П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/2680/20Головуючий в 1 інстанції: Балан Я.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів - Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

при секретарі судового засідання - Болтушенка А.О.,

за участю представника апелянта адвоката Лісової Ю.О.,

представника відповідача Васьовчика О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини № НОМЕР_1 ) про визнання протиправними та скасування рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

30 березня 2020 року громадянин ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини № НОМЕР_1 ), в якій, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини № НОМЕР_1 про відмову у перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства від 24 вересня 2019 року.

- визнати протиправним та скасувати постанову начальника Одеського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 24 вересня 2019 року про заборону в`їзду в Україну до 23 вересня 2022 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані рішення прийняті неналежною особою, у якої відсутні такі повноваження.

Водночас, рішення про відмову у перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства та заборони в`їзду в Україну - не містять посилання на докази, на підставі яких посадова особа зробила висновок про порушення позивачем вимог законодавства.

Одеським прикордонним загоном Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України при прийнятті оскаржуваних рішень порушено не тільки основоположні свободи щодо вільного пересування, а й право на приватне життя, оскільки в Україні у позивача проживає його дружина, громадянка України.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що ОСОБА_4 порушив визначений законодавством України порядок в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, а саме допустив в`їзд на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим та виїзд з неї з порушенням визначених нормативними актами вимог: без отримання відповідного дозволу та поза контрольними пунктами в`їзду / виїзду.

Уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону прийнято рішення про відмову позивачу у перетинанні державного кордону на в`їзд в Україну з причини порушення останнім вимог частини 2 статті 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правового режиму на тимчасово окупованій території України» та Порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї. Отже, оскаржувані рішення прийняті на підставі закону та в межах наданих повноважень, в зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2020 року у задоволені адміністративного позову - відмовлено.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи вищезазначене рішення, зробив неправильний висновок щодо доведеності факту порушення позивачем законодавства України щодо в`їзду-виїзду з тимчасово окупованої території АР Крим, оскільки такі висновки суду не ґрунтуються на обставинах справи.

Крім того, суд попередньої інстанції посилався на докази правомірності дій відповідача, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення. Так, суд першої інстанції, дублюючи аргументи відповідача, вказує як на докази порушення позивачем порядку в`їзду в АР Крим, а саме: на нібито надані позивачем письмові пояснення та на квиток «Москва-Сімферополь». При цьому, у процесі прийняття оскаржуваних рішень, у розпорядженні повноваженої особи були наявні лише довідка та копія паспорта позивача, а тому, законність прийнятих рішень необхідно досліджувати без їх врахування.

Також, апелянтом зазначено, що судом попередньої інстанції не надано оцінки таким аргументам позивача, як незабезпечення громадянину Греції перекладача під час прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін в зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлені та з матеріалів справи вбачаються наступні обставини.

24 вересня 2019 року під час здійснення прикордонного контролю пасажирів рейсу № CSA-922 сполученням «Прага-Одеса» виявлено громадянина Греції ОСОБА_5 .

Під час проведення співбесіди з особою в порядку, визначеному Законом України «Про прикордонний контроль», встановлено, що 15 вересня 2019 року позивач в`їхав до тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим авіасполученням «Москва-Сімферополь», чим порушив визначений законодавством України порядок в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, а саме: допустив в`їзд на ТОТ Автономної Республіки Крим та виїзд з неї з порушенням визначених нормативними актами вимог:

- без отримання відповідного дозволу;

- поза контрольними пунктами в`їзду - виїзду.

Даний факт підтверджувався посадковим талоном сполучення Москва (Шереметьєво) Сімферополь а/р 61510 від 15.09.2019 року.

24 вересня 2019 року, на підставі пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» та згідно з частини 1 статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль», уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону прийнято рішення стосовно громадянина Греції ОСОБА_5 , про відмову у перетинанні державного кордону на в`їзд в Україну.

Приймаючи дане рішення, уповноважена особа керувалась тим, що позивачем порушено вимоги частини 2 статті 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та Порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №367 від 04.06.2015 року, а саме: допустив в`їзд на ТОТ АРК та виїзд з неї з порушенням визначених цими нормативними актами вимог: без отримання відповідного дозволу та поза контрольними пунктами в`їзду - виїзду.

За порушення режиму у міжнародному пункті пропуску для повітряного сполучення «Одеса» 24.09.2019 року, посадовими особами Державної прикордонної служби України громадянина ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення, передбачене статтею 202 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 170,00 гривень, оскільки останній не виконав вимоги постанови про накладення адміністративного стягнення №035781 від 24 вересня 2019 року, у встановлений строк. Від підписання постанови про адміністративне стягнення позивач відмовився, про що було складено відповідний акт (а.с.91-93).

25.10.2019 року відносно громадянина ОСОБА_2 прийнято рішення про заборону в`їзду в Україну терміном на 3 (три) роки.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач здійснив в`їзд та виїзд з тимчасово-окупованої території АР Крим без спеціального дозволу та через закритий пункт пропуску, чим порушив ч.2 ст.10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та Порядок в`їзду іноземців та осіб без громадянства на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

За правилами частини 1, 2 та 4 статті 2 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI (заді - Закон № 1710) прикордонний контроль - це державний контроль, що здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон, Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Частинами першою, другою статті 7 Закону № 1710 передбачено, що паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.

У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.

Зокрема, статтею 8 Закону № 1710 передбачено, що уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну за умови:

1) наявності в нього дійсного паспортного документа;

2) відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну;

3) наявності в нього в`їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України;

4) підтвердження мети запланованого перебування;

5) наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 1710 прикордонний контроль іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну здійснюється за процедурами контролю першої лінії, а у передбачених цим Законом випадках - також за процедурою контролю другої лінії.

Частиною 2 статті 9 Закону № 1710 передбачено, що процедура здійснення контролю першої лінії передбачає проведення перевірки: 1) паспортного документа з метою встановлення його дійсності, наявності відповідно до вимог законодавства посвідки на постійне проживання чи візи; 2) наявності чи відсутності у базах даних Державної прикордонної служби України інформації про заборону в`їзду в Україну та про доручення правоохоронних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон; 3) відміток про перетинання державного кордону в паспортному документі іноземця або особи без громадянства.

Згідно з частиною 3 статті 9 Закону № 1710 процедура здійснення контролю другої лінії проводиться за результатами аналізу та оцінки ризиків під час виконання процедури контролю першої лінії, якщо в уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України виникли сумніви щодо виконання іноземцем або особою без громадянства умов в`їзду в Україну, та передбачає:

1) встановлення місць відправлення та призначення, мети та умов запланованого перебування з проведенням у разі необхідності перевірки відповідних підтверджуючих документів і співбесіди;

2) з`ясування наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України.

Процедура здійснення контролю другої лінії може проводитися в окремому приміщенні пункту пропуску через державний кордон.

Судом першої інстанції вірно зазначено, про наявність у відповідача законодавчо визначених прав та повноважень щодо здійснення контролю другої лінії у даному випадку.

Іноземцям та особам без громадянства, щодо яких проводиться процедура здійснення контролю другої лінії, надається інформація про мету такої перевірки українською та англійською мовами або мовою держави, що межує з Україною, із зазначенням права іноземця або особи без громадянства звертатися з проханням назвати прізвища або службові особисті номери уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, які проводять додаткові перевірки, назву пункту пропуску через державний кордон і дату перетинання державного кордону (ч.ч.4-5 ст.9 Закону №1710).

Іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в`їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статті 14 цього Закону.

Предметом даної адміністративної справи, є оскарження рішення про відмову у перетині державного кордону України іноземцю або особі без громадянства та постанови про заборону в`їзду в Україну від 24.09.2019.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, оскаржувані рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини № НОМЕР_1 ) були прийняті з підстав порушення позивачем правил в`їзду та виїзду на тимчасово окуповану територію АР Крим, зокрема, без отримання відповідного дозволу та поза контрольними пунктами в`їзду та виїзду.

Статтею 1 Закону N1207-VII визначено, що тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Згідно з частиною другою статті 10 Закону № 1207-VII в`їзд іноземців на тимчасово окуповану територію та виїзд з неї допускаються лише за спеціальним дозволом через контрольні пункти в`їзду-виїзду.

Порядок в`їзду іноземців та осіб без громадянства на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 року №367 затверджений Порядок в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї (далі - Порядок № 367) відповідно до пункту 3 якого в`їзд на тимчасово окуповану територію України та виїзд з неї здійснюються через контрольні пункти іноземців та осіб без громадянства - за паспортним документом та спеціальним дозволом, виданим територіальним органом ДМС або територіальним підрозділом ДМС у Новотроїцькому чи Генічеському районі Херсонської області.

Перелік контрольних пунктів в`їзду на тимчасово окуповану територію України/виїзду з неї: контрольні пункти в`їзду на тимчасово окуповану територію України/виїзду з неї для автомобільного сполучення - "Каланчак", "Чаплинка", "Чонгар". Контрольні пункти в`їзду на тимчасово окуповану територію України/виїзду з неї для залізничного сполучення - "Херсон", "Мелітополь", "Вадим", "Новоолексіївка".

При цьому, пунктом 1 розпорядження Кабінету Міністрів України «Про тимчасове закриття пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю» від 30.04.2014 № 424-р (далі - Розпорядження № 424-р) закріплено, що у зв`язку із загостренням ситуації в Автономній Республіці Крим і вторгненням на територію України озброєних формувань, екстремістськи налаштованих осіб та військовою агресією з боку Російської Федерації, блокуванням роботи пунктів пропуску через державний кордон (далі - пункти пропуску) та пунктів контролю, які розташовані в Автономній Республіці Крим, що призводить до неможливості провадження подальшої діяльності в них та перешкоджає здійсненню передбачених законодавством України видів державного контролю під час перетинання державного кордону, та відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" тимчасово закрито пункти пропуску та пункти контролю за переліком згідно з додатком.

До переліку пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю, які підлягають тимчасовому закриттю, який є Додатком до Розпорядження № 424-р, віднесено, зокрема, пункт пропуску «Сімферополь» (ідентифікаційний номер 010100; вид сполучення - повітряний; категорія - міжнародний цілодобовий; місце розташування - Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь).

Судом першої інстанції вірно зазначено, що іноземці та особи без громадянства можуть в`їхати на тимчасово окуповану територію України та виїхати з неї - виключно у визначеному законом порядку за спеціальним дозволом та лише через контрольні пункти, до яких пункт пропуску «Сімферополь» згідно Розпорядження № 424-р не відноситься.

Враховуючи вищезазначену норму та той факт, що в`їзд на територію тимчасово окупованої території АР Крим та виїзд з неї позивачем здійснено через пункт пропуску «Сімферополь», позивач здійснив в`їзд/виїзд до/з тимчасово окупованої території АР Крим через закритий пункт пропуску.

Водночас, підпунктом «б» п.7.4 статті 7 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», іноземні громадяни та особи без громадянства при перетині адміністративного кордону ВЕЗ «Крим» керуються нормами Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773-VI) з урахуванням того, що вони, у разі порушення правил перетину адміністративного кордону ВЕЗ «Крим» - підпадають під дію абзацу 8 частини 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Статтею 13 Закону №3773-VI передбачено, що в`їзд в Україну іноземцю не дозволяється, якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.

За наявності підстав, зазначених в абзацах 2, 7 і 8 частини 1 цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким, згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.

Відповідно до підпункту «в» пункту 2.1, пункту 2.3 розділу II Інструкції про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 05.12.2011 № 946 (далі - Інструкція № 946 рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю приймається органом охорони державного кордону в разі: якщо іноземець порушив у пункті пропуску через державний кордон України (далі - пункт пропуску) правила перетинання державного кордону України або не виконав законних вимог посадових та службових осіб органу охорони державного кордону.

У разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну в пункті пропуску старшим прикордонних нарядів у пункті пропуску або у разі затримання особи за незаконне перетинання державного кордону поза пунктами пропуску старшим зміни прикордонних нарядів складається довідка (пункт 3.1 розділу ІII Інструкції № 946).

Пунктом 3.3 розділу ІII Інструкції № 946 передбачено, що на підставі відомостей, викладених у довідці, старшим зміни готується постанова про заборону в`їзду в Україну.

Постанова складається у двох примірниках, які підписуються старшим зміни.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 8 Закону № 1710-VI уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну за умови відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну.

Згідно частини першої статті 14 Закону № 1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.

Системний аналіз викладених правових положень дає підстави для висновку, що законодавством регламентовано спеціальний дозвільний режим в`їзду іноземних громадян на тимчасово окуповану територію України (далі - ТОТ) - АРК та виїзду з неї, порушення якого є імперативною правовою підставою для прийняття рішення про заборону іноземцю в`їзду на територію України на відповідний строк.

У разі наявності прийнятого відносно особи рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну, іноземцю відмовляється у перетинанні державного кордону за рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону.

Судом попередньої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що підставою прийняття оскаржуваної постанови про заборону в`їзду в Україну, є висновки відповідача про порушення позивачем вимог частини 2 статті 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян на правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Дані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивач здійснив в`їзд і виїзд на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим без отримання відповідного дозволу та поза контрольними пунктами в`їзду - виїзду.

Згідно доказів, а саме, з копії пояснень наданих та особисто підписаних громадянином Греції Васіліадісом Іоаннісом, вбачається, що останній 15 вересня 2019 року, авіарейсом SU - 61510 «Москва-Сімферополь» авіакомпанії «АЕРОФЛОТ», прибув об 11:00 год. на територію АР Крим (а.с 79).

Вищезазначене також підтверджується наявною в матеріалах справи копією посадкового талону, сполученням Москва (Шереметьєво) - Сімферополь а/р 61510 від 15 вересня року (а.с.80).

Водночас, зі слів позивача, попередні відвідування АР Крим відбувалися протягом останніх чотирьох років - 10 разів. До того ж, позивачем неодноразово наголошувалось на тому, що він не знав про вимоги щодо заборони відвідування Криму через закриті пункти пропуску.

Дослідивши зазначені доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно частини першої статті 78 КАС обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Оскільки позивач здійснював в`їзди та виїзди з тимчасово-окупованої території АР Крим без спеціального дозволу та через закритий пункт пропуску, самостійно визнавши факт такого перетину, та визнав свою провину у скоєному, посилаючись на те, що про такі заборони він не знав, вказане, на думку суду апеляційної інстанції, свідчить про правомірність та законність прийняття спірних рішень про відмову у перетині державного кордону України іноземцю або особі без громадянства та рішення щодо заборони в`їзду в Україну до 23 вересня 2022 року.

Серед іншого, в апеляційній скарзі також зазначено, що відповідач, не надаючи позивачу перекладача, не забезпечив йому реальну можливість реалізувати свої права, оскільки позивач не міг зрозуміти, за що він притягається до адміністративної відповідальності, і яка саме санкція до нього застосовується.

Дане питання спростовується наявними в матеріалах справи доказами, наданими самим позивачем, а саме, копіями повідомлень, зі змісту яких вбачається, що позивач спілкується з дружиною російською мовою використовуючи латинські літери (а.с.141).

Зокрема, судом апеляційної інстанції встановлено, що Іоанніс Васіліадіс - соліст музичного колективу під назвою "Varsal".

В мережі Інтернет, опубліковано безліч новин та статей, зі змісту яких вбачається, що позивач зі своїм продюсером ОСОБА_6 неодноразово гастролював до тимчасово окупованої території АР Криму, зустрічався з представниками адміністрації міста Ялти, начальниками управлінь (https://yalta.rk.gov.ru/article/show/4749).

Зі слів продюсера ОСОБА_7 (дружини позивача) «Васіліадіс Іоанніс - один з перших, хто не побоявся санкцій та на річницю приєднання Криму до Росії, був присутнім на площі у місті Сімферополі зі своїм виступом».

До того ж, на популярному відеохостінгу YouTube.com, розміщено багато музичних творів позивача, зокрема його запрошень на концерти, коментарів, музичних кліпів - зі змісту яких чітко убачається, що позивач вільно володіє російською мовою.

Враховуючи вищезазначене у сукупності, судова колегія вважає безпідставними посилання представника позивача, що відповідач, не надаючи позивачу перекладача, не забезпечив йому реальну можливість реалізувати свої права, оскільки позивач не міг зрозуміти, за що він притягається до адміністративної відповідальності, і яка саме санкція до нього застосовується.

Таким чином, враховуючи що позивач вільно володіє російською мовою, міг скористатися свої правом на залучення перекладача, для перекладу наданих уповноваженій особі пояснень, однак останній таким правом не скористувався.

Вищезазначені пояснення позивач підписав, чим визнав факт порушення законодавства України щодо в`їзду-виїзду з тимчасово окупованої території АР Крим, без отримання відповідного дозволу та поза контрольними пунктами в`їзду та виїзду.

Теж саме стосується і посилань представника на незабезпечення громадянину Греції перекладача під час прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну, оскільки у старшого зміни, що складав пояснення зі слів позивача, не виникло об`єктивних підстав для залучення перекладача за власною ініціативою.

Крім того, на думку судової колегії, обставини незрозумілості для позивача змісту прийнятих відносно нього рішень є підставою для поновлення строку звернення до суду в разі їх порушення. Проте, дані обставини не спростовують факту незаконного перетину позивачем державного кордону України поза пунктами пропуску.

Щодо посилань позивача на непропорційне втручання у сімейне життя, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втручання у право на повагу до свого приватного і сімейного життя є допустимим, проте виключно у визначених законом випадках та для забезпечення відповідної мети, визначеної згаданою статтею Конвенції.

На переконання колегії суддів, у даному випадку, відповідачем не було допущено непропорційного втручання у сімейне життя позивача при прийнятті оскаржуваних рішень.

Судом першої інстанції встановлено, що дана ситуація не може підпадати під визначення «возз`єднання сім`ї», оскільки шлюб позивача з його дружиною, було укладено вже після винесення оскаржуваних рішень.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що саме порушення позивачем чинного законодавства, позбавило його можливості знаходитись разом із сім`єю, оскільки здійснення в`їзду і виїзду на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим без отримання відповідного дозволу та поза контрольними пунктами в`їзду - виїзду є порушенням законодавства України, наслідком чого є визначене законом тимчасове обмеження прав іноземців на в`їзд та перетин державного кордону України.

Наявність сімейних зв`язків на території України не звільняє іноземця від обов`язку дотримуватися законів України, зокрема щодо порядку в`їзду та виїзду на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим, а також не звільняє його від застосування визначених законом наслідків за результатами такого порушення.

Таким чином, у колегії суддів відсутні підстави вважати, що відповідачем спричинено непропорційне втручання у сімейне життя позивача. Водночас, втручання, яке мало місце, було цілком співмірним та переслідувало законну мету, що у повній мірі відповідає статті 8 Конвенції.

Судом першої інстанції при застосуванні норми права до спірних правовідносин, вірно враховані правові позиції, що містяться у постанові Верховного Суду по справі №826/7056/18 від 04 червня 2020 року.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.

Підстав для скасування чи зміни постанови суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги вважає такими, що висновків суду не спростовують.

Підстав для скасування чи зміни постанови суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги вважає такими, що висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, судова колегія,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складений та підписаний колегією суддів 30 листопада 2020 року.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя:К.В.Кравченко