 Закону, тендерні пропозиції, отримані електронною системою закупівель після закінчення строку їх подання, не приймаються та автоматично повертаються учасникам, які їх подали. Учасник має право внести зміни або відкликати свою тендерну пропозицію лише до закінчення строку її подання без втрати свого забезпечення тендерної пропозиції. Такі зміни тендерної пропозиції враховуються в разі, якщо вони отримані електронною системою закупівель до закінчення строку подання тендерних пропозицій.

Повторне завантаження інформації та документів до електронної системи закупівель чинним законодавством не передбачено.

Однак, тендерним комітетом Управління освіти не було прийнято рішення про відхилення тендерної пропозиції ФОП Пістружака О.М. на підставі п. 4 ч. 1 ст. 30 Закону як такої, що не відповідає тендерній документації замовника. Перелік підстав відхилення тендерних пропозицій учасників, визначений статтею 30 Закону, є вичерпним. Відповідно тендерним комітетом прийнято рішення про намір укласти договір саме з цим учасником відкритих торгів, що відображено у протоколі № 27 від 07.12.2016 р., проте у ньому не зазначено будь-яких відомостей про факт невідкриття деяких файлів тендерної пропозиції переможця торгів.

У відзиві відповідач 1. також не погоджується щодо невідповідності тендерної пропозиції ФОП Пістружака О.М. тендерній документації замовника - Управління освіти Хотинської РДА.

Так, тендерна пропозиція ФОП Пістружака О.М. містить повідомлення, що останній є власником транспортних засобів, які відповідають технічному завданню замовника, що дозволяє в повній мірі виконати поставку шкільних автобусів. Проте, до тендерної пропозиції ФОП Пістружак О.М. додав 2 сертифікати відповідності транспортних засобів марки Mersedes-Benz Sprinter, видані 05.07.2016 р. ДП Запорізький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації, згідно яких власником даних автобусів є ОСОБА_3 , а не ОСОБА_1 , зазначений факт залишився поза увагою тендерного комітету Управління освіти Хотинської РДА.

Згідно п. 52 Примітки вищевказаних сертифікатів дані транспортні засоби не використовуються для пасажирських перевезень на міських та приміських маршрутах, що також залишилось поза увагою тендерного комітету.

Відповідач 1. у відзиві на позов зазначає, що Законом не передбачений обов`язок тендерного комітету перевіряти інформацію надану учасниками, чи проводити автотоварознавчу експертизу, а пп. 1.6 пункту 2 Інша інформація розділу Оцінка тендерних пропозицій тендерної документації містить застереження, що відповідальність за достовірність наданої інформації у своїй пропозиції несе учасник.

Проте, згідно п. 7 ст. 28 Закону № 922-VІІІ замовник має право звернутися за підтвердженням інформації, наданої учасником, до органів державної влади, підприємств, установ, організацій відповідно до їх компетенції. У разі отримання достовірної інформації про його невідповідність вимогам кваліфікаційних критеріїв, зазначених у частині 1 статті 17 цього Закону, або факту зазначення у тендерній пропозиції будь-якої недостовірної інформації, що є суттєвою при визначенні результатів процедури закупівлі, замовник відхиляє тендерну пропозицію такого учасника.

Крім того, транспортні засоби за зовнішніми ознаками не відповідали вимогам, зазначеним в тендерній документації (п. 5.4 ДСТУ) та оспорюваному договорі і ця невідповідність була очевидною та не вимагала спеціальних технічних знань. Зокрема, згідно з п. 1.1 оспорюваного договору поставки №562 від 20.12.2016 р. постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Замовника товар згідно предмету закупівлі (Шкільний автобус жовтого кольору з написом Шкільний автобус 2 од.).

При цьому, фактично придбані автобуси пофарбовані в інші кольори (автобус Mersedes-Benz Sprinter 516 CDI білого кольору, а Mersedes-Benz Sprinter 519 CDI - синього кольору) та без відповідних написів Шкільний автобус, що підтверджується реєстраційними картками та свідоцтвами про реєстрацію даних транспортних засобів.

Відповідно до акту приймання-передачі № 1 від 20.12.2016 р. до договору поставки № 562, підписаного та скріпленого печатками начальником Управління Раком В.М. та ФОП Пістружаком О.М., останній поставив, а Управління освіти прийняло автобуси спеціалізовані для перевезення школярів в кількості 2 одиниці загально вартістю 1 847 000 грн. Покупець підтверджує, що поставлені автобуси відповідають вимогам покупця. Претензій щодо якості та кількості до поставлених автобусів у покупця немає.

Також, відповідно до Технічного завдання (додаток № 3 до тендерної документації), на передній та задній частинах даху автобуса повинні бути встановлені два проблискових маячки оранжевого кольору.

На момент укладення договору поставки та підписання акту приймання-передавання транспортних засобів 20.12.2016 р., проблискових маячків на даху автобусів не було, оскільки вони не передбачені комплектацією цих транспортних засобів.

Втім, вказані акти прийому-передачі виконаних робіт (надання послуг) щодо встановлення обладнання на автобуси, засвідчують саме факт невідповідності транспортних засобів вимогам тендерної документації та Національного стандарту ДСТУ 7013:2009.

Крім цього, у тендерній документації Замовником визначено основні умови договору, а саме: учасник повинен передати (поставити) Замовнику товар, якість якого відповідає умовам ДСТУ 7013:2009.

Однак, автобуси, закуплені Управлінням освіти за бюджетні кошти у ФОП Пістружака О.М., не відповідають вимогам Національного стандарту України ДСТУ 7013:2009. Зокрема, у придбаних Управлінням автобусах для перевезення школярів відсутні: освітлення сходинок; проблискові маячки оранжевого кольору; аварійні виходи; багажники для шкільних портфелів тощо, автобуси пофарбовані не в жовтий колір, як це передбачено ДСТУ та умовами укладеного договору, а один з них - в синій, інший - в білий колір.

Крім цього, у відповідності до ч. 4 ст. 36 Закону умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону переможця процедури закупівлі. Однак, всупереч вказаних вимог, у п. 1.1 договору, оприлюдненому на ваб-порталі, зазначено Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Замовника Товар згідно предмету закупівлі Код 29.10.3 - автомобілі для перевезення не менше 10 людей (29.10.30 - 00.00; 34120000-4 мототранспортні засоби для перевезення 10 і більше осіб) (Шкільний автобус жовтого кольору з написом Шкільний автобус 2 од.), а саме Шкільний автобус у кількості 2 шт.

Однак, як зазначено у тендерній пропозиції ФОП Пістружака О.М., останній надав пропозицію щодо участі у конкурсних торгах щодо закупівлі Код 29.10.3 - автомобілі для перевезення не менше 10 людей (29.10.30 - 00.00; 34120000-4 мототранспортні засоби для перевезення 10 і більше осіб). Шкільний автобус, згідно з вимогами, що запропоновані Замовником конкурсних торгів. Тобто, умови договору відрізняються від запропонованої тендерної пропозиції, що також суперечить вимогам законодавства.

Враховуючи наведене, транспортні засоби, а саме 2 автобуси марки Mersedes-Benz Sprinter, 2010 року випуску, реалізовані ФОП Пістружаком О.М. Управлінню освіти Хотинської РДА, за своїми технічними та якісними характеристиками не відповідають вимогам, викладеним у тендерній документації Управління освіти, Національному стандарту України 7013:2009 та Технічній специфікації шкільних автобусів затверджених Наказом профільного Міністерства освіти і науки України від 22.09.2015 р. № 966.

У своєму відзиві ФОП Пістружак О.М. (відповідач 2) від 26.04.2018 заперечує проти задоволення позовних вимог, так як, на думку Відповідача 2, тендерна документація розроблена тендерним комітетом Управління освіти Хотинської районної державної адміністрації з дотриманням вимог Закону України Про публічні закупівлі (далі Закону) та відповідає Примірній тендерній документації для процедури закупівлі відкриті торги, затвердженій наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 682 від 13.04.2016; реалізовані ним автобуси відповідають тендерній документації замовника. Крім цього, у тендерній документації Замовником не зазначено, що учасник торгів повинен надати документи, які свідчать про право власності на транспортні засоби; Замовником ставилась лише вимога про надання інформації, яка підтверджує наявність обладнання та матеріально-технічної бази.

У п. 5.1.1 розділу Інструкція з підготовки тендерної пропозиції тендерної документації Наявність обладнання та матеріально-технічної бази Управлінням освіти Хотинської РДА зазначені кваліфікаційні критерії до учасників відповідно до ст. 16 Закону та перелік документів, які повинен надати учасник для підтвердження відповідності кваліфікаційним критеріям, зокрема, учасник повинен надати довідку у довільній формі, які підтверджує наявність у учасника обладнання та матеріально-технічної бази.

Матеріально-технічна база підприємства (фірми) це сукупність необхідних для виробничого процесу засобів виробництва (устаткування, приладів, різноманітних транспортних засобів, допоміжних підприємств, під`їзних шляхів тощо).

Документи, надані ФОП Пістружаком О.М. у складі тендерної пропозиції для участі у відкритих торгах, не містять відомостей про наявну матеріально-технічну базу, яка забезпечує здійснення ним підприємницької діяльності. Хоча, тендерна пропозиція ФОП Пістружака О.М. і містить повідомлення, що останній є власником транспортних засобів, які відповідають технічному завданню замовника, що дозволяє в повній мірі виконати поставку шкільних автобусів, до тендерної пропозиції ФОП Пістружаком О.М. додано 2 сертифікати відповідності транспортних засобів марки Mersedes-Benz Sprinter, згідно яких він не є власником даних транспортних засобів.

У своєму відзиві на позов ФОП Пістружак О.М. зазначає, що на момент його обрання переможцем відкритих торгів Товаровський С.І. також не був власником вищевказаних транспортних засобів, оскільки право власності на транспортні засоби виникає лише після їх державної реєстрації. Право власності за ОСОБА_3 на автобуси марки Mersedes-Benz Sprinter 516 та Mersedes-Benz Sprinter 519 виникло лише в день постановки їх на облік, а саме 17.12.2016 р., що було необхідною умовою для можливості подальшої реалізації останнім автобусів ФОП Пістружаку О.М.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею - продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень Цивільного кодексу України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Закону України Про дорожній рух та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 за № 1388 (з послідуючими змінами), які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Відповідно до ст. 34 Закону України Про дорожній рух державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.

Державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС (далі - сервісні центри МВС) з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.

Відповідно до п. 8 вказаного Порядку державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі-правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Таким чином, законодавцем визначений спеціальний порядок відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, який невід`ємно пов`язаний з обов`язковою реєстрацією власником придбаного автомобіля у відповідних органах. Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.02.2018 р. у справі № 910/11266/17.

Транспортні засоби, які були реалізовані ФОП Пістружаком О.М. Управлінню освіти Хотинської районної державної адміністрації, ввезені ОСОБА_3 на територію України 15.06.2016 р.

У відповідності до вимог Закону України Про дорожній рух та вищезазначеного Порядку, посадовою особою Чернівецької ДФС 24.06.2016 Товаровському С.І. (власнику) за його заявою на підставі митних декларацій, свідоцтв та рахунків-фактур видані посвідчення про реєстрацію транспортних засобів серії НОМЕР_13 та № НОМЕР_14 .

Таким чином, станом на 01.12.2016 р. (на дату подання тендерної пропозиції) ФОП Пістружак О.М. не являвся власником транспортних засобів, а набув права власності на підставі укладених з ОСОБА_3 договорів купівлі-продажу тільки 20.12.2016 р., в день підписання договору про закупівлю товарів за бюджетні кошти з Управлінням освіти Хотинської РДА.

Щодо обґрунтованості підстав для звернення прокурором з позовом то суд зазначає таке.

Частиною 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із зазначених органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005 року, заява 61517/00, п. 27).

Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009 року, заява № 42454/02, п. 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку (у неофіційному перекладі): "сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003р. № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону "Про прокуратуру".

Відтак, на думку суду, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Так, в даній справі, прокурор обґрунтував наявність порушення інтересів держави Про публічні закупівлі, оскільки на його думку, дії органу державної влади під час проведення зазначеної закупівлі призвели до порушення вимог чинного законодавства, принципів максимальної ефективності та економії, добросовісної конкуренції серед учасників та як наслідок неправомірного витрачення бюджетних коштів.

Пункт 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках, тому необхідно з`ясувати, що мається на увазі під виключним випадком і чи є таким випадком ситуація у справі.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

В свою чергу, не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається, а здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Суд зазначає, що неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Згідно ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до п.1 ч.6 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Крім того, згідно з Положенням про Державну аудиторську службу України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 р. № 43, Державна аудиторська служба є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю, відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, дотриманням законодавства про державні закупівлі.

Відповідно до вказаного Положення Державна аудиторська служба України вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Водночас відповідно до Положення про Державну фінансову інспекцію України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 року № 310, Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Згідно з вказаним Положенням Державна фінансова інспекція України здійснює державний фінансовий контроль за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 року № 868 "Про утворення Державної аудиторської служби України" Держфінінспекцію реорганізовано в Державну аудиторську службу України (Держаудитслужбу).

Постановою Кабінету Міністрів України №266 від 06.04.2016 року Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби затверджено перелік міжрегіональних територіальних органів Держаудитслужби України. Відповідно до п.1 вказаної постанови міжрегіональні територіальні органи Держаудитслужби за переліком згідно додатку 1 утворюються як юридичні особи публічного права.

Відповідно до наказу Держаудитслужби України № 23 від 02.06.2017 року затверджено Положення про Західний офіс Держаудитслужби, згідно якого Західний офіс Держаудитслужби підпорядковується Держаудитслужбі та є міжрегіональним територіальним органом. У складі Офісу утворюються як структурні підрозділи в Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій, Хмельницькій областях. Управління здійснюють свої повноваження на території адміністравтино-територіальних одиниць за їх місцезнаходженням відповідно. Повноваження Західного офісу Держаудитслужби, визначені зазначеним наказом кореспондуються із Положенням про Державну аудиторську службу України.

Таким чином, Західний офіс Державної аудиторської служби України є органом уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах на території Чернівецької області.

За таких обставин, суд вважає, що звертаючись з даним позовом до суду, прокурор визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а також довів суду, що даний орган не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження щодо захисту інтересів держави.

Враховуючи вищенаведене прокурором обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави у даній справі.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (ч. 2 ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Пунктами 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, суд оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В порядку ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідачів.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 4, 5, 129, 130, 194, 196, 219, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсним рішення тендерного комітету Управління освіти Хотинської районної державної адміністрації про визнання фізичної особи підприємця Пістружака Олега Михайловича переможцем відкритих торгів, оформлене протоколом № 27 від 07.12.2016 р.

3. Визнати недійсним договір поставки шкільних автобусів у кількості 2 (дві) одиниці за № 562 від 20.12.2016 р., укладений між Управлінням освіти Хотинської районної державної адміністрації (60000, Чернівецька область, м. Хотин, вул. Незалежності, 30, код ЄДРПОУ 39967399, р/р 35411047091684 в ГУ ДКСУ у Чернівецькій області, МФО 856135) та фізичною особою підприємцем Пістружаком Олегом Михайловичем (60034, Чернівецька область, Хотинський район, с. Зарожани, ІПН НОМЕР_15 ) на суму 1847000 грн.

4. Зобов`язати фізичну особу підприємця Пістружака Олега Михайловича 60034, Чернівецька область, Хотинський район, с. Зарожани, ІПН НОМЕР_15 ) повернути Управлінню освіти Хотинської районної державної адміністрації (60000, Чернівецька область, м. Хотин, вул. Незалежності, 30, код ЄДРПОУ 39967399, р/р 35411047091684 в ГУ ДКСУ у Чернівецькій області, МФО 856135) грошові кошти в сумі 1847000 грн., перераховані платіжним дорученням № 34 від 20.12.2016 р.

5. Зобов`язати Управління освіти Хотинської районної державної адміністрації (60000, Чернівецька область, м. Хотин, вул. Незалежності, 30, код ЄДРПОУ 39967399, р/р 35411047091684 в ГУ ДКСУ у Чернівецькій області, МФО 856135) повернути фізичній особі підприємцю Пістружаку Олегу Михайловичу (60034, Чернівецька область, Хотинський район, с. Зарожани, ІПН НОМЕР_15 ) автобус марки Mersedes-Benz Sprinter 516 CDI, 2010 р.в., номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_10 , та автобус марки Mersedes-Benz Sprinter 519 CDI, 2010 р.в., номер кузова НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_4 , поставлених на виконання договору поставки № 562 від 20.12.2016.

6. Стягнути з Управління освіти Хотинської районної державної адміністрації (60000, Чернівецька область, м. Хотин, вул. Незалежності, 30, код ЄДРПОУ 39967399, р/р 35411047091684 в ГУ ДКСУ у Чернівецькій області, МФО 856135) на користь Чернівецької обласної прокуратури (м. Чернівці, вул. Кордуби, 21; код 02910120, банк платника ДКСУ м. Київ, код банку 820172, р/р 35219056004946, класифікація видатків бюджету 2800) судовий збір у сумі 29626 грн.

7. Стягнути з фізичної особи підприємця Пістружака Олега Михайловича (60034, Чернівецька область, Хотинський район, с. Зарожани, ІПН НОМЕР_15 ) на користь Чернівецької обласної прокуратури (м. Чернівці, вул. Кордуби, 21; код 02910120, банк платника ДКСУ м. Київ, код банку 820172, р/р 35219056004946, класифікація видатків бюджету 2800) судовий збір у сумі 29626 грн.

8. З набранням рішення законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 24.12.2020 року.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/

Суддя С.О. Миронюк