П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

1 грудня 2020 року місто Київ

справа № 755/8807/20

провадження № 22-ц/824/14594/2020

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2020 року, постановлену у складі судді Марфіної Н.В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист авторських прав, -

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 22 жовтня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист авторських прав - визнано неподаною та повернуто позивачу.

Не погоджуючись з такою ухвалою, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі посилається на те, що ухвала постановлена судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права.

Зокрема, посилається на те, що висновки суду про необхідність сплатити судовий збір не ґрунтуються на положеннях закону.

25 червня 2020 року ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист авторських прав повернуто позивачу на підставі п.1 ч.4 ст. 185 ЦПК України, з тих підстав, що позовна заява надійшла до суду в електронному вигляді та не містила власноручного письмового підпису позивача. Інших виявлених судом недоліків у визначений процесуальними нормами п`ятиденний строк - судом не зазначалось. Постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2020 року скасовано ухвалу суду першої інстанції від 25 червня 2020 року, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Зазначена постанова не містить посилань щодо інших виявлених недоліків позовної заяви та винесена відповідно до ст. 379 ЦПК України.

Дніпровський районний суд м.Києва, постановляючи 14 вересня 2020 року ухвалу про залишення позовної заяви без руху, а в подальшому, 22 жовтня 2020 року ухвалу про повернення позовної заяви, порушив вимоги ч.6 ст.185 ЦПК України, оскільки після скасування судом апеляційної інстанції ухвали Дніпровського районного суду м.Києва від 25 червня 2020 року про повернення позовної заяви, та направлення справи для продовження розгляду, суд першої інстанції не мав права повторно повертати позовну заяву.

Процедури продовження розгляду справи унормовані Цивільним процесуальним кодексом України та впроваджується у встановленому порядку. Продовження розгляду справи здійснюється за умови відсутності у суду підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження. Суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків. Суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог викладених у статтях 175,177 ЦПК України, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Позовна заява подана до суду 23 червня 2020 року, а ухвала про усунення недоліків постановлена Дніпровським районним судом 14 вересня 2020 року, що вказує на повторний розгляд питання судових витрат за межами процесуальних строків, що вже було розглянуто, але в межах процесуальних строків (25 червня 2020 року).

В обґрунтування апеляційної скарги також зазначає, що суд не прийняв до уваги її посилання на часткове звільнення від сплати судового збору, з позиції правильного застосування норм законодавства, наведеного в пункті 6 роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у постанові №5 від 4 червня 2010 року "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав". Нова редакція Закону України "Про судовий збір" і стаття 5 про пільги - набрали чинності 8 липня 2011 року, тобто після надання роз`яснень Верховним Судом України.

Таким чином Закон України " Про судовий збір", що набрав чинності з 11 листопада 2011 року, не звужує змісту та не змінив сутності законодавчих актів, спрямованих на захист авторського права, а пільги щодо сплати судового збору - не можуть бути скасованими, оскільки сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду - є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого ст. 55 Конституції України, а для суб`єктів авторського права, також на підставі ст.ст. 41, 54 Основного Закону. Згідно ч. 4 ст. 3 ЦПК України, закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Суд першої інстанції не врахував, що Закон України "Про судовий збір" не містить вичерпного переліку осіб, на яких поширюються пільги при сплаті судового збору та не дослідив та не прийняв до уваги сутність заявлених позовних вимог.

Судовий розгляд справ про захист авторського права передбачає врахування таких особливостей, як презумпція авторства, спосіб визначення обсягу компенсації та час постановлення про її стягнення, звільнення від сплати судового збору (фізичних осіб) за вимогу майнового характеру.

Щодо звільнення від обов`язку сплати судового збору за вимогу майнового характеру, пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 4 червня 2010 року "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав" роз`яснено, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди та виплату майнового відшкодування у зв`язку з порушенням авторського права випливають з авторського права, тому судовий збір за пред`явлення таких позовних вимог не сплачується. В пунктах 21, 38, 39, 42 зазначеної постанови наведені правові визначення змісту авторського права та пільги щодо судового збору, що випливають з нього.

Тому і особливості розгляду таких справ виникає з правової природи авторства, цивільних та конституційних прав позивачів.

Способом поновлення порушеного права позивач обирає вимогу про «компенсацію» з порушника її права. Позовна заява суб`єкта авторського та інтелектуального права (фізичної особи) містить декілька позовних вимог, пов`язаних як за предметним і суб`єктним складами, так і за способом захисту права, що в свою чергу - визначає спосіб обрахування суми судового збору.

Оскільки позивач звільнена від обов`язку сплати судового збору за вимогу виплати компенсації у зв`язку з порушенням її авторського права - то обсяг судового збору за подання нею позовної заяви про захист авторського права обраховано за ставкою, визначеною підпунктом 2 пункту 1 ч.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання позовної заяви немайнового характеру фізичною особою в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме - 840,40 грн.

Вважає, що позовна заява повернута їй з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції не виконав вимоги постанови Київського апеляційного суду від 25 серпня 2020 року у цій справі, якою скасовано ухвалу Дніпровського районного суду від 25 червня 2020 року, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Учасники справи не скористалась своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 5 листопада 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) віднесена до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи убачається, що 23 червня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист авторських прав та просила визнати дії ОСОБА_2 у частині недозволеного використання об`єктів авторського права протиправними, що призвело до порушення авторського та інтелектуального права, стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію відповідно до пункту "г" частини 1 статті 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" у розмірі сімдесяти мінімальних заробітних плат, що у разі ухвалення рішення у справі у 2020 році складає 330610 грн. Стягнути з відповідача судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи, в тому числі по сплаті судового збору.

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 25 червня 2020 року позовна заява, що надійшла в електронному вигляді, повернута позивачу на підставі п.1 ч 4 ст. 185 ЦПК України, оскільки не містила підпису позивача, а також з тих підстав, що Єдина судова інформаційно - телекомунікаційна система не почала функціонувати.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2020 року ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 25 червня 2020 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Дніпровського районного суду від 14 вересня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист авторських прав залишено без руху.

Залишаючи позовну заяву без руху, суд виходив із того, що позивачем сплачено судовий збір в сумі 840,40 грн. за вимогу немайнового характеру, але не надано доказів про сплату судового збору в розмірі 3306,10 грн. у зв`язку із вимогою про стягнення компенсації в розмірі 330 610 грн.; не зазначено ціну позову. Крім того, до позовної заяви додано копію договору від 22 грудня 2008 року №246 (не повний текст) та копію договору від 12 січня 2015 року, які викладені не державною мовою без належного перекладу на державну мову України.

28 вересня 2020 року до суду надійшло клопотання позивача про усунення недоліків виправлення неточностей в направленій позовній заяві з додатками. До клопотання додано доповнену редакцію позовної заяви про порушення авторського права та стягнення компенсації з додатками і її копію із додатками, що відповідає кількості учасників справи.

У доповненій редакції позовної заяви позивачем ОСОБА_1 зазначено ціну позову - 330610,00 грн.

Копії договору від 22 грудня 2018 року №246 та договору від 12 січня 2015 року, що викладені не державною мовою, залишились без належного перекладу на українську мову.

Судовий збір у сумі 3306,10 грн. позивачем не сплачений і у своєму клопотанні про усунення недоліків позивач зазначає, що згідно сталої правової позиції Верховного Суду України та Верховного Суду ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, як і не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 04.06.2010 року, пунктом 2 частини 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року №7-93 «Про державне мито» (діє до набрання чинності законом, що регулює порядок сплати і розміри судового збору; частина 2 статті 79 ЦПК), передбачено, що позивачі звільнені від сплати державного мита за позовами, що випливають з авторського права. Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» слова «державного мита» змінені словами «судового збору». При цьому, позивачка, як фізична особа, не віднесена до суб`єктів, на яких така пільга не поширюється, зокрема - до організацій колективного управління, створених у порядку, визначеному ч. 2 ст. 47 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Також позивачка зазначає, що пільги, які прямим чином поширюються на неї, не можуть бути скасовані, звужені або не застосовані, виходячи з гарантій держави перед її громадянами, закріпленими в ст. 22 Конституції України та викладені у правових позиціях Верховного і Конституційного Суду. Таким чином, Закон України «Про судовий збір» набравши чинності не звужує змісту та не змінив сутності законодавчих актів, спрямованих на захист авторського права, а пільги щодо сплати судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого ст. 55 Конституції України, а для суб`єктів авторського права, також на підставі ст.ст. 41, 54 Основного Закону. Згідно ч. 4 ст. 3 ЦПК України, закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. Таким чином, позивачка вважає, що сплачена сума судового збору при поданні позовної заяви була обрахована та сплачена вичерпно.

6 жовтня 2020 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення розміру судових витрат, у якій позивачка просить суд вважати сплачену суму судового збору за подання позовної заяви обсягом 840,80 грн. обрахованою в порядку, визначеному законом та сплачена вичерпно.

У заяві проводить аналіз щодо пільг зі сплати судового збору, зокрема, постанови пленуму Верховного Суду України від 04 червня 2010 року "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав", Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року "Про державне мито". Окрім того, вказує, що згідно із пунктом 4 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" для позивачів із позовами про стягнення компенсації встановлені пільги зі сплати судового збору.

Ухвала Дніпровського районного суду м.Києва від 22 жовтня 2020 року про повернення позовної заяви мотивована тим, що позивач не виконала в повному обсязі вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, не сплатила судовий збір. Копії договору від 22 грудня 2018 року №246 та договору від 12 січня 2015 року, що викладені не державною мовою, залишились без належного перекладу на українську мову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він узгоджується з матеріалами справи та нормами чинного законодавства, які регламентують спірні правовідносини.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, при цьому позовна заява повинна містити, зокрема, зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються (частини 2, 3 статті 175 ЦПК України).

До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону (частина 1 статті 177 ЦПК України ).

Відповідно до Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" встановлюються ставки судового збору, що залежать від того, ким подається заява, виду заяви, предмету справи, виду судочинства тощо.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач звільнена від обов`язку сплати судового збору за вимогу виплати компенсації у зв`язку з порушенням її авторського права, яка випливає з вимоги немайнового характеру, що оплачена нею в повному обсязі, є безпідставними, виходячи з наступного.

Закон відокремлює правозастосування під час захисту права інтелектуальної власності, як результату розумової діяльності (особисте немайнове право), та захисту об`єкта інтелектуальної власності (майнове право), як матеріального виразу інтелектуальної діяльності (статті 423, 424 ЦК України).

Визначена відповідно до пункту "г" частини 1 статті 52 Закону У країни "Про авторське право і суміжні права" компенсація є альтернативою відшкодуванню збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягненню доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав.

Із вказаного слідує, що компенсація має грошовий вираз.

Згідно із статтею 192 ЦК України, яка розміщена у главі 13 "РЕЧІ. МАЙНО" ЦК України грошові кошти слід розглядати як майно.

Окрім того, Європейський суд з прав людини у свої практиці по застосуванню статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод неодноразово зазначав, що грошові кошти є складовою майна людини.

Передбачена Законом України "Про авторське право і суміжні права" компенсація на підставі пункту "г" частини 2 статті 52 цього Закону визначається судом як паушальна сума на базі таких елементів, як подвоєна, а у разі умисного порушення - як потроєна сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права або суміжних прав замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

Паушальний платіж - одноразовий платіж, який становить фіксовану суму і не залежить від обсягів виробництва (продажу) продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об`єкта права інтелектуальної власності (постанова Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року №1185 "Про затвердження Національного стандарту №4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності")

Отже компенсація є видом майнової відповідальності, розмір якої визначається в кратному значенні по відношенню до паушального платежу, тобто платежу, розмір якого міг би бути визначений між автором та особою, яка має намір користуватися результатами інтелектуальної власності, якби вони дійшли згоди правомірного використання об`єкту інтелектуальної власності.

Таким чином, вимога про стягнення компенсації є окремою позовною вимогою.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що вимога про стягнення компенсації випливає з авторського права, а тому судовий збір за такою вимогою не сплачується, є безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Поняття "похідна вимога" наведена у ЦПК України для цілей визначення виду юрисдикції судочинства у справі (стаття 19), підсудності (стаття 30).

Процесуальний закон та закон, яким врегульовано питання про судовий збір, не містять положень про те, що похідна вимога не підлягає оплаті судовим збором.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюються відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Оскільки позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у червні 2020 року, тому для визначення правових засад справляння судового збору, платників, об`єктів та розміру ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, застосовується Закон України " Про судовий збір".

Підстав для застосування Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року "Про державне мито", який втратив чинність, немає.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції в порушення вимог ч.6 ст.185 ЦПК України, після скасування судом апеляційної інстанції ухвали Дніпровського районного суду м.Києва від 25 червня 2020 року про повернення позовної заяви, та направлення справи для продовження розгляду, безпідставно вдруге повернув позов, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, оскільки скасування попередньої ухвали не виключає можливості постановлення ухвали про усунення недоліків та повернення позовної заяви.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд мав би застосувати положення ч.11-12 ст. 187 ЦПК України є безпідставними, оскільки недоліки позовної заяви ОСОБА_1 виявлені судом першої інстанції до відкриття провадження у справі, а тому в даному випадку зазначені норми процесуального закону не підлягають застосуванню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Інші доводи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні положень законодавства, зокрема і тому, що втратило чинність, колегія суддів не убачає необхідності надводити детальні аргументи по кожному доводу, оскільки судом наведено висновки, виходячи з основоположних питань, якими регулюється сплата судового збору в межах обставин цієї справи.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова