Справа № 761/21969/20

Провадження № 2/761/6851/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Рибака М.А.

при секретарі: Савенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського національного університету імені Тараса Шевченка про стягнення недоплаченої заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Київського національного університету імені Тараса Шевченка, в якому просив стягнути з відповідача недоплачену заробітну плату в розмірі 1049,60 грн. за 32 понаднормові години за серпень 2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2014 році позивач працював у Київському національному університету імені Тараса Шевченка на посаді техніка І категорії та на посаді чергового слюсаря 6р (0,5 ст.) сантехнічної служби Інституту міжнародних відносин. Мав змінний режим роботи: одна доба роботи, три доби відпочинку з початком роботи о 08.00 год. та завершення роботи о 08.00 год. наступної доби.

Позивач вказує на те, що у період виконання своїх трудових обов`язків, зі сторони відповідача, мала місце виплата заробітної плати не в повному обсязі, при цьому, надав копії табелів виходу на роботу працівників сантехслужби ІМВ за серпень та вересень 2014 року, звернувши увагу на те, що у серпні 2014 року він відпрацював з 10 по 31 серпня, шість змін по 24 години, що склало за місяць 144 години, при нормі тривалості робочого часу 112 годин, тобто, 32 години ним відпрацьовано понаднормово. Однак, відповідачем вказано у табелі за серпень 2014 року, що йому кожну зміну зменшили на 4 робочі години, тобто, що він працював не 24 години за добу, а лише 20 годин. Водночас, у табелі за вересень 2014 року він відпрацював сім змін по 24 години. Тобто, відповідач,в порушення вимог ст. 32 КЗпП України, не повідомивши його про зміну режиму роботи у серпні 2014 року (відсутні відповідні накази), зменшив кількість робочих годин, підганяючи їх пуд норму робочого часу, при цьому, вимагаючи від нього продовжувати працювати по 24 години на добу. При цьому, усі працівники сантехнічної служби ІМВ працювали однаковий час - 24 години за добу.

Таким чином, вважає, що виходячи з посадового окладу в розмірі 2624,00 грн. на місяць, а також, з урахуванням листа №9884/0/14-13/13 МСП України від 04.09.2013 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік», яким встановлено, що у серпні 2014 року норма тривалості робочого часу 160 годин, отже, за 32 понаднормові години відповідач має сплатити 524,80 грн. та здійснити виплату, згідно ст. 106 КЗпП України, в подвійному розмірі в сумі 1049,60 грн.

Ухвалою суду від 24.07.2020 відкрито провадження у даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

03.09.2020 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву разом з клопотанням про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 04.09.2020 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд даної справи у судовому засіданні з повідомленням сторін та продовжено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У відзиві на позов представник відповідача заперечила проти позову, зазначивши, що відповідно до наказу №08-1993-04 від 09.12.2009 позивач працював на посаді техніка І категорії сантехнічної служби корпусу Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка з посадовим окладом, а тому, скільки б годин на місяць позивач не відпрацював, в межах норми та згідно графіка, заробітну плату він отримував у розмірі посадового окладу. Про ознайомлення та згоду позивача з графіками змінності та режимом роботи свідчить його праця, яку він здійснював у відповідності до графіків та дотримуючись режиму, однак, ані графіків змінності, ані режиму роботи не оскаржував, доказів про залучення його до надурочних робіт, в порядку ст. 62 КЗпП, позивач не надав.

Зауважила, що пояснення директора з адміністративно-господарської роботи ІМВ - ОСОБА_2 , на які послався позивач в обґрунтування своїх вимог у цій справі, надані по іншій справі №761/3493/20 за позовом ОСОБА_3 до КНУ ім. Т. Шевченка про стягнення недоплаченої заробітної плати, в якій позивач заявляє інші підстави позову, зокрема, оскаржує час початку та закінчення роботи - з 8.00 до 8.00 наступної доби, тоді як у даній справі позивач стверджує саме про такий час початку та закінчення роботи, а тому, зважаючи на предмет та підстави позову у справі №761/3493/20, ОСОБА_2 надала пояснення саме щодо часу початку та закінчення роботи, а не щодо режиму роботи сантехслужби ІВМ загалом.

Також вказала, що оригінали табелів обліку використання робочого часу працівників сантехслужби ІМВ за 2014 рік, зберігалися в ІМВ, однак, за строком давності були знищені, отже, на момент подачі до суду цього позову оригіналів вказаних табелів обліку робочого часу не існувало, а тому, викликають сумніви щодо їх достовірності.

10.09.2020, позивач подав заперечення на відзив, в яких вказував, що посилання відповідачем на наказ №08-1993-04 від 09.12.2009 про отримання заробітної плати у розмірі посадового окладу, не відповідає дійсності. Так, у серпні 2014 року, маючи оклад 2624,00 грн., він отримав 1836,80 грн., оскільки працював не повний місяць, а тому, заробітну плату нарахували пропорційно відпрацьованому часу, тобто погодинно. Отже, з урахуванням норми тривалості робочого часу у серпні 2014 року - 160 годин, йому нараховано оклад у розмірі 1836,80 грн. за 112 годин роботи, тобто, відповідач нарахував вказані кошти лише за норму робочого часу, про що свідчить копія його розрахункового листа, яка додана ним до матеріалів справи. При цьому, позивач звернув увагу на те, що у 2017 році при перевірці Головним управлянням Держпраці у Київській, у 2018 році відповідачем, були надані копії його розрахункових листів за 2014 рік, які, за один і той самий період часу - серпень 2014 року, містять різну інформацію стосовно відпрацьованого часу, при цьому сума одна й та сама. Дві довідки про його доходи, надані відповідачем, за один и той самий період мають різну інформацію щодо відпрацьованого часу та середнього заробітку, які також додані до матеріалів справи.

Крім того, позивач звернув увагу на те, що до Шевченківського районного суду м. Києва представником відповідача по іншим справам надані завірені копії графіків помісячної змінної роботи працівників сантехслужби ІМВ на весь 2014 рік, що спростовує твердження представника відповідача про знищення цих графіків. Таким чином, позивач вважає, що відповідачем не надано жодного доказу на спростування позовних вимог.

В подальшому, 21.10.2020 від представника відповідача до суду надійшло заперечення, до якого представник додала розрахунково-платіжну відомість позивача за серпень 2014 року, за якою позивач отримав заробітну плату сумі 3771,41 грн. При цьому пояснила, що відповідно до наказу від 05.12.2008 № 489 Державного комітету статистики України «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» первинними обліковими документами щодо обліку використання робочого часу та розрахунків з працівниками із заробітної плати на підприємствах є табелі обліку використання робочого часу та розрахунково-платіжні відомості працівника. Оскільки, оригінали табелів обліку робочого часу позивача за серпень 2014 року були знищені (акти про знищення, додані до відзиву на позов), вона надала суду зазначену розрахунково-платіжну відомість про виплату позивачеві заробітної плати у повному обсязі.

За таких обставин, оскільки, згаданий наказ містить виключний перелік первинних облікових документів щодо обліку використання робочого часу та розрахунків з працівниками із заробітної плати на підприємствах, то розрахункові листки та довідки про доходи,які позивач надав до свого заперечення на відзив, не належать до таких документів, а є документами інформативного характеру, стосуються різних періодів та містять узагальнену інформацію, а тому, не можуть вважатися належними доказами. Таким чином, вважає що аргументи позивача, викладені у запереченні на відзив, не обґрунтовують його позовні вимоги та не доводять їх законність, а тому, просила суд відмовити у задоволенні позову.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до наказу № 08-1993-04 від 09.12.2009 проректора Київського Національного університету ім. Т. Шевченка, ОСОБА_3 , техніка 1 кат корпусу по вул. Мельникова, 36/1 - сантехнічної служби з 12.11.2009 переведено на посаду техніка 1 кат сантехнічної служби корпусу Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (далі - Інститут), з посадовим окладом 1468 грн.

Наказом директора Інституту міжнародних відносин Київського університету ім. Т. Шевченка № 048-138 від 09.04.1999 «Про режим роботи підрозділів Інституту», режим роботи працівників адміністративно - господарського персоналу, які працюють позмінно, встановлюється за окремим графіком.

Згідно пояснення заступника директора з адміністративно-господарської роботи Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка - Давиденко А.Я. від 04.03.2020, з моменту її призначення на посаду (наказ №08-345-04 від 14.03.2014) та до сьогоднішнього дня співробітники сантехнічної служби працюють за графіками змінності доба роботи три доби відпочинку, з початком робочої зміни о 8.00 год та закінчення зміни о 8.00 год. наступної доби. Аналогічний графік роботи був і у техніка І кат. сантехслужби ІМВ ОСОБА_3 . Працюючи за таким графіком та за графіком з 18.00 год до 22.00 год за сумісництвом, 3, 11, 15, 19 та 23 вересня 2014 року, ОСОБА_3 фактично не виконував роботу за сумісництвом, оскільки був зайнятий у виконанні своїх функціональних обов`язків за основною посадою. При цьому, оплата праці йому здійснювалася як за основним місцем роботи так і за сумісництвом.

Відповідно до актів Київського національного університету ім. Т. Шевченка «Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду» №4 від 23.12.2015 та №6 від 07.12.2018, графіки змінності 2014-2015 років та табелі обліку робочого часу 2014 року підлягають знищенню, відповідно до п. 391, 408 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 №578/5).

Згідно копій табелів виходу на роботу працівників сантехслужби ІМВ за серпень 2014 року, у період з 10 по 31 серпня позивач відпрацював шість змін у загальному розмірі 118 годин. За вересень 2014 року - сім змін по 24 години - 168 годин.

Згідно копії графіку на серпень 2014 року позивачу заплановано працювати сім змін по 20 годин, що складає 140 год. (графіків за липень 2014 року - 4 зміни по 24 години, за вересень 2014 року - 7 змін по 24 годин).

Копії розрахункових листів за серпень 2014 року містять наступну інформацію: в одному листі зазначено що позивач, відпрацював 112 годин і отримав 1836,80 грн, а в іншому листі зазначено, що позивач відпрацював 140 годин і отримав 1836,80 грн.

Крім того, відповідно до копії довідки про доходи КНУ ім. Т. Шевченка від 27.03.2015 №88 за 2014 рік, за серпень 2014 року позивач відпрацював 14 робочих днів (112 годин) та отримав 5355,88грн.

За довідкою про доходи КНУ ім. Т. Шевченка від 28.01.2020 №252 позивач за серпень 2014 року відпрацював 140 годин та отримав 5355,88грн.

Відповідно до розрахунково-платіжної відомості позивача за серпень 2014 року, він отримав 688,00грн у першій половині місяця та 2308,01 грн. Всього, з урахуванням доплати за суміщення професій та роботи у нічний час, він отримав заробітну плату у сумі 3771,41 грн.

Відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Статтею 57 КЗпП України передбачено, що час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Ст. 52 КЗпП України встановлено, що для працівників установлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п`ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51).

За ст.58 КЗпП України при змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 04.09.2013 № 9884/0/14-13/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік» залежно від тривалості робочого тижня, норма робочого часу на 2014 рік становить при 40-годинному робочому тижні - 2002,0 год. Норма тривалості робочого часу при 40-годинному робочому тижні 160 год.

Статтею 61 КЗпП України передбачено, що на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51 КЗпП України).

Відповідно до п.6 Методичних рекомендацій щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України №138 від 19.04.2006, обліковий період установлюється в колективному договорі підприємства. Він охоплює робочий час і години роботи у вихідні і святкові дні, години відпочинку. Щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, встановлена графіком, може коливатися протягом облікового періоду, але загальна сума годин роботи за обліковий період має дорівнювати нормі робочого часу в обліковому періоді. Обліковим періодом при підсумованому обліку робочого часу, як правило, є місяць. В окремих випадках застосовуються інші облікові періоди - декада (10 календарних днів місяця), квартал, півріччя, рік тощо.

Відповідно до п.12 Методичних рекомендацій щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, підсумований облік робочого часу кожного працівника здійснюється за табелем виходів на роботу та затвердженим графіком роботи (змінності) за обліковий період. Облік робочого часу по кожному працівнику має провадитись наростаючим підсумком з початку встановленого облікового періоду. Загальна кількість надурочних годин за обліковий період визначається як різниця між фактично відпрацьованим часом і нормою годин за цей період.

Згідно ч.1-3, ст. 106 КЗпП України за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки. За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за всі відпрацьовані надурочні години. У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.

Відповідно до п.10 Методичних рекомендацій при підсумованому обліку робочого часу час, відпрацьований понад норму тривалості робочого часу за обліковий період, вважається надурочним і оплачується згідно зі ст.106 КЗпП. Оплата за всі години надурочної роботи провадиться в кінці облікового періоду. Робота понад норму робочого часу, передбаченого графіком в окремі дні, тижні, місяці облікового періоду, при збереженні норми робочого часу за обліковий період, не є надурочною роботою. Переробіток норми робочого часу, що виникає в окремі дні при підсумованому обліку, може компенсуватися додатковими днями відпочинку або відповідним зменшенням тривалості роботи в інші дні облікового періоду.

Статтею 115 КЗпП визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Відповідно до наказу від 05.12.2008 № 489 Державного комітету статистики України «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці`первинними обліковими документами щодо обліку використання робочого часу та розрахунків з працівниками із заробітної плати на підприємствах є табелі обліку використання робочого часу та розрахунково-платіжні відомості працівника.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував, що в період виконання ним трудових обов`язків, зі сторони відповідача мала місце виплата заробітної плати не в повному обсязі, а саме, у серпні 2014 року йому не сплачено за 32 години понаднормових годин роботи. При цьому, в порушення вимог ст. 32 КЗпП України, відповідач не повідомив його про зміну режиму роботи.

В свою чергу, позивач працював у відповідача, зокрема, й у серпні 2014 року, відповідно до графіків змінності та режиму роботи, відтак, був ознайомлений та згоден з графіками змінності та режимом роботи. При цьому, відсутні відомості про оскарження позивачем графіків змінності та режиму роботи.

Відповідно до розрахунково-платіжної відомості позивача за серпень 2014 року, він отримав 688,00 грн. у першій половині місяця та 2308,01 грн. Всього, з урахуванням доплати за суміщення професій та роботи у нічний час, він отримав заробітну плату у сумі 3771,41 грн. Відомостей, що позивач працював в надурочний час, відомість не містить.

Щодо наданого позивачем, як на обґрунтування своїх вимог, пояснення заступника директора з АГР ІМВ Давиденко А.Я. від 04.03.2020, то слід зазначити, що ОСОБА_2 надала пояснення саме часу початку та закінчення роботи, а не режиму роботи сантехслужби ІМВ загалом.

За таких обставин, виходячи із вимог чинного законодавства та досліджених судом матеріалів справи, позивачем не надано доказів, що він залучався до надурочних робіт та в матеріалах справи такі не містяться.

Суд не приймає до уваги, посилання позивача на те, що до Шевченківського районного суду м. Києва представником відповідача по іншим справам надані завірені копії графіків помісячної змінної роботи працівників сантехслужби ІМВ на весь 2014 рік, оскільки такі відсутні в матеріалах справи та позивачем не було їх надано в порядку ст. 84 ЦПК України.

Згідно ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст.84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Постановами Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 у справі №235/499/17 зазначено, що аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене, позивачем не було доведено належними та допустимими доказами, в розумінні ЦПК України, обставин, на які він посилається, а тому, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Окрім того, Окрім того постановою Київського апеляційного суду від 19 березня 2019 року у справі № 761/1337/18, яка залишена без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до Київського національного університету імені Тараса Шевченка про стягнення недоплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, було встановлено, що 20 лютого 2018 року позивачем отримано грошові кошти у розмірі 325,66 грн., про що свідчить його підпис. Крім того, з наданих відповідачем розрахунково-платіжних відомостей працівника - ОСОБА_3 встановлено, що розрахунки з позивачем при його звільненні проведені у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 57, 58, 61 КЗпП України, ст.ст 12, 76, 77, 78, 79, 81, 89, 85, 84. 265, 268, 273, 352, 354-355, п.п.15.5) п.п.15 п. 1 Розділу XIII Перехідних Положень ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Київського національного університету імені Тараса Шевченка про стягнення недоплаченої заробітної плати - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення, але не пізніше строку закінчення карантину.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_3 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, код ЄДРПОУ 02070944, адреса: м. Київ, вул. Володимирська., 60.

СУДДЯ М.А. РИБАК