14.12.20
22-ц/812/1908/20
Єдиний унікальний номер судової справи: 489/5169/19
Провадження № 22-ц/812/1908/20 Доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В.
Постанова
Іменем України
14 грудня 2020 року м. Миколаїв Справа № 489/5169/19
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Самчишиної Н.В.,
суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,
за участі:
-представника позивача - Державний концерн «Укроборонпром» - Царюка В.В.,
-представника відповідача Інгульський відділ державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Чмих Л.В.,
-представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Інгульського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області та ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2020 року, ухвалене у складі головуючого судді Коваленка І.В., у приміщенні цього ж суду, вступну та резолютивну частину рішення оголошено того ж дня об 16 год. 36 хв., повний текст складено 25 вересня 2020 року, за позовом заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону, що діє в інтересах держави в особі Державного концерну «Укроборонпром» (далі - ДК «Укроборонпром»), Державного підприємства «Український радіотехнічний інститут» (далі ДП «УРТІ») до Інгульського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі Інгульський ВДВС), Державного підприємства «Сетам» (далі ДП «Сетам»), ОСОБА_1 про визнання недійсним результатів електронних торгів та визнання права власності,
встановив:
У вересні 2019 року заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі ДК «Укроборонпром» та ДП «УРТІ» звернувся до суду з позовом до Інгульського ВДВС, ДП «Сетам», ОСОБА_1 про визнання недійсними електронних торгів та визнання права власності.
Прокурор зазначав, що на виконанні в Інгульському ВДВС перебуває зведене виконавче провадження № 55471378 про стягнення коштів з ДП «УРТІ» на користь фізичних, юридичних осіб та держави.
06 березня 2018 року головний державний виконавець Інгульського ВДВС Чмих Л.В. здійснила опис та наклала арешт на нерухоме майно нежитлове приміщення цокольного поверху літера «А» №233 будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 31,3 кв.м., що є державною власністю та перебувало на балансі ДП «УРТІ» і належало йому на праві господарського відання.
Під час виконавчого провадження щодо стягнення на користь стягувачів заборгованості з ДП «УРТІ» 24 липня 2018 року було проведено електронні торги з реалізації зазначеного державного нерухомого майна.
Посилаючись на те, що вказані електронні торги проведено з порушенням вимог Законів України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», «Про управління об`єктами державної власності», оскільки майно не підлягало примусовій реалізації та державним виконавцем були порушенні положення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а також зазначаючи, що пред`явлення цього позову заступником військового прокурора в інтересах ДК «Укроборонпром» та ДП «УРТІ» зумовлене винятково захистом інтересів держави через невжиття останніми дієвих заходів щодо оскарження у суді результатів аукціону та повернення майна у державну власність, прокурор просив визнати недійсними результати електронних торгів з продажу лоту № 299007 нежитлове приміщення цокольного поверху літера «А» №233 будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 31,3 кв.м., проведених ДП «Сетам» та визнати за ДП «УРТІ» право власності на вказане нерухоме майно.
Заперечуючи проти позову відповідач Інгульський ВДВС посилаючись на те, що реалізація спірного нерухомого майна відбулася в рамках зведеного виконавчого провадження та проведена у відповідності до положень чинного законодавства, просив у позові відмовити.
У відзиві на позовну заяву відповідач ДП «Сетам», посилаючись на те, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов`язку Організатора торгів перевіряти законність дій державного виконавця щодо передачі майна на реалізацію та достовірність інформації, зазначеної у заявці на реалізацію арештованого майна, а дії виконавця, на які посилається позивач, мають самостійний спосіб оскарження та не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними, просило у задоволенні позову відмовити.
У відзиві на позовну заяву відповідачка ОСОБА_1 , посилаючись на відсутність порушень законодавства при реалізації спірного нерухомого майна на електронних торгах, відсутність законодавчих обмежень на примусову реалізацію майна на підставі рішень суду, а також неможливості відповідно до частини другої статті 388 ЦК України витребування майна у добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, просила відмовити у позові.
Крім того, ОСОБА_1 подала клопотання про залишення позову без розгляду з підстав, передбачених пунктом 4 частини четвертої статті 185 ЦПК України, оскільки прокурором не доведено підстав звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі ДК «Укроборонпром» та ДП «УРТІ».
У відповіді на відзив, ДК «Укроборонпром» вказував на безпідставність доводів, викладених у відзиві ДП «Сетам».
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2020 року позовні вимоги заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону задоволенні частково. Визнані недійсними результати електронних торгів з продажу нежитлового приміщення цокольного поверху літера «А-5» №233 будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 31,3 кв.м., проведених ДП «Сетам» 24 липня 2018 та оформлених протоколом проведення електронних торгів № 347135 від 24 липня 2018 та актом проведення електронних торгів, затверджених в.о. начальника Інгульського ВДВС 15 серпня 2018 року. Стягнуто на користь Військової прокуратури Південного регіону з Інгульського ВДВС 1921,00 грн. судового збору.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на спірне майно, незалежно від його використання у виробничій діяльності та яке було реалізоване на електронних торгах, поширюється дія Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», яким заборонено відчуження об`єктів нерухомості, які є державною власністю, а тому правочин щодо відчуження вищезазначеного нерухомого майна суперечить актам цивільного законодавства, зокрема, наведеному Закону.
Суд дійшов висновку про порушення законодавства Інгульським ВДВС при передачі спірного майна на реалізацію з електронних торгів, зокрема не врахування наведених вище законодавствах обмежень щодо неможливості відчуження спірного нерухомого майна, що є підставою для визнання електронних торгів недійними.
Стосовно позовної вимоги про визнання за ДП «УРТІ» права власності на спірне нежитлове приміщення, суд не вбачав підстав для задоволення цієї вимоги, оскільки нежитлове приміщення є часткою об`єкта нерухомості, право власності на яке оформлено ДП «УРТІ» свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 28 липня 2006 року.
Крім того, суд встановив, що державний виконавець передав на реалізацію нерухоме майно не виділивши його як окремий об`єкт, що унеможливило переможцю торгів оформити на нього право власності в приватного нотаріуса. Тому, на думку суду, визнання електронних торгів недійсними є наслідком відновлення прав ДП «УРТІ» на спірне майно без необхідності повторної реєстрації права власності на це майно.
Не погодившись з вищезазначеним рішенням суду, Інгільський ВДВС звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати, посилаючись на те, що арешт та реалізація спірного майна з електронних торгів відбулися з дотриманням норм чинного законодавства.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у зведеному виконавчому провадженні знаходилися справи щодо стягнення заборгованості по заробітній платі працівників підприємств, сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та недоплачені пільгові пенсії, а отже дія мораторію в даному випадку не застосовується. Позивачами недоведене те, що реалізоване на торгах майно взагалі використовувалось підприємством в його виробничій діяльності, оскільки на час придбання нею цього майна воно було повністю непридатним для використання. ОСОБА_1 відремонтувала придбане майно, на що витратила 25 632 грн. 65 коп.
Прокурором недоведена обґрунтованість звернення до суду з даним позовом та судом залишене поза увагою клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду, у зв`язку з не доведенням прокурором права на представництво.
Під час проведення процедури з реалізації арештованого майна шляхом продажу з електронних торгів не було порушено вимог Законів України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», «Про управління об`єктами державної власності», «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Положення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не містять заборони щодо продажу державного майна, і взагалі регулюють лише особливості стягнення грошових коштів, а не реалізацію майна державного підприємства, а відтак мають бути застосовані загальні положення Закону України «Про виконавче провадження». Оскарження результатів таких торгів з боку держави навпаки суперечить завданням та гарантіям визначених Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Дії державного виконавця, а саме можливість погашення боргів підприємства за рахунок бюджетних коштів, мають самостійний спосіб оскарження, а тому не можуть бути підставою для визнання торгів недійсними. До приватизації державного майна не входить придбання арештованого майна державного підприємства з електронних торгів. Крім того, відповідно до положень статті 388 ЦК України майно, яке продано у порядку, встановленому для виконання судових рішень не може бути витребувано від добросовісного набувача. До того ж, жодних обмежень з приводу неможливості примусової реалізації з електронних торгів державного майна Закон України «Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» не мітить.
У відзивах на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону Кравченко Б. та представник ДК «Укроборонпром» Прудь О., посилаючись на необґрунтованість її доводів, просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, які брали участь у судовому засіданні, перевіривши наведені в апеляційних скаргах доводи та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що на виконанні в Інгульському ВДВС перебувало зведене виконавче провадження № 55471378 з 85 виконавчих проваджень про стягнення коштів з ДП «УРТІ» на загальну суму стягнення 4 112 357 грн. 15 коп., до складу якого входили виконавчі провадження з виконання виконавчих документів про стягнення заборгованості по заробітній платі (45 виконавчих документів на загальну суму 2 251 525 грн. 38 коп.) та виконавче провадження №55902061 по виконанню наказу №915/1436/15 виданого13 листопада 2015 року Господарським судом Миколаївської області про стягнення з ДП «УРТІ» боргу у сумі 128 909 грн. 68 коп. на користь ДК «Укроборонпром».
06 березня 2018 року головним державним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, відповідно до якого описано та арештоване нежитлове приміщення цокольного поверху літ. «А-5» № 233, площею 31,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .
24 травня 2018 року державним виконавцем винесено постанову, якою призначено суб`єкта оціночної діяльності у виконавчому провадженні ПП «Ажіо», а 06 червня 2018 року, на виконання цієї постанови, директором ПП «Ажіо» затверджено висновок про вартість вищезазначеного нерухомого майна, загальна ринкова вартість якого визначена у 125 100 грн. Листом від 14 червня 2018 року за № 36336 Інгульський ВДВС повідомив, зокрема Фонд державного майна України, ДК «Укроборонпром», ДП «УРТІ» та інших стягувачів у зведеному виконавчому провадженні №55471378 про описане вище майно та його вартість, яка визначена експертом ПП «Ажіо».
27 червня 2018 року за № 41275 Інгульський ВДВС направив до Миколаївської філії ДП «Сетам» заявку на реалізацію арештованого майна з найменуванням стягувачів Фонд державного майна України, ДК «Укроборонпром», Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, ГУ ДФС у Миколаївській області, Інгульський районний центр зайнятості, Управління Держпраці у Миколаївській області, Інгульське об`єднане Управління Пенсійного Фонду України м. Миколаєва, та інших фізичних осіб, яким стягнуто заборгованість по заробітній платі.
04 липня 2018 на офіційному веб-сайті ДП «Сетам» розміщено оголошення про продаж вказаного нежитлового приміщення зі стартовою ціною 125 100,00 грн. (лот № 290199).
Згідно протоколу ДП «Сетам» № 347135 електронні торги відбулися 24 липня 2018 року та їх переможцем визнано фізичну особу ОСОБА_1
15 серпня 2008 року в.о. начальником Інгульського ВДВС затверджено акт про проведенні електронні торги від 15 серпня 2018 року за ціною продажу 125 100 грн.
31 серпня 2018 року кошти у сумі 118 845 грн. за придбане нежитлове приміщення перераховано на депозитний рахунок відділу від переможця.
Як слідує з акту про проведенні електронні торги право власності боржника на майно підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 28 липня 2006 року, видане виконавчим комітетом Миколаївської міської ради та зареєстроване в Комунальному підприємстві «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» 07 серпня 2006 року за реєстраційним номером 6463747, номер запису:1720 в книзі:14.
Відповідно до зазначеного Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, ксерокопія якого додана до позовної заяви, власником нежитлового об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 , є держава в особі Верховної Ради України в повному господарському віданні ДП «УРТІ». Згідно опису об`єкта, наведеного у свідоцтві про право власності, нежитловий об`єкт складається з двох основних будівель літ. «А-5» загальною площею 6288,0 кв.м, літ. «К-1», «КI-1», «КІІ-1», «КІІ-2», загальною площею 733,0 кв.м, службових будівель та споруд.
Згідно з п. 1.1 Статуту ДП «УРТІ» (у новій редакції), який є додатком до наказу генерального директора ДК «Укроборонпром» від 14 березня 2017 року № 97, ДП «УРТІ» є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності, та передане в управління ДК «Укроборонпром».
Як встановлено майно, яке є предметом цього спору, перебувало на праві господарського відання у ДП «УРТІ».
Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» визначено умови, порядок виконання рішення судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільно порядку.
Згідно пункту шостому частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено право державного виконавця у процесі здійснення виконавчого провадження накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, що необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.
Відповідно до статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
За змістом статті 1 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державного підприємства. Згідно зі статтею 2 цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов`язань боржника з перерахування фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Конституційний Суд України у пункту 3.3 рішення від 10 червня 2003 року у справі № 1-11/2003 за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» (справа про мораторій на примусову реалізацію майна) роз`яснив, що за змістом статті 2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» мораторій не поширюється на відчуження рухомого та іншого майна підприємств, що не забезпечує ведення їх виробничої діяльності, а також на продаж об`єктів нерухомого майна та інших засобів виробництва, що забезпечують виробничу діяльність підприємства-боржника у процедурі його санації (стаття 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
Апеляційний суд виходить із того, що згідно з частиною першою статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
У визначенні основних засобів слід керуватися положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 7 «Основні засоби» затвердженим наказом Міністерством фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92, яким визначено засади формування в бухгалтерському обліку підприємства інформації про основні засоби, необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції.
Фактичне використання чи невикористання цього майна у господарській діяльності підприємства в силу Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», на думку апеляційного суду, не має визначального значення.
Таким чином, дія мораторію не поширюється тільки на оборотні активи, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців із дати складення балансу.
З огляду на вид і склад нерухомого майна, яке було реалізоване з електронних торгів, посилання відповідача ОСОБА_1 на те, що спірне нерухоме майно не забезпечувало ведення виробничої діяльності боржника - ДП «УРТІ», як на підставу для незастосування мораторію, не відповідають вимогам закону.
Судом встановлено, що вартість реалізованого на електронних торгах майна становила 125 100 грн., з яких, відповідно до наданих суду апеляційної інстанції розпоряджень державного виконавця №55460823, 55460965, 55461275, 56460889, 55461024, 55460839, 55460935, 55461096, на погашення боргу по заробітній платі спрямовано 94637 грн. 72 коп. Решту коштів використано для сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Між тим, апеляційний суд враховує те, що на примусове задоволення об`єднаних вимог, що перебували на виконанні у зведеному виконавчому провадженні, поширювався мораторій згідно із Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна». За таких обставин, на думку колегії суддів, слід дійти висновку, що зведене виконавче провадження із включенням до нього виконавчих документів про стягнення боргів, які підпадають під дію мораторію, призвело до недотримання заборони на примусову реалізацію майна державного підприємства внаслідок чого неможливо розмежовувати у реалізованому майні частину, яка стосується задоволення вимог, що не підпадають під дію мораторію.
Отже, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що реалізація майна з електронних торгів відбулася з порушенням встановленого мораторію, а тому укладена за результатами торгів угода не відповідає вимогам закону.
У зв`язку з наведеним посилання Інгульського ВДВС та ОСОБА_1 на те, що торги відбулися згідно із законом та за встановленими правилами не заслуговують на увагу.
Посилання відповідачів на те, що дії державного виконавця щодо визначення складу майна, яке підлягало реалізації з електронних торгів, що безпосередньо формує суттєві умови угод купівлі-продажу, мають самостійний спосіб оскарження у порядку статті 447 ЦПК України не заслуговують на увагу, оскільки, на думку апеляційного суду, не усувають тієї обставини, що незаконні дії державного виконавця можуть бути одночасно і підставою недійсності укладеного на електронних торгах правочину у зв`язку із недодержанням в момент його вчинення вимог закону.
Враховуючи те, що відчуження майна з електронних торгів відноситься до угод з купівлі-продажу, відповідно до частин 1-3, 6 статті 203 ЦК України та частини першої статті 215 ЦК України така угода може визнаватися недійсною у судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення встановлених законом вимог.
Приписами статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Більш того, з 01 січня 2013 року набрав чинності Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яким встановлено інший порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства, який підлягав застосуванню, але не був застосований державним виконавцем, що вірно констатував суд першої інстанції та з таким висновком погоджується апеляційний суд.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи відповідача ОСОБА_1 та її представника про неможливість витребування майна від добросовісного набувача, є помилковими, оскільки застосування положень частини другої статті 388 ЦК України здійснюється за умови дотримання порядку, встановленого для виконання судових рішень, який у даному випадку був порушений.
Відповідно до частини 9 статті 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» від 21 вересня 2006 № 185-V (далі - Закон № 185) установлено, що нерухоме майно об`єктів державної власності, що не належать приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження.
Зазначені обмеження не поширюються на рішення органів управління господарських товариств, Фонду державного майна України або уповноважених органів управління про передачу об`єктів соціальної сфери, гуртожитків та об`єктів незавершеного капітального будівництва у комунальну власність (крім об`єктів соціальної сфери, гуртожитків та об`єктів незавершеного будівництва, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України) та на відчуження шляхом приватизації, а також на рішення державних підприємств, установ і організацій, господарських товариств, у статутному капіталі яких 100 відсотків акцій (часток) належать державі, про відчуження житла працівникам таких підприємств, установ, організацій та господарських товариств шляхом продажу, що здійснюється на виконання умов укладених колективних договорів без застосування конкурентних засад.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» затверджений перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, згідно з додатком 2, серед яких є 14308598 Український радіотехнічний інститут, 327007, м. Миколаїв, вул. Кірова (нині Троїцька), 238.
Оскаржуючи рішення в апеляційному порядку ОСОБА_1 посилалася на неправильне застосування судом першої інстанції Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», Закону України «Про управління об`єктами державної власності» та Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», щодо віднесення ДП «УРТІ» до підприємств, майно яких підлягало відчуженню, та правомірності дій державного виконавця щодо реалізації такого майна.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до норми частини дев`ятої статті 11 Закону України № 185-V нерухоме майно об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження. Зазначені обмеження не поширюються на рішення органів управління господарських товариств, Фонду державного майна України або уповноважених органів управління про передачу об`єктів соціальної сфери, гуртожитків та об`єктів незавершеного капітального будівництва до комунальної власності.
Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання (п.4.1 Статуту).
Відповідно до Додатку 2 до Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 07 липня 1999 року № 847-XIV (далі - Закон № 847), що був чинний у період виникнення спірних правовідносин - втрата чинності відбулася 20 жовтня 2019 року, до Переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації входило ДП «УРТІ».
Ураховуючи те, що ДП «УРТІ» у період вчинення оскаржуваних дій був об`єктом права державної власності, що не належить приватизації, і, відповідно до абзацу першому, частини дев`ятої, статті 11 Закону № 185 щодо нерухомого майна цього підприємства не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути відчуження такого майна.
При цьому колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 помилково вважала, що до позивача ДП «УРТІ» зазначена норма не розповсюджується, оскільки це підприємством відноситься до підприємств які не підлягають приватизації, але підлягають корпоратизації.
Колегія суддів звертає увагу на те, що, наявність можливості корпоратизації не виключає підприємство з категорії тих підприємств, що не підлягають приватизації. Можливість корпоратизації підприємства не змінює вимогу законодавства щодо заборони відчуження майна підприємств, які не підлягають приватизації (але підлягають корпоратизації).
Зазначене повністю спростовують доводи відповідача ОСОБА_1 , що норми Закону України «Про управління об`єктами державної власності» не містять жодних застережень щодо об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані.
За таких обставин колегія суддів вважає, що застосування судом першої інстанції норм Закону № 185 є достатнім для висновку про заборону відчуження майна, що було описано та передане державним виконавцем з метою реалізації.
Тобто, станом на час вчинення державним виконавцем дій щодо звернення стягнення на спірне нерухоме майно норма частини 9 статті 11 Закону № 185 без винятків забороняла відчуження майна ДП «УРТІ».
Отже, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо застосування вимог Закону № 185 та безпідставними посилання ОСОБА_1 про необхідність надання оцінки факту використання майна та факту наявності заборгованості зі сплати по заробітній платі, сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та недоплачені пільгові пенсії, як на підставу для виключення ДП «УРТІ» з об`єктів, на які розповсюджується Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна».
Не є підставою для скасування судового рішення та відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними результатів електронних торгів посилання відповідача ОСОБА_1 на те, що вона понесла витрати на ремонт придбаного нерухомого майна в сумі 25 632, 65 грн., оскільки не спростовують висновків суду про те, що укладена за результатами торгів угода не відповідала вимогам закону та позивач не позбавлена права заявити вимоги про стягнення понесених нею витрат.
Надаючи оцінку правомірності та наявності підстав для представництва інтересів держави в особі ДК «Укроборонпром» та ДП «УРТІ» з даною заявою та у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та визначення правового статусу сторін у даній справі, апеляційний суд зазначає наступне.
Заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону звернувся з заявою до суду в інтересах держави, уповноваженим органом якого є ДК «Укроборонпром», ДП «УРТІ».
Відповідно до статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює:
1) підтримання публічного обвинувачення в суді;
2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;
3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Закон України «Про прокуратуру» визначає повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій, в тому числі, стаття 23 Закону встановлює підстави представництва інтересів громадянина або держави в суді.
Так, частинами 3, 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції чинній на час звернення прокурора до суду з даним позовом) передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора України або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Статтями 4, 56 ЦПК України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
З метою підвищення ефективності функціонування державних підприємств, які провадять господарську діяльність у сфері розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової і спеціальної техніки та боєприпасів і беруть участь у військово-технічному співробітництві з іноземними державами Кабінет Міністрів України постановою від 29 грудня 2010 року за № 1221 утворив Державний концерн «Укроборонпром» з включенням до його складу державних підприємств згідно з додатком до цієї постанови.
Законом України «Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі», прийнятим 16 червня 2011 року та який набрав чинності із дня опублікування 09 липня 2011 року визначено особливості та правові основи управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі.
Відповідно до статті 2 цього Закону до об`єктів управління державної власності в оборонно-промисловому комплексі належать: майно державних підприємств оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенних підприємств, які входять до складу ДК «Укроборонпром».
Статтею 3 Закону України «Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» встановлено, що суб`єктами управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі є: Кабінет Міністрів України та ДК «Укроборонпром».
Відповідно до статті 4 цього ж Закону ДК «Укроборонпром» є уповноваженим суб`єктом господарювання з управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі. До складу Концерну входять державні підприємства оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенні підприємства (далі - учасники Концерну), на основі фінансової залежності від одного або групи учасників Концерну, який виконує функції із забезпечення науково-технічного і виробничого розвитку, а також провадить інвестиційну, фінансову, зовнішньоекономічну та інші види діяльності.
Концерн діє на підставі цього Закону та Статуту, який затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Наглядової ради Концерну.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 року за № 993 затверджено Статут ДК «Укроборонпром». В додатку до статуту також затверджено Перелік державних підприємств - учасників ДК «Укроборонпром».
Відповідно до пункту 1 Статуту ДК «Укроборонпром» встановлено, що ДК «Укроборонпром» є державним господарським об`єднанням, утвореним відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №1221 «Про утворення ДК «Укроборонпром». Функції з управління Концерном та контроль за його діяльністю здійснює Кабінет Міністрів України.
Права та обов`язки Концерну в процесі управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі, яке здійснює Концерн, передбачені статтею 7 Закону України «Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі».
Поряд із зазначеними повноваженнями, визначеними Законом України «Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі», ДК «Укроборонпром» наділений статутними повноваженнями.
Пунктом 17 Статуту Концерну визначений перелік основних (однак не вичерпних) предметів діяльності Концерну відповідно до покладених на нього завдань.
В силу зазначеного, ДК «Укроборонпром» може як самостійно здійснювати господарську діяльність, так і залучати до статутної діяльності інших учасників Концерну для виготовлення продукції. Одночасно ДК «Укроборонпром» може здійснювати управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі.
Саме ці повноваження є делегованими повноваженнями держави у сфері ефективного управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі.
Здійснюючи повноваження з управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі, ДК «Укроборонпром» є суб`єктом Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 травня 2016 року, введеного в дію Указом Президента України від 02 серпня 2016 року № 323/2016 «Про заходи з розвитку оборонно-промислового комплексу України».
За цих обставин, враховуючи наявність делегованих державою повноважень у сфері управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що інтереси Держави Україна полягають у розвитку оборонно-промислового комплексу України, одним із спеціальних суб`єктів якого є ДК «Укроборонпром», до компетенції якого віднесені повноваження, визначені у Законі України «Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі».
Судом встановлено, що пред`явлення зазначеного позову прокурором в інтересах держави в особі ДК «Укроборонпром» та ДП «УРТІ» викликано саме захистом інтересів держави у суді, оскільки ДК «Укроборонпром» як уповноваженим органом з управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі та ДП «УРТІ» не вжито заходів щодо оскарження у суді результатів аукціону, визнання недійсним, укладеного на його підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24 липня 2018 року та повернення майна у державну власність до часу звернення з даною заявою.
Таким чином, районним судом вірно враховано, що ДК «Укроборонпром» є одним із спеціальних суб`єктів делегованих Законом України «Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі» владних повноважень.
В зв`язку з викладеним, суд першої інстанції, надаючи вірну оцінку наявності підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в особі ДК «Укроборонпром», ДП «УРТІ» та визначення правового статусу сторін, вірно застосував норми процесуального права та не залишив позовну заяву без розгляду на підставі пункту 4 частини четвертої статті 185 ЦПК України.
Інші доводи апеляційних скарг не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не є підставою для його скасування, оскільки, на думку колегії суддів, є наслідком власного суб`єктивного тлумачення норм чинного законодавства та зводяться до незгоди відповідачів з висновками суду, з його оцінкою.
Аналіз змісту доводів апеляційних скарг дає підстави для висновку, що судове рішення не оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання за ДП «УРТІ» права власності на спірне нежитлове приміщення, а тому в апеляційному порядку не переглядається.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, з огляду на доводи апеляційних скарг, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, визнав недійсними результати електронних торгів з продажу нерухомого майна.
За таких обставин, відповідно до статті 375 ЦПК України відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду, а тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційні скарги Інгульського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадку та з підстав, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуючий Н.В. Самчишина
Судді: П.П. Лисенко
Т.В. Серебрякова
Повний текст судового рішення складений 15 грудня 2020 року.
