Постанова
Іменем України
10 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 867/1398/19
провадження № 51-3353км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
захисників адвокатів ОСОБА_7 і ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 21 січня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі ЄРДР) за №12018040380000531, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 335 Кримінального кодексу України (далі КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 21 січня 2020 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 335 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим в ухиленні від призову на строкову військову службу.
Так, ОСОБА_6 , перебуваючи на обліку призовників ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з оголошеннямУказу Президента України від 15 лютого 2018 року №33/2018 «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової служби, строки проведення чергових призовів та чергові призови громадян України на строкову військову службу у 2018 році»пройшов медичний огляд при ІНФОРМАЦІЯ_3 і був визнаний головою медичної комісії придатним до військової служби.
4 жовтня 2018 року ОСОБА_6 отримав під розпис повістку, згідно з якою станом на 10 жовтня 2018 року він був зобов`язаний з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_2 , для відправлення на обласний збірний пункт у м. Дніпро. Однак, будучи належним чином повідомленим у встановленому законом порядку про наслідки неявки за викликом, з метою ухилення від призову на строкову військову службу без поважних причин, діючи умисно і усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, ОСОБА_6 усупереч вимогам ст. 65 Конституції України,Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232-XII),Указу Президента України від 15 лютого 2018 року № 33/2018 «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової служби, строки проведення чергових призовів та чергові призови громадян України на строкову військову службу у 2018 році» не прибув у визначений час до військового комісаріату і не повідомив про причини неприбуття.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2020 року вирок щодо ОСОБА_6 змінено. З мотивувальної частини вироку виключено посилання суду як на докази на витяг з кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12018040380000531 від 16 жовтня 2018 року, та рапорт помічника чергового начальнику Першотравенського ВП Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області. У решті вирок залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги та узгоджені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати вирок Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 21 січня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2020 року щодо нього і закрити кримінальне провадженняна підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Вважає, що оскільки він навчався у вищому духовному навчальному закладі з денною формою навчання, то згідно з абз. 4 ч. 8 ст. 17 Закону № 2232-XII мав право на відстрочку від призову на строкову військову службу, а отже не був суб`єктом інкримінованого йому злочину. Стверджує, що обвинувачення у вчиненні ним злочину, передбаченого ст. 335 КК, ґрунтується на припущеннях, досудове розслідування і судовий розгляд проведено однобічно, неповно, з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що в основу обвинувального вироку суд поклав неправдиві дані, а ті докази, які свідчать про його невинуватість, до уваги не взяв. Зокрема, як на доказ його винуватості суд послався на підроблені документи розписки з його підписом про ознайомлення з повістками про виклик на збірний пункт до військкомату. Водночас жодних повісток він не отримував і розписок не писав, а отже не міг ухилятися від призову на військову службу.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції) підтримав свою касаційну скаргу, просив її задовольнити, скасувати судові рішення щодо нього та закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Захисники адвокати ОСОБА_7 і ОСОБА_8 підтримали касаційну скаргу свого підзахисного, просили задовольнити її, скасувавши вирок Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 21 січня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2020 року щодо ОСОБА_6 і закривши кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 335 КК.
Прокурор ОСОБА_5 просив залишити касаційну скаргу засудженого без задоволення, а вирок та ухвалу щодо ОСОБА_6 без зміни.
Мотиви суду
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1цієї статтісуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не буловстановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зіст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно зі ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито.
Відповідно до ст. 413 КПКнеправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є:
1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;
2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;
3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;
4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост. 94цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
У мотивувальній частині обвинувального вироку відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК мають бути зазначені: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Ухвала апеляційного суду це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку. Отже, ухвала апеляційного суду має відповідати вимогам ст. 370 КПК.
Крім того, згідно з вимогами ст. 419 КПК в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, мають бути проаналізовані всі доводи апеляції, на кожен з яких надано вичерпну відповідь, та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Наведених вимог закону суди першої та апеляційної інстанцій не дотрималися.
ОСОБА_6 було пред`явлено обвинувачення в ухиленні від призову на строкову військову службу.
У суді ОСОБА_6 заперечував наявність складу кримінального правопорушення у своїх діях, наводив доводи про те, що він не є суб`єктом злочину, передбаченого ст. 335 КК. На підтвердження своїх доводів засуджений посилався на спеціальне законодавство, яким регулюється діяльність духовних навчальних закладів.
Визнаючи ОСОБА_6 винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, суд вказав, що суб`єкт злочину, передбаченого ст. 335 КК, спеціальний. Відповідно до Закону № 2232-ХІІ суб`єктами ухилення від призову на строкову військову службу можуть бути тільки придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу. За змістом ст. 17 вказаного Закону відстрочка від призову на строкову військову службу для здобуття освіти на весь період навчання надається громадянам призовного віку, які навчаються у середніх або вищих навчальних закладах. Статтею 24 Закону України від 1 липня 2014 року № 1556-VII «Про вищу освіту» (далі Закон № 1556-VII) передбачено обов`язкове ліцензування освітньої діяльності. Оскільки Євангельська теологічна семінарія не проходила процедуру ліцензування, тому навчання в цьому духовному навчальному закладі не дає права на відстрочку від призову на строкову військову службу.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції.
Як видно з матеріалів провадження, ОСОБА_6 у 2018 році вступив до Євангельської теологічної семінарії християн віри євангельської і на час вчинення інкримінованого йому діяння навчався на І курсі денного відділення на базі Релігійної організації «Релігійна громада Християнська церква «Нове покоління» у м. Першотравенську (т. 1, а. с. 125).
При цьому суд не врахував, що духовний навчальний центр не є освітнім закладом, а є релігійною організацією і його діяльність регулюється не Законом № 1556-VII, а спеціальним законом Законом України від 23 квітня 1991 року № 987-XII «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі Закон № 987-XII).
Згідно зі ст. 6 Закону № 987-XII державна система освіти в Україні відокремлена від церкви (релігійних організацій), має світський характер. Релігійні організації мають право відповідно до своїх внутрішніх настанов створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, а також проводити навчання в інших формах, використовуючи для цього приміщення, що їм належать або надаються у користування.
За змістом ст. 7 цього Закону духовні навчальні заклади є релігійними організаціями.
Статтею 11 Закону № 987-XII передбачено, що духовні навчальні заклади діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації (ст. 13 Закону № 987-XII).
Відповідно до ч. 2 ст. 14 вказаного Закону релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії.
Положенням про Міністерство культури України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року № 495, визначено, що Міністерство культури України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері релігії.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, статут Релігійної організації «Теологічна семінарія християн віри євангельської» (далі Статут) зареєстровано наказом Першого заступника Міністра культури України № 57 від 27 січня 2017 року (т. 1, а. с. 116122).
Згідно з п. 1.1. Статуту Релігійна організація «Теологічна семінарія християн віри євангельської» є вищим духовним навчальним закладом, створеним Всеукраїнським Союзом ОСОБА_9 з метою підготовки висококваліфікованих духовних працівників, викладачів і вчених-теологів для національних ОСОБА_10 , що входять до складу Міжнародної Асамблеї Християн Віри Євангельської.
Частиною 8 ст. 17 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що відстрочка від призову на строкову військову службу для здобуття освіти на весь період навчання надається громадянам призовного віку, які навчаються у закладах середньої або вищої духовної освіти з денною формою навчання.
Відповідно до ст. 11 Закону № 987-XII громадяни, які навчаються у вищих і середніх духовних навчальних закладах, користуються правами і пільгами щодо відстрочення проходження військової служби.
Таким чином, суд першої інстанції усупереч вимогам ст. 374 КПК не навів мотивів неврахування окремих доказів, наданих стороною захисту на підтвердження невинуватості ОСОБА_6 , і витлумачив закон у спосіб, який не відповідає його точному змісту.
В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_6 серед іншого також наводив доводи про те, що він не є суб`єктом злочину, передбаченого ст. 335 КК, посилався на спеціальне законодавство, яким регулюється діяльність духовних навчальних закладів, стверджував, що суд першої інстанції не взяв до уваги доказів сторони захисту і при цьому не навів мотивів їхнього неврахування.
Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу засудженого без задоволення, перерахував всі ті докази, на які послався суд першої інстанції, проте не проаналізував всіх доводів апеляції, не надав вичерпної відповіді на них і не зазначив в ухвалі підстав, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, чим допустив істотне порушення, яке перешкодило ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення.
Відповідно, ухвалу апеляційного суду постановлено з порушенням вимог статей 370, 419 КПК.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
Під час нового розгляду суду необхідно врахувати наведене, належним чином дослідити всі докази у справі, перевірити, з якого часу зареєстрований духовний навчальний заклад, в якому навчався ОСОБА_6 , та чи мав останній право, передбачене ст. 17 Закону № 2232-XII, на відстрочку від призову на строкову військову службу, і залежно від установленого прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Крім того, з матеріалів справи видно, що в порядку виконання вироку Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 21 січня 2020 року 27 липня 2020 року ОСОБА_6 було поміщено до державної установи «Широківський виправний центр (№ 75)» для відбування покарання у виді обмеження волі.
Оскільки судові рішення щодо ОСОБА_6 скасовано, підстав для його перебування у виправному центрі немає.
Тому ОСОБА_6 підлягає звільненню з державної установи «Широківський виправний центр (№ 75)».
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 21 січня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2020 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Звільнити обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з державної установи «Широківський виправний центр (№ 75)».
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
