-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 грудня 2020 року м. Київ
Справа № 22-13545 Головуючий у 1-й інстанції: Остапчук Т. В. Унікальний № 757/29557/18-ц Доповідач - Пікуль А. А.
Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:
головуючого Пікуль А. А.
суддів Гаращенка Д. Р.
Невідомої Т. О.
розглянувши в порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-
у с т а н о в и л а:
У червні 2018 року ОСОБА_1 пред`явив в суд позов до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, в якому просив стягнути в однократному розмірі мінімальної заробітної плати, що діятиме на час розгляду позову (а.с.2-4).
В обґрунтування позову вказував, що подана ним заява про притягнення судді Роменського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності залишена без розгляду. Вважав, що вказаними діями порушений Закон України «Про звернення громадян», чим йому спричинена моральна шкода.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2019 року в позові ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити (а.с.125-131).
Відзиву на апеляційну скаргу у визначений судом строк не надходило.
За правилами ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2019 року розглядається апеляційним судом у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Пікуль А. А., з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія доходить висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
При розгляді справи районним судом були встановлені наступні обставини.
30 березня 2016 року від ОСОБА_1 на адресу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України надійшла заява про притягнення судді ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності.
На момент подання позивачем скарги, порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів регулювався Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-УІ «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України № 192-VIII від 12 лютого 2015 року «Про забезпечення права на справедливий суд».
Відповідно до Положення про автоматизовану систему визначення членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України для підготовки до розгляду і доповіді справ, затвердженого рішенням Ради суддів України від 16 квітня 2015 року № 39, скарга ОСОБА_1 була зареєстрована секретаріатом Комісії 30 березня 2016 року за допомогою автоматизованої системи діловодства Комісії за вх. № 8вк-2990/16 та визначено члена Комісії для здійснення її перевірки на прийнятність до розгляду.
Згідно з пунктом 14.2.2 пункту 14.2 розділу XIV «Дисциплінарне провадження щодо судді» Регламенту перевірку скарги на прийнятність до розгляду здійснювала член Комісії Устименко В. Є.
22 грудня 2016 року Комісією актом № 9 скаргу (заяву) ОСОБА_1 було передано до Вищої ради правосуддя для подальшого її розгляду.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 районний суд виходив з того, що Комісія діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Натомість, твердження Позивача про те, що Комісія допустила бездіяльність при розгляді його заяви є необґрунтованими та не відповідають дійсності. Позивачем не надано належних та допустимих доказів спричинення йому моральної шкоди. Посилання на те, що при здійсненні розгляду його скарги Комісією порушено норми ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» є безпідставними, оскільки відповідно до ст. 12 цього Закону його дія не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений, Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
При перевірці указаних висновків районного суду у контексті доводів апеляційної скарги апеляційний суд виходить з наступного.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, є доведеними.
Висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Всі висновки суду першої інстанції, мотиви, з яких суд вважав встановленою наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , нормативно-правові акти, якими керувався суд при ухваленні рішення, повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення (а.с.121-123).
Статтею 93 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-УІ (у редакції на момент подання ОСОБА_1 заяви про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності) було встановлено, що дисциплінарне провадження - це процедура розгляду звернення з метою встановлення обставин, що можуть бути підставою дисциплінарної відповідальності судді.
Перевірка скарги (заяви) на прийнятність до розгляду здійснювалась визначеним за автоматизованим розподілом членом органу, що здійснює дисциплінарне провадження, або, за дорученням такого члена органу, інспектором органу, який здійснює дисциплінарне провадження, що узгоджується з приписами підпункту 14.2.2 пункту 14.2 розділу XIV «Дисциплінарне провадження щодо судді» Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Комісії 08 червня 2011 року № 1802/зп-11.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-УІІІ (далі за текстом Закон № 1402-УІІІ), згідно з положеннями якого функція щодо здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів місцевих, апеляційних судів та відповідно розгляд скарг на дії суддів не віднесена до повноважень Комісії. Згідно з пунктом 31 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-УІІІ заяви (скарги) щодо поведінки суддів місцевих та апеляційних судів, отримані Комісією до набрання чинності цим Законом, передаються для розгляду Вищій раді правосуддя, якщо на день набрання чинності цим Законом Комісією не прийнято рішення про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи.
Статтею 108 Закону № 1402-УІІІ визначено, що дисциплінарне провадження стосовно судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
З матеріалів справи убачається, що 30 березня 2016 року від ОСОБА_1 на адресу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України надійшла заява про притягнення судді ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності.
Натомість, як вже зазначено вище, 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон № 1402-УІІІ, згідно з положеннями якого функція щодо здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів місцевих, апеляційних судів та відповідно розгляд скарг на дії суддів не віднесена до повноважень Комісії.
Отже у відповідності до вимог ст. 108 Закону № 1402-УІІ,І заяву ОСОБА_1 передано до Вищої ради правосуддя для подальшого її розгляду.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою 2 цієї статті.
Згідно з ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до пунктів 3, 9, 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі статті 56 Конституції України слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Цивільне законодавство встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за завдання моральної шкоди настає за наявності всіх основних умов відповідальності: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою та вина.
Відшкодування такої шкоди можливе лише якщо таке передбачене відповідним законом, що визначає порядок і умови її відшкодування. Також передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань.
Ураховуючи, що Вищою кваліфікаційною комісією суддів України заяву ОСОБА_1 про притягнення судді ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності передано до Вищої ради правосуддя у відповідності до вимог Закону № 1402-УІІІ, є відсутньою така складова цивільно-правової відповідальності, як неправомірна поведінка відповідача - дія чи бездіяльність, внаслідок якої позивачеві завдана майнова та моральна шкода.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не заявлялось клопотання про залучення Державної казначейської служби України та таке залучення районним судом є виходом за межі позовних вимог, колегія суддів відхиляє, оскільки виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Тому Державна казначейська служба України була залучена районним судом до участі у справі у якості співвідповідача з метою забезпечення завдань цивільного судочинства та забезпечення ефективного захисту можливого порушеного права.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 заявляв клопотання про розгляд справи за його участі у режимі відеоконференції, однак районний суд не вийшов на зв`язок, також не можуть бути прийняті апеляційним судом у якості підстав для скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне.
По-перше, ухвалами Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2019 року, від 20 лютого 2019 року, 20 травня 2019 року, 02 липня 2019 року, 30 липня 2019 року, 10 вересня 2019 року, 24 вересня 2019 року, 11 жовтня 2019 року, 11 листопада 2019 року клопотання ОСОБА_1 про його участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції були задоволенні (а. с. 53, 63, 74, 78, 84, 92, 101, 113).
По-друге, відповідно до ч. 5 ст. 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
У даному випадку згідно з відомостями наявних у матеріалах справи довідок, складених секретарем судового засідання 24 вересня 2019 року та 10 жовтня 2019 року, при здійсненні спроби встановити відеоконференцзв`язок з ДУ «Роменська виправна колонія № 56» користувач був з відміткою «недосяжний» (а. с. 90, 98).
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 звернувся зі вказаним позовом до суду 15 червня 2018 року, а провадження було відкрите лише 05 листопада 2018 року, також не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки з матеріалів справи убачається, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16 липня 2018 року позов ОСОБА_1 було залишено без руху (а.с.11) і лише 08 жовтня 2018 року до районного суду надійшла заява позивача на виконання вимог ухвали про залишення без руху (а. с. 13-а). Отже районний суд діяв у межах вимог цивільно-процесуального законодавства.
Доводи апеляційної скарги про те, що районним судом не досліджувався Акт № 9 від 22 грудня 2016 року та доводи про те, що в оскаржуваному рішенні невірно вказана дата передачі відповідачем його заяви до Вищої ради правосуддя, зокрема зазначено, що 01 лютого 2018 року, а не 22 грудня 2016 року, відхиляються апеляційним судом як неприйнятні, оскільки спростовуються змістом оскаржуваного рішення.
Так у абзаці 5 сторінки 2 оскаржуваного рішення чітко і однозначно встановлено, що зазначену скаргу (заяву) 22 грудня 2016 року Комісією актом № 9 було передано до Вищої ради правосуддя для подальшого її розгляду (а.с.122).
Доводи апеляційної скарги про те, що ст. 12 Закону України «Про звернення громадян» суперечить ст. 40 Конституції України та є дискримінаційною і суддя районного суду після ухвалення рішення зобов`язана була звернутись до Верховного Суду для вирішення питання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності ст. 12 Закону України «Про звернення громадян», також відхиляються апеляційним судом як неприйнятні. Суд вважає, що позивач, діючи на свою користь, вдається до перекручування змісту положень чинного законодавства.
Інших доводів щодо неправильності оскаржуваного рішення апеляційна скарга не містить.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку про те, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
Керуючись ст. ст. 367-368, 374-375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий А. А. Пікуль
Судді Д. Р. Гаращенко
Т. О. Невідома
скопійовано
-
скопійовано
-
