Щодо скасування запису про реєстрацію права власності відповідача на житловий будинок, то відповідач вказав, що права власності на спірний жилий будинок виникло у відповідача на підставі декларації про готовність об?єкта будівництва до експлуатації. І дії державного реєстратора щодо реєстрації в реєстрі прав власності на нерухоме майно було здійснено правомірно.

Щодо вимоги про витребування спірної земельної ділянки у володіння власника - Миколаївської міської ради та приведення такої в первісний стан шляхом знесення розташованого на спірній земельній ділянці житлового будинку, то відповідач заперечив проти такої вимоги, посилаючись на норми ст.ст.387,388 ЦК України та ст.152 Земельного кодексу України, тобто на відсутність норми права, яка б передбачала витребування майна шляхом знесення житлового будинку.Відповідач вказує,що передбачений нормою ст.152 Земельного кодексу України такий спосіб захисту права на землю як відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення права є лише складовою рекультивації порушених земель: комплексу заходів, спрямованих на відновлення грунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності земель(земельної ділянки).

Відповідач також вказує, що спірну земельну ділянку він набув у власність за договором купівлі-продажу.

Відповідач вказує, що даний договір містить положення згідно яких дана ділянка на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки остання під заставою, забороною(арештом) не перебуває, прав у третіх осіб не має.

Відповідач також вказує, що він не був залучений до розгляду судом справи щодо правомірності передачі спірної земельної ділянки ОСОБА_2 . Таким чином, відповідач вказує, що відповідно до норми ч.1ст.388 ЦК України відповідач ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки.

Окрім цього, відповідач вказує, що вимоги прокурора щодо витребування спірної земельної ділянки та знесення жилого будинку, що розташований на спірній земельній ділянці, та належить відповідачу, не відповідають критеріям правомірного втручання держави в право особи на мирне володіння майном, що міститься в статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини. Відповідач вказує, що ЭСПЛ здійснюючи правозастосування норм Конвенції , дійшов висновку, що втручання держави в право власності повинно бути здійснено за принципом "пропорційності", тобто справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) пов?язаними з втручанням та інтереси особи, яка страждає від такого втручання. Відповідач вказує, що право власності на спірний жилий будинок він отримав правомірно, у спосіб передбачений законом. І це його право було визнано державою, оскільки було зареєстровано в реєстрі прав на нерухоме майно. І відповідач вказує що спірний будинок, щодо якого заявлено вимогу про його знесення, - є єдиним об?єктом нерухомості належним відповідачу ОСОБА_1 .

Щодо вимоги про знесення спірного жилого будинку, якій розташований на спірній земельній ділянці, то відповідач ОСОБА_1 вказує, що діючим законодавством передбачено можливість знесення будівель та споруд лише в деяких, чітко визначених випадках, за певних конкретних обставин.

Відповідач також заперечує право прокурора представляти інтереси міської ради у такому судовому процесі, вважаючи що у прокурора не має відповідних повноважень на звернення до суду з таким позовом в інтересах Миколаївської міської ради.

Вислухавши прокурора, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з таких підстав.

Прокурор, пред`являючи позов про скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію за відповідачем права власності на житловий будинок, обгрунтовує таку вимогу тим, що належний відповідачу спірний будинок не міг бути зареєстрований за відповідачем, оскільки такий будинок збудований на незаконно відведеній земельній ділянці з порушенням земельного, водного та містобудівного законодавства, а тому запис в держреєстрі прав на нерухомість на спірний будинок підлягає скасуванню.

Пред`являючи позов про витребування від відповідача спірної земельної ділянки шляхом знесення жилого будинку, прокурор посилався на те, що міська рада, приймаючи оскаржені рішення, розпорядилася землями, які є землями водного фонду, а відтак, не можуть бути передані у власність фізичним особам для здійснення житлового будівництва.

При цьому прокурор вказував на ту обставину, що незаконність рішення Миколаївської міської ради про передачу спірної земельної ділянки у приватну власність встановлена рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 20.07.2016р. у справі №490/13148/14-ц.

Як підставу вимоги прокурора про витребування земельної ділянки прокурор вказує на норму ст.387, 388 ЦК України. Щодо вимоги про витребування спірної земельної ділянки шляхом знесення жилого будинку відповідача, то прокурор посилався на норму ст.152 Земельного кодексу України в частині поновлення (відновлення) прав власника земельної ділянки шляхом приведення земельної ділянки до попереднього стану.

Судом досліджено договір купівлі-продажу від 02.11.2015р. згідно якого ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 придбав земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га., цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка), кадастровий №4810137200:15:005:0002. Відповідно до п.1.4 договору - відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22.10.2015р. № НВ-4801703802015, - відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені порядком ведення Державного земельного кадастру не зареєстровано.

Судом досліджено витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.07.2019р. згідно якого ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:15:005:0002 по АДРЕСА_1 , р/н НОМЕР_1 , дата реєстрації 18.09.2014 рік.

Судом досліджено витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.07.2019р. згідно якого ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , р/н НОМЕР_2 , дата реєстрації 26.02.2016 рік. Підстава реєстрації права власності на будинок - декларація про готовність об?єкта до експлуатації МК 142160351763 видана 04.02.2016р. Управлінням ДАБІ у Миколаївській області.

Судом досліджено рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 20.07.2016р. у справі №490/13148/14-ц згідно якого визнано незаконним та скасовано п.6 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради №36/25 від 12.12.2013р. про надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність та користування земельної ділянки площею 1420 кв.м., із них у власність - 1000кв.м., та в оренду строком на 25 років. - 420кв.м., по АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку, з наданням адреси: АДРЕСА_1 .

Визнано незаконним та скасовано пункти 6, 6.2, 6.3 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради №42/44 від 24.07.2014р. про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим №4810137200:15:005:0002, площею 1000кв.м. та в оренду терміном на 25 років, земельної ділянки з кадастровим №4810137200:15:005:0003, площею 199кв.м., які розташовані по АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на земельну ділянку (САК №424964, індексний номер 27105339), видане ОСОБА_2 22.09.2014р. реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 не був учасником судового розгляду справи щодо визнання незаконним рішення Миколаївської міськоїради пропередачу увласність ОСОБА_2 спірної земельноїділянки тапро визнаннянедійсним свідоцтвапро правовласності наспріну земельнуділянку.

Отже, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 набув спірну земельну ділянку у власність правомірно, тобто відповідно до договору купівлі-продажу такої. На час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки будь-яких заборон щодо укладення договору не було.

Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння .

Відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України якщо майноза відплатнимдоговором придбанев особи,яка немала правайого відчужувати,про щонабувач незнав іне мігзнати (добросовіснийнабувач),власник маєправо витребуватице майновід набувачалише уразі,якщо майно:1)було загубленевласником абоособою,якій вінпередав майноу володіння;2)було викраденеу власникаабо особи,якій вінпередав майноу володіння;3)вибуло зволодіння власникаабо особи,якій вінпередав майноу володіння,не зїхньої волііншим шляхом.

Тлумаченнястатті 330 ЦК Українисвідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно достатті 388 ЦК України, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Згідно зістаттею 330 ЦК Україниякщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ч.1ст.317 та ч.1ст.319 ЦК України власнику належить, зокрема, право на власний розсуд розпоряджатися своїм майном.

Відповідно до ч.2ст.19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Відповідно до ч.5ст.60Закон України«Про місцевесамоврядування вУкраїні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності відповідно до

Відповідно до ч.5 ст.16 Закону України «Промісцеве самоврядуванняв Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до п.п.30 і 34 ч.1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях ради відповідно до закону приймаються рішення щодо відчуження комунального майна та вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Враховуючи ту обставину що питання щодо регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях ради, то суд приходить до висновку, що міська рада прийнявши рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 приймала рішення у порядку визначеному законом, і оскільки міська рада є представницьким органом територіальної громади, то в даному разі не має підстав стверджувати, що рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність міська рада приймала поза волею власника, оскільки міська рада уповноважена в силу закону вирішувати такі питання на пленарних засіданнях ради.

Отже, витребування земельної ділянки шляхом знесення житлового будинку у відповідача як добросовісного набувача не відповідає нормі ст.388 ЦК України, на яку як на підставу своїх вимог посилається прокурор.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судом встановлено, що право власності на жилий будинок, що розташований на спірній земельній ділянці, виникло у позивача згідно ст.331 ЦК України, - на підставі декларації про готовність об?єкта будівництва до експлуатації.

Тобто, вбачається, що відповідач набув право власності на житловий будинок, що був побудований відповідачем на спірній земельній ділянці, правомірно, оскільки відповідач побудував на цій земельній ділянці житловий будинок та здав його в експлуатацію.

Відповідно до п.1ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто, згідно ст.2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» держава шляхом реєстрації права власності за певною особою офіційно визнає і підтверджує факт набуття цією особою право власності на певний об?єкт нерухомості.

За нормами цивільного законодавства України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, право власності відповідача ОСОБА_1 на збудований будинок є набутим правомірно, оскільки дерджава офіційно визнала таке право відповідача шляхом проведення реєстрації такого права

Щодо вимоги прокурора про скасування запису про реєстрацію за відповідачем права власності на спірний жилий будинок фактично направлена на припинення права власності відповідача на жилий будинок, а вимога про витребування спірної земельної ділянки шляхом знесення жилого будинку відповідача направлено на фактичне знищення об?єкту нерухомості, тобто дана вимога направлена також на припинення права власності відповідача на вказаний жилий будинок.

Тобто, в даному разі має місце намагання позивача - державного органу, - втрутитися у право на мирне володіння майном, тобто на мирне володіння відповідачем земельною ділянкою та житловим будинком.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях неодноразово стверджував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності.(BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28.10.1999р.)

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями.

Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним.

Аналіз законодавства, що регулює правовідносини в сфері знесення житлового будинку вказує, що таке знесення можливе у разі знесення самовільно збудованого будинку, - що відповідає нормі ст.376 ЦК України, у разі самовільного зайняття земельної ділянки - згідно норм ст.212 Земельного кодексу України, та у разі вилучення земельної ділянки для державних та громадських потреб згідно ст.171 Житлового кодексу.

Судом встановлено, що у даній справі спірний житловий будинок побудовано за земельній ділянці, яка була придбана відповідачем за договором купівлі-продажу, тобто самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки не було. Окрім цього, на час здійснення відповідачем будівництва, питання щодо незаконності передачі спірної земельної ділянки у приватну власність вирішено не було, і відповідач здійснював будівництво будинку не самовільно, а у відповідності та з дотриманням містобудівного законодавства, оскільки такий будинок був в кінцевому разі прийнятий до експлуатації. Відсутні у даній справі також і обставини щодо знесення жилого будинку, передбачені ст.171 Житлового кодексу.

Отже, в даній справі вимога прокурора про витребування земельної ділянки шляхом знесення житлового будинку не кореспондується з відповідною нормою права, тобто дана вимога прокурора не грунтується на законі.

Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає також дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти державні інституції.

Щодо покладання на відповідача індивідуального та надмірного тягара, то суд у даному разі приходить до наступного висновку.

За змістом статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю цих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування - за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом (ч.1 ст.77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).

У разі задоволення вимоги прокурора про витребування спірної земельної ділянки шляхом знесення жилого будинку відповідач як власник спірного будинку, що розташований на частині спірної земельної ділянки, понесе значні збитки. Відповідач вимушений буде вчиняти певні дії щодо захисту своїх майнових прав.

Прокурор же, заявляючи вимоги про витребування земельної ділянки у спосіб, що передбачає знесення жилого будинку, не ставить питання про відповідну компесацію відповідачу у разі припинення його права власності на спірний житловий будинок.

Окрім цього,судом такожвстановлено,що спірнийбудинок відповідачає житловимбудинком.Європейський судз правлюдини усправі "МакКенпроти СполученогоКоролівства" (рішення від13.5.2008р.), у справі Кривіцька та Кривіцький проти України"(заява N 8863/06 від 02.12.2010ор.) зазначає, що згідно ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, - кожен має право на повагу до свого житла.

Втрата житла є найбільш крайнього формою втручання у це право.

Прокурор у позові не зазначає щодо величини та способу компенсації відповідачу через втручання державного органу у право на повагу до житлових прав громадян.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що втручання у право на мирне володіння майном (згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції) за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання незаконних дій тих чи інших суб?єктів державного управління.

Європейський суд з прав людини в справі "Рисовський проти України" вказав, що позбавлення майна без компенсації його реальної вартості є порушенням такого балансу та покладає надмірний тягар на заявника (справа Рисовський проти України (Rysovskyy v. Ukraine), заява №29979/04, §71, рішення від 20.10.2011р.).

Отже, суд приходжить до висновку, що задоволення позовних вимог за позовом про витребування спірної земельної ділянки у спосіб який визначений позивачем(прокурором) - шляхом знесення житлового будинку відповідача, який є добросовісним набувачем, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки такі вимоги не грунтуються на законі, та на відповідача в такому випадку буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував в схожих фактичних обставинах порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції (GLADYSHEVA v. RUSSIA, № 7097/10, ЄСПЛ, 06.12.2011р.; PCHELINTSEVA AND OTHERS v. RUSSIA, № 47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17.11.2016р.). (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23.01.2014р.).

Вимога прокурора про скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на житловий будинок за відповідачем є похідною від вимоги про витребування земельної ділянки шляхом знесення житлового будинку, і оскільки суд відмовляє в задоволенні вимоги про витребування земельної ділянки шляхом знесення житлового будинку, то відповідно слід відмовити і в задоволенні похідної вимоги - про скасування в держреєстрі речових прав запису про реєстрацію права власності на житловий будинок за відповідачем.

Керуючись ст.ст. 318, 328, 330, 367 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог прокурора Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах Миколаївської міської ради про витребування на користь Миколаївської міської ради земельної ділянки площею 1000кв.м. по АДРЕСА_1 шляхом знесення житлового будинку АДРЕСА_1 , про скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису №13538179 від 216.02.2016р. про реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 48,6 кв.м. під літ.А-1 за ОСОБА_1 , - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку і строки передбачені ст.273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення через Центральний районний суд м.Миколаєва.

Суддя