18.11.20

22-ц/812/15/20

Провадження № 22-ц/812/15/20

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2020 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого судді - Бондаренко Т.З.,

суддів - Темнікової В.І., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання: Біляєвою В.М.,

за участю: прокурора Цвікілевич Н.В. та представника відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 489/6796/18 за апеляційною скаргою

Першого заступника прокурора Миколаївської області

в інтересах держави

на рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва, ухваленого 22 липня 2019 року під головуванням судді Коваленка І.В., в приміщенні того ж суду по справі за позовом

Першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах Держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішення міської ради, визнання незаконним державного акту на землю та витребування земельної ділянки,-

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2018 року Перший заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави звернувся до суду з позовною заявою до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішення міської ради, визнання незаконним державного акту на землю та витребування земельної ділянки.

Позивач посилався на те, що виявлені порушення вимог законодавства при прийнятті Миколаївською міською радою рішень із земельних питань. Установлено, що пунктами 3, 32 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 13 червня 2008 № 24/37, затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_1 земельну ділянку площею 630 кв.м з кадастровим номером 4810136900:02:048:0003 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель. На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 отримано державний акт серії ЯЗ № 144863 від 11 лютого 2009 року. У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 24 січня 2018 року № 40 зазначену земельну ділянку відчужено на користь ОСОБА_2 , про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 24508874.

Вказане рішення прийнято з порушенням вимог законодавства. Зокрема, статті 17 Закону України «Про основи містобудування», відповідно до якої основою для вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земель є містобудівна документація. Статті 48 Закону України «Про охорону земель», якою передбачено, що розміщення і будівництво об`єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюється відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів. Статті 39 Земельного кодексу України, відповідно до якої використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Відповідно до Генерального плану міста Миколаєва, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 24 листопада 1986 року №403, земельна ділянка з кадастровим номером 4810136900:02:048:0003, яка перебувала у власності ОСОБА_1 , відноситься до перспективної території, функціональне призначення якої не визначено.

Згідно Правил використання та забудови території м.Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 17 жовтня 2003 № 15/41, вказана земельна ділянка розташована в зоні садибної житлової забудови.

Пунктами 2.1, 2.2 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських сільських поселень», затверджених наказом Державного комітету у справах будівництва, архітектури і охорони історичного середовища № 44 від 17 квітня 1992, територія міста за функціональним призначенням і характером використання поділяється на сельбищну, виробничу, в т.ч. зовнішнього транспорту, і ландшафтно-рекреаційну.

До сельбищної території, зокрема входять земельні ділянки внутрішньосельбищна вулично-дорожна і транспортна мережа.

Згідно інформації Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 04 жовтня 2018 № 17-4309 та діючого генерального плану міста Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18 червня 2009 року № 35/18, земельна ділянка площею 630 кв.м. по АДРЕСА_1 належить до дорожньо-вуличної мережі, яка відноситься до земель загального користування.

Крім того, вказана спірна земельна ділянка відповідно до вимог законодавства (частина 1 статті 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», стаття 18 Закону України «Про автомобільні дороги», пункт 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, ДБН В.2.3-5-2001 «Споруди транспорту. Вулиці та дороги населених пунктів», затверджених наказом Держбуду України від 11 квітня 2001 року № 89») має обмеження у використанні.

Отже, будівництво індивідуальних житлових будинків, господарських будівель і споруд в межах вказаної території не передбачено, що також підтверджується інформацією виконкому міської ради від 20 вересня 2018 року № 10934/0202201-06/14/18.

У зв`язку із цим, вказані пункти рішення міської ради суперечать законодавству, порушують цивільні права та інтереси, що згідно статей 16,21 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України та статі 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є підставою для визнання їх незаконними у судовому порядку. Оскільки на підставі вказаних пунктів рішення ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, то відповідно цей акт також підлягає визнанню недійсним та скасуванню.

Так як спірна земельна ділянка вибула на підставі договору купівлі-продажу № 40 від 24 січня 2018 року на користь ОСОБА_2 то на підставі статті 388 Цивільного кодексу України підлягає витребуванню від нинішнього власника ОСОБА_2 у власність належного власника - територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради.

У якості підстави звернення прокурора в інтересах держави до суду з даним позовом вказано - порушення інтересів територіальної громади, яке відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який у справі виступає відповідачем, незаконного рішення, а тому прокурор звертається із зазначеним позовом до суду як самостійний позивач в інтересах держави, який полягає в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, яка є власником спірної земельної ділянки.

Посилаючись на вказане прокурор просив:

- визнати незаконними та скасувати пункти 3, 3.2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 13 червня 2008 року № 24/37, відповідно до яких затверджено та надано ОСОБА_1 земельну ділянку площею 630 кв.м з кадастровим номером 4810136900:02:048:0003 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель;

- визнати недійсним та скасувати державний акт серії ЯЗ № 144863 від 11 лютого 2009, виданий на ім`я ОСОБА_1 ;

- витребувати від ОСОБА_2 та користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради вказану земельну ділянку.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 липня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що оскаржуване прокурором рішення Миколаївської міської ради від 13 червня 2008 року є правомірним, оскільки технічна документація на спірну земельну ділянку, яка передана на розгляд міської ради відповідала містобудівній документації, зокрема Генеральному плану розвитку міста Миколаєва від 1986 року, та Правилам використання та забудови території міста Миколаєва затверджених рішенням Миколаївської міської ради від 17 жовтня 2003 року № 15/41, відповідно до яких функціональне призначення спірної земельної ділянки не було визначено, проте за цільовим призначенням вона відносилася до категорії земель житлової та громадської забудови населеного пункту, а за функціональним призначенням до і характером використання належала до селбищної території міста Миколаєва. Визначення функціонального призначення вказаної земельної ділянки вже після її виділення в 2009 році в Генеральному плану м. Миколаєва не впливає на правове регулювання раніше виділених земельних ділянок.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду прокуратура Миколаївської області подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на необґрунтованість оскаржуваного рішення, яке ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, відповідач просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що районний суд безпідставно не взяв до уваги інформацію Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 04 жовтня 2018 року № 17-4309 щодо віднесення спірної земельної ділянки на момент відведення до земель загального користування, оскільки вказаний орган є уповноваженим органом на надання інформації щодо функціонального призначення земельних ділянок та їх належності до земель загального користування.

В той же час, районний суд врахував, що спірна земельна ділянка віднесена до сельбищної території м. Миколаєва, а також те що функціональне призначення вказаної земельної ділянки не визначено Генеральним планом розвитку міста Миколаєва від 24 листопада 1986 року. Проте, такий висновок суду не спростовує вказану інформацію Управління містобудування та архітектури Миколаївської міськради викладену у вказаному листі стосовно віднесення спірної земельної ділянки до земель загального користування, якими є дороги.

Також, на думку апелянта, безпідставним є посилання суду на наявність погодження усіх передбачених відділів та служб у проекті землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, як на обставину, що свідчить про законність вказаного відведення, оскільки такі висновки не носять обов`язкового характеру та надані в межах вузької компетенції кожного органу.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, які виклав у відзиві представник відповідачів ОСОБА_3 , вказував на законність оскаржуваного рішення районного суду. Також на те, що прокурором не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження функціонального призначення спірної земельної ділянки як загального користування, оскільки лист Управління містобудування та архітектури, на який посилається прокуратура таким доказом не являється. Посилання прокурора на Генеральний план міста від 18 червня 2009 року, є безпідставним, оскільки його затверджено вже після виділення спірної земельної ділянки.

Крім того, обставини встановлені рішеннями господарських судів стосовно законності оскаржуваного рішення Миколаївської міської ради які наявні в матеріалах справи, є преюдиційними та мають бути враховані при вирішенні даної справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з`явились в судове засідання, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно до статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених вказаним Кодексом.

За положеннями частини 6 статті 123 наведеного Кодексу (у редакції чинній на момент прийняття спірного рішення) проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об`єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про планування та забудову територій», чинний на час прийняття оскаржуваного рішення), визначено, що до містобудівної документації відноситься: - проектна документація (затверджені текстові і графічні матеріали, якими визначаються містобудівні, обємно-планувальні архітектурні конструктивні, технічні рішення, кошториси обєктів будівництва), генеральна схема планування території України, схема планування території відповідних адміністративно-територіальних одиниць, їх окремих частин, генеральний план населеного пункту, детальний план територій, проект забудови територій.

Згідно з вимогами ст.ст. 10,19 Закону України «Про планування та забудову територій», планування територій на місцевому рівні забезпечується відповідними місцевими радами та їх виконавчими органами відповідно до їх повноважень, визначених законом, і полягає у розробленні та затвердженні генеральних планів населених пунктів, схем планування територій на місцевому рівні, іншої містобудівної документації, регулюванні використання їх територій, ухваленні та реалізації відповідних рішень про дотримання містобудівної документації.

На території населеного пункту відповідною радою встановлюється режим забудови та іншого використання земель, визначених для містобудівних потреб.

Режим забудови та іншого використання земель, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів або місцевих правилах забудови.

Також, згідно з ДБН Б.1-3-97 «Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів» (в редакції на момент його застосування), затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 25 вересня 1997 року № 164 визначено, що генеральний план населеного пункту - це містобудівна документація, яка встановлює функціональне призначення і будівельне зонування території, визначає принципові рішення щодо розміщення обєктів загальномсіського значення, організації дорожньо-вуличної мережі і дорожнього руху, інженерного обладнання, тощо.

Пунктом 1.3 ДБН Б.1-3-97 установлено, що матеріали генерального плану використовуються як вихідні данні при рорзробленні, окрім іншого, місцевих правил використання і забудови території населеного пункту.

Статтями 22, 26 Закону України «Про планування та забудову територій», місцеві правила забудови, розробляються для міст обласного значення та складаються із текстової та графічної частини, в яких визначається перелік переважних видів використання і допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих зон. Суб`єкти містобудування зобов`язані дотримуватись місцевих правил забудови.

Для кожної окремої зони згідно з державними будівельними нормами встановлюються єдині умови та обмеження забудови та іншого використання земельних ділянок, у тому числі мінімальні відступи від червних ліній, ліній регулювання забудови, меж суміжних ділянок, вимоги до впорядкування доріг та під`їздів до будинків і споруд, місць паркування транспортних засобів, забезпечення експлуатації інженерно-транспортної інфраструктури, зеленення та впорядкування території.

Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом першої інстанції, на підставі рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2007 року №12/44 надано дозвіл на складення проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки орієнтованою площею 630 кв.м. за рахунок земель не наданих у власність або користування під будівництво та подальше обслуговування індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 (а.с.12).

З пояснювальної записки до проекту землеустрою вбачається, що замовник - ОСОБА_1 отримав позитивний висновок Головного управління містобудування та архітектури від 26 вересня 2006 за № 17-4141 та проект відведення був погоджений відповідними службами.

Також з пояснювальної записки слідує, що за кодом цільового використання земельної ділянки відповідно до УКЦВЗ 1.21.1 на час відведення спірна земельна ділянка відносилася до резервного фонду, а за кодом 1.8. - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва (а.с. 12).

Відповідно до експлікації земельних угідь вказано, що спірна земельна ділянка виділяється із земель населеного пункту не наданих у власність чи користування (а.с. 13).

28 березня 2008 року спеціалізованою ліцензованою проектною установою «Теодоліт» (договір № 58 від 01 червня 2007 року) завершено розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для індивідуального житлового будівництва.

Рішенням Миколаївської міської ради 13 червня 2008 року № 24/37, а саме пунктом 3 розділу І затверджено проект землеустрою та вирішено надати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель загальною площею 630 кв.м. зарахувавши її за функціональним використанням до земель житлової забудови, не наданих у власність або користування, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 .

Пунктом 3.2 розділу І вказаного рішення надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 630 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 (а.с.11).

11 лютого 2009 року на підставі вказаного рішення міської ради видано Державний акт про право власності на земельну ділянку. Кадастровий номер: 4810136900:02:048:0003, відповідно до якого ОСОБА_4 належить на праві власності земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 630 кв.м. Призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель (а.с.18).

24 січня 2018 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу ОСОБА_4 відчужив земельну ділянку ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 19).

Спір щодо даної земельної ділянки був предметом розгляду судів всіх інстанцій господарської юрисдикції.

Так, рішенням місцевого господарського суду Миколаївської області від 27 лютого 2017 року, яке залишено без змін рішенням Одеського апеляційного господарського суду від 13 квітня 2017 року, яке в свою чергу залишено без змін рішенням Вищого господарського суду України від 07 жовтня 2017 року у справі за позовом ФОП ОСОБА_5 до Миколаївської міської ради про визнання недійсним та скасування п. 3 частини 4 рішення Миколаївської міської ради від 13 червня 2008 року за № 24/37 та визнання недійсним та скасування державного акту серія ЯЗ № 144863 від 11 лютого 2009 року на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_1 в задоволенні позову було відмовлено (а.с. 74-80).

Із змісту наведених судових рішень вбачається, що суди виходили з того, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для індивідуального житлового будівництва, який розроблений на підставі відповідного рішення Миколаївської міської ради ліцензованою проектною установою містять позитивні висновки-погодження усіх передбачених відділів та служб, як то: Головного управління містобудування та архітектури міста, Управління земельних ресурсів міста, Державного управління навколишнього природного середовища в Миколаївській області, Служби охорони культурної спадщини Миколаївської області. А тому вказана технічна документація із землеустрою, станом на час її розгляду на засіданні постійної комісії міської ради з питань архітектури, будівництва та регулювання земельних відносин та на сесії ради відповідала вимогам актів законодавства.

Також господарські суди виходили з того, що відповідно до проекту землеустрою дана земельна ділянка відноситься до земель резервного фонду ( код згідно УКФВЗ 1.21.1), що за цільовим використанням передбачена як земля для індивідуального житлового будівництва (код за УКФВЗ 1.8), а тому порушень щодо її виділення саме для житлової забудови немає.

Щодо віднесення спірної земельної ділянки відповідно до Генерального плану м. Миколаєва до дорожньо-вуличної мережі, яка є територією загального користування, рішеннями господарських судів було зазначено про те, що відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій.

Також у вказаних судових рішеннях зроблено висновок, що спірна земельна ділянка не має суміжної межі із земельними ділянками, які перебувають в оренді позивача у тій справі ОСОБА_5 , а тому права останнього в наслідок її виділення, на здійснення господарської діяльності або його цивільні права та обов`язки не є порушеними. З вказаних підстав суд констатував, що позивачем ОСОБА_5 не доведено, що він має право на звернення до суду за захистом своїх прав охоронюваних законом інтересів (а.с.76-80).

Районний суд, вирішуючи дану справу, яка переглядається, та відмовляючи в задоволенні позову прокурора виходив з аналогічних підстав зазначених у висновках господарськими судами. А саме, районний суд вказав на те, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 містить погодження всіх служб, отже він відповідає вимогам земельного законодавства, Генеральний план міста Миколаєва був затверджений рішенням Миколаївської міської ради 18 червня 2009 року, а тому його положення не можуть бути застосовані до рішення, яке прийнято раніше 13 червня 2008 року, відповідно до положень ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». За таких обставин, суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваних положень рішення Миколаївської міськради від 13 червня 2008 року а також, що проект відведення спірної земельної ділянки відповідає містобудівній документації, а саме Правилам використання та забудови територій міста Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради від 17 жовтня 2003 року № 15/41, відповідно до яких функціональне призначення спірної земельної ділянки не було визначене, але за своїм цільовим призначенням вона відносилася до категорії земель житлової та громадської забудови і входила до території населеного пункту.

Проте, з такими висновками районного суду погодитися не можна, оскільки вони не грунтуються на наявних доказах у справі.

Так, відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про планування та забудову територій», на час виникнення спірних правовідносин до діючої містобудівної документації слід віднести: Генеральний план розвитку міста Миколаєва, зхатверджений постановою Ради Міністрав Української РСР від 24 листопада 1986 року за № 403, а також Правила використання та забудови території міста Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 17 жовтня 2003 року за № 15/41.

Отже фактично, генеральний план населеного пункту містить загальні дані щодо функціонального та будівельного зонування території, а місцеві правила забудови більш детальний режим забудови тієї чи іншої зони.

В подальшому, рішенням Миколаївської міської ради від 18 червня 2009 року № 35/18 було затверджено Генеральний план міста Миколаєва.

Із листа Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20 вересня 2018 № 10934/020201-06/14/18 вбачається, що відповідно до архівних матеріалів Генерального плану розвиту міста Миколаєва, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 24 листопада 1986 № 403, функціональне призначення спірної земельної ділянки є невизначеним. Згідно Правил використання та забудови території міста Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради від 17 жовтня 2003 року № 15/41, територія відповідає зоні Ж-1, територія садибної житлової забудови. А згідно містобудівної документації - Генерального плану міста Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18 червня 2009 року № 35/18, спірна земельна ділянка відноситься до території дорожньо-вуличної мережі (а.с. 20).

З інформаційного листа Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради також вбачається, що відповідно до ДБН Б.2.2-12:2018 територія вулично-дорожньої мережі відноситься до земель загального користування. Земельна ділянка, яка була відведена в 2008 році по АДРЕСА_1 , площею 630, 0 кв.м належала до території вулично-дорожньої мережі (вулиці, пішохідної доріжки, зеленої зони, бульвари, сквери, тротуари) та накладалась на землі загального користування, у тому числі зелені зони загального користування, пішохідні доріжки, тротуари, узбіччя АДРЕСА_1 (а.с. 21).

Інформуючи прокурора з питання щодо віднесення до зон та територій відповідно до містобудівної документації та функціонального використання земельної ділянки відповідно до кадастрових данних згідно до своїх повноважень Департамент архітектури та містобудування Миколаївської міської ради в листі від 30 серпня 2019 року також повідомив, що земельна ділянка з кадастровим номером 4810136900:02:048:0003, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 відповівдно до архівних матеріалів Генерального плану міста Миколаєва, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР № 403 від 24 листопада 1986 року належить до території, функціональне призначення якої не визначено.

Відповідно до Правил використання та забудови території м. Миколаєва, затвердженими рішеннями Миколаївської міської ради № 15/41 від 17 жовтня 2003 року, зазначається в цьому ж листі, вказана територія відповідає зоні Ж-1 (територія садибної житлової забудови). Вказана земельна ділянка накладається на територію земель внутрішньо квартальної дорожньо-вуличної мережі (а.с. 169).

На обгрунтування позовних вимог до позову додано план відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , аналогічний план додано і до наведеного листа Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради на підтвердження його змісмту.

Так, з ситуаційної схеми, яка є витягом з містобудівної документації, а саме Правил використання та забудови міста від 2003 року на ній зображено зону розміщення садибної забудови (Ж-1), в якій позначено проектну (спірну) земельну ділянку. Відповідно до плану відведення спірної земельної ділянки вбачається, що АДРЕСА_3 проходить в верхній лівій частині плану та упирається в межу 2-3 спірної земельної ділянки. Продовження вказаної вулиці позначено вже в обхід праворуч цієї земельної ділянки плану до 9 По

здовжньої вулиці (а.с.16, 170, 171). Таким чином, проходження АДРЕСА_3 з верхньої лівої частини плану було перервано накладанням спірної земельної ділянки лівою її частиною на цю вулицю.

Аналогічне розташування спірної земельної ділянки зображено і на схематичному плані виготовленому на замовлення ОСОБА_5 (а.с. 301). З якого вбачається, що спірна земельна ділянка, яка виділена ОСОБА_1 розташована на відстані 4.36 та 3.62 метри від земельної ділянки, яка перебуває в оренді ФОП ОСОБА_5 , та по всій площі земельної ділянки розміщеної поміж двома цими виділеними земельними ділянками вказаним особам, знаходяться зелені насадження до яких примикає частина земельної ділянки без зелених насаджень та яка відповідно до плану відводу земельної ділянки ОСОБА_1 (а.с. 170) є фактичним продовженням АДРЕСА_3 на яку і накладається спірна земельна ділянка.

Проте, районний суд не надав оцінку вказаним фактичним обставинам у справі, та не врахував, що до містобудівної документації відносяться текстові і графічні матеріали, та безпідставно вважав, що дорожня мережа в зоні розміщення садибної забудови Ж-1 не є визначеною. Районний суд, лише обмежився висновком, щодо відповідності технічної документації із землеустрою, станом на час її розгляду на засіданні постійної комісії міської ради та на сесії ради вимогам актів законодавства, оскільки він містить позитивні -погодження усіх передбачених відділів та служб, в тому числі і головного управління містобудування та архітектури.

Однак, в позовній заяві прокурор не обгрунтовував свої вимоги, саме відсутністю необхідних погоджень щодо проекту з землеустрою, а посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель загального користування та накладається на дорожню мережу.

Також, районний суд зазначаючи про відповідність проекту землеустрою, щодо відведення ОСОБА_1 спірної земельної ділянки Генеральному плану розвитку міста Миколаєва від 24 листопада 1986 року № 403 та Правилам використання та забудови території міста Миколаєва від 17 жовтня 2003 року, відповідно до яких спірна земельна ділянка віднесена до категорії земель житлової та громадської забудови та входила до території населенного пункту, а за функціональним призначенням і характером використання належала до сельбищної території міста Миколаєва, не дав оцінку наведеним доводам позовних вимог, відповідно до яких прокурор не оспорює цей факт, а наголошує на тому, що виділена земельна ділянка саме за функціональним призначенням в межах сельбищної території є внутрішньо сельбищною вулично -дорожньою мережею.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2. ДБН 360-92 «Планування і забудови міських і сільських поселень», затверджених наказом Державного комітету у справах будівництва, архітектури і охорони історичного середовища № 44 від 17 квітня 1992 року, територія міста за функціональним призначенням і характером використання поділяється на селбищну, виробничу, в т.ч. зовнішнього транспорту і ландшафтно -рекраційну.

До сельбищної території входять ділянки житлових будинків, громадських установ, будинків і споруд, у т. ч. навчальних, проектних, науково-дослідних та інших інститутів без дослідних виробництв, внутрішньоселбищна вулично-дорожна і транспортна мережа, а також площі, парки, сади. Сквери, бульвари, інші обєкти зеленого будівництва й місця загального користування.

Таким чином висновок суду щодо віднесення спірної земельної ділянки до сельбищної території міста, не є спростовним, стосовно наведених доказів якими є в тому числі і план відведення спірної земельної ділянки, з яких вбачається накладення її на дорожню мережу.

На підтвердження цього, в листі Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 04 жовтня 2018 року № 17-4309 міститься інформація про те, що спірна земельна ділянка належала до вулично-дорожньої мережі та накладалася на землі загальгного користування, у тому числі зелені зони загального користування, пішохідні доріжки, тротуари, узбіччя АДРЕСА_1 (а.с. 21).

Статтею 8 закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» установлено, що планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною радою Автономної Республіки Крим, радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

Згідно з Положенням про Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 12 грудня 2013 року № 36/2, управління бере участь у реалізації політики органів місцевого самоврядування у сфері містобудування та архітектури, здійснює аналіз стану містобудування на території міста, організовує розробку, експертизу і подання на затверджнення в установленому законом порядку містобудівних програм, генерального плану міста Миколаєва, іншої містобудівної документації, забезпечує дотримання законодавства у сфері містобудування, державних стандартів, норм і правил, затвердженої містобудівної документації, готує рішення щодо планування території на місцевому рівні.

В зв`язку з цим, саме Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради, є компетентним та уповноваженим органом щодо надання інформації стосовно функціонального призначення земельних ділянок та їх належності до земель загального користування .

За такого, районний суд безпідставно відхилив інформацію викладену в зазанченому листі не надавши їй оцінки в сукупності з іншими доказами у справі, вказуючи що це твердження спростовується матеріалами справи. Однак, якими саме матеріалами, тобто документами таке спростовується суд не зазначив.

Крім цього, ОСОБА_5 , після набрання зазначеними рішеннями законної сили у справі за його позовом, звертався до місцевого Господарського суду Миколаївської області із заявою про скасування ухваленого ранішення від 27 лютого 2017 року за нововиявленими обставинами. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23 липня 2018 року, яка залишена без змін постановою від 15 липня 2020 року Південно-західного апеляційного господарського суду в задоволенні вказаної заяви було відмовлено. Вказані судові рішення також залишені без змін постановою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року (а.с.231-236).

Так, із даних рішень господарських судів вбачається, що господарським судом апеляційної інстанції за заявою про скасування рішення за нововиявленими обставинами було призначено комплексну судову земельно-технічну експертизу та езспертизи з питань землеустрою.

Так із мотивувальної частини експертного дослідження експертів комплексно-комісійної судової земельно-технічної експертизи №19-1091/1092/1093 від 18 березня 2020 року також вбачається, що при дослідженні Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під будівництво та подальше обслуговування індивідуального житлового будинку ОСОБА_1 , а саме Плану відведення земельної ділянки та плану Топографічної зйомки, що виконані ТОВ «Теодоліт» у 2007 році та фактично є ідентичними, АДРЕСА_3 проходить з обох сторін земельної ділянки площею 630 кв.м. (кадастровий номер 4810136900:02:048:0003), тобто вказана земельна ділянка частково накладається на житлову АДРЕСА_3 між АДРЕСА_5 та АДРЕСА_4 (а.с. 276 зворот).

Посилання представника відповідачів ОСОБА_3 на те, що експерт дійшов висновку про неможливість однозначно визначити чи накладається спірна земельна ділянка на житлову АДРЕСА_3 між АДРЕСА_5 технічно є неможливим підлягають відхиленню.

Проте для вирішення ксперту було запропоновано питання «Чи накладається спірна земельна ділянка на житлову АДРЕСА_3 » без визначення конкретної дати. Тому експерт надава оцінку всім технічним документам в тому числі і після відведення спірної земельної ділянки. В зв`язку з чим і дійшов вказаного висновку.

Крім того з висновку експерта по даному питанню експертом надано відповідь щодо земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 ..

Таким чином, фактично на час виділення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 мало місце накладення її на АДРЕСА_2.

Відповідно до вимог ст. 82 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Зконом.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що прокурором області надано до справи належні, допустимі, достовірні та достатні докази на підтвердження факту, що спірна земельна ділянка площею 630 кв.м. з кадастровим номером 4810136900:02:048:0003 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 , яка виділена ОСОБА_1 , відноситься до земель загального користування, як територія вуличної дорожньої мережі, оскільки ця земельна ділянка накладається на АДРЕСА_3 в її частині поміж АДРЕСА_4 .

Відповідно до вимог п. а ч. 3 ст. 83 ЗК України забороняється надання у притватну власність майдани, вулиці. Проїздні шляхи, набережні, пляжі, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утілізації відходів , які належать до земель загального користування. Вказані території мають обмеження в використанні.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» вулично-дорожня мережа - призначена для руху транспортних засобів і пішоходів мережа вулиць, доріг, внутрішньоквартальні та інші проїзди, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, набережні, майдани, площі, а також автомобільні стоянки та майданчики для паркування транспортних засобів з інженерними та допоміжними спорудами, технічними засобами організації дорожнього руху.

Статтею 18 Закону України «Про автомобільні дороги» складовими вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття, штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, стоянки таксі, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі, майданчики для паркування. Межі вулиці за її шириною визначаються "червоними лініями". Розташування будь-яких об`єктів, будівель, споруд або їх частин у межах "червоних ліній" вулиці не допускається.

Відпоідно до вимог ст. 1 Закону України «Про будівельні норми» встановлено, що будівельні норми у сфері будівництва є обов`язковими у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Пунктом 1.3 ДБН В. 2.3-5-2001 «Споруди транспорту.вулиці та дороги населених пунктів», а також пунктами 1.2 глави 1 частини П Правил використання та забудови території м. Миколаєва від 17 жовтня 2003 року № 15/41, визначено, що в межах «червоних ліній» вулиць і доріг (елементами яких є пішохідні доріжки) забороняється розташування будь-яких обєктів, будівель, споруд, окрім обєктів транспорту та інженерних мереж.

Згідно із ст. 152 ЗК України та ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Статтею 16, 21 ЦК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового або немайнового права та інтересу, в тому числі у спосіб визнання незаконними рішення органу місцевого самоврядування, який суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий в тому числі органом місцевого самоврядування.

За вказаних обставин, оскаржуване рішення Миколаївської міської ради від 13 червня 2008 року за № 24/37 в частині п. п. 3, 3.2 розділу 1 щодо затвердження проекту землеустрою та наданню ОСОБА_1 земельну ділянку площею 630 кв.м. з кадастровим номером 4810136900:02:048:0003 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівль, яка відноситься до земель загального користування, як територія вуличної дорожньої мережі, оскільки ця земельна ділянка накладається на АДРЕСА_6 , не відповідає вимогам закону, а тому підлягає скасуванню.

Доводи представника відповідачів викладені у відзиві на апеляційну скаргу стосовно того, що оскільки відповідно до Правил використання та забудови території міста затверджених 17 жовтня 2003 року та Проекту землеустрою 2008 рокку відносилися до земель резервного фонду (код згідно УКФВЗ1.21.1) а за цільовим призначенням - до земель житлового будівництва (код за УКФВЗ 1.8), то Миколаївська міська рада правомірно прийняла рішення про виділення вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , підлягають відхиленню через те, що предметом доказування в даній справі є віднесення спірної земельної ділянки до внутрівшньої сельбищної вулично-дорожньої мережі в межах земель віднесених до житлового будівництва.

Представник відповідачів також вказує на те, що лист Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 04 жовтня 2018 року за № 17-4309, в якому стверджується, що спірна земельна ділянка в НОМЕР_1 році відносилася до вулично-дорожньої мережі міста) не є містобудівною документацією, а тому не є належним доказом, не заслуговують на увагу. Так, вказаний інформаційний лист на ім`я прокуратури Миколаївської області стосується предмету доказування у данній справі, наданий уповноваженим суб`єктом, який відповідно до закону безпосередньо володіє необхідними знаннями та інформацією щодо функціонального призначення території міста Миколаєва. Інформація викладена в даному листі ґрунтується на містобудівні документації та кореспондується з іншими доказами у справі.

Крім цього на думку представника відповідачів, позов прокурорм пред`явлено помилково, оскільки існує набравше законної сили рішення Господарського суду Миколаївської області у справі № 915/1208/16, яке було залишено без змін рішеннями Одеського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України, а відповідно до положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються (є преюдиційними) при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особи, або особи щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, встановленими обставинами представник відповідачів вважав, те що на час прийняття Миколаївською міською радою оскаржуваного прокуратурою області рішення від 13 червня 2008 року за № 24/37 оспорювана земельна ділянка відповідно до містобудівної документації (проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 ) відносилася до земель резервного фонду (код згідно УКФВЗ 1.21.1) а за цільовим призначенням - до земель житлового будівництва (код УКФВЗ 1.8.). В даній справі вказана обставина також зазначена як встановлена.

Представником вказано і на обставину, яка встановлена рішеннями господарських судів, про те, що Генеральним планом міста Миколаєва затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18 червня 2009 року № 35/18 функціональне призначення земельної ділянки було змінено і на сьогодні ця ділянка відноситься до вулично-дорожньої мережі міста, проте така зміна не тягне правових наслідків для ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , право власності у яких на земельну ділянку виникло до такої зміни функціонального призначення. Вказана обставина в даній постанові також не оспорюється колегією суддів.

Зазначення представника відповідачів на не визначення в містобудівній документації функціонального призначення землі як дорожньої мережі, також підлягають відхиленню, оскільки таке спростовується наведеними вище висновками, та планом відведення спірної земельної ділянки, ситуаційною схемою які за законом віднесено до містобудівної документації.

Відповідно до положень ст. 215, ЦК України встановлено загальне правило про те, що правочин є недійсним у в зв`язку з нелдодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину встановлених ст. 203 ЦК України.

Так, частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За такого рішення Миколаївської міської ради підлягає визнанню недійсним та скасуванню в частині виділення спірної земельної ділянки.

Враховуючи, що на підставі вказаного незаконного рішення Миколаївської міської ради, в частині виділення земельної ділянки ОСОБА_1 , останньому Миколаївською міською радою видано Державний акт серія ЯЗ № 144863 від 11 лютого 2009 року на право власності на цю земельну ділянку, такий Державний акт підлягає визнанню недійсним.

В той же час, як встановлено ОСОБА_1 24 січня 2018 року на підставі договору купівлі продажу № 40 відчудив вказану земельну ділянку ОСОБА_2 , який і є її титульним власником та володільцем. Згідно з актом дотримання перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 04 вересня 2018 року встановлено, що спірна земельна ділянка є вільною від забудови (а.с. 24).

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину шляхом подання віндикаційного позову, зокрема і від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Як встановлено ч. 1 ст. 388 ЦК України, коли майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння , не з їхньої волі іншим шляхом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Враховуючи, що в даній справі втручання у право мирного володіння майном шляхом витребування земельної ділянки, ґрунтується на законі, має легитимну мету, а саме контроль за законним використанням майна, яким є земельні ресурси відповідно до загальних інтересів громади міста, та не порушує справедливого балансу між метою та засобами, які використовуються для її досягнення, оскільки відповідач не посилався на те, що витребування земельної ділянки становитиме для нього надмірний тягар у зв`язку з позбавленням права на майно, не надавав відповідні докази, навпаки, судом встановлено відсутність будь-якої забудови на спірній земельній ділянці та наявності межових знаків, відсутні підстави вважати наявним порушення вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ.

За змістом ст.ст. 80, 83 ЗК України, суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Діючи від імені територіальної громади міста Миколаєва, Миколаївська міська рада, приймаючи рішення щодо передачі у власність спірної земельної ділянки, в порушення вимог Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» діяла не в інтересах відповідної територіальної громади.

Безоплатне набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку територіальної громади міста Миколаєва відбулось на підставі рішення міської ради, яке прийнято з численними порушеннями закону. У зв`язку з цим, Миколаївська міська рада не мала права відчужувати на користь ОСОБА_1 спірну земельну ділянку, а право власності на неї набуто останнім безпідставно.

Так, реалізація права в цивільних правовідносинах від імені територіальної громади міста відповідає її волі лише тоді, коли здійснюється на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, як це передбачено ст. 19 Конституції України та ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Отже, вибуття спірної земельної ділянки відбулось без волі власника - територіальної громади міста Миколаєва. Тому належним способом захисту порушеного права власності є витребування земельної ділянки від нинішнього власника ОСОБА_2 у власність належного власника - територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради.

Відповідно до інформації Миколаївської міської ради вказана земельна ділянка є вільною від забудови.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, складає 399 106,98 грн.

Враховуючи наведене, вибуття спірної земельної ділянки відбулося без волі власника - територіальної громади міста Миколаєва. За такого позовні вимоги прокурора про витребування спірної земельної ділянки від іншого титульного власника, яким є ОСОБА_2 у власність належного власника -територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради.

Віришуючи питання щодо правомірності пред`явлення даного позову прокурором, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що органи прокуратури здійснюють представництво інтересів держави у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Статтями 14 Конституції України та 373 ЦК України встановлену що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду, як частину Укранського народу, правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

За наведених обставин стосовно земель загального користування, у тому числі територій дорожньо-вуличної мережі, закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати таку землю в порядку приватизації.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Проте вказана стаття безпосередньо не визначаються органи, які здійснюють захист цивільних прав.

Так, крім органів, зазначених у статті 55 Конституції України, відповідно до окремих актів законодавства України здійснюють захист цивільних прав та інтересів або сприяють їх захисту, зокрема, органи прокуратури.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних правовідносин є територіальна громада, яка згідно зі статтями 169, 172 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За частиною другою статті З ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку статтею 131-1 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Враховуючи викладене та оскільки порушення інтересів територіальної громади відбулось внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який у справі виступає відповідачем, незаконного рішення, прокурор правомірно звернувся з даним позовом як самостійний позивач в інтересах держави, а саме в інтересах частини українського народу-членів територіальної громади, яка є власником спірної земельної ділянки.

Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

Враховуючи, що районним судом не повно з`ясовані всі обставини справи, що мають значення для справи, з наведених вище підстав, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення позову Першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішення міської ради, визнання незаконним державного акту на землю та витребування земельної ділянки.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що апеляційним судом рішення суду першої інстанції підлягає скасовано,а позовні вимоги прокуратури задоволенню повністю то є підстави для розподілу судового збору, а саме, з відповідачів підлягає стягненню 9510,60 грн. судового збору сплаченого при подачі позову, 881 грн. - при подачі заяви про забезпечення позову та 14265 грн.- за подачу апеляційної скарги.

З урахуванням задоволених двох вимог немайнового характеру та однієї вимоги майнового характеру судовий збір між відповідачами слід розподілити таким чином, стягнувши на користь прокуратури з відповідача ОСОБА_1 9250,50 грн. за дві вимоги щодо визнання незаконним та скасування пунктів 3, 3.2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 13 червня 2008 року та щодо визнання недійсним та скасування державного акту та половина суми сплаченої за подачу заяви про забезпечення позову, а також оплату за ці вимоги в апеляційну інстанцію (1762 + 1762+ 881:2) + 5286 грн. та з ОСОБА_2 15407 грн. за вимогу щодо витребування земельної ділянки та половина суми сплаченої за подачу заяви про забезпечення позову, а також за цю вимогу сплачений судовий збір в апеляційну інстанцію (5986,6 +881:2+8979,90).

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах Держави задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 22 липня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах Держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішення міської ради, визнання незаконним державного акту на землю та витребування земельної ділянки задовольнити.

Визнати незаконними та скасувати пункти 3, 3.2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 13 червня 2008 року № 24/37 відповідно до яких затверджено та надано ОСОБА_1 земельну ділянку площею 630 кв.м. з кадастровим номером 4810136900:02:048:0003 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

Визнати недійсним та скасувати державний акт серії ЯЗ № 144863 від 11 лютого 2009 року виданий Миколаївською міською радою на ім`я ОСОБА_1 .

Витребувати від ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 630 кв.м. з кадастровим номером 4810136900:02:048:0003 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

Стягнути 5286 грн. з ОСОБА_1 та 8979 грн. з ОСОБА_2 судового збору на користь прокуратури Миколаївської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту 23 листопада 2020 року.

Судді: Т.З.Бондаренко

Т.В.Крамаренко

В.І.Темнікова