Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/4875/20

Номер провадження2/711/1884/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2020 року Придніпровський районний суд м. Черкас в складі:

головуючого судді: Казидуб О.Г.

за участю секретаря: Зайцева О.І.

представника позивача : ОСОБА_1

представника відповідача : Блоха Я.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

14.07.2020 року (дата поштового відправлення) ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ПрАТ «Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, вказавши, що вона з 1996 року по 30.10.2017 року працювала у ПрАТ «Азот».

30.10.2017 року ОСОБА_2 було звільнено з ПАТ «Азот» на підставі наказу № 805-ВК від 26.10.2017 року за власним бажанням в зв`язку з виходом на пенсію (ст. 38 КЗпПУ). На день звільнення відповідачем не було проведено з нею розрахунок, а саме не виплачено в повному обсязі заробітну плату.

Оскільки ПрАТ «Азот» не виплатило в день її звільнення заробітну плату в повному обсязі, то з відповідача на її користь підлягає до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку.

23.01.2020 року на адресу ПрАТ «Азот» нею було направлено заяву, в якій вона просила надати довідку про заборгованість по заробітній платі станом на 23.01.2020 року, копію наказу про звільнення, довідку про доходи за останні шість місяців, що передували перед звільненням. Проте відповіді на вказану заяву вона не отримала.

12.06.2020 її представником - адвокатом Шульгою П.М. було направлено адвокатський запит на адресу відповідача.

08.07.2020 року її адвокатом було отримано відповідь від 30.06.2020 за вих. номером 501-06/448 на його адвокатський запит, в якому було повідомлено, що повний розрахунок з нею було здійснено 26.07.2019 року, а саме на її картковий рахунок було виплачено суму 12258,07 грн. Також було надано довідку про доходи а останні шість місяців та наказ про припинення трудового договору №805-ВН від 26.10.2017.

На підставі викладеного позивачка вважає, що ПрАТ «Азот» має сплатити на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за 432 робочих дні в сумі 155684,16 грн.

Крім того вона вважає, що відповідач має відшкодувати завдану їй моральну шкоду.

Щодо строків звернення з позовом до суду, позивачка посилалась на те, що оскільки ПрАТ «Азот» не надавав їй раніше довідку про нараховані, але не виплачені кошти, не повідомляв про проведення повного розрахунку по заробітній платі 26.07.2019 року, про даний факт їй стало відомо лише 08.07.2020 року, коли було отримано адвокатом відповідь на запит. Тому, на думку позивача, перебіг строку на звернення до суду (три місяці) розпочинається з 09.07.2020 і закінчується 09.10.2020.

На підставі викладеного ОСОБА_2 просила стягнути з ПрАТ «Азот» на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.10.2017 по 25.07.2019 року в сумі 155684,16 грн. з усіма необхідними відрахуваннями, а також завданої моральної шкоди в сумі 2000 грн., понесені витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн. та понесені витрати по сплаті судового зору в сумі 1576,84 грн.

06.11.2020 року представником позивача адвокатом Шульгою П.М. було подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій він просив стягнути з ПрАТ «Азот» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.10.2017 по 09.08.2019 року в сумі 159684,16 грн. з усіма необхідними відрахуваннями, а також завданої моральної шкоди в сумі 2000 грн., понесені витрати на правову допомогу в розмірі 5000 грн. та понесені витрати по сплаті судового зору в сумі 1576,84 грн.

Ухвалою суду від 21.07.2020 року провадження у справі відкрито та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов.

В судовому засіданні представник позивача, - адвокат Шульга П.М. підтримав позовні вимоги, підтвердив обставини викладені у позові та відповіді на відзив, просив позовні вимоги задовольнити та стягнути з ПрАТ «Азот» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 155684,16 гривень, моральної шкоди 2000 грн., витрати за надану правову допомогу в сумі 2000 грн. та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1576,84 грн. Додатково вказав, що строк на звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачем не було пропущено, оскільки ОСОБА_2 не знала розміру заборгованості та її відповідач не повідомив про проведення повного розрахунку. На свою заяву ОСОБА_2 відповіді не отримала. Інформація про проведення повного розрахунку була надана лише на адвокатський запит, яку було отримано 08.072020 року. тому саме з цієї дати слід відраховувати трьохмісячний строк для звернення з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У відповіді на відзив від 15.10.2020 представник позивача, - адвокат Шульга П.М. додатково вказував те, що ОСОБА_2 з моменту звільнення з ПрАТ «Азот» періодично перевіряла свій картковий рахунок і в черговий раз 24.12.2019 перевіривши рахунок нею було з`ясовано, що на рахунок надходили кошти від відповідача з зазначенням заробітна плата за березень 2018 рік і заробітна плата за липень 2019 року, що було незрозумілим, оскільки позивачка була звільнена 30.10.2017 року. Було незрозуміло за що саме здійснено виплати. Відповідач в свою чергу не поінформував позивача про здійснення виплати заборгованості по заробітній платі за 2017 рік.

23.01.2020 року на адресу ПрАТ «Азот» Вергелес Н.П. було направлено заяву, в якій вона просила повідомити про наявність заборгованості по заробітній платі станом на 23.01.2020 року. Проте відповідь їй надано не було.

У період з 12.03.2020 року в країні було запроваджено карантин, відповідно до постанови КМУ від 11.03.2020 №211.

Після послаблення карантинних заходів представником позивача 12.06.2020 року було направлено до ПрАТ «Азот» адвокатський запит, відповідь на який було отримано 08.07.2019 року. У вказаному листі було зазначено, що повний розрахунок по заробітній платі ОСОБА_2 здійснено 26.07.2019 року та виплачено на картковий рахунок 12258,07 грн.

У зв`язку з цим просили поновити строк на звернення до суду з даними вимогами.

Щодо відшкодування завданої моральної шкоди вказував, що відповідачем було порушено термін виплати позивачу заробітної плати (що не спростовує і відповідач у своєму відзиві), тобто ПрАТ «Азот» порушено конституційне право позивача на оплату праці, внаслідок чого було порушено звичайний для останньої уклад життя, що завдало їй моральних страждань, які виразились в переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права, позивачка зазнала втрат немайнового характеру, тобто їй завдано моральну шкоду.

В результаті затримки при виплаті заробітної плати при звільненні позивачка понесла моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання на протязі певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, принизило позивачку, що є моральним та психологічним стражданням.

А тому, представник позивача вважає обґрунтування щодо відшкодування моральної шкоди і правової допомоги є законним.

В судовому засіданні представник відповідача адвокат Блоха Я.М. заперечував проти задоволення позову ОСОБА_2 в повному обсязі. При цьому посилався на те, що позивачкою пропущено трьохмісячний строк на звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки повний розрахунок було проведено 26.07.2019 року. Крім того у відповіді на відзив представник позивача сам зазначив, що позивачка періодично перевіряла свій картковий рахунок і 24.12.2019 року виявила надходження коштів від ПАТ «Азот», що і свідчить про обізнаність в проведенні з нею розрахунку. Також просив відмовити в стягненні моральної шкоди, оскільки позивачкою не надано жодних доказів про спричинення їй ПрАТ «Азот» моральної шкоди.

У відзиві від 17.09.2020 року ПрАТ «Азот» позов ОСОБА_2 не визнало. При цьому посилалося на те, що положеннями КЗпП України, ні будь-якими іншими нормативними документами не передбачено обов`язок роботодавця повідомляти колишнього працівника про виплату коштів та проведення остаточного розрахунку.

Відповідач вважає, що така позиція Позивача щодо початку перебігу позовної давності є помилковою з огляду на наступне.

Із Довідки від 16.09.2020 р. № 1090 вбачається, що 26.07.2019 р. ПрАТ «Азот» провело повний розрахунок з Позивачем по заробітній платі, що не заперечується позивачем.

Так, статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить, що останній є необґрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав.

Відповідач вважає, що строк позовної давності для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні розпочався з 27.07.2019 та закінчився 27.10.2019.

Позовна заява ОСОБА_2 про стягнення середньомісячної заробітної плати датована 10.07.2020 р. А тому на момент звернення до суду з даною позовною заявою для Позивача закінчився строк позовної давності на стягнення з ПрАТ «Азот» середньомісячної заробітної плати, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Крім того ПрАТ «Азот» посилався на міжнародну судову практику із застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. А також на правову позицію викладену у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.08.2018 року у справі №757/19004/15-ц, від 30.10.2019 року у справі №503/361/16-ц, від 25.03.2020 року у справі № 288/1466/18, від 13.04.2020 р. по справі №753/5610/17.

ПрАТ «Азот» зазначає, що позивач невірно визначає строк обрахування позовної давності з 09.07.2020 р., зазначаючи, що дізналася про повний розрахунок з нею, який мав місце 26.07.2019 р., тільки після отримання відповіді на адвокатський запит, оскільки заборгованість із заробітної плати в сумі 12 258,07 грн. була перерахована позивачу на картковий рахунок, що спростовує твердження позивача про необізнаність щодо проведення повного розрахунку із заробітної плати.

З цього приводу, Верховний Суд у своїй постанові від 15.01.2020 р. у справі №200/19766/16ц зазначив, що порівняльний аналіз термінів «довідалася» та «могла довідатися», що містяться в нормах про перебіг позовної давності, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, -недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу, ПрАТ «Азот» зазначало, що позивачем в позовній заяві не зазначено і не доведено, що бездіяльністю Відповідача щодо не проведення своєчасно з нею відповідних розрахунків, їй було заподіяно моральну шкоду, а саме: не надано належних пояснень і доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) Відповідача та заподіянням їй шкоди, з яких міркувань Позивач виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та те, що позовна заява в частині стягнення середньомісячної заробітної плати не підлягає задоволенню, відповідно, відсутні підстави для стягнення з Відповідача моральної шкоди та витрат на правову допомогу.

На підставі викладеного просили відмовити в задоволенні позову повністю.

В запереченні на відповідь на відзив від 26.10.2020 року ПрАТ «Азот» заперечувало проти доводів зазначених позивачем у відповіді на відзив та наполягало на тому, що позивачем пропущено строк на звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Заперечували щодо поновлення строку на звернення з даними вимогами. Також заперечували проти стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не надано жодного доказу моральних страждань через дії ПрАТ «Азот».

З урахуванням викладеного ПрАТ «Азот» просило повністю відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Частиною 2 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини статті 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи.

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до трудової книжки ОСОБА_2 з 21.05.1996 року працювала на машиністом насосних установок 5 розряду до цеху водопостачання на ПрАТ «Азот».

Наказом № 805-вк від 26.10.2017 року ОСОБА_2 з 30.10.2017 року була звільнена з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням (в зв`язку з виходом на пенсію), що підтверджено відповідним записом в трудовій книжці.

Статтею 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок (ст. 47 КЗпП).

Згідно ст. 116 КЗпП України, - при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 ст. 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

23.01.2020 року ОСОБА_2 направила до ПрАТ «Азот» з заявою, в якій просила надати довідку про заборгованість по заробітній платі станом на 23.01.2020, копію наказу про звільнення, довідку про доходи (нарахування) за останній шість місяців роботи, що передували звільненню. Також просила повідомити чи проводились їй виплати по заробітній платі після 30.10.2017 року і в якому розмірі.

12.06.2020 року на адресу ПрАТ «Азот» було направлено адвокатський запит адвокатом Шульга П.М. аналогічного змісту із заявою ОСОБА_2 від 23.01.2020 року.

30.06.2020 ПрАТ «Азот» за вихідним номером 501-06/448 надало відповідь на адвокатський запит ОСОБА_1 , відповідно до якої повний розрахунок по заробітній платі на картковий рахунок ОСОБА_2 в відділення «Сбербанка» після 30.10.2017 року було проведено 26.07.2019 року в сумі 12258,07 грн.

Згідно довідки ПрАТ «Азот» від 22.06.2020 року № 819 станом на 19.06.2020 року заборгованість ПАТ «Азот» по заробітній платі перед ОСОБА_2 відсутня. Повний розрахунок по заробітній платі було проведено 26.07.2019р. Аналогічна інформація вказана і в довідці ПрАТ «Азот» від 16.09.2020 №1090.

Відповідно до виписки з карткового рахунку ОСОБА_2 , виданої АТ «Сбербанк», 29.07.2019 на рахунок надійшли кошти в сумі 13900,51 грн. з описом переказу заробітна плата та аванс (заробітна плата Зарплата за березень 2018р.). Крім того 09.08.2019 року на рахунок надійшли кошти в сумі 2612,20 грн. з описом переказу - заробітна плата та аванс (заробітна плата Зарплата за липень 2019р.).

23.10.2020 року ПрАТ «Азот» було надано службову записку, відповідно до якої заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_2 на 23.10.2020 відсутні, повний розрахунок було проведено 26.07.2019р.

Крім того вказано, що останнє перерахування заробітної плати на картковий рахунок ОСОБА_2 в відділення «Сбербанк» було здійснено за лютий 2017р. 26.07.2019 1640,44 грн.; за березень 2017р. 26.07.2019р. 4008,15 грн.; за квітень 2017р. 26.07.2019 6888,57 грн.; за травень 2017р. 26.07.2019р. 1363,35 грн. Також 09.08.2019р. перераховано компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату в сумі 2612,20 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, - обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

ПрАТ «Азот» не заперечує, що на момент звільнення з ОСОБА_2 не було проведено повного розрахунку по заробітній платі.

В той же час ОСОБА_2 не заперечує, що 24.12.2019 року перевіривши свій картковий рахунок дізналась про надходження коштів з ПрАТ «Азот».

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: «Про оплату праці», та іншими.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).

Згідно з підпунктом 3.9 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, яка є чинною і на час розгляду справи, не належать до фонду оплати праці суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

У своїйпостанові від30.01.2019року ВПВС (справа№ 910/4518/16) вказала, що за змістом нормстатей 94,116,117 Кодексу законів про працю Українитастатей 1, 2 Закону України «Про оплату праці»середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненніза своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку тане входить до структури заробітної плати. Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване також на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані передусім не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу матеріальної відповідальності роботодавця, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом ч.2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку із статтями 117,237-1 КЗпП України за статтею 47 КЗпП України в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей116,117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У статті 234 КЗпП передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що «за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

У постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-2426цс15 зроблено висновок, що статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц вказано, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

Отже, суд незалежно від заяв сторін повинен перевірити строк звернення до суду для вирішення трудового спору.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16 зазначено, що строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Тобто, стаття 234 КЗпП не пов`язує можливість поновлення пропущеного строку звернення із поданням клопотання про поновлення строку на звернення до суду.

У відповіді на відзив від 15.10.2020р. представник позивача адвокат Шульга П.М. просить суд поновити строк для звернення з даним позовом до суду посилаючись на те, що відповідач не інформував позивача про здійснення виплати заборгованості по заробітній платі за 2017 рік, а позивачка сама перевіривши в чергове свій картковий рахунок 24.12.2019 року виявила факт надходження коштів від ПрАТ «Азот». Оскільки в поясненнях до перерахунку коштів було вказано заробітна плата за 2018 та 2019 роки, вона не зрозуміла, що це за кошти, бо була звільнено 30.10.2017 році. Відповідь на запит від ПрАТ «Азот» щодо здійснення повного розрахунку з позивачем було отримано лише 08.07.2020 року.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.08.2018 року у справі №757/19004/15-ц, від 30.10.2019 року у справі №503/361/16-ц, від 25.03.2020 року у справі № 288/1466/18, від 13.04.2020 р. по справі №753/5610/17, поважними причинами пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

Крім того, за положеннями пункту 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» за вирішенням спору про оплату праці працівники, як ті, що працюють за трудовим договором, так і члени кооперативів та їх об`єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, можуть звернутись до обраної на підприємстві (в установі, організації) КТС або до суду в строки, передбачені статтями 225, 228, 233 КЗпП ( 322-08 ).Пропуск зазначенихстроків неможе бутипідставою длявідмови у прийнятті позовної заяви, оскільки при визнанні його причин поважними ці строки можуть бути поновлені відповідно КТС чи судом. Суди мають враховувати, що у справах про оплату праці діє тримісячний строкзвернення іззаявою доКТС абобезпосередньо до суду,який обчислюєтьсяз дня,коли працівникдізнався абоповинен бувдізнатися пропорушення свогоправа (ст.ст. 225,233КЗпП),і відповідно до цього з`ясовувати зазначену дату. Десятиденний строк на оскарженнярішення КТСобчислюється здня вручення виписки з протоколу засідання комісії чи копії рішення. Закінчення строку виплати заробітної плати (ст.115КЗпП) не є початком перебігу зазначеного процесуального строку, якщо не оспорюється право на її одержання; у відповідних випадках ця обставина може бути підставою для вимог про компенсацію втрати частини заробітку у зв`язку із затримкою його виплати. Непроведення розрахунку з працівникому деньзвільнення або,якщо вцей деньвін небув нароботі, наступногодня після його звернення з вимогою пророзрахунок єпідставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП.У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Пропуск без поважних причин тримісячногостроку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить, що останній є необґрунтованим, він відмовляє в його задоволенні самез цихпідстав. Глава XV КЗпП не передбачає винятків щодо застосування строків звернення до суду. Тому і правило ст.238 КЗпП про право органу, який розглядає спір, постановити рішення про виплату працівникові належних йому сум (крім передбачених ст.235 КЗпП виплат середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи) без обмеження будь-яким строком застосовується за умови додержання строків звернення за вирішенням спору.

В постанові Верховного Суду від 15.01.2020 р. у справі №200/19766/16ц зазначено, що порівняльний аналіз термінів «довідалася» та «могла довідатися», що містяться в нормах про перебіг позовної давності, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі вище викладеного суд приходить до висновку, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зважаючи на те, що повний розрахунок ПрАТ «Азот» з нею проведено 26.07.2019 року, представник позивача у письмових заявах щодо предмету спорту та в судовому засіданні вказував, що про надходження коштів на картковий рахунок позивачка довідалась 24.12.2019 року, проте з даним позовом ОСОБА_2 звернулася до суду 14.07.2020 року (що вбачається із штампу на конверті відділення поштового зв`язку).

Таким чином,у задоволенніпозовних вимог ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,необхідно відмовити у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.

Щодо стягнення моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 р. № 4 зі змінами і доповненнями, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру і обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) і з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін в його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості і справедливості.

Позивачем та її представником не надано жодного доказу на підтвердження спричинення ОСОБА_2 моральної шкоди, а саме: не надано належних пояснень і доказів того, в чому саме полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю).

Таким чином вимоги ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно доп.2ч.2ст.141ЦПК України,-інші судовівитрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено, то відповідно до положень ст. 141 ЦПК України не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення судових витрат по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ЗУ «Про оплату праці», ст.ст. 47, 115-117, 233, 234 КЗпП України, керуючись ст. 12-13, 19, 82, 89, 141, 259, 264-265, 268, 274-279 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В позовних вимогах ОСОБА_2 до ПАТ «Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди - в і д м о в и т и .

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду на протязі 30 днів. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Повний текст рішення суду складено 14.12.2020.

Головуючий: О. Г. Казидуб