ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 910/12833/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Стратієнко Л.В., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання Півень А.Л.,

представників учасників справи:

позивача -Верхацького І.В. - адвокат;

відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Карабань Я.А.)

від 04.12.2019

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Михальська Ю.Б., судді - Тищенко А. І., Скрипка І.М.)

від 02.06.2020

у справі за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Технова»

про стягнення 9 652 682,43 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

1.1. У грудні 2019 року Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі - АТ НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Технова» (надалі - ТОВ Фірма «Технова», відповідач) про стягнення 9 652 682, 43 грн, з яких: 2 330 151, 83 грн пені, 1 617 554,14 грн 3% річних та 5 704 976,46 грн інфляційних втрат.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного з позивачем Договору купівлі-продажу природного газу №2317/1617-ТЕ-39 від 12.09.2016 не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати поставленого позивачем природного газу у визначений договором строк, внаслідок чого за порушення виконання своїх договірних зобов`язань та прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманого природного газу зобов`язаний відповідно до статті 611, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статей 230, 231 Господарського кодексу України, а також умов Договору сплатити пеню, інфляційні втрати та 3% річних за весь час прострочення.

1.3. У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував зазначаючи, що правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі договору, який передбачає грошові зобов`язання між сторонами частина яких компенсується державою за рахунок державного бюджету, а тому, підписавши спільні протокольні рішення, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший порядок розрахунків, а відтак відповідач своєчасно та в повному обсязі виконав зобов`язання перед позивачем.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 у справі № 910/12833/19, у задоволенні позовних вимог про стягнення 9 652 682,43 грн відмовлено повністю.

2.2. Приймаючи рішення суди встановили такі обставини:

- на виконання умов договору, позивач передав у жовтні 2016 року - вересні 2017 року у власність відповідача природний газ на загальну суму 191 862 767, 85 грн;

- заборгованість за Договором №2317/1617-ТЕ-29 від 12.09.2016 на суму 191 862 767,85 грн сплачена відповідачем позивачу в повному обсязі, з яких: частина наданих послуг за Договором на суму 372 615,06 грн відповідачем оплачена через розподільчі рахунки (з поточного рахунку із спеціальним режимом використання на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця згідно із нормативом розподілу коштів, затвердженого відповідною постановою НКРЕКП), частина наданих послуг за Договором на суму 159 887 625,89 грн - за рахунок коштів, отриманих відповідно до приписів Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 (надалі - Постанова № 20) на підставі спільних протокольних рішень, частина наданих послуг за Договором на суму 31 602 526,90 грн - за рахунок коштів, отриманих відповідно до приписів Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних про-грам соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 (надалі - Постанова № 256);

- сума у розмірі 372 615,06 грн була оплачена відповідачем у строки, встановлені пунктом 6.1. Договору;

- сторони спору, підписавши у відповідності до Постанови № 20 спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, фактично погодилися з тим, що залишок оплати наданих за договором послуг підлягає погашенню шляхом здійснення взаєморозрахунків на підставі кожного такого спільного протокольного рішення, тобто тим самим змінили порядок і строки проведення розрахунків за поставлений природний газ за цим договором, а також і відповідальність за порушення цих строків;

- на правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в частині, у якій держава компенсує вартість послуг позивача за рахунок коштів державного бюджету норми цивільного законодавства не розповсюджуються, тому відповідач був позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків за договором, що виключає застосування до нього відповідальності, передбаченої пунктом 8.2. Договору, у вигляді стягнення пені за допущену прострочку оплати послуг та виникнення зобов`язання, передбаченого частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, з оплати боргу з урахуванням 3% річних та встановленого індексу інфляції.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.

3.1. 20.07.2020 АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося із касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 у справі № 910/12833/19, в якій просить скасувати зазначені судові рішення у частині відмови в задоволенні позову в розмірі 4 546 616,44 грн, з яких: 2 330 151,83 грн - пеня, 476 430,61 грн - 3% річних, 1 740 034,00 грн - інфляційні втрати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині.

3.2. Скаржник визначає підставами касаційного оскарження судових рішень:

1) неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм статей 618, 624, 625, 627, 629 Цивільного кодексу України, Постанови № 256 без урахування висновків про застосування цих норм, викладених у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18, у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16, від 17.04.2018 у справі № 918/1395/15, від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, від 21.11.2019 у справі № 902/517/18, від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18, від 28.11.2019 у справі № 925/74/19, від 31.07.2019 у справі № 921/739/17-г/5, від 08.08.2019 у справі № 905/1449/19, від 20.08.2019 у справі № 921/574/17-г/5, від 15.10.2019 у справі № 910/16181/18, від 11.12.2019 у справі № 916/1109/18 та від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18 (пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України);

2) порушення судами попередніх інстанцій норм статей 7, 86, 238 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суди не дослідили умови Договору щодо порядку та строків розрахунків за поставлений природний газ власними коштами. Оскаржуване рішення не містить жодного доводу про те, чому суд відмовив у стягненні нарахованих штрафних санкцій на суму боргу, яка сплачена ТОВ Фірма «Технова» самостійно власними коштами, поза межами застосування Постанови КМУ № 20 (пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України).

3.3. Крім того, скаржник стверджує, що питання застосування Постанови № 256 має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також ця справа становить виняткове значення для скаржника, оскільки стосується регулювання відносин на ринку природного газу та впливає на фінансовий стан підприємств - учасників цього ринку. Заявник вважає, що у відповідача наявне прострочення як з оплати заборгованості власними коштами, так і з оплати відповідно до Постанови № 256.

3.4. ТОВ Фірма «Технова» подало відзив та письмові пояснення на касаційну скаргу, відповідно до яких просило рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, оскільки позивачем не наведено доказів на підтвердження наявності суми боргу, яка б була несвоєчасно оплачена відповідачем за рахунок власних коштів, а наведений позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат не відповідає встановленим обставинам справи. Також відповідач стверджує, що прострочка з оплати коштів за спірний період відбулась через несвоєчасне виділення субвенцій на оплату пільг та житлових субсидій населенню щодо послуг з теплопостачання згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою № 256.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство.

4.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

4.2. Щодо оскарження рішення судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.3. Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

4.4. Підставою касаційного оскарження заявник вказав неправильне застосування судами норм статей 618, 624, 625, 627, 629 Цивільного кодексу України, Постанови № 256 без урахування висновків про застосування цих норм, викладених у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18, у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16, від 17.04.2018 у справі № 918/1395/15, від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, від 21.11.2019 у справі № 902/517/18, від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18, від 28.11.2019 у справі № 925/74/19, від 31.07.2019 у справі № 921/739/17-г/5, від 08.08.2019 у справі № 905/1449/19, від 20.08.2019 у справі № 921/574/17-г/5, від 15.10.2019 у справі № 910/16181/18, від 11.12.2019 у справі № 916/1109/18 та від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18. Заявник касаційної скарги стверджує, що висновки судів у цій справі щодо відсутності підстав для стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних є необґрунтованими та безпідставними, оскільки відповідач не зобов`язаний оплачувати нараховані штрафні санкції лише на суму заборгованості, яка була погашена на підставі Постанови № 20, якою відповідача усунули від можливості впливати на порядок, строки і розмір розрахунків з позивачем за природний газ. На суму заборгованості за поставлений природний газ, що була оплачена на підставі Постанови № 256 та власними коштами підлягає нарахуванню пеня, 3% річних та інфляційні втрати.

4.5. Щодо постанов Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.11.2019 у справі № 902/517/18, від 31.07.2019 у справі № 921/739/17-г/5, від 11.12.2019 у справі № 916/1109/18, від 20.08.2019 у справі № 921/574/17-г/5 та від 15.10.2019 у справі № 910/16181/18.

4.6. Верховний Суд у цих справах, скасовуючи рішення судів та направляючи справи на новий розгляд, вказав, що суди неправильно застосувавши норми статей 549 - 552, 599, 625 Цивільного кодексу України не з`ясували, яка частина оплати за придбаний газ була здійснена відповідачем власними коштами, а яка - шляхом проведення взаєморозрахунків через процедуру, встановлену Постановами № 20 та № 256 та чи було допущено відповідачем порушення зобов`язання в частині оплати власними грошовими коштами вартості придбаного газу за кожним із актів приймання-передачі природного газу у визначений позивачем спірний період. В залежності від встановленого з урахуванням вимог закону слід вирішити спір по суті заявлених вимог.

4.7. Щодо постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 918/1395/15.

4.8. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів про відмову в задоволенні позову зазначив, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального і процесуального права, зокрема положень статей 525, 526, 599, 625, 631 Цивільного кодексу України та не встановили обставин наявності прострочення виконання грошового зобов`язання за кожен окремий розрахунковий період і за кожну окрему партію поставленого газу, як і не з`ясували обставини внесення 100 % оплати вартості поставленого газу протягом поточного місяця поставки.

4.9. Також Верховний Суд вказав, що постановою НКРЕ № 1000, яка прийнята на виконання постанови КМУ № 247 (діючих на момент спірних правовідносин), визначено порядок (Алгоритм) розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу для проведення розрахунків із ними. Проте зазначений порядок (Алгоритм) не виключає можливість покупця впливати на вчасність розрахунків за отриманий газ з боку споживачів.

4.10. Щодо постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 905/1449/18.

4.11. У справі № 905/1449/18 Верховний Суд, застосувавши норми статей 526, 549, 612, 625 Цивільного кодексу України, погодився з постановою Східного апеляційного господарського суду, якою було стягнуто з відповідача на користь позивача лише суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість, що не була предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків, та виникла у зв`язку з несвоєчасною оплатою отриманого товару відповідачем за рахунок власних коштів.

4.12. В частині відмови у стягненні пені, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляції, що на спірні правовідносини поширюються положення частини другої статті 2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси», якою встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.

4.13. Що ж до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які були нараховані на суму заборгованості, що погашалась за рахунок бюджетних коштів, то Верховний Суд погодився з тим що, підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до умов договору від 12.04.2017 № 17-232-Н купівлі-продажу природного газу протягом 2017 року в цій частині.

4.14. Верховний Суд вказав, що правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулівного впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.

4.15. Щодо постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18.

4.16. 31.05.2019 об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалено постанову у справі № 924/296/18, в якій зроблено правовий висновок, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, а сторони, підписавши спільні протокольні рішення, погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків.

4.17. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, керуючись статтями 526, 549, 612, 625 Цивільного кодексу України, дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення зі споживача 3 % річних, інфляційних втрат і пені у випадку підписання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, навіть незважаючи на те, що відповідно до встановлених фактичних обставин справи № 924/296/18 у пункті 6.1 договору «сторони погодили, що підписання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ відповідно до Постанови № 20 не змінює строків та умов розрахунків за цим договором».

4.18. Зі змісту оскаржуваних у справі, що переглядається судових рішень вбачається, що вони розглянуті з урахуванням цієї постанови.

4.19. Також Верховний Суд відхиляє доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16 та від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16.

4.20. Так, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16 за позовом ПАТ «Київгаз» до ПАТ «Київенерго», суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що Порядком розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217, встановлений конкретний механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання. Зазначений Порядок не стосується договірних зобов`язань сторін у частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них.

4.21. У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16 за позовом АТ «НАК «Нафтогаз України» до ПАТ «Харківгаз» про стягнення заборгованості, Верховний Суд залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог вказав, що оплата заборгованості відбувалася поза межами спільних протокольних рішень, а тому позивач мав право на стягнення пені, нарахованої на заборгованість відповідача, яка виникла поза межами спільних протокольних рішень. Підставою для застосування наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, у справі № 922/1010/16 стала сума основного боргу, що не була предметом регулювання за спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків, яка була несвоєчасно оплачена відповідачем за рахунок власних коштів.

4.22. Проте, у справі, яка переглядається суди встановили, що оплата за поставлений природний газ власними коштами відповідача була здійснена своєчасно, а тому підстави для нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних втрат відсутні.

4.23. Щодо постанов Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18 та від 28.11.2019 у справі № 925/74/19.

4.24. У постановах від 22.11.2019 у справі № 916/2286/18 та від 28.11.2019 у справі № 925/74/19 Верховний Суд, направляючи справи частково на новий розгляд вказав, що господарськими судами неправильно застосовано норми статей 11, 202, 526, 549, 612, 625, 627 Цивільного кодексу України та не спростовано доводи АТ «НАК «Нафтогаз України» стосовно того, чи застосовується положення Порядку № 256 від 04.03.2002, а також стосовно того, що АТ «НАК «Нафтогаз України» немає прямого відношення до відносин між відповідачем та державою, зокрема щодо фінансування із Державного бюджету України видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів із виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг і житлових субсидій населенню. Суди також не надали оцінки доводам АТ «НАК «Нафтогаз України», що положення Порядку № 256 від 04.03.2002 (у редакції, чинній з 01.01.2018) не регулюють господарських правовідносин між сторонами, які виникли до набрання цією редакцією чинності, оскільки цей Порядок не містить застереження про поширення його дії на правовідносини, що склалися до 01.01.2018.

4.25. Щодо постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18.

4.26. Так, у постанові від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що аналіз положень Порядку відкриття (закриття) рахунків та Порядку проведення розрахунків, затверджених Постановою № 792, в сукупності з приписами частини шостої статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" дозволяє дійти висновку, що хоча Постановою № 792 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків, який усуває газопостачальні підприємства від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожитий ними природний газ на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, однак положення Постанови № 792 не обмежують газопостачальні підприємства у можливості виконати свої обов`язки з оплати отриманого газу за договорами, укладеними з оптовими продавцями, шляхом здійснення розрахунків у інший спосіб, ніж з поточних рахунків із спеціальним режимом використання; не ставлять повноту та своєчасність виконання газопостачальними підприємствами договірних обов`язків з оплати отриманого газу на користь оптових продавців в залежність від оплати газу споживачами; не скасовують і не обмежують відповідальність споживачів перед газопостачальними підприємствами за невиконання обов`язків з оплати за спожитий газ; не змінюють строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між газопостачальними підприємствами та оптовими продавцями.

4.27. Тобто приписи Постанови № 792 самі по собі не змінюють строків розрахунків за Договором, не позбавляють відповідача можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до нього відповідальності, передбаченої умовами Договору, зокрема, у вигляді пені за прострочення оплати природного газу та виникнення зобов`язань, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, з оплати боргу з урахуванням 3 % річних та встановленого індексу інфляції.

4.28. Також об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18 вказала, що строки виконання та механізм перерахування коштів за постачання природного газу певним категоріям населення фактично регулюються Порядками № 20, 256, 493, а підписання спільних протокольних рішень є елементами процедурного оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету. Крім того, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначено, що вказаними порядками держава визначила спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ.

4.29. Тобто, правовідносини у справі, що переглядається, та справах, які на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваних у цій справі судових рішень, подібні.

4.30. Проте, у цій справі суди встановили, що прострочення відповідача з оплати заборгованості було відсутнє, оскільки заборгованість, яка сплачена власними коштами відповідача була погашена своєчасно. В решті заборгованості, яка була оплачена на підставі Постанов № 20 та № 256 держава визначила спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні грошових коштів зі спеціальних рахунків на рахунки позивача за визначеними нормативами. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 917/536/19 та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18.

4.31. В той же час , як у справах, які були наведені заявником у касаційній скарзі, суди першої та апеляційної інстанцій або встановили прострочення з оплати заборгованості власними коштами відповідача або не дослідили розмір суми заборгованості, що була сплачена за рахунок власних коштів відповідача, що і стало підставою для часткового задоволення позовних вимог або скасування прийнятих судами попередніх інстанцій рішень.

4.32. Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування прийнятих судових рішень з огляду на те, що у справі, яка переглядається, суди прийняли рішення про відмову в задоволенні позову на підставі встановлених фактичних обставини справи.

4.33. Щодо оскарження рішення судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.34. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

4.35. Зокрема, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

4.36. У касаційній скарзі скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій, в порушення норм статей 7, 86, 238 Господарського процесуального кодексу України, не дослідили умови Договору щодо порядку та строків розрахунків за поставлений природний газ власними коштами. Також заявник вказує, що підставою для оскарження судових рішень є незгода з відмовою у стягненні пені, 3% річних та інфляційних втрат на суму, яка була оплачена відповідно до Постанови № 256.

4.37. Верховний Суд не погоджується з такими доводами скаржника, оскільки суд апеляційної інстанції розглянувши доводи позивача, встановив, що сума у розмірі 372 615,06 грн була оплачена відповідачем через розподільчі рахунки (з поточного рахунку із спеціальним режимом використання на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця згідно із нормативом розподілу коштів, затвердженого відповідною постановою НКРЕКП) на виконання постанови КМУ №217 від 18.06.2014. При цьому, відповідні суми були сплачені відповідачем у строки, встановлені пунктом 6.1. Договору.

4.38. Суд касаційної інстанції також вважає безпідставним здійснений позивачем розрахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені на суму простроченої заборгованості, яка оплачувалась на підставі Постанови № 256, з огляду на те, що згідно Постанови № 256 держава усунула відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів.

4.39. Щодо наданого до касаційної скарги оновленого розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат, то Верховний Суд його не приймає, оскільки в силу статті 300 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції не має права додатково перевіряти докази.

4.40. Крім того, відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

5.1. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 309 зазначеного Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.3. Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій ухвалено із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

6. Розподіл судових витрат.

6.1. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 у справі № 910/12833/19 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді Л. Стратієнко

І. Ткач