ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/2040/20

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Кравець В.М.

За участю представників сторін:

Від позивача: Глазов О.В. на підставі ордеру;

Від відповідача: Пустовойтов Д.М. на підставі ордеру;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом державного підприємства "Дослідне господарство імені О.В. Суворова" Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова" до малого приватного підприємства фірми "Ерідон" про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова" (далі по тексту - ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова") звернулось до господарського суду із позовною заявою до малого приватного підприємства фірми „Ерідон" (далі по тексту - ПП „Ерідон") про визнання недійсним договору поставки №183/17/24 від 26.10.2016р., укладеного між позивачем та відповідачем, зі всіма додатками на загальну суму 6 694 785,28 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем наголошено, що договір поставки №183/17/24 від 26.10.2016р. був підписаний від імені ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" особою, яка не мала права на його підписання. Крім того, посилаючись на приписи ст. 73-2 Господарського кодексу України, позивачем також було вказано, що спірний договір мав бути погоджений органом, до сфери управління якого належить ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова", оскільки сума договору перевищує 10% вартості активів підприємства за даними останньої річної звітності.

ПП „Ерідон" повністю заперечувало проти задоволення заявлених позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Так, відповідачем було наголошено, що договір поставки №183/17/24 фактично був підписаний сторонами у 2017р. після призначення ОСОБА_2 на посаду директора, визначена сторонами дата договору - 26.10.2016р. є помилковою, що, в тому числі, підтверджується фактом підписання сторонами першого із додатків до договору 16.03.2017р. Посилаючись на виконання договору поставки, прийняття позивачем товару за договором, а також на реалізацію останнім права на отримання податкового кредиту, ПП „Ерідон" було вказано про наявність обставин, які свідчать про наступне схвалення правочину позивачем. ПП „Ерідон" вказано, що статутом ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" не передбачено необхідності погодження значних правочинів, а, отже, доводи позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів ст. 73-2 Господарського кодексу України є необґрунтованими; відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань будь-якої інформації про обмеження повноважень директора ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" на дату укладення договору не містили. Посилаючись на недоведеність позивачем факту порушення його прав в результаті укладання договору поставки №183/17/24 від 26.10.2016р., ПП „Ерідон" було наголошено про наявність підстав для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.

Крім того, ПП „Ерідон" у поданому до суду відзиві на позовну заяву було зроблено заяву про застосування інституту позовної давності до заявлених ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" позовних вимог про визнання договору недійсним.

02.10.2020р. до господарського суду від ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд визнати недійсним договір поставки №183/17/24 від 26.10.2016р., укладений між позивачем та відповідачем, на загальну суму 6 694 785,28 грн. Вказана заява була прийнята судом до розгляду як остаточна редакція позовних вимог.

16.11.2020р. ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" звернулось до суду із заявою про поновлення пропущеного строку позовної давності для звернення до суду із даними позовними вимогами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

З балансу (звіту про фінансовий стан) ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" вбачається, що станом на 01.01.2016р. розмір активів підприємства складав 31 951,10 грн.; станом на 30.09.2016р. розмір активів підприємства складав 34 554,00 грн.

26.10.2016р. між ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" (Покупець) в особі директора ОСОБА_2, який діє на підставі Статуту, та ПП „Ерідон" (Постачальник), в особі представника ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності №02/01-41 від 02.01.2017р., було укладено договір поставки №183/17/24, відповідно до п. п. 1.1, 1.2 якого в порядку та на умовах цього договору Постачальник зобов`язується поставити Покупцю продукцію виробничо-технічного призначення, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити вартість такого товару. Найменування, асортимент та кількість товару, який підлягає поставці за цим договором, зазначаються в додатках, які є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 2.3, 3.2 договору поставки №183/17/24 від 26.10.2016р. загальна вартість товару, що постачається за цим договором (ціна договору), визначається додатками та видатковими накладними, з врахуванням пункту 3.2. договору. У випадку розбіжності даних у додатках та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту, ціни товару, перевагу має видаткова накладна. Сторони погодили, що визначення ціни та загальної вартості товару, що підлягає оплаті Покупцем, здійснюється в національній валюті України, виходячи із курсу продажу долару США або Євро до гривні, встановленому на Міжбанківській валютній біржі на момент закриття торгів у день, що передує даті оплати товару.

Відповідно до п. 3.3 договору поставки №183/17/24 від 26.10.2016р. оплата товару, який постачається на умовах попередньої оплати, здійснюється Покупцем на підставі рахунку на оплату, сформованого Постачальником, з врахуванням умов пунктів 3.1. та 3.2. договору. Термін дії рахунку на оплату складає 3 (три) банківських дні, включаючи дату його оформлення, якщо інше не буде погоджено сторонами. В разі порушення строків оплати, визначених рахунком на оплату, зарахування платежів здійснюється Постачальником, виходячи з курсу Міжбанку, встановленого на момент надходження грошових коштів на банківський рахунок Постачальника. Оплата товару, що постачається на умовах відстрочення оплати чи з використанням вексельного способу розрахунків, здійснюється Покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2 та 3.5 цього договору.

Згідно з п. 5.3 договору поставки №183/17/24 від 26.10.2016р. перехід права власності на товар від Постачальника до Покупця, а також приймання товару по кількості та якості, здійснюється в момент передачі товару за видатковою накладною. Датою передачі товару є дата оформлення видаткової накладної, яка підписується представником Покупця. Підпис представника Покупця у видатковій накладній може бути завірений відтиском печатки покупця та свідчить про отримання товару Покупцем: по кількості - відповідно до кількості (одиниць виміру), вказаної у видатковій накладній; по якості - відповідно до показників та характеристик, зазначених у документах про якість та походження товару.

Відповідно до п. 9.2 договору поставки №183/17/24 від 26.10.2016р. договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2017р., а в частині проведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Відповідно до п. п. 1.1, 1.5 Статуту ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова", (далі - Статут) ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" (далі - Підприємство) засноване на основі державної власності, перебуває у віданні Національної академії аграрних наук України (далі - Академія), як органу управління державним майном. Підприємство безпосередньо підпорядковане Національному науковому центру „Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є Таїрова" (далі - Наукова установа).

Згідно з п. 2.1 Статуту Підприємство створено з метою організаційно-господарського забезпечення Науковій установі умов для своєчасного та високоякісного проведення наукових досліджень та їх апробації, виробництва оригінального елітного та репродукційного насіння сільськогосподарських культур і саджанців, виробництво, переробка і організація оптової та роздрібної торгівлі продукцією сільськогосподарського виробництва, надання послуг підприємствам, організаціям і населенню, створення нових засобів захисту рослин і тварин, штамів мікроорганізмів, вирощування племінного молодняку тварин і птиці, проектування і виготовлення дослідних і макетних зразків нової техніки, тощо.

Положеннями п. п. 3.1, 3.3 Статуту передбачено, що Підприємство є державним комерційним унітарним підприємством, що діє на основі державної форми власності, як самостійний суб`єкт господарювання. Статут Підприємства затверджується президентом Академії після погодження Статуту з Науковою установою, якій безпосередньо підпорядковується Підприємство.

Відповідно до п. 3.10 Статуту у відповідності з чинним законодавством і в межах цього Статуту Підприємство з урахуванням завдань Наукової установи, якій воно підпорядковане, самостійно вирішує питання своєї господарської діяльності, в тому числі визначає структуру управління, розробляє штатний розпис, вступає в договірні відносини з іншими установами, підприємствами та організаціями, набуваючи майнові права і відповідні обов`язки, може бути позивачем та відповідачем в судах. Господарське зобов`язання Підприємства, щодо вчинення якого є заінтересованість, виноситься на розгляд Академії для надання згоди на його вчинення, якщо балансова вартість майна або послуг чи сума коштів, що підлягають наданню, відчуженню, отриманню або передачі відповідно до господарського зобов`язання перевищує 10 відсотків вартості активів, за даними останньої річної фінансової звітності Підприємства.

Згідно з п. п. 7.1, 7.2 Статуту управління Підприємством здійснюється відповідно до цього Статуту. Управління Підприємством здійснюється його директором, який підзвітний Академії.

Відповідно до п. п. 7.5, 7.6 Статуту директор Підприємства призначається на посаду на конкурсній основі та звільняється з неї директором Наукової установи після погодження з президентом Академії відповідно до її Статуту. Директор, діючи від імені Підприємства та в його інтересах, відповідно до законодавства та в межах цього Статуту і контракту, самостійно вирішує питання діяльності Підприємства, за винятком тих, що віднесені до компетенції Наукової установи, Академії і трудового колективу Підприємства, зокрема, укладає господарські договори видає довіреності іншим особам, відкриває рахунки в установах банків та реєстраційні рахунки - у відділеннях Державного казначейства.

Згідно з п. 7.8 Статуту директор звітує про фінансово-господарську діяльність Підприємства перед Науковою установою та Академією в установлені терміни.

Статут ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" був погоджений директором Підприємства - ОСОБА_1, а також директором Національного наукового центру „Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є Таїрова" - ОСОБА_5.

07.02.2017р. Національним науковим центром „Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є Таїрова" було прийнято наказ №12-к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" з 07.02.2020р. за угодою сторін.

27.02.2017р. Національним науковим центром „Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є Таїрова" було прийнято розпорядження №2 про призначення з 08.02.2017р. Ботева І.Д., заступника директора підприємства, виконуючим обов`язки директора ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова".

14.03.2017р. Національним науковим центром „Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є Таїрова" було прийнято розпорядження №4 про призначення ОСОБА_2 на посаду виконуючого обов`язки директора ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" з 15.03.2017р. до моменту погодження з Національною академією аграрних наук України призначення ОСОБА_2 на посаду директора за результатами конкурсу.

18.04.2017р. Національним науковим центром „Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є Таїрова" було прийнято наказ №25-к про призначення ОСОБА_2 на посаду директора ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" з 18.04.2017р. по 17.04.2018р. за результатами конкурсу.

З матеріалів справи вбачається, що між ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" в особі директора ОСОБА_2, який діяв на підставі Статуту, та ПП „Ерідон" було укладено наступні додатки до договору поставки №183/17/24 від 26.10.2016р.:

- додаток №183/17/24/1-ЗЗР від 16.03.2017р. на поставку товару, загальною вартістю 12 921,60 грн.;

- додаток №183/17/24-2-МД/П від 16.03.2017р. на поставку товару, загальною вартістю 8 496,00 грн.;

- додаток №183/17-24/3-ЗЗр від 30.03.2017р. на поставку товару, загальною вартістю 6 829,20 грн.;

- додаток №183/17/24/22-ЗЗр від 26.07.2017р. на поставку товару, загальною вартістю 106 006,08 грн.

На підтвердження факту поставки ПП „Ерідон" товару на умовах договору поставки №183/17/24 від 26.10.2016р. сторонами по справі було надано суду видаткові накладні / т. 1, а. с. 48-58; 129-132,134-168/, а також товарно-транспортні накладні /т. 2, а. с. 115-121, 174-181/. Крім того, ПП „Ерідон" на підтвердження факту реальності вказаних господарських операцій також було надано податкові накладні.

Відповідно до наданої ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" картки по рахунку 361 за 2017р. загальна суму поставленого за договором №183/17/24 від 26.10.2016р. товару протягом періоду з 24.03.2017р. по 17.11.2017р., а також загальна сума здійснених позивачем оплат складає 6 694 785,28 грн.

16.04.2018р. Національним науковим центром „Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є Таїрова" було прийнято наказ „27-к про звільнення ОСОБА_2 з посади директора ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" з 17.04.2018р. у зв`язку із закінченням терміну дії контракту.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №23638600 від 22.05.2018р. вбачається, що станом на 22.05.2018р. директором ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" виступав ОСОБА_2 , який був призначений на посаду з 15.03.2017р.

29.03.2019р. комісією за участю представників Національної академії аграрних наук України за результатом перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" за 2017-2018 рр. було складено відповідний акт, з якого вбачається, що в ході проведення перевірки моніторингу цін засобів захисту рослин завищення цін з боку ПП „Ерідон" не встановлено.

Відповідно до відомостей з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань ОСОБА_6, як директором ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова", було 19.02.2020р. подано до чергової частини заяву про наявність у діях колишніх посадових осіб факту зловживання службовим становищем.

Листом №10.2-03/190 від 08.05.2020р. Національною академією аграрних наук України у відповідь на адвокатські запити Глазова О.В., як представника позивача, було повідомлено, що Академія рішення про погодження договорів поставки засобів захисту рослин №183/17/24 від 26.10.2016р. та №183/18/51 від 09.02.2018р. з усіма додатковими угодами, які були укладені між ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" та ПП „Ерідон", не приймала.

27.08.2020р. - 28.08.2020р. Національною академією аграрних наук України було складено акт проведення перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова", з якого вбачається, що договір поставки №183/17/24 від 26.10.2016р. був укладений із перевищенням максимальної вартості значного зобов`язання.

Відповідно до заяви свідка, посвідченої 15.09.2020р. приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Одеської області Агбун М.І., ОСОБА_2 було повідомлено господарському суду наступні обставини. Свідок працював на посаді директора ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" протягом періоду з 15.03.2017р. по 30.10.2019р. Так, укладення та підписання договору №183/17/24 від 26.10.2016 відбулось 16.03.2017р. разом з додатками до нього, однак через те, що договір був розроблений ПП „Ерідон" заздалегідь згідно із заявками відповідача на відвантаження продукції восени 2016 року, в ньому помилково була вказана неправильна дата підписання, на що свідок не звернув уваги. Крім того, ОСОБА_2 було повідомлено суду, що Національна академія аграрних наук України була обізнана про укладення договору поставки, що підтверджується, зокрема, актом перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" за 2017р.- 2018р. від 29.03.2019р., в якому було проведено моніторинг цін на засоби захисту рослин, встановлених ПП „Ерідон", завищення яких встановлено не було.

Відповідно до заяви свідка, посвідченої 21.09.2020р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранскою А.М., ОСОБА_3 було повідомлено господарському суду наступні обставини. Свідок з 26.10.2016р. по теперішній час працює на посаді директора регіонального підрозділу ПП „Ерідон"; ПП „Ерідон" та ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" уклали договір поставки № 183/17/24, в якому вказали дату підписання - 26.10.2016р. Проте фактично підписання договору № 183/17/24 від 26.10.2016р. відбулось 16.03.2017р. разом з додатками до договору, однак через те, що договір був автоматично сформований в програмному забезпеченні відповідача згідно із заявками відповідача на відвантаження продукції в жовтні 2016 році, сторони помилково не здійснили виправлення дати договору при його підписанні.

Відповідно до заяви свідка, посвідченої 29.09.2020р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Руденко Г.О, ОСОБА_1 було повідомлено господарському суду, що станом на дату підписання договору поставки №183/17/24 від 26.10.2016р., він виступав директором ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова", будь-які повноваження на підписання договору від імені позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 надані не були.

Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до ПП „Ерідон" про визнання договору недійсним, позивачем було наголошено про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з невідповідністю угоди вимогам чинного законодавства. При цьому, у поданій до суду заяві про поновлення пропущеного строку позовної давності позивачем було наголошено про відсутність у юридичної особи об`єктивної можливості для звернення до суду із даним позовом, оскільки управління діяльністю ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" здійснював ОСОБА_2 , яким було підписано спірну угоду та яким заходів для звернення до суду із відповідним позовом вжито не було. При цьому, позивачем також було наголошено, що про порушення свого права позивач фактично дізнався у 2019р. після звільнення ОСОБА_2 із посади директора ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова".

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 по справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" господарський суд, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Враховуючи наведені ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" доводи для визнання оспорюваного договору поставки недійсним, зокрема, у зв`язку з його підписанням особою, яка не мала права на його підписання, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Разом з тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

Відповідно до ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що, з огляду на приписи статті 237 ЦК України, утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Господарським судом під час вирішення даного спору було встановлено, що 26.10.2016р. між ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" в особі директора ОСОБА_2 , який діяв на підставі Статуту, та ПП „Ерідон" в особі представника ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності №02/01-41 від 02.01.2017р., було укладено договір поставки №183/17/24. При цьому, у поданих до суду заявах свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було повідомлено суду, що насправді договір був укладений 16.03.2017р., тобто після призначення ОСОБА_2 на посаду директора ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова"; дата підписання договору була встановлена сторонами помилково, оскільки договір був розроблений ПП „Ерідон" заздалегідь згідно із заявками позивача на відвантаження продукції восени 2016р.

Господарським судом критично оцінюються викладені у заявах свідків посилання про розроблення договору заздалегідь згідно із заявками позивача на відвантаження продукції восени 2016р., оскільки будь-яких доказів на підтвердження звернення ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" із заявками на відвантаження товару ПП „Ерідон" господарському суду надано не було. Наведене, з урахуванням відсутності в матеріалах справи довіреності №02/01-41 від 02.01.2017р., виданої ОСОБА_3 , дозволяє суду дійти висновку, що договір поставки №183/17/24 був підписаний сторонами 26.10.2016р., тобто до моменту призначення ОСОБА_2 на посаду директора ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова".

14.03.2017р. Національним науковим центром „Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є Таїрова" було прийнято розпорядження №4 про призначення ОСОБА_2 на посаду виконуючого обов`язки директора ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" з 15.03.2017р.

При цьому, після призначення ОСОБА_2 на посаду виконуючого обов`язки директора ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" між сторонами по справі було укладено додатки до договору №183/17/24 від 26.10.2016р. Крім того, фактично поставка товару за договором також мала місце після призначення ОСОБА_2 на посаду виконуючого обов`язки директора ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова", а в подальшому - на посаду директора підприємства.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Настання передбачених ст. 241 ЦК України наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Виходячи з положень статті 241 ЦК України господарський суд доходить висновку, що для встановлення обставин щодо наступного схвалення правочину особою через її представника, в тому числі керівника, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії. Таким чином, схвалення правочину не може бути вчинено представником, яким безпосередньо і було вчинено правочин з перевищенням повноважень, без надання йому відповідного права уповноваженим органом товариства. Позиція господарського суду із даного питання відповідає висновкам, які наведені у постанові Верховного Суду від 07.10.2020р. №911/604/19.

З викладених обставин судом відхиляються доводи ПП „Ерідон" про наступне схвалення правочину з боку ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова", у зв`язку із виконанням договору сторонами, його оплатою та реалізацією позивачем права на отримання податкового кредиту, оскільки вказані дії були вчиненні особою, яка не була уповноважена на укладення договору.

Відповідно до п. п. 1.1, 1.5 Статуту ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" засноване на основі державної власності, перебуває у віданні Національної академії аграрних наук України, як органу управління державним майном. Підприємство безпосередньо підпорядковане Національному науковому центру „Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є Таїрова".

Положеннями п. 3.1 Статуту передбачено, що ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" є державним комерційним унітарним підприємством, що діє на основі державної форми власності, як самостійний суб`єкт господарювання.

Згідно з ч. ч. 1-4, 9 ст. 73 Господарського кодексу України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова "державне підприємство". Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.

Відповідно до ст. 73-2 Господарського кодексу України значним господарським зобов`язанням державного унітарного підприємства визнається господарське зобов`язання, що вчиняється державним унітарним підприємством, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг, що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності. Статутом державного унітарного підприємства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення господарського зобов`язання до значного господарського зобов`язання. Значне господарське зобов`язання підлягає погодженню наглядовою радою державного унітарного підприємства або, у випадках, передбачених законом, органом, до сфери управління якого відноситься державне унітарне підприємство, в порядку, передбаченому цією статтею. Рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов`язання, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності, приймається наглядовою радою (у разі її утворення) або органом, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство. Рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов`язання, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є його предметом, становить більше 25 відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності, приймається органом, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство. Забороняється ділити предмет господарського зобов`язання з метою ухилення від передбаченого цією статтею порядку прийняття рішень про вчинення значного господарського зобов`язання. Значне господарське зобов`язання, вчинене з порушенням порядку, передбаченого частинами першою - четвертою цієї статті, може бути визнане судом недійсним за позовом державного унітарного підприємства або органу, до сфери управління якого належить дер

Враховуючи вимоги вищевикладених приписів господарського законодавства, господарський суд доходить висновку, що під час вирішення питання наступного схвалення ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" договору поставки №183/17/24 від 26.10.2016р. в обов`язковому порядку необхідно дослідити питання погодження вказаного господарського зобов`язання з боку Національної академії аграрних наук України, оскільки вартість товару, що була поставлена за цим договором становила 6 694 785,28 грн., тобто становила більше 25 відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності на момент укладання договору.

Листом №10.2-03/190 від 08.05.2020р. Національною академією аграрних наук України у відповідь на адвокатські запити Глазова О.В було повідомлено, що Академія рішення про погодження договорів поставки засобів захисту рослин №183/17/24 від 26.10.2016р. та №183/18/51 від 09.02.2018р. з усіма додатковими угодами, які були укладені між ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" та ПП „Ерідон", не приймала.

Приймаючи до уваги вимоги ч. 4 ст. 73-2 Господарського кодексу України, згідно якої забороняється ділити предмет господарського зобов`язання з метою ухилення від передбаченого цією статтею порядку прийняття рішень про вчинення значного господарського зобов`язання, господарський суд доходить висновку, що незважаючи на відсутність в укладеному між сторонами договорі поставки №183/17/24 від 26.10.2016р. загальної суми товару, вказаний договір мав бути погоджений Національною академією аграрних наук України. Так, фактично в результаті укладання додатків до договору та поставки товару згідно видаткових накладних ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" та ПП „Ерідон" на загальну суму 6 694 785,28 грн. сторони намагались уникнути необхідності погодження договору з боку уповноваженого органу.

Підсумовуючи вищевикладені приписи чинного законодавства, господарський суд доходить висновку про укладення між ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" та ПП „Ерідон" договору поставки №183/17/24 від 26.10.2016р. із порушенням вимог ст. 73-2 Господарського кодексу України, що є підставою для визнання спірного договору недійсним.

Господарським судом відхиляються доводи ПП „Ерідон" про відсутність у Статуті ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" положень про необхідність погодження значного господарського зобов`язання, оскільки вимога про необхідність отримання вказаного погодження закріплена безпосереднього нормами чинного законодавства, яке є обов`язковим до виконання під час укладення договору.

Проте, вирішуючи питання про задоволення заявлених ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" позовних вимог до ПП „Ерідон" про визнання договору поставки №183/17/24 від 26.10.2016р. недійсним, господарський суд вважає за необхідне надати правову оцінку поданій відповідачем заяві про застосування інституту позовної давності до заявлених у межах даної справи вимог.

Приписами п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року N 10 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено наступне: за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).

Виходячи з положень ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст.ст. 260, 261 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. ч. 3, 5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Предметом даного спору є вимога про визнання договору поставки №183/17/24 від 26.10.2016р. недійсним. Наведене, з урахуванням призначення ОСОБА_2 на посаду виконуючого обов`язки директора ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" з 15.03.2017р., дозволяє господарському суду дійти висновку, що трирічний строк позовної давності для звернення до суду з даними позовними вимогами повинен розраховуватись з моменту призначення ОСОБА_2 на посаду виконуючого обов`язки директора, оскільки саме з цього моменту юридична особа мала довідатись про укладення договору. Таким чином, трирічний строк позовної давності для звернення до суду із вимогою про визнання договору недійсним сплинув 15.03.2020р.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як зазначалось вище по тексту рішення, ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" під час вирішення судом даного спору було подано заяву про поновлення пропущеного строку позовної давності для звернення до суду із даними позовними вимогами, тобто фактично заявлено вимогу про визнання поважними причин пропуску позовної давності. Так, під час вирішення судом даного спору позивачем було наголошено, що допущені під час укладення договору порушення стало відомо новому директору ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" після звільнення ОСОБА_2 з посади директора у жовтні 2019р.

Господарський суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження звільнення ОСОБА_2 з посади директора ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" у жовтні 2019р. Проте, враховуючи відомості з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №23638600 від 22.05.2018р., а також приймаючи до уваги наявність між сторонами іншого спору про визнання недійсним договору поставки від 17.01.2019р., який розглядався судом у межах справи №916/425/20, у суду відсутні підстави вважати доводи ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" у названій частині недостовірними.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фінікарідов проти Кіпру" механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992).

Господарський суд зазначає, що питання поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Таким чином, фактичний пропуск строку позовної давності не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки за наявності поважних причин такого пропуску, право позивача підлягає захисту у порядку, встановленому ЦК України та ГПК України.

Закон не наводить переліку поважних причин, за наявності яких може бути поновлено строк позовної давності, і покладає розв`язання цього питання безпосередньо на юрисдикційний орган - суд, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог з врахуванням всіх обставин справи на підставі здійсненої оцінки поданих сторонами доказів.

Господарський суд має право надати особі (визнати право на) судовий захист порушеного права за сукупності умов: особа (позивач) наведе поважні, на її думку, причини пропущення позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об`єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надасть суду докази, що підтверджують існування цих обставин (стаття 74 ГПК України); суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановить їх існування та дійде висновку про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропущення позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права.

За відсутності будь-якої з наведених умов, суд не має права визнавати існування поважних причин пропущення позовної давності у спірних правовідносинах, надавати у зв`язку з цим особі (позивачу) судовий захист порушеного права та задовольняти відповідні вимоги. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16.

Господарським судом під час вирішення даного спору було встановлено, що ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова", як юридичною особою, від імені якої діяв ОСОБА_2 , не було вжито заходів щодо своєчасного звернення до суду із даним позовом. Наведене, з урахуванням змісту наявної в матеріалах справи заяви ОСОБА_2 , дозволяє суду дійти висновку, що останній, перебуваючи на посаді директора ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" не вбачав підстав для звернення до суду із позовом, що, в свою чергу, виключало можливість дотримання ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" трирічного строку позовної давності.

Враховуючи наведені обставини, господарський суд дійшов висновку про наявність у ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" обставин, які унеможливлювали своєчасне подання позову з причин, які від нього не залежали.

При цьому, господарським судом відхиляються доводи ПП „Ерідон" про пропуск позивачем строку для звернення до суду із заявою про визнання поважними причин пропуску позовної давності, оскільки приписами цивільного законодавства, якими врегульовано питання застосування судом інституту позовної давності, строки для звернення до суду із даною заявою не встановлені. Враховуючи надане відповідачеві право на звернення до суду із заявою про застосування позовної давності до винесення судом рішення, господарський суд доходить висновку, що заява про визнання поважними причин пропуску позовної давності також може бути подана позивачем до винесення судом відповідного рішення.

З викладених обставин, з метою недопущення порушення прав „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" на доступ до правосуддя, визначеного статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, керуючись принципом верховенства права, справедливості, добросовісності і розумності, господарський суд, виходячи з фактичних обставин справи, дійшов висновку про наявність підстав для визнання причин пропуску ДП „Дослідне господарство імені О.В. Суворова" строку позовної давності поважними та захисту прав останнього шляхом визнання договору поставки №183/17/24 від 26.10.2016р., укладеного між сторонами, недійсним.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Окрім того, господарський суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу в обґрунтування власних правових позицій.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо правомірності задоволення заявлених державним підприємством "Дослідне господарство імені О.В. Суворова" Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова" позовних вимог до малого приватного підприємства фірми "Ерідон" шляхом визнання договору поставки №183/17/24 від 26.10.2016р. недійсним.

Судові витрати зі сплати судового збору покладаються судом на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір поставки №183/17/24 від 26.10.2016р., укладений між державним підприємством "Дослідне господарство імені О.В. Суворова" Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова" /68740, Одеська обл., Болградський р-н, селище Оксамитне, вул. Суворова, буд. 12; ідентифікаційний код 00413208/ та малим приватним підприємством фірмою "Ерідон" /08143, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Княжичі, вул. Воздвиженська, буд. 46; ідентифікаційний код 19420704/.

3. Стягнути з малого приватного підприємства фірми "Ерідон" /08143, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Княжичі, вул. Воздвиженська, буд. 46; ідентифікаційний код 19420704/ на користь державного підприємства "Дослідне господарство імені О.В. Суворова" Національного наукового центру "Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова" /68740, Одеська обл., Болградський р-н, селище Оксамитне, вул. Суворова, буд. 12; ідентифікаційний код 00413208/ судовий збір у розмірі 2 102,00 грн. /дві тисячі сто дві грн. 00 коп./.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення складено 14 грудня 2020 р.

Суддя С.П. Желєзна