П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 727/1988/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Ярема Л.В.

Суддя-доповідач: Моніч Б.С.

23 грудня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги представників позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 лютого 2020 року, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій та бездіяльності протиправними, визнання рішень (розпоряджень) нечинними та зобов`язання здійснити перерахунок і виплату пенсії (пенсійних виплат), як інваліду війни та дитині війни, відшкодувати завдану шкоду та вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

У серпні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях (т.1 а.с.2-7), в якому просив:

- визнати протиправними дії (рішення) відповідача щодо призначення йому пенсії за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 р. №2262-ХІІ(зі змінами" з 04.10.2011);

- визнати протиправними дії (рішення) Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях щодо визначення стажу роботи (страхового стажу) на Крайній Півночі у меншому розмірі;

- визнати протиправними дії (рішення) Управління Пенсійного фонду України в м.Чернівцях щодо невиплати йому пенсії (пенсійних виплат) у повному обсязі;

- визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях щодо ненарахування надбавки до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- визнати нечинними розпорядження № 5684 від 18.01.2012, № 284718 від 01.04.2012 та № 284718 від 05.04.2012, прийняті Управлінням Пенсійного фонду України в м. Чернівцях;

- зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях здійснити перерахунок стажу роботи (страхового стажу) на Крайній Півночі згідно записів у трудовій книжці, а саме: встановити стаж роботи за період з 11.03.1956 р. по 24.03.1959 р. в розмірі - 3 роки та 14 днів;

- зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях здійснити перерахунок загального стажу роботи (страхового стажу), з урахуванням стажу роботи на Крайній Півночі;

- зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях призначити пенсію по інвалідності як інваліду війни 2-ї групи за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ (зі змінами) з 14 вересня 2011 року;

- зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях провести нарахування та виплатити пенсію (пенсійні виплати) за період з 14 вересня 2011 року по день припинення права на такі виплати, з урахуванням раніше проведених виплат, а саме: нарахувати та виплатити у відповідності до статті 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ, в редакції закону з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, основний розмір пенсії як інваліду війни 2-ї групи у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, встановлених статтею 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; нарахувати та виплатити підвищення до пенсії як інваліду війни 2-ї групи у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком згідно частини четвертої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ, в редакції Закону № 458/95-ВР від 23.11.1995 (із змінами, внесеними згідно із Законами № -88/95-ВР від 22.12.1995, № 2212-ІУ від 18.11.2004); нарахувати та виплатити у відповідності до вимог статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року державну соціальну допомогу "Діти війни" у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної статтею 28 ч.1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року; здійснити індексацію пенсії (пенсійних виплат) згідно статті 64 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб' від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ;

- допустити негайне виконання судового рішення;

- зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях подати впродовж місяця з дня вступу рішення суду в законну силу звіт про його виконання;

- зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях надіслати йому рекомендованим листом письмові докази виконання рішення суду;

- зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях при кожному проведенні перерахунку розміру пенсії - надіслати йому впродовж п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про здійснення таких перерахунків, рекомендованим листом відповідні витяги з рішень (розпоряджень, протоколів, наказів, тощо) із відповідними формульними розрахунками та з посиланням на відповідний нормативно-правовий акт, на підставі якого ці розрахунки проведено.

В обґрунтування позову вказав, що відповідач при розрахунку розміру його пенсії не мав права застосовувати Постанови КМУ №656, №745 та №1381, оскільки при їх застосуванні розмір пенсії значно зменшується, що суперечить ч. 4 ст. 13 Закону №2262-ХІІ та є порушенням ст.ст. 22, 64 Конституції України та ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції 1950 року. В силу пріоритетності законів над підзаконними актами, застосуванню підлягає Закон №2262-ХІІ та Закон №3551-ХІІ, а не зазначені постанови Кабінету Міністрів України.

Також вказав, що відповідач невірно визначив загальний стаж його роботи, оскільки не врахував стаж роботи в районах Крайньої Півночі у пільговому розмірі, кратному двом.

Вказує на неправомірність застосування відповідачем Порядку №22-1, оскільки зазначений Порядок застосовується виключно при призначенні (переведенні) пенсії за нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а не Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Вважає, що відповідач зобов`язаний був призначити (перевести) йому пенсію за нормами Закону 2262-ХІІ, саме з 14 вересня 2011 року.

Також зазначив, що з 01 січня 2006 року він має статус "Дитина війни" і на нього поширюються норми Закону України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-ІV та згідно зі ст. 6 якого, йому повинна виплачуватись щомісячна соціальна державна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, проте відповідач взагалі не здійснив такого нарахування і не виплачував йому відповідні кошти згідно Закону № 2195-ІV.

Вважає, що відповідач повинен донарахувати і виплатити йому невиплачені суми пенсії (пенсійні виплати) за період з 14 вересня 2011 року по день припинення права на такі виплати з урахуванням раніше проведених виплат та здійснити їх індексацію.

Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14.09.2012 (т.1 а.с.40) адміністративний позов в частині вимог, за період часу з 14 вересня 2011 року по 03 жовтня 2012 року залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини 1 статті 155 КАС України; в частині вимог, за період часу з 03 жовтня 2011 року по 14 лютого 2012 року залишено без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.01.2013 (т.1 а.с. 62) постанову Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14.09.2012 скасовано, справу направлено до Шевченківського районного суду м. Чернівці для продовження розгляду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 07.06.2013 року визнано поважними причини пропуску строку для звернення до суду (т.1 а.с. 108).

Ухвалами Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23.07.2013, 14.10.2013 зупинялось провадження у справі до розгляду Вінницьким апеляційним адміністративним судом та Вищим адміністративним судом України апеляційної та касаційної скарг ОСОБА_3 на постанову Шевченківського районного суду м. Чернівців від 01 березня 2012 року у справі № 2а-92/12/2414.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 липня 2015 року відновлено провадження по даній справі.

16 жовтня 2015 року позивачем подано позовну заяву в новій редакції із збільшенням позовних вимог (т.1 а.с.186), в якій просив:

визнати протиправними дії (рішення) Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях щодо призначення пенсії за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ (зі змінами) з 04 жовтня 2011 року;

визнати протиправними дії (рішення) Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях щодо визначення стажу роботи (страхового стажу) на Крайній Півночі у меншому розмірі;

визнати протиправними дії (рішення) Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях щодо невиплати пенсії (пенсійних виплат) у повному обсязі;

визнати розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях № 5684 18.01.2012, № 284718 від 05.04.2012, № 284718 від 05.09.2012, № 284718 від 21.10.2013, № 284718 від 13.09.2013, № 284718 від 21.10.2013, № 284718 17.04.2014 та всі наступні розпорядження, прийняті станом до дня постановлення судом рішення, - нечинними;

зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях здійснити перерахунок стажу роботи (страхового стажу) на Крайній Півночі згідно записів у трудовій книжці, а саме: встановити стаж роботи за період з 11.03.1956 р. по 24.03.1959 р. в розмірі 3 роки та 14 днів;

зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях призначити пенсію по інвалідності як інваліду війни 2-ї групи за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ (зі змінами) з 14 вересня 2011 року;

зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях провести нарахування та виплатити пенсію за період з 14 вересня 2011 по день припинення права на такі виплати, з урахуванням раніше проведених виплат, а саме:

- нарахувати та виплатити у відповідності до статті 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ, в редакції закону з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 10- рп/2008 від 22.05.2008 року, основний розмір пенсії як інваліду війни 2-ї групи у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, встановлених статтею 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- нарахувати та виплатити підвищення до пенсії як інваліду війни 2-ї групи у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком згідно частини четвертої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ, в редакції Закону № 458/95-ВР від 23.11.1995 (із змінами, внесеними згідно із Законами №488/95-ВР від 22.12.1995 та№ 2212-ІУ від 18.11.2004);

-здійснити індексацію пенсії (пенсійних виплат) згідно статті 64 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ та Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-Ш (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин);

зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях подати впродовж місяця з дня вступу рішення суду в законну силу звіт про його виконання;

зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях надіслати рекомендованим листом письмові докази виконання рішення суду (копії платіжних доручень, виплат і Розпоряджень тощо);

зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях при кожному проведенні перерахунку розміру пенсії (пенсійних виплат) - надіслати впродовж п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про здійснення таких перерахунків, рекомендованим листом відповідні витяги з рішень (розпоряджень, протоколів, наказів, тощо) із відповідними формульними розрахунками та з посиланням на відповідний нормативно-правовий акт, на підставі якого ці розрахунки проведено;

зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях щомісяця видавати разом з виплатою пенсії (пенсійних виплат) її (їх) письмовий розрахунок, із зазначенням загальної суми нарахованої до виплати пенсії (пенсійних виплат) та нарахованих сум її (їх) складових частин;

визначити загальний розмір пенсії, включаючи до неї передбачені чинним законодавством доплати, підвищення, індексацію тощо;

стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України завдану Управлінням Пенсійного фонду України в м. Чернівцях матеріальну шкоду в розмірі, визначеному судом станом на день постановлення рішення, визначеної з розрахунку суми боргу, індексу інфляції та 3% річних за кожен день невиплати йому пенсії (пенсійних виплат) у розмірі, визначеному судом;

стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України завдану Управлінням Пенсійного фонду України в м. Чернівцях моральну (немайнову) шкоду в розмірі 100,00 (сто) гривень за кожен день виплати пенсії (пенсійних виплат) у розмірі, меншому за розмір, встановлений чинним законодавством України, починаючи з 9 жовтня 2011 по день фактичного виконання рішення суду, прийнятого за наслідками розгляду цього позову.

Допустити негайне виконання судового рішення.

02 лютого 2016 року представниками позивача уточнено позовні вимоги (т.2 а.с.69), зокрема: пункт 2 прохальної частини після слів "з 04 жовтня 2011 року" доповнити словами "а не з 14 вересня 2011 року - дня її звернення до відповідача з відповідною заявою"; пункт 8 прохальної частини доповнити новим абзацом наступного змісту "здійснити виконання постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 червня 2013 року, (справа №727/5178/13-а, провадження №2-а/727/120/13) про нарахування та виплату державної соціальної допомоги "Діти війни""; пункт 13 прохальної частини після слів "тощо" доповнити словами "в тому числі державну соціальну допомогу "Дитина війни"".

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 грудня 2016 року призначено по даній справі судову економічну експертизу та провадження у справі зупинено на час проведення вказаної експертизи (т.2 а.с.233).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 квітня 2019 року поновлено провадження у даній справі.

23.01.2020 року позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог (т.3 а.с.185), в якій позовні вимоги викладені в наступній редакції:

визнати протиправними дії (рішення) Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо призначення йому пенсії за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ (зі змінами) з 04 жовтня 2011 року;

визнати протиправними дії (рішення) Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області в період з 14 вересня 2010 року по 04 вересня 2012 року включно щодо визначення йому стажу роботи (страхового стажу) на Крайній Півночі у меншому розмірі;

визнати протиправними дії (рішення) та бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо невиплати йому у повному обсязі пенсії (пенсійних виплат), в тому числі надбавок, доплат, підвищень, державної соціальної допомоги "Діти війни", індексації та компенсації втрати частини доходу (пенсійних виплат) у зв`язку з порушенням строку його виплати, за період з 14 вересня 2010 року по день постановлення судового рішення, а також невиконання постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 червня 2013 року (справа № 727/5178/13-а, провадження № 2-а/727/120/13);

визнати розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях та його правонаступника - Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, прийняті за період з 14 вересня 2010 року по день постановлення судом рішення, в тому числі, але не виключно: № 5684 від 18.01.2012, № 284718 від 05.04.2012, № 284718 від 05.09.2012, № 284718 від 21.10.2013, № 284718 від 13.09.2013, № 284718 від 21.10.2013, № 284718 від 17.04.2014, № 284718 від 25.04.2014, №284718 від 01.09.2015, рішення № 977260284718 (протокол призначення пенсії) від 28.06.2019 та всі інші наявні в матеріалах пенсійної та адміністративної справ розпорядження (чи інші рішення), - нечинними;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити йому пенсію по інвалідності як інваліду війни 2-ї групи згідно норм статті 50 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ (зі змінами) з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією, тобто призначити пенсію за нормами Закону №2262-ХІІ з 14 вересня 2010 року;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити йому за період з 14 вересня 2010 року по день припинення права на такі виплати, з урахуванням раніше проведених виплат, а саме: нарахувати та виплатити у відповідності до статті 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ, в редакції закону з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, основний розмір пенсії як інваліду війни 2-ї групи у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, встановлених статтею 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; нарахувати та виплатити підвищення до пенсії як інваліду війни 2-ї групи у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком згідно частини четвертої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 р. № 3551-XII, в редакції Закону із змінами, внесеними Законом № 458/95- ВР від 23.11.1995 р., № 488/95-ВР від 22.12.1995 р. та № 2212-ІV від 18.11.2004 р. станом на день виникнення права на таке підвищення; нарахувати та виплатити у відповідності до вимог статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року державну соціальну допомогу "Діти війни" у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної ст. 28 ч. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за період з 14 вересня 2010 року по 06 грудня 2010 року включно; здійснити виконання постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 червня 2013 року (справа № 727/5178/13-а, провадження № 2-а/727/120/13) про нарахування та виплату державної соціальної допомоги "Діти війни" у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної ст. 28 ч. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за період з 07 грудня 2010 року до припинення права на таку допомогу, з врахуванням проведених виплат; здійснити нарахування та виплату індексації пенсії (пенсійних виплат) згідно статті 64 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ; здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу (пенсійних виплат) у зв`язку з порушенням строку його виплати, у відповідності до вимог Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області подати до Шевченківського районного суду м.Чернівці впродовж місяця з дня вступу рішення суду в законну силу звіт про його виконання та надіслати йому на його зареєстровану адресу місця проживання рекомендованим листом з описом вкладення письмові докази виконання рішення суду (копії платіжних доручень, розпоряджень тощо);

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (при кожному проведенні перерахунку розміру пенсії (пенсійних виплат) - надсилати йому впродовж п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про здійснення таких перерахунків, на його зареєстровану адресу місця проживання рекомендованим листом відповідні витяги з рішень (розпоряджень, протоколів, наказів тощо) із відповідними формульними розрахунками та з посиланням на відповідний нормативно-правовий акт, на підставі якого ці розрахунки проведено;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щомісяця видавати йому разом з виплатою пенсії (пенсійних виплат) її (їх) письмовий розрахунок, із зазначенням загальної суми нарахованої до виплати пенсії (пенсійних виплат) та нарахованих сум її (їх) складових частин;

визначити загальний розмір пенсії (пенсійних виплат), які належить йому виплатити, включаючи до неї (них) передбачені чинним законодавством доплати, підвищення, компенсації, соціальну грошову допомогу "Діти війни", індексацію тощо;

стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України на його користь завдану йому Управлінням Пенсійного фонду України в м. Чернівцях та його правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області матеріальну шкоду в розмірі, визначеному судом станом на день постановлення ним рішення, але не менше розміру, зазначеного у розрахунках позивача (представників позивача), розмір якої складається як загальна сума боргу по невиплаченій пенсії (пенсійним виплатам), індексу інфляції та 3% річних за кожен день не виплати пенсії (пенсійних виплат) за період з 14 вересня 2010 по день постановлення судом рішення;

стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України на його користь завдану йому Управлінням Пенсійного фонду України в м. Чернівцях та його правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області моральну (немайнову) шкоду в розмірі 100 грн за кожен день виплати пенсії (пенсійних виплат) у розмірі, меншому за розмір, встановлений чинним законодавством України, починаючи з 09 жовтня 2011 року по день постановлення судом рішення;

допустити негайне виконання судового рішення;

на підставі статей 249, 383 КАС України постановити окрему ухвалу щодо невиконання відповідачем по справі постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 червня 2013 року (справа № 727/5178/13-а, провадження № 2-а/727/120/13) та направити її для виконання відповідачу та прокурору, із встановленням строку її виконання;

позовну вимогу, зазначену в пункті 6 позовних вимог позовної заяви (в редакції від 16.10.2015), а саме: "Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях здійснити перерахунок стажу роботи (страхового стажу) на Крайній Півночі згідно записів у трудовій книжці, а саме: встановити стаж роботи за період з 11.03.1956 по 24.03.1959 в розмірі 3 роки та 14 днів" - залишити без розгляду.

24.01.2020 року позивачем подано заяву про доповнення до уточнень позовних вимог (т.3 а.с.190), доповнивши пункт 8 абзацом наступного змісту: "нарахувати та виплатити підвищення до пенсії як інваліду війни 2-ї групи у розмірі 100,00 (сто) гривень у відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту населення" № 327 від 23.04.2012 за період з 01.10.2017 по день припинення права на таку виплату.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 14 лютого позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо переведення ОСОБА_3 з пенсії по інвалідності, обчисленої за Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058 на пенсію за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ з 04 жовтня 2011 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області перевести ОСОБА_3 на пенсію по інвалідності, як інваліда війни 2-ї групи за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ з 14 вересня 2011 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 пенсію по інвалідності, як інваліду війни 2-ї групи за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ з 14 вересня 2011 року по 03 жовтня 2011 року, з урахуванням раніше проведених виплат.

Визнано протиправним дії (рішення) Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області в період з 14 вересня 2011 року по 04 вересня 2012 року щодо визначення стажу роботи ( страхового стажу) ОСОБА_3 на Крайній Півночі у меншому розмірі.

Визнано протиправними бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо нездійснення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_3 відповідно до ст. 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 пенсію по інвалідності, як інваліду війни 2-ї групи відповідно до ст. 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням раніше проведених виплат.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 27.03.2020 відмовлено в задоволенні позовної вимоги щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 пенсію (пенсійні та інші виплати) за період з 14 вересня 2010 року по день припинення права на такі виплати, з урахуванням раніше проведених виплат, а саме: нарахувати та виплатити підвищення до пенсії як інваліду війни 2-ї групи у розмірі 100 (сто) гривень у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту населення" № 327 від 23.04.2012 року за період з 01 жовтня 2017 року по день припинення права на таку виплату (т.4 а.с.6-7).

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 06.04.2020 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо нездійснення нарахування та виплати пенсії позивачу відповідно до ст. 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за період з 01 січня 2017 року по 14 лютого 2020 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 пенсію по інвалідності, як інваліду війни 2-ї групи відповідно до ст. 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за період з 01 січня 2017 року по 14 лютого 2020 року, з урахуванням раніше проведених виплат.

В решті позовних вимог відмовлено (т.4 а.с. 18-20).

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 06.04.2020 відмовлено у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового судового рішення щодо вимоги, зазначеної в заяві від 23 січня 2020 року про уточнення позовних вимог, викладеної в пункті 4 (том 3, а.с.186): "Визнати протиправними дії (рішення) та бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо невиплати ОСОБА_3 у повному обсязі пенсії (пенсійних виплат), …. за період з 14 вересня 2010 року по день постановлення судового рішення, а також невиконання постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 червня 2013 року (справа №727/5178/13-а, провадження №2-а/727/120/13)" (т.4 а.с.25) (т.4 а.с.27).

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 25.09.2020 залишено без розгляду заяву представника позивача від 13.04.2020 про ухвалення додаткового рішення щодо вимоги, зазначеної в заяві від 23 січня 2020 року про уточнення позовних вимог, викладеної в пункті 4 (том 3, а.с.186): "Визнати протиправними дії (рішення) та бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (58002, Чернівецька область, м. Чернівці, вулиця Кобилянської Ольги, будинок 1/площа Центральна, будинок 3, код ЄДРПОУ - 40329345) щодо …… невиконання постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 червня 2013 року (справа №727/5178/13-а, провадження №2-а/727/120/13) (т.5 а.с.109-110).

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 01.10.2020 залишено без розгляду заяву представника позивача від 01.10.2020 про ухвалення додаткового рішення щодо визнання протиправними дій (рішення) та бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо невиплати ОСОБА_3 у повному обсязі пенсії (пенсійних виплат), в тому числі індексації та компенсації втрати частини доходу (пенсійних виплат) у зв`язку з порушенням строку його виплати, за період з 1 січня 2013 року по 14 лютого 2020 року; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 індексацію пенсії (пенсійних виплат) згідно статті 64 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ за період з 1 січня 2013 року по 14 лютого 2020 року, встановивши базовим місяцем 1 січня 2018 року; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області нарахувати та виплати ОСОБА_3 компенсацію втрати частини доходу (пенсійних виплат) у зв`язку з порушенням строку його виплати, у відповідності до вимог Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ за період з 1 січня 2013 року по 14 лютого 2020 року; стягнення з держави України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_3 завданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області матеріальної шкоди у розмірі загальної суми боргу по невиплаченій пенсії (пенсійним виплатам), індексу інфляції та 3 % річних за кожен день невиплати пенсії (пенсійних виплат) за період з 01 січня 2017 року по 14 лютого 2020 року; стягнення з держави України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_3 завданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області моральної (немайнової) шкоди в розмірі 100 грн. за кожен день невиплати пенсії (пенсійних виплат) за період з 01 січня 2017 року по 14 лютого 2020 року, всього за 1140 календарних днів в сумі 114000 грн (а.с.119-121).

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом встановлено, що з 23 січня 1998 року позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".

З 15 травня 2000 року позивача переведено на пенсію по інвалідності на підставі заяви від 15.05.2000, до якої було долучено витяг з акта огляду МСЕК № 22478, згідно з яким позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності безтерміново (причина інвалідності - травма, отримана при виконанні обов`язків військової служби).

З 01.08.2000 позивачу проведено перерахунок пенсії на підставі поданої ним 27.07.2000 заяви та доданої до неї довідки про заробіток за період з 01.01.1991 по 31.12.1992.

Згідно з випискою з акта огляду МСЕК № 223341, виданою 02.12.2002 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, причина інвалідності - травма, отримана при виконанні обов`язків військової служби.

З 01 січня 2004 року пенсія позивачу виплачувалась відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

З 12 січня 2005 року позивача переведено на пенсію по інвалідності за віком, згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Розмір пенсії позивача перераховувався у зв`язку з підвищенням соціальних гарантій на виконання відповідних нормативно-правових актів.

14 вересня 2011 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду в Шевченківському районі м. Чернівці із заявою про переведення його з вересня 2011 року з пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, призначеної згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію по інвалідності як інваліду війни ІІ групи, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (т. 1, а.с.8).

04 жовтня 2011 року відповідачем повідомлено позивача, що відповідно до п. 37 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, відстрочку часу її призначення, перерахунок та відновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (форма заяви затверджена відповідною постановою) (т. 1, а.с.9).

04 жовтня 2011 року позивачем подано заяву на бланку № 684/5 про переведення його з одного виду пенсії на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (т. 1, а.с.10).

З 04 жовтня 2011 року відповідачем переведено позивача на пенсію по інвалідності, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи в районі Крайньої Півночі з 11.03.1956 по 27.03.1959.

29 березня 2012 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій вказав на незаконність призначення йому пенсії за нормами Закону № 2262-ХІІ з 04 жовтня 2011 року, а не з 14 вересня 2011 року, також висловив свою незгоду з розміром нарахованої пенсії (т.1 а.с.14).

Листом від 02 квітня 2012 року № 114/С-11, позивачу повідомлено, що згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, днем звернення за переведенням з одного виду пенсії на інший вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами. У зв`язку із тим, що заяву він подав 04 жовтня 2011 року, перевели його з цієї дати. Також повідомлено, що з 01.04.2012 розмір його пенсії розраховано у відповідності до Постанови КМУ "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення" від 28.12.2011 №1381 та становить 2136,90. (т.1 а.с.15).

Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях прийнято розпорядження №5684 від 18.01.2012 ( т.1 а.с. 35) про переведення позивача на інший вид пенсії, № 284718 від 05.09.2020 (т.1 а.с. 32) про перерахунок через зміну надбавки.

Розмір пенсії ОСОБА_3 становив:

з 04.10.2011 по 30.11.2011 - 1685,60грн (862,40 грн - мінімальний розмір пенсії відповідно до ст. 22 Закону України № 2262-ХІІ в розмірі 110% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (784 грн х 110%), 313,60 грн - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону України 3551-XII в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (784,00 грн х 40%), 50,00 грн. - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом України № 1603-ІV від 16.03.2004, 459,60 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни II групи (до розміру 215% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №656);

3 01.12.2011 по 31.12.2011 - 1720 грн ( 880,00 грн - мінімальний розмір пенсії відповідно до ст. 22 № 2262-ХІІ(800 грн. х 110%), 320,00 грн - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону України 3551-XII (800,00 грн х 40%), 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі визначеному Законом України № 1603-1V від 16.03.2004, 470,00 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни II групи (до розміру 215% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №656);

з 01.01.2012 по 31.03.2012 2096,10 грн (904,20 грн -мінімальний розмір пенсії відповідно до ст. 22 № 2262-ХІІ (822 грн. х 110%), 328,80 грн - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону України 3551-XII в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (822,00 грн х 40%), 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі визначеному Законом України № 1603-1V від 16.03.2004, 17,96 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до ст. 21 Закону (згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381 „Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення") (71,82 грн х 25%), 795,14 грн державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни ІІ групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №656);

з 01.04.2012 по 30.04.2020 - 2136,90 грн (921,80 грн - мінімальний розмір пенсії відповідно до ст. 22 № 2262-ХІІ (838 грн. х 110%), 335,20 грн - підвищення інвалідам війни ІІ групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону України 3551-XII в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (838,00 грн х 40%), 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі визначеному Законом України № 1603-1V від 16.03.2004, 17,96 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до ст. 21 Закону (згідно з п. І постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381) (71,82 грн. х25%), 811,94грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни ІІ групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №656);

з 01.05.2012 по 30.06.2012 2236,90 грн (1136,41 грн - розмір пенсії відповідно до ст. 21 Закону України № 2262-ХІІ, 335,20 грн. - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону України 3551-XII в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (838,00 грн. х 40%), 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом України № 1603-1V від 16.03.2004, 284,10 гри. - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до ст. 21 Закону (згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381) (1136,41 грн х 25%), 331,19 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни ІІ групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2019 №656, 100,00грн - підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 №327);

з 01.07.2012 по 30.09.2012 - 2252,20 грн (1136,41 грн - розмір пенсії відповідно до ст. 21 Закону України № 2262-ХІІ, 337,60 грн. - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону України 3551-XII в розмірі 40% ві прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (844,00 грн х 40%), 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмі визначеному Законом України № 1603-1V від 16.03.2004, 284,10 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до ст. 21 Закону (згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381) (1136,41 грн. х 25%); 344,09 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни ІІ групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №656, 100,00 грн - підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 №327);

з 01.10.2012 по 30.11.2012 - 2282,20 грн (1136,41 -розмір пенсії відповідно до ст. 21 Закону України № 2262-ХІІ, 342,40 грн - підвищення інвалідам війни ІІ групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону України 3551-XII в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (856,00 грн х 40%), 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом України № 1603-ІV від 16.03.2004; 284,10 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до ст. 21 Закону (згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381) (1136,41 грн х 25%); 369,89 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни II групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №656, 100,00грн - підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 №327);

з 01.12.2012 по 31.12.2012 - 2354,20 грн (1136,41 - розмір пенсії відповідно до ст. 21 Закону України № 2262-ХІІ, 353,60 грн - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону України 3551-XII в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (884,00 грн х 40%), 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом України№ № 1603-ІV від 16.03.2004; 284,10 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до ст. 21 Закону (згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381) (1136,41 грн х 25%), 430,09 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни II групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №656, 100,00 грн - підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 №327);

з 01.01.2013 по 30.11.2013 - 2379,70 грн (1136, 41 грн - розмір пенсії відповідно до ст. 21 Закону України № 2262-ХІІ, 357,60 грн - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону України 3551-XII в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (894,00 грн. х 40%), 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом України№ 1603-ІV від 16.03.2004, 284,10 грн збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до ст. 21 Закону (згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381 ) (1136,41 грн х 25%), 451,59 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни II групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №656, 100,00грн - підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 №327);

з 01.12.2013 по 31.08.2015 - 2519,95 грн (1136,41 - розмір пенсії відповідно до ст. 21 Закону України № 2262-ХІІ, 379,60 грн - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону України 3551-XII в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (949,00 грн х 40%), 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом України № 1603-ІV від 16.03.2004, 284,10 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до ст. 21 Закону (згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381) (1136,41 грн х 25%); 569,84 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни ІІ групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №656, 100,00 грн - підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 №327);

з 01.09.2015 по 30.04.2016 - 2838,70 грн (1181,40 грн - мінімальний розмір пенсії відповідно до ст. 22 Закону України № 2262-ХІІ (1074,00 грн х 110%), 429,60 грн - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до стаггі 13 Закону України 3551-XII в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (1074,00 грн х 40%), 50,00 - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі визначеному Законом України № І603-ІV від 16.03.2004, 284,10 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до ст.21 Закону (згідно з п І постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381 ) (1136,41 грн х25%), 793,60 грн. - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни ІІ групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №656, 100,00 грн - підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 №327);

з 01.05.2016 по 30.11.2016 - 2981,50 грн (1243,00 грн - ст. 22 Закону України № 2262-ХІІ (1130,00 грн. х 110%), 452,00 грн - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону України 3551-XII в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (1130,00 гр. х 40%), 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом України № 1603-ІV від 16.03.2004, 284,10 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до ст. 21 Закону (згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381) (1136,41 грн х25%), 852,40 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни ІІ груп (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №656, 100 00 грн - підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 №327);

з 01.12.2016 по 30.04.2017 - 3279,85 грн (мінімальний розмір пенсії відповідно до ст. 22 Закону України № 2262-ХІІ (1247,00 грн х 110%), 498,80 грн - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону України 3551-XII в розмірі 40% від прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність (1247,00 грн х 40%), 50 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом України № 1603-ІV від 16.03.2004, 284,10 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до ст. 21 Закону (згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381) (1136,41 грн х25%), 975,25 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни II групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №656, 100,00 грн - підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 №327);

з 01.05.2017 по 30.09.2017 - 3445,60 грн (1443,20 мінімальний розмір пенсії відповідно до ст. 22 Закону України № 2262-ХІІ (1312,00 грн. х 110%), 524,80 грн - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону України 3551-XII (1312,00 грн х 40%), 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом України № 1603-ІV від 16.03.2004, 284,10 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до ст. 21 Закону (згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381 ) (1136,41 грн. х 25%), 1043,50 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни ІІ групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №656, 100,0 грн - підвищення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2012 №327);

з 01.10.2017 по 30.11.2018 - 5094,70 грн (3571,12 грн - розмір пенсії відповідно до ст. 21 Закону України № 2262-ХІІ (4463,90 грн х80%).

На виконання вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII від 03.10.2017, з 01.10.2017 проведено перерахунок заробітку для обчислення пенсії із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки (3764,40 грн.), призначене позивачу підвищення до пенсії, передбачене ст. 13 Закону № 3551-XII обчислювалося з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, розмір якого установлений статтею 7 Закону № 1801-VIII станом на 01 грудня 2017 року, збільшений на 79 грн, а саме: 1 373 грн + 79 грн = 1 452 грн.

580,80 грн - підвищення інвалідам війни її групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону України 3551-XII (1452,00 грн х 40%), 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом України № 1603-ІV від 16.03.2004, 892,78 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до ст. 21 Закону (згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381 ) (3571,12 грн х 25%).

Розмір пенсії позивача становив:

з 01.12.2018 по 28.02.2019 - 5112,70 грн (3571,12 грн розмір пенсії відповідно до ст. 21 Закону України № 2262-ХІІ (4463,90 грн х 80%), 598,80 грн - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону України 3551-XII (1497,00 грн х 40%), 50,00 грн- щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом України № 1603-IV від 16.03.2004, 892,78 грн - більшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до ст. 21 Закону (згідно з п 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381 ) (3571,12 грн х 25%));

з 01.03.2019 по 30.06.2019 - 5871,57 грн (4178,22 грн - розмір пенсії відповідно до ст. 22 № 2262-ХІІ (5222,77 грн. х 80%), 598,80 грн - підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону України 3551-XII (1497,00 грн. х 40%), 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом України "Про поліпшення матеріального становища учасників бойових дій та інвалідів війни" № 1603-IV від 16.03.2004, 1044,55 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до ст. 21 Закону (згідно з п 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381) (4178,22 грн х 25%));

з 01.07.2019 по 30.11.2019 - 8211,00 грн (4178,22 грн - розмір пенсії відповідно до ст. 21 Закону України № 2262-ХІІ (5222,77 грн х 80%), 625,60 підвищення інвалідам війни II групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону України 3551-XII (1564,00 грн х 40%), 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом України № 1603-ІV від 16.03.2004, 1044,55 грн - збільшення па 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до ст. 21 Закону (згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381 ) (4178,22 грн х25%), 2312,63 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни II групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №656);

з 01.12.2019 по 31.03.2020 - 8599,50 грн (4178,22 грн - розмір пенсії відповідно до ст. 21 Закону України № 2262-ХІІ (5222,77 грн х 80%), 655,20 грн - підвищення інвалідам війни ІІ групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону України 3551-XII(1638,00 грн х 40%), 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом України № 1603-ІV від 16.03.2004, 1044,55 грн - збільшення па 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до ст. 21 Закону (згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381 ) (4178,22 грн х25%), 2671,53 грн - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни II групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №656));

з 01.04.2020 по 30.04.2020 - 8599,50 грн (розмір пенсії відповідно до ст. 21 Закону України № 2262-ХІІ (5222,77 грн. х 80%), 655,20 грн - підвищення інвалідам війни ІІ групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону України 3551-XII(1638,00 грн х 40%), 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом України № 1603-ІV від 16.03.2004, 1044,55 грн - збільшення па 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до ст. 21 Закону (згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381 ) (4178,22 грн х25%), 2671,53- державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни ІІ групи (до розміру 255% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №656 (1638 грн X 525%), 500,0 грн - компенсаційна виплата 80-ти річним з 01.04.2020 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 251 від 01.04.2020);

з 01.05.2020 по 30.06.2020 - 9099,50 (46377,82 грн - розмір пенсії відповідно до ст. 21 Закону України № 2262-ХІІ (5797,27 х 80%), 655,20 грн - підвищення інвалідам війни ІІ групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону України 3551-XII (1638,00 грн х 40%), 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом України № 1603-ІV від 16.03.2004, 1159,45 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до ст. 21 Закону (згідно з п. І постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381) (4637,82 грн. х 25%), 2097,03 грн. - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни ІІ групи (до розміру 525% прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №656 (1638,00 грн. х 525%), 500,00 грн - компенсаційна виплата 80-ти річним з 01.04.2020 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 251 від 01.04.2020);

з 01.07.2020 по даний час розмір пенсійної виплати складає 9205,19 грн (4637,82 грн - розмір пенсії відповідно до ст. 21 Закону України№ 2262-ХІІ (5797,27 грн х 80%), 684,80 грн - підвищення інвалідам війни ІІ групи, обчислене відповідно до статті 13 Закону України 3551-XII (1712,00 грн. х 40%), 50,00 грн - щомісячна цільова грошова допомога на прожиття інвалідам війни в розмірі, визначеному Законом України № 1603-ІV від 16.03.2004, 1159,45 грн - збільшення на 25 % розміру пенсії інвалідам війни, обчисленого відповідно до ст. 21 Закону (згідно з п. І постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381) (4637,82 х 25%), 2455,93 - державна адресна допомога до мінімальної пенсійної виплати для інвалідів війни ІІ групи (до розміру 525% прожитковою мінімуму для непрацездатних громадян) відповідно до постанови Кабінку Міністрів України від 28.07.2010 №656 (1712 грн х 525%), 217,19 грн - компенсаційна виплата 80-ти річним о 01.04.2020 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 251 від 01.04.2020.

Крім того, в січні 2012 року позивач ОСОБА_3 звертався до суду з адміністративним позовом до відповідача Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях, в якому просив визнати протиправними дії управління щодо невиплати йому пенсії у повному обсязі, зобов`язати нарахувати та виплатити пенсію за період з 20 липня по 03 жовтня 2011 року з врахуванням проведених раніше виплат, яка складається з: пенсії інваліду війни 2-ої групи в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, встановлених ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідно до ст.29 ч.4 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; підвищення до пенсії інваліду війни 2-ої групи в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком згідно п."а" ч.1 ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та ст. 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в редакції Закону з врахуванням рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року; підвищення особам, прирівняним до інвалідів війни 2-ої групи в розмірі 40% прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність згідно ч.4 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; щомісячної цільової грошової допомоги на прожиття інвалідам війни згідно ст. 1 Закону України "Про поліпшення матеріального становища учасників бойових дій та інвалідів війни"; зобов`язати здійснювати виплату пенсії впродовж дії цих Законів з урахуванням ст. 22 Конституції України.

Постановою Шевченківського районного суду від 01.03.2012 (т.1 а.с.23), залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.07.2013 (т.1 а.с.135) та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.03.2015 року (т.1 а.с.157), в задоволенні позову відмовлено (справа № 2а-92/12/2414).

В 2011 році ОСОБА_3 звертався до суду з адміністративним позовом до Управління ПФУ в Шевченківському районі м. Чернівці про визнання протиправними діяння (бездіяльність, відмову) та зобов`язання суб`єкта владних повноважень нарахувати і виплатити недоплачену 30% надбавку до пенсії як дитині війни, з 2006р. по 2011р. та до набрання постановою законної сили.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08.06.2011 року відмовлено ОСОБА_3 у поновленні пропущеного строку на звернення до суду відносно визнання протиправним діяння (бездіяльність, відмову) Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Чернівці щодо нарахування і виплати надбавки до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2006р. по 06.12.2010р. та відкрито скорочене провадження по справі в частині вимог з 07.12.2010 року.

Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27.06.2013 року справа №727/5178/13-а, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2014 року, даний позов задоволено частково: зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу як дитині війни, недоплачену щомісячну державну 30% соціальну допомогу, передбачену ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 07.12.2010 року по день припинення права на таку допомогу з урахуванням проведених виплат (справа 727/5178/13-а) (т.1 а.с.194).

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно не перевів позивача на пенсію за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ з урахуванням стажу роботи в районі Крайньої Півночі з 14.09.2011, також протиправно не нараховував та не виплачував пенсію по інвалідності позивачу з урахуванням мінімальних розмірів, встановлених ст. 22 Закону № 2262-ХІІ в період 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 01.01.2017 та з відсутності правових підстав для задоволення інших позовних вимог.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись з рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 14.02.2020, представники позивача подали апеляційні скарги (т.4 а.с.35-54, 66-89), в яких, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неврахування судом першої інстанції фактичних обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просять його скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги, викладені в позовній заяві в редакції від 16.10.2015, з урахуванням уточнень від 23 та 24 січня 2020, в повному обсязі, а саме:

- визнати протиправними дії (рішення) Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо призначення пенсії ОСОБА_3 за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ (зі змінами) з 04 жовтня 2011 року;

- визнати протиправними дії (рішення) Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області в період з 14 вересня 2010 року по 4 вересня 2012 року включно щодо визначення стажу роботи (страхового стажу) ОСОБА_3 на Крайній Півночі у меншому розмірі;

- визнати протиправними дії (рішення) та бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (58002, Чернівецька обл., місто Чернівці, вулиця Кобилянської Ольги, будинок 1/ площа Центральна, будинок 3, код ЄДРПОУ - 40329345) щодо не виплати ОСОБА_3 у повному обсязі пенсії (пенсійних виплат), в тому числі надбавок, доплат, підвищень, державної соціальної допомоги "Діти війни", індексації та компенсації втрати частини доходу (пенсійних виплат) у зв`язку з порушенням строку його виплати, за період з 14 вересня 2010 року по день постановления судового рішення, а також невиконання постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 червня 2013 року (справа №727/5178/13-а, провадження № 2-а/727/120/13);

- визнати розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях та його правонаступника - Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (58002, Чернівецька обл., місто Чернівці, вулиця Кобилянської Ольги, будинок 1/ площа Центральна, будинок 3, код ЄДРПОУ - 40329345), прийняті за період з 14 вересня 2010 року по день постановлення судом рішення, в тому числі, але не виключно: № 5684 від 18.01.2012, № 284718 від 05.04.2012, № 284718 від 05.09.2012, № 284718 від 21.10.2013, №284718 від 13.09.2013, №284718 21.10.2013, №284718 від 17.04.2014, № 284718 від 25.04.2014, №284718 від 01.09.2015, рішення № 977260284718 (протокол призначення пенсії) від 28.06.2019 та всі інші наявні в матеріалах пенсійної та адміністративної справ розпорядження (чи інші рішення), - нечинними;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_3 пенсію по інвалідності як інваліду війни 2-ї групи згідно норм статті 50 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ (зі змінами) з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією, тобто призначити пенсію за нормами Закону №2262-ХІІ з 14 вересня 2010 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області пенсію (пенсійні та інші виплати) за період з 14 вересня 2010 року по день припинення права на такі виплати, з урахуванням раніше проведених виплат, а саме:

а) нарахувати та виплатити у відповідності до статті 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ, в редакції закону з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, основний розмір пенсії як інваліду війни 2-ї групи у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, встановлених статтею 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

б) нарахувати та виплатити підвищення до пенсії як інваліду війни 2-ї групи у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком згідно частини четвертої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. № 3551-ХІІ. в редакції Закону із змінами, внесеними Законом № 458/95- ВР від 23.11.1995 р.. № 488/95-ВР від 22.12.1995 р. та № 2212-ІУ від 18.11.2004 р., станом на день виникнення права на таке підвищення;

в) нарахувати та виплатити у відповідності до вимог статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року державну соціальну допомогу "Діти війни" у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної ст. 28 ч. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за період з 14 вересня 2010 року по 06 грудня 2010 року включно;

г) здійснити виконання постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 червня 2013 року (справа № 727/5178/13-а, провадження № 2-а/727/120/13) про нарахування та виплату державної соціальної допомоги "Діти війни" у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної ст. 28 ч.1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за період з 07 грудня 2010 року до припинення права на таку допомогу, з врахуванням проведених виплат;

д) здійснити нарахування та виплату індексації пенсії (пенсійних виплат) згідно статті 64 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ;

е) здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу (пенсійних виплат) у зв`язку з порушенням строку його виплати, у відповідності до вимог Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ;

є) нарахувати та виплатити підвищення до пенсії як інваліду війни 2-ї групи у розмірі 100,00 (сто) гривень у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту населення" № 327 від 23.04.2012 р. за період з 01 жовтня 2017 року по день припинення права на таку виплату.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (58002, Чернівецька обл., місто Чернівці, вулиця Кобилянської Ольги, будинок 1/ площа Центральна, будинок 3, код ЄДРПОУ - 40329345) подати до Шевченківського районного суду впродовж місяця з дня вступу рішення суду в законну силу звіт про його виконання;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (58002, Чернівецька обл., місто Чернівці, вулиця Кобилянської Ольги, будинок 1/ площа Центральна, будинок 3, код ЄДРПОУ - 40329345) надіслати ОСОБА_3 на його зареєстровану адресу місця проживання рекомендованим листом з описом вкладення письмові докази виконання рішення суду (копії платіжних доручень, розпоряджень тощо);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області при кожному проведенні перерахунку розміру пенсії (пенсійних виплат) - надсилати ОСОБА_3 впродовж п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про здійснення таких перерахунків, на його зареєстровану адресу місця проживання рекомендованим листом відповідні витяги з рішень (розпоряджень, протоколів, наказів тощо) із відповідними формульними розрахунками та з посиланням на відповідний нормативно-правовий акт, на підставі якого ці розрахунки проведено;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (58002, Чернівецька обл., місто Чернівці, вулиця Кобилянської Ольги, будинок 1/ площа Центральна, будинок 3, код ЄДРПОУ - 40329345) щомісяця видавати ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) разом з виплатою пенсії (пенсійних виплат) її (їх) письмовий розрахунок, із зазначенням загальної суми нарахованої до виплати пенсії (пенсійних виплат) та нарахованих сум її (їх) складових частин;

- визначити загальний розмір пенсії (пенсійних виплат), які належить виплатити ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ), включаючи до неї (них) передбачені чинним законодавством доплати, підвищення, компенсації, соціальну грошову допомогу "Діти війни", індексацію тощо;

- стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код юридичної особи (ЄДРПОУ) - 37567646) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) завдану йому Управлінням Пенсійного фонду України в м. Чернівцях та його правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (58002, Чернівецька обл., місто Чернівці, вулиця Кобилянської Ольги, будинок 1/ площа Центральна, будинок 3, код ЄДРПОУ - 40329345) - матеріальну шкоду в розмірі, визначеному судом станом на день постановлення ним рішення, але не менше розміру, зазначеного у розрахунках позивача (представників позивача), розмір якої складається як загальна сума боргу по невиплаченій пенсії (пенсійним виплатам), індексу інфляції та 3% річних за кожен день не виплати пенсії (пенсійних виплат) за період з 14 вересня 2010 року по день постановлення судом рішення;

- стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України на його користь завдану йому Управлінням Пенсійного фонду України в м. Чернівцях та його правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області моральну (немайнову) шкоду в розмірі 100 грн. за кожен день виплати пенсії (пенсійних виплат) у розмірі, меншому за розмір, встановлений чинним законодавством України, починаючи з 09 жовтня 2011 року по день постановлення судом рішення;

- допустити негайне виконання судового рішення;

- на підставі статей 249, 383 КАС України постановити окрему ухвалу щодо невиконання відповідачем по справі постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 червня 2013 року (справа № 727/5178/13-а, провадження № 2-а/727/120/13) та направити її для виконання відповідачу та прокурору, із встановленням строку її виконання.

В обґрунтування апеляційних скарг зазначено, що суд першої інстанції не застосував імперативні норми Законів № 2262-ХІІ, № 2195-ІУ та № 3551-ХІІ, а застосував підзаконні нормативно-правові акти - Постанови № 656, № 745 та № 1381; не врахував правову позицію, викладену в рішеннях Конституційного Суду України: щодо неконституційності передачі Верховною радою України (законодавчого органу) своїх повноважень до Кабінету Міністрів України (виконавчому органу); щодо заборони зменшувати соціальні гарантії без їх грошової компенсації у тому самому або більшому розмірі; щодо повторного застосування приписів, які були визнані неконституційними; відхилив аргументи позивача не навівши мотивів; у своєму рішенні послався на рішення Європейського суду з прав людини, які не вірно витлумачив, та не послався на ті рішення цього ж Суду, які слід було застосувати; не вірно витлумачив Постанови № 745 та № 1381; не застосував норми Конституції України, які слід було застосувати; прийшов до помилкового рішення про те, що немає підстав для прийняття окремої ухвали суду в порядку судового контролю; рішення ґрунтуються на припущеннях про те, що позивач просив не призначити, а перевести його на інший вид пенсії; рішення містить суперечливі мотиви, які є взаємовиключними: спочатку суд першої інстанцій зазначає в мотивувальній частині рішення, що позивач надав докази та письмові розрахунки на підтвердження завданої йому матеріальної та моральної шкоди та про відсутність підстав (відсутності неправомірних дій, рішень, бездіяльності відповідача) для прийняття окремої ухвали суду, а потім в резолютивній частині частково задовольняє позов та визнає неправомірними дії, рішення та бездіяльність відповідача і відмовляє в решті позовних вимог; суд не здійснив судового контролю за виконанням ухвали про призначення судової економічної експертизи та за виконанням ухваленого ним рішення; суд ухвалив рішення не по всіх позовних вимогах, а лише їх частину; суд порушив таємницю нарадчої кімнати.

Апелянти також зазначають, що оскільки вид пенсії у позивача не змінився, пенсію слід було призначати у відповідності до ч.3 ст.50 Закону №2262-ХІІ з 14.09.2010, так як цією нормою встановлено, що пенсія за минулий час призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як 12 місяців перед зверненням за пенсією.

Суд дійшов помилкового висновку про необхідність переведення позивача з одного виду пенсії на інший та неправомірно вийшов за межі позовних вимог, проте позивач просив призначити йому пенсію за нормами Закону №2262-ХІІ та перевести на інший вид Закону, а не на інший вид пенсії, як зазначив суд.

Нарахування та виплата підвищення до пенсії як дитині війни за період з 01.01.2006 по 06.12.2010 мало здійснюватися відповідачем в силу ст.50 Закону 2262-12, тому не може застосовуватись 6-місячний строк звернення до суду, як підстава для відмови у виплаті підвищення до пенсії за період більше 6 місяців.

Щодо зобов`язання відповідача здійснити виконання постанови у справі №727/5178/13-а, вказано, що контроль за виконанням судового рішення здійснює саме суд.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про визнання нечинними розпоряджень та одного рішення, суд легалізує незаконні рішення відповідача, в яких відповідач незаконно призначав позивачу пенсію у занижених розмірах.

Щодо відмови у задоволенні вимоги про нарахування та виплату індексації, вказано, що позивачем неодноразово надавалися суду детальні розрахунки здійснення сум індексації пенсії та компенсації втрати частини пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, а судом таких розрахунків не наведено.

Зазначено, що суд не звернув уваги на те, що відповідач досі не виконав рішення суду від 27.06.2013 щодо виплат як дитині війни, тому протиправно відмовив в задоволенні вимоги про прийняття окремої ухвали та зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.

Вказано про обов`язок органів пенсійного фонду письмово інформувати застрахованих осіб про набуття права на призначення пенсії і порядок її призначення.

Щодо вимоги про визначення загального розміру пенсії, яку належить виплатити позивачу, зазначено, що така вимога є прямим обов`язком суду.

Щодо відшкодування моральної та матеріальної шкоди, то позивачем детально описано у чому полягає завдана йому шкода з наданням суду детальних розрахунків та наведенням мотивів визначення їх розміру.

Крім того, вказано про порушення судом таємниці нарадчої кімнати, оскільки головуючий суддя під час перебування в нарадчій кімнаті, отримувала до розгляду автоматично розподілені в цей час справи та здійснювала судочинство.

Відповідач також подав апеляційну скаргу на додаткове судове рішення від 06.04.2020 року, в якій просив його скасувати (т.4 а.с.106-109).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що при ухваленні додаткового рішення судом не враховано, що на момент звернення ОСОБА_3 до органу пенсійного фонду України із заявою про переведення пенсії, обчисленої за Законом №1058 на пенсію по інвалідності за Законом №2262, питання обчислення розміру пенсії по інвалідності інвалідам війни було визначено Законом України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" та постановою КМУ від 06.07.2011 №745. Законодавчих підстав визначати пенсію по інвалідності в іншому розмірі, ніж було передбачено цими нормативними актами, немає.

Відповідач також подав відзиви на апеляційні скарги (т.4 а.с.163-179, 200-217), в яких зазначає про безпідставність їх вимог з огляду на наступне.

Заяву про переведення з виду на вид пенсії позивачем подано 04.10.2011, тому саме з цієї його переведено на пенсію по інвалідності за Законом №2262.

При визначенні розміру мінімальної пенсії за віком для обчислення пенсії по ст.22 Закону №2262 застосовувались норми Закону України "Про пенсійне забезпечення", згідно з якими мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі мінімального споживчого бюджету, який визначається КМУ.

На момент звернення із заявою про переведення пенсії, обчисленої за Законом №1058 на пенсію по інвалідності за Законом №2262, розміри підвищення інвалідам війни були і є чітко визначені Законом №3551, норми якого щодо їх визначення неконституційними не визначалось. Розмір підвищення інвалідам ІІ групи правомірно встановлено в розмірі 40 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Щодо виплати підвищення дітям війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком в період з 14.09.2010 по 06.12.2010, зазначає, що оскільки в цей період позивач отримував підвищення інвалідам війни ІІ групи, відсутні правові підстави для встановлення одночасно з цим підвищенням і підвищення дітям війни.

Щодо нарахування на виплати підвищення 100 грн відповідно до постанови КМУ №327 вказує, що таке підвищення встановлювалося виключно у зв`язку з перерахунком пенсії виходячи з показника середньої заробітної плати по Україні за 2007 рік (1197,91 грн), відсутні правові підстави для продовження виплати цього підвищення після осучаснення розміру пенсії виходячи з середньої заробітної плати по Україні за 2014, 2015 та 2016 роки (3764,40 грн).

Щодо зобов`язання надсилати впродовж п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про здійснення таких перерахунків рекомендованим листом відповідні витяги з рішень, тощо, зобов`язання щомісяця надавати разом з виплатою пенсії її письмовий розрахунок, зазначає про відсутність такого обов`язку у відповідача та право пенсіонера у разі звернення до органу пенсійного фонду на тримання роз`яснень , виписок з протоколів та відповідних розрахунків.

Щодо індексації зазначає, що оскільки до складових пенсійної виплати ОСОБА_3 входить щомісячна державна адресна допомога , яка встановлюється до мінімального розміру пенсії, тому з січня 2008 року індексація не проводилась.

Вказує на відсутність підстав для задоволення вимог про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, оскільки позивачем не надано жодних доказів підтвердження їх завдання діями та бездіяльністю відповідача.

Також звертає увагу суду на відсутність окремих пунктів позовних вимог, зазначених в апеляційній скарзі, у позовних вимогах, що розглядалися судом першої інстанції.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку обставинам та матеріалам справи, правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно статті 92 Основного закону виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Щодо вимог, викладених у пунктах 2 та 7 позовної заяви в редакції від 23.01.2020, де позивач просить визнати протиправними дії (рішення) Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо призначення йому пенсії за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ (зі змінами) з 04 жовтня 2011 року та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити йому пенсію по інвалідності як інваліду війни 2-ї групи згідно норм статті 50 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ (зі змінами) з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією, тобто призначити пенсію за нормами Закону №2262-ХІІ з 14 вересня 2010 року, колегія суддів зазначає наступне.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 1058- ІV).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону України № 1058-ІV встановлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 10 Закону №1058-ІV передбачено право вибору пенсійних виплат, а саме, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до статті 1-1 Закону № 2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону № 1058-IV та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Відповідно до статті 7 Закону № 2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", призначається одна пенсія за її вибором.

Частиною третьою статті 45 Закону № 1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону № 1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом (пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника), на інший.

Позивач перебував на обліку як отримувач пенсії по інвалідності за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" .

14 вересня 2011 року ОСОБА_3 звернувся до відповідача із заявою щодо переходу на інший вид пенсії як інваліда війни 2 групи відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Оскільки за призначенням пенсії відповідно до Закону № 2262 позивач звернувся вперше, у даному випадку має місце призначення пенсії по інвалідності за іншим законом, а не переведення з одного на інший вид пенсії в межах одного Закону.

Разом з тим, відсутні підстави для застосування при призначенні позивачу відповідної пенсії норм ст. 50 Закону № 2262 щодо того, що пенсія призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією, оскільки вони стосуються призначення пенсії з дня виникнення права на неї у разі несвоєчасного звернення.

Частина 3 ст. 50 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" встановлює, що пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.

Як встановлено судом, право на обчислення пенсії згідно Закону № 2262 у позивача виникло ще у 2000 році після встановлення інвалідності вперше, проте позивач до 2011 продовжував отримувати пенсію згідно Закону № 1058.

Відповідно до статті 48 Закону (в редакції на час прийняття закону), заяви про призначення пенсій військовослужбовцям строкової служби та членам їх сімей подаються до районного (міського) відділу соціального забезпечення за місцем проживання, а особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей - до органів пенсійного забезпечення Міністерства оборони України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Головного управління командуючого Національною гвардією України, Управління охорони вищих посадових осіб України, інших військових формувань, Служби безпеки України і Міністерства внутрішніх справ України.

За чинною редакцією статті, заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення.

Колегія суддів зауважує, що обов`язок пенсійного органу на призначення відповідного виду пенсії не є безумовним, він виникає виключно після волевиявлення особи на призначення відповідного виду пенсії.

Позивач же скористався правом на призначення пенсії по інвалідності, як інваліда війни 2 групи, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262 лише з 14 вересня 2011 року, звернувшись з відповідною заявою.

З матеріалів справи не вбачається його попереднього звернення до пенсійного органу з питань призначення йому пенсії відповідно до Закону України № 2262-ХІІ або оскарження рішення щодо первинного призначення пенсії в 2000 році та 2004 році.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає безпідставною вимогу позивача щодо застосування при призначенні пенсії норм ст. 50 Закону України №2262 щодо її призначення з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням з часу появи права, оскільки пенсія має призначатися та виплачуватися з моменту особистого звернення за нею, а саме з 14 вересня 2011 року.

При цьому суд враховує, що заява ОСОБА_3 від 14.09.2011 року розглянута пенсійним органом в порядку Закону України "Про звернення громадян". Натомість, вказана заява повинна була розглядатись відповідно до приписів Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 2262-ХІІ, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 (далі - Порядок № 3-1), а за наслідками розгляду такої заяви, мало бути прийняте відповідне рішення.

Відповідно до п.14 Порядку №3-1 орган, що призначає пенсії, розглядає питання про призначення пенсії або про відновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший і поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсії, при поданні заявником всіх необхідних документів.

Заяви осіб про призначення, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі обліку заяв про призначення пенсії згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" ( 2262-12 ) (додаток 3).

Заявнику або посадовій особі уповноваженого структурного підрозділу органом, що призначає пенсії, видається розписка - повідомлення із зазначенням дати приймання заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати в тримісячний термін з дня прийняття заяви (додаток 4).

Згідно п.16 Порядку №3-1 при прийманні документів для призначення пенсії орган, що призначає пенсії: перевіряє правильність оформлення заяви й подання про призначення пенсії, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; здійснює попередню перевірку змісту і належного оформлення представлених документів; перевіряє правильність копій відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розходження.

Позивач 14 вересня 2011 року звернувся до Пенсійного органу з метою перевести його з одного виду пенсії на інший вид пенсії.

Зі змісту вказаної заяви вбачається, що вона містить всю необхідну інформацію, що передбачена і є заявою встановленого зразка, що дає змогу оцінити намір заявника, проте заява безпідставно не була розглянута відповідачем по суті.

Відмовивши позивачу в розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача, як пенсіонера (верстви населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій).

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд в постанові від 27.11.2019 по справі № 748/696/17.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо переведення ОСОБА_3 з пенсії по інвалідності, обчисленої за Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058 на пенсію за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ з 04 жовтня 2011 року, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_3 пенсію по інвалідності, як інваліду війни 2-ї групи за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ з 14 вересня 2011 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу пенсію по інвалідності, як інваліду війни 2-ї групи за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ з 14 вересня 2011 року по 03 жовтня 2011 року, з урахуванням раніше проведених виплат.

Крім того, в заяві від 14 вересня 2011 року ОСОБА_3 просив перевести його на інший вид пенсії з урахуванням роботи на Крайній Півночі та довідок про заробітну плату, наявних в матеріалах справи, оскільки йому на той момент не враховували пільговий стаж роботи на Крайній Півночі.

Відповідно до записів трудової книжки та наданих документів за період з 11.03.1956 по 24.03.1959 позивач працював в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

З 04.10.2011 відповідач на підставі заяви та наданого трудового договору провів перерахунок стажу ОСОБА_3 , що підтверджується розпорядженням №284718 від 05.09.2012 року (т.1 а.с.32), зарахувавши стаж роботи позивача в районі Крайньої Півночі з 11.03.1956 р. по 24.03.1959 р. у пільговому розмірі. Таким чином, стаж роботи позивача складає 47 років 5 місяців 25 днів.

Враховуючи, що з відповідною заявою, до якої додав і трудовий договір, позивач звернувся 14.09.2011, колегія суддів приходить до висновку про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області в період з 14 вересня 2011 року по 01 жовтня 2011 року щодо визначення стажу роботи ( страхового стажу) ОСОБА_3 на Крайній Півночі у меншому розмірі та зобов`язання відповідача зробити відповідний перерахунок.

Щодо вимог, викладених у пункті 5 позовної заяви в редакції від 23.01.2020, де позивач просить визнати розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях та його правонаступника - Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, прийняті за період з 14 вересня 2010 року по день постановлення судом рішення, в тому числі, але не виключно: № 5684 від 18.01.2012, № 284718 від 05.04.2012, № 284718 від 05.09.2012, № 284718 від 21.10.2013, № 284718 від 13.09.2013, № 284718 від 21.10.2013, № 284718 від 17.04.2014, № 284718 від 25.04.2014, №284718 від 01.09.2015, рішення № 977260284718 (протокол призначення пенсії) від 28.06.2019 та всі інші наявні в матеріалах пенсійної та адміністративної справи розпорядження (чи інші рішення) - нечинними, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо відсутності підстав для їх задоволення та з мотивів ненаведення позивачем їх належного обґрунтування.

Крім того, як встановлено судом, на підставі зазначених розпоряджень позивачу проводились пенсійні виплати у розмірах, які нараховувались та виплачувались позивачу та які враховуються судом при вирішенні позовних вимог.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити у відповідності до статті 22 Закону №2262-ХІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, основний розмір пенсії як інваліду війни 2-ї групи у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, встановлених статтею 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 22 Закону № 2262-XII визначено мінімальні розміри пенсій по інвалідності.

Відповідно до ст. 22 Закону 2262-XII у редакції Закону N 456/95-ВР від 23.11.95, мінімальні розміри пенсій по інвалідності встановлюються: інвалідам війни з числа солдатів і матросів строкової служби I групи - у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком, II групи - трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, III групи - двох мінімальних пенсій за віком, іншим інвалідам з числа солдатів і матросів строкової служби I групи - 200 процентів, II групи - 100 процентів і III групи - 50 процентів мінімального розміру пенсії за віком; інвалідам з числа єфрейторів (старших солдатів) і сержантів, старших матросів і старшин строкової служби - у розмірі 110 процентів, з числа прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб молодшого начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і державної пожежної охорони - 120 процентів, а з числа осіб офіцерського складу та осіб начальницького складу (крім молодшого) органів внутрішніх справ і державної пожежної охорони - 130 процентів відповідних мінімальних розмірів пенсій, передбачених цією статтею для інвалідів з числа солдатів і матросів строкової служби.

Надалі, згідно з підпунктом 2 пункту 29 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" абзаци 2 і 3 статті 22 Закону 2262-XII замінено трьома абзацами такого змісту: "інвалідам війни з числа солдатів і матросів строкової служби I групи - у розмірі 120 відсотків, II групи - 110 відсотків, III групи - 105 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; іншим інвалідам з числа солдатів і матросів строкової служби I групи - у розмірі 110 відсотків, II групи - 105 відсотків, III групи 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам з числа єфрейторів (старших солдатів) і сержантів, старших матросів і старшин строкової служби - у розмірі 110 відсотків, з числа прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб молодшого начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і державної пожежної охорони 120 відсотків, а з числа осіб офіцерського складу та осіб начальницького складу (крім молодшого) органів внутрішніх справ і державної пожежної охорони - 130 відсотків відповідних мінімальних розмірів пенсій, передбачених для інвалідів з числа солдатів і матросів строкової служби".

Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 вищевказані зміни були визнанні такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення ст. 22 Закону 2262-XII у редакції Закону № 456/95-ВР від 23.11.95.

Відповідно до норм статті 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" під час визначення розміру пенсії за основу її нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначений статтею 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і, згідно цієї норми, мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Положення частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першою цієї статті тільки стосовно визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для обрахування інших пенсій чи доплат, пов`язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Пунктом 7 Закону України від 14 червня 2011 року № 3491-VІ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" (далі - Закон № 3491-VІ) прикінцеві положення цього Закону було доповнено п. 4, за змістом якого у 2011 році норми і положення ст. 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796-ХІІ, ст. 14, 22, 37 і ч. 3 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

На виконання вимог Закону № 3491-VI КМУ прийняв постанову від 06 липня 2011 року № 745 "Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" (набрала чинності 23 липня 2011 року; далі - Постанова № 745), за змістом п. 5 якої мінімальний розмір пенсії по інвалідності, яка призначається відповідно до Закону № 2262-ХІІ для інвалідів війни II групи, не може бути нижче 110 % прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність. Згідно з п. 1 Постанови № 745 особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що належать до категорії ІІІ, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до Закону № 796-ХІІ виплачується у розмірі 10 % прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилався на Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 року, відповідно до якого визнано неконституційними положення п. 29 Розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 25.12.2007 року, яким було внесено зміни до ст. 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Суд звертає увагу, що згідно п. 2 розділу ІІІ вказаного вище Закону від 25.12.2007 року Розділ ІІ "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" діяв лише до 31.12.2008 року.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 у справі № 1-11 п. 4 Прикінцевих положень Закону № 3491-VІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним).

Конституційний Суд України у п. 2.1 Рішення № 20-рп/2011 від 26.12.2011 року зазначив, що згідно з частиною першою статті 46 Основного Закону України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення, в тому числі, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Із цим конституційним правом громадян кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. У Конституції України передбачено гарантії прав громадян на соціальний захист, зокрема такі, як законодавче закріплення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92), визначення джерел державного соціального забезпечення (частина друга статті 46), контроль за використанням коштів Державного бюджету України (стаття 98).

Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, гарантоване статтею 48 Конституції України. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, враховує також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року. Конституційний Суд України виходить із того, що додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права (стаття 1, частина перша статті 8 Основного Закону України) обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов`язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України.

Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У п. 2.2. вказаного рішення зазначено, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 року №3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України, роз`яснено, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України, суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності, який передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону України про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

У цьому ж рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

У Рішенні від 2 березня 1999 року № 2-рп/99 у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України.

Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України від 22 грудня 2011 року № 4282-VІ "Про Державний бюджет України на 2012 рік" установлено, що і в 2012 році норми ст. 22 Закону № 2262-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

З метою здійснення у 2012 році заходів щодо поетапного до 2015 року підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення КМУ прийняв постанову від 28 грудня 2011 року № 1381 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення", у п. 2 якої встановлено, що мінімальний розмір пенсії по інвалідності, який визначається відповідно до Закону № 2262-ХІІ, для інвалідів війни II групи не може бути нижче 110 % прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність.

Пунктом 4 Перехідних положень Закону України від 06 грудня 2012 року № 5515-VI "Про Державний бюджет України на 2013 рік" (далі - Закон № 5515-VI), зокрема, встановлено, що у 2013 році норми і положення ст. 22 Закону № 2262-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік. Вказана норма Закону № 5515-VI неконституційною не визнавалась та її дія у 2013 році не зупинялась.

З 01 січня 2014 року Законом України від 16 січня 2014 року № 719-VII "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (далі - Закон № 719-VII) не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів пенсії по інвалідності, встановленої Законом № 2262-ХІІ.

Тобто, з 01 січня 2014 року нарахування та виплата позивачу пенсії по інвалідності мали б здійснюватися у розмірах, встановлених Законом № 2262-ХІІ.

Водночас, Законом України від 31 липня 2014 року № 1622-VII "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (далі - Закон № 1622-VII), який набрав чинності 03 серпня 2014 року, розділ "Прикінцеві положення" Закону № 719-VII доповнено п. 67, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення ст. 22 Закону № 2262-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету ПФУ на 2014 рік.

Таким чином, з 03 серпня 2014 року Законом № 719-VII КМУ знову надано повноваження визначати розмір пенсії по інвалідності за Законом № 2262-ХІІ - залежно від фінансових ресурсів ПФУ на 2014 рік .

Відповідно, в період з 01 січня по 02 серпня 2014 року Управління ПФУ повинно було нараховувати та виплачувати позивачу пенсію по інвалідності з урахуванням мінімальних розмірів, встановлених ст. 22 Закону № 2262-ХІІ, а саме, в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, встановлених статтею 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Висновки аналогічного змісту щодо застосування наведених норм права викладені у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №361/1849/16-а.

Пунктом 9 "Прикінцеві положення" Закону України від 28 грудня 2014 року № 80-VIII "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (далі - Закон № 80-VIII), серед іншого, установлено, що КМУ затверджується особливий порядок проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету ПФУ та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2015 рік; норми і положення ст. 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-ХІІ, ст. 14, 22, 36, 37 та 43 Закону № 2262-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 11 Прикінцевих положень Закону України від 25 грудня 2015 року № 928-VIII "Про Державний бюджет України на 2016 рік" установлено, що норми і положення ч. 1, 2 ст. 9, ст. 14, 22, 36, 37 та 43 Закону № 2262-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України.

Отже, з січня 2015 року по грудень 2016 року КМУ також надано право визначати розміри пенсій по інвалідності для осіб, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах Закону № 2262-ХІІ залежно від фінансових ресурсів.

Що стосується виплати позивачу з 01 січня 2017 року по час припинення права на такі виплати пенсії по інвалідності згідно із ст. 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", колегія суддів зазначає наступне.

Закони України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року № 1801-VІІ, "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07 грудня 2017 року № 2246-VІІІ, "Про Державний бюджет України на 2019 рік" від 23 листопада 2018 року № 2629-VІІІ, "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ року не містять вказівки на те, що у 2017, 2018, 2019, 2020 роках норми і положення статі 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з наведеного вище, у період з 01 січня 2017 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати ОСОБА_3 згідно із ст. 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" мінімальну пенсію по інвалідності як інваліду війни 2-ї групи в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, встановлених ст.28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу пенсії відповідно ст. 22 Закону № 2262-XII з вересня 2011 по грудень 2015 року (окрім періоду з 01.01.2014 по 02.08.2014), оскільки відповідачем правомірно виплачувалася позивачу пенсія у порядку та розмірах, встановлених КМУ залежно від фінансових ресурсів ПФУ в зазначений період та наявні підстави для задоволення позовних вимог у відповідній частині в період з 01.01.2017 по день припинення права на такі виплати.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення від 14.02.2020, визнав протиправними бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо нездійснення нарахування та виплати пенсії позивачу відповідно до ст. 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, зобов`язав відповідача здійснити нарахування та виплату такої з урахуванням раніше проведених виплат, допустив негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС та відмовив у задоволенні решти позовних вимог.

При цьому, суд першої інстанції 04.06.2020 прийняв додаткове рішення, в якому розглянув вимогу позивача нарахувати та виплатити у відповідності до статті 22 Закону №2262-ХІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, основний розмір пенсії як інваліду війни 2-ї групи у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, встановлених статтею 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за період з листопада 2015 року по час припинення права на такі виплати, зазначивши, що відносно періоду з листопада 2015 року по день припинення права на такі виплати судом дійсно не ухвалено рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Тобто, наведеною нормою визначено, що додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, яким вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням. Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.

Отже, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення з метою усунення такого недоліку, як неповнота судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.

Перелік підстав за яких може бути постановлено додаткове рішення є вичерпним.

Водночас, додаткове судове рішення не може змінювати суті основного судового рішення та перелік підстав, за яких суд може прийняти додаткове судове рішення, є вичерпним.

Про відмову в ухваленні додаткового судового рішення суд постановляє ухвалу (ч.4 ст.252 КАС України).

На переконання колегії суддів, судом першої інстанції помилково було прийнято за наслідками розгляду справи додаткове рішення від 04.06.2020, оскільки відсутні обставини, з якими приписи ч.1 ст. 252 КАС України пов`язують наявність підстав для ухвалення додаткового рішення, а саме те, що судом не вирішені вимоги позивача або залишилися невирішеними питання у справі.

Як вбачається зі змісту рішення від 14.02.2020, судом було вирішено позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити у відповідності до статті 22 Закону №2262-ХІІ, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, основний розмір пенсії як інваліду війни 2-ї групи у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, встановлених статтею 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Резолютивна частина зазначеного рішення також містить висновок суду першої інстанції по суті зазначеної вимоги.

Заявник у своїй заяві вказує на те, що судом не ухвалено рішення щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувались докази, а саме щодо вимоги, зазначеної в заяві від 23 січня 2020 року про уточнення позовних вимог, викладені в пункті 8 та охоплюють період з листопада 2015 року по припинення права на такі виплати: "Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 пенсію (пенсійна та інші виплати) за період з 14 вересня 2010 року по день припинення права на такі виплати, з урахуванням раніше проведених виплат, а саме: нарахувати та виплатити у відповідності до статті 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ, в редакції закону з урахуванням рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, основний розмір пенсії як інваліду війни 2-ї групи у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, встановлених статтею 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"".

З наведеного вбачається, що заявник в заяві про ухвалення додаткового судового рішення фактично просить переглянути рішення від 14.02.2020 у справі та дослідити додаткові обставини.

Проте, колегія суддів зазначає, що неповнота дослідження судом обставин справи, доказів у справі не є питаннями, з якими приписи ч.1 ст. 252 КАС України пов`язують наявність підстав для ухвалення додаткового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність будь-яких законних підстав для ухвалення додаткового судового рішення, у зв`язку із чим, вважає за необхідне скасувати додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06.04.2020 року.

Заява представника позивача ОСОБА_1 від 27 березня 2020 року про ухвалення додаткового судового рішення судом мала бути залишена без задоволення.

Стосовно вимоги позивача щодо нарахування йому до пенсії як інваліду війни 2-ї групи в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком згідно ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 р. № 3551-XII, в редакції Закону із змінами, внесеними Законом № 458/95- ВР від 23.11.1995 р., № 488/95-ВР від 22.12.1995 р. та № 2212-ІV від 18.11.2004 р. станом на день виникнення права на таке підвищення, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус інваліда війни другої групи та до визначеного розміру пенсії йому відповідачем призначено підвищення відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в розмірі 40 відсотків.

Дійсно, частиною 3 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ (редакція від 22 жовтня 1993 року) було встановлено, що інвалідам війни пенсії підвищуються: інвалідам 1, 2 груп у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, 3 групи півтори мінімальних пенсії за віком.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" із змінами, внесеними згідно із Законами України від 23.11.95 № 458/95-ВР, від 22.12.95 № 488/95-ВР, від 18.11.2004 № 2212-IV (на яку посилається позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі), інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 400 процентів мінімальної пенсії за віком, II групи - 350 процентів мінімальної пенсії за віком, III групи - 200 процентів мінімальної пенсії за віком.

В свою чергу, пунктом 3 Закону України від 05.10.2005 № 2939-IV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"" (набрав чинності з 1 січня 2006 року) частину четверту статті 13 викладено в такій редакції: "Інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність".

Протягом 1996 та 2003 років мінімальна пенсія за віком визначалася постановами Кабінету Міністрів України, а саме: 1) у період з 11.10.1999 по 31.10.2000 - постанова КМУ від 26.07.1996 N 831 (в розмірі 16 грн. 62 коп.); 2) у період з 01.07.2001 - постанова КМУ від 10.11.2000 № 1686 (в розмірі 18 грн. 10 коп.), 3) у період з 01.01.2002 по 31.12.2005 - постанова КМУ від 03.01.2002 № 1 (в розмірі 19,91 коп.).

З 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV, частиною 1 статті 28 якого "мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється в розмірі 20 відсотків середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за попередній рік, яка визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики".

Однак, ані встановленням КМУ розміру мінімальної пенсії за віком, ані механізмом обрахунку мінімальної пенсії за віком, запровадженим з 01.01.2004 вказаною редакцією статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", не забезпечувалося фактичне виконання ч. 3 ст. 46 Конституції України від 28.06.1996, згідно якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

У зв`язку з цим Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 23.12.2004 № 2291-IV, що набрав чинності 12.01.2005, ч. 1 ст. 28 вказаного Закону змінена та викладена в такій редакції: "мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом".

Конституційний Суд України в ухвалі від 23.10.2007 по справі № 2-42/2007 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 2, 3, 4, 5, 6 розділу І Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" зазначив таке.

"Заміна Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" мінімальної пенсії за віком на прожитковий мінімум як розрахункової величини, що використовується для підвищення пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, обумовлена тим, що прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом (ч. 3 ст. 46 Конституції України, ст. 6 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії"). Ці питання відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України визначаються виключно законами України. Тому встановлення розмірів збільшення пенсій чи іншої соціальної допомоги, що вплачується замість пенсії, застосування прожиткового мінімуму чи розміру мінімальної пенсії за віком для нарахування соціальних виплат є предметом законів України (законності) і не належить до компетенції Конституційного Суду України".

Тож, вищевказані положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" рішенням Конституційного Суду України такими, що суперечать Конституції України (є неконституційними) не визнавались.

Таким чином, внесені законодавцем шляхом прийняття Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" зміни є частиною системної реформи у сфері соціального забезпечення, зокрема, відповідних категорій військовослужбовців, яка була направлена на зміну механізму розрахунку вищевказаних соціальних виплат шляхом прийняття за основу базового соціального стандарту (прожитковий мінімум), розмір якого визначався законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони та інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Враховуючи, що вищезазначений пункт 3 Закону України від 05.10.2005 № 2939-IV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"" змін не зазнавав, не визнавався неконституційним та, в свою чергу, не втратив чинність, то відповідач при виплаті підвищення до пенсії по інвалідності у розмірі 40 процентів від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, діяв згідно вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суми підвищення до пенсії по інвалідності, призначеної позивачеві, були виплачені останньому у відповідності до приписів ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Стаття 1 першого Протоколу Конвенції не гарантує набувати щось у власність (Van der Mussele v. Belgium, 23.11.1983, § 48, Series A no.70), право на певний розмір пенсії (або іншої соціальної виплати) (Kjartan Asmundsson v. Iceland, no 60669/00, § 19 ECHR 2004 IX).

Також означена стаття не накладає жодних обмежень на державу у питанні встановлення тієї чи іншої системи соціального забезпечення чи інших виплат, чи їх зміни або скасування, встановлення типу чи розміру таких виплат, тим більше у ситуаціях бюджетної кризи з метою економії коштів чи більш справедливого їх перерозподілу у бюджетній сфері. Однак, якщо в державі існує діюче законодавство, яке передбачає певні соціальні виплати чи інші виплати, то воно повинно розцінюватися як таке, що створює право власності, та викликає "законні очікування" отримати певне майно.

Разом з тим, посилання позивача на редакцію статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакціях від 23.11.1995, 22.12.1995, 18.11.2004), що на час звернення з позовом не діє вже більше 15 років, не надає йому "законних очікувань", які б захищалися ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції.

Приймаючи до уваги той факт, що питання визначення механізмів нарахування певних соціальних виплат та їх розмірів віднесено до законодавчого регулювання, то неправомірних дій, направлених на стверджуване позивачем звуження його прав, з боку відповідача судом не встановлено.

Щодо позовної вимоги нарахувати та виплатити у відповідності до вимог статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року державну соціальну допомогу "Діти війни" у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної ст. 28 ч. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за період з 14 вересня 2010 року по 06 грудня 2010 року включно, колегія суддів зазначає наступне.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні вказаної вимоги, оскільки у справі №727/5178/13-а було відмовлено у поновленні пропущеного строку за період з 01.01.2006 по 06.12.2010 відносно позовної вимоги про зобов`язання управління нарахувати та виплатити недоплачену 30% надбавку до пенсії як дитині війни, що охоплює період з 14.09.2010 по 06.12.2010.

Сам позивач зазначає, що рішенням Шевченківського районного суду від 27.06.2013 вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити доплату до пенсії як дитині війни була залишена судом без розгляду, та суд не врахував його права, передбаченого ч.3 ст. КАС України (в редакції до 15.12.2017 року), після усунення підстав, які слугували для залишення заяви без розгляду, звернутися до суду в загальному порядку.

Колегія суддів не заперечує права позивача, визначеного ч.3 ст. 155 КАС України (в редакції до 15.12.2017 року), згідно з якою особа, позовна заява якої залишена без розгляду, після усунення підстав, з яких заява була залишена без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Разом з тим, як і зазначено в апеляційній скарзі, з даним позовом позивач звернувся до суду 15.08.2012, а рішення суду про залишення без розгляду вимог за період з 01.01.2006 року по 06.12.2010 у справі №727/5178/13-а набуло чинності лише 17.04.2013, тобто після відкриття даного провадження.

Звернувшись 15.08.2012 з позовом, ОСОБА_3 , спочатку, окрім іншого, просив зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити у відповідності до вимог ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18 листопада 2004 року державну соціальну допомогу як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної ст.28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року.

Тобто вказана позовна вимога не містила чітко визначеного періоду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 07.06.2013 року у даній справі позивачу поновлено пропущений строк на звернення до суду з даним позовом із врахуванням визначених періодів у позовних вимогах, тобто з 14.09.2011 року.

В ході розгляду справи, а саме в заяві про уточнення позовних вимог від 23.01.2020 позивач уточнив вищевказану позовну вимогу, зокрема вказав період з 14 вересня 2010 року по 06 грудня 2010 року.

При цьому, судом першої інстанції при прийнятті уточнених позовних вимог взагалі не надавалась оцінка дотримання позивачем строку звернення до суду відносно вказаної позовної вимоги за період з 14 вересня 2010 року по 06 грудня 2010 року та не приймалось будь-яких рішень щодо поновлення чи відмову у поновленні строку за цей період.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини першої статті 99 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з даними позовними вимогами, яка повністю кореспондується зі статтею 122 КАС України в чинній редакції) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 99 КАС України).

Статтею 155 КАС України (в редакції до 15.12.2017) передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Згідно з частиною третьою статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Частиною четвертою статті 123 КАС України передбачено, що якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Таким чином, даний спір повинен розглядатися у межах звернення до адміністративного суду, тобто в межах шестимісячного строку. Підстав для поновлення строку звернення до суду, які б можна було вважати поважними, позивачем не наведено.

На думку колегії суддів, позивач мав дізнатися про порушення своїх прав під час проведення відповідних пенсійних виплат у вересні, жовтні, листопаді та грудні 2010 року, а звернувся до суду з позовом лише 15.08.2012, не навівши поважних причин пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Крім того, фактично позовні вимоги за період з 14.09.2010 по 06.12.2010 року були доведені суду як самостійні вимоги і заявлені лише під час подачі уточненої позовної заяви від 23.01.2020 року.

З урахуванням вищезазначених положень КАС України та відсутності підстав для поновлення строку звернення до суду, ці вимоги підлягають залишенню без розгляду.

Зазначених обставин справи суд першої інстанції не врахував і безпідставно здійснив розгляд адміністративного позову в даній частині по суті позовних вимог.

За приписами частини 1 статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених статтею 240 КАС України.

Отже, пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом відповідно до ч. 1 статті 319 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та залишення адміністративного позову у відповідній частині без розгляду.

Щодо позовної вимоги здійснити виконання постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 червня 2013 року (справа № 727/5178/13-а, провадження № 2-а/727/120/13) про нарахування та виплату державної соціальної допомоги "Діти війни" у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної ст. 28 ч. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за період з 07 грудня 2010 року до припинення права на таку допомогу, з врахуванням проведених виплат, колегія суддів зазначає наступне.

Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2014 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Чернівці щодо нарахування і виплати ОСОБА_3 щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу як дитині війни, недоплачену щомісячну державну 30% соціальну допомогу, передбачену ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 07.12.2010 року по день припинення права на таку допомогу з урахуванням проведених виплат (справа 727/5178/13-а).

Ключовим аспектом зазначеної позовної вимоги є неналежне, на думку позивача, виконання пенсійним органом рішення суду у справі №727/5178/13-а, ухваленого на його користь.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини 2 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративній справі, урегульовано у статтях 370-391 розділу ІV КАС України, якими не передбачено можливості вирішення в порядку позовного провадження вимог особи-позивача, що випливають з обставин невиконання або неналежного виконання судового рішення відповідачем.

Відповідно до ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За приписами статті 373 КАС України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф.

Згідно з ч. 1 ст. 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Положеннями ст. ст. 382, 383 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.

Отже, вказані правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС (ст. 382, ст. 383 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Враховуючи вказане вище, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 по справі №806/2143/15, від 03.04.2019 по справі №820/4261/18, від 09.07.2019 по справі №826/17587/18, від 31.07.2019 по справі № 803/688/18.

Отже, в даному випадку позивачем неправильно обрано спосіб захисту свого порушеного права.

На підставі вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні позовної вимоги щодо зобов`язання здійснити виконання постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 червня 2013 року (справа № 727/5178/13-а, провадження № 2-а/727/120/13) про нарахування та виплату державної соціальної допомоги "Діти війни" у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної ст. 28 ч. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за період з 07 грудня 2010 року до припинення права на таку допомогу, з врахуванням проведених виплат, слід відмовити.

Щодо позовної вимоги здійснити нарахування та виплату індексації пенсії (пенсійних виплат) згідно статті 64 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 64 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб" призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей пенсії підвищуються відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

При реалізації положень ст. 64 Закону №2262 органи Пенсійного фонду України керуються Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі й пенсії.

За правилами ст. 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Частинами 1, 3, 4 ст. 4 зазначеного Закону встановлено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Подальша індексація споживчих цін для індексації грошових доходів населення починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації 101 відсоток. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Згідно ст. 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми Закону Кабінет Міністрів України 17 липня 2003 року постановою № 1078 затвердив Порядок, яким визначено правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення.

Пунктом 2 Порядку встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат, установлених законодавством), крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку.

При цьому в пункті 3 Порядку визначено перелік грошових доходів громадян, одержаних в гривнях на території України, які не мають разового характеру, проте не відносяться до об`єктів індексації. До них, зокрема, належать соціальні виплати, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму (пенсії, обчислені з урахуванням абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", додаткова пенсія, підвищення, компенсаційні виплати, надбавки та інші доплати до пенсії, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму).

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078, у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться.

Тобто, згідно Порядку для всіх видів пенсій визначення базового місяця провадиться у місяці перерахунку пенсій, що призводить до збільшення загального розміру пенсії. Базовим місяцем встановлюється місяць перерахунку пенсії, якщо розмір перерахованої пенсії перевищує розмір пенсії разом з індексацією місяця, що передує перерахунку.

Базовим місяцем встановлюється також місяць перерахунку пенсії, у якому пенсіонер втрачає право на отримання доплати до попереднього розміру пенсії або пенсія переходить до категорії доходів, що відповідно до Порядку не індексуються.

Крім того, не підлягають індексації пенсії, до яких встановлена доплата відповідно до п.1 постанови КМУ за №1309 від 2.12.2009р., щомісячна допомога до пенсії відповідно до п.1 постанови КМУ за №656 від 28.07.2010р., щомісячна державна адресна допомога відповідно до п.2 постанови КМУ за №265 від 26.03.2008р., пенсії, до яких встановлена доплата до мінімального розміру пенсії шахтарям.

З огляду на вищевикладене, до об`єктів індексації, визначених у пункті 2 Порядку, не відносяться, зокрема, соціальні виплати, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму (пенсії, обчислені з урахуванням абзацу першого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"); додаткова пенсія, підвищення, компенсаційні виплати, надбавки та інші доплати до пенсії, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 08 вересня 2015 року (справа № 21-606а15), 13 жовтня 2015 року (справа № 21-2389а15), 13 жовтня 2015 року (справа №264/7745/14-а), 17 лютого 2016 (справа №264/647/15-а).

Як встановлено судом, у складі пенсії ОСОБА_3 є доплати до прожиткового мінімуму відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону № 1058-IV, а саме доплати до прожиткового мінімуму у відповідності до Постанови №656, тому підстав для здійснення індексації пенсії позивача немає.

За змістом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі - Закон № 2148-VIII) з 01 жовтня 2017 року до встановлення розміру прожиткового мінімуму, який буде більшим за розмір, установлений на 01 грудня 2017 року та збільшений на 79 гривень, при призначенні та перерахунку пенсій, надбавок, підвищень, інших пенсійних виплат, встановлених законодавством, використовується розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений на 01 грудня 2017 року Законом України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік", збільшений на 79 грн.

На виконання вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VІІІ від 03.10.2017, з 01.10.2017 проведено перерахунок заробітку для обчислення пенсії із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки (3764,40 грн.) для всіх пенсіонерів, які вийшли на пенсію до 2017 року, в тому числі і позивача.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року №124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році" затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до ч.2 ст.42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Цим Порядком визначено механізм проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

На виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 №124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 році" з 01.03.2019 проведено перерахунок пенсії шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії, станом на 1 жовтня 2017 р. на коефіцієнт 1,17 (тобто 3764,40 грн. х 1,17 = 4404,35 грн.), таким чином з 01.03.2019 заробіток для обчислення пенсії складав 4404,35 (збільшений показник середньої заробітної плати по країні) x 1,18582 (індивідуальний коефіцієнт заробітку пенсіонера)=5222,77.

З 01.05.2020 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 251 від 01.04.2020 визначений розмір збільшено на коефіцієнт 1,11 (4404,35 грн. х 1,11). Таким чином з 01.05.2020 заробіток для обчислення пенсії складає 4404,35 грн. (збільшений показник середньої заробітної плати по країні 4888,83 грн.) х 1,18582 (індивідуальний коефіцієнт заробітку ОСОБА_3 ) =5797,27 грн.

Таким чином під час обчислення основного розміру пенсії позивача пенсійним органом застосовано коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014, 2015, 2016 роки у розмірі 1,17, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.19 №124 "Питання проведення індексації пенсій у 2019 року", та у розмірі 1,11, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України № 251.

Постановою Кабінету Міністрів України № 251 від 01.04.2020 також установлено, що з 01 квітня 2020 р особам, які отримують пенсію і яким виповнилося 80 років і більше, у яких щомісячний розмір пенсійних виплат з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації, щомісячної компенсації у разі втрати годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, не досягає розміру середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії за 2019 рік (9205,19 грн.), щомісячну компенсаційну виплату в розмірі до 500 гривень у межах зазначеного розміру.

Таким чином, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення позовних вимог у цій частині відсутні.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, у зв`язку із порушенням строків виплати пенсії, колегія суддів зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).

Згідно з нормами статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

У відповідності до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

За приписами статті 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат) (п.3 Порядку №159).

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2020 року у справі №200/11292/19-а дійшов правового висновку про те, що системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 р. у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 р. у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 р. у справі №140/1547/19.

Отже, виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу, за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу.

Таким чином, для проведення компенсації обов`язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць.

Враховуючи відсутність будь-яких нарахованих відповідачем ОСОБА_3 пенсійних виплат, але вчасно не виплачених, та те, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми пенсії, позовні вимоги ОСОБА_3 в цій частині є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги нарахувати та виплатити підвищення до пенсії як інваліду війни 2-ї групи у розмірі 100,00 (сто) гривень у відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту населення" № 327 від 23.04.2012 за період з 01.10.2017 по день припинення права на таку виплату, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 1 постанови Кабінету міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту населення" № 327 від 23.04.2012р. встановлено, що пенсії, призначені (перераховані) до 2008 року із застосуванням показників середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2005-2006 роки відповідно до Законів України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб(особам із числа військовослужбовців строкової служби та членам їх сімей) та із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, у тому числі в сільському господарстві, за 2003-2006 роки відповідно до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", перераховуються із застосуванням показників відповідно середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2007 рік та середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, у тому числі в сільському господарстві, за 2007 рік.

Згідно пунктом 2 цієї постанови пенсії, призначені до 1 травня 2012 р. відповідно до Законів України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (за наявності страхового стажу у чоловіків - не менш як 25 років, у жінок - не менш як 20 років), "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб(особам із числа військовослужбовців строкової служби та членам їх сімей)","Про наукову і науково-технічну діяльність" та "Про пенсійне забезпечення" (одержувачам соціальних пенсій), підвищуються таким чином, щоб розмір підвищення з урахуванням перерахунку, проведеного відповідно до пункту 1 цієї постанови, становив не менш як 100 гривень, для пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у осіб, які не мають страхового стажу: чоловіки - 25 років, жінки - 20 років, - 50 гривень, для соціальних пенсій - 30 гривень.

Підвищення встановлюється до розміру пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги та пенсій за особливі заслуги перед Україною, інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, і сум індексації), що склався станом на 30 квітня 2012 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу до 01 жовтня 2017 року здійснювалась виплата підвищення розміру пенсії на 100 грн у відповідності до п.2 постанови Кабінету Міністрів України № 327 "Про поліпшення рівня соціального захисту населення", тобто фактично, з 01 травня 2012 року коефіцієнт заробітку не змінювався, а лише здійснено підвищення пенсії позивача на 100 грн.

На підставі положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VІІІ від 03.10.2017 року внесено зміни до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та визначено порядок розрахунку всіх пенсій за віком, передбачених цим Законом. Відповідно до Інструкції проведення перерахунку з 01.01.2017 року доплата в розмірі 100 грн згідно Постанови Кабміну №327 від 23.04.2012 року не передбачена.

З 01 жовтня 2017 року позивачеві здійснено перерахунок заробітку для обчислення пенсії із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки (3764,40 грн).

При цьому розмір пенсії позивача до 01.10.2017 складав 3445,60 грн (враховуючи доплату 100,00 грн). Після перерахунку з 01.10.2017 розмір його пенсії склав 5094,70 грн.

Таким чином, вимоги в зазначеній частині не підлягають задоволенню, оскільки Пенсійний фонд діяв згідно вимог чинного законодавства.

Щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області подати до Шевченківського районного суду м.Чернівці впродовж місяця з дня вступу рішення суду в законну силу звіт про його виконання та надіслати йому на його зареєстровану адресу місця проживання рекомендованим листом з описом вкладення письмові докази виконання рішення суду (копії платіжних доручень, розпоряджень тощо) колегія суддів зазначає наступне.

У Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.

Частиною 1, 2 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень, про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами статті 382 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача. Застосування судом до суб`єкта владних повноважень заходів процесуального впливу можливе виключно у випадку встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи-позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.

Колегія суддів звертає увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, тобто, наділений правом, під час прийняття судового рішення у справі. При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Разом з тим, стаття 382 КАС України визначає, що прийняття судом рішення про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду, яке пов`язано з наявністю певних передумов, які можуть свідчити про ухилення відповідача від обов`язку виконати судове рішення.

З матеріалів справи колегією суддів не встановлено, а позивачем не доведено, що відповідач ухилятиметься від обов`язку виконати судове рішення, яке, в силу статті 129-1 Конституції України є обов`язковим до виконання.

Відтак, зважаючи на ненаведення позивачем аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і ненадання останнім доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду згідно зі ст. 382 КАС України.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у додатковій постанові від 31.07.2018 у справі №235/7638/16-а.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача надіслати позивачу на його зареєстровану адресу місця проживання рекомендованим листом з описом вкладення письмові докази виконання рішення суду ( копії платіжних доручень, розпоряджень, тощо), при кожному проведенні перерахунку розміру пенсії (пенсійних виплат) впродовж п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про здійснення таких перерахунків, відповідні витяги з рішень (розпоряджень, протоколів, наказів тощо) із відповідними формульними розрахунками з посиланням на відповідний нормативно-правовий акт, на підставі якого ці розрахунки проведено, та щодо зобов`язання відповідача щомісяця видавати ОСОБА_3 разом з виплатою пенсії (пенсійних виплат) її (їх) письмовий розрахунок, із зазначенням загальної суми нарахованої до виплати пенсії (пенсійних виплат) та нарахованих сум її (їх) складових частин, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами статті 129-1 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання. Принцип обов`язковості судових рішень закріплений і у статті 14 КАС України, відповідно до змісту якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. (ст. 373 КАС України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження"

При цьому, чинним законодавством не передбачено зобов`язання відповідача надсилати позивачу на його зареєстровану адресу місця проживання рекомендованим листом з описом вкладення письмові докази виконання рішення суду.

Відповідно до приписів ст. 64 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", визначено права та обов`язки виконавчої дирекції Пенсійного фонду та її територіальних органів.

Відповідно до п.11, п. 12., п. 13 ч.2 ст. 64 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи пенсійного фонду зобов`язані: письмово інформувати застрахованих осіб про набуття права на призначення пенсії і порядок її призначення, про призначення або відмову в призначенні пенсії, її розмір, порядок виплати, а також про можливість та умови переходу на інший вид пенсії та порядок оскарження рішень виконавчих органів Пенсійного фонду; попереджати пенсіонера в письмовій формі за місяць до закінчення строку, на який призначена пенсія, про дату та підстави припинення її виплати; надавати безоплатно страхувальникам і застрахованим особам в усній та письмовій формі, а також через засоби масової інформації консультації з питань застосування законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, роз`яснювати їхні права, обов`язки і відповідальність, порядок сплати страхових внесків, заповнення звітності та інші питання відповідно до цього Закону.

Відповідно до "Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, що звертаються до органів Пенсійного фонду України" пенсіонери користуються правами, передбаченими Законом України "Про звернення громадян", "Про захист персональних даних", "Про доступ до публічної інформації", законодавством про пенсійне забезпечення, законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відповідні відносини.

Пенсіонери мають право: знайомитися з матеріалами своєї пенсійної справи; отримувати виписку з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії; безкоштовно отримувати інформацію про інших осіб (при наявності повноважень); вимагати отримання засвідчених копій документів, що містяться в пенсійній справі; запитувати інформацію про періоди страхового стажу та заробітної плати, яка була врахована під час розрахунку розміру пенсії; знайомитися в органах ПФ з нормативно-правовими актами, на підставі яких призначено пенсію, робити з них виписки та копії.

Відповідно до Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від; форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Згідно з цим Законом під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 передбачено, що у разі звернення пенсіонера видається виписка з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії.

Отже, пенсіонерам у разі їх звернення (письмового чи усного) до органу Пенсійного фонду України, надаються роз`яснення стосовно їх пенсійного забезпечення, видаються виписки з протоколів (розпоряджень) та відповідні розрахунки складових пенсійної виплати.

Позивач не позбавлений права, при кожному проведенні перерахунку розміру пенсії (пенсійних виплат) чи щомісяця разом з виплатою пенсії (пенсійних виплат), звертатись до відповідача із заявами (усними чи письмовими) про видачу йому відповідних витягів з рішень (розпоряджень, протоколів, наказів тощо) чи письмових розрахунків, із зазначенням загальної суми нарахованої до виплати пенсії (пенсійних виплат) та нарахованих сум її (їх) складових частин.

Водночас, чинним законодавством не передбачено обов`язку органу Пенсійного фонду України надсилати рекомендовані листи пенсіонерам впродовж 5 робочих днів з дня прийняття рішення про здійснення перерахунків пенсій, а також надавати щомісяця разом з виплатою пенсії відповідні витяги з рішень про здійснення перерахунків пенсій, письмові розрахунки, тощо.

Крім того, судове рішення не повинно містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення певних дій на майбутнє.

Таким чином, вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.

Не підлягає задоволенню й вимога щодо визначення загального розміру пенсії ( пенсійних виплат), які належить виплатити ОСОБА_3 , включаючи до неї передбачені чинним законодавством доплати, підвищення, компенсації, соціальну грошову допомогу "Діти війни", індексацію тощо.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Суд є правозастосовуючим органом, тобто, не створюючи нових правових норм, не підміняючи собою органи виконавчої та законодавчої влади, на підставі закону у встановленому процесуальним законодавством порядку вирішує справи.

В постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 за №13 викладено позицію щодо неможливості суду підміняти собою органи владних повноважень, згідно якої суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визначається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Питання щодо визначення суми виплат не належить до компетенції суду, а тому останній лише констатує право позивача на отримання суми встановленої пенсії.

Суд не наділений повноваженнями перебирати на себе функцію здійснення розрахунку та нарахування коштів замість органу, на який покладено такі повноваження.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 06.02.2018 у справі №681/423/15-а.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_3 щодо стягнення з держави Україна через Державну казначейську службу України завдану йому Управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області матеріальної і моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Цивільним кодексом України визначено підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Разом з тим, позивачем не надано суду жодних доказів, які підтверджують завдання йому матеріальної шкоди діями відповідача та відповідно не доведено причинно-наслідкового зв`язку отримання матеріальних збитків і протиправним діянням заподіювача належними, достатніми та допустимими доказами, а тому вказані вимоги також є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пунктом третім постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами четвертим та п`ятим постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4 визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4).

Суду належить встановити обставини наявності такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, зокрема: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві втрат майнового та немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Враховуючи доводи позивача, колегія суддів не ставить під сумнів існування у позивача певного емоційного дискомфорту під час виникнення даного спору, оскільки така реакція сторони, чиї права є порушеними, не може викликати жодного сумніву.

Водночас, вимоги щодо доведення особою виникнення у неї саме душевних страждань, що, на думку колегії суддів, не тотожні емоційному пригніченню, попри твердження позивача, підлягають доведенню останнім при вирішенні питання відшкодування моральної шкоди.

Натомість, позивачем не доведено факту виникнення у нього душевних страждань та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та виникненням відповідних страждань.

Також, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту завдання позивачу моральної шкоди, а також наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням (бездіяльністю) відповідача; крім того, позовна заява не містить обставин, з яких виходив позивач при визначенні розміру заявленої до відшкодування шкоди, та обґрунтованого розрахунку спірної суми.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди нормативно та документально не підтверджуються.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності правових підстав для стягнення на користь позивача матеріальної та моральної шкоди.

Пунктом 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено негайне виконання рішення суду щодо присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання дане рішення суду в частині виплати пенсії позивачу у межах суми за один місяць.

Щодо вимоги апелянта про постановляння окремої ухвали, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Тобто, окрема ухвала є способом реагування суду на випадки виявлення порушення законності та правопорядку, які не можуть бути усунуті ним самостійно при вирішенні адміністративного спору з використанням представлених адміністративним процесуальним законом засобів. Окрема ухвала виноситься судом у зв`язку з виявленням під час судового розгляду справи порушення законності з боку, зокрема, суб`єкта владних повноважень, які не охоплюються предметом спору та не можуть бути усунуті шляхом розв`язання спору по суті.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

З урахуванням того, що постановлення окремої ухвали є правом суду, а не обов`язком, та в межах даної справи суд, оцінюючи дії відповідача, не встановлював умов згідно статті 249 КАС України, а в подальшому позивач має право звернутись до суду в порядку статті 383 КАС України, суд не вбачає підстав для прийняття окремої ухвали.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими посилання позивача щодо порушення судом першої інстанції норм статті 228 КАС України щодо таємниці нарадчої кімнати з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 228 КАС України під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи.

Однак, належних і допустимих у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України доказів порушення таємниці нарадчої кімнати саме у цій справі апелянтом суду надано не було і з матеріалів справи не вбачається.

Твердження апелянта про те, що в день ухвалення судового рішення у даній справі суддею Ярема Л.В. прийнято ще дев`ять рішень в інших справах, що, на думку апелянта, свідчить про порушення таємниці нарадчої кімнати, є не обґрунтованими, оскільки жодною нормою КАС України не передбачено обов`язку судді приймати лише одне рішення в день.

Доводи апелянта про порушення таємниці нарадчої кімнати внаслідок прийняття участі судді, під час перебування в нарадчій кімнаті, в автоматизованому розподілі справ між суддями, колегія суддів оцінює критично, оскільки перебування судді у нарадчій кімнаті - не є підставою для відключення такого судді від автоматизованого розподілу справ між суддями. До того ж специфікою роботи судді є постійне перебування судді з певними проміжками часу у нарадчих кімнатах.

Крім того дана обставина не належить до предмету позову та не впливає на суть прийнятого рішення.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглянувши доводи сторін, викладені в апеляційних скаргах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог з мотивів викладених вище.

Оскільки суд апеляційної інстанції скасовує ухвалене судом першої інстанції судове рішення у справі та ухвалює нове рішення по суті заявлених позовних вимог, то з цих підстав скасуванню підлягає не лише додаткове судове рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 06.04.2020 року, а і додаткове судове рішення від Шевченківського районного суду м.Чернівці від 27.03.2020 року, які є невід`ємними його частинами.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційні скарги представників позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14 лютого 2020 року та апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 квітня 2020 року задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій та бездіяльності протиправними, визнання рішень (розпоряджень) нечинними та зобов`язання здійснити перерахунок і виплату пенсії (пенсійних виплат), як інваліду війни та дитині війни, відшкодувати завдану шкоду та вчинити певні дії скасувати.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 27.03.2020 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 06.04.2020 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Позовні вимоги ОСОБА_3 про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити у відповідності до вимог статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року державну соціальну допомогу "Діти війни" у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної ст. 28 ч. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за період з 14 вересня 2010 року по 06 грудня 2010 року включно включно - залишити без розгляду.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо переведення ОСОБА_3 з пенсії по інвалідності, обчисленої за Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058 на пенсію за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ з 04 жовтня 2011 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_3 пенсію по інвалідності, як інваліду війни 2-ї групи за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ з 14 вересня 2011 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 пенсію по інвалідності, як інваліду війни 2-ї групи за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ з 14 вересня 2011 року по 03 жовтня 2011 року, з урахуванням раніше проведених виплат.

Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області в період з 14 вересня 2011 року по 03 жовтня 2011 року щодо визначення стажу роботи ( страхового стажу) ОСОБА_3 на Крайній Півночі у меншому розмірі.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити з 14 вересня 2011 року по 03 жовтня 2011 року перерахунок пенсії позивача з урахуванням стажу роботи на Крайній Півночі з 11.03.1956 по 24.03.1959.

Визнати протиправними бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо нездійснення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_3 відповідно до ст. 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за періоди з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 01 січня 2017 по день ухвалення цієї постанови.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 пенсію по інвалідності, як інваліду війни 2-ї групи відповідно до ст. 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ в розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за періоди з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 01 січня 2017 по день ухвалення цієї постанови з урахуванням раніше проведених виплат.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 23 грудня 2020 року.

Головуючий Моніч Б.С. Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.