Справа № 509/5044/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши в підготовчому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И В :

9 жовтня 2020 року, ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд, визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті своєї матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 на земельну ділянку, площею 0,0799 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий № 5123755300:02:003:0674, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 , яка за життя належала спадкодавцю у розмірі 0,1456 га відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 (Індексний номер 46033783) від 21.10.2015 р., однак на підставі рішення Овідіопольського райсуду Одеської області від 18.11.2016 р., яке набрало законної сили 29.11.2016 р., право власності на частину вказаної земельної ділянки, площею 0,0677 га, кадастровий № 5123755300:02:003:0675 було визнано за ОСОБА_4 , який в свою чергу, за мировою угодою, затвердженою Овідіопольським райсудом Одеської області від 01.04.2019 р. передав її ОСОБА_5 .

Так, відомості про право власності спадкодавця ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 на частину земельної ділянки площею 0,0799 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий № 5123755300:02:003:0674, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 не були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності у зв`язку зі смертю, що позбавило права позивача на вступ до спадщини на вказану земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок, який він отримав у спадщину разом із своїм братом ОСОБА_6 .

В підготовче судове засідання позивач не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, особисто під розписку, причини неявки не повідомив, однак, надіслав до суду свою письмову заяву, в якій повністю підтримав свій позов, який просив задовольнити і слухати справу без його участі у підготовчому судовому засіданні (а.с. 95,96).

Представник відповідачів в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується супровідним листом з відміткою про вручення судової повістки, причини неявки суду не повідомив, надіславши до суду письмову заяву, в якій просив суд розглянути справу без його участі (а.с. 46,47).

Дослідивши матеріали справи та матеріали спадкової справи № 83/2017, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Статтею 1217 ЦК України передбачено спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У відповідності з ч. 1 ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини, з умовою чи із застереженням.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Статтею 1297 ЦК України встановлено обов`язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов`язку у виді втрати права на спадщину.

Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК) та не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК України).

Суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про визнання за ним права власності в порядку спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 на земельну ділянку, площею 0,0799 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий № 5123755300:02:003:0674, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 , з огляду на те, що спірна ділянка за життя належала спадкодавцю у загальному розмірі 0,1456 га відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 (Індексний номер 46033783) від 21.10.2015 р., однак на підставі рішення Овідіопольського райсуду Одеської області від 18.11.2016 р., яке набрало законної сили 29.11.2016 р., право власності на частину вказаної земельної ділянки, площею 0,0677 га, кадастровий № 5123755300:02:003:0675 було визнано за ОСОБА_4 , який в свою чергу, за мировою угодою, затвердженою Овідіопольським райсудом Одеської області від 01.04.2019 р. передав її ОСОБА_5 , що стало підставою для відмови нотаріусом у видачі свідоцтва про право власності в порядку спадкування (а.с. 13-20).

З урахуванням викладеного та беручи до уваги відмову співпозивача ОСОБА_6 (брата позивача та спадкодавця 1-ої черги за законом) від своїх позовних вимог щодо права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частину вказаної ділянки, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позовних вимог про зобов`язання реєстраційної служби Овідіопольського РУЮ в Одеській області внести відомості про право власності позивача на вказану вище земельну ділянку з огляду на те, щоПостановою Кабінету Міністерстві України від 21.01.2015 № 17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції», ліквідовано Державну реєстраційну службу України та установлено, що Міністерство юстиції України є правонаступником Державної реєстраційної служби України в частині реалізації державної політики у визначених сферах. Зокрема, на Міністерство юстиції України покладені завдання і функції :

-з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб),

-з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових доказів на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, договорі комерційної концесії (субконцесії),

-з питань реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообовя`зкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади м. Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб`єктів інформаційної діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2015 № 150 погоджено пропозицію Міністерства юстиції України щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Міністерство функцій і повноважень Укрдержреєстру та визнано такою, що втратила чинніст, постанову Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 3219 «Про затвердження Положення про Державну реєстраційну службу України». Таким чином, такий орган як реєстраційна служба Овідіопольського РУЮ в Одеській області була ліквідована 21.01.2015 р.

Керуючись ст. ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,191,197,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,277 ЦПК України, ст.ст. 207,1217,1218,1233,1234,1236,1247,1248,1251,1261,1268,1297,1299 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 р. „Про судову практику у справах про спадкування, суд,

В И Р І Ш И В :

1.Позов ОСОБА_1 до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом задовольнити частково ;

2.Визнати за ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_2 ) в порядку спадкування за законом після смерті своєї матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 на земельну ділянку, площею 0,0799 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий № 5123755300:02:003:0674, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 ;

3.В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складений та підписаний 17.12.2020 р.

Суддя Гандзій Д.М.