Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 761/15549/18

провадження № 61-11462св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Управління справами Верховної Ради України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Редакція журналу «Віче»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління справами Верховної Ради України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакція журналу «Віче» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кудрявцев Олександр Владиславович, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2019 року у складі судді Кондратенко О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2020 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Сушко Л. П., Сліпченка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, уточнивши який просила стягнути з відповідачів на її користь заборгованість із заробітної плати за період з квітня до грудня 2016 року в сумі 107 920,93 грн, та середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати з 13 грудня 2016 року до дня ухвалення судового рішення.

На обґрунтування заявлених вимог зазначала про те, що 06 березня 1996 року Верховною Радою України (далі - ВРУ) заснована державна організація -Редакція Журналу Верховної Ради України «Віче» (далі - журнал «Віче»). Постановою ВРУ від 06 березня 1996 року № 82/96-ВР затверджено статут журналу «Віче».

25 квітня 2005 року розпорядженням Голови ВРУ № 570 ОСОБА_1 призначено головним редактором цього журналу.

Розпорядженням Голови ВРУ від 27 грудня 2016 року № 570 позивача звільнено з посади головного редактора журналу «Віче», при цьому не здійснено виплату всіх сум, які необхідно було виплатити при звільненні, оскільки у період з 01 квітня до 30 листопада 2016 року заробітна плата їй не виплачувалась, унаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 107 920, 93 грн.

03 січня 2017 року до ЄДР внесено відомості про реорганізацію (перетворення) журналу «Віче» та встановлено строк для пред`явлення кредиторських вимог до 04 березня 2017 року.

01 березня 2017 року позивач подала голові комісії з реорганізації (перетворення) журналу «Віче» заяву про визнання кредиторських вимог, однак 03 квітня 2017 року їй в задоволенні заяви відмовлено через відсутність у журналу «Віче» грошових коштів і майна.

Посилаючись на статтю 3 Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації», позивач уважає, що заборгованість із заробітної плати повинен погасити саме відповідач - Управління справами Верховної Ради України.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 20 листопада 2019 року позов задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакція журналу «Віче» (далі - ТОВ «РЖ «Віче») на користь ОСОБА_1 107 920,93 грн заборгованості із заробітної плати за період з 01 квітня до 12 грудня 2016 року, 308 485,52 грн середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 13 грудня 2016 року до 20 листопада 2019 року. Вирішив питання про розподіл судових витрат. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління справами Верховної Ради України про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати залишив без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що саме з вини ТОВ «РЖ «Віче» з ОСОБА_1 не проведено повного розрахунку при звільненні, оскільки сама по собі відсутність грошових коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності, тому з ТОВ «РЖ «Віче» на користь позивача підлягає стягненню заборгованість із заробітної плати і середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні, який підлягає зменшенню на суму заробітної плати ОСОБА_1 за новим місцем роботи. Оскільки позивач не надала доказів, які свідчили б, що Управління справами ВРУ порушило її трудові права, тому в задоволенні позову до Управління справами ВРУ в частині солідарного обов`язку з виплат з слід відмовити.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Київський апеляційний суд постановою від 10 березня 2020 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 25 червня 2020 року, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким стягнув з ТОВ «РЖ «Віче» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 13 грудня 2016 року до 20 листопада 2019 року в розмірі 516 175,80 грн. Стягнув з ТОВ «РЖ «Віче» на користь держави судовий збір у розмірі 3 156,11 грн. В решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з вини роботодавця з позивачем не проведено повний розрахунок при звільненні, тому стягненню підлягає заборгованість із заробітної плати і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення до дня ухвалення рішення суду першої інстанції. Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру середнього заробітку є необґрунтованим. Відповідальність за порушення трудового законодавства у цій справі має нести саме роботодавець, а не Управління справами ВРУ.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 31 липня 2020 року, ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кудрявцев О. В., просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2020 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи в позові до Управління справами ВРУ, суди не застосували закон, який підлягав застосуванню. Відповідно до Положення про Апарат ВРУ та постанови ВРУ «Про структуру Апарату Верховної Ради України» за висвітлення діяльності ВРУ та її органів у ЗМІ відповідає апарат ВРУ, фінансування якого забезпечує Управління справами.

Враховуючи, що засновником журналу «Віче» є ВРУ, яка здійснює управління журналом через Управління справами ВРУ, то саме Управління справами в строк до 01 травня 2016 року на підставі частини третьої статті 3 Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» зобов`язано було ліквідувати заборгованість із заробітної плати, але цього не зробило.

Трудове законодавство покладає обов`язок провести розрахунок з працівником як на власника підприємства, установи, організації, так і на адміністрацію (дирекцію) такого підприємства, установи, організації в однаковій (солідарній) мірі. За таких умов на Управління справами ВРУ покладається такий самий обов`язок провести розрахунок із працівником, як і на ТОВ «РЖ «Віче».

Задоволення позову про стягнення заборгованості із заробітної плати лише з ТОВ «РЖ «Віче» є неефективним засобом юридичного захисту для ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 звільнилася з посади головного редактора журналу ВРУ «Віче» за власним бажанням, тому період з 28 грудня 2016 року до 20 листопада 2019 року (дата винесення рішення судом першої інстанції) не можна вважати вимушеним прогулом.

Апеляційний суд виправив помилку суду першої інстанції в цій частині та правильно розрахував середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні без урахування заробітної плати за новим місцем роботи, але припустився власної помилки щодо періоду, за який має бути стягнута ця сума, стягнувши середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 516 175,80 грн за період з 13 грудня 2016 року до 20 листопада 2019 року, тобто по день винесення рішення судом першої інстанції.

Апеляційний суд ухвалив у цій частині нове рішення 10 березня 2020 року, тому період, за який має бути стягнений середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, становить 846 днів - з 13 грудня 2016 року до 10 березня 2020 року, а не по 20 листопада 2019 року, як визначив апеляційний суд.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17

14 вересня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив Управління справами Апарату ВРУ на касаційну скаргу, який мотивований тим, що судові рішення, ухвалені у цій справі, є законними та обґрунтованими.

Статутом РЖ ВРУ «Віче», затвердженим постановою ВРУ від 06 березня 1996 року № 82/96-ВР, з боку Управління справами не передбачено фінансування редакції, на Управління справами відповідно до пункту 19 цього статуту покладено лише контроль та ревізію фінансово-господарської діяльності редакції. Управління справами трудовий договір з ОСОБА_1 не укладало, не нараховувало і не виплачувало їй заробітну плату та не було її роботодавцем.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Києва.

02 вересня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпорядженням Голови ВРУ від 25 квітня 2005 № 570 року ОСОБА_1 призначено на посаду головного редактора журналу «Віче».

Розпорядженням Голови ВРУ від 27 грудня 2016 року № 803-к ОСОБА_1 звільнено з 12 грудня 2016 року з посади головного редактора журналу «Віче» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.

Заборгованість ОСОБА_1 із виплати заробітної плати з квітня до листопада 2016 року становить 107 920, 93 грн (довідка від 28 грудня 2016 року № 254/12).

16 листопада 2016 року ВРУ прийняла Постанову «Про вихід ВРУ із засновників РЖ ВРУ «Віче».

13 грудня 2016 року Перший заступник Керівника Апарату ВРУ видав розпорядження № 257 «Про реорганізацію (перетворення) Редакції Журналу Верховної Ради України «Віче».

ТОВ «РЖ «Віче» є правонаступником журналу «Віче» (відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань).

01 березня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Голови комісії з реорганізації (перетворення) РЖ ВРУ «Віче» із заявою про визнання кредиторських вимог.

У відповідь Голова комісії з реорганізації (перетворення) РЖ ВРУ «Віче» від 03 квітня 2017 року ОСОБА_1 повідомив, що, враховуючи відсутність у журналу «Віче» коштів та майна для задоволення вимог кредиторів, задовольнити заяву ОСОБА_1 неможливо.

Згідно з довідкою форми ОК-7, виданою Пенсійним фондом України, нарахування для страхового стажу ОСОБА_1 в період часу з 01 квітня до листопада 2016 року здійснено РЖ ВРУ «Віче», правонаступником якого є ТОВ «РЖ «Віче».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Роботодавець - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов`язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов`язки, передбачені законами (підпункт 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Суди встановили, що виробничі, майнові, фінансові та інші умови діяльності журналу ВРУ «Віче» регулюються статутом редакції журналу, затвердженим постановою ВРУ від 06 березня 1996 року № 82/96-ВР, згідно з яким редакція є юридичною особою, реєстрація якої здійснюється в установленому чинним законодавством України порядку, має самостійний баланс, відповідні рахунки в установах банків, печатку, штамп, інші реквізити, необхідні для здійснення поставлених перед нею завдань; керівництво редакцією здійснює головний редактор, який призначається на посаду і звільняється з неї Головою ВРУ за поданням профільного комітету ВРУ та за письмовим погодженням (візуванням) з керівниками фракцій (груп) народних депутатів України; джерелом формування майна, фонду оплати праці та інших видів фінансування редакції є кошти державного бюджету, засновником журналу є ВРУ.

Згідно з Положенням про Управління справами Апарату ВРУ, затвердженого розпорядженням Голови ВРУ від 05 жовтня 2015 року № 1371, редакція журналу ВРУ «Віче» не належить до сфери управління Управління справами (пункт 3.4 Положення).

Ураховуючи наведене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про те, що відповідальність за порушення норм трудового законодавства при звільненні позивача з роботи повинно нести саме ТОВ «РЖ «Віче» як правонаступник журналу ВРУ «Віче».

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Встановивши, що при звільненні позивача їй не виплачена заробітна плата за період з квітня до листопада 2016 року в розмірі 107 920, 93 грн, що не заперечується відповідачем, висновок судів про її стягнення з ТОВ «РЖ «Віче» є правильним.

Судові рішення в указаній частині ухвалені з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги таких висновків судів не спростовують, зводяться до незгоди з ними, власного тлумачення норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена у статті 117 КЗпП України. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, в разі невиплати з вини роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема, згідно з умовами трудового договору та відповідно до законодавчих гарантій.

Позивач стверджувала, що через невиплату їй заборгованості із заробітної плати при звільненні відповідач зобов`язаний виплатити їй середній заробіток за весь час затримки відповідного розрахунку.

Правильно визначивши середньоденну заробітну плату позивача за один робочий день - 702, 28 грн та період з 13 грудня 2016 року до 20 листопада 2019 року (день ухвалення рішення), суд першої інстанції зменшив суму середнього заробітку на розмір заробітної плати, отриманої позивачем за іншим місцем роботи.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції виправив порушення, допущені районним судом, правильно вказавши про недотримання судом норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення всього розміру нарахованого судом середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період.

Аргументи касаційної скарги щодо стягнення середнього заробітку висновки суду апеляційної інстанції не спростовують, оскільки апеляційний суд усунув порушення, які допустив суд першої інстанції.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кудрявцев Олександр Владиславович, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2019 року в незмінній частині та постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун