ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 грудня 2020 року м. Дніпросправа № 280/2483/20

головуючий суддя І інстанції Садовий І.В.

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (доповідача) Іванова С.М.,

суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30.07.2020 року в адміністративній справі №280/2483/20 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень, зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Міністерства освіти і науки України, в якому просила:

визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 13.03.2020 №96-а про звільнення з 16.03.2020 за ініціативою суб`єкта призначення генерального директора директорату інклюзивної та позашкільної освіти ОСОБА_1 у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників та відповідно до пункту 1 частини 1 та частини 3 ст.87 Закону України «Про державну службу»;

зобов`язати відповідача поновити позивача на посаді генерального директора директорату інклюзивної та позашкільної освіти Міністерства освіти і науки України з 16.03.2020;

зобов`язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.03.2020 до дня поновлення на роботі;

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30.07.2020 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати вищезазначене рішення, як незаконне та прийняти нову постанову про задоволення адміністративного позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у Міністерстві освіти і науки України не відбулось реорганізації або ліквідації державного орагну, а була затверджена лише нова структура і новий штатний розпис, в результаті чого були скорочені вакантні посади, а також посади не фахівців з пиатнь реформ. Зауважено, що назви директоратів були змінені у зв`язку з передачею незначних функцій від одного директората до іншого.

Міністерством освіти і науки України було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції, останнє просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ст. 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено судом першої інстанції, наказом відповідача від 10.12.2018 № 490-а «Про призначення ОСОБА_1 » позивача відповідно до ч. 1 ст. 31 та ст. 35 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII було призначено з 11.12.2018 на посаду генерального директора Директорату інклюзивної та позашкільної освіти, шляхом переведення з департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації як таку, яка обрана за конкурсом, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом. Підстава для видання наказу: заява позивача від 05.12.2018, протокол засідання конкурсної комісії від 31.10.2018 № 40, довідка про результати спеціальної перевірки щодо особи, яка претендує на зайняття посади, яка передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища або посади з підвищеним корупційним ризиком від 05.12.2018 № 5/4-75.

15.01.2020 відповідач видав Наказ № 5-а «Про затвердження структури апарату Міністерства освіти і науки України», яким відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 8 Закону України від 17.03.2011 № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» (далі Закон від 17.03.2011 № 3166-VI), п. 12 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 630, та постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 № 85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» затвердив з 01.01.2020 нову структуру апарату Міністерства освіти і науки України.

Наказом відповідача від 05.02.2020 № 32-а з 01.01.2020 в дію був введений попередньо затверджений Міністерством фінансів України новий штатний розпис Міністерства освіти і науки України на 2020 рік, в якому представлений Директорат дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти.

14.02.2020 відповідач ознайомив позивача з Повідомленням про наступне вивільнення та, відповідно, попередив його про звільнення із займаної посади після закінчення тридцятиденного терміну попередження із дня ознайомлення. Також, позивачу було запропоноване переведення на вакантну посаду державного експерта експертної групи з питань дошкільної освіти Директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти.

Ознайомившись з Повідомленням про наступне вивільнення, позивач письмово зазначила, що з прийнятим рішенням не згодна, від переведення на запропоновану посаду державного експерта експертної групи з питань дошкільної освіти Директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти відмовилась.

14.02.2020 позивач подала на ім`я державного секретаря Міністерства освіти і науки України Полянського П.Б. заяву, в якій просила перевести її на рівнозначну посаду генерального директора Директорату дошкільної, інклюзивної та позашкільної освіти з 10.03.2020 року.

Поряд із цим, наказом відповідача від 21.02.2020 «Про покладання виконання обов`язків на ОСОБА_2 » виконання обов`язків за вакантною посадою генерального директора Директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти з 21.02.2020 до зайняття вакантної посади у встановленому законодавством порядку, але не пізніше ніж до 20.05.2020, було покладено на Салькова Віктора Васильовича, державного експерта експертної групи з питань інклюзивної освіти Директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти.

10.03.2020 позивач подала на ім`я державного секретаря Міністерства освіти і науки України Полянського П.Б. заяву, в якій просила надати для ознайомлення наказ про підстави, на яких вона відсторонена від виконання своїх обов`язків, як генеральний директор Директорату інклюзивної та позашкільної освіти після повернення з чергової тарифної відпустки 10.03.2020 року.

11.03.2020 на ім`я державного секретаря Міністерства освіти і науки України Полянського П.Б. позивачем була подана заява з проханням виплатити кошти з заробітної плати та щомісячної надбавки за виконання особливо важливої роботи для фахівців з питань реформ, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 17. У даній заяві позивач також зазначила, що у разі не припинення проти неї протиправних дій і не виплати зазначеної надбавки обсягом 87 500,00 грн. вона буде вимушена звернутись до суду з метою поновлення її законних прав.

12.03.2020 позивач звернулась до державного секретаря Міністерства освіти і науки України Полянського П.Б. з заявою, зміст якої є аналогічним тій, що була подана 14.02.2020, та стосувався переведення на рівнозначну посаду генерального директора Директорату дошкільної, інклюзивної та позашкільної освіти (а.с.22).

Листом від 13.03.2020 № 15.1/40-20 «Щодо розгляду звернення» Департамент кадрового забезпечення Міністерства освіти і науки України повідомив позивача, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1034 «Деякі питання реформування державного управління» наказом МОН від 15.01.2020 № 5-а було затверджено структуру Міністерства освіти і науки України на 2020 рік. Також, у даному листі зазначено, що 14.02.2020 позивач попереджалась про наступне звільнення із посади генерального директора Директорату інклюзивної та позашкільної освіти та їй пропонувалась вакантна посада державного експерта експертної групи з питань дошкільної освіти Директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти. Позивач була обізнана, що у разі відмови від запропонованої посади, відповідно до п. 1 ч. 1 та ч. 3 ст. 87 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII, після закінчення тридцятиденного терміну попередження із дня ознайомлення її буде звільнено та виплачено вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат (а.с.23).

Наказом відповідача від 13.03.2020 № 96-а «Про звільнення ОСОБА_1 » у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників та відповідно до п. 1 ч. 1 та ч. 3 ст. 87 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII позивач була звільнена 16.03.2020 за ініціативою суб`єкта призначення.

16.03.2020 позивач подала відповідачу заяву, адресовану безпосередньо державному секретарю Міністерства освіти і науки України Полянському П.Б., в якій наголошувала на протиправному не встановленні з 01.01.2020 посадового окладу у розмірі 19 900,00 грн. та просила провести розрахунки вихідної допомоги при звільненні з займаної посади у розмірі двох середньомісячних заробітних плат з посадового окладу у попередньо зазначеному розмірі.

16.03.2020 уповноваженими особами відповідача був складений Акт № 1 про відмову позивача забрати трудову книжку, в якому зазначено, що 16.03.2020 о 17 год. 30 хв. позивач в приміщенні Міністерства на її робочому місці (кабінет № 217) відмовилась отримувати свою трудову книжку та на копії наказу МОН про її звільнення власноруч поставила підпис й вказала, що станом на 17 год. 30 хв. 16.03.2020 вона не отримала розрахунок і не вважає себе звільненою, а також у разі неотримання до 18 год 00 хв. 16.03.2020 розрахунку 17.03.2020 з`явиться на робочому місці.

17.03.2020 відповідачем стосовно позивача був здійснений остаточний розрахунок та виплата вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат у розмірі 213 058.26 грн. без урахування податків і зборів, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія Відомості розподілу виплат Міністерства освіти і науки України від 17.03.2020 № 2003167СТ044395.

18.03.2020 відповідач виплатив позивачу середній заробіток за час затримки виплат при звільненні по день фактичного розрахунку (один день) у розмірі 2 910,16 грн. без урахування податків та зборів, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією Відомості розподілу виплат Міністерства освіти і науки України від 18.03.2020 № 200318СТ065258.

Не погодившись з правомірністю наведеного наказу про звільнення, позивач звернулась до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наказ від 13.03.2020 № 96-а був прийнятий відповідачем обгрунтовано та з дотриманням приписів чинного законодавства, що свідчить про відсутність правових підстав для його скасування.

Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначені Законом України «Про державну службу».

Статтею 1 Закону України «Про державну службу» визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про державну службу» державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 21 Законом України «Про державну службу» вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу.

Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону України «Про державну службу» у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про державну службу" державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу:

1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби;

2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Згідно ч.1. ст. 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем двох підряд негативних оцінок за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Частиною 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі п.п.1 та 1-1 ч. 1 цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Із наведених вище положень Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII вбачається, що переведення державного службовця на рівнозначну посаду у випадку реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу без обов`язкового проведення конкурсу є правом суб`єкта призначення, а не обов`язком.

У разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати (ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу»).

Частиною 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу» визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Разом із тим, частиною другої цієї статті обумовлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно ст.ст 42, 49-2 Кодексу законів про працю України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам, переліченим у частині другій статті 42 КЗпП. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

З системного аналізу наведених норм спеціального та трудового законодавства слідує, що для розірвання трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII уповноважений орган повинен довести факт скорочення чисельності або штату державних службовців. Одночасно з попередженням про звільнення уповноважений орган повинен запропонувати працівникові іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу (посаду державної служби) в цьому органі, або довести факт відсутності такої можливості.

Як свідчать встановлені обставини справи, позивач у період з 10.12.2018 по 13.03.2020 року обіймала посаду генерального директора Директорату інклюзивної та позашкільної освіти, шляхом переведення з департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації як така, що обрана за конкурсом.

Так, 15.01.2020 року відповідачем, на підставі Наказу № 5-а «Про затвердження структури апарату Міністерства освіти і науки України», була затверджена нова структура апарату Міністерства освіти і науки України.

Відповідно до розгорнутої структури апарату Міністерства освіти і науки України, замість Директорату інклюзивної та позашкільної освіти у відомстві був створений Директорат дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти (№ 6).

У зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, а також із затвердженням нової структури на 2020 рік та штатного розпису Міністерства освіти і науки України, відповідач 14.02.2020 попередив позивача про звільнення із займаної посади після закінчення тридцятиденного терміну попередження із дня ознайомлення та запропонував останній, переведення на вакантну посаду державного експерта експертної групи з питань дошкільної освіти Директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти.

Відповідно до підпису позивача, остання ознайомилась з зазначеним повідомленням 14.02.2020 року та зазначила щодо незгоди з прийнятим відносно неї рішенням.

В подальшому, 13.03.2020 року відповідачем було прийнято наказ № 96-а «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Так, проаналізувавши зміст спірних правовідносин, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, відносно правомірності прийняття відповідачем спірного наказу, з огляду на наступне.

Згідно з Повідомленням про наступне вивільнення, з яким позивач ознайомилась та висловила свою незгоду 14.02.2020, рішення про її звільнення з посади генерального директора Директорату інклюзивної та позашкільної освіти було прийняте відповідачем у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, а також із затвердженням нової структури Міністерства освіти і науки України на 2020 рік і штатним розписом відомства, затвердженого Міністерством фінансів України.

В свою чергу, з наказу відповідача від 13.03.2020 № 96-а «Про звільнення ОСОБА_1 », вбачається, що останній був прийнятий у зв`язку зі скороченням чисельності і штату працівників та відповідно до п. 1 ч. 1 та ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Підставою для прийняття наведеного наказу було визначено повідомлення про наступне вивільнення позивача, генералього директора директорату інклюзивної та позашкільної освіти від 14.02.2020 року з відмовою від запроповнованої посади державного експерта експертної групи з питань дошкільної освіти директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти, наказ МОН від 15.01.2020 року № 5-а «Про затвердження структури апарату Міністерства освіти і науки України», наказ МОН від 05.02.2020 року № 32-а «Про введення в дію штатного розпису на 2020 рік».

Так, з розгорнутої структури апарату Міністерства освіти і науки України, затвердженого наказом Мініста освіти і науки України 15.01.2019 року вбачається, що Директорат інклюзивної та позашкільної освіти, становив 20 осіб.

В свою чергу, з розгорнутої структури апарату Міністерства освіти і науки, затвердженого Міністром освіти і науки 15.01.2020 року, вбачається, що Директорат дошкільної освіти, позашкільної та інклюзивної освіти, становить 9 осіб.

Отже, з зазначеного вбачається, і як вірно було встановлено судом першої інстанції, що фактичною передумовою звільнення позивача з посади генерального директора Директорату інклюзивної та позашкільної освіти Міністерства освіти і науки України слугувала нова, затверджена у встановленому порядку структура зазначеного відомства, а нормативною підставою ч. 1 ст. 87 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII (скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу), що свідчить про безпідставність доводів позивача стосовно звільнення останної виключно в результаті зміни назви директорату у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників.

Поряд з зазначеним, зі змісту Положення про Директорат інклюзивної та позашкільної освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки від 05.04.2019 № 122-а (а.с.35-39), та Положення про Директорат дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки від 17.01.2020 № 9-а (а.с.108-112), вбачається, що повноваження новоствореного Директорату дійсно були розширені за рахунок того, що до відання даного структурного підрозділу був віднесений цілісний стратегічний напрямок щодо формування та реалізації у сфері дошкільної освіти, у звязку з чим, відповідачем були суттєво змінені (шляхом розширення) основні завдання та функції Директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти, а отже змінилась не тільки назва посади, але і зміст трудової функції.

Що стосується посилань позивача на те, що функціональне призначення Директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти нічим не відрізняється від Директорату інклюзивної та позашкільної освіти, то колегія суддів апеляційного суду вважає їх безпідставними, оскільки виходячи зі змісту Закону України від 11.07.2001 № 2628-III, Закону України від 22.06.2000 № 1841-III «Про позашкільну освіту» (далі Закон України від 22.06.2000 № 1841-III) та Закону України від 05.09.2017 № 2145-VIII «Про освіту» (далі Закон України від 05.09.2017 № 2145-VIII) в частині інклюзивного навчання, то дошкільна освіта, як вид освіти концептуально відрізняється від позашкільного та інклюзивного навчання за своїм ідеологічним призначенням, системою освіти, завданнями, принципами, системою навчальних закладів, учасниками освітнього процесу.

Відтак, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанці відносно того, що займання посади генерального директора Директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти Міністерства освіти і науки України вимагає наявності відповідних знань сукупно у сферах дошкільної, шкільної та інклюзивної освіти, а тому посади «генеральний директор Директорату інклюзивної та позашкільної освіти» та «генеральний директор Директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти», не є рівнозначними.

Поряд з вказаним, з матеріалів справи вбачається, що позивач мала змогу прийняти участь в конкурсі на посаду генерального директора Директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти та за його результатами обійняти вказану посаду. Будь-яких дискримінаційних вимог відповідачем не встановлювалось.

Щодо наявності у відповідача, як суб`єкта призначення, законодавчо визначеного обов`язку перевести позивача на посаду генерального директора Директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти Міністерства освіти і науки України при скороченні чисельності або штату працівників Міністерства освіти і науки України та зміні структури апарату даного відомства, що мало місце в січні-лютому 2020 року, то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що наведена посада є конкурсною посадою державної служби, та для її зайняття, згідно наказу Міністерства освіти і науки України від 13.02.2020 року № 35-а було оголошено конкурс.

Наведене також підвтерджується п. 1.6 Положення про Директорат дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти, зокрема генеральний директор призначається на посаду за результатами конкурсу і звільняється з посади державним секретарем Міністерства, згідно з законодавством про державну службу.

Стосовно твердження позивача про відсутність будь-якого рішення Кабінету Міністрів України, як нормативної підстави для проведення нового конкурсу на керівника Директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади.

Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 5 даного нормативно-правового акту міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України.

Відповідно до п.п. 2-5 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074, органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються або ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України.

Пропозиція щодо утворення, реорганізації або ліквідації органу виконавчої влади вноситься Прем`єр-міністрові України членом Кабінету Міністрів України, з урахуванням пріоритетів діяльності Кабінету Міністрів України, необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання їх повноважень та містить: у разі утворення органу виконавчої влади - обґрунтування щодо основних завдань та функцій такого органу, відповідні фінансово-економічні розрахунки з визначенням джерел покриття витрат, пов`язаних з його функціонуванням; у разі реорганізації органу виконавчої влади - обґрунтування щодо неможливості або недоцільності виконання відповідних завдань та функцій таким органом, визначення шляху реорганізації (злиття, приєднання, поділ, перетворення), а також відповідні фінансово-економічні розрахунки; у разі ліквідації органу виконавчої влади - обґрунтування щодо доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такого органу або передачі їх іншим органам виконавчої влади.

Орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади.

Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Відповідно до п.п. 3 п. 11 Порядку, саме керівник утвореного органу виконавчої влади забезпечує здійснення заходів, пов`язаних з, зокрема затвердженням відповідно до закону структури та штатного розпису апарату даного органу і кошторису.

Згідно з п. 1 Положення, граничну чисельність державних службовців і працівників апарату МОН, затверджує Кабінет Міністрів України. Структуру апарату МОН затверджує Міністр. Штатний розпис та кошторис МОН затверджує державний секретар МОН за погодженням з Мінфіном.

Колегія суддів апеляційного суду, погоджується з висновками суду першої інстанції, що вживані вище поняття (ліквідація, реорганізація) стосуються саме юридичних осіб (в даному випадку МОН), а не їх структурних підрозділів (в даному випадку Директорат дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти Міністерства освіти і науки України).

Крім того, наказ відповідача від 15.01.2020 № 5-а «Про затвердження структури апарату Міністерства освіти і науки України», яким замість Директорату інклюзивної та позашкільної освіти був створений Директорат дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти, оскаржений в судовому порядку не був.

Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, відносно правомірності прийняття відповідачем наказу від 13.03.2020 № 96-а «Про звільнення ОСОБА_1 » та відсутності правових підстав для його скасування.

Щодо доводів позивача в частині того, що відповідач не виплатив їй у день звільнення заборгованість по заробітній платі, компенсацію за невикористану відпустку у кількості 17 календарних днів, а також вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат, то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що останнє не є предметом розгляду даної справи. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачу була виплачена вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат у розмірі 213 058,26 грн. на наступний після звільнення день (17.03.2020, а.с.114). Також, відповідач виплатив позивачу середній заробіток за затримку виплат при звільненні, сума якого склала 2 910,16 грн. (а.с.115).

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30.07.2020 року в адміністративній справі №280/2483/20 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ч. 4 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддяС.М. Іванов

суддяО.М. Панченко

суддяВ.Є. Чередниченко