Постанова

Іменем України

07 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 466/6366/17

провадження № 61-22093св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С.,

Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго»,

треті особи: Західний офіс державної аудиторської служби України, Головне управління Держпраці у Львівській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 березня 2019 року у складі судді Свірідової В. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (далі - ЛМКП «Львівтеплоенерго»), треті особи: Західний офіс державної аудиторської служби України, Головне управління Держпраці у Львівській області (далі - ГУ Держпраці у Львівській області), про визнання дій неправомірними, стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 2002 до 2017 року він працював у ЛМКП «Львівтеплоенерго». З липня 2006 року до 26 червня 2017 року, тобто до часу звільнення, позивач працював на посаді начальника зміни Теплоелектроцентралі № 1 ЛМКП «Львівтеплоенерго».

Звертає увагу на те, що починаючи з 01 січня 2010 року по червень 2017 року ЛМКП «Львівтеплоенерго» здійснював позивачу розрахунок заробітної плати з порушенням норм чинного законодавства, що призвело до суттєвого заниження розміру його заробітної плати. Заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалася виходячи із розміру посадового окладу, згідно з діючими на підприємстві штатними розписами, що затверджені Департаментом житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради. При цьому, відповідач не дотримувався умов Колективного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» на 2009-2010 роки, на 2012-2013 роки; Галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення на 2010-2012 роки, Регіональної угоди між Львівською обласною державною адміністрацією, об`єднанням роботодавців та профспілковими об`єднанням Львівської області на 2010-2011 роки, Територіальної угоди між Львівською обласною державною адміністрацією, об`єднання роботодавців та профспілковими об`єднанням Львівської області на 2012-2014 роки, згідно з якими мінімальна тарифна ставка робітника І розряду встановлюється у розмірі не менше 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом, а також, застосовується коефіцієнт співвідношень тарифної ставки робітника І розряду за підгалузями та видами робіт до встановленої галузевою угодою мінімальної тарифної ставки робітника І розряду (групи кваліфікації), який становив в період з 01 січня 2010 року по квітень 2017 року 1,62.

Натомість, відповідачем самостійно встановлювався розмір мінімальної тарифної ставки робітника І розряду із суттєвим заниженням розміру мінімальної заробітної плати. Так, наказом ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 21 липня 2010 року № 186 встановлено розмір мінімальної тарифної ставки робітника І розряду з 01 липня 2010 року в розмірі 892,80 грн, наказом від 23 квітня 2012 року № 150 - 1 042,80 грн, наказом від 29 квітня 2013 року № 170 - 1 106,40 грн, тобто без застосування коефіцієнтів співвідношень 1,2x1,62x2,77.

Наказами ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 30 квітня 2014 року № 176 та від 27 червня 2014 року № 264 встановлено з 01 травня 2014 року мінімальну тарифну ставку робітника І розряду в розмірі 1 152,00 грн, а з 01 липня 2014 року 1 204,80 грн, що менше розміру мінімальної заробітної плати, яка з 01 січня 2014 року згідно з Законом України «Про державний бюджет на 2014 рік» становить 1 218,00 грн.

Таким чином, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 28 січня 2019 року, просив:

- визнати незаконними дії ЛМКП «Львівтеплоенерго» щодо недорахування та невиплати ОСОБА_1 належної йому частини заробітної плати за період з 01 січня 2010 року до моменту його звільнення, тобто до 26 червня 2017 року;

- стягнути з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 заборгованість з недорахованої та невиплаченої частини заробітної плати за період з 01 січня 2010 року до 26 червня 2017 року в розмірі 189 444,00 грн та інфляційні втрати, що виникли в зв`язку із порушенням термінів виплати частини доходів в розмірі 197 255,00 грн, що в загальному розмірі становить 386 699,00 грн;

- стягнути з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 01 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року позов задоволено частково; визнано незаконними дії ЛМКП «Львівтеплоенерго» щодо недорахування та невиплати ОСОБА_1 належної йому частини заробітної плати за період з 01 січня 2010 року до моменту його звільнення, тобто до 26 червня 2017 року; стягнуто з ЛМКП «Львівтеплоенерго», на користь ОСОБА_1 заборгованість з недорахованої та невиплаченої частини заробітної плати за період з 01 січня 2010 року до 26 червня 2017 року в розмірі 56 624,50 грн та компенсацію у зв`язку з порушенням термінів виплати частини доходів в розмірі 51 975,64 грн, а всього 108 600,14 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що лише умовами Територіальної угоди передбачено відповідні формули розрахунку тарифної ставки (посадового окладу), в той час, як інші нормативні акти локального характеру (регіональна угода, галузева угода, колективний договір) такої формули не містили, а відповідач при нарахуванні заробітної плати позивача цієї формули розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) для нього, як начальника зміни на підприємстві, не врахував. Суди взяли до уваги поданий відповідачем розрахунок посадового окладу за професією начальника зміни станції ТЕЦ-1 ОСОБА_1 з 01 січня 2010 року, з якого вбачається, що невиплачена заробітна плата позивачу ОСОБА_1 за період з 01 січня 2010 року становить 56 624,50 грн. Крім цього, суди дійшли висновку про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 51 975,64 грн. Відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт завдання йому моральної шкоди діями відповідача, а також не наведено аргументів в чому полягає завдана йому моральна шкода.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення недорахованої та невиплаченої частини заробітної плати в розмірі 278 098,86 грн та ухвалити нове судове рішення яким стягнути заробітну плату у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що лише умовами Територіальної угоди було передбачено відповідні формули розрахунку тарифної ставки (посадового окладу), в той час як інші документи (Регіональна угода, Галузева угода) такої формули не містили. Посилається на те, що обидва коефіцієнти - за професією, посадою та за підгалуззю та видами робіт, однаково передбачені в тарифних частинах як Регіональної (2010-2011 роки) так і Територіальної (2012-2014 роки) угод. Отже, ці коефіцієнти повинні були однаково застосовуватися, як за період з січня 2010 року по листопад 2012 року (період дії Регіональної угоди), так і в період з листопада 2012 року до моменту звільнення (період дії Територіальної угоди).

Вказує, що суд не надав оцінки усім доказам та не зміг їх правильно застосувати.

Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу

У лютому 2020 року ЛМКП «Львівтеплоенерго» подало заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що доводи касаційної скарги грунтуються на припущеннях та не підтверджуються належними доказами.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що з 19 лютого 2002 року ОСОБА_1 працював в ЛМКП «Львівтеплоенерго», а 24 липня 2006 року його переведено на посаду начальника зміни Теплоелектроцентралі № 1 ЛМКП «Львівтеплоенерго».

26 червня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з роботи за згодою сторін згідно з пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Внутрішніми наказами по підприємству від 30 жовтня 2009 року № 198, від 21 липня 2010 року № 186, від 23 квітня 2012 року № 150, від 29 квітня 2013 року № 170, від 30 квітня 2014 року № 176, від 27 червня 2014 року № 264 встановлювався розмір мінімальної тарифної ставки робітника І розряду, на підставі якої проводилось нарахування заробітної плати працівникам підприємства, розмір якої був меншим від законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати.

Незаконність вказаних наказів підтверджена постановою Залізничного районного суду м. Львова від 14 листопада 2013 року (справа № 462/7893/13-п), якою директора ЛМКП «Львівтеплоенерго» ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), в тому числі за те, що при розробленні тарифної сітки для робітників виробничих підрозділів на підприємстві встановлено мінімальні годинні тарифні ставки робітників виробничих підрозділів у розмірі меншому від законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати.

Як вбачається із відповідей Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області від 17 березня 2014 року № 02-1175/0 та від 02 червня 2014 року № 06-16/3740, проведеними перевірками стану додержання вимог законодавства про працю на ЛМКП «Львівтеплоенерго» виявлено ряд порушень, зокрема, факти порушення вимоги пункту 2.2. Галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України на 2010-2012 роки, статей 96, 97 КЗпП України та частини третьої статті 6 Закону України «Про оплату праці» - тобто при розробленні тарифної сітки для робітників виробничих підрозділів на підприємстві встановлено мінімальні годинні ставки робітників виробничих підрозділів у розмірі меншому, ніж встановлено Галузевою угодою на 2010-2012 роки, та порушено вимоги статті 115 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про оплату праці», якими передбачено проведення виплати заробітної плати не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, окрім цього, встановлене заниження розмірів окладів керівників, професіоналів, фахівців, службовців і робітників.

З копії наказу ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 21 липня 2010 року № 186 убачається, що з 01 липня 2010 року мінімальну тарифну ставку робітника першого розряду встановлено в розмірі 892,8 грн (з розрахунку мінімальної заробітної плати 744 грн), а стаття 53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» передбачає, що мінімальна заробітна плата з 01 липня 2010 року становить 888,00 грн.

З копії наказу ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 23 квітня 2012 року № 150 вбачається, що мінімальну тарифну ставку робітника І розряду з 01 травня 2012 року встановлено в розмірі 1 042,80 грн, а стаття 13 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» передбачено мінімальну заробітну плату станом на 01 травня 2012 року - 1 094,00 грн.

Наказом ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 29 квітня 2013 року № 170 мінімальну тарифну ставку робітника І розряду з 01 травня 2013 року встановлено в розмірі 1 106,40 грн, а статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» передбачена мінімальна заробітна плата станом на 01 травня 2013 року - 1 147,00 грн.

Наказом ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 30 квітня 2014 року № 176 мінімальну тарифну ставку робітника І розряду з 01 травня 2014 року встановлено в розмірі 1 152,00 грн, а наказом від 27 червня 2014 року № 264 - 1 204,80 грн, а стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» передбачає, що мінімальна заробітна плата станом на травень 2014 року становила 1 218,00 грн.

З копії наказу ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 02 лютого 2015 року № 40 вбачається, що мінімальну тарифну ставку робітника І розряду з 01 лютого 2015 року встановлено в розмірі 1 376,40 грн, а з наказу від 05 червня 2015 року № 221 - 1461,60 грн, і статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» передбачено, що мінімальна заробітна плата з січня 2015 року становила 1 218,00 грн, а з 01 вересня 2015 року - 1 378,00 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно із частиною 2 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статтей 2-1, 5-1 КЗпП України держава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин, крім цього, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Згідно із статтею 96 КЗпП України основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) проводиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів). Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або уповноваженим ним органом згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Згідно із статтею 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, нагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюється підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності-з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюється власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про оплату праці» тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі: тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати; міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Статтею 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначено, що положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Законом України «Про колективні договори і угоди» також передбачено, що умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод (частина друга статті 5), а галузева (міжгалузева) угода не може погіршувати становище працівників порівняно з генеральною угодою (частина третя статті 8).

Згідно із абзацами 4, 5 частини першої статті 5 Закону України «Про оплату праці», організація оплати праці здійснюється, зокрема, на підставі галузевих (міжгалузевих), територіальних угод та колективних договорів.

Відповідно до частини першої статті 14 цього Закону, договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів.

Частиною першою статті 15 цього Закону передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Отже, встановлені галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами умови оплати праці є гарантіями для працівників в сфері оплати праці й безпосереднє застосування таких умов є обов`язковим для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії угоди.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про оплату праці», суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Доводи касаційної скарги щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій про те, що лише умовами Територіальної угоди було передбачено відповідні формули розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) та посилання на те, що обидва коефіцієнти - за професією, посадою та за підгалуззю та видами робіт, однаково передбачені в тарифних частинах як Регіональної (2010-2011 роки) так і Територіальної (2012-2014 роки) угод були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції.

Апеляційний суд обгрунтовано відхилив указані доводи, виходячи з наступного.

05 квітня 2012 року конференцією трудового колективу ЛМКП «Львівтеплоенерго» прийнято колективний договір на 2012 - 2013 роки, пунктом 16.2 якого передбачено, що розміри тарифних ставок і схеми посадових окладів працівників встановлюються з урахуванням мінімальних гарантій, визначених галузевою (регіональною) угодою (додатки № 3).

У жовтні 2012 року укладено Територіальну угоду між Львівською обласною державною адміністрацією, об`єднаннями роботодавців та профспілковими об`єднаннями Львівської області на 2012-2014 роки.

Установлено, що лише в цій Територіальній угоді (в додатках № 1, № 6 до тарифної частини угоди), сторонами визначена формула розрахунку місячної тарифної ставки робітника І розряду за підгалузями та видами робіт, та формула розрахунку місячного посадового окладу керівників, професіоналів, фахівців, за умовами яких місячна тарифна ставка розраховувалась, як мін.з/плата*1,2*Z (коефіцієнт співвідношення по підгалузям та за видами робіт), а місячний посадовий оклад, розраховувався за такою формулою: мін. з/плата*1,2*Z (коефіцієнт співвідношення по підгалузям та за видами робіт)* Х (коефіцієнт співвідношення по професії, посаді).

З огляду на те, що лише умовами Територіальної угоди передбачено відповідні формули розрахунку тарифної ставки (посадового окладу), в той час, як інші нормативні акти локального характеру (регіональна угода, галузева угода, колективний договір) такої формули не містили, а відповідач при нарахуванні заробітної плати позивача цієї формули розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) для нього, як начальника зміни на підприємстві, не врахував, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення недонарахованої (невиплаченої) заробітної плати за період дії Територіальної угоди (01 листопада 2012 року) по день звільнення позивача з роботи в розмірі 56 624,50 грн та компенсації у зв`язку з порушенням термінів виплати частини доходів в розмірі 51 975,64 грн.

У касаційній скарзі також вказує на те, що суд не надав оцінки усім доказам та не зміг їх правильно застосувати.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Апеляційний суд врахував практику Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 березня 2019 та постанову Львівського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

В. С. Жданова

В. О. Кузнєцов