ПОСТАНОВА

Іменем України

22 грудня 2020 року

Київ

справа №640/9593/20

адміністративне провадження №К/9901/27584/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №640/9593/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов`янський базар» до Дніпровської міської ради, Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, Антимонопольного комітету України, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «НВП «Дніпротехекологія», Товариство з обмеженою відповідальністю «Техпроменерго», про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2020 року про забезпечення позову (суддя Літвінова А.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року (головуючий суддя - Бужак Н.П., судді: Костюк Л.О., Кобаль М.І.),-

ВСТАНОВИВ:

29 квітня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Слов`янський базар» (далі за текстом- позивач, ТОВ «Слов`янський базар») звернулося до суду з позовом до Дніпровської міської ради (далі - ДМР), Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, Антимонопольного комітету України, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «НВП «Дніпротехекологія» (далі - ТОВ «НВП «Дніпротехекологія»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Техпроменерго» (далі - ТОВ «Техпроменерго»), в якому просило, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 3 червня 2020 року:

- визнати протиправним та нечинним рішення Дніпровської міської ради від 18 грудня 2019 року №9/52 «Про внесення змін до рішення міської ради від 6 грудня 2017 року №13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста»;

- скасувати рішення Дніпровської міської ради від 18 грудня 2019 року №9/52 «Про внесення змін до рішення міської ради від 6 грудня 2017 року №13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста»;

- визнати протиправними дії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України щодо погодження проекту рішення Дніпропетровської міської ради від 18 грудня 2019 року №9/52 «Про внесення змін до рішення міської ради від 6 грудня 2017 року №13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста»;

- зобов`язати Антимонопольний комітет України скасувати рішення про погодження Дніпропетровським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України проекту рішення Дніпровської міської ради від 18 грудня 2019 року №9/52 «Про внесення змін до рішення міської ради від 6 грудня 2017 року №13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста» (далі - рішення №9/52);

- визнати протиправним та нечинним рішення Дніпровської міської ради від 20 травня 2020 року №11/57 «Про внесення змін до рішення міської ради від 6 грудня 2017 року №13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста»;

- скасувати рішення Дніпровської міської ради від 20 травня 2020 року №11/57 «Про внесення змін до рішення міської ради від 6 грудня 2017 року №13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста»;

- визнати протиправними дії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України щодо погодження проекту рішення Дніпропетровської міської ради від 20 травня 2020 року №11/57 «Про внесення змін до рішення міської ради від 6 грудня 2017 року №13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста»;

- зобов`язати Антимонопольний комітет України скасувати рішення про погодження Дніпропетровським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України проекту рішення Дніпровської міської ради від 20 травня 2020 року №11/57 «Про внесення змін до рішення міської ради від 6 грудня 2017 року №13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста» (далі - рішення №13/27).

25 та 27 травня 2020 року ТОВ «НВП «Дніпротехекологія» та ТОВ «Техпроменерго» відповідно було подано позовні заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору про скасування рішення Дніпровської міської ради від 18 грудня 2019 року №9/52 «Про внесення змін до рішення міської ради від 6 грудня 2017 року №13/27 "Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста» в частині, яка стосується прав та обов`язків Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «Дніпротехекологія» та ТОВ «Техпроменерго».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 червня 2020 року позовні заяви ТОВ «НВП «Дніпротехекологія» та ТОВ «Техпроменерго» як третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору в адміністративній справі №640/9593/20, залишено без розгляду. Цією ж ухвалою на підставі статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ТОВ «НВП «Дніпротехекологія» та ТОВ «Техпроменерго» залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

16 червня 2020 року ТОВ «Слов`янський базар» та третіми особами - ТОВ «Техпроменерго», ТОВ «НВП «Дніпротехекологія» до суду першої інстанції подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Дніпровської міської ради від 18 грудня 2019 року №9/52 «Про внесення змін до рішення міської ради від 6 грудня 2017 року №13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста» та зупинення дії рішення Дніпровської міської ради від 20 травня 2020 року №11/57 «Про внесення змін до рішення міської ради від 6 грудня 2017 року №13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста».

Заява про забезпечення позову вмотивована тим, що оскаржені рішення були прийняті Дніпровською міською радою з порушенням процедури їх прийняття, зокрема порушено вимоги підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року №1160 (далі - Закон №1160) в частині строку та порядку оприлюднення цих рішень. Також, на думку заявників, органом місцевого самоврядування при прийнятті спірних рішень порушено принципи рівності усіх платників податків перед законом та нейтральності оподаткування внаслідок встановлення різної ставки плати за оренду землі за земельні ділянки з однаковим цільовим призначенням, що є порушенням антиконкурентного законодавства та створює дискримінаційні умови діяльності. Заявники наголошують, що рішенням №9/52 ставки земельного податку підвищено з 3% до 12% їх нормативної грошової оцінки, а рішенням №11/57 - з 3% до 10 %. З наведеного, на думку заявників, випливає очевидна протиправність оскаржених рішень. Водночас введення їх в дію створює для позивача та третіх осіб обов`язок щодо сплати значно завищених грошових сум до місцевого бюджету, несплата яких матиме наслідком відповідальність у вигляді штрафних санкцій та ймовірності розірвання договору оренди за ініціативою орендодавця. За таких обставин, ефективним та найменш затратним способом відновлення порушених прав позивача та третіх осіб буде саме вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржених рішень

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 17 червня 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року, заяву про забезпечення позову задовольнив частково. Зупинив дію рішення Дніпровської міської ради від 18 грудня 2019 року №9/52 «Про внесення змін до рішення міської ради від 6 грудня 2017 року №13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста» до набрання рішенням суду законної сили у адміністративній справі № 640/9593/20 відносно ТОВ «Слов`янський базар», ТОВ «Техпроменерго», ТОВ «НВП «Дніпротехекологія». В іншій частині заяви відмовив.

Забезпечуючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що наведені заявниками обставини як ознака очевидної протиправності рішення №9/52, а саме прийняття цього акта з порушенням приписів статей 12 та 274 ПК України, свідчать про наявність підстав для забезпечення позову в цій частині. Натомість, рішення №11/57 набирає чинності лише з 1 січня 2021 року, у зв`язку з чим суд не знайшов підстав для забезпечення позову в цій частині.

Апеляційний суд в повній мірі погодився із викладеними у рішенні суду першої інстанції висновками та додатково вказав, що, вирішуючи питання про забезпечення позову, судом першої інстанції не була висловлена думка щодо законності чи правомірності рішення №9/52 та оскаржувана ухвала не має визначального впливу на рішення, яке буде ухвалено за наслідками розгляду поданого ТОВ «Слов`янський базар» позову.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів, Дніпровська міська рада подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує, що в описово-мотивувальних частинах оскаржених рішень не зазначено, яким чином та яку шкоду може бути завдано позивачу та третім особам. Скаржник звертає увагу, що положення підпункту 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 ПК України передбачають, що платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків і зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом. На думку скаржника, рішення судів про забезпечення позову фактично ґрунтуються на припущеннях. Крім того, скаржник вказує на те, що рішення №9/52 є нормативно-правовим актом, тому обраний судами спосіб забезпечення позову шляхом зупинення його дії лише відносно ТОВ «Слов`янський базар», ТОВ «Техпроменерго», ТОВ «НВП «Дніпротехекологія» суперечить вимогам статті 151 КАС України. ДМР зазначає, що забезпечення позову не може розцінюватись як самостійний спосіб захисту порушеного права та не повинно призводити до вирішення позовних вимог або досягнення іншої мети, не пов`язаної із забезпеченням права особи до вирішення справи по суті. Разом з тим, у цій справі шляхом задоволення заяви про забезпечення позову було ухвалено рішення по суті позовних вимог без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

ТОВ «Слов`янський базар» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін як законні та обґрунтовані. Позивач зазначає, що на існування очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень вказує порушення відповідачем імперативних положень статей 12 та 274 ПК України, а також вимог Закону №1160 в частині порушення строків і порядку оприлюднення регуляторних актів. У мотивувальних частинах судових рішеннях чітко вказано про очевидну протиправність прийнятих ДМР рішень з наведених підстав та зазначено, що останні можуть призвести до негативних наслідків для заявників, зокрема, у вигляді безпідставного стягнення завищеного розміру податків та орендної плати, тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними. Щодо посилань ДМР на приписи статей 17, 43 ПК України позивач зазначає, що указані норми права закріплюють право платника податків на залік чи повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, проте реалізація такого права може бути значно тривалою у часі та витратною для позивача у разі відмови контролюючого органу у добровільному вчиненні таких дій. На думку позивача, обраний судами спосіб забезпечення позову не суперечить вимогам частин першої та п`ятої статті 151 КАС України та є співмірним із заявленими позивачем позовними вимогами.

Інші учасники справи правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористались.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній з 8 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ухвали Верховного Суду від 12 листопада 2020 року касаційне провадження у цій справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги про неправильне застосування судами положень статей 150 та 151 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Враховуючи положення частини першої статті 341 КАС України, колегією суддів не переглядаються судові рішення в частині відмови в задоволенні забезпечення позову.

Частинами першою та другою статті 150 КАС України (тут і далі - в редакції, чинній з 8 лютого 2020 року) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо :

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина 2 статті 151 КАС України).

Частина п`ята статті 151 КАС України передбачає, що зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.

При цьому співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Таким чином, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, а також у очевидності ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову щодо скасування нормативно-правового акта, суд має з урахуванням аргументів, наведених позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існують очевидні ознаки протиправності нормативно-правового акта та ним порушуються права чи інтереси позивача; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням до ухвалення рішення у справі.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

При цьому основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Судові рішення у цій справі наведеним вище вимогам не відповідають. Висновки судів попередніх інстанцій про існування визначених у статті 150 КАС України обставин для вжиття заходів забезпечення позову є хибними з огляду на наступне.

Звертаючись до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, позивач зазначив, що ДМР порушена процедура прийняття регуляторного акта, передбачена Законом №1160, а також порушено вимоги підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12, пункту 274.1 статті 274 ПК України, що виявилось у встановленні ставки земельного податку пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду та різного розміру такої ставки для різних землекористувачів щодо земельних ділянок з однаковим цільовим призначенням.

Суди попередніх інстанцій саме з посиланням на порушення ДМР приписів статей 12, 274 ПК України визнали оскаржуване рішення №9/52 таким, що є очевидно протиправним та задовольнили вимоги поданої заяви шляхом зупинення його дії.

Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною 2 статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті, яке фактично ґрунтується на тих самих аргументах, які покладені в підстави позову, є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

У цій справі суди, не розглядаючи справи по суті, не перевіряючи фактичних обставин справи та не досліджуючи докази, зокрема щодо порушення органом місцевого самоврядування процедури прийняття нормативно-правового акта, погодились із твердженням заявника про наявність у діях та рішенні ДМР порушень закону.

Разом з тим, Верховний Суд вважає, що надання правової оцінки доводам позивача, висловленим на обґрунтування позовних вимог по суті спору, має здійснюватися судом у межах процедури судового розгляду, з дотриманням усіх процесуальних гарантій учасників справи, передбачених процесуальним законом, а тому вжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб, фактично, призводить до вирішення спору по суті й може мати вплив на судове рішення, яке згодом буде ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Правова оцінка питань правомірності рішення №9/52 має надаватися судами під час розгляду справи по суті за наслідками дослідження доказів, що містяться в матеріалах справи з метою перевірки того, чи дійсно органом місцевого самоврядування було порушено вимоги статей 12, 274 ПК України, Закону №1160 при прийнятті оскарженого рішення.

Також, колегія суддів звертає увагу, що ні позивачем, ні судами попередніх інстанцій не зазначено, в чому станом на час вжиття заходів забезпечення позову полягає порушення прав, свобод або інтересів позивача та третіх осіб рішенням №9/52, так само як і не зазначено, в чому полягає настання невідворотних наслідків, неможливість захисту порушених прав, свобод та інтересів без вжиття таких заходів, не мотивовано наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що мотиви, наведені позивачем та третіми особами у заяві про забезпечення позову, не свідчили про застосування до заявників оспорюваних рішень ДМР та реальний характер загрози їх правам до ухвалення рішення по суті спору, а також не зумовлювали настання внаслідок невжиття таких заходів обставин, які б переважали пов`язані із цим наслідки й могли істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Посилання заявників, з якими помилково погодились суди попередніх інстанцій, про можливе настання значних збитків внаслідок сплати земельного податку та орендної плати за землю у завищеному розмірі, не підтверджені жодними належними доказами (зокрема, висуванням вимог на підставі означеного рішення ДМР, отриманням відповідного податкового повідомлення-рішення чи постанови про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення відповідних сум).

При цьому колегія суддів вважає слушними доводи заявника касаційної скарги щодо покликань позивача на можливе стягнення з нього зайвих сум плати за землю, що Податковим кодексом України встановлено механізм повернення помилково та/або надміру сплачених платником податків коштів, що закріплено у положеннях статей 17, 43 ПК України.

Так, відповідно до підпункту 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

Помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу (пункт 43.1 статті 43 ПК України).

Таким чином, за умови існування механізму повернення надміру сплачених коштів платником податків до відповідного бюджету, доводи позивача про неможливість повернення в подальшому таких сум та необхідність застосування з цією метою на даному етапі заходів забезпечення позову, не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються вказаним вище.

При цьому посилання позивача про можливу відмову контролюючого органу в поверненні таких сум у майбутньому, що зумовить необхідність звернення до суду та понесення значних витрат часу та коштів, носять характер припущень.

Відтак, висновки судів першої та апеляційної інстанції, фактично, ґрунтуються на припущеннях, оскільки останні погодились із доводами заявника, не перевіривши їх відповідними доказами; залишили поза увагою, що на момент розгляду заяви наслідки від незабезпечення даного позову жодним чином не впливають на можливість ефективного захисту або поновлення позивачем та третіми особами порушених чи оспорюваних прав або інтересів (на час подання заяви та винесення судового рішення про її задоволення момент, з якого рішення ДМР підлягало б застосуванню у відповідних правовідносинах, не настав).

Отже, заявниками не доведено необхідність вжиття застосованих судами заходів забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, застосовані заходи є такими, що суперечать приписам частини другої статті 151 КАС України, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині забезпечення позову, а в задоволенні заяви ТОВ «Слов`янський базар», ТОВ «Техпроменерго», ТОВ «НВП «Дніпротехекологія» про забезпечення адміністративного позову в цій частині слід відмовити.

Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року у справі №640/9593/20 в частині задоволення заяви про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Дніпровської міської ради від 18 грудня 2019 року №9/52 «Про внесення змін до рішення міської ради від 6 грудня 2017 року №13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста» до набрання рішенням суду законної сили у адміністративній справі № 640/9593/20 відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов`янський базар», Товариства з обмеженою відповідальністю «Техпроменерго», Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «Дніпротехекологія» скасувати та відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову в цій частині.

В іншій частині ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року у справі № 640/9593/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіМ.М. Гімон М.Б. Гусак Є.А. Усенко