ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 року

м. Київ

справа №520/2226/19

адміністративне провадження №К/9901/25358/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року (судді: Лях О.П., Рєзнікова С.С., Мельнікова Л.В.) у справі № 520/2226/19 за позовом ОСОБА_1 до Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області, Відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань районної державної адміністрації про виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунків, про виплату компенсації втрати частини доходів, про виплату відшкодування моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області, Відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації, в якому просила:

- стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату, а саме: грошову компенсацію в сумі 3258,15 грн, за 20 днів невикористаної додаткової відпустки, як одинокій матері яка виховує дитину без батька за весь період роботи з 03 березня 2016 по 23 жовтня 2017 року у відділі з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації;

- стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, в сумі 85667,58 грн, починаючи з 23 жовтня 2017 року по день фактичного розрахунку;

- стягнути з відповідача компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 953,71 грн, за весь період роботи з 03 березня 2016 року по 23 жовтня 2017 року у відділі з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації;

- стягнути з відповідача моральну шкоду завдану незаконними діями посадових осіб Балаклійської районної державної адміністрації та відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації в особі начальника відділу Щербини Н.М. за невиплачену заробітну плату при звільненні, за ненадання додаткової відпустки, як одинокій матері, у розмірі - 70000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що при її звільненні відповідачами неправомірно не здійснено виплату грошової компенсації за 20 днів невикористаної додаткової відпустки, як одинокій матері яка виховує дитину без батька та порушено строк розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим слід стягнути компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів їх виплати та моральну шкоду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2019 року частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 :

- стягнуто з Відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань РДА на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як одинокій матері, яка виховує дитину без батька за весь період роботи з 03 березня 2016 року по 23 жовтня 2017 року у відділі з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації;

- стягнуто з Відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань РДА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 514,52 грн;

- відмовлено в задоволенні іншої частини позовних вимог.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2019 року по справі № 520/2226/19 скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань РДА на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як одинокій матері яка виховує дитину без батька за весь період роботи з 03 березня 2016 року по 23 жовтня 2017 року у відділі з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації. Прийнято в цій частині постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2019 року по справі № 520/2226/19 залишено без змін.

Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем здійснено остаточний фактичний розрахунок із позивачкою із запізненням у 2 дні, а тому відповідач (Відділ) має виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Також, суд першої інстанції вказав, що матеріали справи містять докази наявності у позивачки статусу одинокої матері. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції вказав, що позовні вимоги стосовно виплати компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів їх виплати є безпідставними, а понесення позивачкою моральної шкоди не доведене.

Колегія суддів апеляційного суду частково погодилась з такими висновком суду першої інстанції, у зв`язку з тим, що надані позивачкою свідоцтво про народження та судове рішення про розірвання шлюбу не свідчать достовірно про те, що батько дитини не брав участі у вихованні дитини, а тому не можуть однозначно підтверджувати наявність у позивачки статусу одинокої матері. Колегія суддів апеляційного суду не вбачала підстав для стягнення з відповідача невиплаченої заробітної плати, а саме: грошової компенсації в сумі 3258,15 грн, за 20 днів невикористаної додаткової відпустки, як одинокій матері яка виховує дитину без батька за весь період роботи з 03 березня 2016 року по 23 жовтня 2017 року.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі скаржниця вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

На переконання скаржниці, судом апеляційної інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача компенсації за невикористану додаткову відпустку, як матері, яка виховує дитину сама. На підтвердження вказаного нею надано до суду достаньо доказів.

Скаржниця стверджує, що з боку відповідача було допущено порушення норм трудового законодавства, оскільки роботодавець не здійснив повний розрахунок при звільненні з виплатою грошової компенсації, тому відповідно до вимог статтей 116 та 117 КЗпП України відповідач має сплатити належній їй всі суми, а також виплатити час затримки розрахунку.

Позиція інших учасників справи.

Від відповідачів до суду надійшли відзиви на касаційну скаргу позивачки, в яких вони просять відмовити у задоволенні касаційної скарги позивачки та залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Рух касаційної скарги.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, визначено колегію суддів для розгляду цих касаційних скарг у наступному складі: суддя - доповідач - Яковенко М.М., судді: Дашутін І.В., Шишов О.О.

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року № 1788/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл у зв`язку з настання обставин, які унеможливлюють участь судді-доповідача Яковенка М.М. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 21 вересня 2020 року № 12).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: суддя - доповідач Загороднюк А. Г., судді: Єресько Л. О., Соколов В. М.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 грудня 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

Розпорядженням Балаклійської районної державної адміністрації від 02 березня 2016 року № 66-к "Про призначення ОСОБА_1 " ОСОБА_1 була призначена на посаду державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень до відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації з 03 березня 2016 року переведенням із Балаклійського районного управління юстиції Харківської області із збереженням 13 рангу державного службовця.

Згідно з розпорядженням Балаклійської районної державної адміністрації від 24 червня 2016 року № 144-к "Про переведення ОСОБА_1 " ОСОБА_1 переведена з 01 травня 2016 року на посаду державного реєстратора відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації.

Наказом начальника відділу з питань державної реєстрації речових на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань №47-к від 23 жовтня 2017 року на підставі заяви від 23 жовтня 2017 року про звільнення з займаної посади з 23 жовтня 2017 року за згодою сторін позивача звільнено з посади за згодою сторін відповідно до частини другої статті 86 Закону України "Про державну службу" із виплатою компенсації за 19 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за відпрацьований період роботи з 03 березня 2016 року по 23 жовтня 2017 року, за 3 календарних додаткової відпустки за стаж державної служби.

Трудову книжку ОСОБА_1 отримала 23 жовтня 2017 року, про що свідчить її підпис за отримання в особовій справі та запис за №3 в книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них (а.с. 56,59).

Вважаючи, що при звільненні із займаної посади відповідачами здійснено не повний розрахунок та не виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку одинокій матері, яка виховує дитину без батька, звернулась до суду з цим позовом.

Нормативне регулювання.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон460-IX).

Згідно з пунктом 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону460-IX, касаційний розгляд справи здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Спірні правовідносини регулюються положеннями Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №504).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №504 державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону №504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Положеннями статті 4 цього Закону встановлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16 1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18 1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.

Згідно із частиною першою статті 19 Закону №504/96-ВР жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно із пунктом 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок № 159) компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Розмір грошового зобов`язання, що підлягає стягненню визначається відповідно до приписів Порядку №100, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року, згідно з якою середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Позиція Верховного Суду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Предметом судового контролю у цій справі є стягнення грошової компенсації в сумі 3258,15 грн, за 20 днів невикористаної додаткової відпустки, як одинокій матері, яка виховує дитину без батька за весь період роботи з 03 березня 2016 по 23 жовтня 2017 року у відділі з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації; стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, в сумі 85667,58 грн, починаючи з 23 жовтня 2017 року по день фактичного розрахунку та стягнення з відповідача компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 953,71 грн, за весь період роботи з 03 березня 2016 року по 23 жовтня 2017 року у відділі з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації.

Відповідно до матеріалів справи, позивачку звільнено 23 жовтня 2017 року, а платіжне доручення №114 надане до казначейства тільки 25 жовтня 2017 року та кошти отримані ОСОБА_1 26 жовтня 2017 року, тобто із затримкою 2 дні, тому у відповідності до статтей 16,117 Кодексу законів про працю України відповідач (Відділ) має виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Верховний Суд зазначає, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пункту 8 порядку № 100 визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Визначаючи розмір середнього заробітку, суди вірно врахували положення абзацу 3 пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та розрахували суму, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9 одинокою матір`ю вважають жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Отже, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є: виховання та утримування дитини без участі батька. Одержання жінкою аліментів від батька дитини, ведення з ним спільного господарства позбавляє статусу одинокої матері.

Підставою для отримання статусу одинокої матері є відсутність запису про укладення шлюбу або наявність свідоцтва про розірвання шлюбу. Втім, свідоцтва недостатньо, необхідно також підтвердити факт того, що батько справді не бере участі у вихованні дитини.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження доводів про те, що позивачка є одинокою матір`ю, яка виховує дитину без батька, надано: свідоцтво про народження дитини (а.с.12), рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 10 вересня 2010 року у справі №2-5035/10 про розірвання шлюбу (а.с.13), лист з Балаклійської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 Балаклійської районної ради Харківської області, згідно змісту якого батько дитини за період навчання 5-6 класів її успіхами у школі не цікавився, батьківські збори не відвідував, з вчителями, класним керівником та директором школи не спілкувався (а.с.14).

Також позивачко долучено до справи пояснення сусідів позивача (а.с.15-16) та довідку про склад сім`ї, відповідно до якої за адресою позивачки склад зареєстрованих осіб становить 2 особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (а.с.17). Сусіди у своїх поясненнях вказують, що з моменту заселення позивачки з донькою до квартири АДРЕСА_1 , що відбулось у 2015 році, вони проживають удвох, батька дитини жодного разу не бачили, до квартири останній не з`являвся, участі у вихованні дитини не приймав.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред`явити матері, що виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.

Тому для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред`явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, в якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що обов`язок оформлення таких документів лягає на працівника, а не на роботодавця.

Жодного документу для підтвердження свого статусу одинокої матері позивачка під час перебування на посаді державного реєстратора не надавала, із заявою про надання такої відпустки не зверталася.

Верховний Суд вважає необґрунтованими посилання позивачки про те, що на попередній роботі, відповідно до наказу №534/К від 02 березня 2016 року їй було виплачено грошову компенсацію за 10 днів невикористаної додаткової відпустки за 2013 та 2015 роки, як одинокій матері, яка виховує дитину без батька (а.с.21), оскільки спірні правовідносини у неї склалися з іншим (новим) роботодавцем, якого офіційно (із наданням підтверджуючих документів) позивачкою не проінформовано про те, що вона має статус одинокої матері, яка виховує дитину без батька, у тому числі під час оформлення на роботу.

Також в матеріалах справи не міститься доказів того, що позивачка, при затвердженні графіка відпусток на 2017 рік, подавала роботодавцю документи на підтвердження статусу одинокої матері, яка виховує сама дитину.

ОСОБА_1 не надано беззаперечних, однозначних та достовірних доказів наявності на час звільнення статусу одинокої матері.

Щодо доводів позивачки в частині компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, колегія Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушенням встановлених строків виплати саме нарахованих доходів. В цьому випадку відповідні суми, які підлягають виплаті позивачці при звільненні, не тільки не виплачені, але і не нараховані. У суду відсутні підстави вважати, що відповідачем не буде здійснено виплату відповідної компенсації за затримку розрахунку при звільненні, а тому вказані позовні вимоги є передчасними та безпідставними.

Також колегія суддів погоджується з висновком судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, виходячи з такого.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Так, поняття моральної шкоди визначено у частині 2 статті 23 Цивільного кодексу України, згідно з якою моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з роз`ясненнями постанови Пленумом Верховного Суду України від 32 березня 1995 року №4 (із змінами і доповненнями від 25 травня 2001 року № 5) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд у таких спорах повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу що позивається із таким позовом.

Суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку, що позивачкою не надано суду належних доказів її моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, заподіяних відповідачем, а також доказів наявності завданої моральної шкоди, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимоги щодо стягнення моральної шкоди.

Доводи та аргументи позивачки зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і свідчать про незгоду скаржниці із правовою оцінкою суду обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-IX та статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов