Справа № 345/5361/19

Провадження № 22-ц/4808/1153/20

Провадження № 22-ц/4808/1342/20

Головуючий у 1 інстанції Юрчак Л. Б.

Суддя-доповідач Горейко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.

секретаря Петріва Д.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на утримання дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення від 16 липня 2020 року та додаткове рішення від 06 жовтня 2020 року, що ухвалені Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області у складі судді Юрчака Л.Б. у м. Калуш,

встановив:

Короткий змістпозовних вимог та їх обґрунтування

17.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив зменшити розмір аліментів, а саме: стягувати з нього на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини його заробітної плати (доходів) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ним повноліття.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.07.2017 року в справі №607/5231/17 з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання їхнього сина ОСОБА_4 у розмірі 1/2 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 21.04.2017 року і до досягнення сином повноліття. Про вказану справу він дізнався після відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів, а тому був позбавлений брати участь в розгляді справи та можливості надати свої заперечення по ній. Його заява про перегляд заочного рішення суду ухвалою від 22.11.2017 року залишена без задоволення. Він усвідомлює свій обов`язок сплачувати аліменти та не має наміру від нього ухилятись, однак сплата аліментів у розмірі 1/2 частини його заробітної плати (доходів) щомісячно ставить його в скрутне матеріальне становище, оскільки на даний час істотно змінились обставини щодо його платоспроможності, а саме: його батько досяг пенсійного віку і з 30.10.2017 року отримує пенсію за віком в розмірі 1564 грн. Батько є не тільки людиною похилого віку, а й має низку захворювань, у зв`язку з чим проходить періодичне лікування і знаходиться на обліку в КНП Центральна міська лікарня м. Борислав, а тому він змушений допомагати йому матеріально. Сам він також має низку захворювань, перебуває на диспансерному обліку в поліклінічному відділенні КНП «Лозівське територіальне медичне об`єднання» Лозівської міської ради Харківської області та проходить періодичне лікування, на що витрачає певні кошти. За останні три місяці роботи на посаді лікаря-уролога в КНП «Лозівське територіальне медичне об`єднання» йому нараховано 2 295,06 грн., з яких відраховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 413,12 грн., аліментні платежі в сумі 926,09 грн. Таким чином, за три місяці йому нараховано до виплати 955,85 грн. Відповідно місячна його зарплата на руки складає 318,62 грн. Також він займає посаду завідувача відділення в КНП Харківської обласної ради «Обласний медичний клінічний центр урології і нефрології ім. В.І. Шаповала», де на руки отримує в середньому 3 759,31 грн. заробітної плати (від 41 510,64 грн. нарахованої заробітної плати за 4 місяці відмінусувати 8 094,58 грн. податку з доходів фізичних осіб та військовий збір, аліментні платежі в сумі 18 378,83 грн. = 15 037,23 грн. : 4 місяці).

Крім того, зазначив, що відповідачці відомо, що 31.03.2014 року в період шлюбу з нею, йому було виділене службове приміщення, яке потребувало капітального ремонту. Його доходи незначні та не дають можливості вкладати кошти в ремонт вказаної квартири, тому він з 01.06.2017 року винаймає придатне для проживання житло, в якому проживає разом з цивільною дружиною та її дітьми від попереднього шлюбу. У зв`язку із такою ситуацією по службовому житлу у нього виникла заборгованість за централізоване опалення, у зв`язку з чим укладено договір про реструктуризацію боргу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16.07.2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на утримання дитини відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів того, що з моменту постановлення судових рішень суттєво погіршився матеріальний стан позивача або стан його здоров`я, через що він не має змоги виплачувати аліменти у визначеному судом розмірі. Позивач не надав жодних доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також обставини, які наводить позивач в обґрунтування та підтвердження заявлених вимог, в розумінні вищезазначених норм матеріального закону (ст. 192 СК України) та позиції Верховного Суду України, не є істотними та достатніми для зменшення визначеного за рішенням суду розміру аліментів.

Короткий зміст додаткового рішення суду першої інстанції

Додатковим рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06.10.2020 заяву адвоката Рукавця О.В. про поновлення строку для подання заяви про ухвалення додаткового рішення задоволено. Поновлено процесуальний строк для подання заяви про ухвалення додаткового рішення. Заяву про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Ухвалено додаткове рішення у вказаній справі, зазначивши у резолютивній частині рішення: Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 3 000 грн.

Суд першої інстанції мотивував додаткове рішення тим, що судові витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом даної справи, а виконана адвокатом робота знайшла своє відображення у матеріалах справи. Однак, виходячи із критерію пропорційності та співмірності, суд дійшов висновку, що заявлений розмір судових витрат на професійну правничу допомогу (22 400 грн.) необхідно зменшити до 3 000 грн. Водночас, суд вважав, що адвокату Рукавцю О.В. слід поновити процесуальний строк на звернення до суду із клопотанням про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки причини його пропуску у відповідності до ст. 127 ЦПК України, суд визнав поважними.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги на рішення суду

Не погодившись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що про ухваленнязаочного рішенняТернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.07.2017 року, яким з нього стягнуто аліменти у розмірі 1/2 частини усіх видів його заробітку (доходу), який за судовою практикою стягується за наявності у стягувача трьох і більше дітей, він дізнався після відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа про стягнення аліментів, і був позбавлений можливості подати заперечення та апеляційну скаргу, оскільки проживає за іншою адресою, ніж була вказана позивачкою і жодного повідомлення про відкриття провадження у справі, про розгляд справи, він не отримував. Також з часу постановлення вказаного судового рішення змінилось його матеріальне становище у зв`язку з хронічним захворюванням, тому він змушений звернутися в суд з позовом про зменшення розміру аліментів.

При розгляді справи суд першої інстанції порушив норми процесуального права, зокрема:

-розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, однак вона повинна була розглядатися за правилами загального позовного провадження;

-прийняв відзив, заперечення на відповідь на відзив, письмові пояснення та клопотання адвоката Рукавця Р.О., який представляв інтереси відповідача, і задовольнив вказані клопотання, хоча повинен був їх повернути без розгляду, оскільки адвокат не надав документів на підтвердження його повноважень на представництво відповідача;

-не мотивував рішення, просто перерахував норми законодавства, без аналізу зв`язку між нормами закону, доказами та зробленим правовим висновком, не зробив аналізу доказів, наданих позивачем, не розглянув питання щодо їх належності та допустимості, тобто в оскарженому рішенні практично відсутня мотивувальна частина.

Також апелянт вказує, що суд дійшов помилкового висновку, що його матеріальний стан не погіршився, оскільки не прийняв до уваги наступні обставини:

-суму його чистої заробітної плати, яка за двома місцями роботи щомісячно до сплати складає приблизно 4 077,90 грн. (довідка про доходи від 24.10.2019 року №318, довідка про доходи від 28.10.2019 року №121), з якої він повинен оплачувати комунальні послуги та інші платежі з утримання службової квартири, що з 2017 року зросли в рази, і це підтверджується довідкою КП «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області від 11.06.2020 року №2244, в якій не можна жити, а тому він з цивільною дружиною та її двома дітьми раніше вимушений був винаймати житло, а з липня поточного року переїхати жити в квартиру її матері, оскільки не спроможний оплачувати орендовану квартиру;

-він має заборгованість по оплаті комунальних послуг з урахуванням чого, та невиконанням умов договору реструктуризації, позбавлений права на отримання субсидії;

-його батько досяг віку непрацездатності і отримує мізерну пенсію. Батько часто хворіє, у зв`язку з чим він допомагає йому матеріально, про що свідчать представлені ним квитанції про перекази коштів;

-позивач надав докази погіршення свого стану здоров`я, його лікування потребує додаткових і значних витрат, що підтверджується останньою випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №554 від 30.07.2020 року, яка свідчить про те, що з 20 по 30.07.2020 року він перебував на стаціонарному лікуванні і витратив на лікування 5 220,70 грн.

Суд звернув увагу на наявність у позивача службового житла, але не послався на те, що й відповідачка має у частковій власності квартиру.

Апелянт зазначає, що, маючи законні права, він не звернувся до суду із позовом про визнання сина, який проживає із матір`ю, таким, що втратив право на користування житлом і продовжує сплачувати ті комунальні послуги, які нараховуються на кількість зареєстрованих мешканців.

Із зазначених підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідачки ОСОБА_5 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Ствердив, що надані позивачем докази не підтверджують факту погіршення його здоров`я після призначення стягнення аліментів, зміни матеріального стану в гіршу сторону чи зміну сімейного стану. Зокрема, зазначає, що усі надані ними копії документів засвідчені належним чином, надано документи, що підтверджують повноваження представника.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги на додаткове рішення

Не погодившись із додатковим рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд порушив норми процесуального права ст. ст. 182, 183 ЦПК України, оскільки попередню заяву про ухвалення додаткового рішення залишив без розгляду з тих підстав, що у матеріалах справи відсутній оригінал ордеру адвоката Рукавця О.В. щодо представництва інтересів ОСОБА_2 у цій цивільній справі, а також договір про надання правової допомоги, проте, задовольняючи другу заяву про ухвалення додаткового рішення, суд прийняв в до уваги копії акту виконаних робіт, касового ордеру, свідоцтва, договору і ордер, що свідчить про те, що вказані документи були відсутні у матеріалах справи протягом усього часу її розгляду.

Також апелянт вважає, що суд безпідставно поновив представнику ОСОБА_2 процесуальний строк для подання заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки матеріалами справи спростовуються твердження представника ОСОБА_2 про те, що вона не отримувала ні позовної заяви, ні ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Із зазначених підстав просить додаткове рішення скасувати та відмовити у задоволенні заяви про ухвалення такого.

У засідання апеляційного суду учасники справи не з`явилися, про час та день розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Позивач надіслав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Ні відповідач, ні її представник не повідомили суд про причину неявки.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за відсутності учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.07.2017 року в справі №607/5231/17 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання їхнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/2 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 21.04.2017 року і до досягнення сином повноліття (т. 1 а.с. 17-18).

Заява позивача ОСОБА_1 про перегляд вказаного заочного рішення суду ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22.11.2017 року залишена без задоволення (т. 1 а.с. 23). Рішення суду сторонами в апеляційному порядку не оскаржувалося, набрало законної сили.

Відповідно до копії службового ордера на жиле приміщення №00041 від 31.03.2014 року позивачу ОСОБА_1 з сім`єю в складі 3-х чоловік надано житлове приміщення, яке складається з 3-х кімнат в ізольованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 26).

За даними довідки, виданої 30.09.2019 року КП «Житлова управляюча компанія», ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним зареєстрований син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 24).

Згідно договорів найму житла від 01.06.2017 року та 01.06.2019 року позивач ОСОБА_1 прийняв в тимчасове платне короткострокове користування квартиру АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 27-31).

Відповідно до довідок (т. 1 а.с. 38-45), виданих ОСОБА_1 , останній дійсно працює в КНП «Лозівське територіальне медичне об`єднання» Лозівської міської ради Харківської області на посаді лікаря-уролога та в КЗОЗ «Обласний клінічний центр урології і нефрології ім. В.І. Шаповала» на посаді завідувача відділення.

Позиція суду апеляційної інстанції

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційних скарг, поданих ОСОБА_1 , з наступних підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Частиною першої статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі №6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Звертаючись до суду з позовом про зміну (зменшення) розміру аліментів, позивач посилався на те, що у нього змінився матеріальний стан та погіршився його стан здоров`я.

Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем ОСОБА_1 не доведено підстав для задоволення позову, передбачених статтею 192 СК України, оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів того, що з моменту постановлення судових рішень суттєво погіршився матеріальний стан позивача або стан його здоров`я, через що він не має змоги виплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.

Вказаний висновок суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, є немотивованим, зроблений без повного з`ясування обставин справи та належної оцінки доводів позивача.

Так, відповідно до пунктів 2, 3 частини 4 статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі»).

Однак, всупереч вказаним вимогам суд першої інстанції не мотивував оскаржене рішення, не аргументував, чому він відхиляє надані позивачем докази, чому вважає, що позивач не довів підстав для задоволення позову про зменшення розміру аліментів. Суд тільки обмежився висновком про те, що позивачем не доведено підстав для задоволення позову, що свідчить про невмотивованість судового рішення та порушення норм процесуального права.

Щодо висновку суду стосовно суті позовних вимог, колегія суддів виходить із наступного.

При подачі позову позивач посилався на ту обставину, що у нього після ухвалення судом 25.07.2017 року рішення про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/2 частини усіх видів його заробітку (доходу), змінився майновий стан: він має ряд захворювань, проходить періодичне лікування, на що витрачає певні кошти, вимушений винаймати придатне для проживання житло, в якому проживає разом з цивільною дружиною та її дітьми від попереднього шлюбу, оскільки службове приміщення, яке йому було виділене потребує капітального ремонту; по службовому житлу виникла заборгованість за послуги з централізованого опалення станом на 19.09.2018 року, у зв`язку з чим між ним та постачальником послуг було укладено договір реструктуризації боргу. Також зазначав, що після відрахувань аліментів з його заробітної плати, яку він отримує, займаючи посаду лікаря-уролога в КНП «Лозівське територіальне медичне об`єднання» Лозівської міської ради Харківської області та на посаді завідувача відділення в КНП Харківської обласної ради «Обласний медичний клінічний центр урології і нефрології ім. В.І. Шаповала», йому не вистачає коштів на належне проживання.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що стан здоров`я позивача дійсно змінився. Згідно довідки від 05.11.2019 року (т. 1 а.с. 47) позивач знаходиться на диспансерному обліку в ендокринолічному кабінеті поліклініки №1 КНП Лозовське ТМО з діагнозом: хронічний аутоімунний тиреоідит, еутиреоідний стан, витрачав на діагностування та лікування своєї хвороби певні кошти, що підтверджується квитанціями (т. 1 а.с. 28-31).

Також суд апеляційної інстанції встановив, що змінився матеріальний стан позивача. Так, встановлено, що позивач винаймає квартиру, що підтверджується договорами найму житла (т. 1 а.с. 27-31), якими передбачено сплату позивачем за користування житлом щомісячно 2 000 гривень і окремо сплату комунальних послуг. Посилався на те, що винаймає цю квартиру, оскільки службова квартира не придатна для проживання у ній і це не було спростовано відповідачкою.

Про зміну матеріального стану позивача свідчить також той факт, що він отримував субсидію на оплату комунальних послуг, яка надається малозабезпеченим особам. Доводи відповідачки про те, що позивач отримав субсидію, що, на її думку, слід розглядати як додатковий дохід позивача, колегія суддів відхиляє, оскільки субсидія є цільовими коштами та надається тим особам, які мають незначні доходи, значну частину яких зобов`язані сплачувати за комунальні послуги.

Згідно наданих позивачем довідок про його доходи (т. 1 а.с. 38-45), а також наданих представником відповідача довідок про доходи позивача, який займає посаду завідувача відділення у КНП ХОР «Обласний медичний клінічний центр урології і нефрології ім. В.І. Шаповала» та посаду лікаря-уролога КНП «Лозівське територіальне медичне об`єднання» (т. 1 а.с. 201-204), встановлено такі обставини.

Аліменти з позивача на утримання сина ОСОБА_4 згідно заочного рішення від 25.07.2017 року стягуються з жовтня 2017 року до травня 2020 року (довідка видана у червні 2020 року). Аліменти стягують по даний час, що визнається сторонами у справі.

За період з січня 2017 року (при цьому аліменти стягуються з жовтня 2017 року) до травня 2020 року, тобто майже за три з половиною роки, позивачу на посаді завідувача відділення нараховано дохід (заробітну плату) у розмірі 357 259,24 грн. (з якого відраховано податки у розмірі 37 777,14 грн.), і з якого стягнуто 118 209,55 грн. аліментів. Зокрема, за травень 2020 року позивачу нараховано 10 171,84 грн. (з якого відраховано податки у розмірі 1 983,51 грн.), і з якого стягнуто 4 094,17 грн. аліментів, за квітень 2020 року йому нараховано дохід у розмірі 9 809,86 грн. (з якого відраховано податки у розмірі 1 912,92 грн.) та стягнуто 3 948,47 грн. аліментів, за березень 2020 року йому нараховано дохід у розмірі 14 309,86 грн. (з якого відраховано податки у розмірі 2 790,42 грн.) та стягнуто 5759,72 грн. аліментів, за лютий 2020 року йому нараховано дохід у розмірі 9 814 грн. (з якого відраховано податки у розмірі 1 912,96 грн.) та стягнуто 3 948,54 грн. аліментів.

За період з січня 2017 року (при цьому аліменти стягуються з вересня 2017 року) до травня 2020 року позивачу на посаді лікаря-уролога нараховано трохи більше 800 грн. щомісяця у 2017 році, приблизно 1 100 грн. у 2018-2019 роках та близько 1 400 грн. у 2020 році (із вказаних сум відраховувалися податки у розмірі приблизно 250 грн.) та стягувалися аліменти у розмірі приблизно 570 грн. щомісячно у 2020 році. Після сплати податків і аліментів позивачу залишалась приблизно така ж сума (570 грн. на місяць).

Враховуючи заробітну плату позивача за двома посадами, щомісяця на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4 , стягуються аліменти у розмірі приблизно 3 900 грн. та 570 грн., а разом 4 470 грн. Така ж сума заробітної плати (приблизно 3 900 грн. та 570 грн., а разом 4 470 грн.) виплачується позивачу на руки.

При цьому, із вказаної зарплати позивач сплачує орендну плату за користування житлом у розмірі 2 000 грн. та комунальні послуги.

Сума доходу, яка залишається позивачу після сплати аліментів, орендної плати і комунальних послуг, становить близько 2 500 грн. на місяць.

Відповідно до частин другої та третьої 2-3 статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років встановлено у наступних розмірах: з 1 січня 2020 року 2 218 гривень, з 1 липня 2 318 гривень, з 1 грудня 2 395 гривень.

Отже, мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину, який на даний час становить 2 395 гривень, може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Як встановлено судом апеляційної інстанції із позивача стягуються аліменти у розмірі приблизно 4 470 грн. щомісячно, який перевищує розмір прожиткового мінімуму для дитини (2395 грн.), однак, при цьому, заробіток позивача не є достатнім, так за двома посадами, які він обіймає, позивач отримує на руки приблизно 4 470 грн., це без урахування того, що він сплачує орендну плату у розмірі 2 000 грн. щомісяця та комунальні послуги.

Як роз`яснив Верховний Суд України при розгляді позовів про зміну розміру аліментів, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей, зокрема стаття 182 СК України «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів».

Тому, розглядаючи цей позов суд апеляційної інстанції враховує вимоги статті 182 СК України.

Також суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до пункту 4 статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Отже, безспірний розмір аліментів на одну дитину є 1/4 (одна четверта) частина заробітку (доходу) платника аліментів. Відтак, більший же розмір аліментів необхідно доводити. У матеріалах справи відсутні докази того, що позивач може сплачувати аліменти у розмірі більшому ніж 1/4 частина всіх його доходів.

З урахуванням встановлених обставин та доказів, які надані сторонами, апеляційний суд вважає неправильним висновок суду першої інстанції, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що його матеріальний стан та стан здоров`я погіршився.

Відтак, закон покладає обов`язок щодо утримання дитини на обох батьків. Як встановлено судом матір ОСОБА_2 має можливість працювати та працює на посаді старшої медичної сестри у Тернопільській ОКЛПЛ та отримує заробітну плату (т. 1 а.с. 37). Однак, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до норм СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо своїх неповнолітніх дітей, зобов`язані утримувати неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття та забезпечувати їм достатній рівень фізичного і духовного розвитку. Проте, стягнення із позивача аліментів на утримання сина у розмірі 1/2 заробітку перекладає обопільний обов`язок двох батьків щодо утримання дитини фактично тільки на батька дитини, що суперечить принципам сімейного законодавства.

З огляду на викладене, враховуючи вимоги чинного законодавства України, виходячи з інтересів неповнолітньої дитини, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції підлягає задоволенню. Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16.07.2020 року слід скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на утримання дитини та зменшити розмір аліментів, підлягаючий стягненню з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4 з 1/2 до 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) позивача.

Щодо апеляційноїскарги надодаткове рішеннясуду першоїінстанції,то частково задовольняючи заяву ОСОБА_6 про стягнення судових витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що судові витрати дійсно було пов`язані саме із розглядом даної справи, а виконана адвокатом робота знайшла своє відображення у матеріалах справи, оплата витрат підтверджується копією прибуткового касового ордеру №_7/20-ц від 07.06.2020 року. Однак, виходячи із критерію пропорційності та співмірності, суд дійшов висновку, що заявлений розмір судових витрат на професійну правничу допомогу (22 400 грн.) необхідно зменшити до 3 000 грн.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується.

Відповідно до статті 220 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

В силу дії частини 1, пункту 1 частини 3 статті 133, частини 2 статті 141 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як роз`яснив Пленум ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ у пунктах 47, 48 постанови від 17.10.2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05.07.2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.05.2020 року між адвокатом Рукавцем О.В. та відповідачкою укладено договір про надання правової допомоги (а.с. 7 зворот справи за заявою про ухвалення додаткового рішення).

ОСОБА_6 надав копію акту виконаних робіт від 16.07.2020 року, згідно якого загальна вартість виконаних адвокатом робіт становить 22 400 грн. та копію прибуткового касового ордеру №_7/20-ц від 07.06.2020 року, згідно якого ОСОБА_6 прийняв від ОСОБА_2 на підставі договору про надання правової допомоги №7/20-ц кошти у розмірі 22 400 грн. (а.с. 7 справи за заявою про ухвалення додаткового рішення).

Разом з тим, у самому договорі про надання правової допомоги у п. 2.1 зазначено, що вартість виконання роботи визначається згідно з додатком до договору (квитанції №7/20-ц від 19.05.2020 року). Однак, вказаної квитанції від 19.05.2020 року ОСОБА_6 не надав, а надав копію прибуткового касового ордеру №_7/20-ц від 07.06.2020 року, тобто надав зовсім іншу квитанцію.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що представник відповідачки не надав належних та допустимих доказів понесення витрат на правову допомогу у розмірі 22 400 грн.

Більше того, відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про доцільність скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , то додаткове рішення суду підлягає скасуванню. У задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_6 про стягнення з позивача на користь відповідача ОСОБА_2 витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 - 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 липня 2020 року задовольнити.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 липня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на утримання дитини задовольнити.

Зменшити розмір аліментів, що стягуються на підставі заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 липня 2017 року по справі №607/5231/17 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання їхнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/2 до 1/4 (однієї четвертої) частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання цією постановою законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Апеляційну скаргу на додаткове рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 жовтня 2020 року задовольнити.

Додаткове рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 жовтня 2020 року скасувати.

Відмовити представнику відповідача ОСОБА_6 у стягненні судових витрат на правову допомогу у розмірі 22400 гривень.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча М.Д. Горейко

Судді: Л.В. Василишин

І.О. Максюта

Повний текст постанови складено 08 грудня 2020 року