-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2020 рокум. ОдесаСправа № 916/1497/20Південно - західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддіі головуючого судді Л.В.Лавриненко
суддів: Аленіна О.Ю., Мишкіної М.А.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства Адміністрація морських портів України, м. Київ
на рішення Господарського суду Одеської області від 11.08.2020 р.
по справі № 916/1497/20
за позовом Державного підприємства Адміністрація морських портів України, м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю Готель Одеса, м. Одеса
про стягнення 53 189,50 грн.
суддя суду першої інстанції: Желєзна С.П.
час та місце ухвалення рішення: 11.08.2020 р., м. Одеса, Господарський суд Одеської області
Ухвалою Південно західного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», м. Київ на рішення Господарського суду Одеської області від 11.08.2020 р. по справі № 916/1497/20 та вирішено розглянути апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», м. Київ у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
В травні 2019 р. Державне підприємство Адміністрація морських портів України, м. Київ в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Готель Одеса, м. Одеса, про стягнення заборгованості в сумі 53 189,50 грн., за яких:
- 49 955,97 грн. основний борг;
- 2 426,29 грн. пеня;
- 315,14 грн. 3% річних;
- 492,10 грн. - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором про спільне використання електричних мереж від 21.12.2011 р. № КД-16776, в частині оплати вартості наданих позивачем послуг протягом серпня 2019 р. - лютого 2020 р.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.08.2020 р. у задоволенні позовних вимог Державного підприємства Адміністрація морських портів України, м. Київ відмовлено у повному обсязі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд зробив висновок про нікчемність договору про спільне використання електричних мереж від 21.12.2011 р. № КД-16776, у зв`язку з його невідповідністю вимогам ст. 49 Закону України „Про ринок електричної енергії, та пославшись на приписи ст. 215 Цивільного кодексу України, зазначив, що цей договір не створює юридичних наслідків для його учасників, в тому числі з оплати відповідачем вартості спожитої електричної енергії.
Крім того, суд зазначив, що при визначенні позивачем вартості наданих відповідачу послуг Державним підприємством Адміністрація морських портів України, м. Київ не було враховано обсягів споживання електричної енергії Державним підприємством «Одеський морський торговельний порт», який разом з відповідачем є співвласником нежитлової будівлі готельного комплексу Одеса, а тому у суду відсутня можливість перевірити правильність здійсненого позивачем розрахунку вартості наданих послуг.
Не погодившись з наведеним рішенням, Державне підприємство Адміністрація морських портів України, м. Київ оскаржило його до Південно- західного апеляційного господарського суду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.
Державне підприємство Адміністрація морських портів України, м. Київ, зазначає, що договір від 21.12.2011 р. був укладений в рамках норм законодавства, що регулює взаємовідносини в сфері енергетики, яке діяло на момент укладання зазначеного договору. Закон України «Про ринок електричної енергії» був прийнятий лише 13.04.2017 р., тобто на дату укладання договору (21.12.2011 р.), його умови відповідали нормам діючого на той час законодавства, у зв`язку з чим суд не мав правових підстав робити висновки про нікчемність договору про спільне використання електричних мереж від 21.12.2011 р. № КД-16776.
Товариство з обмеженою відповідальністю Готель Одеса, м. Одеса в поданому відзиві проти доводів, викладених в апеляцій скарзі, заперечує та просить суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення залишити без змін.
Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю Готель Одеса, м. Одеса до Південно західного апеляційного господарського суду подано заяву про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу в сумі 10 000 грн.
Державне підприємство Адміністрація морських портів України, м. Київ звернулось до суду апеляційної інстанції з заявою про зменшення розміру витрат на послуги адвоката до 1 000 грн.
Розглянувши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга Державного підприємства Адміністрація морських портів України, м. Київ підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.12.2011 р. між Державним підприємством Одеський морський торговельний порт (власник мереж) та Товариством з обмеженою відповідальністю Готель Одеса (Користувач) укладено договір про спільне використання електричних мереж № КД-16776.
Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 договору власник мереж зобов`язався забезпечити передачу електричної енергії в межах величин, дозволених користувачу до використання, а користувач - своєчасно сплачувати за використання електричної мережі, отримання послуг, в тому числі за перетікання реактивної електричної енергії.
Власник мереж забезпечує передачу електричної енергії до межі балансової належності належних йому електричних мереж, визначених додатком № 2 „Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін.
Згідно з п. 2.3 договору (з урахуванням додаткової угоди від 29.12.2012 р. до нього) власник мереж зобов`язався щомісяця до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надавати користувачу рахунок на оплату послуг за спільне використання технологічних мереж, три примірники „Акта здачі - прийняття робіт (надання послуг).
За умовами п. 3.1 договору власник мереж має право на отримання від користувача плати за спільне використання технологічних електричних мереж, визначеної відповідно до Методики обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж, затвердженої постановою НКРЕ від 12.06.2008 р. № 691.
Відповідно до п. 4.1 договору користувач зобов`язався здійснювати плату за використання електричних мереж за розрахунковий період.
Розрахунок плати за використання електричних мереж власника здійснюється згідно з додатком № 1 „Порядок розрахунків.
Згідно з п. 7.3 договору від 21.12.2011 р. (з урахуванням додаткової угоди від 29.12.2012 р. до нього) оплата користувачем послуг з утримання технологічних електричних мереж спільного використання здійснюється платіжним дорученням на підставі виставленого власником мереж рахунка та оформленого акта здачі - прийняття робіт (надання послуг) протягом 10 банківських днів з дати отримання рахунка.
Відповідно до п.7.4 договору на підставі показників засобів обліку (Додаток № 3 „Перелік місць встановлення розрахункових електролічильників) електричної енергії оформлюється акт здачі - прийняття робіт (надання послуг).
За приписами п. п. 8.2.1. договору за внесення платежів, передбачених додатком № 1 „Порядок розрахунків до цього договору, з порушенням терміну, визначеного відповідним додатком до цього договору, користувач сплачує власнику мереж пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком.
Згідно з п. 10.4 договору від 21.12.2011 р. (з урахуванням додаткової угоди від 31.12.2013 р. до нього) цей договір укладається на строк до 31.12.2014 р., набирає чинності з дня його підписання та вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд.
Договір може бути розірвано і в інший термін за ініціативи будь-якої із сторін у порядку, визначеному законодавством України.
Відповідно до п. 2 - 4 додатку № 1 „Порядок розрахунків до договору від 21.12.2011 р., користувач до 25 числа, що передує розрахунковому періоду, самостійно здійснює платіж на наступний розрахунковий період у сумі вартості 100% фактичного споживання електричної енергії за минулий період та здійснює на протязі 10 банківських днів з дня отримання рахунку, остаточний розрахунок за фактично спожиту активну електричну енергію.
Якщо заявлений розмір суми платежу розраховується користувачем самостійно, як сума добутків рівних тарифу відповідного класу на очікуваний обсяг споживання електричної енергії, визначених на наступний розрахунковий період.
У разі прострочення здійснення користувачем попередньої плати протягом 5 днів, власник мереж має право відключити користувача.
Остаточний розрахунок за активну електроенергію, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, оплата нарахувань по протоколам порушень при користуванні електричною енергією, рахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії, пеня, індекс інфляції та інші платежі, згідно з умовами цього договору, здійснюються користувачем самостійно протягом 10 банківських днів з дня отримання рахунку.
Обсяг фактично переданої за розрахунковий період електричної енергії, визначається за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) за показами розрахункових засобів обліку, знятих відповідно до „Графіка зняття показів засобів обліку.
Розмір коштів, які має оплатити користувач власнику мереж за розрахунковий період на підставі „Акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) визначається власником мереж як добуток тарифу обґрунтованих фактичних витрат власника мереж на передачу користувачу електричної енергії технологічними мережами ДП «ОМТП», згідно кошторису затвердженого начальником порту та тарифу ВАТ «ЕК Одесаобленерго», який становить 0,831 грн. станом на 01.11.2011 р., на фактично переданий обсяг електричної енергії користувачу за розрахунковий період.
Згідно з додатком № 3 до договору від 21.12.2011 р. споживання пропорційно ділиться між власником мереж (80%) та користувачем (20%).
13.06.2013 р. між Державним підприємтвом „Адміністрація морських портів України та Товариством з обмеженою відповідальністю „Готель Одеса було укладено додаткову угоду до договору від 21.12.2011 р.
Відповідно до п. 1 цієї угоди, у зв`язку з реорганізацією Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 р. № 133-р, наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 р. № 163, а також переходом прав та зобов`язань за цим договором до правонаступника Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», сторони внесли зміни в договір від 21.12.2011 р. № КД-16776, яким замінили преамбулу договору, а саме: Державне підприєтво „Адміністрація морських портів України (власник мереж) в особі в.о. начальника Одеської філії ДП „Адміністрація морських портів України та Товариство з обмеженою відповідальінстю „Готель Одеса (користувач) уклали цей договір про спільне використання електричних мереж власника мереж.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору від 21.12.2011 р. за період з серпня 2019 р. по лютий 2020 р. Державним підприємством „Адміністрація морських портів України направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю „Готель Одеса, м. Одеса акти здачі - прийняття робіт (надання послуг) на загальну суму 49 955,97 грн.:
- за серпень 2019 р. акт № 1123 - на суму 5 310,97 грн.;
- за вересень 2019 р. акт № 1300 - на суму 4 197,34 грн.;
- за жовтень 2019 р. акт № 1482 - на суму 4 751,36 грн.;
- за листопад 2019 р. акт № 1673 - на суму 5 920,36 грн.;
- за грудень 2019 р. акт № 1814 - на суму 7 208,94 грн.;
- за січень 2020 р. акт № 101 - на суму 72 911,96 грн.;
- за лютий 2020 р. акт № 249 - на суму 7 065,85 грн.
Крім того, за вказаний період позивачем також було виставлено та надіслано на адресу відповідача відповідні рахунки-фактури.
18.11.2019 р. позивач звернувся до відповідача з претензією №1823/19-06-01/вих/19, в якій просив сплатити заборгованість за надані у серпні 2019 р. послуги, вартість яких складає 5310,97 грн.
Крім того, позивач звертався до відповідача з претензією від 12.02.2020 р. №342/19-06-01/Вих-19 про сплату заборгованості за надані послуг протягом періоду з вересня - листопада 2019 р., вартість яких складає 14 869,06 грн.
16.04.2020 р. Державне підприємство „Адміністрація морських портів України звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю „Готель Одеса, м. Одеса з претензією № 906/19-06-01/Вих/19, про сплату заборгованість за надані послуги протягом грудня 2019 р. - лютого 2020 р. в сумі 22 979,92 грн. З огляду на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Готель Одеса, м. Одеса заборгованість з оплати вартості послуг з використання електричних мереж не сплатило, Державне підприємство „Адміністрація морських портів України звернулось до Господарського суду Одеської області за захистом свого порушеного права з відповідним позовом.
Місцевий господарський суд за результатами розгляду позовних вимог Державного підприємства „Адміністрація морських портів України дійшов висновку, що договір про спільне використання електричних мереж від 21.12.2011 р. № КД-16776 суперечить вимогам ст. 49 Закону України „Про ринок електричної енергії, є нікчемним в силу приписів ст. 215 Цивільного кодексу України та не породжує правових наслідків для відповідача та позивача, в тому числі з оплати вартості послуг з використання електричних мереж та нарахованих 3% річних, пені та інфляційних втрат.
Суд апеляційної інстанції не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
За приписами ст. 202 та ст. 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, за приписами цієї норми нікчемним є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом.
З цього приводу, Верховним Судом у постанові від 09.01.2019 р. у справі № 759/2328/16-ц зроблено висновок, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина 2 статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним".
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, проаналізувавши зміст договору від 21.12.2011 р. № КД-16776, зауважив на невідповідності його положень вимогам ст. 49 Закону України „Про ринок електричної енергії і зробив висновок про його нікчемність.
Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 49 Закону України „Про ринок електричної енергії від 13.04.2017 р. № 2019-VIII, який набрав чинності 11.06.2017 р., для цілей цієї статті основним споживачем вважається споживач та/або власник електричних мереж, який не є оператором системи розподілу, електричні мережі якого використовуються для розподілу електричної енергії іншим споживачам, а також для транспортування електричної енергії в мережі оператора системи розподілу.
Відносини між основним споживачем та користувачами, що живляться від його мереж, та оператором системи розподілу та/або оператором системи передачі регулюються кодексом систем розподілу, кодексом системи передачі, правилами роздрібного ринку та договорами, укладеними на їх основі.
Основний споживач зобов`язаний укласти з оператором системи розподілу, на території здійснення ліцензованої діяльності з розподілу якого розташовані його мережі, договір про спільне використання електричних мереж за типовою формою, затвердженою Регулятором.
Вартість послуг за цим договором визначається за затвердженою Регулятором методикою.
Вартість оплачених оператором системи розподілу послуг за договором про спільне використання електричних мереж включається до тарифу на розподіл відповідного оператора системи розподілу.
Проаналізувавши положення цієї норми, суд апеляційної інстанції зазначає, що ст. 49 Закону України „Про ринок електричної енергії не встановлює підстав/умов, згідно яких договір про спільне використання електричних мереж вважається нікчемним.
Отже, висновок місцевого господарського суду про нікчемність договору від 21.12.2011 р. № КД-16776 є помилковим.
Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Матеріали справи не містять доказів визнання договору про спільне використання електричних мереж від 21.10.2011 р. № КД-16776 недійсним або про його розірвання в судовому порядку.
Відповідно до ст. 175 Господарського суду України майново - господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно з приписами статей 6, 627, 628 та 638 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Порушенням зобов`язання, згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору від 21.12.2011 р. за період з серпня 2019 р. по лютий 2020 р. Державним піжприємством „Адміністрація морських портів України було направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю „Готель Одеса наступні акти здачі - прийняття робіт (надання послуг) на загальну суму 49 955,97 грн. за спільне використання технологічних електричних мереж з урахуванням вартості покупної електроенергії:
- за серпень 2019 р. акт №1123 - на суму 5 310,97 грн.;
- за вересень 2019 р. акт № 1300 - на суму 4 197,34 грн.;
- за жовтень 2019 р. акт № 1482 - на суму 4 751,36 грн.;
- за листопад 2019 р. акт № 1673 - на суму 5 920,36 грн.;
- за грудень 2019 р. акт № 1814 - на суму 7 208,94 грн.;
- за січень 2020 р. акт № 101 - на суму 72 911,96 грн.;
- за лютий 2020 р. акт № 249 - на суму 7 065,85 грн.
За зазначений період на підставі наведених актів здачі-прийняття робіт позивачем було виставлено та надіслано відповідачу рахунки-фактури:
- від 03.09.2019 р. № 560866 - на суму 5310,97 грн.;
- від 03.10.2019 р. № 560988 - на суму 4197,34 грн.;
- від 04.11.2019 р. № 561114 - на суму 4751,36 грн.;
- від 03.12.2019 р. № 561245 - на суму 5920,36 грн.;
- від 31.12.2019 р. № 561390 - на суму 7208,94 грн.;
- від 31.01.2020 р. № 560062 - на суму 7291,96 грн.;
- від 29.02.2020 р. № 560187 - на суму 7065,85 грн.
Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунки не були підписані відповідачем та повернулись підприємством поштового зв`язку на адресу позивача із зазначенням причини повернення - «за закінченням терміну зберігання».
В силу приписів п. 4 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з засад господарського судочинства є змагальність сторін.
Зміст цього принципу визначено у ст. 13 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ч. 4 цієї норми учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що наявні в матеріалах справи докази, а саме акти здачі прийняття робіт за період з серпня 2019 р. по лютий 2020 р. та рахунки фактури з цей період підтверджують доведеність та обґрунтованість позовних вимог Державного підприємства Адміністрація морських портів України, м. Київ.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що позовні вимоги Державного підприємства Адміністрація морських портів України, м. Київ про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Готель Одеса, м. Одеса заборгованості за використання електричної мережі за період з серпня 2019 р. по лютий 2020 р. в сумі 49 955,97 грн. є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з п. 8.2.1. договору від 21.12.2011 р. за внесення платежів, передбачених додатком № 1 «Порядок розрахунків» до цього договору, за порушенням терміну, визначеного відповідним додатком, користувач сплачує власнику мереж пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування сум пені, інфляційних втрат та відсотків річних (наведений у позовній заяві), вважає його вірним та здійсненим відповідно до умов договору від 21.12.2011 р., з огляду на що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 2 426,29 грн., 3 % річних в сумі 315,14 грн. та інфляційних втрат в сумі 492,10 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами п. 4 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або не правильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення Господарського суду Одеської області від 11.08.2020 р. по справі № 916/1497/20 підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
У зв`язку з тим, що за наслідками апеляційного перегляду справи № 916/1497/20 апеляційна скарга Державного підприємства Адміністрація морських портів України, м. Київ підлягає задоволенню, суд апеляційної інстанції відмовляє Товариству з обмеженою відповідальністю Готель Одеса, м. Одеса у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 280 - 284 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державного підприємства Адміністрація морських портів України, м. Київ задовольнити.
Рішення Господарського суду Одеської області від 11.08.2020 р. по справі № 916/1497/20 скасувати.
Позов Державного підприємства Адміністрація морських портів України, м. Київ задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Готель Одеса (65026, м. Одеса, вул. Приморська, буд.6А) на користь Державного підприємства Адміністрація морських портів України (01135, м.Київ пр-т Перемоги, буд.14) в особі Одеської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України (65026, м.Одеса, Митна площа, буд.1) основний борг в сумі 49 955,97 грн., пеню в сумі 2426,29 грн., 3 % річних в сумі 315,14 грн. та інфляційні втрати в сумі 492,10 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Готель Одеса (65026, м. Одеса, вул. Приморська, буд.6А) на користь Державного підприємства Адміністрація морських портів України (01135, м.Київ пр-т Перемоги, буд.14) в особі Одеської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України (65026, м.Одеса, Митна площа, буд.1) судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції в сумі 2 102 грн., та за перегляд справи судом апеляційної інстанції в сумі 3 153 грн.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази, оформлені відповідно до вимог Закону України Про виконавче провадження.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду, в порядку та випадках, передбачених ГПК України.
Головуючий суддя: Л. В. Лавриненко
Судді: О.Ю. Аленін
М.А. Мишкіна
скопійовано
-
скопійовано
-
