Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 313/346/20-ц

провадження № 61-14573св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк»;

відповідач - ОСОБА_1 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 22 травня 2020 року

у складі судді Нагорного А. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 31 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У березні 2020 року акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом

до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 30 листопада 2018 року між банком

та ОСОБА_1 було укладено договір, за умовами якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у сумі 6 тис. грн на платіжну картку.

Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

ОСОБА_1 свої зобов`язання за вищевказаним кредитним договором належним чином не виконував, на вимоги банку не реагував, унаслідок

чого станом на 20 грудня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 21 872,87 грн, з яких: 12 192,98 грн - заборгованість за тілом кредиту; 4 204,46 грн - заборгованість за процентами; 3 957,67 грн - заборгованість за процентами, нарахованих за прострочення сплати тіла кредиту відповідно до статті 625 ЦК України; штрафи, з яких: 500 грн - фіксована частина, 1 017,76 грн - процентна складова.

Посилаючись на викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути

з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором

від 30 листопада 2018 року у розмірі 21 872,87 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 22 травня 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з

ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 30 листопада 2018 року у розмірі 12 192,98 грн - тіло кредиту. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не надано доказів, які б спростовували його заборгованість перед банком, а тому позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту у розмірі 12 192,98 грн є обґрунтованими. Разом

з тим, банком не доведено факт досягнення між сторонами домовленостей про сплату процентів, штрафів, неустойки, а також розмір процентів за прострочення грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України, що передбачені Умовами та Правилами надання банківських послуг

і Тарифами банку, так як вони не містять підпису позичальника, а тому

їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 30 листопада 2018 року шляхом підписання заяви.

При цьому районний суд вказав, що зазначене узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові

від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 31 серпня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення,

а рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 22 травня 2020 року - без змін.

Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також вказав, що вимоги банку про стягнення заборгованості за процентами, пенею та штрафами є недоведеними, оскільки у заяві позичальника вони

не зазначені. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови

про встановлення відповідальності у вигляді сплати процентів, нарахованих за ставкою 86,4% для картки «Універсальна» або 84% для картки «Універсальна голд» на прострочений кредит відповідно до положень

статті 625 ЦК України. При цьому Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача, належних та допустимих доказів, які

б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме з ними погодився відповідач при підписанні заяви на отримання кредиту, банком не надано. Отже, відсутні підстави вважати, що відповідач, підписуючи заяву позичальника, погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг.

Апеляційний суд також послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити.

ОСОБА_1 вищевказані судові рішення у частині задоволення позову банку не оскаржив, а тому судові рішення в цій частині у силу частини першої статті 400 ЦПК України у касаційному порядку не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової

палати Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2020 року клопотання

АТ КБ «ПриватБанк» про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено. Поновлено АТ КБ «ПриватБанк» строк

на касаційне оскарження рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 22 травня 2020 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 31 серпня 2020 року. Відкрито касаційне провадження

у вищевказаній малозначній справі з підстав, передбачених пунктом

2 частини третьої статті 389 ЦПК України, та витребувано її матеріали

з Веселівського районного суду Запорізької області.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року справу за позовом

АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що вимоги банку щодо стягнення заборгованості за процентами є недоведеними, оскільки не врахували, що при укладенні кредитного договору між сторонами були досягнуті усі істотні умови договору, так як відповідач був повідомлений про умови кредитування, процентну ставку за користування кредитними коштами й інші санкції за порушення умов договору, у тому числі розмір процентів відповідно до статті 625 ЦК України, що зазначено у Паспорті споживчого кредиту, який підписаний позичальником та наявний

у матеріалах справи. При цьому, відповідач активно користувався кредитними коштами та частково сплачував заборгованість, а тому погодився з такими умовами кредитування.

Також посилається на відповідні правові позиції Верховного Суду, які судами попередніх інстанцій не враховані.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 листопада 2018 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір, за умовами якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 6 тис. грн на платіжну картку.

Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг (а. с. 29-30).

У наданому банком Паспорті споживчого кредиту, який містить підпис

ОСОБА_1 , зазначено процентна ставка 43,2% для картки «Універсальна» або 42% для картки «Універсальна голд», розмір щомісячних платежів

(5%) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа поточного місяця, штраф за прострочення більше ніж на 30 днів

за обов`язковими платежами за карткою - 500 грн + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих та прострочених процентів та комісії (а. с. 30-32).

ОСОБА_1 свої зобов`язання за вищевказаним кредитним договором належним чином не виконував, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого за розрахунком банку станом на 20 грудня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 21 872,87 грн, з яких: 12 192,98 грн - заборгованість за тілом кредиту; 4 204,46 грн - заборгованість за процентами;

3 957,67 грн - заборгованість за процентами, нарахованих за прострочення сплати тіла кредиту відповідно до статті 625 ЦК України; штрафи, з яких:

500 грн - фіксована частина, 1 017,76 грн - процентна складова.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної

інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою

для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов

та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах

та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові

у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти

за користування позиченими коштами та неустойка поділяються

на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав позичальник у борг), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за процентами, заборгованість за пенею, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір

і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг

з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов

та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника)

і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що саме цей витяг

з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк».

Також, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови

та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження

№ 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Колегія суддів вважає, що у цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який

може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та Правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

З урахуванням наведеного суди попередніх інстанцій правильно виходили

із того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які надав банк, відповідач розумів, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19, яку суди попередніх інстанцій вірно застосували.

Посилання касаційної скарги на Паспорт споживчого кредиту, який

за доводами банку містить основні умови кредитування, то він не може

бути підставою для повного задоволення позову, оскільки термін «Паспорт споживчого кредиту» випливає зі змісту Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які ОСОБА_1 не підписані, а зазначені у цьому Паспорті споживчого кредиту (а. с. 31 на звороті, 32) процентна ставка та інші штрафні санкції за порушення умов договору не містять підпису позичальника, а тому не можуть свідчати про узгодження цих умов кредитного договору між сторонами, що вимагає положення статей 3,

627 ЦК України, так як підпис позичальника міститься лише на початку, де зазначені інформаційні дані.

Доводи касаційної скарги про наявність підстав для застосування

положень частини другої статті 625 ЦК України та стягнення процентів

від простроченої суми у розмірі 3 957,67 грн є необґрунтованими, суди таким доводам надали належну правову оцінку та правильно вказали, що банк просив стягнути на підставі вищевказаної норми права суму виходячи не з трьох процентів річних, як передбачено частиною другою статті 625 ЦК України, а у розмірі 86,4% для картки «Універсальна» або 84% для картки «Універсальна голд», виходячи з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Проте зазначені Умови та Правила не є частиною договору, укладеного між сторонами, про що зазначено у цій постанові вище.

Отже, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що позивач не довів тих обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів, розглянувши касаційну скаргу у межах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення,

а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 22 травня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 31 серпня

2020 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець