ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/1065/20 Номер провадження 22-ц/814/1999/20Головуючий у 1-й інстанції Вінтоняк Н.Д. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2020 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді - доповідача Дорош А.І.

Суддів:Лобова О.А., Триголова В. М.

при секретарі: Ачкасовій О.Н.

переглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 липня 2020 року, ухвалене суддею Вінтоняк Н. Д., повний текст складено 21 липня 2020 року

та додаткове рішення Автозаводського районного суду від 08 вересня 2020 року, ухвалене суддею Вінтоняк Н. Д., повний текст складено дата не вказана

у справі за позовом ОСОБА_1 до Кременчуцької гімназії №18 Кременчуцької міської ради Полтавської області, третя особа: ОСОБА_2 , про стягнення недонарахованої та невиплаченої заробітної оплати, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

26 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Кременчуцької гімназії №18 Кременчуцької міської ради Полтавської області про стягнення недонарахованої та невиплаченої заробітної оплати, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що вона працює асистентом вчителя загальноосвітнього навчального закладу з інклюзивним та інтегрованим навчанням з 2016 року. За результатами атестації педагогічних працівників 27.03.2017 року позивачу встановлена кваліфікаційна категорія «спеціаліст ІІ категорії». Посилаючись на те, що відповідач у період 2018 -2019 роки виплачував надбавки за престижність педагогічної праці, за роботу в інклюзивних класах у меншому розмірі, ніж передбачено чинним Законом України «Про освіту», Галузевою угодою між Міністерством освіти і науки України та ЦК профспілки працівників освіти і науки України на 2016-2020 роки, зареєстрованою Міністерством соціальної політики України за№16 від 01.06.2018 року (далі Галузева угода), позивач, уточнивши позовні вимоги, просила зобов`язати відповідача донарахувати та виплатити недонараховану заробітну плату у сумі 17 085,14 грн., а також стягнути у відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок невиплати заробітної плати у належному розмірі, 20 000 грн.

Рішенням Автозаводського районногосуду м.Кременчука Полтавськоїобласті від 16липня 2020року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кременчуцької гімназії №18 Кременчуцької міської ради Полтавської області, третя особа: ОСОБА_2 , про стягнення недонарахованої та невиплаченої заробітної оплати, відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що збільшення оплати праці педагогічних працівників освіти здійснюється поетапно, як це передбачено Законом в межах можливості Державного бюджету України. Надбавка педагогічним працівникам гімназії №18 з метою підвищення престижності праці та доплата за роботу в інклюзивних класах встановлюється на підставі наказу директора гімназії № 18 (щомісячного або за певний період) і її розмір визначається з урахуванням обставин, визначених п. 3 Положення про порядок встановлення надбавки педагогічним працівникам гімназії №18 в межах фонду оплати праці. При цьому, розмір відповідної надбавки (доплати) у % від посадового окладу визначено саме як граничний, тобто максимальний її розмір. Виходячи з цього, суд першої інстанції визнав, що розмір надбавки ОСОБА_1 з метою підвищення престижності праці та доплата за роботу в інклюзивних класах у період з червня 2018 року по січень 2020 року виплачено у відповідності до вимог чинного законодавства та локальних актів навчального закладу, а відтак позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Враховуючи те, що судом не було встановлено порушення права позивача на оплату праці у встановленому законом розмірі, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вона працює на постійній основі асистентом вчителя загальноосвітнього навчального закладу з інклюзивним та інтегрованим навчанням з 2016 року. За результатами атестації педагогічних працівників 27.03.2017 року їй встановлена найвища для цієї посади кваліфікаційна категорія «спеціаліст ІІ категорії». Таким чином, вважає, що її щомісячна заробітна плата як асистента вчителя повинна складатися з основної оплати (ставки), в розмірі трьох мінімальних заробітних плат та надбавок і доплат у граничному розмірі 70% з 01 червня 2018 року по 31 січня 2020 року: 20% - за стаж роботи понад 10 років, 30% - престижність праці; 20% за постійну роботу в інклюзивному класі. Зазначає, що жодного разу зарплату у повному обсязі з доплатами та надбавками 70% за чинним законодавством не отримувала при 100% державному фінансуванні гімназії. Таким чином, вважає, що відповідачем порушено, а судом першої інстанції, який прийняв позицію відповідача, невірно застосовано ст. 43 Конституції України, ст. 21 Закону України «Про оплату праці», ст. 61 Закону України «Про освіту», суттєвих статтей положення Галузевої угоди, колективного договору. При цьому, роботодавець має враховувати норми галузевої угоди, які є для нього обов`язковими відповідно до законодавства, а висновки суду щодо декларативності та рекомендаційного характеру вказаних норм не ґрунтуються на праві. У зв`язку з порушенням її трудових прав, просить також задовольнити позовні вимоги про стягнення моральної шкоди.

Додатковим рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 08 вересня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 840, 80 грн.

Додаткове рішення мотивоване тим, що пільги щодо сплати судового збору, встановлені Законом України «Про судовий збір», не поширюються на позовні вимоги, заявлені ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить додаткове рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не правильно, керуючись постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2020 року у справі № 910/4518/16, помилково визначив заявлені позовні вимоги до стягнення коштів невиплаченої та не донарахованої заробітної плати, як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за стягнення якого дійсно слід сплачувати судовий збір.

Відзиви наапеляційні скаргиненадходили.

Апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що ОСОБА_1 01.09.2015 року прийнята на посаду вихователя (асистента вчителя) для роботи з особливими освітніми потребами Кременчуцької загальноосвітньої школи №18, а з 01.04.2016 року переведена на посаду асистента вчителя загальноосвітнього навчального закладу з інклюзивним та інтегрованим навчанням (т.1 а.с. 34 ).

Згідно з атестаційним листом від 27.03.2017 року за результатами атестації ОСОБА_1 встановлено кваліфікаційну категорію «спеціаліст ІІ категорії» (т.1 а.с. 10).

Згідно наказів директора гімназії від 10.03.2017 року №25 о/с, 30.08.2019 року №160 о/с ОСОБА_1 , як асистенту вчителя, встановлено 12 тарифний розряд (т.1 а.с. 147, 156).

Розпорядженням Департаменту освіти виконавчого комітету Кременчуцької міської ради №09 о/с від 30.01.2019 року встановлено посадові оклади (тарифні ставки) з 01.01.2019 року для тарифного розряду 12 у розмірі 4 073,00 грн, а розпорядженням Департаменту освіти виконавчого комітету Кременчуцької міської ради №03 о/с від 15.01.2019 року посадові оклади (тарифні ставки) з 01.01.2020 для тарифного розряду 12 визначено у розмірі 4 456,00 грн. (т.1 а.с. 134-135).

На виконання вищевказаних розпоряджень згідно з наказом від 04.02.2019 року №20 о/с визначено, що посадовий оклад ОСОБА_1 з 01.01.2019 року складає 4 073 грн., а згідно з наказом від 15.01.2020 року 4 456 грн. (т.1 а.с. 145, 148).

З розрахункових відомостей про заробітну плату ОСОБА_1 за період з червня 2018 року по січень 2020 року вбачається, що позивачу у червні 2018 року лютому 2019 року виплачена надбавка за престижність педагогічної праці у розмірі 20% від посадового окладу, у березні 2019 року - серпні 2019 року - у розмірі 25% від посадового окладу, у вересні 2019 року грудні 2020 року - у розмірі 30% від посадового окладу, у січні 2020 року - у розмірі 10% від посадового окладу; доплата за роботу в інклюзивних класах з вересня 2018 року по вересень 2019 року складала 10% від посадового окладу, а з вересня 2019 року по січень 2020 року - 15% від посадового окладу (т. 1 а.с. 36-37, 50-51).

Відповідно до наказів директора №205 о/д від 28.08.2018 та №176 о/д від 22.08.2019 створена комісія з визначення розміру надбавки працівникам школи за престижність педагогічної праці, які протягом 2018-2019, 2019-2020 повинні щомісячно визначати конкретний розмір надбавки за престижність праці педагогічним працівникам (т. 1 а.с. 149 -150, 158-159).

На підставі протоколів засідання комісії з визначення розміру надбавки та протоколів засідання профспілкового комітету наказами директора гімназії за період з червня 2018 року по лютий 2019 року визначено розмір надбавки за престижність праці у розмірі 20% відповідно до тарифікації педагогічним працівникам, в тому числі і асистенту вчителя загальноосвітнього навчального закладу з інклюзивним та інтегрованим навчанням ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 160-168).

Згідно з наказом № 38 о/с від 14.03.2019 року на період з 01.03.2019 по 31.05.2019 і наказу № 102 о/с від 05.06.2019 на період з 03.06.2019 по 31.08.2019 розмір надбавки було встановлено у розмірі 25% (т.1 а.с. 169-170).

Відповідно до наказу №193 о/с від 09.09.2019 на період з 01.09.2019 по 31.12.2019 надбавку було визначено у розмірі 30%, а наказом № 08 о/с від 21.01.2020 за 01.01.2020 по 31.01.2020 у розмірі 10% (т. 1 а.с. 171-172).

Як пояснив у судовому засіданні представник відповідача, розмір надбавки 10% у січні 2020 було встановлено через проблеми фінансування бюджетної сфери на початку року. У подальшому наказом №40 о/с від 11.03.2020 внесено зміни до наказу № 08 о/с від 21.01.2020 і розмір надбавки за січень 2020 встановлено у розмірі 30% і на сьогоднішній день до 31.08.2020 надбавка педагогічним працівникам встановлена у розмірі 30% (т.1 а.с. 173-176).

Наказами №206 о/д від 28.08.2018 року та №175 о/д від 22.08.2019 року створено у навчальному закладі комісію з визначення конкретного розміру доплати педагогічним працівникам за роботу в інклюзивних класах в 2018-2019, 2019-2020 роках (т. 1 а.с. 183-186).

На підставі протоколів засідання комісії з визначення розміру доплати за роботу в інклюзивних класах та протоколів засідання профспілкового комітету наказом директора гімназії №143 о/с від 30.08.2018 за період з 03.09.2018 р. по 24.05.2019 ОСОБА_1 визначено доплату за години роботи в інклюзивних класах у розмірі 10% від посадового окладу, а наказом №171 о/с від 30.08.2019 за період з 01.09.2019 р. по 31.08.2020 - у розмірі 15 % (т.1 а.с. 151-152).

Згідно з наказами № 173 о/с від 11.09.2018, №189 о/с від 25.09.2018, №204 о/с від 12.10.2018 проведена доплата у розмірі 20 % від посадового окладу за роботу в інклюзивних класах ОСОБА_1 за 15 днів березня 2018, 14 днів травня 2018, 2 дні лютого 2018, 14 днів квітня 2018 (у зв`язку з арифметичною помилкою в наказі № 173 о/с від 11.09.2018 було зазначено 12 днів і змінено наказом від 12.10.2018) (т. 1 а.с. 153-154, 161).

Позивачем виплачені суми не оспорюються. Спірним є питання щодо розміру встановлених надбавок, які, як вважає позивач, є меншим, ніж передбачено чинним законодавством про освіту.

При цьому, суд першої інстанції визнав, що збільшення оплати праці педагогічних працівників закладів освіти здійснюється поетапно, як це і передбачено Законом в межах можливості Державного бюджету України.

Надбавка педагогічним працівникам гімназії №18 з метою підвищення престижності праці встановлюється на підставі наказу директора гімназії №18 (щомісячного або за певний період) і її розмір визначається з урахуванням обставин, визначених п. 3 Положення про порядок встановлення надбавки педагогічним працівникам гімназії №18, в межах фонду оплати праці. При цьому, розмір 30% посадового окладу визначено саме як граничний, тобто максимальний розмір доплати.

З огляду на викладене, суд погодився з доводами відповідача про те, що розмір надбавки ОСОБА_1 з метою підвищення престижності праці у період з червня 2018 року по січень 2020 року виплачено у відповідності до вимог чинного законодавства та локальних актів навчального закладу, а відтак, прийшов до висновку, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення доплати за роботу в інклюзивних класах, суд першої інстанції виходив з того, що доплата за роботу в інклюзивних класах встановлюється на підставі щомісячного або за певний період наказу директора гімназії №18 і її розмір визначається з урахуванням обставин, визначених п. 3 Положення, зазначеного вище, в межах фонду оплати праці. При цьому, розмір 20% посадового окладу визначено саме як граничний, тобто максимальний.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач у період з червня 2018 року по січень 2020 року отримувала доплату за роботу в інклюзивних класах у розмірі від 10 до 15%, що не суперечить вимогам чинного законодавства та не порушує трудові права позивача.

Таким чином, суд першої інстанції погодився з доводами представника відповідача, що позивач помилково вважає встановлення доплати за роботу в інклюзивних класах саме у розмірі 20% від посадового окладу, посилаючись на умови Галузевої угоди та колективного договору гімназії №18, тому судом першої інстанції, позовні вимоги в цій частині визнано такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, то суд першої інстанції виходив з того, що оскільки не було встановлено порушення права позивача на оплату праці у встановленому законом розмірі, тому слід відмовити у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обгрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1, 3 ЦК України, ст.ст.2, 4, 5,12, 13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Відповідно до ст. 43 Конституції України, постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» - кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб, а також гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні - добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності; захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Отже, право громадян на працю забезпечується державою.

Закон України «Про оплату праці» (з наступними змінами та доповненнями) визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Статтею 57 Закону України «Про освіту» передбачені гарантії держави педагогічним, науково - педагогічним і іншим категоріям установ освіти, зокрема: виплата надбавок до заробітної плати.

Відповідно ч.ч.1, 2 ст.8, ст.13 Закону України «Про оплату праці», держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Статтею 98 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно - правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Аналогічні положення містяться в ст. 13 Закону України «Про оплату праці», тобто оплата праці позивачів, що працюють в бюджетних установах, визначається Кабінетом Міністрів України та здійснюється на підставі, у тому числі, його актів.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановлено, що при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат, необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.

При цьому, як зазначено в ст. 117 Конституції України, постанови Кабінету Міністрів України є обов`язковими до виконання.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції правильно виходив із того, що розмір надбавки ОСОБА_1 з метою підвищення престижності праці та доплата за роботу в інклюзивних класах у період з червня 2018 року по січень 2020 року виплачено у відповідності до вимог чинного законодавства та локальних актів навчального закладу.

Так, відповідно п.1Постанови КабінетуМіністрів Українивід 23.03.2011№373«Про встановленнянадбавки педагогічнимпрацівникам закладівдошкільної,позашкільної,загальної середньої,професійної (професійно-технічної),вищої освіти,інших установі закладівнезалежно відїх підпорядкування»,з метоюпідвищення престижності праціпедагогічних працівниківвстановлено надбавкув граничномурозмірі 30%посадового окладу(ставкизаробітної плати),але неменше 5%,педагогічним працівникамзакладів дошкільної,позашкільної,загальної середньої,професійної (професійно-технічної),вищої освіти,інших установі закладівнезалежно відїх підпорядкування.Розмір надбавкивстановлюється керівникомзакладу (установи)у межахфонду оплатипраці.Надбавка встановлюєтьсяна весьобсяг навчальногонавантаження,що виконуєтьсяпрацівником. Право на встановлення надбавки в розмірі до 30 відсотків з 1 січня 2018 р. мають керівники закладів загальної середньої освіти, їх заступники, посади яких віднесені до посад педагогічних працівників, вчителі та викладачі закладів професійної (професійно-технічної) і вищої освіти, які викладають предмети згідно з відповідним Державним стандартом загальної середньої освіти.

Згідно п.6.1.2 Галузевої угоди між Міністерством освіти і науки України та ЦК профспілки працівників освіти і науки України на 2016-2020 роки, зареєстрованої Міністерством соціальної політики України за №16 від 01.06.2018 року, МОН зобов`язано сприяти забезпеченню реалізації положень Указу Президента України «Про заходи щодо забезпечення пріоритетного розвитку освіти в Україні» від 30.10.2010 року №926, що стосується виплати надбавки в розмірі не менше 20% посадового окладу (ставки заробітної плати, в тому числі погодинної) з метою підвищення престижності педагогічної праці всім педагогічних працівникам.

Згідно з п.4.1.28 колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом гімназії №18, схваленим протоколом загальних зборів №3 від 22.08.2019 р., адміністрація взяла на себе зобов`язання установлювати надбавку в граничному розмірі 30% посадового окладу (ставки заробітної плати), але не менше 5% педагогічним працівникам з метою підвищення престижності праці, відповідно до Положення про порядок встановлення надбавки педагогічним працівникам гімназії №18 з метою підвищення престижності праці, погоджується з профспілковим комітетом (додаток №8 до Колективного договору).

Положення про порядок встановлення надбавки педагогічним працівникам гімназії №18 з метою підвищення престижності праці (додаток №8) встановлює, що визначення конкретного розміру надбавки здійснюється щомісячно або на інший проміжок часу (за потреби) комісією гімназії №18, склад якої затверджується наказом директора. Результати комісії відображаються у відповідному протоколі, на підставі якого видається наказ (п.2.4).

Згідно з п.2.3.3 вказаного вище Положення право на встановлення надбавки мають у розмірі від 5% до 30% інші педагогічні працівники.

Відповідно до п.5 додатку до Постанови Кабінету Міністрів України №1096 від 25.08.2004 "Про встановлення розміру доплати за окремі види педагогічної діяльності", розмір доплати встановлюється за окремі види педагогічної діяльності (у співвідношенні до тарифної ставки) за роботу в інклюзивних класах (групах) у закладах дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної) та вищої освіти - у граничному розмірі 20 відсотків. Зазначена доплата встановлюється педагогічним працівникам та помічникам вихователів тільки за години роботи у цих класах (групах).

Згідно з п.4.1.30 колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом гімназії №18, схваленим протоколом загальних зборів №3 від 22.08.2019 р., адміністрація взяла на себе зобов`язання встановлювати доплату в граничному розмірі 20% посадового окладу (ставки заробітної плати) педагогічним працівникам, які працюють в інклюзивних класах навчального закладу тільки за години роботи у цих класах, відповідно до Положення про порядок встановлення доплати педагогічним працівника гімназії №18 за роботу в інклюзивних класах, погоджується з профспілковим комітетом (додаток №10 до колективного договору).

Положення про встановлення доплати педагогічним працівникам гімназії №18 за роботу в інклюзивних класах (додаток №10) визначає, що встановлення доплати здійснюється на підставі наказу директора гімназії після отримання згоди профспілкового комітету (п.2.1).

Пункт 2.3 даного Положення встановлює, що визначення конкретного розміру доплати (граничний розмір 20% посадового окладу) здійснюється щомісячно або на інший проміжок часу (за потреби) комісією гімназії №18, склад якої затверджується наказом директора. Результати комісії відображаються у відповідному протоколі, на підставі якого видається наказ та вносяться дані до тарифікаційного списку.

Як визначає п.1.3 та 4 вказаних вище положень, вказані надбавка та доплата здійснюється в межах фонду оплати праці за рахунок асигнувань, передбачених на оплату праці.

З врахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що адміністрацією гімназії приймалися рішення щодо встановлення ОСОБА_1 надбавки за престижність праці та доплати за роботу в інклюзивних класах в межах фонду оплати праці за рахунок асигнувань, передбачених на оплату праці з урахуванням вимог чинного законодавства України.

Доводи ОСОБА_1 щодо застосування граничного розміру відповідної надбавки та доплати є помилковими, оскільки вказаними нормативно-правовими актами України, керівникам закладу (установи) надано право, а не обов`язок встановлювати розмір надбавки або доплати в граничному ( максимальному) її розмірі.

Таким чином, надавши усім доводам сторін належну правову оцінку, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність порушеного права позивача, а відтак, правових підстав для задоволення її позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи.

Доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням позивача як обставин справи, так і норм діючого законодавства та направлені на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про скасування додаткового рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 08 вересня 2020 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про зобов`язання відповідача донарахувати та виплатити законні доплати і надбавки до заробітної плати за період 2018 2019 роки, січень 2020 року та відшкодування моральної шкоди у розмірі 20000 грн.

Отже, від сплати судового збору у даній справі позивач звільнена лише за вимогою про зобов`язання донарахувати та виплатити законні доплати і надбавки до заробітної плати за період 2018 2019 роки, січень 2020 року.

При цьому, ОСОБА_1 не звільнена від сплати судового збору в частині вимог про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до пп.1 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою підлягає сплаті судовий збір у розмірі 1 % ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" зазначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Згідно ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 року становив 2102 грн.

Отже, ОСОБА_1 при зверненні до суду першої інстанції повинна була сплатити судовий збір у розмірі 840,80 грн., виходячи із мінімальної ставки судового збору, яка становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на час звернення позивача із позовною заявою.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору у розмірі 840, 80 грн.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що із мотивувальної частини додаткового рішення суду слід виключити висновки суду першої інстанції про те, що пільги щодо сплати судового збору у даному випадку не поширюються на позовні вимоги, заявлені ОСОБА_1 (щодо вимог в частині про зобов`язання донарахувати та виплатити законні доплати і надбавки до заробітної плати за період 2018 2019 роки, січень 2020 року).

Крім того, з врахуванням ухвали Полтавського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року, якою відстрочено сплату судового збору, з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1261,20 грн. за подання апеляційної скарги на рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Автозаводськогорайонного судум.Кременчука Полтавськоїобласті від 16липня 2020року тадодаткове рішенняАвтозаводського районногосуду від08вересня 2020року залишити без змін, виключивши із мотивувальної частини додаткового рішення суду від 08 вересня 2020 року посилання на те, що пільги щодо сплати судового збору у даному випадку не поширюються на позовні вимоги, заявлені ОСОБА_1 (щодо вимог в частині про зобов`язання донарахувати та виплатити законні доплати і надбавки до заробітної плати за період 2018 2019 роки, січень 2020 року).

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНН НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1261,20 грн. за подання апеляційної скарги на рішення суду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її прийняття безпосередньо до суду касаційної інстанції, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07 грудня 2020 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов