КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2 грудня 2020 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2
ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції з Державною установою «Бориспільська ВК № 119» матеріали справи за клопотанням адвоката ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, за апеляційною скаргою прокурора у провадженні ОСОБА_7 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 3 липня 2020 року,
за участю сторін апеляційного провадження:
прокурора ОСОБА_8
представника БВК № 119 ОСОБА_9
ОСОБА_10
захисника ОСОБА_5
засудженого ОСОБА_6
В С Т А Н О В И Л А :
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 3 липня 2020 року задоволено клопотання адвоката ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 , та засудженого за вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 21 жовтня 2014 року за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 115 КК України, із застосуванням ст. 70 КК України, до позбавлення волі строком на 10 років ОСОБА_6 звільнено умовно-достроково на невідбуту частину покарання, що становить 2 роки 1 місяць 14 днів позбавлення волі.
Суд першої інстанції послався на те, що з матеріалів особової справи на засудженого, а саме характеристики від 20 лютого 2020 року, вбачається, що засуджений ОСОБА_6 міру кримінального покарання в місцях позбавлення волі відбуває з 8 квітня 2015 року. Під час знаходження в ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор» зарекомендував себе посередньо, стягнень та заохочень не мав. До праці не залучався. 1 жовтня 2015 року прибув до ДУ «Бориспільська виправна колонія № 119» для подальшого відбування покарання. За час відбування покарання характеризується посередньо, мав 5 заохочень, 3 яких було скасовано за вказівкою Бориспільської місцевої прокуратури. Стягнень не має. Працевлаштований не був, однак, перед настанням пільги, з метою поблажливого ставлення до нього, працевлаштувався на промислову зону установи, а саме: дільницю по склеюванню паперових пакетів. Приймає участь в діяльності церковної організації Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, яка діє на території установи. Підтримує рівні взаємовідносини із засудженими, адекватно реагує в свою адресу. Дотримується правомірних та ввічливих взаємовідносин з персоналом, але робить це з метою отримати поблажливість. Дбайливо ставиться до майна установи і предметів, якими користується при виконанні дорученої роботи, здійснює за ними належний догляд, використовує тільки за призначенням. До виконання передбачених законом норм вимог персоналу установи ставиться сумлінно. Виконувати роботи із самообслуговування, має достатній рівень необхідних навичок. До виконання робіт із благоустрою установи ставиться з розумною ініціативою. Намагається дотримуватись вимог пожежної безпеки і безпеки праці. Відповідно до статті 127 Кримінально-виконавчого кодексу України бере участь у роботі самодіяльних організацій, однак, завжди проявляє активність в організації їх роботи. Відповідно до статті 123 Кримінально - виконавчого кодексу України бере участь у реалізації програм диференційованого виховного впливу «професійна освіта». Відповідно до статті 110 Кримінально-виконавчого кодексу України підтримує зв`язки з рідними шляхом побачень та отримує від них передачі. 23 серпня 2017 року засуджений ОСОБА_6 розглядався на комісії щодо застосування до ст. 101 КВК України, а саме переведення його з дільниці ресоціалізації до дільниці соціальної реабілітації, але рішенням комісії установи засудженому було відмовлено у застосуванні цієї пільги, оскільки засуджений на шлях виправлення не стає. 18 квітня 2019 року даний засуджений розглядався на комісії щодо застосування до нього ст. 82 КК України, а саме: зміну невідбутої частини покарання більш м`яким, але за рішенням комісії було відмовлено у застосуванні пільги, оскільки на шлях виправлення не став. 13 грудня 2018 року повторно підлягав застосуванню до нього ст. 101 КВК України, а саме переведення до дільниці соціальної реабілітації, проте рішенням комісії було відмовлено по заяві засудженого. На профілактичному обліку установи не перебуває. Згідно вироку має позов, але виконавчий лист до установи не надходив. Вину у скоєному злочині визнав, матеріальні збитки відшкодував.
Окрім цього, суд звертає увагу на той факт, що наказами начальника ДУ «Бориспільська виправна колонія № 119» від 11лютого 2020 року №15/з-20 та від 19 лютого 2020 року № 20/з-20 на виконання вказівки Бориспільської місцевої прокуратури від 5 лютого 2020 року № 34-478вих.20 скасовані заохочення у виді оголошення подяки від 23 січня 2020 року, від 2 серпня 2018 року та від 27 квітня 2018 року. Основною підставою вказівки прокуратури на скасування заохочень є те, що ОСОБА_6 не працевлаштований і йому заробітна плата не зараховувалась.
Звертаючи увагу на даний факт, суд взяв до уваги те, що засуджений ОСОБА_6 не був працевлаштований у зв`язку зі станом здоров`я - хворобою очей ускладненою цукровим діабетом. У зв`язку із зазначеним захворюванням ОСОБА_6 з жовтня 2018 року по жовтень 2019 року проходив обстеження у Київській міській клінічній офтальмологічній лікарні «Центр мікрохірургії ока» і Київській обласній клінічній лікарні та йому було проведено 4 хірургічні операції на очах. Згідно зазначених виписок йому були поставлені діагнози: Фіброз скловидного тіла лівого ока. Авітрія правого ока. Діабетична ретинопатія обох очей. Цукровий діабет. Та повний діагноз: Незріла катаракта правого ока. Артифакія правого ока. Авітрія. Діабетична ретинопатія обох очей. Цукровий діабет II тип. Після проведених операцій на очах з жовтня 2019 року ОСОБА_6 працює в промзоні виправної колонії.
Як зазначено в ухвалі, судом встановлено, що ОСОБА_6 своєю сумлінною поведінкою довів, що став на шлях виправлення, про що свідчить характеристика з місць позбавлення волі, матеріали особової справи та надані ним пояснення в судовому засіданні.
Лише факт не працевлаштування ОСОБА_6 під час відбування покарання не може свідчити про небажання засудженого довести своє виправлення, тим паче, дані дії були пов`язані з його станом здоров`я, у зв`язку з чим до твердження прокурора в цій частині, що засуджений не мав бажання працювати, суд віднісся критично.
Окрім цього, суд в оскаржуваній ухвалі зазначив про те, що згідно з характеристикою від 20 лютого 2020 року на ОСОБА_6 останній працевлаштований не був, однак перед настанням пільги, з метою поблажливого ставлення до нього, працевлаштувався на промислову зону установи, а саме: дільницю по склеюванню паперових пакетів. Проте, можливі твердження щодо того, що засуджений ОСОБА_6 став на шлях виправлення та змінив свою поведінку лише перед настанням пільги, передбаченої ст. 81 КК України, що в свою чергу свідчить про бажання останнього лише звільнитись умовно-достроково від подальшого відбування покарання, як зазначає суд, є лише можливим припущенням.
З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт зміни та те, що засуджений став на шлях виправлення, очевидний та підтверджується усіма наявними матеріалами особової справи, в їх сукупності, що, окрім цього, підтверджується думкою представника колонії, яку він висловив під час судового засідання.
Судом також звернуто увагу на те, що за період відбування покарання, починаючи з 1 жовтня 2015 року, засуджений не мав жодного стягнення, а свою вину у скоєнні особливо тяжкого злочину він визнав в повному обсязі, зробив для себе висновки. Зазначені обставини не спростовані посадовими особами колонії належними доказами.
Не погоджуючись з ухвалою суду, прокурор у провадженні подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_6 .
В апеляційній скарзі прокурор посилається на те, що ухвала є незаконною та підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та неправильністю застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Так прокурор вказує на те, що висновок суду про виправлення засудженого повинен ґрунтуватися на всебічному врахуванні даних про його поведінку і ставлення до праці за весь час відбування покарання, а не за час, який безпосередньо передує настанню строку, після відбування якого можливе умовно - дострокове звільнення від відбування покарання.
Апелянт зазначає, що засуджений ОСОБА_6 , починаючи з 8 квітня 2015 року, утримувався в установах попереднього ув`язнення, де заохочень та дисциплінарних стягнень не мав, до праці не залучався. 1 жовтня 2015 року засуджений ОСОБА_6 прибув до державної установи «Бориспільська виправна колонія (№ 119)». За час відбування покарання у вказаній установі отримав 2 заохочення та постійно не працював. Водночас, як наголошує прокурор, засуджений стабільно в установі не проявляв бажання працювати та був працевлаштований лише два місяці у 2019 році та 6 місяців у 2020 році.
На переконання апелянта, враховуючи періодичність застосування до засудженого заходів заохочення упродовж усього строку відбування покарання, у поєднанні із проведеними заходами індивідуально-профілактичної роботи вказують лише на небажання довести своє виправлення засудженим та підтверджують те, що останній не довів своє виправлення, як того вимагає ст. 81 КК України.
Прокурор акцентує увагу на тому, що посередня характеристика засудженого ОСОБА_6 за місцем відбування покарання та відсутність у нього стягнень не можуть самі по собі свідчити про виправлення засудженого, оскільки сумлінна поведінка засудженого передбачає не тільки наявність у останнього заохочень, застосованих у порядку, визначеними статтями 130, 131 КВК України, але й те, що засуджений подає позитивний приклад для поведінки інших засуджених.
Разом з тим, як зазначає прокурор, відповідно до характеристики від 20 лютого 2020 року засуджений працевлаштувався лише перед настанням пільги з метою поблажливого ставлення до нього, дотримується ввічливих відносин з персоналом лише з метою отримати поблажливість.
Окрім того, прокурор акцентує увагу на тому, що судом при прийнятті рішення не взято до уваги, що засудженому ОСОБА_6 рішеннями комісії відмовлено у застосуванні до нього ст. 81, 82 КК України та 101 КВК України у зв`язку з тим, що він не став та не довів своє виправлення, має недостатній ступінь виправлення.
Також поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що внаслідок злочинних дій ОСОБА_6 , а саме спричинення умисного вбивства, наступила смерть потерпілого.
Окрім цього, апелянт посилається на те, що судом не взято до уваги, що ухвалою Бориспільського міськрайонного суду від 30 січня 2020 року захиснику ОСОБА_11 , який діяв в інтересах ОСОБА_6 , відмовлено у задоволенні клопотання про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким.
Як встановлено судом, засуджений не був працевлаштований у зв`язку зі станом здоров`я, однак, до тимчасової втрати працездатності також не виявляв бажання працевлаштовуватися та заробітна плата йому за весь період відбування покарання не нараховувалась, а на даний час залишається не погашеним цивільний позов, який відповідно до вироку становить 200 000,00 грн.
Прокурор переконаний, що, враховуючи тяжкість вчинення злочину та особу засудженого, останній на даний час не довів свого виправлення.
Не погоджуючись з апеляційною скаргою прокурора, захисник ОСОБА_5 подала заперечення, в яких просить залишити без змін ухвалу суду першої інстанції як законну та обґрунтовану, а апеляційну скаргу прокурора, яка є безпідставною та необґрунтованою залишити без задоволення. Просить також проводити апеляційний розгляд беї участі, але з обов`язковою участю засудженого ОСОБА_6 .
Заслухавши доповідь судді, позицію прокурора, який підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі, представника виправної колонії, захисника та засудженого, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали судового провадження та особової справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить такого висновку.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Проте, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону не у повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з положеннями ст. 81 КК Українидо осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Сумлінна поведінка полягає у дотриманні правил внутрішнього розпорядку, беззаперечному виконанні законних вказівок і розпоряджень адміністрації органів кримінально-виконавчої системи, відсутності порушень дисципліни. Це поведінка, на яку повинні орієнтуватися інші особи, які відбувають покарання
Сумлінне ставлення до праці передбачає добросовісне виконання трудових обов`язків, використання форм і методів отримання доходів, які допустимі з точки зору не лише індивідуальних, а й суспільних інтересів, сплата податків та інших обов`язкових платежів. Сумлінне ставлення до праці проявляється у покращенні кількісних та якісних показників виконуваної роботи, підвищенні виробничої кваліфікації, бережливому ставленні до обладнання та інструментів, додержанні правил охорони праці та техніки безпеки.
Відповідно до вимог ст. 81 КК України та п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року №2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким», умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване лише після повного, всебічного вивчення даних про особу засудженого та після фактичного відбуття засудженим не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин.
Згідно з положеннями ст. 6 КВК України виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
Таким чином, висновок про можливість застосування умовно-дострокового звільнення засудженого повинен ґрунтуватися на аналізі даних про його поведінку за весь час відбуття покарання, у тому числі й даних, що характеризують ступінь тяжкості вчиненого злочину і особу засудженого в цілому. При цьому основним, вирішальним є не стільки факт відбуття певної частини покарання, а факт доведеності того, що засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці довів своє виправлення.
З урахуванням викладеного, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції не проаналізував сукупність даних про особу засудженого та помилково дійшов висновку про можливість умовно-дострокового звільнення засудженого від подальшого відбування покарання за вироком суду з таких підстав.
Так відповідно до наявних матеріалів особової справи, яка складається з двох частин, вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 жовтня 2014 року ОСОБА_6 засуджений за ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115, 70 КК України до десяти років позбавлення волі. Зараховано в строк відбування покарання перебування його від вартою з 23 листопада 2012 року по 16 вересня 2013 року та з 9 грудня 2013 року по 10 червня 2014 року (ас. 2-10 ч. 1).
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області від 13 березня 2015 року вирок суду залишений без зміни, апеляційна скарга захисника ОСОБА_12 в інтересах ОСОБА_6 - без задоволення (ас. 22-38 ч. 1).
З 8 квітня 2015 року ОСОБА_6 відбуває покарання в місцях позбавлення волі (ас.11-12 ч. 1).
Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2015 року касаційні скарги засудженого та захисника ОСОБА_12 залишені без задоволення, а вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 жовтня 2014 року та ухвала Апеляційного суду Чернігівської області від 13 березня 2015 року - без зміни (ас. 39-41 ч. 1).
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 серпня 2016 року засудженому ОСОБА_6 зараховано час попереднього ув`язнення з 23 листопада 2012 року по 16 вересня 2013 року, з 9 грудня 2013 року по 10 червня 2014 року та 17 грудня 2015 року у строк покарання у виді позбавлення волі, призначеного вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 21 жовтня 2014 року, з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 2 дні позбавлення волі,що становить 2 роки 7 місяців 22 дні (ас. 44-45 ч. 1).
Згідно з довідкою по особовій справі початок строку покарання ОСОБА_6 - 8 квітня 2015 року, кінець строку - 17 серпня 2022 року (ас. 99 ч. 2).
Будь-яких даних про те, що протягом періоду часу, починаючи з 8 квітня 2015 року, засуджений був працевлаштований, матеріали справи не містять.
Зі змісту характеристики на засудженого від 23 серпня 2017 року встановлено, що засуджений зарекомендував себе посередньо. Засудженому було запропоновано бути працевлаштованим на виробництві, але засуджений відмовився. Намагається дотримуватись правомірних взаємовідносин та ввічливого ставлення з персоналом установи. Вимоги персоналу установи, встановлені законодавством, виконує, але під контролем (ас. 109 ч. 2).
Відповідно до витягу із протоколу від 23 серпня 2017 року комісією відмовлено у переведенні ОСОБА_6 до ДСР, не стає на шлях виправлення. Стягнення - 0, заохочення - 0 (ас. 108 ч. 2).
Листом на адресу старшого державного виконавця Чернігівського райвідділу Державної виконавчої служби Державна установа «Бориспільська виправна колонія (№ 119)» повідомила про те, що засуджений ОСОБА_6 не працевлаштований за власним бажанням. Згідно зі ст.ст. 107, 108 КВК України засуджені мають право, а не обов`язок працювати під час покарання у виді позбавлення волі. На особовому рахунку засудженого ОСОБА_6 0 грн.00 коп. (ас. 118 ч. 2).
Згідно з характеристикою на засудженого ОСОБА_6 від 20 вересня 2018 року останній характеризується позитивно. За сумлінне ставлення до праці та зразкову поведінку має 4 заохочення правами начальника установи стягнень не має.
Одночасно у характеристиці зазначено, що засуджений не працевлаштований, але приймає активну участь у житті Києво-Печерської Успенської Лаври. Також на добровільних началах без оплати праці за власною ініціативною приймає участь у проведенні ремонтних робіт у православній церкві на території установи (ас. 150 ч. 2).
За заявою засудженого 20 вересня 2018 року комісією відмовлено у переведенні його до ДСР (ас. 147 ч. 2).
Згідно з відповіддю Державної установи «Бориспільська виправна колонія (№ 119)» на запит захисника за період відбування покарання засуджений стягнень не має, має 4 заохочення за сумлінне ставлення до праці та зразкову поведінку. На особовому рахунку засудженого грошові кошти відсутні, оскільки останній не був працевлаштований на виробництві установи та заробітна плата йому не нараховувалась За підсумками 3 та 4 кварталів 2018 року та 1 квартал 2019 року до засудженого ОСОБА_6 заходи заохочення не застосовувались, оскільки заходи заохочення до засуджених застосовуються за зразкову поведінку та сумлінне ставлення до праці, а засуджений на виробництві установи працевлаштований не був, заробітна плата йому не нараховувалась, тому будь-яких підстав до застосування до нього заходів заохочення не було (ас. 214 ч. 2).
Також на запит захисника надана відповідь, що за час перебування в установі засуджений ОСОБА_6 не був працевлаштований за власним бажанням і заробітна плата йому не нараховувалась (ас. 217 ч. 2).
18 квітня 2019 року за результатами розгляду питання про застосування заміни невідбутої частини покарання на більш м`який вид покарання комісія постановила, що засуджений став на шлях виправлення, тому заслуговує на застосування до нього більш м`якого виду покарання, але, заслухавши доповідь завідувача медичної частини № 119 - лікаря філії Центру охорони здоров`я ДК ВС України в м. Києві та Київський області ОСОБА_13 з врахуванням меддіагнозу засудженого, шляхом голосування члени комісії одноголосно прийняли рішення - відмовити у застосуванні заохочувальної норми (ас. 220 ч. 2).
Наказом начальника ДУ «Бориспільська виправна колонія (№ 119)» ОСОБА_14 скасовані, як незаконні, заохочення засудженого ОСОБА_6 від 2 серпня 2018 року та 23 січня 2020 року (ас. 250 ч. 2).
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_6 про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким.
Суд дійшов висновку, 4 заохочення за 2018 рік, які має засуджений, були отримані не за ставлення до праці, а за участь у релігійно-богослужбових місіонерських заходах православної церкви. Засуджений не працевлаштований у зв`язку зі станом здоров`я, однак, до тимчасової втрати працездатності також не виявляв бажання працевлаштовуватися та заробітна плата йому за весь період відбування покарання не нараховувалась, а відтак відсутні законні підстави однозначно стверджувати про можливість працевлаштування, виправлення і перевиховання засудженого за час відбування покарання, а тому заміна невідбутої частини покарання більш м`яким є передчасною (ас. 62-63 ч.1).
Згідно з характеристикою засудженого ОСОБА_6 від 20 лютого 2020 року, останній працевлаштований не був, однак, перед настанням пільги з метою поблажливого ставлення до нього працевлаштувався на промислову зону установи, а саме: дільницю по склеюванню паперових пакетів. Дотримується правомірних та ввічливих взаємовідносин з персоналом, але робить це з метою отримати поблажливість (ас. 252 ч. 2).
Станом на 19 лютого 2020 року засуджений мав два заохочення: 20 жовтня 2017 року та 20 січня 2018 року за виконання покладених обов`язків та додержання правил поведінки відповідно у Ш кварталі 2017 року та ІV кварталі 2017 року (ас. 253 ч. 2).
Відповідно до витягу із протоколу від 20 лютого 2020 року на застосування УДЗ від подальшого відбування покарання комісія постановила відмовити у застосуванні УДЗ, не довів своє виправлення (ас. 251 ч. 2).
Таким чином, наряду з обставинами, встановленими під час розгляду справи в суді першої інстанції, поза увагою місцевого суду залишились те, що беззаперечні докази на підтвердження того, що засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці довів своє виправлення, матеріали справи не містять, як і не встановлені такі докази під час апеляційного розгляду. Більш того, наявні у справі докази у своїй сукупності свідчать про те, що засуджений до проведення йому операцій на очах, достовірно знаючи про стягнення з нього на користь потерпілих заподіяної шкоди, не бажав працевлаштовуватись, у зв`язку з чим заробітна плата йому не нараховувалась.
Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора щодо передчасності умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання і доходить висновку про відсутність обґрунтованих підстав стверджувати про виправлення та перевиховання засудженого за час відбування покарання.
З огляду на обставини, встановлені під час апеляційного розгляду, апеляційна скарга прокурора є обґрунтованою та підлягає до задоволення, а ухвала суду скасуванню з постановленням нової ухвали, якою слід відмовити у задоволені клопотання засудженого ОСОБА_6 про його умовно-дострокове звільнення.
Керуючись ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу прокурора у провадженні ОСОБА_7 - задовольнити.
Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 3 липня 2020 року, якою задоволено клопотання адвоката ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 , та засудженого за вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 21 жовтня 2014 року за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 115 КК України, із застосуванням ст. 70 КК України, до позбавлення волі строком на 10 років ОСОБА_6 звільнено умовно-достроково на невідбуту частину покарання, що становить 2 роки 1 місяць 14 днів позбавлення волі, - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 про умовно-дострокове звільнення засудженого ОСОБА_6 - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
_____________________________ _______________________ _________________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
