Справа№ 328/1425/20

30.11.2020

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2020 року м. Токмак Токмацький районний суд Запорізької області в складі:

головуючого судді: Гавілей М.М.

при секретарі судового засідання: Корольковій К.М.

за участю позивача: ОСОБА_1

представника позивача: адвоката Амброскіна В.Л.

прокурора: Шевейка Р.І.

представника ГУНП в Запорізькій області: Орловської Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Токмак в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Головного управління національної поліції в Запорізькій області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Головного управління національної поліції в Запорізькій області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури.

Позовні вимоги обґрунтовує наступним.

25.04.2014 року слідчим СВ Михайлівського РВ ГУМВС України в Запорізькій області Цапля О.С., за погодженням старшим прокурором Михайлівського району ОСОБА_2 , було повідомлено позивачу про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191 та ч.1ст.366 КК України, за матеріалами кримінального провадження №12013080290000573, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08.10.2013 року.

20.06.2014 року по зазначеному кримінальному провадженню слідчим було складено обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.191 та ч.1 ст.366 КК України, який було затверджено прокурором та направлено до Михайлівського районного суду Запорізькій області для розгляду по суті.

Під час судового розгляду протягом 2014-2019 років зазначене кримінальне провадження розглядалось Михайлівським районним судом Запорізької області (ЄУН №321/1240/14-к; пр.№1-кп/321/4/2015), Василівським районним судом Запорізької області, який навіть виніс обвинувальний вирок, що був скасований судом апеляційної інстанції (ЄУН №321/1240/14-к; пр.№1-кп/311/44/2017) та Великобілозерським районним судом Запорізької області (ЄУН №321/950/18; пр.№1-кп/312/13/2019).

В останнє по зазначеному кримінальному провадженню обвинувальний акт, відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.191 та ч.1 ст.366 КК України, було уточнено 31.07.2018 року слідчим Михайлівського ВП ГУНП в Запорізькій області Цапля О.С., та в той же день затверджено прокурором Михайлівського району Енергодарської місцевої прокуратури Циганій О.Ю.

Вироком Великобілозерського районного суду Запорізької області від 19.03.2019 року, ОСОБА_1 , за кримінальним провадженням зареєстрованим у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12013080290000573 від 08.10.2013 року, було визнано невинуватим у скоєні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК України та виправдано.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 07.10.2019 року, апеляційну скаргу прокурора Михайлівського відділу Енергодарської місцевої прокуратури Циганія О.Ю. було залишено без задоволення, а вирок Великобілозерського районного суду Запорізької області від 19.03.2018 року, яким ОСОБА_1 визнаний невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК України та виправданий у зв`язку із недоведеністю його винуватості - було залишено без змін.

Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, прокурором Михайлівського відділу Енергодарської місцевої прокуратури Циганій О.Ю. було подано касаційну скаргу на вищезазначені рішення судів.

Постановою Верховного Суду від 18.05.2020 року, вирок Великобілозерського районного суду Запорізької області від 19.03.2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 07.10.2019 року стосовно ОСОБА_1 було залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора Михайлівського відділу Енергодарської місцевої прокуратури Циганія О.Ю. - без задоволення.

Таким чином, ОСОБА_1 , з 25.04.2014 року був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності шляхом незаконного повідомлення йому про підозру та пред`явлення обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191 та ч.1 ст.366 КК України, за матеріалами кримінального провадження №12013080290000573 від 08.10.2013 року, аж до 18.05.2020 року, тобто до винесення остаточного рішення по цьому кримінальному провадженні Верховним Судом, що склало 72 повних місяця та 23 дні.

Весь цей тривалий час незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності негативно вплинуло на його душевний та психічний стан. Внаслідок незаконного кримінального переслідування та упередженого ставлення до позивача працівників правоохоронних органів позивачу було завдано моральних страждань. За цей час суттєво погіршилися його стосунки з оточуючими людьми, як вдома, так й на роботі, які вважали його злочинцем, відносно якого розглядалася кримінальна справа. Все це призвело до порушення його нормальних зв`язків та потягнуло за собою вимушені зміни у його як керівника організації, оскільки позивача обвинувачували у скоєнні службового злочину, та все це призвело до необхідності докладання великих зусиль з його боку для відновлення попереднього стану його привичного укладу життя. Причому тривалість його незаконного перебування під слідством і судом була занадто надмірною та ця тривалість зовсім не відповідає вимозі «розумного строку».

Вважає, що йому було спричинено моральну шкоду, яка виразилася у душевних та психічних стражданнях, у зв`язку із незаконним притягненням позивача до кримінальної відповідальності, яку він оцінюю у 500000 грн.

За вказаних обставин просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь грошову суму в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 500000 грн.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Амброскін В.Л. в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі, просили позов задовольнити з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача Державної казначейської служби України Кріль Ю.А. в судове засідання не зявилася, надала клопотання про розгляд справи за її відсутності, заперечувала проти задоволення позову, надала відзив на позовну заяву.

Представник відповідача Запорізької обласної прокуратури Шевейко Р.І. в судовому засіданні позов визнав частково з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача Головного управління національної поліції в Запорізькій області Орловська Л.С. в судовому засіданні позов не визнала, проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Згідно відзиву на позовну заяву представник відповідача Державної казначейської служби України свої заперечення проти позову мотивував наступним.

Стосовно позовної вимоги щодо стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, зазначає, що механізм виконання органами Державної казначейської служби України рішень про стягнення коштів державного бюджету визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845. Пунктом 38 Порядку № 845 передбачено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, в Державній казначейській службі України відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Зазначений рахунок є рахунком, на якому обліковуються кошти державного бюджету, передбачені на певну мету, а не власним рахунком Державної казначейської служби України, передбаченим для функціонування установи. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Згідно з додатком 3 до Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на поточний рік за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» закріплено за Державною казначейською службою України. Таким чином, Державна казначейська служба України є учасником судового процесу по справах про відшкодування шкоди лише у зв`язку з тим, що здійснює виконання судових рішень по таких справах відповідно до наданих повноважень.

Відповідно до Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого наказом Державного казначейства України № 122 від 26.06.2002 року, єдиний казначейський рахунок (далі по тексту - ЄКР) - це консолідований рахунок, відкритий Державній казначейській службі України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України. ЄКР консолідує кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державної казначейської служби України та регламентується законодавством. Таким чином, безспірне списання коштів за судовими рішеннями про відшкодування шкоди не здійснюється з ЄКР. Оскільки, як вбачається з матеріалів справи. Державна казначейська служба України жодних прав та інтересів позивача не порушувала, не вступала у правовідносини з ним і жодної шкоди не завдавала, то відповідно до вимог Конституції України, Цивільного кодексу України та інших актів законодавства не може нести відповідальність за дії інших суб`єктів, а покладення будь-якої відповідальності на Державну казначейську службу України буде свідчити про невірне вирішення справи по суті.

Стосовно стягнення грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 500000 грн, зазначає, що суттєві моральні страждання, про які позивачем зазначено у своїй позовній заяві (щодо погіршення душевного та психічного стану, а також погіршання стосунків з оточуючими людьми вдома та на роботі, вжиття додаткових зусиль для організації свого життя ) є лише припущенням, оскільки підтверджуючих доказів за нормою статті 81 ЦПКУ позивачем не надано. Також не надано доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачу моральних страждань, втрат немайнового характеру, доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв`язків через діяльність або бездіяльність посадових осіб органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень. Крім того, в матеріалах справи відсутній розрахунок розміру грошового відшкодування моральної шкоди. Невідомо з яких міркувань позивач виходив при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.

Оскільки позивачем не обґрунтовано та не підтверджено доказами заподіяння йому моральної шкоди, то підстави для її відшкодування відсутні.

Крім того, відповідно до висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 09.10.2019 року по справі № 657/2649/15-ц право на відшкодування моральної шкоди виникає у особи відповідно до статті 1176 ЦКУ та Закону України, що визначаються, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяці перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до постановления виправдовувального вироку суду. Оскільки Великобілозерським районним судом Запорізької області постановлено виправдовувальний вирок 19.03.2019 року, то розрахунок позивача моральної шкоди по 18.05.2020 року - дату прийняттям постанови суду касаційної інстанції - є хибним.

Таким чином, позовна вимога щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 500000 грн. є безпідставно завищеною, а стягнення значної суми грошових коштів з Державного бюджету України призведе до необгрунтованих витрат Державного бюджету України. За вказаних обставин вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

Згідно відзиву на позовну заяву представник відповідача Запорізької обласної прокуратури свої заперечення проти позову мотивував тим, що не ставлячи під сумнів ті обставини кримінального провадження, відповідно до яких ОСОБА_1 має на даний час право на відшкодування моральної шкоди, Запорізька обласна прокуратура не погоджується із позовними вимогами в частині розміру відшкодувадня моральної шкоди.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 25.04.2014 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК України. Під час досудового розслідування та судового розгляду позивачу запобіжний захід не обирався. Вироком Великобілозерського районного суду Запорізької області від 19.03.2019 року, залишеного без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 07.10.2019 року та постановою Верховного Суду від 18.05.2020 року, позивача виправдано за ч. 2 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК України у зв`язку з недоведеністю його винуватості. З огляду на викладене, термін перебування ОСОБА_1 під слідством і судом складає 72 повних місяці та 23 дні.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.За вказаний період гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на користь позивача становить 343677 грн. Разом з цим, позивач просить стягнути за рахунок держави на його користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 500000 грн., що майже у двічі перевищує мінімальний розмір відшкодування, обрахований відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до позицій Верховного Суду та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у постанові від 22.07.2018 року по справі № 158/2689/16-ц та ухвалах від 04.02.2015 року по справі № 6-3918св14, від 04.06.2015 року по справі № 6-13880св15, від 08.07.2015 року по справі № 6-9234св15 при розгляді справ даної категорії суд має спершу визначити мінімальний розмір моральної шкоди згідно з вимогами ч. 3 ст. 13 Закону, якщо ж є підстави для стягнення такої шкоди у більшому розмірі, позивач повинен обґрунтувати такий розмір відповідними мотивами та обставинами з обов`язковим посиланням на належні, допустимі та достатні докази.

При цьому, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Стягнення суми моральної шкоди у розмірі, більшому ніж визначений законодавством призведе до економічно необгрунтованих збитків державного бюджету. Розмір завданої моральної шкоди ОСОБА_1 обґрунтовує загальними фразами, як то «погіршення стосунків з оточуючими людьми», «порушення нормальних зв`язків» та «зниженням престижу і ділової репутації». Наведені твердження жодними належними та допустимими доказами позивачем не підтверджено. Отже і відсутні належні обґрунтування розміру заподіяної моральної шкоди. Відповідно, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення моральної шкоди лише на рівні мінімально визначеного - 343677 грн. В задоволенні інших вимог слід відмовити.

Згідно відзиву на позовну заяву представник відповідача Головного управління національної поліції в Запорізькій області свої заперечення проти позову мотивував тим, що як вбачається з матеріалів справи ГУНП в Запорізькій області не порушувало прав та свобод позивача. Дана позиція підтверджується абз. 2 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювана (органу досудового розслідування), наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням та вини органу, в її заподіянні.Суд при винесенні рішення повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивач жодним чином не довів завдання йому морально шкоди, внаслідок діяльності посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, не надав належних доказів, у відповідності до ст. 81 ЩІК України, де визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 2 грудня 2015 р. у справі № 6-2203цс15. Аналогічні розяенення надані й в абз. 2 п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». З урахуванням вказаних обставин у задоволенні позову просили відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходитьдо наступного висновку.

25.04.2014 року слідчим СВ Михайлівського РВ ГУМВС України в Запорізькій області Цапля О.С., за погодженням старшим прокурором Михайлівського району Циганій О.Ю. позивачу ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191 та ч.1 ст.366 КК України, у кримінальному провадженні №12013080290000573, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08.10.2013 року.

20.06.2014 року по зазначеному кримінальному провадженню слідчим було складено обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.191 та ч.1 ст.366 КК України, який було затверджено прокурором та направлено до Михайлівського районного суду Запорізькій області для розгляду по суті.

Під час судового розгляду протягом 2014-2019 років зазначене кримінальне провадження розглядалось Михайлівським районним судом Запорізької області (ЄУН №321/1240/14-к; пр.№1-кп/321/4/2015), Василівським районним судом Запорізької області, який навіть виніс обвинувальний вирок, що був скасований судом апеляційної інстанції (ЄУН №321/1240/14-к; пр.№1-кп/311/44/2017) та Великобілозерським районним судом Запорізької області (ЄУН №321/950/18; пр.№1-кп/312/13/2019).

31.07.2018 року слідчим Михайлівського ВП ГУНП в Запорізькій області Цапля О.С. по вказаному кримінальному провадженню було уточнено обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.191 та ч.1 ст.366 КК України, який затверджено прокурором Михайлівського району Енергодарської місцевої прокуратури Циганій О.Ю.

Вироком Великобілозерського районного суду Запорізької області від 19.03.2019 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у скоєні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю його винуватості.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 07.10.2019 року, апеляційну скаргу прокурора Михайлівського відділу Енергодарської місцевої прокуратури Циганій О.Ю. було залишено без задоволення, а вирок Великобілозерського районного суду Запорізької області від 19.03.2018 року, яким ОСОБА_1 визнаний невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191, ч.1 ст.366 КК України та виправданий у зв`язку із недоведеністю його винуватості - залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 18.05.2020 року, вирок Великобілозерського районного суду Запорізької області від 19.03.2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 07.10.2019 року стосовно ОСОБА_1 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора Михайлівського відділу Енергодарської місцевої прокуратури Циганій О.Ю. - без задоволення.

Запобіжні заходи до ОСОБА_1 не обиралися.

Зазначені обставини сторонами не оспорювалися в судовому засіданні.

При визначенні строку перебування під слідством та судом необхідно враховувати, що відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/2373/15-ц розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

Таким чином, загальний строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом тривав з 25.04.2014 року (дата повідомлення про підозру) по 07.10.2019 року (дата набрання законної сили ухвалою суду апеляційної інстанції), що становить 65 місяців та 12 днів.

Судом встановлено, що позивачу завдана моральна шкода, яка полягає у порушенні його конституційних прав, душевних переживаннях через тривале незаконне перебуванням під слідством і судом, порушення у зв`язку з цим нормальних життєвих зв`язків, вимушених змінах в організації його життя, приниженні його честі, ділової репутації, з якими пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням, все це призвело до необхідності докладання зусиль з його боку для відновлення попереднього стану його звичного укладу життя.

Відповідно до ч.ч.1, 3ст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідност.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 56 Конституції Українивстановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом частин 2 та 3 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації.

Моральна шкода відшкодовується, зокрема, грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно п.2 ч.2ст.1167 ЦК Україниморальна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт

Відповідно до ч.ч.1, 7ст.1176 ЦК Українишкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно п.1 ч.1, ч.2 ст.1 Закону України«Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 Закону України«Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст.3 Закону України«Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються моральна шкода.

Згідно положень ч.ч.1, 5, 6 ст.4 Закону України«Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно ч.ч.2, 3 ст.13 Закону України«Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відповідно до п. п. 5, 9Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діють на час розгляду справи.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 02.12.2015 року у справі № 6-2203цс15, з якими погодився і Верховний Суд у численних постановах (від 04.06.2018 у справі №489/2492/17, від 13.06.2018 у справі №464/6863/16, від 21.06.2018 у справі №205/119/17, від 25.07.2018 у справі №607/14493/16-ц, від 19.09.2018 у справі №534/995/17), згідно ч.3 ст.13 Закону України«Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством тасудом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану,і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

Статтею 8 Закону України«Про Державний бюджет України на 2020 рік»у 2020 році встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 вересня - 5000 гривень.

З урахуванням того, що позивачеві було повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення 25.04.2014 року, тому саме з цього часу слід рахувати строк перебування позивача під кримінальним переслідуванням і період перебування позивача під слідством та судом з 25.04.2014 року (дата повідомлення про підозру) по 07.10.2019 року (дата набрання законної сили ухвалою Запорізького апеляційного суду у справі №321/950/18 ) загалом складає 65 місяців та 12 днів.

Так, розмір відшкодування моральної шкоди, який гарантовано державою, на час розгляду справи судом становить: (65 місяців перебування під слідством і судом х на розмір мінімальної заробітної плати на час розгляду справи 5000, 00 грн. = 325000,00 грн.) + (5000, 00 грн. :на 31 днів для визначення середньоденного розміру та х на 12 днів = 1935,48 грн.), а всього326935,48 грн.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди в сумі 500000 гривень, то розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися саме у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати. При цьому на підтвердження завдання позивачу моральної шкоди саме в розмірі 500000 гривень належних та допустимих доказів суду не надано. Отже, відсутні підстави для визначення відшкодування моральної шкоди у розмірі, більшому ніж гарантовано Законом України«Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Таким чином, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню в розмірі 326935,48 грн., що є відповідним і достатнім відшкодуванням понесених позивачем моральних страждань.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першоїстатті 170ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Велика Палата Верховного суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження№ 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Пред`являючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, позивач зазначив відповідачем Державну казначейську службу України, Запорізьку обласну прокуратуру, Головне управління національної поліції в Запорізькій області.

Таким чином, належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.

Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи видирахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

Позивачем при зверненні до суду судовий збір не сплачено відповідно до п. 13 ч. 2ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання позовів про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Суд вирішуючи питання про судові витрати, керується положеннямист. 141 ЦПК Українита вважає необхідним компенсувати їх за рахунок держави у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Головного управління національної поліції в Запорізькій області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , грошову суму в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 326935,48 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Токмацький районний суд Запорізької області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачі:

Державна казначейська служба України, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ЄДРПОУ 37567646.

Запорізька обласна прокуратура, місцезнаходження: 69005, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-а, ЄДРПОУ 02909973.

Головне управління національної поліції в Запорізькій області, місцезнаходження: 69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29, ЄДРПОУ 40108688.

Повний текст рішення виготовлений 09.12.2020 року.

Суддя: