ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2020 рокум. ОдесаСправа № 916/1364/20Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк-Південь"

на рішення Господарського суду Одеської області від 10.08.2020, прийняте суддею Петровим В.С., м. Одеса, повний текст складено 14.08.2020,

у справі №916/1364/20

за позовом: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк-Південь"

про стягнення 127 866,71 грн

ВСТАНОВИВ:

У травні 2020 р. Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаєва звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк-Південь", в якому в редакції заяви №1907 від 11.06.2020 (вх.№15248/20 від 15.06.2020) просив стягнути з відповідача на користь позивача борг у загальній сумі 127866,71 грн, з яких: 120446,46 грн основної заборгованості, 5337,58 грн пені, 1222,39 грн інфляційних втрат та 860,28 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором про відшкодування вартості води та водовідведення (КЕКВ 2272) №300 від 14.03.2019.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 21.05.2020 відкрито провадження у справі №916/1364/20.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.08.2020 у справі №916/1364/20 (суддя Петров В.С.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк-Південь" на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва заборгованість в сумі 120446,46 грн, пеню в сумі 4786,02 грн, 3% річних в розмірі 781,03 грн, інфляційні втрати в сумі 1063,90 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 2089,02 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд послався на доведеність факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором про відшкодування вартості води та водовідведення (КЕКВ 2272) №300 від 14.03.2019, проте врахував, що при здійсненні розрахунку пені та 3% річних Квартирно-експлуатаційним відділом м. Миколаєва було невірно визначено період прострочення, а при проведенні розрахунку інфляційних втрат останнім застосовано неправильний індекс інфляції.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Маяк-Південь" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 10.08.2020 у справі №916/1364/20 скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на відсутності у матеріалах справи доказів отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Маяк-Південь" актів виконаних робіт за договором про відшкодування вартості води та водовідведення (КЕКВ 2272) №300 від 14.03.2019, а також доказів на підтвердження факту надання позивачем послуг водопостачання та водовідведення саме на належні відповідачу об`єкти. Водночас апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що Квартирно-експлуатаційним відділом м. Миколаєва не було складено актів про порушення відповідачем умов вищезазначеного договору. Крім того, скаржник стверджує, що неподання позивачем до суду будь-яких документів щодо укладення ним відповідних правочинів щодо водопостачання та водовідведення з водопостачальними компаніям ставить під сумнів правомочність Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва на укладення договору про відшкодування вартості води та водовідведення (КЕКВ 2272) №300 від 14.03.2019.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно із частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 2102 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік").

Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (127866,71 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк-Південь" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В. вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, зазначеною ухвалою апеляційного господарського суду встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 13.10.2020.

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаєва своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 14.03.2019 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Миколаєва ("Позичкодавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маяк-Південь" ("Користувач") укладено договір про відшкодування вартості води та водовідведення (КЕКВ 2272) №300 (далі договір №300 від 14.03.2019), за умовами пункту 1.1 якого Позичкодавець забезпечує Користувача одержаною від постачальних організацій: МКП "Миколаївводоканал", КП "Водопостачання м. Вознесенськ", ТОВ "БОС", КП "Очаків сервіс", МКП "Первомайської міської ради Первомайський міський водоканал" водою та водовідведенням, які останній використовує для надання послуг з харчування особового складу військових частин, що надається до приміщень, які Користувач використовує на підставі договорів позички нерухомого військового майна: №3 (А2637); №4 ( НОМЕР_1 ); №5 ( НОМЕР_2 ); №6 ( НОМЕР_3 ); №7 ( НОМЕР_4 ); №8 ( НОМЕР_5 ); №9 ( НОМЕР_2 ); №№12, 14, 15 ( НОМЕР_6 ); №№13, 16 ( НОМЕР_7 ); №17 ( НОМЕР_8 ) від 20.02.2019, укладених відповідно до договору № 286/2/19/1 від 17.01.2019 про закупівлю послуг з організації харчування (55320000-9) (послуги з харчування (годування), забезпечення продуктами харчування особового складу (штатних тварин) військових частин (установ) Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах у зонах відповідальності оперативних командувань за місцем постійної дислокації), та відшкодовує Позичкодавцю їх вартість на умовах та в порядку, визначеному цим договором.

Згідно з пунктом 2.1 договору №300 від 14.03.2019 під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені ним, сторони зобов`язуються керуватися чинним законодавством України.

Відповідно до підпунктів 2.2.1-2.2.4 пункту 2.2 договору №300 від 14.03.2019 Позичкодавець має право: своєчасно та в повному обсязі отримувати від Користувача плату, як відшкодування вартості спожитої води і водовідведення та інші платежі, обумовлені цим договором; обмежувати або припиняти постачання води та водовідведення Користувачеві згідно з умовами розділу 5 цього договору; вимагати відшкодування збитків, завданих Позикодавцю внаслідок порушення Користувачем умов цього договору, при цьому Позичкодавець залишає за собою право припинити постачання води та водовідведення Користувачеві, якщо заборгованість за спожиті послуги перевищує один місяць, до повного погашення заборгованості.

В силу підпунктів 2.4.1-2.4.3 пункту 2.4 договору №300 від 14.03.2019 Користувач зобов`язується: виконувати умови цього договору; своєчасно відшкодовувати Позичкодавцеві вартість спожитої води та водовідведення згідно з виставленими рахунками; після отримання від Позичкодавця рахунку-фактури, акта виконаних робіт протягом 10 банківських днів, здійснювати оплату за спожиту воду та водовідведення на реєстраційні або спеціальні реєстраційні рахунки Позичкодавця.

Облік води, спожитої Користувачем, здійснюється згідно з засобами обліку води (акти установки лічильників додаються). У разі відсутності засобів обліку води обсяги спожитої води визначаються Позичкодавцем шляхом розрахунку. Облік водовідведення визначається за кількістю води, що споживається Користувачем відповідно до засобів обліку води. У разі пошкодження або виходу з ладу засобу обліку розрахунок здійснюється по середньому споживанню за минулі два місяці (пункт 3.1 договору №300 від 14.03.2019).

Пунктом 3.4 договору №300 від 14.03.2019 передбачено, що на підставі показів та/або розрахунків води оформлюються такі документи: рахунок-фактура; акт виконаних робіт; акт показників лічильників (по кожній військовій частині окремо), акт звірки розрахунків.

У пункті 3.5 договору №300 від 14.03.2019 узгоджено, що щомісячно першого числа Позичкодавець та Користувач на підставі лімітів споживання води, які визначаються згідно з чинним законодавством і тарифами, що встановлені уповноваженим органом чи відповідними підприємствами та згідно з показниками засобів обліку або розрахунку складають і підписують акт виконаних робіт в двох примірниках.

За умовами пунктів 3.6, 3.7 договору №300 від 14.03.2019 щомісячно першого числа Користувач надає згідно з показниками (засобів обліку або розрахунку) підписаний акт показників лічильників в двох примірниках. Щомісячно до 10 числа Позичкодавець та Користувач складають і підписують акт звірки взаємних розрахунків в двох примірниках

Згідно з пунктом 3.8 договору №300 від 14.03.2019 Користувач зобов`язаний отримати у Позичкодавця рахунок-фактуру, акт виконаних робіт, які є підставою для проведення оплати по даному договору, першого числа кожного місяця. Якщо дата отримання рахунків та актів виконаних робіт припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, визначений відповідно до законодавства, Користувач зобов`язаний отримати їх у найближчий робочий день, що слідує за вихідним чи святковим днем. Рахунки-фактури та акти виконаних робіт надаються Позичкодавцем повноважному представнику Користувача на підставі документів, що посвідчують повноваження особи (довіреність, витяг з наказу тощо). Доказом отримання документів, на підставі яких здійснюються оплата, є відмітка про вручення повноважному представнику Користувача, засвідчена підписом такої особи.

Пунктом 3.9 договору №300 від 14.03.2019 визначено, що оплата вартості спожитої води та водовідведення здійснюється Користувачем протягом п`яти банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури та актів виконаних робіт в розмірі 100% нарахованої місячної вартості споживання на розрахункові рахунки Позичкодавця, зазначені в цьому договорі. Датою фактичної оплати (здійснення розрахунку) є дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок Позичкодавця.

Відповідно до умов даного договору Користувач згідно з показниками засобів обліку або за розрахунковими даними, підписаними сторонами, виходячи з тарифів, встановлених організаціями, що надають послуги з постачання води та водовідведення, відшкодовує вартість спожитої води та водовідведення на реєстраційні або спеціальні реєстраційні рахунки Позичкодавця (пункт 3.10 договору №300 від 14.03.2019).

В силу пункту 4.2 договору №300 від 14.03.2019 за порушення термінів відшкодування вартості спожитої води та водовідведення Користувач сплачує Позичкодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, а також інфляційні втрати та 3% річних від прострочення суми. Сплата сторонами визначених договором штрафних санкцій та відшкодування завданих збитків не звільняє сторони від виконання зобов`язань, визначених умовами договору.

У пункті 6.9 договору №300 від 14.03.2019 сторони узгодили, що строк позовної давності, в тому числі щодо стягнення як основної заборгованості, так і штрафних санкцій, інфляційних нарахувань, відсотків річних, стягнення збитків за цим договором становить 5 років.

За умовами пункту 8.1 договору №300 від 14.03.2019 цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2019, а в частині розрахунків до повного їх завершення. Відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України сторони домовилися, що умови цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли з 01.02.2019.

В подальшому сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору №300 від 14.03.2019, відповідно до пункту 1 якої даний договір було пролонговано, у зв`язку з чим пункт 9.1 вищенаведеного договору викладено в наступній редакції: "Цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.03.2020, а в частині розрахунків до повного їх завершення. Відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України сторони домовилися, що умови цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли з 01.01.2020". Водночас вказаною додатковою угодою сторони вирішили привести у відповідність умови договору щодо визначення строків, зазначених в підпункті 2.4.3 пункту 2.4 та підпункті 3.9 договору №300 від 14.03.2019, а саме: визначили, що після отримання від Позичкодавця рахунку фактури, акта виконаних робіт Користувач зобов`язаний протягом 10 банківських днів здійснювати оплату за послуги з водопостачання на реєстраційні та спеціальні реєстраційні рахунки Позичкодавця.

28.04.2020 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Миколаєва та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маяк-Південь" укладено додаткову угоду №2 до договору №300 від 14.03.2019, на підставі якої пункт 9.1 вказаного договору викладено в наступній редакції: "Цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2020, а в частині розрахунків до повного їх завершення. Відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України сторони домовилися, що умови цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли з 01.04.2020".

На виконання договору №300 від 14.03.2019 позивач разом з супровідними листами засобами поштового зв`язку надсилав Товариству з обмеженою відповідальністю "Маяк-Південь" рахунки за надані послуги з водопостачання і водовідведення та акти виконаних робіт (надання послуг), а саме:

-рахунок №724 від 19.12.2019 на суму 22160,60 грн та акт виконаних робіт (надання послуг) №724 від 19.12.2019 за грудень 2019 року на суму 22160,60 грн, які були отримані відповідачем 27.12.2019, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №5405609055985;

-рахунок №44 від 03.02.2020 на суму 24204,70 грн та акт виконаних робіт (надання послуг) №44 від 03.02.2020 за січень 2020 року на суму 24204,70 грн, які були отримані відповідачем 11.02.2020, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №5405609134621;

-рахунок №119 від 04.03.2020 на суму 31075 грн та акт виконаних робіт (надання послуг) №119 від 04.03.2020 за лютий 2020 року на суму 31075 грн, які були отримані відповідачем 14.03.2020, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №5405609234472;

-рахунок №194 від 01.04.2020 на суму 21802,71 грн та акт виконаних робіт (надання послуг) №194 від 01.04.2020 за березень 2020 року на суму 21802,71 грн, які були отримані відповідачем 16.04.2020, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №6800303820041;

-рахунок №262 від 29.04.2020 на суму 21203,45 грн та акт виконаних робіт (надання послуг) №262 від 29.04.2020 за квітень 2020 року на суму 21203,45 грн, які були отримані відповідачем 08.05.2020, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №5405609341465.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача боргу у загальній сумі 127866,71 грн, з яких: 120446,46 грн основної заборгованості, 5337,58 грн пені, 1222,39 грн інфляційних втрат та 860,28 грн 3% річних, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Маяк-Південь" прийнятих на себе зобов`язань за договором №300 від 14.03.2019.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №300 від 14.03.2019 в частині оплати за спожиту воду та водовідведення, при цьому суд першої інстанції врахував помилковість проведеного позивачем розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з неправильним визначенням останнім періоду відповідних нарахувань та застосуванням невірного індексу інфляції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №300 від 14.03.2019 є договором про надання послуг.

Згідно з частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Доводи апелянта про те, що неподання позивачем до суду першої інстанції документів щодо укладення ним відповідних правочинів щодо водопостачання та водовідведення з водопостачальними компаніям ставить під сумнів правомочність Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва на укладення договору №300 від 14.03.2019, апеляційним господарським судом до уваги не приймається, адже статтею 204 Цивільного кодексу України унормовано, що правомірність правочину презюмується.

Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами цього правочину, повинні безперешкодно реалізовуватись, а прийняті обов`язки підлягають виконанню.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 12.12.2019 у справі №910/13985/19.

Таким чином, до спростування презумпції правомірності договору №300 від 14.03.2019 та з огляду коло обставин, які входять до предмету доказування у даній справі, у Південно-західного апеляційного господарського суду відсутні правові підстави не враховувати зазначений правочин.

За таких обставин, як обґрунтовано зазначено місцевим господарським судом, укладений між сторонами договір №300 від 14.03.2019 став належною підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

На виконання договору №300 від 14.03.2019 позивач за період з грудня 2019 року по квітень 2020 року надав відповідачу послуги з забезпечення водою та водовідведення на загальну суму 120446,46 грн, що підтверджується актами виконаних робіт (наданих послуг) №724 від 19.12.2019, №44 від 03.02.2020, №119 від 04.03.2020, №194 від 01.04.2020 та №262 від 29.04.2020, які разом з відповідними рахунками в силу узгоджених сторонами умов вищенаведеного договору є підставою для проведення оплати Товариством з обмеженою відповідальністю "Маяк-Південь" вартості цих послуг протягом 10 банківських днів з дня отримання вказаних документів.

Враховуючи наведені норми права, узгоджені сторонами умови договору №300 від 14.03.2019, а також відсутність у матеріалах справи доказів проведення відповідачем оплати вартості наданих за вказаним договором послуг, що зумовлює наявність у останнього відповідної заборгованості, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк-Південь" на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва 120446,46 грн основної заборгованості.

Доводи апелянта про недоведеність позивачем факту отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Маяк-Південь" актів виконаних робіт за договором №300 від 14.03.2019 колегією суддів оцінюються критично, оскільки спростовуються наявними у матеріалах справи копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень №5405609055985, №5405609134621, №5405609234472, №6800303820041 та №5405609341465.

Стосовно тверджень скаржника про недоведеність позивачем факту надання останнім послуг з водопостачання та водовідведення саме на належні Товариству з обмеженою відповідальністю "Маяк-Південь" об`єкти суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Слід зауважити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж.К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський суд з прав людини наголосив, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей", тобто суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

З огляду на викладене, беручи до уваги, те що на підтвердження факту надання послуг з водопостачання та водовідведення за договором №300 від 14.03.2019 саме на належні Товариству з обмеженою відповідальністю "Маяк-Південь" об`єкти позивачем до місцевого господарського суду подано належні у розумінні процесуального закону докази, а саме: відповідні акти виконаних робіт (наданих послуг) №724 від 19.12.2019, №44 від 03.02.2020, №119 від 04.03.2020, №194 від 01.04.2020 та №262 від 29.04.2020, у той час як на спростування вказаних обставин відповідач не надав жодного доказу та взагалі жодним чином не довів факту внесення до вищенаведених актів виконаних робіт (наданих послуг) недостовірних відомостей, в тому числі в частині зазначення в них про надання послуг саме апелянту, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що факт забезпечення водопостачання та водовідведення за договором №300 від 14.03.2019 належних відповідачу об`єктів є більш вірогідним, ніж протилежне твердження скаржника.

Доводи апелянта про те, що позивачем не було складено актів про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Маяк-Південь" умов вищезазначеного договору колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки згідно з приписами частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, а відтак факт належного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №300 від 14.03.2019 в частині оплати за спожиту воду та водовідведення повинен підтверджуватися відповідними доказами (платіжними документами, банківською випискою по рахунку відповідача тощо), а не обставиною відсутності актів про порушення вказаного договору.

За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає, що невиконання грошового зобов`язання правильно кваліфіковане судом як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

В силу пункту 4.2 договору №300 від 14.03.2019 за порушення термінів відшкодування вартості спожитої води та водовідведення Користувач сплачує Позичкодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, а також інфляційні втрати та 3% річних від прострочення суми.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.

У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62 97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62 97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

Ретельно вивчивши проведений позивачем розрахунок інфляційних втрат, апеляційний господарський суд зауважує, що Квартирно-експлуатаційним відділом м. Миколаєва були застосовані невірні індекси інфляції, що зумовило необхідність здійснення судом першої інстанції власного розрахунку, відповідно до якого з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк-Південь" на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у загальній сумі 1063,90 грн (332,40 грн за зобов`язаннями грудня 2019 року, нараховані за період лютий-червень 2020 року; 389,68 грн за зобов`язаннями січня 2020 року, нараховані за період березень-червень 2020 року; 341,82 грн за зобов`язаннями лютого 2020 року, нараховані за період квітень-червень 2020 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що здійснений місцевим господарським судом розрахунок інфляційних втрат є обґрунтованим, при цьому останній, встановивши, що визначена ним сума інфляційних втрат за зобов`язаннями грудня 2019 року, січня 2020 року та березня 2020 року перевищує розмір інфляційних втрат, заявлених позивачем до стягнення, правомірно при ухваленні оскаржуваного рішення не вийшов за межі позовних вимог.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, апеляційний господарський суд дійшов висновку про неправильність останнього, що зумовлено невірним визначенням періоду прострочення, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з розрахунком, проведеним місцевим господарським судом по кожному з рахунків окремо. Відтак судом першої інстанції обґрунтовано стягнуто з відповідача на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва 3% річних у загальній сумі 781,03 грн (268,83 грн за зобов`язаннями грудня 2019 року, нараховані за період з 16.01.2020 по 11.06.2020; 212,28 грн за зобов`язаннями січня 2020 року, нараховані за період з 26.02.2020 по 11.06.2020; 193,58 грн за зобов`язаннями лютого 2020 року, нараховані за період з 28.03.2020 по 11.06.2020; 75,06 грн за зобов`язаннями березня 2020 року, нараховані за період з 01.05.2020 по 11.06.2020, та 31,28 грн за зобов`язаннями квітня 2020 року, нараховані за період з 25.05.2020 по 11.06.2020).

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з приписами статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши проведений позивачем розрахунок пені, колегія суддів вбачає, що позивачем було невірно визначено період прострочення, а тому, з огляду на неправильність розрахунку Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва, Господарським судом Одеської області виконано власний розрахунок по кожному з виставлених відповідачу рахунків та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк-Південь" на користь позивача пеню у загальній сумі 4786,02 грн (1787,99 грн за зобов`язаннями грудня 2019 року, нараховані за період з 16.01.2020 по 11.06.2020; 1306,79 грн за зобов`язаннями січня 2020 року, нараховані за період з 26.02.2020 по 11.06.2020; 1124,13 грн за зобов`язаннями лютого 2020 року, нараховані за період з 28.03.2020 по 11.06.2020; 400,31 грн за зобов`язаннями березня 2020 року, нараховані за період з 01.05.2020 по 11.06.2020, та 166,84 грн за зобов`язаннями квітня 2020 року, нараховані за період з 25.05.2020 по 11.06.2020). За результатами перевірки розрахунку пені, здійсненого місцевим господарським судом, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає про його обґрунтованість.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк-Південь" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 10.08.2020 у справі №916/1364/20 без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Маяк-Південь".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 24.11.2020.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя Л.В. Поліщук