П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2886/19

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.

Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.

05 листопада 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Платаш В.О.,

представника відповідача: Денисюк Н.І.,

представника позивача: Сорокового П.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року (повне рішення складене 30.06.2020) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Тернопільській області про визнання незаконною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

в грудні 2019 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в Тернопільський окружний адміністративний суд (в подальшому направлено до Хмельницького окружного адміністративного суду) з позовом до Управління Служби безпеки України в Тернопільській області (відповідача, в якому просить визнати незаконною та скасувати постанову Управління Служби безпеки України в Тернопільській області про заборону в`їзду в Україну від 10.04.2019 № 69/5-466 н/т. стосовно ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт НОМЕР_1 , дійсний до 20.03.2023).

Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 23.06.2020 в задоволенні позову відмовив. Судове рішення мотивоване тим, що право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і, обґрунтовуючи застосування такого права певними припущеннями та посиланнями на інтереси держави, відповідач діяв в межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що як громадянин Словацької Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Паспорт НОМЕР_2 , дійсний до 20.03.2023 р.,) у встановленому законодавством України порядку звернувся до Посольства України в Словацькій Республіці з візовим клопотанням з метою отримання довгострокової візи типу D-10 (провадження культурної, освітньої, наукової, спортивної, волонтерської діяльності), яка є обов`язковою передумовою отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні.

Однак, за результатами розгляду вказаного клопотання 27.06.2019 року позивач отримав лист вих. № 6139/24-500-851 із рішенням уповноваженої особи Посольства України в Словацькій Республіці про відмову в оформленні візи, підставою для відмови вказано - наявність відомостей про іноземця або особу без громадянства у базі даних осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Зазначає також, що з інформаційного листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 184/3-10147 від 15.07.2019 у позивачу стало відомо, що Державна прикордонна служба України, забороняючи йому в`їзд на територію України, виконує доручення Управління Служби безпеки України в Тернопільській області від 06.05.2019 року № 69/5-585 н/т. При цьому, примірник доручення чи будь-яких інших документів, пов`язаних із забороною в`їзду позивачу, надано не було.

Вважає, що в постанові про заборону в`їзду в Україну від 10.04.2019 року № 69/5-466 н/т відсутні конкретні факти, які б свідчили про вчинення ним суспільно небезпечного діяння, також відсутня достатня інформація, яка б свідчила про вчинення позивачем суспільно небезпечного діяння, яке б становило загрозу національній безпеці України або громадському порядку, у зв`язку з чим остання підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Наголошує, що наявність вказаної постанови обмежує право позивача на в`їзд на територію України, а також суттєво обмежує можливості реалізації культурно-освітньої та наукової діяльності позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що з урахуванням отриманої СБУ у встановленому законодавством порядку інформації щодо проведення ОСОБА_1 діяльності, яка суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України, керуючись вимогами ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст. 19 Закону України «Про національну безпеку України», п. 13 ст. 24 Закону України «Про Службу безпеки України», п. 3.1 «Стратегії національної безпеки України», та Інструкції про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом СБУ від 01.06.2009 № 344, Управлінням СБУ в Тернопільській області як державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, прийнято рішення про заборону в`їзду на територію України громадянину Словацької Республіки ОСОБА_1 строком на 3 роки.

Зазначає, що УСБУ в Тернопільській області була підготовлена довідка щодо наявності підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну позивачу, та яка має гриф обмеження доступу «Таємно» та в подальшому, відповідно до вимог п. 6 Інструкції №344, винесено постанову про заборону в`їзду позивачу в Україну від 10.04.2019 №69/5-466 н/т строком на три роки, та на підставі якої надано доручення Державній прикордонній службі України у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2013 №280.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача та просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( ОСОБА_1 ) є громадянином Словацької Республіки , що підтверджується копією паспорта НОМЕР_1 , дійсний до 20.03.2023.

Позивач звернувся до Посольства України в Словацькій Республіці з візовим клопотанням з метою отримання довгострокової візи типу D-10 (провадження культурної, освітньої, наукової, спортивної, волонтерської діяльності), яка є обов`язковою передумовою отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні.

За результатами розгляду вказаного клопотання 27.06.2019 позивач отримав лист вих. № 6139/24-500-851 із рішенням уповноваженої особи Посольства України в Словацькій Республіці про відмову в оформленні візи, підставою для відмови вказано - наявність відомостей про іноземця або особу без громадянства у базі даних осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

У вказаному листі зазначено, що рішення про відмову в оформленні візи рішення щодо заборони в`їзду на територію України було прийнято компетентними органами України відповідно до п.п. 3 п. 28 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2017 № 118.

З інформаційного листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 184/3-10147 від 15.07.2019 позивачу стало відомо, що Державна прикордонна служба України, забороняючи йому в`їзд на територію України, виконує доручення Управління Служби безпеки України в Тернопільській області від 06.05.2019 року №69/5-585 н/т.

27.09.2019 позивач звернувся до Голови Служби безпеки України та Управління Служби безпеки України в Тернопільській області із запитом на отримання інформації з метою з`ясування офіційних підстав щодо прийняття рішення про заборону в`їзду на територію України із посиланням на фактичні обставини, а також просив надати належно завірену копію Довідки, що стала підставою прийняття постанови про заборону в`їзду на територію України ОСОБА_1 , а також належно завірені копії постанови про заборону в`їзду на територію України та доручення Управління служби безпеки України в Тернопільській області від 06.05.2019 №69/5-585 н/т.

10.10.2019 відповідач надав відповідь на вказаний запит за № 69/5-1392.

Згідно інформації, зазначеної у відповіді "рішення про заборону в`їзду на територію України було прийнято на основі наступних нормативних актів: ст. 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" п. 13 ст. 24 Закону України "Про Службу безпеки України", ст. 19 Закону України "Про національну безпеку України", п. 3.1 Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України № 287/2015 від 26.05.2015 та Інструкції про порядок прийняття органами Служби безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Голови СБ України № 344 від 01.06.2009".

Також відповідачем було надано копію постанови про заборону в`їзду в Україну від 10.04.2019 № 69/5-466 н/т.

В даній постанові про заборону в`їзду в Україну від 10.04.2019 р. № 69/5-466 н/т зазначалося, що "згідно отриманих в установленому порядку даних, вказаний іноземець (позивач) підозрюється у проведенні протиправної діяльності на шкоду безпеці та національним інтересам України. Зокрема встановлено, що ОСОБА_1 розповсюджує інформацію антиукраїнського спрямування, підтримує агресивні дії представників РФ стосовно нашої держави. Своїми вчинками дискредитує Україну, здійснює заходи із підриву суспільно-політичної стабільності в нашій державі. Проведеною перевіркою ОСОБА_1 за обліками НЦБ Інтерполу інформації не отримано, дані щодо майнових зобов`язань вказаного громадянина Словацької Республіки перед українськими юридичними та фізичними особами відсутні".

Позивач не погоджуючись з вказаною постановою, звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Критерії, за якими адміністративний суд перевіряє рішення суб`єктів владних повноважень, визначені у ч. 2 ст. 2 КАС України.

Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон).

Відповідно до п. 6 ст. 1 Закону іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Приписи ст. 3 Закону, які кореспондують положеннями ст. 26 Конституції України, визначають, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини.

Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну регламентовані ст. 13 вказаного Закону.

приписами вказаної статті передбачено, що в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, зокрема, в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку.

За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Рішення про заборону в`їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про Службу безпеки України» на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про Службу безпеки України» Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана, зокрема, брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Тобто, на виконання своїх завдань у випадках, встановлених законом, СБ України зобов`язана приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства.

Порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи) визначається затвердженою наказом СБ України від 01.06.2009 року №344 Інструкцією про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - Інструкція №344).

Відповідно до п. 2 Інструкції №344 рішення про заборону в`їзду в Україну особі (далі - рішення про заборону в`їзду) приймається в інтересах забезпечення безпеки України у разі, якщо є наявність достатньої інформації, отриманої в установленому законом порядку, про факт вчинення нею суспільно небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції СБ України.

За інформацією, одержаною від органу безпеки іноземної держави, рішення про заборону в`їзду приймається в порядку, передбаченому цією Інструкцією та відповідним міжнародним договором України.

Частиною першою статті 5, пункту 2 частини першої статті 6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» передбачено, що Служба безпеки України є спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, підставами для проведення якої є виконання визначених законом завдань щодо контррозвідувального захисту органів державної влади, правоохоронних і розвідувальних органів, охорони державної таємниці.

Згідно з пунктом 3 Інструкції №344 у разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду функціональним підрозділом Центрального управління, регіональним органом готується довідка.

У довідці зазначаються:

1) дані про особу, якій передбачається заборонити в`їзд в Україну: прізвище, ім`я, друге ім`я, по батькові (українськими та латинськими літерами), число, місяць, рік народження, стать, громадянство (підданство) або країна постійного проживання, а також за наявності - дані національного паспорта або іншого документа, який посвідчує особу (вид, серія, номер, орган, який видав, дата видачі), місце народження, місце роботи, посада, місце проживання, контактний телефон;

2) обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в`їзду (викладаються згідно з пунктом 2 цієї Інструкції із зазначенням фактів вчинення особою суспільно небезпечного діяння та посиланням на відповідну статтю Кримінального кодексу України);

3) в чому саме полягають інтереси забезпечення безпеки України - захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян, забезпечення охорони державної таємниці;

4) пропонований строк заборони в`їзду в Україну особі (від шести місяців до п`яти років);

5) відомості, що обґрунтовують обрання строку заборони в`їзду в Україну особі, зокрема: обставини і характер вчинення особою суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за інформаційними системами і оперативними обліками Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України та банку даних Національного центрального бюро Інтерполу в Україні; наявність родинних зв`язків в Україні (дружини або чоловіка, дітей, батьків, осіб, які перебувають під її опікою чи піклуванням); наявність майнових зобов`язань перед юридичними та фізичними особами в Україні.

Відповідно до пункту 4 Інструкції №344 довідка, підготовлена регіональним органом, направляється на погодження функціональному підрозділу Центрального управління по лінії роботи.

Начальник функціонального підрозділу Центрального управління зобов`язаний не пізніше десятиденного строку погодити довідку та повернути її регіональному органу, а якщо правових підстав для прийняття рішення про заборону недостатньо - повернути довідку без погодження з відповідним письмовим обґрунтуванням. Вимога щодо строку погодження довідки не поширюється на випадок, передбачений пунктом 5 цієї Інструкції.

Пунктом 6 Інструкції №344 встановлено, що на підставі відомостей, викладених у довідці, у функціональному підрозділі Центрального управління, регіональному органі готується постанова про заборону в`їзду в Україну (додаток до Інструкції).

Викладення інформації з обмеженим доступом у постанові не допускається.

Приписи п. 7 Інструкції №344 визначають, що постанова складається у двох примірниках, які підписуються оперативним співробітником, та погоджуються: у Центральному управлінні - начальником функціонального підрозділу або його заступником; у регіональному органі - начальником органу або його заступником.

Примірники постанови затверджуються Головою СБ України або його першим заступником чи заступником відповідно до розподілу функціональних обов`язків.

Строк заборони в`їзду в Україну особі обчислюється з дати затвердження постанови.

Відповідно до п. 8 Інструкції №344 перший примірник затвердженої постанови та довідка зберігаються в підрозділі органу, який виніс постанову. Другий примірник постанови, завірений гербовою печаткою, направляється в ДКР.

Направлення Державній прикордонній службі України доручення щодо заборони в`їзду в Україну особи забезпечується ДКР відповідно до Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 року № 280.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передумовою для прийняття постанови про заборону в`їзду є викладені у довідці відомості. Як випливає зі змісту п. 3 Інструкції №344 та було зазначено раніше, передумовою для прийняття постанови про заборону в`їзду є викладені у довідці відомості, які повинні включати у себе, зокрема, обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в`їзду. А саме рішення про заборону в`їзду повинно прийматися виключно у випадку, якщо є наявність достатньої інформації, отриманої в установленому законом порядку, про факт вчинення особою суспільно небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції СБ України.

Як встановлено судом першої інстанції стороною відповідача, надано відповідну Довідку щодо наявності підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( ОСОБА_1 ), який є громадянином Словацької Республіки, яка має гриф обмеження доступу "Таємно" та яка за формою і змістом складена відповідно до вимог п.3 Інструкції № 344.

Згідно зазначеної Довідки Управління Служби безпеки України в Тернопілській області прийняло постанову від 10.04.2019 про заборону в`їзду в Україну, якою вирішено заборонити громадянину Словацької Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , чоловічої статі, постійно проживаючому в Словаччині, в`їзд на територію України строком на три роки, та проінформувати про вказане рішення Державну прикордонну службу України.

Отже, оскаржувана постанова, прийнята на підставі зазначеної довідки, є обґрунтованою, а тому доводи позивача про її протиправність і необхідність скасування в судовому порядку не заслуговують на увагу суду.

Згідно ст. 19 Закону України «Про національну безпеку України», Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина:

1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України;

2) боротьбу з тероризмом;

3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, економічної та інформаційної безпеки держави, об`єктів критичної інфраструктури;

4) охорону державної таємниці.

Зі змісту статті 1 Закону України «Про національну безпеку України» випливає, що державна безпека - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від реальних і потенційних загроз невоєнного характеру (пункт 4); національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз (пункт 9); загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України (пункт 6); національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян; (пункт 10).

Доводи апеляційної скарги, що викладені в постанові обставини не підтверджується жодним доказом і є безпідставним звинуваченням позивача у скоєнні злочинів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки довідка на підставі якої прийнята постанова, не є документом, який стосується кримінальних проваджень, та не підлягає оприлюдненню, оскільки містить гриф обмеження доступу.

Саме по собі рішення про заборону в`їзду на територію України, прийняте Службу безпеки України в рамках здійснення завдань, покладених на неї Законом України «Про контррозвідувальну діяльність», має превентивний характер, відповідно, прийняттю такого рішення не обов`язково має передувати здійснення особою порушення законодавства та наявність будь-яких кримінальних проваджень.

Тобто, Служба безпеки України як державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, наділена компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, крім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їх виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було надано оцінку доводам викладеним в постанові про заборону в`їзду в Україну від 10.04.2019 № 69/5-466 н/т в якій зазначалося, що "згідно отриманих в установленому порядку даних, вказаний іноземець (позивач) підозрюється у проведенні протиправної діяльності на шкоду безпеці та національним інтересам України. Зокрема встановлено, що ОСОБА_1 розповсюджує інформацію антиукраїнського спрямування, підтримує агресивні дії представників РФ стосовно нашої держави. Своїми вчинками дискредитує Україну, здійснює заходи із підриву суспільно-політичної стабільності в нашій державі. Проведеною перевіркою ОСОБА_1 за обліками НЦБ Інтерполу інформації не отримано, дані щодо майнових зобов`язань вказаного громадянина Словацької Республіки перед українськими юридичними та фізичними особами відсутні".

Оскільки документи що оцінювалися судом першої інстанції мають гриф "таємно" то їм надавалася оцінка в спеціально відведеній кімнаті. При цьому колегія суддів наголошує, що судом першої інстанції представнику позивача було надано можливість оформити документи для отримання допуску до державної таємниці з метою дослідження відповідних доказів, однак представник позивача, який бере участь у справі, відмовився від оформлення та отримання документів для допуску до державної таємниці (письмова заява міститься в матеріалах справи).

Крім того, згідно матеріалів справи (а.с. 37-48), за результатами експертного дослідження щодо публікацій за запитом "ОСОБА_1" з урахуванням наявної інформації, що підтверджує особу позивача у соціальній мережі "Facebook", сформовано висновок, який свідчить про дискредитацію України як держави, нівелює порушення з боку Росії щодо України, містить заклики до зміни державного кордону України.

Доводи апеляційної скарги, що оскаржувана постанова не відповідає за змістом вимогам Інструкції, у ній не вказано конкретні факти, які б свідчили про вчинення суспільно небезпечного діяння, в ній не зазначено суть відомостей, отриманих в установленому законом порядку, про факти вчинення іноземцем суспільно небезпечних діянь, які суперечать інтересам забезпечення безпеки України, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки оскаржувана постанова прийнята в порядку, визначеному Інструкцією №344 та містить виклад обставин, наявність яких є необхідною для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну, а також повністю відповідає Формі, встановленій у додатку до Інструкції №344.

Крім того, позивачем і його представником були подані клопотання про розгляд справи №500/2886/19 в суді першої інстанції без їх участі.

Водночас право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і, обґрунтовуючи застосування такого права певними припущеннями та посиланнями на інтереси держави, відповідач діяв в межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити.

Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Зважаючи на вищевикладене, під час перегляду рішення суду першої інстанції порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог скаржника та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 16 листопада 2020 року.

Головуючий Смілянець Е. С. Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.