Справа № 203/4157/20

Провадження № 2-о/0203/89/2020

УХВАЛА

25 листопада 2020 року у місті Дніпрі суддя Кіровського районного суду м. Дніпропетровська Ханієва Ф.М., розглянувши матеріали цивільної справи в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Кабінет Міністрів України, Комісія з питань осіб, зниклих безвісті за особливих обставин, про встановлення юридичного факту,

ВСТАНОВИВ:

17 листопада 2020 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська надійшла заява ОСОБА_1 (далі - заявник), заінтересовані особи: Кабінет Міністрів України, Комісія з питань осіб, зниклих безвісті за особливих обставин, в якій заявник просить суд:

- встановити факт зникнення її чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , начальника Донецької регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті в робочий час безпосередньо з місця роботи в місті Донецьк, який був викрадений представниками незаконних збройних формувань, як факт зникнення за особливих обставин особи, уповноваженої на виконання функцій держави, яка зникла безвісті під час виконання службових обов`язків в період проведення Антитерористичної операції.

В обґрунтування своєї заяви ОСОБА_1 зазначила, що 17 червня 2014 року о 12:20 годині її чоловік ОСОБА_2 був викрадений у робочий час безпосередньо з місця роботи в місті Донецьк. Цей факт підтверджується довідкою слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Дніпропетровській області від 22 серпня 2016 року № 55/8-3940 та довідкою Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 29 серпня 2016 року № 601-041-19152, а також листами Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів до Першого заступника Голови Верховної Ради України, до штабу Антитерористичного Центру при Службі безпеки України, до Національної поліції України, представниками незаконних збройних формувань.

Як зазначила заявник, це були невстановлені активні учасники терористичної організації так званої «ДНР» у кількості чотирьох осіб у камуфляжній формі з балаклавами на голові, які прибули на територію Донецької регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, за адресою: 83018, м. Донецьк, вул. Сіверська, 18, де її чоловік працював на посаді начальника служби і мав статус державного службовця (даний факт підтверджується записом №10 в трудовій книжці). Вони, застосовуючи зброю, викрали його безпосередньо з робочого місця в робочий час в присутності підлеглих працівників служби та вивезли на броньованій інкасаторській машині зеленого кольору марки Volkswagen в невідомому напрямку, що було зафіксовано відеокамерами зовнішнього спостереження. За інформацією від Департаменту карного розшуку Національної поліції України, чоловік заявника потрапив у полон до представників незаконних збройних формувань на території м. Донецька. За даним фактом 18 червня 2014 року відкрито кримінальне провадження № 12014050830001645 за ч. 1 ст. 146 КК України, в якому заявник визнана потерпілою особою.

Крім того, заявник посилається на те, що факт викрадення її чоловіка також зафіксовано в рішенні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровськ від 02 вересня 2016 року. У період з 28 лютого 1995 року, враховуючи момент незаконного затримання 17 червня 2014 року і по сьогоднішній день, чоловік заявника - ОСОБА_2 знаходиться у трудових відносинах з Донецькою регіональною службою державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті. До моменту викрадення і в день викрадення він обіймав посаду начальника вищезазначеної служби. При цьому рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2016 року, справа №200/14667/16ц, її чоловік був визнаний безвісно відсутнім.

Також заявник зазначає, що наразі Комісія з питань осіб, зниклих безвісти не працює і не виконує свої безпосередні обов`язки, які покладені на неї державою щодо захисту прав безвісті зниклих осіб. Члени Комісії не вносять в Реєстр загальні відомості про розшук осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, а також не виконують постанову Кабінету Міністрів стосовно своїх зобов`язань: не пізніше ніж через 24 години з моменту внесення до Реєстру інформації, зазначеної в пункті 5 Порядку (ім`я особи, місце та дата її народження, сімейний стан, місце її проживання, територія, на якій відбулося зникнення, обставини та час зникнення, прикмети особи, яка зникла безвісти за особливих обставин тощо), надсилати підприємствам, установам, організаціям, в яких виконували роботу (проходили службу) особи, зниклі безвісти за особливих обставин, інформацію про дату набуття ними правового статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин для здійснення подальших дій. Так як саме ця вимога є підставою для виплати середнього заробітку особам, зниклим безвісти за особливих обставин. Даний факт порушує право її чоловіка та її як члена родини. Право її чоловіка як особи безвісті відсутньої зараз грубо порушується, так як немає правового механізму щодо виконання цивільних обов`язків на його користь та на збереження його законних інтересів.

Встановлення факту зникнення чоловіка заявника - ОСОБА_2 за особливих обставин як особи, уповноваженої на виконання функцій держави, яка зникла безвісті під час виконання службових обов`язків в період проведення Антитерористичної операції необхідно для: реалізації права на виплату його середнього заробітку за весь період його зникнення; отримання грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, в тому числі і за період, коли він не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата у повному обсязі, у зв`язку з ліквідацією установи; отримання вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат при ліквідації державної установи за ініціативою суб`єкта призначення.

З огляду на це, заявник звернулась до суду з заявою про встановлення факту зникнення її чоловіка за особливих обставин як особи, уповноваженої на виконання функцій держави, яка зникла безвісті під час виконання службових обов`язків в період проведення Антитерористичної операції.

Суд, вивчивши матеріали справи, проаналізувавши норми законодавства України, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, ч. 7 ст. 19 ЦПК України , суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно зі ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; усиновлення; встановлення фактів, що мають юридичне значення; відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; визнання спадщини відумерлою; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.

Згідно з пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Суд може встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення, наприклад, факти визнання батьківства щодо дітей, які народилися до 1 жовтня 1968 року; батьківства; реєстрації батьківства; факти прийняття спадщини, встановлення місця відкриття спадщини та фактів володіння будівлею на праві приватної власності.

При вирішенні питання про підвідомчість справи суди мають право враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено несудовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 10 квітня 2019 року, справа № 320/948/18, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Так, у своїй заяві ОСОБА_1 зазначає про необхідність включення її чоловіка ОСОБА_2 до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин з метою отримання виплати середнього заробітку особам, уповноваженим на виконання функцій держави, які зникли безвісти у зв`язку з виконанням службових обов`язків під час збройного конфлікту, воєнних дій, заворушень всередині держави, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру відповідно до встановленого Порядку виплати середнього заробітку особам, уповноваженим на виконання функцій держави, які зникли безвісти у зв`язку з виконанням службових обов`язків під час збройного конфлікту, воєнних дій, заворушень всередині держави, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2019 року № 433 (далі - Порядок № 433).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти» від 12.07.2018 року № 2505-VIII, єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, - електронна база даних, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, їх невпізнані останки, наявність чи відсутність рішення суду про визнання осіб, зниклих безвісти, безвісно відсутніми або оголошення померлими, а також інших даних, що використовуються для забезпечення обліку осіб, зниклих безвісти, з метою їх розшуку.

Особа, зникла безвісти, - це фізична особа, стосовно якої немає відомостей про її місцеперебування на момент подання заявником заяви про її розшук.

Особа, зникла безвісти за особливих обставин, - це особа, зникла безвісти у зв`язку зі збройним конфліктом, воєнними діями, заворушеннями всередині держави або у зв`язку з надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру або іншими подіями, що можуть спричинити масову загибель людей.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 4 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти», особа набуває статусу такої, що зникла безвісти, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи безвісти та її розшук або за рішенням суду.

Особа вважається зниклою безвісти до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому цим Законом.

Надання особі статусу зниклої безвісти відповідно до цього Закону не позбавляє її родичів або інших осіб права звернення до суду із заявою про визнання такої особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою у порядку, передбаченому законодавством.

Механізм ведення Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, визначений Порядком ведення Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2019 року № 726 (далі - Порядок № 726).

Також відповідно до пунктів 3, 4, 5, 6 Порядку № 433, виплата середнього заробітку особам, зниклим безвісти за особливих обставин, проводиться підприємствами, установами, організаціями, в яких такі особи виконували роботу (проходили службу), за рахунок коштів державного бюджету в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для підприємств, установ та організацій у кошторисах на відповідний рік.

Право на виплату середнього заробітку виникає в осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, із дня набуття ними правового статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, в установленому законодавством порядку.

Виплата середнього заробітку особам, зниклим безвісти за особливих обставин, проводиться на підставі внесеної до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (далі - Реєстр), інформації, що дає змогу їх ідентифікувати (ім`я особи, місце та дата її народження, сімейний стан, місце її проживання, територія, на якій відбулося зникнення, обставини та час зникнення, прикмети особи, яка зникла безвісти за особливих обставин, тощо).

Держатель Реєстру не пізніше ніж через 24 години з моменту внесення до Реєстру інформації, зазначеної в пункті 5 цього Порядку, надсилає підприємствам, установам, організаціям, в яких виконували роботу (проходили службу) особи, зниклі безвісти за особливих обставин, інформацію про дату набуття ними правового статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин одним із таких способів: в електронній формі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем або шляхом відправлення електронних носіїв, на яких записано такий документ, з використанням кваліфікованого електронного підпису згідно з вимогами законодавства про електронні документи та електронний документообіг; рекомендованим листом із повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 14 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти», внесення до Реєстру загальних відомостей про розшук осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, здійснюється Комісією, Національною поліцією України, Службою безпеки України, Міністерством оборони України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, Національною гвардією України та місцевими органами виконавчої влади.