КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№22-ц/824/12542/2020 Головуючий в 1 інстанції - Бусик О.Л.

Унікальний №757/6752/2020 Доповідач - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Немудрої Ю.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 червня 2020 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України, Департаменту охорони здоров`я України, Комунального некомерційного підприємства Броварської районної ради «Броварський районний центр первинної медико-санітарної допомоги», Комунального некомерційного підприємства «броварська багатопрофільна клінічна лікарня» Броварської районної ради Київської області та Броварської міської ради Київської області, Комунального закладу «Київської обласної ради «Київський центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» про відшкодування моральної шкоди,

встановив:

У лютому 2020 року позивач звернувся до Печерського районного суду м. Києва із зазначеним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в приміщенні реанімації Броварської центральної районної лікарні померла його мати - ОСОБА_2 .

Позивач вказував, що вранці цього дня, близько 8 год. 20 хв. ОСОБА_2 стало погано та вона самостійно викликала бригаду швидкої медичної допомоги за єдиним телефонним номером екстреної медичної допомоги 103, при цьому, остання в присутності позивача чітко повідомила про біль у серці, нудоту, підвищений тиск, своє прізвище, ім`я та по батькові, точну адресу.

Після повторного виклику, близько 9-30 ранку на цей виклик приїхала бригада у складі фельдшера Комунального закладу «Броварський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» та, одночасно, фельдшера Комунального закладу Київської обласної ради «Київський центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» ОСОБА_3 , яка під час обстеження хворої не встановила точного діагнозу, не застосувала апарат електрокардіограф при наявності відповідних симптомів серцевої хвороби (апарат взагалі був відсутній), на власний ризик ввела ліки від тиску та не забезпечила спостереження за станом хворої, не викликала швидку і не госпіталізувала вчасно хвору, залишила хвору у безпорадному стані.

Позивач зазначав, що враховуючи погіршення стану хворої, він повторно зателефонував на станцію швидкої Комунального закладу Київської обласної ради «Київський центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», та бригада приїхала за пів години, довго не могла зробити електрокардіограму серця, а потім відповідно до результатів виявила діагноз інфаркт.

Також зауважує, що причиною смерті стало, в тому числі, запізнення бригади швидкої допомоги та вважає, що має порушення відповідачами прав споживачів на вчасне надання якісних медичних послуг, яке полягає, зокрема, в тому, що диспетчер екстреної швидкої допомоги не направив терміново бригаду на місце події, фельдшер закладу первинної медичної допомоги ОСОБА_4 вчасно не прибула на виклик на службу 103 (спізнилася на 1,5 години), не діагностувала гострий інфаркт міокарда, не зняла електрокардіографію, у складі прибулої бригади первинної медичної допомоги був відсутній лікар.

Крім того, позивач вказує, що бригада первинної медичної допомоги залишила хвору без нагляду, їй не було надано відповідних ліків та під час госпіталізації застосовано протипоказане втручання у пацієнта з гострим інфарктом міокарда, а у діях Комунального закладу «Броварський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» та Комунального закладу Київської обласної ради «Київський центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» є протиріччя, обумовлені різними діагнозами та неналежними методами їх лікування, що також призвело до смерті пацієнтки.

Поміж іншого, ОСОБА_1 зауважує, що його неправомірно було позбавлено можливості вчасно отримати інформацію про лікування матері, безпідставно не було допущено в приміщення реанімації Броварської центральної районної лікарні до хворої ОСОБА_2 , не забезпечено надання йому відповіді на запит на гарячу лінію до Міністерства охорони здоров`я України щодо призначення перевірки за фактом причин смерті, якості та своєчасності медичної допомоги.

Таким чином, вважає дії та бездіяльність відповідачів протиправними, які порушили його права як споживача, зокрема п.7 ч.1 ст.1 Закону «Про захист прав споживачів» через неефективність медичних послуг та значні ризики, з якими він зіткнувся, оскільки останніми вчасно не забезпечено реалізації держаної політики в галузі охорони здоров`я, зокрема, належним чином не організовано надання медико-санітарної допомоги населенню; не забезпечено виконання актів законодавства в галузі охорони здоров`я, а також додержання нормативів професійної діяльності в галузі охорони здоров`я, вимог Державної фармакопеї, стандартів медичного обслуговування, медичних матеріалів і технологій; не забезпечено виконання обласного бюджету; не здійснено на основі галузевих медичних стандартів контроль за якістю та обсягом медико-санітарної допомоги, що надається закладами охорони здоров`я всіх форм власності; не підготовлено вчасно пропозиції, спрямованої на проведення реформи в галузі охорони здоров`я, і не подано їх на розгляд Київській обласній державній адміністрації; не здійснено фінансування закладів охорони здоров`я, які утримуються за рахунок коштів обласного бюджету та контролю ефективного використання ними фінансових, матеріальних та трудових ресурсів; не сприяли реалізації права громадян на участь в управлінні охороною здоров`я; не організовано правового виховання працівників в медичній галузі та роз`яснення законодавства про охорону здоров`я; не забезпечено у визначений законом термін розгляд звернень громадян та їх об`єднань, не здійснено контроль за цією роботою в закладах охорони здоров`я; не здійснено систематичного контролю за додержанням актів законодавства з питань охорони здоров`я та санітарних правил керівниками закладів охорони здоров`я незалежно від форми власності, не впроваджено електронної системи обліку інформації; не застосовано міжнародні протоколи лікування, котрі базуються на засадах доказової медицини, тобто ті схеми лікування, ті методики, ті препарати, котрі є дійсно дієвими; для хвороби, що починається екстрено, не створено реперфузійні центри, що призвело до передчасної смерті пацієнтки його матері ОСОБА_2 .

Вказував, що все вище викладене заподіяло йому моральну шкоду, яка полягає у глибоких та довготривалих душевних стражданнях, що негативно вплинуло на подальший стан здоров`я та нервову систему, адже втрата рідної людини є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню. Позивач позбавлений можливості моральної підтримки матері в подальшому своєму житті; відновити попередній стан життя позивача неможливо, у зв`язку із чим, просить: визнати якість медичних послуг, наданих відповідачами його матері ОСОБА_2 , неналежною, а самі послуги - невчасними; визнати порушення відповідачами його прав як споживача медичних послуг та його померлої матері ОСОБА_2 ; стягнути з відповідачів: Міністерства охорони здоров`я України, Департаменту охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації, Комунального некомерційного підприємства Броварської районної ради «Броварський районний центр первинної медико-санітарної допомоги», Комунального некомерційного підприємства «Броварська багатопрофільна клінічна лікарня» Броварської районної ради Київської області та Броварської міської ради Київської області, Комунального закладу «Київської обласної ради «Київський центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на його користь 100000000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилався на те, що діяння відповідачів знаходяться у такому взаємозв`язку при якому виключення хоча б одного із них не призвело б до виникнення спільного шкідливого результату - смерті матері позивача, а саме: незабезпечення надання якісних медичних послуг, не проведення вчасно медичної реформи та незабезпеченні закладами охорони здоров`я надання позивачу вичерпної відповіді та вжиття відповідних заходів реагування також на запити позивача.

Судом не враховано, що позивач є сином потерпілої, учасником ЛНА ЧАЕС 2 категорії, а також пенсіонером за вказаною пільгою із мінімальним пенсійним забезпеченням у розмірі 2600 грн.

Крім того, рідний брат позивача є по життєвим інвалідом 2 групи загального захворювання, який фактично також останні 5 років до смерті матері перебував на утриманні померлої і за згодою та дорученням якого було подано позов.

Суд залишив поза увагою те, що позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів як споживач медичних послуг, які надали послуги неналежної якості та вимагав у зв`язку з цим компенсації.

Просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 червня 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На апеляційну скаргу Міністерство охорони здоров`я України подало відзив, який обґрунтовувало тим, що суд першої інстанції правильно встановив, що на правовідносини не поширюється законодавство про захист прав споживачів, а тому посилання у апеляційній скарзі на те, що позов подано як споживачем медичних послуг є необґрунтованими та суперечать законодавству України.

Також, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, про те, що відсутні докази того, що дії відповідачів призвели до смерті хворої.

Відсутність порушення прав позивача з боку МОЗ України та відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди встановлено Окружним адміністративним судом м. Києва під час розгляду справи №826/11854/18.

Просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 червня 2020 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в приміщенні реанімації Броварської центральної районної лікарні померла мати позивача - ОСОБА_2 .

Позивач вважає, що причиною смерті останньої стали протиправні дії та бездіяльність відповідачів в частині якості та своєчасності наданої медичної допомоги, які порушили його права як споживача та такими, що заподіяли йому моральну шкоду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що правовідносини сторін не регулюються законодавством про захист прав споживачів, на яке посилається позивач під час звернення до суду із вказаним позовом, згідно з яким моральна шкода відшкодовується споживачу у разі завдання такої шкоди внаслідок недоліків (дефектів) продукції, яку споживач придбав і фактично використовував, чого у справі не встановлено.

Окрім цього, відсутні докази того, що дії Міністерства охорони здоров`я України, Департаменту охорони здоров`я України, Комунального некомерційного підприємства Броварської районної ради «Броварський районний центр первинної медико-санітарної допомоги», Комунального некомерційного підприємства «Броварська багатопрофільна клінічна лікарня» Броварської районної ради Київської області та Броварської міської ради Київської області, Комунального закладу «Київської обласної ради «Київський центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» призвели до смерті ОСОБА_2 , знаходяться у такому їх взаємозв`язку, при якому виключення хоча би однієї із цих дій із комплексу їх діянь, не призвели б до виникнення спільного шкідливого результату - такого наслідку, як смерть матері позивача, а саме незабезпечення надання якісних медичних послуг, непроведенні вчасно медичної реформи та незабезпеченні закладами охорони здоров`я надання позивачу вичерпної відповіді та вжиття відповідних заходів реагування також на запити позивача.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Згідно з п.5 ч.1 ст.4 ЗУ «Про захист прав споживачів», споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право, зокрема, на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Статтею 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту продукції», потерпілим від недоліків продукції (дефекту в продукції) є споживач або користувач, якому завдано шкоду внаслідок дефекту в продукції.

Шкодою у розумінні цього Закону вважаються завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров`я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об`єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект.

Статтями 5,6 ЗУ «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту продукції», передбачено, що продукція є такою, що має дефект, у разі, коли вона не відповідає рівню безпеки, на яку споживач або користувач має право розраховувати виходячи з усіх обставин, зокрема, пов`язаних з розробленням, виробництвом, обігом, транспортуванням, зберіганням, встановленням, технічним обслуговуванням, споживанням, використанням, знищенням (утилізацією, переробкою) цієї продукції, а також наданням застережень та іншої інформації про таку продукцію.

Потерпілий повинен довести наявність шкоди, наявність дефекту в продукції, наявність причино-наслідкового зв`язку між дефектом в продукції та шкодою.

За правилами ст.711 ЦК України, шкода, завдана майну покупця, та шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю у зв`язку з придбанням товару, що має недолік, відшкодовується відповідно до положень глави 82 ЦК України.

Позивач жодного товару у відповідачів не замовляв та не користувався і через його недоліки (дефекти) шкоди у розумінні ЗУ «Про захист прав споживачів» і ЗУ «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту продукції» йому не завдано.

Більш того, стаття 3 Основ законодавства України про охорону здоров`я визначає, що медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами.

Невідкладний стан людини - раптове погіршення фізичного або психічного здоров`я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров`ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин.

Послуга з медичного обслуговування населення (медична послуга) - послуга, що надається пацієнту закладом охорони здоров`я або фізичною особою-підприємцем, яка зареєстрована та одержала в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та оплачується її замовником.

Замовником послуги з медичного обслуговування населення можуть бути держава, відповідні органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, у тому числі пацієнт.

Стаття 33 Основ законодавства України про охорону здоров`я визначає, що медична допомога надається відповідно до медичних показань професійно підготовленими медичними працівниками, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров`я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами-підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правильно встановив, що на правовідносини не поширюється законодавство про захист прав споживачів.

Також, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, перевіривши їх доказами та дійшов висновку про те, що відсутні докази того, що дії Міністерства охорони здоров`я України, Департаменту охорони здоров`я України, Комунального некомерційного підприємства Броварської районної ради «Броварський районний центр первинної медико-санітарної допомоги», Комунального некомерційного підприємства «Броварська багатопрофільна клінічна лікарня» Броварської районної ради Київської області та Броварської міської ради Київської області, Комунального закладу «Київської обласної ради «Київський центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» призвели до смерті ОСОБА_2 , знаходяться у такому їх взаємозв`язку, при якому виключення хоча би однієї із цих дій із комплексу їх діянь, не призвели б до виникнення спільного шкідливого результату - такого наслідку, як смерть матері позивача, а саме незабезпечення надання якісних медичних послуг, непроведенні вчасно медичної реформи та незабезпеченні закладами охорони здоров`я надання позивачу вичерпної відповіді та вжиття відповідних заходів реагування також на запити позивача.

Відповідно до положень ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Тобто вищевказана норма закріплює загальні положення про відшкодування моральної шкоди.

Згідно зі ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ст.37 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров`я», медичні працівники зобов`язані подавати першу невідкладну допомогу при нещасних випадках і гострих захворювання.

Медична допомога забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами незалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності з подальшим відшкодування витрат.

Згідно з ч.1 ст.74, ст.80 вищевказаного Закону, медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам.

Єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються певними видами медичної і фармацевтичної діяльності, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідальність за дотримання зазначених кваліфікаційних вимог несуть керівники закладу охорони здоров`я і ті органи, яким надано право видавати ліцензію на провадження господарської діяльності в сфері охорони здоров`я.

Особи, винні у порушенні законодавства про охорону здоров`я, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.

Згідно із ст.1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов`язків.

Для покладення на юридичну або фізичну особу цивільної відповідальності необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка заподіяла шкоду), так і певних спеціальних умов.

До таких спеціальних умов належать: перебування завдавача шкоди в трудових (службових) відносинах з юридичною або фізичною особою - роботодавцем, незалежно від характеру таких відносин: постійні, тимчасові, сезонні тощо.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків слід розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого часу.

Якщо шкода завдана працівником у робочий час, але діями, які не пов`язані з виконанням трудових (службових) обов`язків, роботодавець відповідальності нести не буде.

Відповідно до ч. 1 ст. 1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

За змістом зазначеної норми закону спільною вважається шкода як неподільний результат неправомірних дій або бездіяльності двох і більше осіб.

При цьому, не обов`язково, щоб дії або бездіяльність, які завдали шкоди іншим особам, співпадали за часом.

Це правило поширюється на випадки, коли неможливо встановити, яка дія та в якій мірі спричинила настання такого наслідку.

При цьому у заподіянні шкоди спільними діями має місце єдність дій заподіювачів, яка полягає у такому їх взаємозв`язку, при якому виключення хоча би однієї із цих дій із комплексу діянь співзаподіювачів не призводить до виникнення спільного шкідливого результату.

За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їх вини.

Судом було враховано те, що позовні вимоги ОСОБА_1 були обґрунтовані зокрема тим, що Міністерство охорони здоров`я України в межах своєї компетенції не здійснило належний контроль і нагляд у сфері охорони здоров`я, що полягає у не забезпеченні проведення клініко-експертної комісії якості надання медичної допомоги ОСОБА_2 .

Разом з тим, відповідно до рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 липня 2019 року (справа №826/11854/18) ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні його позову до Міністерства охорони здоров`я України, Департаменту охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності останніх, що спричинила матеріальну та моральну шкоду позивачу.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також, судом було враховано, що відповідно до ст.22 Основ законодавства України про охорону здоров`я, держава через спеціально уповноважені органи виконавчої влади здійснює контроль і нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров`я, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення здорового навколишнього природного середовища і санітарно-епідемічного благополуччя населення, нормативів професійної діяльності в сфері охорони здоров`я, вимог Державної Фармакопеї, стандартів медичного обслуговування, медичних матеріалів і технологій.

З урахуванням зазначених вимог законодавства наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28 вересня 2012 року №752, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2012 року за №1996/22308, затверджено Порядок контролю якості медичної допомоги, відповідно до якого контроль якості надання медичної допомоги здійснюється шляхом застосування методів зовнішнього та внутрішнього контролю якості медичної допомоги, самооцінки медичних працівників, експертної оцінки, клінічного аудиту, моніторингу системи індикаторів якості, атестації/сертифікації відповідно до вимог чинного законодавства України та законодавства Європейського Союзу.

Внутрішній контроль якості надання медичної допомоги здійснюється керівництвом закладів охорони здоров`я та або медичними радами закладів охорони здоров`я в межах повноважень, визначених законодавством, зокрема шляхом контролю за кваліфікацією лікарів, молодших спеціалістів з медичною освітою та професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють у закладі охорони здоров`я; самооцінки медичних працівників: організації надання медичної допомоги у закладі охорони здоров`я; моніторингу реалізації управлінських рішень; моніторингу дотримання структурними підрозділами закладу охорони здоров`я стандартів у сфері охорони здоров`я, клінічних протоколів; моніторингу системи індикаторів якості медичної допомоги; вивчення думки пацієнтів щодо наданої медичної допомоги.

Зовнішній контроль якості надання медичної допомоги здійснюється органами державної виконавчої влади в межах повноважень, визначених законодавством, зокрема шляхом контролю за дотриманням ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, проведення акредитації закладів охорони здоров`я, атестації лікарів, молодших спеціалістів з медичною освітою, професіоналів з вищою немедичною освітою, які працюють у системі охорони здоров`я, проведення клініко-експертної оцінки якості та обсягів медичної допомоги.

Відповідно до Положення про клініко-експертну комісію Міністерства охорони здоров`я України, затвердженого наказом МОЗ України від 05 лютого 2016 року №69 «Про організацію клініко-експертної оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24 лютого 2016 року за №285/28415, клініко-експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України є консультативно-дорадчим органом, діючим на постійній (без виїзду на місце конкретного випадку) або тимчасовій основі (у разі виїзду на місце конкретного випадку), що утворюється для колегіального розгляду звернень фізичних та юридичних осіб, правоохоронних органів щодо клініко-експертних питань профілактики, діагностики, медичного лікування, реабілітації, оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування за конкретними випадками у закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб-підприємців, що провадять господарську діяльність у сфері охорони здоров`я у відповідній адміністративно-територіальній одиниці України.

Відповідно до п.3 Положення про клініко-експертну комісію Міністерства охорони здоров`я України, клініко-експертна оцінка якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування проводиться у разі незгоди заявника з висновком за результатами клініко-експертної оцінки клініко-експертної комісії Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Позивач підтвердив, що не звертався до Департаменту охорони здоров`я Київської обласної державної адміністрації для проведення клініко-експертної оцінки.

У відповідності до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено вимогами ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Викладені в апеляційній скарзі доводи є непереконливими, такими що не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 червня 2020 року слід залишити без змін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 19 листопада 2020 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді С.О. Журба

Т.О. Писана