розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Ленкер» про виплату усіх сум, що належать при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

10.09.2019 позивач ОСОБА_1 в особі представника адвоката Босого Ю.М. звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з даним позовом, у якому просив суд стягнути з Приватного підприємства «Ленкер» на користь ОСОБА_1 : - нараховану та не виплачену при звільненні грошову компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки у розмірі 28848,60грн.; - нараховану та не виплачену при звільненні заробітну плату в розмірі 92919,36 грн.; - середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум при звільненні з 15 квітня 2019 року по день постановлення рішення з врахуванням середньоденної заробітної плати в розмірі 208,65 грн.( а.с.1,2).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне. З 23 лютого 2010 року по 15 квітня 2019 року він працював на посаді директора Приватного підприємства «Ленкер». Згідно з наказом від 15 квітня 2019 р. № 3 позивача звільнено з посади директора ПрП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » 15 квітня 2019 року «за угодою сторін п. 1 ст. 36 КЗпП України». Проте, при звільненні позивачеві не було виплачено заробітну плату в розмірі 92919,36 грн. та компенсацію за 220 календарних дні невикористаної відпустки за весь період роботи на підприємстві в розмірі 28848,60 грн. 21 червня 2019 року позивач звернувся до відповідача з вимогою провести остаточний розрахунок, однак станом на день звернення до суду з позовом, відповідачем , у порушення вимог ст..24 ЗУ «Про відпустки», ст.ст. 116, 117 КЗпП, належні кошти не було виплачено. Також зазначає, що у зв`язку із затримкою розрахунку йому має бути виплачений середній заробіток за весь час затримки по день постановлення рішення суду з розрахунку його середньоденного заробітку за останні два місяці, що передували його звільненню та вказаного в Довідці про заробітну плату №4 від 15.04.2019 року, а саме 208,65 грн. в день.

Одночасно з позовною заявою позивачем в особі представника позивача-адвокатом Босим Ю.М. було подано заяву про забезпечення позову, якою просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на будівлю гаража, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та заборонити іншим особам в тому числі ПрП « Ленкер» вчиняти будь-які дії щодо вказаної будівлі гаражу.( а.с.19).

Ухвалою від 12 вересня 2019 року (а.с.22,23) заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову-повернуто.

Ухвалою від 12 вересня 2019 року відкрито провадження у даній цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено до судового розгляду (а.с.24,25).

Ухвалою суду від 11.03.2020 року (а.с.43) витребувано: з Бориспільського управління ГУ ДФС у Київській області копіюформи Д4 «Звіт щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (таблиця 6), сформованих Приватним підприємством «Ленкер» (код ЄДРПОУ36895128, адреса: Київська область, м.Бориспіль, вул.Матросова, 63) по нарахуванню заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) із відомостями щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ); з Реєстраційної служби Бриспільської міської ради Київської області копію наказу (рішення засновника) Приватного підприємства «Ленкер» (код ЄДРПОУ36895128, адреса: Київська область, м.Бориспіль, вул.Матросова, 63) про звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з посади директора підприємства в квітні 2019 року.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача-адвокат Босий Ю.М. повністю підтримали позовні вимоги та викладені в позовній заяві обставини, просили позов задовольнити..

Представник відповідача ПрП «Ленкер»- адвокат Сацик Р.В. позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні, пояснив, що на підприємстві відсутні дані щодо заборгованості по заробітній платі позивача, а також щодо невикористаної відпустки, а докази, яка позивач надає, ним самим підписані.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ч. 3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.82 цього Кодексу.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 23 лютого 2010 року по 15 квітня 2019 року працював на посаді директора Приватного підприємства «Ленкер», а 15 квітня 2019 року, згідно наказу № 3 від 15.04.2019 р. він був звільнений з посади за угодою сторін за п.1 ст.36 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки позивача та наявними в ній записами, копією наказу засновника ПП «ЛЕНКЕР» ОСОБА_3 (а.с.3-8, 53).

Згідност. 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ч. 1ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Стаття 2 Закону України «Про оплату праці»визначає структуру заробітної плати. Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У відповідності достатті 22 Закону України «Про оплату праці»суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Статтею 24 ЗУ «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам.

За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Відповідно дост. 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу.

Згідност. 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до вимог ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Як вбачається, з наданих ГУ ДПС у Київській області на ухвалу суду від 23.06.2020р., з витягів Додатку 4 «Звіт щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» з електронної бази ІАС «Податковий блок» ПрП «Ленкер» по нарахуванню заробітної плати(доходи, грошового забезпечення), вказані звіти за період з червня 2016 року по березень 2019 року включно підписані від імені керівника ПрП «Ленкер» ОСОБА_1 , а за квітень 2019 року- керівником ПрП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - ОСОБА_4 ( а.с.67-102).

У вказаних Звітах позивачу нараховувалася заробітна плата, починаючи з червня 2016 року по 15 квітня 2019 року включно у розмірі мінімальної заробітної плати.

Відповідно до довідки № 02 від 15.04.2019 р., виданої ПрП «Ленкер» ОСОБА_1 , у тому що працював в ПП «Ленкер» з 23.02.2010 р. на посаді директора. Заробітна плата нарахована, але не виплачена на момент звільнення за період березень 2016 року-15 квітня 2019 року складає 92919,36 грн. (а.с.9). Довідка від імені директора підприємства підписана позивачем.

В силу вимог ст.49 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Суд звертає увагу, що згідно з даними фінансового звіту ПП «ЛЕНКЕР» про фінансові результати за 2018 рік (а.с.110) станом на 31.12.2018 по підприємству рахувалась заборгованість за розрахунками з оплати праці -84,2 тис.гривень.

Відповідно до Звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за січень, лютий, березень та квітень 2019 року ОСОБА_1 значиться єдиним працівником на підприємстві і нарахована йому заробітна плата становила: в січні -4173,00грн,в лютому 4173,00грн., у березні 4173,00грн.,у квітні -2019,19грн. (а.с.99-102).

Суд враховує, що в Звітах зазначена сума нарахованої заробітної плати без відрахування податку на доходи та військового збору.

Таким чином, наведений у вищевказаній довідці, виданій від імені ПП «ЛЕНКЕР» ОСОБА_1 , розмір заборгованості по його заробітній платі підтверджуються даними, що містяться в даних бухгалтерської звітності підприємства. Доказів фальшування цих даних відповідачем не надано та не зазначено джерел їх здобуття, як і не надано доказів того, позивачу була виплачена нарахована йому заробітна плата за вказаний позивачем період та під час, а також після його звільнення.

Отже, в частині заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі при звільненні позовні вимоги слід визнати обґрунтованими, доведеними належними і допустимими доказами, які відповідачем не спростовані.

Разом з тим, вимоги щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку задоволенню не підлягають.

Так, згідно довідки № 03 виданої 15.04.2019 р. ПрП «Ленкер», підписаної ОСОБА_1 , компенсація за невикористані дні відпустки на день його звільнення становить 28848,60 грн.(а.с.10).

При цьому, як стверджував позивач, 28848,60 грн. це розмір компенсації за 220 календарних дні невикористаної відпустки за весь період роботи на підприємстві з 23.02.2010р. по 15.04.2019р., однак жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідач не використав своє право на відпустку, а також, що кількість невикористаних днів відпуски становить саме 220 дні, позивачем не надано та не зазначено джерел їх здобуття. В наказі про його звільнення, виданому засновником ПП «Ленкер» ці відомості відсутні (а.с.53), проте наказ позивачем не оспорюється, вимоги щодо нарахування йому компенсації за невикористану відпустку також заявлено не було.

Отже, вимога позивача в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку задоволенню не підлягає.

Постановою ПленумуВерховного СудуУкраїни від24.12.1999року №13«Про практикузастосування судамизаконодавства прооплату праці» визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини; cама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу (пункт 20 постанови).

Згідно з ч. 1 ст.117КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно ст.27 Закону України «Про оплату праці»за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Згідно з п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів.

Так, згідно довідки № 4 від 15.04.2019р. ПрП «Ленкер» , середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 складає 4173,00 грн., а середньоденна- 208,65 грн.( а.с.13).

Підстави сумніватися в правильності такого розрахунку у суду відсутні, оскільки, як встановлено судом, позивачу нараховувалась заробітна плата на рівні мінімальної заробітної плати, хоч розрахунки проведені без урахування утримання необхідних податків та зборів.

Встановлено, що позивач звернувся до суду, направивши позовну заяву поштою 05.09.2019, про що свідчить штамп на поштовому конверті (а.с.20), тобто майже через п`ять місяців після свого звільнення. 2 місяці після звільнення), та на момент ухвалення даного рішення термін затримки розрахунку становить 384 робочих дні. Отже, при обрахуванні середнього заробітку за час затримки розрахунку він мав би складати 80121 гривня 60 копійок (208,65грн.х384дні=80121,60грн.).

Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу, за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Відповідачем не надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б доводили, що невиплата належних сум ОСОБА_1 при звільненні відбулась за відсутності вини ПП «ЛЕНКЕР».

Разом з тим, суд не може не враховувати, що заборгованість по заробітній платі виникла у позивача в період його роботи директором підприємства.

Так, відповідно до вимог ч.3-5 ст.65 ГК України для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.

У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Отже, позивач, як керівник юридичної особи ПП «ЛЕНКЕР», відповідача у справі, на якого в силу вимог закону були покладені обов`язки керівництва господарською діяльністю підприємства, не забезпечив своєчасну виплату нарахованої йому заробітної плати.

Суд звертає увагу, що за порушення термінів виплати заробітної плати (безпідставну невиплату заробітної плати) передбачена як адміністративна (ст.41 КУпАП) так і кримінальна (ст.175 КК України) відповідальність.

Отже, утворення зазначеної позивачем заборгованості із заробітної плати, відсутність коштів на підприємстві для здійснення остаточного розрахунку в день звільнення сталось, невиключно і внаслідок дій (бездіяльності) самого позивача, що має бути враховано судом при визначенні міри відповідальності та вини відповідача.

Так, з урахуванням зазначених обставин, матеріального становища відповідача, в якому підприємство опинилось за керівництва ним позивачем, що не забезпечив виплату собі заробітної плати протягом часу роботи в ПП «ЛЕНКЕР» так і при звільненні, розмір середнього заробітку, розрахований відповідно до вимог ст.117 КЗпП України, вочевидь не відповідає загальним засадам цивільного судочинства справедливості та співмірності. Оскільки застосування до відповідача такого виду відповідальності як стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, безумовно, вплине на можливість підприємства виконувати свої інші зобов`язання.

При цьому суд враховує висновки, викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року № 716/9584/15-ц, зокрема наступне.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи.Зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду погодилась із правовою позицією ВСУ від 27квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 щодо застосування принципу співмірності і з тим, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, у частині врахування критеріїв, за якими можна зменшити розмір відшкодування, і вважала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, із чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

А тому, зважаючи на те, що заборгованість по заробітній платі виникла внаслідок не забезпечення її виплати самим позивачем як керівником підприємства, а також, що відповідач протягом п`яти місяців, з моменту звільнення позивача до його звернення з позовом до суду, в добровільному порядку не вжив жодних заходів для відновлення його порушених прав як звільненого працівника, суд вважає допустимим стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку, обмеживши його сумою 30895 гривень, що є співмірним та дорівнює п`ятимісячному середньому заробітку позивача (4173 грн. х 5 міс.=20865грн.) Такий розмір середнього заробітку суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої при звільненні заробітної плати в розмірі 92919 гривень 36 копійок та середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 20865 гривень.