ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 460/3525/20 пров. № А/857/11259/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівУлицького В.З. та Кузьмича С.М.,

з участю секретаря судового засідання - Омеляновської Л.В.,

а також сторін (їх представників):

від позивача Макеєв С.В.;

від відповідача - Усачова А.І.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатзахідтранс» на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13.08.2020р. в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатзахідтранс» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про визнання протиправними та скасування постанов про проведення позапланової виїзної перевірки та щодо попередження про необхідність усунення порушення ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом (суддя суду І інстанції: Щербаков В.В.; час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 15 год. 51 хв. 13.08.2020р. м.Рівне; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 21.08.2020р.),-

В С Т А Н О В И В:

18.05.2020р. позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Прикарпатзахідтранс» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, із урахуванням поданої під час розгляду справи заяви про збільшення позовних вимог, просив визнати протиправними та скасувати винесені відповідачем Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг /НКРЕКП/, постанови № 892 від 29.04.2020р. та № 1287 від 09.07.2020р.; судові витрати, понесені позивачем, стягнути з відповідача (Т.1, а.с.1-6, 156-162).

Згідно ухвали суду від 22.06.2020р. розгляд справи вирішено здійснювати в загальному позовному провадженні (Т.1, а.с.144-145).

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13.08.2020р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправною та скасовано постанову НКРЕКП № 1287 від 09.07.2020р. «Попередження про необхідність усунення ТзОВ «Прикарпатзахідтранс» порушення Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом»; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 2102 грн. (Т.2, а.с.78-87).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, його оскаржили сторони.

В своїй апеляційній скарзі відповідач НКРЕКП, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі (Т.2, а.с.118-132).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що у своїй заяві № ПЗТ-966/08 від 16.07.2020р. про збільшення розміру позовних вимог ТзОВ «Прикарпатзахідтранс» зазначив про новий (збільшений) предмет позову, вказавши про оскарження іншої постанови № 1287 від 09.07.2020р., при цьому навів нові підстави оскарження, яких не було у первісному позові (накладення стягнення з пропуском строку, передбаченого законом; відсутність порушень за результатами перевірки). Оскільки така заява позивача направлена одночасно на зміну предмету і підстав позову, тому суд повинен був повернути таку позивачу.

Під час вирішення спору суд помилково покликався на правові позиції, викладені в постанові Верховного Суду від 21.02.2020р. у справі № 826/17123/18.

Також судом не застосовано норми Регламенту НКРЕКП, затв. постановою НКРЕКП № 2133 від 06.12.2016р., якими визначено, що у разі необхідності НКРЕКП може прийняти рішення про зміну порядку проведення засідань, про продовження своєї роботи наступного дня після дня засідання, відкладення розгляду питання на інше засідання, а також оголосити перерву в засіданні.

29.04.2020р. на засіданні НКРЕКП, яке відбулось у формі відкритого слухання, головуючий зазначив про завчасне опрацювання матеріалів до порядку денного з усіма ліцензіатами НКРЕКП та, ураховуючи відсутність зауважень і пропозицій (зокрема і від позивача), в умовах жорсткого карантину та керуючись вимогами Регламенту, поставив на голосування одночасно всі питання порядку денного відповідно до обґрунтувань, розміщених на офіційному веб-сайті НКРЕКП (у тому числі питання 22 порядку денного щодо проведення позапланової перевірки позивача).

При цьому, НКРЕКП, порадившись на місці, було проголосовано одноголосно за всі проекти рішень засідання НКРЕКП, що проводиться у формі відкритого слухання 29.04.2020р., які розміщені на офіційному веб-сайті НКРЕКП.

Отже, відповідачем НКРЕКП не було порушено порядок прийняття рішення, оскільки рішення було прийнято шляхом голосування за необхідної кількості голосів. Результати голосування відображені в протоколі засідання НКРЕКП, яке проводилося у формі відкритого слухання № 29 від 29.04.2020р., 30.04.2020р., 06.05.2020р., 13.05.2020р.

Вищенаведеним спростовуються твердження суду першої інстанції про те, що жоден проект рішення стосовно позивача не оголошувався, і не ставився на голосування.

Листом Національного антикорупційного бюро України /НАБУ/ № 04-199/8564 від 02.03.2020р. відповідачу було запропоновано провести перевірку господарської діяльності позивача та повідомлено про факти (з посиланням на конкретні докази), які, могли свідчити про недостовірність наданих позивачем Регулятору даних, що додаються до заяви про отримання ліцензії, а саме щодо наявності у власності засобу провадження господарської діяльності - магістрального трубопроводу.

Пунктом 3 глави 2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, затв. постановою НКРЕКП № 202 від 16.02.2017р., визначено, що під час провадження ліцензованої діяльності ліцензіат повинен дотримуватися організаційних вимог, зокрема провадити ліцензовану діяльність лише за допомогою засобів та за місцем провадження господарської діяльності ліцензіата, зазначених у документах, що додаються до заяви про отримання ліцензії (з урахуванням змін до документів, поданих ліцензіатом до НКРЕКП).

Згідно з п.5 ч.7 ст.19 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» підставою для проведення позапланової виїзної перевірки є, зокрема, перевірка достовірності наданих Регулятору даних у звітності або в інших документах.

При цьому, вказаний Закон не містить вимог про те, що до проведення перевірки Регулятор мав встановити обставини щодо наявності або відсутності кримінального провадження, кримінального правопорушення, підслідного НАБУ або іншого правоохоронного органу.

Таким чином, враховуючи вимоги чинного законодавства такому органу як НАБУ надано право звернення до державних органів, а НКРЕКП на підставі такого звернення зобов`язана провести перевірку достовірності наданих Регулятору даних у звітності або в інших документах.

Також НКРЕКП проведено перевірку позивача на підставі абз.5 ч.7 ст.19 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», а покликання на абз.3 ч.7 ст.19 вказаного Закону у документах відповідача є технічною опискою.

Водночас, судом не розмежовані поняття підстави (тобто, причини) та предмет здійснення позапланової перевірки щодо дотримання суб`єктом господарювання ліцензійних умов.

Твердження суду про недотримання відповідачем термінів прийняття постанови № 1287 від 09.07.2020р. не можна вважати порушенням, що вплинуло на правильність спірної постанови, або порушило права самого позивача.

При цьому, до ліцензіата було застосовано найменш суворий вид відповідальності, а саме попередження про необхідність усунення порушення Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом.

Згідно усталеної практики Верховного Суду недотримання строку прийняття рішення не може слугувати самостійною підставою для звільнення від відповідальності за допущене правопорушення.

В поданій апеляційній скарзі позивач ТзОВ «Прикарпатзахідтранс» просить змінити рішення суду, доповнивши мотивувальну частину рішення висновками про те, що для провадження господарської діяльності з транспортування нафтопродуктів магістральним трубопроводом, необхідною умовою є наявність у ліцензіата достатньої матеріально-технічної бази, що дозволяє здійснювати ліцензовану господарську діяльність з транспортування нафтопродуктів магістральним нафтопродуктопроводом; ТзОВ «Прикарпатзахідтранс» може здійснювати, і фактично здійснює ліцензовану господарську діяльність з транспортування нафтопродуктів магістральним трубопроводом, оскільки має у власності достатню матеріально-технічну базу - об`єкти магістрального трубопроводу, встановлені рішенням господарського суду Рівненської обл. від 30.08.2017р. № 14/312, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права (Т.2, а.с.109-116).

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що позивачу на праві власності належить об`єкт магістрального трубопровідного транспорту, який разом з іншими частинами нафтопродуктопроводу «Самара-Західний напрямок», які перебувають поза межами України, функціонує як єдина система. Об`єкт магістрального трубопровідного транспорту, який знаходиться у власності позивача, є достатнім для здійснення на території України господарської діяльності з транспортування нафтопродуктів магістральним трубопроводом; таку ліцензовану діяльність позивач здійснює протягом тривалого часу.

Твердження відповідача про те, що для провадження господарської діяльності з транспортування нафтопродуктів магістральним трубопроводом позивач обов`язково повинен мати на певному правовому титулі весь магістральний трубопровід, не ґрунтуються на положеннях закону. Закон містить технологічну вимогу щодо наявності у ліцензіата певної матеріально-технічної бази разом з даними, що дають можливість її ідентифікувати, без прив`язки до правового титулу на певне майно.

Відповідач регулярно видавав позивачу ліцензії на транспортування нафтопродуктів магістральним трубопроводом, проводив перевірки, і погоджувався з тим, що матеріально-технічна база позивача відповідає вимогам законодавства для провадження даної ліцензованої господарської діяльності. Позивач здійснював ліцензовану господарську діяльність, сплачував усі необхідні податки. Зміна підходів відповідача до відповідності матеріально-технічної бази суперечить таким принципам діяльності відповідача як прогнозованість та своєчасність прийняття рішення.

В мотивувальній частині рішення суд не з`ясував наведені обставини, а саме відповідність місць і засобів провадження ліцензованої господарської діяльності позивача з транспортування нафтопродуктів магістральним трубопроводом, вимогам законодавства; не дослідив можливості провадження позивачем ліцензованої господарської діяльності з транспортування нафтопродуктів магістральним трубопроводом, за наявності у власності об`єкта магістрального трубопроводу. За таких умов захист прав позивача не буде ефективним, оскільки в результаті будь-якої наступної перевірки відповідач зможе винести постанову, аналогічну за змістом постанові № 1287 від 09.07.2020р., і позивач змушений буде знову звертатись до суду для захисту своїх прав та інтересів.

Сторонами скеровані до апеляційного суду відзиви на апеляційні скарги, в яких останні висловили взаємні заперечення щодо апеляційної скарги протилежної сторони (Т.2, а.с.179-184, 195-201).

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін на підтримання поданих скарг та їхні взаємні заперечення, перевіривши матеріали справи та апеляційні скарги в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення, з наступних підстав.

Як достовірно встановлено під час судового розгляду, на підставі ліцензії, виданої постановою НКРЕКП № 1441 від 27.12.2017р., позивач надає послуги з транспортування нафтопродуктів магістральним трубопроводом (Т.1, а.с.62).

02.03.2020р. НАБУ звернулось до відповідача з листом № 04-199/8564, в якому повідомило про те, що ним здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000752 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.368 КК України, за фактом заволодіння майном службовими особами компанії «Прикарпатзахідтранс» спільно зі службовими особами держави Україна, службовими особами Російської Федерації.

У цьому листі НАБУ просило відповідача:

ініціювати проведення позапланової перевірки дотримання ліцензійних умов суб`єктом господарювання ТзОВ «Прикарпатзахідтранс» на предмет наявності у власності товариства засобу провадження господарської діяльності магістрального трубопроводу;

за наслідками перевірки, розглянути питання анулювання ліцензії на право провадження господарської діяльності з транспортування нафтопродуктів магістральним трубопроводом, виданої ТзОВ «Прикарпатзахідтранс» на підставі постанови НКРЕКП № 1441 від 27.12.2017р. (Т.1, а.с.96-99).

29.04.2020р. відповідач прийняв постанову № 892 «Про проведення позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Прикарпатзахідтранс». Згідно цієї постанови на підставі п.5 ч.7 ст.19 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» відповідач постановив провести позапланову виїзну перевірку дотримання ТзОВ «Прикарпатзахідтранс» Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, затв. постановою НКРЕКП № 202 від 16.02.2017р., у частині питань, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу (Т.1, а.с.8).

Згідно посвідчення на проведення позапланової виїзної перевірки № 180 від 07.05.2020р. в період з 19.05.2020р. по 01.06.2020р. було проведено позапланову виїзну перевірку позивача щодо дотримання Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, затв. постановою НКРЕКП № 202 від 16.02.2017р. (Т.1, а.с.113-114).

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт № 144 від 01.06.2020р., відповідно до якого перевіркою виявлено порушення вимог п.1 глави 4 Ліцензійних умов у частині обов`язку провадити ліцензовану діяльність за умови наявності у ліцензіата у власності або користуванні, або господарському віданні магістрального трубопроводу для транспортування нафти, нафтопродуктів, розташованого у місці провадження діяльності (Т.1, а.с.115-119).

За результатами розгляду Акту перевірки №144 від 01.06.2020р. відповідач прийняв постанову № 1287 від 09.07.2020р., якою попередив ТзОВ «Прикарпатзахідтранс» про необхідність усунення до 10.08.2020р. порушення п.1 глави 4 Ліцензійних умов, надавши до НКРЕКП документальне підтвердження наявності у ліцензіата у власності або користуванні, або господарському віданні магістрального трубопроводу (Т.1, а.с.164).

Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем була проведена перевірка на підставі постанови № 892 від 29.04.2020р. і за наслідками такої перевірки прийнято рішення про застосування санкцій до позивача, то постанову № 892 від 29.04.2020р. як акт індивідуальної дії реалізовано її застосуванням, а тому її оскарження після допуску позивачем посадових осіб відповідача до проведення перевірки не є належним способом захисту прав позивача, оскільки наступне скасування постанови про проведення перевірки не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права позивача у такому випадку є саме оскарження постанови про застосування санкції №1287 від 09.07.2020, прийнятої за результатами перевірки.

З огляду на наведене, суд відмовив в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови відповідача № 892 від 29.04.2020р.

Щодо решти позовних вимог суд керувався тим, що незаконність проведення позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Прикарпатзахідтранс» на підставі постанови № 892 від 29.04.2020р. має наслідком протиправність винесення НКРЕКП постанови № 1287 від 09.07.2020р. «Попередження про необхідність усунення ТзОВ «Прикарпатзахідтранс» порушення Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом».

Таким чином, постанова № 1287 від 09.07.2020р. прийнята не у спосіб та не в порядку, що передбачені чинним законодавством України.

Оскільки законодавство не передбачає поновлення або ж продовження строку застосування санкції, передбаченого ч.11 ст.19 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», суд, керуючись ч.2 ст.2 КАС України, прийшов до висновку про те, що постанову № 1287 від 09.07.2020р. відповідач прийняв поза межами процесуальних строків для прийняття відповідного рішення суб`єкта владних повноважень.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови відповідача № 1287 від 09.07.2020р., оскільки таке рішення суб`єкта владних повноважень прийняте не у спосіб та не в порядку, визначених законом, без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, та з порушенням строків прийняття відповідного рішення.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення заявленого позову такими, що відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства, з наступних причин.

Із змісту заявленого позову (із урахуванням зави про збільшення позовних вимог) слідує, що в основу заявлених позовних вимог ТзОВ «Прикарпатзахідтранс» наведено сукупність різних правових підстав, які можна поділити на дві категорії:

процедурні, до яких відносяться порушення порядку прийняття рішення про проведення позапланової перевірки; суперечливість підстав призначення перевірки; відсутність повноважень у НАБУ для звернення до НКРЕКП з приводу проведення позапланових перевірок ліцензіатів, тобто, відсутність підстав проведення такої перевірки; прийняття рішення про застосування санкцій із пропуском встановленого законом строку;

матеріальні відсутність порушення позивачем ліцензійних умов у частині обов`язку провадити ліцензовану діяльність за умови наявності у ліцензіата у власності або користуванні, або господарському віданні магістрального трубопроводу для транспортування нафти, нафтопродуктів, розташованого у місці провадження діяльності.

Згідно усталеної судової практики Верховного Суду по аналогічній категорії справ (податкові справи) визначено певну послідовність оцінки судом підстав позову, а також визначено недоцільність дослідження наступних підстав за умови підтвердження первинних доводів, викладених у позовній заяві.

Зокрема, відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 21.02.2020р. у справі № 826/17123/18, незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Отже, первинно оцінці судом підлягали доводи позивача щодо порушення НКРЕКП порядку призначення перевірки та дотримання строків прийняття рішення за її наслідками (тобто, процедурні порушення).

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз ч.2 ст.19 Конституції України у взаємозв`язку з ч.2 ст.2 КАС України дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними та незаконними і відповідно - підставою для притягнення таких суб`єктів до відповідальності.

Колегія суддів зауважує, що правова процедура (fair procedure - справедлива процедура), яка є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади, встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і в разі її неналежного дотримання дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи; спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.

У рішенні Європейського суду з прав людини /ЄСПЛ/ від 20.01.2012р. у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).

Перевіряючи відповідність оспорюваних постанов відповідача критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України, колегія суддів враховує таке.

Відповідно до ст.14 Закону України № 1540-VIII від 22.09.2016р. «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» засідання Регулятора є основною формою його роботи як колегіального органу. Порядок організації роботи Регулятора, зокрема проведення його засідань, визначається регламентом, що затверджується Регулятором, та підлягає оприлюдненню на його офіційному веб-сайті (ч.1 цієї статті).

Засідання Регулятора проводяться у формі відкритих слухань. На відкритих слуханнях розглядаються всі питання, розгляд яких належить до повноважень Регулятора, крім питань, що містять таємну інформацію (ч.2 цієї статті).

Порядок організації діяльності НКРЕКП, пов`язаної із здійсненням її повноважень визначено Регламентом НКРЕКП, затв. затвердженого постановою НКРЕКП № 2133 від 06.12.2016р.

Вказаним Регламентом передбачено наступне:

п.5.1 - основною формою роботи НКРЕКП є засідання.

п.5.2. - засідання НКРЕКП є відкритими і гласними, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством та цим Регламентом.

п.5.3. - засідання НКРЕКП проводяться у формі відкритих або закритих слухань. Засідання НКРЕКП можуть бути виїзними.

п.5.4. - на засіданнях у формі відкритих слухань НКРЕКП:

1) розглядає та приймає рішення з питань, що належать до її компетенції;

2) розглядає і схвалює в межах своїх повноважень проекти актів законодавства, пропозиції стосовно вдосконалення законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг;

3) приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до її компетенції;

4) затверджує щорічний звіт НКРЕКП;

5) затверджує цей Регламент;

6) розглядає справи про адміністративні правопорушення;

7) розглядає справи щодо видачі ліцензій та дотримання суб`єктами господарювання ліцензійних умов, а також щодо застосування санкцій за порушення ліцензійних умов та законодавства з питань державного регулювання діяльності суб`єктів природних монополій та суміжних ринків.

п.5.11 - рішення НКРЕКП приймаються шляхом голосування.

Після оголошення проекту рішення головуючий запитує, чи є серед членів НКРЕКП ті, хто голосує «проти» або «утримався» від прийняття рішень. Якщо голосів «проти» або «утримався» немає, слід вважати, що рішення проголосовано «за» та прийнято одноголосно всіма присутніми на засіданні членами НКРЕКП.

Рішення НКРЕКП вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало «за» не менше чотирьох членів НКРЕКП, присутніх на засіданні.

Рішення вважається не прийнятим, якщо воно не набрало необхідної кількості голосів, зокрема при рівному розподілі голосів «за» і «проти».

Результат голосування, а саме прийняття або неприйняття рішення, оголошується головуючим.

Результат голосування з розподілом «за», «утримався» і «проти» відображається у протоколі засідання НКРЕКП.

п.7.28 - перед кожним голосуванням головуючий формулює зміст рішення, що ставиться на голосування, та пропонує провести голосування щодо нього.

п.7.30 - після оголошення головуючим початку голосування ніхто не може його переривати. З початку голосування і до оголошення його результатів слово нікому не надається.

У разі порушення порядку голосування або виникнення перешкод під час його проведення негайно проводиться повторне голосування без обговорення.

Після закінчення голосування головуючий оголошує його результати та прийняте рішення.

Судом першої інстанції досліджено відеотрансляцію відкритого засідання відповідача, на якому 29.04.2020р. було прийнято оскаржувану постанову № 892; також відеотрансляція відповідного засідання, розміщена на офіційному сайті відповідача.

Вказане засідання тривало 04 хвилини 25 секунд, протягом яких жоден проект рішення стосовно позивача не оголошувався і не ставився на голосування.

Із змісту Регламенту НКРЕКП, затв. затвердженого постановою НКРЕКП № 2133 від 06.12.2016р., можна виділити такі поняття як «порядок проведення засідань», «порядок прийняття рішень» та «процедура проведення засідань».

Порядок проведення засідань (п.п.5.1-5.9) та порядок прийняття рішень (п.п.5.11-5.12) визначений розділом 5 Регламенту, а процедура проведення засідань передбачена розділом 7 Регламенту.

Згідно п.6.3 Регламенту НКРЕКП, затв. затвердженого постановою НКРЕКП № 2133 від 06.12.2016р., у разі необхідності НКРЕКП може прийняти рішення про зміну порядку проведення засідань, про продовження своєї роботи наступного дня після дня засідання, відкладення розгляду питання на інше засідання, а також оголосити перерву в засіданні.

Звідси, Регламент не передбачає права НКРЕКП змінювати «порядок прийняття рішень» та «процедуру проведення засідань».

Із змісту наведених актів слідує, що НКРЕКП не може приймати будь-яких рішень, які не були предметом розгляду на засіданні НКРЕКП. Також не передбачено процедури прийняття відповідачем «пакетних» рішень, тобто, одночасного вирішення декількох питань із прийняттям декількох рішень. Вказані акти не передбачають права відповідача змінювати порядок прийняття рішень та процедуру проведення засідань НКРКЕП.

При цьому, позивачем заперечується завчасне опрацювання саме з ним як окремим ліцензіатом матеріалів до порядку денного, відсутність у нього зауважень та пропозицій.

Водночас, відповідачем будь-якими доказами такі твердження позивача не спростовані.

Таким чином, постанова відповідача № 892 від 29.04.2020р. прийнята не у спосіб, що визначений законом.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України (ч.1 цієї статті).

Регулятор здійснює державне регулювання шляхом:

1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом;

2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг;

3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом;

4) державного контролю та застосування заходів впливу;

5) використання інших засобів, передбачених законом (ч.2 цієї статті).

Відповідно до ст.4 цього Закону основними принципами діяльності Регулятора є:

1) законність;

2) самостійність і незалежність у межах, визначених законом;

3) компетентність;

4) ефективність;

5) справедливість;

6) прогнозованість та своєчасність прийняття рішень;

7) адресність регулювання;

8) неупередженість та об`єктивність під час прийняття рішень;

9) відкритість і прозорість, гласність процесу державного регулювання;

10) недопущення дискримінації;

11) відповідальність за прийняті рішення.

Згідно з ч.1 ст.19 вказаного Регулятор здійснює державний контроль за дотриманням суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов шляхом проведення планових та позапланових виїзних, а також невиїзних перевірок відповідно до затверджених ним порядків контролю.

Відповідно до ч.7 ст.19 зазначеного Закону підставою для проведення позапланової виїзної перевірки є:

1) подання суб`єктом господарювання, що провадить діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, письмової заяви про здійснення заходу державного контролю;

2) обґрунтоване звернення фізичної або юридичної особи про порушення суб`єктом господарювання, що провадить діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, її законних прав;

3) обґрунтоване звернення суб`єктів господарювання та споживачів про порушення суб`єктом природної монополії законодавства з питань доступу до електричних/теплових/газових мереж та/або порушення ліцензійних умов;

4) перевірка виконання рішень Регулятора щодо усунення порушень вимог законодавства, прийнятих за результатами планових або позапланових перевірок;

5) перевірка достовірності наданих Регулятору даних у звітності або в інших документах.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України № 1698-VII від 14.10.2014р. «Про Національне антикорупційне бюро України» Національне антикорупційне бюро України (далі - Національне бюро) є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових. Завданням Національного бюро є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці, а також вжиття інших передбачених законом заходів щодо протидії корупції.

Згідно з п.11 ч.1 ст.17 цього Закону Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов`язків надається право надсилати державним органам, органам місцевого самоврядування обов`язкові до розгляду пропозиції та рекомендації щодо усунення причин і умов, які сприяють вчиненню кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності Національного бюро, а також отримувати від цих органів протягом 30 днів інформацію про розгляд таких пропозицій та рекомендацій.

Відповідно до ч.2 ст.19-2 вказаного Закону Національний банк України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, орган державного фінансового контролю в Україні, Національне агентство з питань запобігання корупції, а також інші державні органи, що здійснюють державний контроль за дотриманням фізичними та юридичними особами законодавства України, з метою запобігання та протидії кримінальним правопорушенням, віднесеним до підслідності Національного бюро, зобов`язані:

1) передавати Національному бюро одержувані при здійсненні контрольних функцій і аналізі інформації, що надходить, відомості, що можуть свідчити про кримінальні правопорушення або використовуватися для попередження, виявлення, припинення і розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до підслідності Національного бюро;

2) за зверненням Національного бюро проводити у межах своєї компетенції ревізії, перевірки та інші дії щодо контролю за дотриманням законодавства України фізичними та юридичними особами.

Отже, наведений Закон встановлює для державних органів обов`язок проводити ревізії, перевірки та інші дії щодо контролю за дотриманням законодавства України фізичними та юридичними особами, за наявності таких умов:

ревізія, перевірка та інші дії щодо контролю за дотриманням законодавства України мають проводитись з метою запобігання та протидії кримінальним правопорушенням, віднесеним до підслідності Національного бюро, зобов`язані;

ревізія, перевірка та інші дії щодо контролю за дотриманням законодавства України мають проводитись в межах компетенції відповідного державного органу.

Разом з тим, у листі НАБУ № 04-199/8564 від 02.03.2020р. не вказано, яким чином проведення позапланової перевірки позивача може запобігти та протидіяти кримінальним правопорушенням, віднесеним до підслідності НАБУ.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в розглядуваному випадку у відповідача були відсутніми правові підстави для проведення позапланової виїзної перевірки позивача на підставі ч.2 ст.19-2 Закону України № 1698-VII від 14.10.2014р. «Про Національне антикорупційне бюро України».

Водночас, частина 7 ст.19 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» передбачає п`ять різних підстав для проведення відповідачем позапланової виїзної перевірки ліцензіата.

Останні не передбачають можливості проведення позапланової перевірки за зверненням правоохоронного органу.

Отже, зміст ч.7 ст.19 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» не кореспондується із приписами ч.2 ст.19-2 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України».

В оскаржуваній постанові № 892 від 29.04.2020р. вказано, що позапланова виїзна перевірка позивача має бути проведена відповідно до положень п.5 ч.7 ст.19 вказаного Закону, у частині питань, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу.

Відповідно до п.5 ч.7 ст.19 наведеного Закону підставою для проведення позапланової виїзної перевірки, є перевірка достовірності наданих Регулятору даних у звітності або в інших документах.

Текст постанови НКРЕКП № 892 від 29.04.2020р. не містить питань та підстав проведення перевірки.

Проте, в посвідченні на проведення позапланової виїзної перевірки № 180 від 07.05.2020р. вказано, що перевірка проводиться щодо дотримання Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, затв. постановою НКРЕКП № 202 від 16.02.2017р.

Згідно протоколу № 29 засідання відповідача від 29.04.2020р., 30.04.2020р., 06.05.2020р., 13.05.2020р. (додаток до питання 22) та Обґрунтування до проекту постанови відповідача № 892 від 29.04.2020р., позапланову виїзну перевірку позивача пропонується провести на предмет дотримання вимог Ліцензійних умов.

Відповідно до п.1.3 Порядку ліцензування видів господарської діяльності, державне регулювання яких здійснюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затв. постановою НКРЕКП № 548 від 03.03.2020р.:

ліцензійні умови - нормативно-правовий акт НКРЕКП, положення якого встановлюють вичерпний перелік вимог до провадження господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, обов`язкових для виконання ліцензіатом, та вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії;

недостовірність даних у підтвердних документах, поданих здобувачем ліцензії до НКРЕКП - документи, що подані до НКРЕКП, містять відомості, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво.

Отже, перевірка достовірності наданих Регулятору даних у звітності або в інших документах і перевірка щодо дотримання Ліцензійних умов провадження господарської діяльності є окремими та різними підставами для проведення позапланової виїзної перевірки.

Звідси, із посиланням на п.5 ч.7 ст.19 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», відповідач оскаржуваною постановою № 892 від 29.04.2020р. призначив перевірку з підстав, передбачених п.3 ч.7 ст.19 цього Закону, оскільки тільки даний пункт передбачає проведення позапланової виїзної перевірки з питань дотримання суб`єктом природної монополії ліцензійних умов.

Разом з тим, в матеріалах справи є відсутніми докази про наявність звернень суб`єктів господарювання та споживачів до відповідача, що є підставою для призначення позапланової виїзної перевірки на підставі п.3 ч.7 ст.19 цього Закону.

Також формулювання предмету перевірки в постанові № 892 від 29.04.2020р. «у частині питань, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу» суперечить таким принципам діяльності відповідача як відкритість і прозорість, прогнозованість прийняття рішень, оскільки таке формулювання не дає можливості встановити межі повноважень представників відповідача під час проведення перевірки, та реальні причини її проведення.

Пунктом 3 глави 2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, затв. постановою НКРЕКП № 202 від 16.02.2017р., визначено, що під час провадження ліцензованої діяльності ліцензіат повинен дотримуватися організаційних вимог, зокрема, провадити ліцензовану діяльність лише за допомогою засобів та за місцем провадження господарської діяльності ліцензіата, зазначених у документах, що додаються до заяви про отримання ліцензії (з урахуванням змін до документів, поданих ліцензіатом до НКРЕКП).

Тобто, наведені приписи забороняють ліцензіату здійснювати ліцензовану діяльність за допомогою засобів та за місцем провадження господарської діяльності ліцензіата, не зазначених у документах, що додаються до заяви про отримання ліцензії.

Згідно з інформацією, наданою листом НАБУ № 04-199/8564 від 02.03.2020р., у власності та користуванні ТзОВ «Прикарпатзахідтранс» є відсутній магістральний трубопровід як обов`язковий засіб здійснення господарської діяльності з транспортування нафтопродуктів магістральним трубопроводом. Такий висновок слідує з матеріалів судової справи та висновку інженерно-технічної судової експертизи.

Отже, спірним питанням в цьому випадку є технічна оцінка майна ліцензіата саме як магістрального трубопроводу, що вирішувалося відповідачем під час видачі ліцензії.

Наслідки зміни такої оцінки після видачі ліцензії через наявні висновки в судових рішеннях, висновки судових експертиз тощо, чинним законодавством не врегульовані.

Водночас, наведена колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (ст.8 Конституції України) та шляхом досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави (ст.3 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг»).

Звідси, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що постанова відповідача № 892 від 29.04.2020р. прийнята за відсутності підстав, визначених законом.

Разом з тим, відповідно до п.19 ч.2 ст.4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008р. № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Оскільки відповідачем була проведена перевірка на підставі постанови № 892 від 29.04.2020р. і за наслідками такої перевірки прийнято рішення про застосування санкцій до позивача, то постанову № 892 від 29.04.2020р. як акт індивідуальної дії реалізовано її застосуванням, а тому її оскарження після допуску позивачем посадових осіб відповідача до проведення перевірки не є належним способом захисту прав позивача, оскільки наступне скасування постанови про проведення перевірки не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права позивача у такому випадку є саме оскарження постанови про застосування санкції № 1287 від 09.07.2020р., прийнятої за результатами перевірки.

З огляду на наведене, суд підставно відмовив в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови відповідача № 892 від 29.04.2020р.

Що стосується інших позовних вимог, суд обґрунтовано виходив з того, що незаконність проведення позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Прикарпатзахідтранс» на підставі постанови № 892 від 29.04.2020р. має наслідком протиправність винесення відповідачем постанови № 1287 від 09.07.2020р. «Попередження про необхідність усунення ТзОВ «Прикарпатзахідтранс» порушення Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом».

Таким чином, постанова № 1287 від 09.07.2020р. прийнята не у спосіб та не в порядку, що передбачені чинним законодавством України.

При цьому, колегія суддів наголошує, що зважаючи на суттєвість для суб`єкта господарювання наслідків державного контролю, орган державної влади має забезпечувати неухильне дотримання вимог закону.

Окрім цього, відповідно до ч.11 ст.19 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» рішення Регулятора про застосування санкцій за порушення ліцензійних умов, законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг може бути прийнято протягом 30 днів з дня виявлення порушення Регулятором.

Відповідно до ч.2 ст.22 цього Закону за порушення законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг до суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у відповідній сфері, Регулятор може застосовувати санкції у вигляді:

1) застереження та/або попередження про необхідність усунення порушень;

2) накладення штрафу;

3) зупинення дії ліцензії;

4) анулювання ліцензії.

За результатами розгляду Акта перевірки № 144 від 01.06.2020 відповідач прийняв постанову № 1287 від 09.07.2020р., якою попередив ТзОВ «Прикарпатзахідтранс» про необхідність усунення до 10.08.2020р. порушення п.1 глави 4 Ліцензійних умов, надавши до НКРЕКП документальне підтвердження наявності у ліцензіата у власності або користуванні, або господарському віданні магістрального трубопроводу, тобто застосував стягнення, передбачене п.1 ч.2 ст.22 наведеного Закону.

Оскільки законодавство не передбачає поновлення або ж продовження строку застосування санкції, передбаченої ч.11 ст.19 вказаного Закону, тому постанову № 1287 від 09.07.2020р. відповідач прийняв поза межами процесуальних строків для прийняття відповідного рішення суб`єкта владних повноважень.

Встановлення законодавцем обмеженого строку притягнення до відповідальності є однією з умов дисциплінування суб`єкта владних повноважень для належного виконання законодавчо визначених обов`язків.

Порушення строку прийняття такого рішення не може слугувати самостійною підставою для його скасування, однак така підстава може застосовуватись судом у сукупності з іншими підставами позову.

Оцінюючи в сукупності наведені обставини, суд першої інстанції дійшов до послідового та логічного висновку про те, що постанова відповідача № 1287 від 09.07.2020р. прийнята не у спосіб та не в порядку, визначених законом, без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, та з порушенням строків прийняття відповідного рішення.

При цьому, виявлені порушення процедури призначення перевірки та притягнення до відповідальності є достатніми для задоволення позовних вимог без врахування суті порушення.

В частині доводів апелянта НКРЕКП про порушення судом норм процесуального права колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.47 КАС України крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Як слідує з матеріалів справи, 30.07.2020р. позивачем було подано до суду позовну заяву, в якій сформульовано вимогу про визнання протиправною та скасування постанови відповідача № 892 від 29.04.2020р. «Про проведення позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Прикарпатзахідтранс».

Ухвалою суду від 20.05.2020р. відкрито провадження у справі; вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (Т.2, а.с.73-75).

Відповідно до ухвали суду від 22.06.2020р. задоволено заяву представника НКРЕКП та вирішено перейти до розгляду справи за правилами загального провадження, при цьому замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням, яке призначено на 23.07.2020р. (Т.1, а.с.144-145).

У подальшому 16.07.2020р. позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній просив також визнати протиправною і скасувати постанову відповідача № 1287 від 09.07.2020р. «Попередження про необхідність усунення ТзОВ «Прикарпатзахідтранс» порушення Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом».

Протокольною ухвалою суду в підготовчому засіданні від 28.07.2020р. вирішено прийняти до розгляду заяву про збільшення позовних вимог (Т.1, а.с.234-235).

Закриття підготовчого судового засідання відбулося 04.08.2020р. (Т.2, а.с.66-67).

Таким чином, позивач збільшив позовні вимоги до закінчення підготовчого засідання.

Щодо одночасної зміни предмету та підстави позову колегія суддів зазначає, що предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, відповідно до яких суд має ухвалити рішення, а підставою позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які складаються із фактів, що тягнуть за собою певні правові наслідки: зміну чи припинення правовідносин.

Розміром позову є кількісна характеристика позовних вимог. Отже, збільшення або зменшення розміру позовних вимог може відбутися шляхом зміни кількісних характеристик позовних вимог, але в межах спірних правовідносин.

Водночас предмет позову кореспондує із способами судового захисту права (змістом позову), які визначені статтею 5 КАС України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що свідчить про обрання позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права або його доповнення, у межах спірних правовідносин.

Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - зміну обставин, на яких ґрунтуються вимоги особи, яка звернулася з позовом. Зміна предмету або підстав позову може відбуватися лише у межах спірних правовідносин. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Наслідком розгляду заяви, зміст якої свідчить про одночасну зміну предмета і підстав позову є повернення такої заяви та розгляд раніше заявлених позовних вимог, якщо позивач не відмовляється від позову. Водночас у таких випадках позивач не позбавлений права звернутися з новим окремим позовом у загальному порядку.

Разом з тим, на відміну від справи № 826/19197/16, на яку покликається апелянт НКРЕКП, позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог в межах одних правовідносин: спочатку він оскаржував рішення про призначення перевірки. Незважаючи на звернення до суду, така перевірка проведена відповідачем та накладено на позивача відповідні санкції. Тому цілком логічним є оскарження позивачем наслідків такої перевірки в одному процесі, що сприятиме процесуальній економії.

Водночас, розгляд вказаних вимог в окремому порядку не можна вважати доцільним, оскільки такі нерозривно пов`язані.

Також нормами ч.3 ст.317 КАС України не передбачено серед порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, такі порушення як помилкове прийняття до розгляду судом заяви про збільшення (зміну) позовних вимог.

Додатково колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29.05.2018р. у справі № 800/341/17 (9991/944/12) і від 12.11.2019р. у справі № 9901/21/19 зазначила, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Верховний Суд у постанові від 03.06.2020р. у справі № 550/1114/17 погодився з доводами щодо права позивача обирати спосіб судового захисту.

У постанові Верховного Суду від 13.11.2019р. у справі № 1240/2611/18 сформульований висновок, що на підставі приписів ч.1 ст.5 та ч.2 ст.9 КАС України саме позивач обирає спосіб судового захисту; суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог.

В частині доводів апеляційної скарги позивача ТзОВ «Прикарпатзахідтранс» колегія суддів враховує, що спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Належні способи захисту це способи, які прямо передбачені законом або спеціальною нормою, аналіз якої дає змогу обрати такий спосіб захисту, який дає змогу забезпечити виконання її приписів.

Європейський Суд з прав людини у своїй усталеній практиці пов`язує визначення ефективного судового захисту саме з відповідним змістом заявлених позовних вимог, тобто з визначенням належного способу захисту порушених прав, свобод та інтересів особи.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Вимоги апелянта ТзОВ «Прикарпатзахідтранс» зводяться до зміни мотивувальної частини судового рішення шляхом висловлення правової оцінки (наявність у ліцензіата необхідної матеріально-технічної бази для здійснення для провадження певної господарської діяльності, підтвердження здійснення такої ліцензованої діяльності тощо).

Між тим, в силу приписів ч.7 ст.78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

З урахуванням викладеного, застосований судом першої інстанції спосіб захисту порушених прав позивача є вірним та обґрунтованим, в рішенні суду детально наведені мотиви, що покладалися в основу часткового задоволення позову, а тому зміна мотивувальної частини вказаними висновками не впливає на правильність судового рішення.

В частині решти доводів апеляційних скарг колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими позовні вимоги задоволені частково у визначений спосіб.

Оцінюючи в сукупності вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про часткову підставність та обґрунтованість заявленого позову (в межах його доводів), а тому заявлений позов підлягає до часткового задоволення, з вищевикладених мотивів.

Згідно ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг слід покласти на апелянтів.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційні скарги на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатзахідтранс» на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13.08.2020р. в адміністративній справі № 460/3525/20 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покласти на апелянтів Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та Товариство з обмеженою відповідальністю «Прикарпатзахідтранс».

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький С. М. Кузьмич Дата складення повного тексту судового рішення: 18.11.2020р.