ПОСТАНОВА

Іменем України

25 листопада 2020 року

Київ

справа №640/1104/19

адміністративне провадження №К/9901/29732/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №640/1104/19

за позовом ОСОБА_1

до Центрального державного історичного архіву України

про зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2019 року (прийняте у складі: головуючого судді Смолія І.В.)

і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Лічевецького І.О., суддів Земляної Г.В., Кобаля М.І.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у січні 2019 року звернувся з адміністративним позовом до Центрального державного історичного архіву України, місто Київ (далі також - «ЦДІАК України»), в якому, з урахуванням уточнень, просив зобов`язати відповідача надати запитувану інформацію, а саме: копію опису 1 фонду 1316 «Управління Херсонських військових поселень, м. Єлизаветград Херсонської губернії 1837-1866».

Позов обґрунтований тим, що відповідач не надав запитуваної інформації на запит ОСОБА_1 від 5 листопада 2018 року, чим порушив його конституційне право одержувати і поширювати інформацію, визначене статтею 34 Конституції України, право на свободу вираження поглядів, гарантоване статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вимоги частини п`ятої статті 22 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи», статей 5, 14, 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 23 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року, у задоволенні позову відмовив.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач безпідставно відносить до публічної інформації опис 1 фонду 1316, відповідач не є розпорядником публічної інформації стосовно документів вказаного опису, а на документи, що зберігаються у ЦДІАК України поширюється дія спеціального законодавства: Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» і Порядку користування документами національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 19 листопада 2013 року №2438/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 листопада 2013 року №1983/2451 (далі - «Порядок №2438/5»). Так, суди застосували пункт 7 вказаного Порядку, згідно якого не підлягає копіюванню інформація, що міститься в автоматизованих інформаційно-пошукових системах, базах даних архіву, облікових та довідкових документах архіву (неопублікованих описах, каталогах, картотеках). Водночас врахували, що позивач обізнаний з місцем зберігання документів фонду 1316, а тому відповідач, відмовивши у задоволенні запиту про надання публічної інформації, не порушив вимог статті 15 вказаного Закону і пункту 1 Порядку №2438/5 щодо обізнаності особи про місце зберігання документів Національного архівного фонду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У прохальній частині касаційної скарги ОСОБА_1 просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року і ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вказує на порушення норм матеріального права, а саме: статті 34 Конституції України і статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частини п`ятої статті 22 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи», пункту 1 Порядку №2438/5, Закону України «Про доступ до публічної інформації», а також неврахування судом апеляційної інстанції практики Європейського суду з прав людини (далі - «ЄСПЛ»), викладеної його рішеннях, прийнятих у справах «Кенеді проти Угорщини», «Щокін проти України» та «Суріков проти України», на які звертав увагу позивач.

Із назви касаційної скарги та за її змісту випливає, що позивач не погоджується з судовими рішенням судів обох інстанцій, і першої, і другої, хоча у прохальній частині просить скасувати лише постанову апеляційного суду. Враховуючи викладене, а також те, що суд апеляційної інстанції своєю постановою залишив без змін рішення суду першої інстанції, то Верховний Суд переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

У відзиві на касаційну скаргу ЦДІАК України просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін. Відповідач повністю погоджується з мотивами судів щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а також вказує, що позивач подав до суду касаційної інстанції новий доказ: висновок Центру демократії та верховенства права, який в силу статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») не може братися судом до уваги. Також ЦДІАК України вважає, що суд касаційної інстанції в силу вказаної норми не може враховувати висновки щодо визнання протиправним і скасування рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 жовтня 2019 року у справі №826/17353/18 пункту 7 Порядку №2438/5. Крім того, відповідач вважає нерелевантним посилання позивача на рішення ЄСПЛ у справі «Кенеді проти Угорщини» і вказує, що дія Закону України «Про доступ до публічної інформації» не поширюється не лише на інформацію архівних документів, але й на запити стосовно доступу до інформації у сфері архівної справи в цілому, тому інформація описів архівних документів не належить до публічної.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 5 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ЦДІАК України із запитом на отримання публічної інформації, а саме: просив надати копію опису 1 фонду 1316 «Управління Херсонських військових поселень, м. Єлисаветград Херсонської губернії 1837-1866».

Листом від 12 листопада 2018 року №01-448 відповідач відмовив позивачу у наданні запитуваної інформації, зазначивши, що відповідно до пункту 7 розділу V Порядку №2438/5 не підлягає копіюванню інформація, що міститься в автоматизованих інформаційно-пошукових системах, базах даних архіву, облікових та довідкових документах архіву (неопублікованих описах, каталогах, картотеках).

Вважаючи таку відмову протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

За частиною другою статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначений Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI.

Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом (стаття 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 5 вказаного Закону доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

За пунктом 1 частини першої статті 13 указаного Закону розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Частинами третьою, четвертою цієї ж статті передбачено, що на розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Відносини, пов`язані із формуванням, обліком, зберіганням і використанням Національного архівного фонду, та інші основні питання архівної справи врегульовані Законом України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» від 24 грудня 1993 року №3814-XII.

У статті 1 цього Закону закріплено, що архівний документ - документ незалежно від його виду, виду матеріального носія інформації, місця, часу створення і місця зберігання та форми власності на нього, що припинив виконувати функції, для яких був створений, але зберігається або підлягає зберіганню з огляду на значущість для особи, суспільства чи держави або цінність для власника також як об`єкт рухомого майна.

Також указаною нормою визначено, що довідковий апарат - довідники у будь-якій формі (путівники, описи, каталоги, покажчики, бази даних, номенклатури справ тощо), призначені для пошуку архівних документів або відомостей, що містяться в них.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» законодавство України про Національний архівний фонд та архівні установи базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до нього.

За статтею 12 вказаного Закону документи Національного архівного фонду незалежно від місця їх зберігання, форми власності на них, виду носія інформації та доступу підлягають обов`язковому державному обліку, що ведеться в порядку, встановленому Міністерством юстиції України, з метою здійснення контролю за наявністю документів, їх станом, місцем та умовами зберігання.

Положеннями частин першої, другої статті 15 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» визначено, що документи Національного архівного фонду і довідковий апарат до них надаються у користування в архівних установах з часу їх надходження на зберігання, а в приватних архівних зібраннях - відповідно до рішення їх власників.

Держава заохочує власників приватних архівних зібрань до розширення доступу до документів Національного архівного фонду, сприяє публікації та експонуванню цих документів на виставках і створенню до них загальнодоступного довідкового апарату.

Згідно пункту 4 частини першої статті 20 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» користувачі документами Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам, мають право користуватися довідковим апаратом до документів, а за згодою архівних установ - і обліковими документами.

Відповідно до статті 22 вказаного Закону архівні установи можуть засновуватися на будь-якій формі власності. Засновниками архівних установ можуть бути державні органи, органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи.

За частиною п`ятою цієї ж статті доступ до інформації, якою володіють архівні установи та яка не міститься в архівних документах, здійснюється відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Статтею 25 указаного Закону визначено, що Центральні державні архіви України створюються за рішенням Кабінету Міністрів України для зберігання документів Національного архівного фонду відповідно до свого профілю, що мають загальнодержавне значення. Центральні державні архіви України виконують завдання та функції держави з управління архівною справою і діловодством. Центральні державні архіви України виконують завдання та функції держави з управління архівною справою і діловодством. Статус посадових осіб цих установ визначається згідно із Законом України "Про державну службу".

Приписами пункту 1 Розділу І Порядку №2438/5 державні архівні установи, архівні відділи міських рад надають документи Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам, для користування; створюють для цього необхідний загальнодоступний довідковий апарат; відповідно до наявних технічних можливостей забезпечують умови для віддаленого доступу до довідкового апарату і документів Національного архівного фонду.

Пунктом 7 Розділу V цього ж Порядку (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що не підлягають копіюванню документи Національного архівного фонду, фізичний стан яких є незадовільним, або якщо копіювання може спричинити погіршення їх фізичного стану, а також інформація, що міститься в автоматизованих інформаційно-пошукових системах, базах даних архіву, облікових та довідкових документах архіву (неопублікованих описах, каталогах, картотеках).

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до КАС України, зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України (тут і далі у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року), суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Так, враховуючи положення вказаної норми і доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд здійснює касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень без урахування нових доказів, доданих позивачем до касаційної скарги та після відкриття у справі касаційного провадження. Так само Верховний Суд не враховує додаткові докази, додані відповідачем до відзиву.

Надаючи оцінку доводам сторін про те, чи є запитувана інформація публічною і чи є відповідач розпорядником такої інформації, Верховний Суд зазначає таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 у запиті на публічну інформацію від 5 листопада 2018 року просив ЦДІАК України надати йому копію опису 1 фонду 1316 «Управління Херсонських військових поселень, м. Єлисаветград Херсонської губернії 1837-1866», який в силу визначення довідкового апарату, що міститься у статті 1 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи», є складовою довідкового апарату.

Позивач правильно звертає увагу на положення частини п`ятої статті 22 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи», відповідно до якої доступ до інформації, якою володіють архівні установи та яка не міститься в архівних документах, здійснюється відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Запитувана позивачем інформація не є архівним документом згідно визначення таких документів, що міститься у статті 1 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи», оскільки документи довідкового апарату, одним з яких є запитуваний опис, створюються самою архівною установою (стаття 18 вказаного Закону) і призначені для пошуку відповідних архівних документів.

Тобто доступ до документів довідкового апарату в силу частини п`ятої статті 22 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» здійснюється відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Водночас відповідач у відзиві на касаційну скаргу помилково посилається на пункт 3.7 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації», оскільки у вказаному пункті цієї постанови зазначено, що відносини у сферах архівної справи та доступу до архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років регулюються відповідно законами України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» та «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», які є спеціальними у цих сферах, а тому положення Закону України «Про доступ до публічної інформації» не поширюються на запити щодо доступу до інформації у цих сферах.

Проте, як випливає з назви запитуваного позивачем опису 1 фонду 1316 «Управління Херсонських військових поселень, м. Єлизаветград Херсонської губернії 1837-1866», запитувана інформація не стосується репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, а в силу частини п`ятої статті 22 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи», який є спеціальним у спірних правовідносинах, доступ до документів довідкового апарату здійснюється відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Тобто спеціальний Закон має відсилочну норму щодо регулювання спірних правовідносин саме Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Стосовно доводів сторін про наявність/відсутність у відповідача статусу розпорядника публічної інформації відповідно до статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» необхідно зазначити таке.

Згідно пункту 1 Положення про Центральний державний історичний архів України, місто Київ, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 21 травня 2012 року №761/5 (далі - «Положення про ЦДІАК України») ЦДІАК України створюється, реорганізовується і ліквідується за рішенням Кабінету Міністрів України і належить до сфери управління Державної архівної служби України. ЦДІАК України як державний орган виконує завдання та функції держави з управління архівною справою та діловодством, забезпечує облік, збереженість документів Національного архівного фонду загальнодержавного значення свого профілю і використання відомостей, що в них містяться.

Враховуючи викладені норми щодо статусу ЦДІАК України як державного органу, а також приписи статті 25 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» про те, що Центральні державні архіви України виконують завдання та функції держави з управління архівною справою і діловодством і статус посадових осіб цих установ визначається згідно із Законом України "Про державну службу", Верховний Суд вважає, що відповідач є розпорядником публічної інформації в силу пункту 1 частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», яким визначено, що розпорядниками є суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Як пункт 1 Положення про ЦДІАК України, так і стаття 25 у вказаній редакції були чинними на час виникнення спірних правовідносин, які стосуються повноважень відповідача щодо управління архівною справою.

Підсумовуючи викладене необхідно зазначити, що, по-перше, доступ до документів довідкового апарату архівних установ здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про доступ до публічної інформації», по-друге, ЦДІАК України є розпорядником вказаної інформації відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 вказаного Закону.

Суди першої та апеляційної інстанцій викладеного не врахували, не застосували положення частини п`ятої статті 22 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи», не розтлумачили поняття «архівні документи» та «довідковий апарат», надані у цьому Законі. Разом з тим, послалися на пункт 7 Порядку №2438/5, приписи якого суперечать частині п`ятій статті 22 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи», який є нормативно-правовим актом вищої юридичної сили і який відсилав до Закону України «Про доступ до публічної інформації", який також є актом вищої юридичної сили.

Так, відповідно до пункту 2 листа Міністерства юстиції України «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії» від 26 грудня 2008 року №758-0-2-08-19 у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами - вищестоящим та нижчестоящим, застосовується акт, прийнятий вищестоящим органом як такий, що має більшу юридичну силу.

Відтак Верховний Суд погоджується з доводами позивача про те, що відповідач застосував положення пункту 7 Порядку №2438/5, які звужують його права у порівнянні з правами, наданими у частині п`ятій статті 22 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи», який є актом вищої юридичної сили у порівнянні з Порядком №2438/5.

До того ж, надаючи оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд враховує положення пункту 1 Порядку №2438/5 щодо загальної доступності довідкового апарату. Тобто вказана інформація не має статусу інформації з обмеженим доступом, а діяльність відповідних архівних установ повинна бути спрямована на забезпечення віддаленого доступу до довідкового апарату відповідно до наявних технічних можливостей.

Отже, враховуючи те, що запитувана ОСОБА_1 інформація є публічною в силу статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» і має надаватися у порядку вказаного Закону, що передбачено частиною п`ятою статті 22 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи», то ненадання запитуваної інформації є протиправним і порушує у цьому випадку конституційне право позивача вільно збирати інформацію, передбачене статтею 34 Конституції України.

Отже, не врахувавши викладеного, суди не лише порушили вказані норми матеріального права, а й приписи частини третьої статті 7, підпункту 3 частини четвертої статті 246 і підпункту «в» пункту 3 частини першої статті 322 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень).

Стосовно доводів сторін про порушення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через призму висновків, зроблених ЄСПЛ у рішенні «Кенеді проти України», то Верховний Суд зауважує, що у цій справі ЄСПЛ зазначив, що перешкоджання заявнику отримати доступ до документальних першоджерел з метою проведення законних історичних досліджень, що завадило йому опублікувати відповідне дослідження, було важливим елементом здійснення його права на свободу вираження поглядів, тому втручання у це право повинно бути «передбачене законом», переслідувати одну чи декілька законних цілей, визначених у частині другій статті 10 Конвенції і бути «необхідним у демократичному суспільстві» задля досягнення цих цілей.

У справі, що переглядається, суди не досліджували питання щодо цілей, задля яких позивачу була необхідна запитувана інформація (наприклад, проведення конкретного історичного чи іншого дослідження) та мети щодо її поширення як засобу вираження своїх поглядів (як от опублікування результатів у засобах масової інформації, наукових статтях, у монографії чи інших формах фіксування результатів досліджень). Не вказує на такі обставини й сам позивач.

Враховуючи викладене, а також те, що в силу статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію без пояснення причини подання запиту, Верховний Суд не надає оцінку доводам сторін щодо застосування висновків ЄСПЛ про порушення права ОСОБА_1 на свободу вираження поглядів, зроблених у справі «Кенеді проти Угорщини».

В контексті доводів касаційної скарги, встановивши порушення судами норм матеріального і процесуального права, а також порушення права позивача на доступ до публічної інформації, Верховний Суд звертає увагу на позицію ЄСПЛ у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відтак Верховний Суд вважає касаційну скаргу обґрунтованою, а оскаржувані судові рішення незаконними.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частинами першою - третьою статті 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.

V. СУДОВІ ВИТРАТИ

За подання позовної заяви, апеляційної і касаційної скарг позивач сплатив судовий збір у загальному розмірі: 3457,40 грн.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі: 3457,40 грн.

Керуючись статями 139, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року скасувати та ухвалити нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до Центрального державного історичного архіву України про зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Зобов`язати Центральний державний історичний архів України надати ОСОБА_1 запитувану інформацію: копію опису 1 фонду 1316 «Управління Херсонських військових поселень, м. Єлизаветград Херсонської губернії 1837-1866» у відповідь на запит від 5 листопада 2018 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) за рахунок Центрального державного історичного архіву України (код ЄДРПОУ: 03494310; 03110, місто Київ, вулиця Солом`янська, 24) суму судового збору у розмірі: 3457 (трьох тисяч чотирьохсот п`ятдесяти семи) гривень 40 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

…………………………………

…………………………………

…………………………………

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду