УКРАЇНА

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/9272/19

Провадження № 2/201/1372/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2020 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Федоріщева С.С.,

при секретарі Максимовій О.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Іванчика П.В..,

представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Калюжного Д.Ю.,

представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Зінченко Г.В.,

представника третьої особи - Якимчук В.І. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що діє в інтересах малолітніх ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , треті особи - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Павловська Ганна Олегівна, Орган опіки та піклування Соборної районної у м. Дніпрі ради про визнання недійсним договорів дарування та скасування записів, -

ВСТАНОВИВ:

13 серпня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловська Ганна Олегівна, в якому просив: визнати недійсним договір дарування Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 19.04.2019 року, та посвідчений приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловська Г.О. за номером №465; скасувати запис про право власності №31264958, внесений до державного реєстру речових прав на нерухоме майно 19.04.2019 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловською Г.О., який здійснений на підставі договору дарування частини житлового будинку, серія та номер НОМЕР_1, виданий 19.04.2019 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46561350 від 19.04.2019 року; визнати недійсним договір дарування Ѕ частини земельної ділянки, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 19.04.2019 року, та посвідчений приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловська Г.О. за номером №468 (т.1 а.с. 2-11);

Відповідно до автоматизованого розподілу цивільних справ, котрі надійшли до канцелярії Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська вищевказаний позов ОСОБА_2 було розподілено на суддю Федоріщева С.С. (т.1 а.с.95).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач ОСОБА_2 зазначив, що ОСОБА_2 та його рідна сестра ОСОБА_4 були співвласниками домоволодіння та земельної ділянки, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 та ОСОБА_4 отримали дане домоволодіння та земельну ділянку у спадщину в 2001 році в рівних долях. В подальшому, ОСОБА_4 уклала із ОСОБА_3 договір дарування частини житлового будинку АДРЕСА_1 , договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. за реєстровими номерами НОМЕР_1 (домоволодіння) та НОМЕР_2 (земельна ділянка) відповідно. На підставі вищевказаних договорів дарування від 19.04.2019 року до реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені відповідні записи про зміну власника Ѕ часток з номерами 31264958 щодо Ѕ частини домоволодіння АДРЕСА_1 та 31265420 щодо Ѕ частини земельної ділянки за адресою : АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_2 як на підставу заявлених позовних вимог посилається на те, що будинок АДРЕСА_1 декілька разів перепланувався, реконструювався та добудовувався, й в результаті чого збільшилась як загальна так і житлова площа будинку. Саме з метою підтвердження здійсненого самочинного будівництва у 2015 році була здійснена технічна інвентаризація житлового будинку, в результаті чого був виданий технічний паспорт від 16.06.2015 року, котрий є чинним на момент звернення до суду із даним позовом.

Житловий будинок АДРЕСА_1 було введено в експлуатацію на підставі Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка була зареєстрована 20.08.2015 року в Департаменті Державної Архітектурно-Будівельної інспекції (в подальшому - ДДАБІ) у Дніпропетровській області за № ДП 182152321240 і внесена до Єдиного реєстру дозвільних документів відповідно. Підтвердженням цього також виступає й те, що в технічному паспорті на житловий будинок АДРЕСА_1 зроблено відповідний запис про те, що об`єкти самочинного будівництва узаконенні, згідно декларації ДДАБІ у Дніпропетровській області за №ДП 182152321240. Загальна площа будинку складає 226,3 кв.м., житлова площа - 134,8 кв.м.

Також, позивач ОСОБА_2 у позовній заяві зазначив про те, що 17.02.2016 року ТОВ «Слав`яни» було складено розрахунок часток житлового будинку, господарчих будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 й згідно із цим розрахунком частка позивача ОСОБА_2 в загальній власності склала 3/5 частини всього домоволодіння, а частка відповідача-1 ОСОБА_4 склала 2/5 частини всього домоволодіння.

Позивач ОСОБА_2 вважає, що під час здійснення правочину - договору дарування Ѕ частини домоволодіння та Ѕ частини земельної ділянки за адресою : АДРЕСА_1 фактично об`єкти нерухомості не відповідали дійсності, оскільки відповідно до оскаржуваних правочинів на момент відчуження Ѕ частини ОСОБА_4 загальна площа спірного домоволодіння складала 219,5 кв.м., житлова площа - 126,0 кв.м. (згідно правоустановчих документів), а фактично ж загальна площа будинку складає 226,3 кв.м., житлова площа - 134,8 кв.м. Окрім цього, позивач ОСОБА_2 зазначив, що згідно п. 6 Договору дарування Ѕ частини домоволодіння від 19.04.2019 року зазначено, що самовільних переобладнань в будинку не має, реконструкція чи перепланування в будинку не проводилось, технічний стан будинку відповідає технічному паспорту, й тим самим - в момент вчинення спірного правочину ОСОБА_4 надала неправдиві дані щодо технічного стану житлового будинку, частину якого ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 .

Позивач ОСОБА_2 у позовній заяві зазначив, що спірні договори дарування укладені з метою приховування дійсної купівлі-продажу половини будинку та земельної ділянки, й відповідно це було зроблено ОСОБА_4 з метою позбавлення ОСОБА_2 переважного права на придбання частки у праві спільної часткової власності, яке передбачене ст.362 ЦК України, оскільки між родиною ОСОБА_2 та родиною ОСОБА_3 та ОСОБА_8 відсутні будь-які родинні зв`язки, тобто це невідомі позивачу ОСОБА_2 та його родині люди.

Позивач ОСОБА_2 у позовній заяві зазначив, що під час укладення правочину щодо дарування Ѕ частини домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 не були враховані інтереси малолітніх дітей, які зареєстровані та фактично проживають у даному домоволодінні з моменту їх народження. Таким чином, на думку позивача ОСОБА_2 , приватний нотаріус під час здійснення спірного правочину від 19.04.2019 року, в разі виявлення обставин, що вказують на наявне право власності або право користування відчужуваним житловим будинком, квартирою або кімнатою в даному випадку малолітніми дітьми - повинен витребувати у відчужувача дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину у формі витягу з рішення відповідної ради у місті (відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом МЮУ від 22.02.2012 року № 296/5 (надалі - Порядок № 296/5). Аналогічне положення міститься й в Законі України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей».

За даним цивільним позовом ОСОБА_2 ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська відкрито цивільне провадження та призначено до загального позовного провадження (а.с.105 т.1).

В серпні 2019 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх дітей - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловська Ганна Олегівна, орган опіки та піклування Соборної районної у місті Дніпрі ради, в якому просила : визнати недійсним договір дарування частини житлового будинку від 19.04.2019 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 19.04.2019 року, та посвідчений приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловська Г.О. за номером №465; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 19.04.2019 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 19.04.2019 року, та посвідчений приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловська Г.О. за номером №468; скасувати запис про право власності №31264958, внесений до державного реєстру речових прав на нерухоме майно 19.04.2019 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловською Г.О., який здійснений на підставі договору дарування частини житлового будинку, серія та номер НОМЕР_1, виданий 19.04.2019 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46561350 від 19.04.2019 року; скасувати запис про право власності №31265420, внесений до державного реєстру речових прав на нерухоме майно 19.04.2019 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловською Г.О., який здійснений на підставі договору дарування частини житлового будинку, серія та номер НОМЕР_2, виданий 19.04.2019 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46561894 від 19.04.2019 року;

Відповідно до автоматизованого розподілу цивільних справ, котрі надійшли до канцелярії Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська вищевказаний позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх дітей - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було розподілено на суддю Федоріщева С.С. (т.1 а.с.155).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх дітей - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зазначила, що вона є матір`ю малолітніх дітей, котрі зареєстровані та мешкають за адресою : АДРЕСА_1 . В подальшому, 19.04.2019 року ОСОБА_4 здійснила відчуження Ѕ частини вказаного домоволодіння та Ѕ частини земельної ділянки при аналогічних обставинах, на які вказує позивач ОСОБА_2 .

Позивачка ОСОБА_1 звертається до суду, оскільки вважає, що законні права та інтереси малолітніх дітей під час вчинення оскаржуваних правочинів були порушені, при цьому посилаючись на положення ст.242 ЦК України та ст.59 ЦПК України.

Окрім тих обставин, на які посилається позивач ОСОБА_2 , позивач ОСОБА_1 вказує й на те, що відповідно до довідки №9850 про склад родини або зареєстрованих у житловому будинку осіб від 21.11.2018 року, виданої відділом обліку проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР, за вказаною адресою зареєстровано вісім осіб, в тому числі й малолітні діти - ОСОБА_6 , 2006 року народження та ОСОБА_7 , 2009 року народження. Позивач ОСОБА_1 посилається на те, що під час укладення правочину щодо дарування Ѕ частини домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 не були враховані інтереси малолітніх дітей, які зареєстровані та фактично проживають у даному домоволодінні з моменту їх народження. Таким чином, на думку позивача ОСОБА_2 , приватний нотаріус під час здійснення спірного правочину від 19.04.2019 року, в разі виявлення обставин, що вказують на наявне право власності або право користування відчужуваним житловим будинком, квартирою або кімнатою в даному випадку малолітніми дітьми - повинен витребувати у відчужувача дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину у формі витягу з рішення відповідної ради у місті (відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом МЮУ від 22.02.2012 року № 296/5 (надалі - Порядок № 296/5). Аналогічне положення міститься й в Законі України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», посилання, аналогічні доводам позивача ОСОБА_2 , котрі викладені в його позовній заяві.

Позивач ОСОБА_1 окремо зауважує на тому, що неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Орган опіки та піклування здійснює контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», й як наслідок - для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке бо право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до Закону. Також, позивач ОСОБА_1 посилається на положення Закону України «Про нотаріат», а саме на вимоги ст.ст.5,7 даного Закону щодо загальних засад діяльності нотаріусів на території України. Додатково позивач ОСОБА_1 вказує на порушення вимог ст.203, ст.215 ЦК України.

За даним цивільним позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх дітей - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська відкрито цивільне провадження та призначено до загального позовного провадження (т.1 а.с.105).

В подальшому, Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05.11.2019 року вищевказані цивільні позови об`єднані в одне цивільне провадження з метою повного, всебічного та об`єктивного судового розгляду (т.1 а.с.147-148).

Відповідач-2 ОСОБА_3 надала до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувала проти заявлених двох цивільних позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , надала письмові пояснення по суті предмету спору, які долучені до матеріалів даного провадження та враховані під час ухвалення судового рішення по справі (т.1 а.с.132-123, 203-211).

На даний відзив представником позивачів подано відповідь на відзив, в якому він не погоджується із доводами відповідача (т.1 а.с.232-236).

Представник Третьої особи -Органу опіки та піклування Соборної районної у м.Дніпрі ради подала до суду письмові пояснення, відповідно до яких вважає, що позови підлягають задоволенню, оскільки при вчиненні спірних правочинів не було отримано згоду на відчуження частки домоволодіння від Органу опіки та піклування, в той час як в даному домоволодінні проживають неповнолітні діти ОСОБА_9 , що суперечить вимогам ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей». При цьому зазначила, що в грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до виконавчого комітету Соборної районної у місті Дніпрі ради з заявою про надання дозволу на укладення між ним га ОСОБА_4 договору про зміну розміру часток у праві власності на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . оскільки право користування житлом мали його малолітні внуки. ОСОБА_6 2006 р.н. та ОСОБА_7 , 2009 р.н. Батьки дівчат. ОСОБА_1 та ОСОБА_12 , також надали відповідну заяву про те, що вони не заперечують проти укладання між ОСОБА_2 та ОСОБА_13 договору про зміну розміру часток за вищевказаною адресою. ОСОБА_14 яка була співвласником домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не надала своєї письмової заяви, через що органом опіки та піклування не було прийнято рішення про надання згоди на укладання зазначеного договору (т.2 а.с.72-75).

В судовому засіданні допитано свідків, які дали наступні свідчення:

-Свідок ОСОБА_12 (чоловік позивачки ОСОБА_1 ) пояснив, що за вказаною адресою він зі своєю дружиною проживає з 2000 року, у 2006 та у 2009 роках у них народилися доньки. Фактично він зі своєю родиною (він, дружина, дві доньки та батьки дружини - позивач ОСОБА_2 і його дружина ОСОБА_15 ) мешкають на другому поверсі цього будинку, але до травня 2019 року вони мали можливість безперешкодно користуватися усім домоволодінням як члени сім`ї співвласника домоволодіння ОСОБА_2 - батька ОСОБА_1 , який свого часу успадкував Ѕ частину цього домоволодіння від свого батька. За цей час ОСОБА_16 власноруч здійснив певні добудови в цьому домоволодінні, зокрема на другому поверсі, внаслідок чого його частка в домоволодінні фактично збільшилася, але реєстрацію цього збільшення до кінця не доведено. Іншу Ѕ частину домоволодіння успадкувала сестра ОСОБА_2 - ОСОБА_14 (відповідачка-1 по справі, яка фактично мешкала на першому поверсі разом зі своєю донькою, її чоловіком та онукою). Однак в травні 2019 року несподівано стало відомо, що ОСОБА_14 подарувала свою частку ОСОБА_3 (відповідачка-2 по справі), яка є зовсім чужою для їх родини особою. До ОСОБА_3 в гості стали приходити її знайомі, які розпивають алкогольні напої, грають в азартні ігри (карти), та навіть вживають наркотичні засоби. В стані алкогольного сп`яніння ці люди ведуть себе агресивно, зневажливо до оточуючих, вчиняють сварки та бійки. Така поведінка цих людей принижує людську гідність, заважає нормальному існуванню родини ОСОБА_9 , які мають двох малолітніх дітей, та негативно впливає на психологічний розвиток останніх.

-Допитана на її прохання як свідок позивачка ОСОБА_1 дала пояснення, аналогічні поясненням її чоловіка ОСОБА_12 . При цьому вона пояснила, що сплату за комунальні послуги увесь час спільного проживання в будинку, її родина проводила окремо від родини ОСОБА_4 - за фактично спожиті послуги, враховані приладами обліку, встановленими на відповідному обладнанні (вода, газ, електрика), яким користується саме її родина. Так продовжується і зараз. Впродовж років спільного користування домоволодінням, її батько ОСОБА_2 добудував на своїй половині певні приміщення, однак по документах долі власників домоволодіння залишалися рівними - по Ѕ частині. При цьому ОСОБА_2 та ОСОБА_4 підписали разом декларацію про зміну часток їх на 3/5 та 2/5 відповідно, та спеціалізованою організацією був складений розрахунок щодо фактичного користування ними спірним домоволодінням, але до державної реєстрації цих змін справа так і не дійшла, оскільки від цієї реєстрації ухилялася ОСОБА_4

-Свідок ОСОБА_17 (донька відповідачки-1 ОСОБА_4 ) пояснила, що за вказаною адресою вона жила з дитинства зі своєю матір`ю, яка успадкувала Ѕ частину спірного домоволодіння від свого батька. Інша Ѕ належить її дядьку(рідному брату її матері) - ОСОБА_2 , позивачу по справі. Історично склалося, що ОСОБА_18 зі своєю родиною мешкав на другому поверсі будинку, а вона з матір`ю - на першому. У 1997 році вона вийшла заміж за ОСОБА_19 , а в 1998 році у них народилася дочка та вони так і проживали на першому поверху зазначеного будинку, а родина ОСОБА_20 на другому. У кожної родини було облаштовано окремі входи в домоволодіння, кожна з них мала окреме обладнання для проживання та користування (вода, газ, електрика). Кожна родина користувалася лише своєю половиною, яка історично та фактично їй належала: заходити на половину інших співвласників та користуватися там якимись приміщеннями або обладнанням потреби не було, оскільки все необхідне для проживання у кожної родини було своє. ОСОБА_2 дійсно добудував на своїй половині певні приміщення, однак по документах долі власників домоволодіння залишалися рівними - по Ѕ частині. При цьому ОСОБА_2 та ОСОБА_4 підписали разом декларацію про зміну часток їх на 3/5 та 2/5 відповідно, та спеціалізованою організацією був складений розрахунок щодо фактичного користування ними спірним домоволодінням, але до державної реєстрації цих змін справа так і не дійшла, оскільки від цієї реєстрації ухилявся ОСОБА_2 . В травні 2019 року її мати дійсно подарувала свою Ѕ частку ОСОБА_3 та вони з матір`ю, чоловіком та донькою з`їхали з цього будинку.

-Свідок ОСОБА_19 (чоловік доньки відповідачки-1)дав пояснення, аналогічні поясненням його дружини ОСОБА_17 . При цьому він пояснив, що у період часу 2003-2004 р.р. відбулося фактичне завершення розмежування двох частин домоволодіння шляхом влаштування дверного проходу між частинами даного будинку та добудування другого входу до домоволодіння зі сторони родини ОСОБА_4 . Він особисто побудував окремий санвузол у веранді на першому поверху, внаслідок чого кожна з родин співвласників остаточно відокремилася та користувалися лише своєю половиною. З метою розмежування цих половин також були відкриті окремі особові рахунки по сплаті комунальних послуг. До того часу ОСОБА_2 на своїй половині здійснив певні добудови, внаслідок чого частка, якою він та його родина фактично користувалися збільшилася з 1/2 до 3/5. Саме з метою остаточного розділення домоволодіння між співвласниками, звернулися до спеціалізованої організації, яка склала розрахунок щодо фактичного користування ними спірним домоволодінням. Більш того, з метою остаточного розмежування, ОСОБА_4 , на шкоду собі, підписала разом з ОСОБА_2 декларацію про зміну їх часток на 2/5 та 3/5 відповідно, хоча ніякої компенсації за зменшення своєї частки ОСОБА_4 не отримала. Але до державної реєстрації цих змін справа так і не дійшла, оскільки від цієї реєстрації ухилявся ОСОБА_2 . В травні 2019 року ОСОБА_4 дійсно подарувала свою Ѕ частку ОСОБА_3 та вони з дружиною, їх донькою та матір`ю дружини ОСОБА_4 з`їхали з цього будинку.

Вислухавши сторони, допитавши свідків, дослідивши та оцінивши надані докази, у їх сукупності з увагою на їх належність, допустимість та достатність, проаналізувавши доводи, які викладені в позовній заяві і співставивши їх з матеріалами справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про спадщину за законом, виданого Першою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 29.05.2001 року домоволодіння та земельна ділянка була успадкована рідними дітьми ОСОБА_21 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , які й мешкали на час відкриття спадщини у даному домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (свідоцтво за реєстровим номером 2-1557, спадкова справа 480/01). Відповідно до вищевказаного свідоцтва про спадщину від 29.05.2001 року спадкове майно, яке успадковувалось в рівних частинах обома спадкоємцями (т.1 а.с.32).

Право власності на земельну ділянку та домоволодіння набули спадкоємці з моменту державної реєстрації вказаного свідоцтва про спадщину, оскільки відповідно Інструкції «Про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб», затвердженої наказом Держкомбудівництва України від 09.06.98 N121 у відповідність до розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.12.2000 N501-р, яка діяла на момент прийняття спадщини у 2001 році, й відповідно до якої право власності підлягало обов`язковій реєстрації у відповідних органах бюро технічної інвентаризації.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , на підставі свідоцтва про спадщину, успадкували по Ѕ частині домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , право власності яких було належним чином зареєстровано.

Відповідно до ст.361 ЦК України, співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

19.04.2019 року відповідач ОСОБА_4 здійснила відчуження своєї Ѕ частки домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , у формі договору дарування, й подарувала (безкоштовно) свою частку відповідачу ОСОБА_3 , яка й прийняла належним чином в дар вищезазначену Ѕ частину домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . (т.1 а.с.82).

Згідно із ч. 1-2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

У відповідності до приписів ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Зміст права власності саме і складаються із володіння, користування і розпорядження. Володіння майном має на увазі юридично закріплену можливість фактично володіти майном, впливати на нього у будь-який момент, здійснювати відносно такого майна свою волю. Право користування полягає в юридично закріпленій можливості власника використовувати корисні якості майна для себе, отримувати з цього користь, вигоду. Розпорядження майном - це можливість власника встановлювати, змінювати, припиняти юридичне існування майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Виходячи із матеріалів даної цивільної справи, відповідач ОСОБА_4 , реалізуючи своє право на розпорядження власністю, в розумінні положень ст.ст.202-205, 209-210 ЦК України щодо загальних засад правочинів, їх форми та змісту відповідно, керуючись ст.ст.717-720 ЦК України, здійснила дарування своєї частки права власності на користь відповідача ОСОБА_3 , яка відповідно до положень ст.722 ЦК України, прийняла в дарунок Ѕ частку домоволодіння та земельної ділянки за вказаною адресою.

Перехід права власності від відповідача ОСОБА_4 до відповідача ОСОБА_3 було зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 19.04.2019 року, а саме : перехід права власності на Ѕ частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за номером 31264958, індексний номер 46561350 та перехід права власності на Ѕ частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за номером 31265420, індексний номер 46561894. (т.1 а.с.85-89).

В даному випадку, на момент вчинення правочину у формі дарування нерухомого майна (19.04.2019 року), чинний був Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року із відповідними змінами, на підставі якого й були внесені відповідні записи до реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Таким чином, судом береться до уваги зареєстроване право власності відповідача ОСОБА_4 станом на 19.04.2019 рік, відповідно до якого остання мала право на Ѕ частину домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , та саме на цій правовій підставі здійснила відчуження частини нерухомого майна на користь відповідача ОСОБА_3 .

Оцінюючи доводи сторони позивача в частині того, що в період часу 2015-2016 років між останнім та відповідачем ОСОБА_4 були складені та підписані технічні документи щодо узаконення самовільних добудов та перепланування певної частини домоволодіння, здійснених ОСОБА_2 , що свідчить про наміри сторін в подальшому зареєструвати такі зміни у відповідності до вимог чинного Законодавства України в сфері реєстрації (перереєстрації) права власності на самочинне будівництво, добудування та перебудування, суд виходить з наступного.

Під час розгляду справи також встановлено, що відповідно до Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка була зареєстрована 20.08.2015 року в Департаменті Державної Архітектурно-Будівельної інспекції (в подальшому - ДДАБІ) у Дніпропетровській області за № ДП 182152321240 і внесена до Єдиного реєстру дозвільних документів (й сторонами не заперечувалося), що даний об`єкт нерухомого майна - домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 готовий до експлуатації, тобто за результатами технічного обстеження встановлена можливість надійної та безпечної експлуатації житлового будинку з господарськими спорудами за даною адресою та листом головного архітектурно-планувального управління ДМР від 08.07.2015 року № 10/10-348 підтверджена відповідність розташування зазначених будівель вимогам державних будівельних норм (ДБН) - (т.1 а.с.63-65).

Також судом встановлено, що 17.02.2016 року позивач та відповідач-1 ОСОБА_4 підписали «Розрахунок часток житлового будинку, господарський будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 », відповідно до якого частка ОСОБА_4 в загальній власності всього нерухомого майна складає 2/5 частки (інвентаризаційна вартість даної частки складає 424 921 гривня), а частка ОСОБА_2 в загальній власності всього нерухомого майна складає 3/5 частки (інвентаризаційна вартість даної частки складає 591 274 гривні) - (т.1 а.с.67-70).

Натомість, суд не може погодитися із доводами сторони позивача в частині того, що на момент вчинення відповідачем ОСОБА_4 відчуження своєї частки домоволодіння та земельної ділянки, тобто на 19.04.2019 року, через вчинення зазначених дій (підписання декларації та «Розрахунку»), останній вже не належала Ѕ частина вказаного вище домоволодіння, та вона подарувала відповідачу-2 ОСОБА_3 неналежне їй майно, оскільки позивачу ОСОБА_2 на той час вже належало 3/5 зазначеного домоволодіння.

Так, в судовому засіданні встановлено, що жодних грошових коштів або іншої компенсації в період з 2015 по 2019 р.р. за різницю в інвентаризаційній вартості нерухомого майна (яка за вказаним «Розрахунком» складає 166353 грн.), позивачем ОСОБА_2 , частка якого фактично збільшилась, не було відшкодовано іншому співвласнику нерухомого майна відповідачці-1 ОСОБА_4 , частка якої, відповідно, фактично зменшилась.

Водночас, відповідно до ч.2 ст.364 ЦК України, право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника припиняється з дня отримання ним відповідної компенсації.

Більш того, в судовому засіданні встановлено, що державна реєстрація фактичних змін часток співвласників у праві власності на зазначене домоволодіння проведена не була, через що у сторін (позивача ОСОБА_2 та відповідачки-1 ОСОБА_4 ) право власності на змінені частки в зазначеному домоволодіння (3/5 та 2/5 відповідно), так і не виникло, та позивач ОСОБА_2 не набув одноособового права власності на вчинені ним добудови в цьому домоволодінні.

Такий висновок узгоджується із вимогами ч.1 ст.182 ЦК України, відповідно до якої право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч.2 ст.363 ЦК України, частка у праві спільної часткової власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, переходить до набувача відповідно до статті 334 цього Кодексу.

Відповідно ж до ч.4 ст.334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічна вимога містилася й у п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якої право власності підлягало державній реєстрації прав.

В даному ж випадку сторони (позивач ОСОБА_2 та відповідачка-1 ОСОБА_4 ) не тільки не зареєстрували в органах державної реєстрації прав зміну розміру часток, які вони задекларували (3/5 та 2/5 відповідно), але й навіть не уклали відповідний договір про таку зміну, який і став би підставою для цієї реєстрації.

Оцінюючи доводи щодо наявності правових підстав для визнання оскаржуваного правочину недійсним відповідно до правил статей 203, 215 ЦК України через відсутність згоди Органу опіки та піклування на його вчинення, суд враховує таке.

На момент вчинення спірного правочину, в зазначеному домоволодінні були зареєстровані та проживали неповнолітні діти ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.30) та ОСОБА_23 ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с.31), що підтверджується довідкою про склад сім`ї (т.1 а.с.33).

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з положеннями частин четвертої та п`ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

За таких обставин вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

В даному ж випадку, відповідач-1 ОСОБА_4 є тіткою, а не матір`ю неповнолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які проживають як члени сім`ї співвласника в зазначеному домоволодінні - позивача ОСОБА_2 , у зв`язку з чим для укладення відповідачем-1 ОСОБА_4 оспорюваного договору дарування її частки в цьому домоволодінні згоди органу опіки і піклування не потребувалося.

Так, частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником квартири (будинку), ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Таким чином, неповнолітні ОСОБА_6 та ОСОБА_7 мають право лише на проживання у зазначеному домоволодінні та не є його співвласниками.

Враховуючи, що права та інтереси цих неповнолітніх вчиненням оспорюваного правочину не порушені, то й відсутні правові підстави для визнання його недійсним, оскільки ці неповнолітні як мали, так і мають право на проживання за місцем мешкання своїх батьків, а тому їх житлові права відчуженням частки домоволодіння, що належала їх тітці ОСОБА_4 , не порушені.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 20 березня 2019 року по справі № 1612/2343/12 щодо подібних правовідносин.

Стосовно можливих порушень новим співвласником зазначеного домоволодіння відповідачем-2 ОСОБА_3 та її гостями правил співжиття із родиною ОСОБА_9 , то суд відреагував на факти, повідомлені подружжям ОСОБА_9 та надані ними відеоматеріали з цього приводу, окремою ухвалою на адресу правоохоронних органів, що не позбавляє цих осіб можливості вжиття додаткових заходів щодо захисту своїх прав та прав їх дітей у передбачені законом способи. Натомість поведінка відповідача-2 та її гостей, на яку вказують ОСОБА_9 не є підставою для задоволення позову.

Підсумовуючи викладене, суд доходить до висновку про те, що підстави для задоволення позовів про визнання недійсним договорів дарування та скасування записів - відсутні та задоволенню вони не підлягають.

Враховуючи результат вирішення справи, на підставі ст.141 ЦПК України, судові витрати позивачів не відшкодовуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4,12,13,258-260,263-268 ЦПК України, ст.ст.182,203,215,319,328,334,361,363,364,383,717-720 ЦК України, ст.156 ЖК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що діє в інтересах малолітніх ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , треті особи - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Павловська Ганна Олегівна, Орган опіки та піклування Соборної районної у м. Дніпрі ради про визнання недійсним договорів дарування та скасування записів - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 30 діб до Дніпровського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев