Постанова

Іменем України

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 442/4791/17

провадження № 61-37882св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне підприємство «Стоматологічний центр» в особі головного лікаря - керівника приватного підприємства «Стоматологічний центр» Ілик Олени Романівни,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника - адвоката Фещука Миколи Григоровича на постанову Апеляційного суду Львівської області від 02 квітня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного підприємства «Стоматологічний центр» (далі - ПП «Стоматологічний центр»)

в особі головного лікаря - керівника приватного підприємства «Стоматологічний центр» Ілик О. Р., про зобов`язання вчинити певні дії.

Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що у 2016 році вона звернулася до

ПП «Стоматологічний центр» про медичну допомогу та розраховувала на отримання послуг з відновлення здоров`я, а саме на лікування зубів. Відповідач надав послуги по протезуванню зубів, за що вона сплатила грошові кошти. Однак, після отримання медичних послуг, у неї виникли ускладнення зі здоров`ям. Оскільки вона відчувала біль, то 14 грудня

2016 року була змушена звернутися за місцем свого тимчасового перебування, а саме до клініки Родрігеш м. Лерія Португальської Республіки, де їй негайно видалили імплантати, які були встановлені відповідачем, що підтверджується завіреним нотаріально і переведеним на українську мову висновком лікаря-стоматолога. Лікар-стоматолог долучив до свого висновку вилучені імплантати та надав інші докази, які свідчать про неякісне лікування в Україні.

У зв`язку із цим вона звернулась до відповідача з проханням надати їй медичну картку та відшкодувати понесені нею збитки, однак відповідач відмовив, мотивуючи це чинним законодавством, яким не передбачено надання пацієнтам медичної картки стоматологічного хворого. Згодом було повторно зроблено адвокатський запит для отримання такої документації, проте знову отримано негативну відповідь.

Посилаючись на порушення своїх прав, позивач просить суд зобов`язати відповідача надати її представнику, - адвокату Фещуку М. Г. наступну медичну інформацію та документи: завірену належним чином копію картки стоматологічного хворого ОСОБА_1 з додатками (результатами всіх аналізів); прізвище ім`я по батькові лікаря, який лікував ОСОБА_1 , його кваліфікаційну категорію, завірену належним чином копію акту виконаних робіт на лікування ОСОБА_1 , завірену належним чином копію письмової угоди і гарантії на надані ОСОБА_1 послуги, завірену належним чином копію сертифіката якості на встановлені ОСОБА_1 імплантанти, завірені копії квитанцій про оплату ОСОБА_1 виконаних робіт.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 27 жовтня 2017 року, ухваленим у складі судді Крамара О. В., позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано ПП «Стоматологічний центр» в особі головного лікаря, керівника

ПП «Стоматологічний центр» Ілик О. Р. надати Фещуку М. Г. , який діє на підставі договору від імені ОСОБА_1 наступну медичну інформацію та документи: завірену належним чином копію картки стоматологічного хворого ОСОБА_1 з додатками (результатами всіх аналізів); прізвище ім`я по батькові лікаря, який лікував ОСОБА_1 , його кваліфікаційну категорію; завірену належним чином копію акту виконаних робіт на лікування ОСОБА_1 ; завірену належним чином копію письмової угоди і гарантії на надані ОСОБА_1 послуги; завірену належним чином копію сертифіката якості на встановлені ОСОБА_1 імплантанти; завірені копії квитанцій про оплату ОСОБА_1 виконаних робіт.

Стягнуто з ПП «Стоматологічний центр» в особі головного лікаря, керівника

ПП «Стоматологічний центр» Ілик О. Р. на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 640 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з положень Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я», якими передбачено обов`язок надання медичної інформації, отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров`я, у тому числі ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров`я. Судом першої інстанції враховано висновки, зазначені у рішенні Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 року № 5-зс у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України «Про інформацію» та статті 12 Закону України «Про прокуратуру» (справа К. Г. Устименка).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 02 квітня 2018 року апеляційну скаргу ПП «Стоматологічний центр» задоволено.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 27 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено постанову, якою

в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 у своїй позовній заяві просить суд зобов`язати відповідача надати представнику ОСОБА_1 , - адвокату Фещуку М. Г. певну медичну інформацію та документи. Однак з долученого до матеріалів справи витягу з договору на надання правової допомоги, укладеного 31 березня 2017 року, між адвокатом Фещук М. Г. і ОСОБА_1 встановлено, що ОСОБА_1 доручила

Фещуку М. Г. представляти її інтереси перед фізичними та юридичними особами в органах влади, правоохоронних органах та в судах, відповідно до пункту 6.4 даного договору у відповідності до Законів України «Про захист персональних даних», «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації» надала згоду на обробку її персональних даних і збір конфіденційної ( у витягу зазначено конференційної) інформації. З оглянутого судом апеляційної інстанції договору про надання правової допомоги

у цивільному провадженні від 31 березня 2017 року, наданого для огляду адвокатом Фещуком М. Г., встановлено, що пункт 6.4., яким надано дозвіл на збір конфіденційної інформації, у ньому відсутній. У свою чергу оригінал іншого договору (на надання правової допомоги), укладеного між адвокатом Фещуком М. Г. і ОСОБА_1, зі змісту якого б вбачалося надання ОСОБА_1 дозволу (повноважень) на збір конфіденційної, в тому числі медичної, інформації, адвокат Фещук М. Г. для огляду судом апеляційної інстанції не надав. Вказані обставини викликали у колегії суддів сумнів щодо наявності у адвоката Фещука М. Г. повноважень на збір конфіденційної (медичної) інформації щодо ОСОБА_1 , і що така згода ОСОБА_1 надавалась. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що суд першої інстанції не в повній мірі перевірив повноваження адвоката Фещука М. Г. на збір конфіденційної, а саме, медичної інформації щодо ОСОБА_1 ,

а, задовольняючи позовні вимоги, обмежився лише долученим до матеріалів справи витягом із договору про надання правової допомоги від 31 березня 2017 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_1 та її представник, - адвокат Фещук М. Г. подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати постанову Апеляційного суду Львівської області від 02 квітня 2018 року та залишити в силі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 жовтня

2017 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, з тих підстав, що додатково не перевірив повноваження представника на збір конфіденційної інформації. При цьому заявник вказує, що чинним законодавством не передбачено такої додаткової перевірки.

Суд апеляційної інстанції не врахував вимогу закону про те, що в разі обмежень повноважень представника, застереження зазначаються в ордері. Однак таких застережень нею не висувалося. Натомість при укладенні договору про надання правової допомоги 31 березня 2017 року, вона надала згоду на збір конфіденційної інформації щодо себе, а оригінал цього договору не надавався на огляд апеляційному суду, у зв`язку зі швидкоплинністю судового засідання.

Вказує, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу та ту обставину, що від відповідача, окрім конфіденційної (лікарської) інформації, витребовувалася інформація, яка не може вважатися конфіденційною, а саме: прізвище, ім`я по батькові лікаря, який проводив лікування, його кваліфікаційна категорія, копія акта виконаних робіт, копія письмової угоди та інша інформація щодо надання послуг.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

27 червня 2018 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Олійник А. С. поновлено строк на касаційне оскарження

23 липня 2018 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Олійник А. С. відкрито касаційне провадження у справ, витребувано матеріали цивільної справи з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.

У серпні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У квітні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Сердюку В. В. (суддя-доповідач), Фаловській І. М., Грушицькому А. І.

У вересні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гульку Б. І., Луспенику Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що у 2016 році ОСОБА_1 звернулася до

ПП «Стоматологічний центр» про медичну допомогу з наміром отримати послуги з відновлення здоров`я, а саме лікування зубів.

ПП «Стоматологічний центр» надано послуги по протезуванню зубів, за що позивач сплатила відповідні грошові кошти.

Після отримання медичних послуг у ОСОБА_1 виникли ускладнення зі здоров`ям, їй негайно видалили імплантанти у медичній установі за кордоном.

У зв`язку із цим вона звернулась до відповідача з проханням надати її медичну картку та відшкодувати понесені нею збитки.

Відповідач відмовив у наданні медичної картки, та вказав, що нормами чинного законодавства не передбачено надання пацієнтам медичної картки стоматологічного хворого.

Представником ОСОБА_1 , - адвокатом Фещук М. Г. направлено адвокатський запит для отримання копій медичної документації та іншої інформації, що стосувалася звернення ОСОБА_1 за медичною допомогою.

ПП «Стоматологічний центр» відмовило в наданні цих документів представнику ОСОБА_1 , - адвокату Фещуку М. Г., оскільки він не уповноважена особа на отримання конфіденційної інформації.

Із витягу з договору про надання правової допомоги, укладеного 31 березня 2017 року між адвокатом Фещуком М. Г. і ОСОБА_1, встановлено, що ОСОБА_1 доручила Фещуку М. Г. представляти її інтереси перед фізичними та юридичними особами, в органах влади, правоохоронних органах та в судах, відповідно до пункту 6.4 даного договору у відповідності до Законів України «Про захист персональних даних», «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», надала згоду на обробку її персональних даних і збір конфіденційної нформації .

У суді апеляційної інстанції оглянуто договір про надання правової допомоги у цивільному провадженні від 31 березня 2017 року, без номера, підписаного ОСОБА_1 та адвокатом Фещуком М. Г., встановлено, що пункт 6.4, яким надано дозвіл на збір конфіденційної інформації, у ньому відсутній.

Оригінал іншого договору (про надання правової допомоги), укладеного між адвокатом Фещуком М. Г. і ОСОБА_1, зі змісту якого б вбачалося надання ОСОБА_1 дозволу (повноважень) на збір конфіденційної, в тому числі медичної інформації, адвокат Фещук М. Г. для огляду судом апеляційної інстанції, не надав.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі

в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог частини першої статті 285 ЦК України повнолітня фізична особа має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров`я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров`я.

Аналогічні положення містяться у статті 39 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII ).

Згідно з вимогами частини першої статті 39 Закон № 2801-XII пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров`я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров`я.

Згідно зі статтею 39-1 Закону № 2801-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.

Відповідно до вимог статті 40 Закону № 2801-XII медичні працівники та інші особи, яким у зв`язку з виконанням професійних або службових обов`язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

З аналізу вказаних нормативних актів вбачається, що медичною таємницею є: факт звернення людини до лікувального закладу за медичною допомогою; стан здоров`я людини; діагноз; обставини, що передували захворюванню або спровокували його, функціональні особливості організму; шкідливі звички, особливості психіки, майновий стан, інші відомості, отримані при медичному обстеженні, зокрема інформація про сімейне, інтимне життя людини, а також про стан здоров`я родичів, близьких пацієнта. Тобто під визначення медичної таємниці підпадають абсолютно всі аспекти, що стосуються здоров`я пацієнта. Лікар, медсестра, будь-який інший медичний працівник або інші особи, яким у зв`язку з виконанням їхніх професійних чи службових обов`язків стало відомо про хворобу, не має права розголошувати як медичну, так і немедичну інформацію про стан здоров`я людини. Такі особи не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про інформацію» інформацією

з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною чи юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.

У преамбулі Закону України «Про інформацію» зазначено, що цей Закон регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про інформацію», інформація

з обмеженим доступом є трьох видів: конфіденційна (до неї належить

і медична інформація), таємна та службова.

У рішенні Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 року № 5-зп щодо офіційного тлумачення положень статті 23 Закону України «Про інформацію» вказано, що треба розуміти так, що кожна особа має право знайомитись з зібраною про неї інформацією в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях, якщо ці відомості не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Медична інформація, тобто свідчення про стан здоров`я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі і про наявність ризику для життя і здоров`я, за своїм правовим режимом належить до конфіденційної, тобто інформації з обмеженим доступом. Лікар зобов`язаний на вимогу пацієнта, членів його сім`ї або законних представників надати їм таку інформацію повністю і в доступній формі.

Крім того, у зазначеному рішенні Конституційного Суду України вказано, що

у випадках відмови в наданні або навмисному приховуванні медичної інформації від пацієнта, членів його сім`ї або законного представника вони можуть оскаржити дії чи бездіяльність лікаря, звернувшись безпосередньо до суду або медичного закладу чи органу охорони здоров`я.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 28 квітня 2009 року заява № 32881/04 у справі «К. Х. та інші проти Словаччини» вказав, що скарга, яка є предметом розгляду, стосується здійснення заявницями свого права на ефективний доступ до інформації про стан їхнього здоров`я, у тому числі стан репродуктивного здоров`я. Ця інформація пов`язана з їхнім приватним і сімейним життям у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що була в цьому випадку порушена.

ЄСПЛ дотримується позиції, що реалізація права на повагу до особистого та сімейного життя, передбаченого статтею 8, повинна бути практичною й ефективною, Суд дотримується думки, що такий позитивний обов`язок повинен бути розширений, зокрема у справах, подібних до тієї, що є предметом цього розгляду, коли йдеться про персональні дані, щоб уможливити виготовлення копій документів з персональними даними («К. Х. та інші проти Словаччини» № 32881/04, 28 квітня 2009 року, п.47).

Така правова позиція ЄСПЛ, що у відповідності до вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами при розгляді справ як джерело права, вирішила проблему щодо коректного розуміння обов`язку компетентних органів із забезпечення здійснення права людини на медичну інформацію в аспекті отримання копій медичних документів.

Відповідно до вимог статті 2 та частини другої статті 4 Закону України «Про захист персональних даних», щоб отримати персональні дані, зокрема копії медичної документації, пацієнт подає запит щодо доступу до персональних даних власникові бази персональних даних (чи розпоряднику - відповідно до договору, укладеному в письмовій формі з власником), якими є заклади охорони здоров`я усіх форм власності.

Таким чином, ОСОБА_1 має право у відповідності до вимог статті 285 ЦК України, статей 21, 23 Закону України «Про інформацію», статей 29, 29-1 Закону «№ 2801-XII», статей 2, 4 Закону України «Про захист персональних даних» отримати медичну інформацію стосовно себе (копію медичної карти стоматологічного хворого ОСОБА_1 ) та інформацію, про прізвище, ім`я та по батькові лікаря, його кваліфікаційний рівень, документацію, що стосується письмової угоди з лікарнею на отримання медичних послуг, виконаних робіт, оплати та сертифікатів якості встановлених імплантантів, тобто інформацію, про яку відповідач як надавач послуг повинен був повідомити споживача стоматологічних послуг, тобто ОСОБА_1 .

Отже, правильними є висновки судів попередніх інстанцій у тій частині, що своєю відмовою ПП «Стоматологічний центр» порушив права клієнта ОСОБА_1 на отримання інформації відносно себе, зокрема медичної інформації.

Щодо доводів касаційної скарги про отримання конфіденційної інформації представником - адвокатом заявника

Основним інструментом для отримання медичної інформації адвокатом є адвокатський запит. Для того, щоб адвокату отримати відповідь, потрібно: надати згоду клієнта на отримання та розповсюдження (збирання, використання тощо) персональної інформації про стан здоров`я клієнта; надати адвокатський запит; підтвердити свої повноваження щодо отримання такої інформації відносно клієнта та підтвердити свої повноваження як адвоката ( надати копію свідоцтва та ордера).

Згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.

У свою чергу, до адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.