Справа № 6-681/11 Головуючий у 1 інстанції: Олексієнко М.Ю.

Провадження № 22-ц/811/4162/19 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія:81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар Жукровська Х.І.,

з участю представника апелянта - адвоката Нецкара Ю.І., представника заявника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 20 грудня 2011 року, постановлену в складі головуючої судді Олексієнко М.Ю., у справі за поданням головного державного виконавця ППВР ВДВС Головного управління юстиції у Львівській області, правонаступником якого є відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа,-

в с т а н о в и л а:

Головний державний виконавець ППВР ВДВС Головного управління юстиції у Львівській області Стельмащук П.Я. звернувся в суд з поданням про надання дозволу на тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 , мотивуючи таке тим, що на виконанні перебуває виконавчий напис № 6755, вчинений 11 серпня 2009 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячук О.А., про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Фольксбанк» 118 065 грн. 92 коп., у зв`язку з чим 11 лютого 2011 року головним державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та надано строк для добровільної виплати заборгованості, однак боржник заборгованість не сплачує, що є підставою для тимчасового обмеження його у праві виїзду за межі України.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 20 грудня 2011 року подання головного державного виконавця ППВР ВДВС Головного управління юстиції у Львівській області Стельмащука П.Я. задоволено.

Обмежено у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІДН НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 , тимчасово, а саме до погашення ним заборгованості згідно виконавчого напису № 6755, вчиненого 01 серпня 2009 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячук О.А., про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Фольксбанк» 118 065 грн. 92 коп.

Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_2 , подавши апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що така постановлена з порушенням норм процесуального права, при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи та при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи.

В апеляційній скарзі покликається на те, що на виконанні в ППВР відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області знаходився виконавчий напис нотаріуса № 6755 від 11.08.2009 року про звернення стягнення на транспортний засіб марки Renault, модель Magnum, 2000 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 для задоволення вимог перед ПАТ «Фольксбанк» у розмірі 118 065,92 грн.

Сам факт наявності невиконання виконавчого документа не є підставою для тимчасової заборони виїзду особи за кордон без обов`язкового визначення дій боржника по ухиленню від виконання рішення. Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від виконання рішення. Саме невиконання боржником самостійного боргового зобов`язання протягом строку наданого державним виконавцем (зазначеного в постанові про відкриття виконавчого провадження), не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього обов`язків.

В поданні державного виконавця від 19.12.2011 року та в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують те, що державним виконавцем вчинялись будь-які дії по розшуку та реалізації транспортного засобу, на який звернуто стягнення, а також докази того, що скаржник ухиляється від виконання зобов`язання. Окрім того, факт ухилення має підтверджуватися сукупністю доказів, які державний виконавець повинен зазначити у поданні.

Просить ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 20 грудня 2011 року скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий - Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.

04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.

А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який постановив ухвалу, що оскаржується.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також вимог подання та підстав такого, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався.

В силу ч.ч.3 та 4 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Аналогічно було передбачено ч.ч.3 та 4 ст. 2 ЦПК України в редакції Закону № 1618-IV від 18 березня 2004 року, яка була чинною на час розгляду питання.

При розгляді справи в суді першої інстанції суд керувався приписами ЦПК України в редакції 2004 року, на відповідність яким перевіряється оскаржувана ухвала судом апеляційної інстанції.

Із матеріалів справи вбачається, що на примусовому виконанні у відділі державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області перебував виконавчий напис № 6755, виданий 11.08.2009 року приватним нотаріусом Дячук О.А., про звернення стягнення на транспортний засіб марки Renault, модель Magnum, 2000 р.в., синього кольору, номер шасі НОМЕР_3 реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 , переданий в заставу ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є ВАТ «Фольксбанк».

На підтвердження вимог, викладених у поданні, державним виконавцем додано постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №24392670 від 11.02.2011 року, копію супровідного листа про направлення копії ухвали про відкриття виконавчого провадження ОСОБА_2 та ПАТ «Фольксбанк», постанову про прийняття до виконання виконавчого провадження № 24392670 від 24.05.2011 року.

Задовольняючи подання головного державного виконавця ППВР ВДВС Головного управління юстиції у Львівській області Стельмащука П.Я., суд першої інстанції виходив з того, що наявність у ОСОБА_2 невиконаного договірного зобов`язання, покладеного на нього виконавчим написом, є підставою для тимчасового обмеження його у праві виїзду за межі України.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки суд дійшов їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Повноваження суду першої інстанції при вирішенні цивільних справ визначені Цивільним процесуальним кодексом України.

Відповідно до статті 33 Конституції України право кожного вільно залишати територію України може бути обмежено тільки законом.

Згідно статті 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах будь-якої держави. Кожна людина має право вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачені законом, і які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Порядок вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України на час його вирішення було врегульовано положеннями ст. 377-1 ЦПК України в редакції Закону № 1618-IV від 18 березня 2004 року, яка була чинною до 15 грудня 2017 року. Зазначену редакцію ЦПК України доповнено статтею 377-1 згідно із Законом № 2677-VI від 04.11.2010 року «Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)», який набрав чинності з 08 березня 2011 року (Згідно пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень цей Закон набирає чинності через 90 днів з дня його опублікування; опублікований 08.12.2010 р.).

За змістом частини першої статті 377-1 ЦПК України в редакції Закону № 1618-IV від 18 березня 2004 року питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Відповідно до п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції яка діяла на той час) державний виконавець на час звернення до суду із поданням був наділений правом у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи за межі України - до виконання зобов`язання за рішенням.

За змістом частини 2 та пункту 5 статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в» їзду в Україну громадян України» в редакції Закону, яка діяла з 09.03.2011 року (тобто на час внесення подання державним виконавцем) громадянинові України, який має паспорт (для виїзду за кордон), може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов`язань.

Таким чином, процедура обмеження у праві виїзду боржника була передбачена ЦПК України, а підстави - Законами України «Про виконавче провадження» та «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

За своїм змістом словосполучення «ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та у п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», означає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконаних зобов`язань, а за наявності факту ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належало з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Так, суд першої інстанції не досліджував матеріали виконавчого провадження, не з`ясував, чи отримував ОСОБА_2 копію постанови про відкриття виконавчого провадження; чи мав ОСОБА_2 можливість із урахуванням часу отримання такої постанови виконати в добровільному порядку виконавчий напис; чи здійснювався державним виконавцем вихід на місцевість із перевіркою знаходження ОСОБА_2 за місцем проживання, вказаного у виконавчому у виконавчому написі; які дії вчиняв державний виконавець з приводу виконання виконавчого напису; чи ухилявся боржник від вчинення виконавчих дій, і в залежності від встановленого не прийняв законне і обґрунтоване рішення, здійснивши передчасний висновок про наявність підстав для застосування тимчасового обмеженняу праві виїзду за кордон.

Виходячи із досліджених у судовому засіданні доказів у суду першої інстанції не було правових підстав для тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2

ППВР відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області суду апеляційної інстанції будь-яких доказів які б спростовували доводи апеляційної скарги не подало.

В той же час колегія суддів встановила, що постановою державного виконавця від 14.03.2013 року виконавчий напис повернуто стягувачу і повторно такий до виконання в ППВР ВДВС Головного управління юстиції у Львівській області, правонаступником якого є відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), не пред`являвся.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно положень п. 2 ст. 376 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити, ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 20 грудня 2011 року скасувати, в задоволенні подання головного державного виконавця ППВР відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській областіСтельмащука П.Я. про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх зобов"язань у виконавчому провадженні - відмовити.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч. 1 п. 2, 376, 381-384, 389, 390, 393 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 20 грудня 2011 року скасувати та постановити нову, якою в задоволенні подання головного державного виконавця ППВР відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області Стельмащука П.Я. про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України до виконання ним зобов"язань у виконавчому провадженні - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та в силу вимог п. 2 ч. 1 ст. 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 30 листопада 2020 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.