Головуючийсуду 1інстанції - Баронін Д.Б.

Доповідач -Коновалова В.А.

Справа № 428/5808/20

Провадження № 22-ц/810/758/20

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 грудня 2020 року м. Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Коновалової В.А.,

суддів: Дронської І.О., Луганської В.М.,

за участю секретаря судового засідання Пономарьової В.С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження справу

за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області

на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 вересня 2020 року, ухвалене у складі судді Бароніна Д.Б. в м. Сєвєродонецьк Луганської області,

за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про зобов`язання нарахувати і виплатити страхові виплати,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про зобов`язання нарахувати і виплатити страхові виплати, в обґрунтування якого зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилась спадщина на майно, а саме: грошові кошти у вигляді недоотриманої пенсії та страхових виплат.

За життя ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Луганської області.

Позивач з метою отримання спадщини звернувся до нотаріуса. Відповідно до витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі № 57760752 від 02 жовтня 2019 року ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину на недоотриману пенсію в сумі 219915,11 грн. На запит нотаріуса відповідач надав інформацію про відсутність заборгованості по страховим виплатам перед померлим ОСОБА_2 . Позивач не погоджується з наданою відповідачем інформацією.

ОСОБА_1 просила суд зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області нарахувати та виплатити позивачу належні та невиплачені ОСОБА_2 страхові виплати за період з 01 грудня 2014 року по 31 березня 2019 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про зобов`язання нарахувати і виплатити страхові виплати задоволено. Суд зобов`язав Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 страхові виплати, недоотримані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 грудня 2014 року по 31 березня 2019 року. Вирішено питання про судові витрати.

Суд першої інстанції обґрунтував рішення тим, що ОСОБА_2 отримував страхові виплати у відділенні в м. Брянка виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Луганської області.

Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Луганської області постанова про припинення виплат ОСОБА_2 у період з 01 грудня 2014 року по день його смерті не приймалась. ОСОБА_2 страхові виплати не отримував з 01 грудня 2014 року в зв`язку з проведенням на території Луганської області антитерористичної операції.

Враховуючи викладені обставини, суд першої інстанції вважав, що оскільки страхові виплати були призначені ОСОБА_2 , нараховувалися та виплачувалися йому по 01 грудня 2014 року, постанова про припинення цих виплат органами Фонду соціального страхування України не виносилась, то неотримані суми страхових виплат, які належали померлому, входять до складу спадщини, право на які має позивач.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області просить скасувати рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 вересня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області вказує на те, що особи з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, мають право на одержання страхових виплат за умови переміщення в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження у повному обсязі, і звернення до структурного підрозділу місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту та взяття на облік, що має бути підтверджено довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Також посилається на те, що на момент смерті спадкодавця ОСОБА_2 щомісячна страхова виплата в разі часткової чи повної втрати працездатності за період з 01 грудня 2014 року по 31 березня 2019 року спадкодавцю нарахована не була, а відтак в розумінні ст. 1227 Цивільного кодексу України не може належати спадкодавцю та не може входити до складу спадщини.

Крім того, зазначає про те, що ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Брянці Луганської області. У зв`язку з тим, що відділенням в місті Брянці не здійснено переміщення у населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі відповідно до Постанови КМУ № 595, з 01 грудня 2014 року було припинено видатки на забезпечення діяльності відділення в місті Брянці та відповідно припинено нарахування та виплату страхових виплат потерпілим (членам їх сімей).

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року ОСОБА_1 роз`яснювалося право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі, проте відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

ОСОБА_1 отримала копію ухвали Луганського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року про відкриття апеляційного провадження у справі та апеляційну скаргу 23 жовтня 2020 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с. 151).

Представник відповідача в судове засідання не з`явився про дату, час і місце повідомлений належним чином і в установленому законом порядку, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, повідомлялась про розгляд справи через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України відповідно до ст. 1-1 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції", а також повідомлялась за адресою зазначеною для листування.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції вмежах доводівта вимогапеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 отримував страхові виплати у відділенні в м. Брянка виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Луганської області.

Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Луганської області постанова про припинення виплат ОСОБА_2 у період з 01 грудня 2014 року по день його смерті не приймалась. ОСОБА_2 страхові виплати не отримував з 01 грудня 2014 року у зв`язку з проведенням на території Луганської області антитерористичної операції.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що оскільки страхові виплати були призначені ОСОБА_2 , нараховувалися та виплачувалися йому по 01 грудня 2014 року, постанова про припинення цих виплат органами Фонду соціального страхування України не виносилась, то неотримані суми страхових виплат, які належали померлому, входять до складу спадщини, право на які має позивач.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Статтею 1227ЦК України передбачено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Відповідно до статті 1218ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частина першастатті 1269 ЦК Українипередбачає, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст. 1270 ЦК України).

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , виданого Бахмутським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Позивач є єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_2 , та у передбачений статтею 1270 ЦК України строк звернувся із заявою про прийняття спадщини і 02 жовтня 2019 року Першою горлівською державною нотаріальною конторою зареєстровано спадкову справу за № 64100064, що підтверджується копією витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі від 02 жовтня 2019 року.

З матеріалів справи вбачається, що потерпілий ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Брянка Луганської області.

Страхові виплати потерпілому ОСОБА_2 були призначені пожиттєво.

Як відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Брянка Луганської області, так і Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області постанова про припинення виплат потерпілому ОСОБА_2 у період з 01 грудня 2014 року по день його смерті не приймалась.

Потерпілій ОСОБА_2 страхові виплати не отримував з 01 грудня 2014 року у зв`язку з проведенням на території Луганської області, у тому числі в м. Брянка, антитерористичної операції. Дані обставини не заперечувалися відповідачем, що підтверджується змістом апеляційної скарги.

Враховуючи викладені обставини, колегія судді вважає, оскільки страхові виплати призначалися потерпілому ОСОБА_2 пожиттєво, постанова про припинення цих виплат Фондом не виносилась, тому неотримані суми страхових виплат, які належали померлому входять до складу спадщини, право на які має позивач. Висновок суду в цій частині є правильнім та відповідає вимогам закону.

Відповідно достатті 46 Конституції Українигромадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV, який з 01 січня 2015 року діє у редакціїЗакону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІта має назву «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Відповідно до підпункту «в» пункту 1 частини першоїстатті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-ХІV(у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, виплачуючи йому, зокрема, щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.

Статтею 40 вказаного Закону(в редакції до 01 січня 2015 року) передбачено, що страхові виплати потерпілому провадяться щомісячно в установлені Фондом соціального страхування від нещасних випадків дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком.

Як зазначалося вище потерпілий ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Брянка Луганської області, яке находиться на окупованій території. Зазначене відділення не було переміщено на територію України, яка підконтрольна органам державної влади.

Посилання відповідача на те, що відділенням Фонду в м. Брянка не здійснено переміщення у населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 595 від 01 грудня 2014 року, то з 01 грудня 2014 року було припинено видатки на забезпечення діяльності відділення Фонду в м. Брянка і відповідно припинено нарахування та виплату страхових виплат потерпілим у відділенні, тому страхові виплати за період з 01 грудня 2014 року по 31 березня 2019 року не можуть входити до складу спадщини, оскільки за життя у спадкодавця не виникло права на ці виплати, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Відповідно достатті 64 Конституції Україниконституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, запроваджено не було.

Устатті 38 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»(у редакції, чинній на час припинення страхових виплат) передбачено випадки припинення страхових виплат і надання соціальних послуг: на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-ХІV (у редакції від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ) особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначає Кабінет Міністрів України.

Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами надано у абзаці першому частини першоїстатті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»(у редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Як зазначено встатті 2 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбаченихКонституцієюта законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.

Водночас частиною першоюстатті 3 вказаного Законувстановлено, що громадянин України за обставин, визначених устатті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.

До жодного з указаних законів не внесено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної або ж не звернення особи до органів Фонду соціального страхування України за місцем фактичного проживання після внутрішнього переміщення.

Постановами Кабінету Міністрів України № 531, 637 та 595 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам.

Зазначені підзаконні нормативні акти не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади або особам, які отримали довідку про внутрішнє переміщення, проте не звертались до органів соціального страхування за місцем переміщення щодо отримання належних їм страхових виплат. Вказані підзаконні акти не єзаконом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях ідеться і вЗаконі України від 18 січня 2018 року № 2268-VІІІ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях».

Устатті 2 цього Законупередбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу,законне передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 243/5697/16-ц, у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 227/2802/16-ц, у постанові Верховного Суду від 22 липня 2019 року у справі № 418/2434/18.

Сам по собі факт переміщення особи на підконтрольну українській владі територію та отримання нею довідки внутрішньо переміщеної особи, не створює підстав для автоматичного припинення їй соціальних виплат за місцем зберігання її страхової справи. Такі виплати припиняються лише якщо особа виявила бажання отримувати їх за місцем свого внутрішнього переміщення.

Аналіз зазначених вище норм права дає підстави для висновку, що ненадання особі, яка не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття її на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, та не звернення цієї особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території з заявою про нарахування виплат, не є підставою для невиплати страхових платежів, оскільки таке права закріплене за особою положеннямиЗакону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»(з 01 січня 2015 року в редакціїЗакону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ), і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України.

Враховуючи зазначені вище положення законів колегія суддів вважає, оскільки потерпілому ОСОБА_2 страхові виплати були призначені пожиттєво, тому останній мав право на нарахування та виплату страхових виплат не залежно від звернення до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території, та його проживання на окупованій території. ОСОБА_3 за життя право на отримання страхових виплат не втратив, тому позивач як спадкоємець відповідно до положеньстатті 1227 ЦК Українимає право на отримання страхових виплат в порядку спадкування за законом.

Доводи апеляційної скарги про припинення з 01 грудня 2014 року видатків на забезпечення діяльності відділення у м. Брянка, та як наслідок припинення нарахування та виплати страхового відшкодування потерпілому, не заслуговують на увагу, оскільки Європейський суд з прав людини зауважив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (KECHKO v. UKRAINE, № 63134/00, § 26, ЄСПЛ, від 08 листопада 2005 року).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» (заява 10441/06), яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, зазначено, що органи влади не надали обґрунтування позбавлення права заявника на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, що було визнано порушенням статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою, статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (пункти 51-54).

Україна від зобов`язань, визначених статями 1, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала, оскільки у постанові Верховної Ради України № 462-VІІІ від 21 травня 2015 року, якою схвалено заяву Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод», зазначено про відступ від окремих зобов`язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції в частині зобов`язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області нарахувати ОСОБА_1 страхові виплати, недоотримані ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 грудня 2014 року по 31 березня 2019 року, оскільки спадкування є формою правонаступництва, що реалізується спадкоємцем у межах обсягу спадкової маси та не включає в себе процесуальні права та обов`язки спадкодавця, які ним не реалізовані за життя. Враховуючи вищевикладене, висновок суду в цій частині не відповідає вимогам закону.

У відповідності до приписів статей 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ефективним способом захисту порушеного права позивачки у спірних правовідносинах є вимога про стягнення недоотриманих страхових виплат, однак це не обмежує право позивача звернутися до суду із вимогою про зобов`язання виплатити недоотримані страхові виплати.

Щодо суті апеляційної скарги

Суд апеляційноїінстанції зарезультатами розглядуапеляційної скаргимає право скасуватисудове рішенняповністю абочастково іухвалити увідповідній частинінове рішенняабо змінитирішення (п.2ч.1ст.374ЦПК України).

Апеляційний суд вважає, що рішення суду в частині зобов`язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області нарахувати ОСОБА_1 страхові виплати, недоотримані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 грудня 2014 року по 31 березня 2019 року слід скасуватита ухвалитинове судоверішення,яким у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.

Щодо судових витрат

В ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачений судовий збір в сумі 840,80 грн, що підтверджується квитанцією (а.с.1).

Згідно платіжного доручення № 3774 від 06 жовтня 2020 року відповідачем понесені витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1261,20 грн.

Оскільки позовнівимоги ОСОБА_1 задоволено частково, та враховуючи вимоги частини 10 статті 141 ЦПК України, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 на користь Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області підлягає стягненню судовий збір в сумі 210 грн 20 коп. (630,60 грн 420,40грн).

Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області задовольнити частково.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 вересня 2020 року скасувати в частині зобов`язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області нарахувати ОСОБА_1 страхові виплати, недоотримані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 грудня 2014 року по 31 березня 2019 року та стягненні судових витрат скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про зобов`язання нарахувати страхові виплати, недоотримані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 грудня 2014 року по 31 березня 2019 року відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 на користь Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області, код ЄДРПОУ 4131310, витрати по сплаті судового збору у сумі 210,20 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 04 грудня 2020 року.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді В.М. Луганська

І.О. Дронська