ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.005781 пров. № А/857/11172/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді:Гуляка В.В.

суддів: Гудима Л.Я., Ільчишин Н.В.

за участі секретаря судового засідання: Стельмах П.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року (суддя Сидор Н.Т., час ухвалення не зазначено, місце ухвалення м.Львів, дата складання повного тексту 11.08.2020 року),

у справі №1.380.2019.005781 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової прокуратури Західного регіону України,

про визнання протиправними рішень, дій, бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, скасування наказу та стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку,

встановив:

У листопаді 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Військової прокуратури Західного регіону України, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:

1) визнати протиправною бездіяльність Військової прокуратури Західного регіону України щодо не надання ОСОБА_1 у зв`язку із здаванням крові як донором 5 додаткових днів відпочинку із збереженням заробітної плати, які за його бажанням не приєднані до щорічних основних відпусток;

2) визнати протиправною бездіяльність Військової прокуратури Західного регіону України щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації при звільненні з військової служби за 67 календарних днів невикористаних щорічних відпусток за 2017 рік (11 календарних днів) та 2018 рік (51 календарний день) та 5 календарних днів у зв`язку із здаванням крові як донором;

3) визнати протиправною бездіяльність Військової прокуратури Західного регіону України щодо не виплати ОСОБА_1 готівкою грошового забезпечення, починаючи з другої половини січня 2019 року;

4) визнати протиправною бездіяльність Військової прокуратури Західного регіону України щодо не проведення повного розрахунку 9 серпня 2019 року в день звільнення і виключення зі списків особового складу Військової прокуратури Західного регіону України ОСОБА_1 ;

5) визнати протиправними рішення і дії Військової прокуратури Західного регіону України щодо видання наказу Військової прокуратури Західного регіону України від 8 серпня 2019 року №577к про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової прокуратури Західного регіону України;

6) скасувати наказ Військової прокуратури Західного регіону України від 8 серпня 2019 року №577к про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України;

7) зобов`язати Військову прокуратуру Західного регіону України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію при звільненні за 67 календарних днів невикористаних щорічних відпусток за 2017 рік (11 календарних днів) та 2018 рік (51 календарних днів) та 5 календарних днів у зв`язку із здаванням крові як донором;

8) зобов`язати Військову прокуратуру Західного регіону України виплатити ОСОБА_1 готівкою заборгованість з виплати грошового забезпечення, починаючи з другої половини січня 2019 року;

9) стягнути з військової прокуратури Західного регіону України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки повного розрахунку, з 09.08.2019 по день фактичного розрахунку.

Відповідач Військова прокуратура Західного регіону України позовних вимог не визнав, вважаючи їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив прийняти судове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової прокуратури Західного регіону України щодо не надання ОСОБА_1 у зв`язку із здаванням крові як донором 1 (одного) додаткового дня відпочинку із збереженням середнього заробітку, який за його бажанням не приєднаний до щорічної основної відпустки за 2018 рік. Визнано протиправною бездіяльність Військової прокуратури Західного регіону України щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку 09.08.2019 на день виключення зі списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України. Визнано протиправною бездіяльність Військової прокуратури Західного регіону України щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації при звільненні з військової служби за 50 календарних днів невикористаних щорічних відпусток за 2017 рік (11 календарних днів) та за 2018 рік (38 календарних днів) та 1 календарний день у зв`язку із здаванням крові як донором. Зобов`язано Військову прокуратуру Західного регіону України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію при звільненні за 50 календарних днів невикористаних щорічних відпусток за 2017 рік (11 календарних днів) та за 2018 рік (38 календарних днів) та 1 календарний день у зв`язку із здаванням крові як донором. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З цим рішенням суду першої інстанції від 11.08.2020 року не погодився позивач ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає рішення суду першої інстанції прийнятим в результаті неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідністю висновків обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, зокрема, щодо неправильного вирішення спору в частині грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2017 рік, вважаючи, що у цій частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні у мотивувальній частині з врахуванням того, що одночасна належність військового прокурора Західного регіону України (керівника Військової прокуратури Західного регіону України) до статусу прокурора та статусу військового командира (начальника) за Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України не відповідає вимогам щодо несумісності прокурора (стаття 18 Закону України «Про прокуратуру»). Вважає апелянт неправильним вирішений спір в частині грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2018 рік, зазначаючи, що з 31 березня (перший день щорічної основної відпустки за 2018 рік) по 9 серпня 2019 року (день звільнення з військової служби) позивач ОСОБА_1 безперервно перебував на лікуванні, за виключенням одного дня - 2 червня 2019 року, а тому щорічна основна відпустка тривалістю 52 дні використана позивачем усього протягом одного дня, а невикористаними днями щорічної основної відпустки за 2018 рік є 51 календарний день. Щодо незадоволення вимоги про грошову компенсацію за невикористані додаткові дні відпочинку із збереженням заробітної плати (грошового забезпечення) у зв`язку із здаванням у 2017 році крові як донором, зазначає апелянт, що суд першої інстанції не вірно визначив дні відпочинку. Погоджується лише частково з твердженням суду першої інстанції при вирішенні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку з 09.08.2019 по день фактичного розрахунку в тій частині, що не може бути за один і той же період затримки повного розрахунку окремих видів грошового забезпечення наступати подвійна відповідальність у вигляді стягнення середнього грошового забезпечення (заробітної плати) по день фактичного розрахунку. Проте вважає, що суд не врахував, що повний розрахунок за різними судовими рішеннями не обов`язково буде збігатись за часом. Стосовно відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними рішень та дій відповідача щодо видання наказу військової прокуратури Західного регіону України від 08.08.2019 №577к про виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу Військової прокуратури Західного регіону України та скасування наказу військової прокуратури Західного регіону України від 08.08.2019 №577к про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України, то зазначає, що не давав згоди на виключення зі списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України до проведення з ним усіх необхідних розрахунків. Щодо відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу готівкою грошового забезпечення, починаючи з другої половини січня 2019 року та зобов`язання військової прокуратури Західного регіону України виплатити ОСОБА_1 готівкою заборгованості з виплати грошового забезпечення, починаючи з другої половини січня 2019 року, зазначає, що у випадку відмови у задоволенні вказаної вимоги неможливо буде виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.08.2020 в частині задоволеної вимоги про зобов`язання військової прокуратури Західного регіону України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію при звільненні за 50 календарних днів, оскільки позивачем ніколи не надавалась письмова згода на виплату заробітної плати (грошового забезпечення) через будь-які банки у прокуратурі.

За результатами апеляційного розгляду апелянт (позивач) просить скасувати оскаржене рішення суду від 11.08.2020 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у визначений в апеляційній скарзі спосіб, а також просить змінити мотивувальну частину оскарженого рішення суду, виключивши посилання на регламентацію діяльності Військової прокуратури Західного регіону України положениями Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

Відповідач Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону (яка перейменована із Військової прокуратури Західного регіону України) подав відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому висловив незгоду з доводами апелянта, вважаючи їх безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду від 11.08.2020 року без змін.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з урахуванням наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 24.07.2019 №408, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України Про військових обов`язок і військову службу полковника юстиції ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні військового прокурора Західного регіону України, колишнього першого заступника військового прокурора Західного регіону України, звільнено з військової служби у запас за підпунктом і у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статі 1 Закону України Про очищення влади (а.с. 116 Т.1).

На підставі вказаного наказу №408, наказом військового прокурора Західного регіону України від 08.08.2019 №577к, полковника юстиції ОСОБА_1 виключено з 09.08.2019 зі списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України, усіх видів забезпечення, у зв`язку із звільненням з військової служби у запас відповідно до підпункту і пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України Про очищення влади) та направлено до Личаківсько-Залізничного ОРВК м. Львова Львівської області для постановки на військовий облік (а.с. 9 Т.1).

Частиною 2 цього наказу №577к зазначено, відділу фінансування та бухгалтерського обліку військової прокуратури регіону провести з полковником юстиції ОСОБА_1 повний розрахунок відповідно до чинного законодавства.

Також судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 03.10.2018 наказом військового прокурора Західного регіону України №702к позивачу ОСОБА_1 була продовжена щорічна основна відпустка за 2017 рік на 11 календарних днів із збереженням грошового та матеріального забезпечення з 28 вересня по 8 жовтня 2018 року включно (а.с. 10 Т.1).

01.11.2018 позивач подав рапорт про продовження щорічної основної відпустки за 2017 рік у зв`язку із перебуванням на стаціонарному лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону (далі ВМКЦ ЗР) з 28.08.2018 по 31.10.2018 (а.с. 11 Т.1).

05.11.2018 за №11-548 вих-18 відповідач розглянувши рапорт позивача від 01.11.2018 повідомив, що підстав для продовження щорічної основної відпустки за 2017 рік немає, оскільки позивачем не долучено жодного документа на підтвердження факту перебування його на лікуванні у ВМКЦ ЗР (а.с. 100 Т.1).

29.12.2018 та 03.01.2019 позивач подав рапорти про продовження щорічної основної відпустки за 2017 рік у зв`язку з його перебуванням на лікуванні з 28.08.2018 по 31.10.2018.

04.01.2019 листом за №11-6 вих-19 відповідач повідомив позивача про розгляд його рапортів від 29.12.2018 та 03.01.2019 щодо продовження щорічної основної відпустки за 2017 рік та відсутність підстав для задоволення таких, оскільки відомостей про проходження позивачем медичного огляду військово-лікарською комісією у військовій прокуратурі регіону відсутні (а.с. 16 Т.1).

07.08.2019 позивач подав рапорт про продовження щорічної основної відпустки за 2017 рік у зв`язку з його перебуванням лікуванні з 28.08.2018 по 31.10.2018, долучив довідку ВМКЦ Західного регіону України про перебування на лікуванні (а.с. 27 Т.1).

13.08.2019 листом №11-300 вих-19 відповідач повідомив позивача про розгляд його рапорту від 07.08.2019 та про відсутність підстав для продовження щорічної основної відпустки за 2017 рік, враховуючи те, що з 09.10.2018 по день виключення його із списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України позивач не перебував у щорічній основній відпустці за 2017 рік, а також подання позивачем рапорту від 25.03.2019 про неврахування попередніх рапортів щодо продовження щорічної основної відпустки за 2017 рік. Відповідач покликався на те, що наказом військового прокурора від 08.08.2019 №577к позивача виключено із списків особового складу військової прокуратури у зв`язку із звільненням з військової служби (а.с. 103 Т.1).

27.03.2019 наказом військового прокурора Західного регіону України №215к ОСОБА_1 надана щорічна основна відпустка за 2018 рік тривалістю 45 днів із збереженням грошового та матеріального забезпечення з 31.03.2019 по 17.05.2019 (а.с. 13 Т.1).

21.05.2019 наказом військового прокурора Західного регіону України №329к ОСОБА_1 у зв`язку з перебуванням на лікуванні щорічну основну відпустку за 2018 рік продовжено на 35 календарних днів - з 18.05.2019 по 22.06.2019.

21.05.2019 наказом військового прокурора Західного регіону України №330к ОСОБА_1 надано 3 дні відпочинку як донору відповідно до Закону України Про донорство крові та її компонентів - з 23 по 25.06.2019. Підстава: рапорт ОСОБА_1 , довідки ЛОЦСК №013048 від 17.07.2018, №000148 від 01.10.2018, №003458 від 18.01.2019 (а.с. 14 Т.1).

23.05.2019 наказом військового прокурора Західного регіону України №341к у зазначений вище наказ №215к внесено зміни, додано пункт 2, яким надано час, необхідний для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад в кількості 4 доби (а.с. 101 Т.1).

03.06.2019 та 26.06.2019 року позивач ОСОБА_1 звертався до прокуратури регіону з рапортами про продовження щорічної основної відпустки за 2018 рік, подаючи до рапортів листки непрацездатності, проте у їх задоволенні йому відмовлено, мотивуючи тим, що позивач перебуває на лікуванні і не знаходиться у щорічній основній відпустці за 2018 рік, відтак підстави для продовження такої відпустки відсутні (а.с. 91 Т.2).

09.08.2019 до прокуратури регіону надійшов рапорт ОСОБА_1 від 07.08.2019 про продовження щорічної основної відпустки за 2018 рік у зв`язку з перебуванням на лікуванні у ВМКЦ Західного регіону у період з 03.06.2019 по 01.08.2019, проте 08.08.2019 наказом військового прокурора Західного регіону України №577к ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України, у зв`язку з чим підстав для продовження відпустки не було, про що позивача повідомлено листом 13.08.2019.

21.01.2019 позивач подав рапорт на підставі Закону України Про донорство крові та її компонентів просив надати додаткові дні для відпочинку, які приєднати до щорічної основної відпустки. До цього рапорту позивач долучив довідки ЛОЦСК № 070957 від 23.01.2017, № 09288 від 06.02.2017, № 11626 від 11.04.2017, № 001840 від 19.06.2017, № 013048 від 17.07.2018, № 000148 від 01.10.2018, № 003458 від 18.01.2019 (а.с. 19, 71 Т.1).

Наказом військового прокурора Західного регіону України №330к від 21.05.2019 ОСОБА_1 надано 3 дні відпочинку як донору відповідно до Закону України Про донорство крові та її компонентів - з 23 по 25.06.2019. Підстава: рапорт ОСОБА_1 , довідки ЛОЦСК № 013048 від 17.07.2018, № 000148 від 01.10.2018, № 003458 від 18.01.2019 (а.с. 79 Т.1).

01.07.2019 позивач подав рапорт, яким просив продовжити щорічну основну відпустку за 2018 рік у зв`язку із здачею крові як донор. До цього рапорту позивач долучив довідку ЛОЦСК № 007856 від 03.06.2019 (а.с. 124 Т.1).

05.07.2019 листом №11-248 вих-19 відповідач повідомив позивача про розгляд його рапорту та про відсутність підстав для продовження щорічної основної відпустки за 2018 рік, мотивуючи тим, що позивач перебуває на лікуванні, тобто не одужав, а також позивач не перебуває у щорічній основній відпустці (а.с. 17 Т.1).

Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції від 11 серпня 2020 року в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, з урахуванням наступного.

Відносно доводів апеляційної скарги про неправильне вирішення спору в частині грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2017 рік, застосовуючи для регулювання спору у цій частині норми Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до абзацу 4 частини 4 статті 27 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 01.01.2019) військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України "Про прокуратуру" і проходять військову службу відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Таким чином, суд першої інстанції вірно керувався нормами Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року №548-XIV (далі - Статут), оскільки порядок направлення військовослужбовців на стаціонарне лікування передбачено статтею 254 Статуту, відповідно до якої військовослужбовці зобов`язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов`язаний направити хворого до медичного пункту частини.

Згідно зі ст.260 Статуту, на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора).

Статтею 261 Статуту передбачено, що про всіх військовослужбовців, яких направлено на стаціонарне лікування поза частиною, начальник (командир) лікувального закладу (частини) зобов`язаний у той же день повідомити командирові частини, з якої ці військовослужбовці прибули. Про хворих з отруєнням чи травмами начальник (командир) лікувального закладу (частини) зобов`язаний негайно доповісти командирові військової частини, з якої прибув хворий (хворі), а з інфекційними захворюваннями, крім того, - у найближчий санітарно-епідеміологічний заклад. Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або у відрядженні, на стаціонарне лікування направляються військовими комендантами або військовими комісарами.

Згідно ст.262 Статуту, начальник (командир) лікувального закладу (частини) зобов`язаний за 5 днів до виписки військовослужбовців повідомити про це командирові військової частини, з якої вони прибули. У день виписки військовослужбовцеві лікувальним закладом (частиною) видаються відповідні документи, і він самостійно (якщо не прибув супровідник з частини) направляється у військову частину, з якої прибув; після повернення до військової частини і доповіді безпосередньому командирові (начальникові) військовослужбовці направляються до медичного пункту частини, де здають медичні документи; інші документи здаються старшині роти.

Матеріалами справи підтверджується, що 03.10.2018 наказом військового прокурора Західного регіону України №702к позивачу ОСОБА_1 продовжена щорічна основна відпустка за 2017 рік на 11 календарних днів із збереженням грошового та матеріального забезпечення з 28 вересня 2018 року по 8 жовтня 2018 року.

Позивач зазначає, що з 28.09.2018 по 31.10.2018 він перебував на стаціонарному лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону, а тому загальна кількість невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2017 рік складає 11 днів.

На підставі встановлених фактичних обставин відповідач не довів правомірність своїх дій, допускаючи протиправну бездіяльність щодо не проведення позивачу нарахування та виплати грошової компенсації при виключенні позивача з особового складу військової прокуратури за 11 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за 2017 рік, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку в частині про протиправну бездіяльність відповідача про задоволення позовних вимог щодо не нарахування і не виплати позивачу грошової компенсації при звільненні з військової служби за 11 календарних днів невикористаних щорічної відпустки за 2017 рік та зобов`язання виплати таку.

Відтак, являються безпідставними доводи апеляційної скарги про неправильне вирішення спору в частині грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2017 рік із застосуванням норм Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

Відносно доводів апеляційної скарги щодо неправильного вирішення спору в частині грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2018 рік, які, на думку скаржника, замість задоволених в частині не нарахування і не виплати позивачу грошової компенсації при звільненні з військової служби 38 невикористаних календарних днів щорічної відпустки за 2018 рік, необхідно було задовольнити 51 календарний день, то такі спростовуються колегією суддів з врахуванням наступного.

Як встановлено судом, 27.03.2019 наказом військового прокурора Західного регіону України №215к ОСОБА_1 надана щорічна основна відпустка за 2018 рік тривалістю 45 днів із збереженням грошового та матеріального забезпечення з 31.03.2019 по 17.05.2019.

21.05.2019 наказом військового прокурора Західного регіону України №329к ОСОБА_1 у зв`язку з перебуванням на лікуванні щорічну основну відпустку за 2018 рік продовжено на 35 календарних днів - з 18.05.2019 по 22.06.2019.

21.05.2019 наказом військового прокурора Західного регіону України №330к ОСОБА_1 надано 3 дні відпочинку як донору відповідно до Закону України Про донорство крові та її компонентів - з 23 по 25.06.2019. Підстава: рапорт ОСОБА_1 , довідки ЛОЦСК №013048 від 17.07.2018, №000148 від 01.10.2018, №003458 від 18.01.2019.

23.05.2019 наказом військового прокурора Західного регіону України №341к у зазначений наказ №215к внесено зміни, додано пункт 2, яким надано час, необхідний для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад в кількості 4 доби.

03.06.2019 та 26.06.2019 року ОСОБА_1 звертався до прокуратури регіону з рапортами про продовження щорічної основної відпустки за 2018 рік, подаючи до рапортів листки непрацездатності, проте у їх задоволенні йому відмовлено, мотивуючи тим, що позивач перебуває на лікуванні і не знаходиться у щорічній основній відпустці за 2018 рік, відтак підстави для продовження такої відпустки відсутні.

09.08.2019 до прокуратури регіону надійшов рапорт ОСОБА_1 від 07.08.2019 про продовження щорічної основної відпустки за 2018 рік у зв`язку з перебуванням на лікуванні у ВМКЦ Західного регіону у період з 03.06.2019 по 01.08.2019, проте 08.08.2019 наказом військового прокурора Західного регіону України №577к ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України, у зв`язку з чим підстав для продовження відпустки не було, про що позивача повідомлено листом 13.08.2019.

Відповідач у своїх доводах покликався на неправомірність отримання ОСОБА_1 листків непрацездатності, що підтверджують листом Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 12.04.2019 №839-02-1, однак суд першої інстанції правильно їх відхилив з урахуванням того, що порушення порядку та умов видачі листків непрацездатності не є свідченням не перебування позивача на лікуванні.

Частиною 5 статті ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, які захворіли під час щорічної основної або щорічної додаткової відпустки, зазначена відпустка продовжується після одужання на кількість невикористаних днів цієї відпустки.

Отже, відмова відповідача у продовженні щорічної основної відпустки за 2018 рік з мотивів перебування позивача на лікуванні і не знаходження його у щорічній основній відпустці суперечить наведеній вище нормі.

Згідно наказу відповідача від 01.08.2019 №88 «Про відновлення проведення службового розслідування» 22.01.2019 службове розслідування зупинено у зв`язку із перебуванням ОСОБА_1 на лікуванні.

01.08.2019 ОСОБА_1 закінчив лікування і після його одужання відповідач був зобов`язаний продовжити позивачу щорічну основну відпустку за 2018 рік.

Крім того встановлено, що позивачу до відпустки надано 4 дні для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, які не були ним використані, то як правильно зазначив суд першої інстанції, ці дні не є днями для відпочинку, а тому не можуть бути приєднаними до щорічних основних відпусток, і їх не використання не є підставою для здійснення грошової компенсації при звільненні.

З урахуванням наведених обставин судом першої інстанції вірно з`ясовано порушення прав позивача щодо не продовження йому відповідачем щорічної основної відпустки за 2018 рік в кількості саме 38 календарних днів, з яких 35 календарних днів згідно наказу відповідача від 21.05.2019 №329к та 3 календарних днів згідно наказу відповідача від 21.05.2019 №330к.

Відносно доводів апеляційної скарги щодо грошової компенсації за невикористані додаткові дні відпочинку із збереженням заробітної плати (грошового забезпечення) у зв`язку із здаванням крові як донором, вважаючи, що суд першої інстанції не вірно визначив дні відпочинку, колегія суддів вважає такі спростованим з огляду на таке.

Згідно ст.6 Закону України «Про донорство крові та її компонентів» від 23.06.1995 №239/95-ВР (далі Закон №239/95-ВР), керівники підприємств, установ, організацій, командири (начальники) військових частин зобов`язані: сприяти установам та закладам охорони здоров`я в роботі по залученню громадян до лав донорів; безперешкодно відпускати з місця роботи, служби або навчання за їх заявами осіб, які є або виявили бажання стати донорами, у дні відповідного медичного обстеження і здавання крові та (або) її компонентів, за винятком випадків, коли відсутність донора на його робочому місці або місці служби у ці дні може призвести до загрози життю чи здоров`ю людей, до невиконання завдань, пов`язаних із забезпеченням оборони, безпеки держави та громадського порядку, до суттєвої матеріальної шкоди або інших тяжких наслідків; надавати безоплатно необхідні приміщення для взяття крові та (або) її компонентів; вирішувати віднесені цим Законом до їх компетенції питання про надання донорам відповідних пільг та компенсацій.

Статтею 14 Закону №239/95-ВР визначено, що особа, яка виявила бажання здати кров та (або) її компоненти, зобов`язана не пізніше ніж за три дні до дня медичного обстеження, що проводиться перед даванням крові та (або) її компонентів, повідомити письмовою заявою адміністрацію за місцем роботи чи навчання або командування військової частини, де вона проходить службу, про свій намір пройти таке обстеження і здати кров та (або) її компоненти. У такій заяві зазначена особа має визначити додатковий день відпочинку, передбачений частинами другою та третьою статті 9 або частинами третьою та четвертою статті 11 цього Закону. Зазначена заява не подається у випадках, коли особа, яка виявила бажання здати кров або її компоненти, перебуває у відпустці, відрядженні, або у разі, коли її кров терміново необхідна для надання невідкладної медичної допомоги хворому, та у випадках, передбачених частиною першою статті 19 цього Закону.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.9 Закону №239/95-ВР, в день давання крові та (або) її компонентів, а також в день медичного обстеження працівник, який є або виявив бажання стати донором, звільняється від роботи на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності із збереженням за ним середнього заробітку. Після кожного дня давання крові та (або) її компонентів, в тому числі у разі давання їх у вихідні, святкові та неробочі дні, донору надається додатковий день відпочинку із збереженням за ним середнього заробітку. За бажанням працівника цей день може бути приєднано до щорічної відпустки або використано в інший час протягом року після дня давання крові чи її компонентів.

Відповідно до вимог ч.4 ст.9 Закону №239/95-ВР, у разі давання крові та (або) її компонентів у період щорічної відпустки ця відпустка продовжується на відповідну кількість днів з урахуванням надання працівнику додаткового дня відпочинку за кожний день давання крові.

Частиною 6 ст.9 Закону №239/95-ВР передбачено, що підставою для надання зазначених пільг є відповідні довідки, видані донору за місцем медичного обстеження чи давання крові та (або) її компонентів. Форми цих довідок та порядок їх видачі затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Таким чином, керівники підприємств, установ, організацій, командири (начальники) військових частин зобов`язані вирішувати віднесені наведеним вище Законом до їх компетенції питання про надання донорам відповідних пільг, а саме: зобов`язані особу, яка виявила бажання здати кров та (або) її компоненти (військовослужбовця) звільнити від роботи (служби) із збереженням за нею середнього заробітку (грошового забезпечення), а також надати їй додатковий день відпочинку із збереженням за ним середнього заробітку (грошового забезпечення). Отже, військовослужбовцю, який давав кров та (або) її компоненти у період щорічної відпустки, продовжується ця відпустка на 2 вихідних дні (1 день відпочинку в день здавання крові та 1 додатковий день відпочинку за здану кров). При цьому, підставою для надання військовослужбовцю вихідних днів за давання крові є відповідна довідка, видана донору за місцем медичного обстеження чи давання крові та (або) її компонентів.

Судом встановлено, що 21.01.2019 позивач подав рапорт на підставі Закону №239/95-ВР, згідно якого просив надати додаткові дні для відпочинку, які приєднати до щорічної основної відпустки. До цього рапорту позивач долучив довідки ЛОЦСК № 070957 від 23.01.2017, №09288 від 06.02.2017, №11626 від 11.04.2017, №001840 від 19.06.2017, №013048 від 17.07.2018, №000148 від 01.10.2018, №003458 від 18.01.2019.

Того ж дня наказом військового прокурора Західного регіону України №330к ОСОБА_1 надано 3 дні відпочинку як донору відповідно до Закону України Про донорство крові та її компонентів - з 23 по 25.06.2019. Підстава: рапорт ОСОБА_1 , довідки ЛОЦСК № 013048 від 17.07.2018, №000148 від 01.10.2018, №003458 від 18.01.2019.

З наведеного видно, що позивачу не надано 4 днів для відпочинку на підставі його рапорту від 21.01.2019 та довідок ЛОЦСК № 070957 від 23.01.2017, №09288 від 06.02.2017, №11626 від 11.04.2017, №001840 від 19.06.2017.

Приймаючи до уваги положення ст.9 Закону №239/95-ВР, судом констатовано, що відповідач не допустив протиправної бездіяльності, не надавши позивачу 4 днів для відпочинку у зв`язку із даванням кров.

При цьому, як видно з матеріалів справи, 01.07.2019 позивач подав рапорт, яким просив продовжити щорічну основну відпустку за 2018 рік у зв`язку із здачею крові як донор, до якого долучив довідку ЛОЦСК № 007856 від 03.06.2019.

05.07.2019 листом №11-248 вих-19 відповідач повідомив позивача про розгляд його рапорту від 01.07.2019 та про відсутність підстав для продовження позивачу щорічної основної відпустки за 2018 рік, мотивуючи тим, що день здавання крові не продовжує щорічну основну відпустку. Однак, така позиці відповідача суперечить вимогам ч.2 ст.9 Закону №239/95-ВР.

З урахуванням такого, суд першої інстанції правильно визначив, що станом на день виключення позивача із списків особового складу військової прокуратури відповідач мав належний доказ на підтвердження факту давання позивачем крові 03.06.2019, що є обов`язковою підставою для надання позивачу додаткового дня відпочинку із збереженням середнього заробітку та за його бажанням приєднання цього дня відпочинку до щорічної основної відпустки за 2018 рік. З цієї підстави суд першої інстанції обґрунтовано визнав вчинення відповідачем протиправної бездіяльності, а в подальшому протиправної не виплати позивачу при його виключенні із списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України грошової компенсацію за цей день відпочинку.

Таким чином, суд апеляційної погоджується із висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача Військової прокуратури Західного регіону України щодо не надання позивачу ОСОБА_1 у зв`язку із здаванням крові як донором 1 (одного) додаткового дня відпочинку із збереженням середнього заробітку, який за його бажанням не приєднаний до щорічної основної відпустки за 2018 рік, визнання протиправною бездіяльності Військової прокуратури Західного регіону України щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку 09.08.2019 на день виключення зі списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України, визнання протиправною бездіяльності Військової прокуратури Західного регіону України щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації при звільненні з військової служби за 50 календарних днів невикористаних щорічних відпусток за 2017 рік (11 календарних днів) та за 2018 рік (38 календарних днів) та 1 календарний день у зв`язку із здаванням крові як донором, та зобов`язання Військову прокуратуру Західного регіону України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію при звільненні за 50 календарних днів невикористаних щорічних відпусток за 2017 рік (11 календарних днів) та за 2018 рік (38 календарних днів) та 1 календарний день у зв`язку із здаванням крові як донором.

Відносно доводів апеляційної скарги щодо безпідставної відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з військової прокуратури Західного регіону України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку, з 09.08.2019 по день фактичного розрахунку, то колегія суддів виходив з такого.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, наведеними у постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17, від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.

В обґрунтування позовної вимоги про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку, ОСОБА_1 покликається на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.03.2019 у справі №1340/3644/18, що набрало законної сили, яким, зокрема, зобов`язано військову прокуратуру Західного регіону України здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2016 по 28.02.2018, виходячи з надбавки за вислугу років у років у розмірі 40 відсотків від посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання відповідно до постанови КМУ від 07.11.2007 №1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, із врахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано військову прокуратуру Західного регіону України здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.03.2018, виходячи з надбавки за вислугу років у розмірі 50 відсотків від посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання відповідно до постанови КМУ від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, із врахуванням раніше виплачених сум. Однак, відповідачем такий перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення не проведено. Вважає такі виплати є підставою для стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку.

Разом з тим встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.12.2019 у справі №1.380.2019.005651 позов ОСОБА_1 до військової прокуратури Західного регіону України, задоволено повністю. Зокрема, зобов`язано військову прокуратуру Західного регіону України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки з 9 серпня 2019 року по день фактичного розрахунку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік та 2019 рік з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.Вказане рішення суду набрало законної сили.

Отже, відсутні підстави для повторного стягнення із військової прокуратури Західного регіону України на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку, з 09.08.2019 по день фактичного розрахунку, а тому помилковим є твердження позивача про необхідність стягнення середнього заробітку за весь час затримки по кожному виду простроченого грошового забезпечення військовослужбовця та відхиляються доводи апелянта у тому, що повний розрахунок за різними судовими рішеннями не обов`язково буде збігатись за часом.

Крім цього, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Водночас, із вказаних вище норм законодавства зумовлюється висновок про те, що стягнення із відповідача (роботодавця) на підставі статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, є можливим за умови наявності такої обставини як фактичний розрахунок.

У розглядуваних правовідносинах обов`язковим є встановлення усього періоду затримки розрахунку, тобто із дня звільнення з військової служби (виключення зі списків особового складу) по день фактичного розрахунку, та визначення конкретного грошового розміру середнього грошового забезпечення, який належить стягнути із відповідача за цей період затримки розрахунку при звільненні.

Матеріалами розглядуваної адміністративної справи підтверджується, що станом на час звернення позивача ОСОБА_1 до адміністративного суду із даним позовом та станом на час винесення рішення суду першої інстанції від 11.08.2020 року із позивачем ще не було проведено кінцевого розрахунку, тобто не було виплачено грошової компенсації за невикористані дні відпусток.

В такій ситуації, є неможливим визначення періоду затримки розрахунку при звільненні та грошового розміру середнього грошового забезпечення за період затримки розрахунку при звільненні починаючи із 09.08.2019 року.

Отже, являється передчасною та безпідставною позовна вимога про стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку, з 09.08.2019 по день фактичного розрахунку.

Відносно доводів апеляційної скарги щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової прокуратури Західного регіону України щодо виключення зі списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України ОСОБА_1 , визнання протиправними рішення та дії військової прокуратури Західного регіону України щодо видання наказу військової прокуратури Західного регіону України від 08.08.2019 №577к про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України та скасування наказу військової прокуратури Західного регіону України від 08.08.2019 №577к про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України, то суд першої інстанції вірно керувався наступним.

Як уже було з`ясовано, наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 24.07.2019 №408, позивача звільнено з військової служби у запас.

На підставі наведеного наказу МО, наказом військового прокурора Західного регіону України від 08.08.2019 №577к позивача виключено з 09.08.2019 зі списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України, усіх видів забезпечення, у зв`язку із звільненням з військової служби у запас. Цим же наказом покладено обов`язок на відділ фінансування та бухгалтерського обліку військової прокуратури регіону провести з ОСОБА_1 повний розрахунок відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII), загальні умови укладення контракту на проходження військової служби встановлено, що військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Підпунктом і п.2 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII встановлено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставі під час дії особливого періоду у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України Про очищення влади.

Згідно п.2 ст.24 Закону №2232-XII, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Правильно зазначив суд першої інстанції, що Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затверджене Указом Президента України 10.12.2008 року №1153/2008 (надалі Положення №1153/2008), застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Пунктом 225 розділу XII Положення №1153/2008 визначено права посадових осіб щодо звільнення з військової служби.

Згідно абзаців 1 та 3 п.242 Положення №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

На виконання вимог Положення №1153/2008, наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454 (далі Інструкція), яка визначає механізм реалізації та порядок організації Положення №1153/2008.

Відповідно до пункту 12.1 розділу ХІІ Інструкції, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення №1153/2008.

Згідно з п.12.5. розділу ХІІ Інструкції, у разі незаконного звільнення військовослужбовця з військової служби в наказі командира військової частини, в якій поновлюється на військовій службі незаконно звільнений військовослужбовець, зазначається про виплату йому матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, які він недоотримав унаслідок незаконного звільнення. Період вимушеного прогулу зараховується військовослужбовцю до вислуги років, до строку вислуги у військовому званні та строку контракту.

З аналізу наведених положень необхідно дійти висновку, що звільнення з військової служби і закінчення її проходження не є тотожними поняттями, оскільки передумовою їх виникнення є різні юридичні факти, зокрема, моментом звільнення з військової служби є наказ окремої посадової особи, визначеної п.225 Положення №1153/2008, в той час як моментом закінчення проходження військової служби є день виключення зі списків особового складу.

З урахуванням такого суд першої інстанції вірно зазначив, що наказ про виключення зі списків особового складу військової частини є наслідком вже винесеного наказу про звільнення позивача з військової служби та спрямований на його виконання, зокрема, в цілях здачі позивачем посади, отримання ним належного йому грошового забезпечення та здійснення інших визначених законодавством процедур, пов`язаних із припиненням даного виду публічної служби. Тому висновки щодо законності наказу про виключення позивача зі списків особового складу військової прокуратури слід проводити в аспекті законності самого наказу про звільнення. Правова сутність такого наказу виключає його протиправність, за умови існування чинного наказу про звільнення, оскільки в протилежному випадку відносини публічної служби можуть штучно продовжуватися.

Таким чином, недотримання відповідачем прав позивача на повний розрахунок по грошовому забезпеченню на час виключення його зі списків особового складу є підставою для визнання його дії протиправними та стягнення недоотриманих коштів, проте такі дії відповідача чи допущена бездіяльність не можуть бути підставою для скасування наказу про виключення зі списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України.

Враховуючи наведене, позивачем обрано не вірний спосіб захисту порушеного права в частині визнання протиправними рішень та дій відповідача щодо видання наказу військової прокуратури Західного регіону України від 08.08.2019 №577к про виключення зі списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України та його скасування, оскільки такий спосіб захисту не призводить до його відновлення, а відтак вказані позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відносно доводів апеляційної скарги про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу готівкою грошового забезпечення, починаючи з другої половини січня 2019 року та зобов`язання виплатити ОСОБА_1 готівкою заборгованості з виплати грошового забезпечення, починаючи з другої половини січня 2019 року, то колегія суддів враховує наступне.

Судом встановлено, що 23 січня 2019 року позивач ОСОБА_1 скерував відповідачу рапорт про видачу готівкою всіх виплат, що йому призначаються. Подібні рапорти щодо виплати позивачу готівкою його грошового забезпечення ним подавались 28 січня 2019 року, 1 лютого 2019 року, 22 лютого 2019 року та 7 серпня 2019 року.

Згідно відповіді АТ КБ ПриватБанк від 13-12-2019 на №20.1.0.0.0/7-191206/7777 на звернення військової прокуратури Західного регіону України 18-247 вих-19 від 21.11.2019, банком підтверджено зарахування на картковий рахунок ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 10324,59 грн (за другу половину лютого 2019 року), у сумі 7760,00 грн (за першу половину березня 2019 року), у сумі 7800,81 грн (за другу половину березня 2019).

Вказані відомості підтверджують перерахування військовою прокуратурою Західного регіону України на картковий рахунок ОСОБА_1 грошове забезпечення за другу половину лютого 2019 та березня 2019 року.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22.04.2005 №318 Про удосконалення механізму виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ та державної соціальної допомоги (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що виплата заробітної плати працівникам бюджетних установ здійснюється за їх письмовою згодою через уповноважені банки, які визначаються за результатами конкурсного відбору у Порядку проведення конкурсного відбору банків, через які здійснюється виплата пенсій, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 №1231.

Постанову Кабінету Міністрів України від 22.04.2005 №318 Про удосконалення механізму виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ та державної соціальної допомоги доповнено пунктом 1-1 згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №1027 від 11.12.2019, в якому установлено, що розрахунки за грошовим забезпеченням, заробітною платою і передбаченими законодавством соціальними та компенсаційними виплатами державних органів і військових формувань, утворених ними в установленому порядку установ та організацій, на які законодавством покладені завдання і повноваження з розвідувальної, контррозвідувальної та оперативно-розшукової діяльності, можуть здійснюватися готівкою, зокрема через каси таких державних органів і військових формувань, утворених ними установ та організацій.

Аналізуючи наведені норми, необхідно дійти висновку, що виплата заробітної плати та інших платежів працівникам бюджетних установ може проводитися як готівкою так і у безготівковій формі, однак на бюджетну установу, зокрема відповідача, не покладено обов`язок, а дозволено здійснювати розрахунки за грошовим забезпеченням готівкою.

Відповідач надав пояснення, що усі виплати цивільним працівникам та військовослужбовцям військової прокуратури регіону (у т.ч. і ОСОБА_1 ) проводилися шляхом безготівкового перерахування належних коштів на карткові рахунки для отримання через банкомати, відповідно до договору від 05.09.2012 року про розрахунково-касове обслуговування з видачі заробітної плати з використанням платіжних карток, укладеного між прокуратурою регіону та АТ КБ ПриватБанк. Звернув увагу, що прокуратура не проводить операцій з готівкою у зв`язку з відсутністю технічної можливості, у тому числі належним чином обладнаного приміщення каси, укладених договорів щодо забезпечення охорони, посади касира тощо), про що неодноразово було повідомлено ОСОБА_1 на його рапорти.

З урахуванням обставин неможливості реалізації виплати грошового забезпечення позивачу готівкою, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині та спростування доводів апеляційної скарги в частині заперечення висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу готівкою грошового забезпечення.

Загалом, оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що такі не спростовують висновків суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Тому, з врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду від 11.08.2020 року винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі №1.380.2019.005781 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової прокуратури Західного регіону України про визнання протиправними рішень, дій, бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, скасування наказу та стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Л. Я. Гудим Н. В. Ільчишин Повне судове рішення складено 30.11.2020 року.