СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2020 р. Справа № 913/106/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Тарасова І.В.;

за участі секретаря судового засідання Крупи О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фермерського господарства "Моноліт-Агро" (вх.№3726Л/2) на рішення господарського суду Луганської області від 30.10.2019 у справі №913/106/18 (повний текст рішення складено 07.11.2019 у приміщенні господарського суду Луганської області суддею Яресько Б.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ", смт.Мілове Луганської області,

до Фермерського господарства "Моноліт-Агро", смт.Біловодськ Луганської області,

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Товариства з обмеженою відповідальністю "Біловодський елеватор", смт.Біловодськ Луганської області,

про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2018 року керуюча санацією Приватного акціонерного товариства "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" звернулась до господарського суду Луганської області з позовною заявою про витребування у відповідача з незаконного володіння нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: смт.Біловодськ Луганської області, вул.ім.Гуньяна, буд.51-а (далі- спірне нежитлове приміщення).

Заява обґрунтована тим, що у провадженні господарського суду Луганської області знаходиться справа №21/89б/2011 про банкрутство ПрАТ «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ». Ухвалою господарського суду Луганської області віл 13.04.2016 у справі №21/89б/2011 введено процедуру санації боржника та призначено керуючим санацією боржника арбітражного керуючого Кандаурову Анну Павлівну. Ухвалою господарського Луганської області від 09.1.0.2017 у справі №21/89б/2011 процедуру санації та повноваження керуючого санацією продовжено до 13.04.2018. З відкритих джерел: Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного Реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо боржника; стало відомо про вибуття з власності боржника значного обсягу нерухомого майна внаслідок укладення за півроку до порушення справи про банкрутство низки договорів, які суттєво погіршили фінансовий стан боржника, в тому числі: договору купівлі-продажу від 09.04.2011, укладеного між боржником та ТОВ "Біловодський елеватор" щодо спірного нежитлового приміщення. Укладення договору призвело до безоплатного відчуження нежитлового приміщення на користь ТОВ «Біловодський елеватор», одного з кредиторів боржника у справі №21/89б/2011. У подальшому на підставі частини 11 ст.17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» постановою від 13.12.2017 у справі №21/89б/2011 визнано недійсним, зокрема, договір купівлі-продажу від 09.04.2011, укладеного між ПрАТ «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ» та ТОВ «Біловодський елеватор» щодо спірного нежитлового приміщення, однак станом на 22.01.2018 право власності на спірне нежитлове приміщення зареєстровано за Фермерським господарством «Моноліт-Агро». Посилаючись на ст.216 та частину 1 ст.388 Цивільного кодексу України, заявник зазначав, що відчуження приміщення було не тільки неприбутковим, а й збитковим для боржника, а дії директора боржника явно суперечили інтересам та меті діяльності боржника, волевиявлення боржника не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, а отже, з урахуванням того, що приміщення вибуло із володіння боржника поза його волею, таке приміщення підлягає витребуванню у відповідача. Позивач вважає, що відповідач є недобросовісним набувачем спірного нежитлового приміщення. 07.10.2016 Міловським районним ВДВС ГТ УЮ у Луганській області видана постанова про накладення арешту на все нерухоме майно ТОВ "Біловодський елеватор", а станом на 21.03.2017 реєстрація права власності відповідача на приміщення ЗАТ "МЗРО "Стрілецький степ" ще не відбулась, з огляду на статтю 210 Цивільного кодексу України право власності на майно належало ТОВ "Біловодський елеватор" та перебувало під арештом; всупереч постанові про накладення арешту на все нерухоме майно ТОВ "Біловодський елеватор" та положенням законодавства у період з 21.03.2017 по 22.01.2018 приватним нотаріусом Доброскоковою А.М. право власності на приміщення ЗАТ "МЗРО "Стрілецький степ" зареєстроване за відповідачем. Також вказувалося, що орендарем земельної ділянки, на якій розташоване приміщення ЗАТ "МЗРО "Стрілецький степ", з 07.04.2015 і на час звернення з позовом, залишається ТОВ "Біловодський елеватор". Інформація про державну реєстрацію іншого речового права на земельну ділянку відсутня. Таким чином, після укладення договору між ТОВ "Біловодський елеватор" та відповідачем, останній не зареєстрував за собою право власності на приміщення ЗАТ "МЗРО "Стрілецький степ" та не здійснив жодних дій для користування приміщенням ЗАТ "МЗРО "Стрілецький степ" (як-от переукладення договору оренди на земельну ділянку, на якій розташоване приміщення ЗАТ "МЗРО "Стрілецький степ"). Отже, залучення відповідача до укладення договору на відчуження приміщення ЗАТ "МЗРО "Стрілецький степ" було формальним та відбувалось з метою позбавлення боржника майна, що означає, що відповідач є недобросовісним набувачем зазначеного приміщення. Отже, позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач є особою, яка незаконно заволоділа майном позивача - недобросовісний набувач (ст.387 Цивільного кодексу України), так і тим (одночасно), що відповідач є добросовісним набувачем (ст.388 Цивільного кодексу України), однак майно вибуло із володіння власника (позивача) не з його волі - у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст.232 Цивільного кодексу України).

Ухвалою господарського суду Луганської області від 03.03.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Біловодський елеватор». Для розгляду справи призначено підготовче засідання, про що повідомлено учасників справи.

Заявою (за вих.№02-02/181 від 05.09.2018) позивач уточнив позовні вимоги, деталізувавши майно, яке підлягає витребуванню, зазначивши, що просить витребувати у відповідача з незаконного володіння нежитлове приміщення, загальною площею 3241,9 кв.м, що розташоване за адресою: Луганська область, смт.Біловодськ, вул.імені Гуньяна, буд.51-А, яке включає: - "А-2" - пункт КПП (диспетчерська) цегляний, загальною площею 338,4 кв.м; - "Б" - будинок на нафтоскладі цегляний, загальною площею 22,5 кв.м; - "Г" - автогараж із шлакоблоку та цегли, загальною площею 541,4 кв.м; - "В,Н" - навіс для гаража із стінових панелей, загальною площею 2059,7 кв.м; - "М" - пункт ТО мийка із стінових панелей, загальною площею 279,9 кв.м; - № 1, 2, 3 - огорожа металева, залізобетонна (далі- спірне майно) (а.с.241-242, том 2).

Рішенням господарського суду Луганської області від 31.10.2018 у справі №913/106/18, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2019, у задоволенні позову відмовлено. Суди виходили з того, що відповідач, купуючи спірний об`єкт нерухомості за договором купівлі-продажу від 23.12.2015, не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження цього майна, оскільки на момент вчинення правочину з набуття майна (договору купівлі-продажу від 23.12.2015) право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване за відчужувачем (ТОВ "Біловодський елеватор"), і у цьому реєстрі не було запису про судовий спір щодо цього майна (обтяження). Договір купівлі-продажу від 09.04.2011, на підставі якого ТОВ "Біловодський елеватор" придбав у власність спірне майно, на той час був дійсним та не оспорювався (заява про його недійсність була подана до суду 13.01.2017, договір визнаний судом недійсним 13.12.2017). За придбане майно відповідачем перераховано продавцю 973213, 28 грн та сплачено 9732,13 грн обов`язкового збору до Пенсійного фонду України; виготовлено технічний паспорт на спірне приміщення, відповідач у 2016-2018 роках сплачував орендну плату за землю та 02.01.2018 уклав договір оренди землі з Біловодською селищною радою. Таким чином, відповідач правомірно, на законних підставах, заволодів спірним майном, а тому доводи позивача про те, що відповідач є недобросовісним набувачем, суди визнали необґрунтованими. Крім того, суд першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що доводи позивача про вибуття спірного майна з володіння власника поза його волею, а саме: в результаті зловмисної домовленості представника власника майна генерального директора ОСОБА_1 з іншою стороною, не знайшли свого підтвердження належними доказами, оскільки ОСОБА_1 діяв на підставі повноважень, делегованих йому Наглядовою радою товариства. Твердження позивача про те, що станом на 21.03.2017 реєстрація права власності ФГ "Моноліт-Агро" на приміщення ЗАТ "МЗРО "Стрілецький степ" ще не відбулась, а була проведена в період з 21.03.2017 по 22.01.2018, є помилковими та такими, що спростовуються матеріалами справи. Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, з посиланням на статтю 51 Господарського процесуального кодексу України зазначив, що обставини справи, встановлені постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі №21/89б/2011, не мають юридичних наслідків при розгляді даної справи №913/106/18 на підставі ст.51 Господарського процесуального кодексу України, оскільки до розгляду справи №21/89б/2011 ФГ "Моноліт-Агро" залучено не було.

Постановою Верховного Суду від 04.07.2019 у справі №913/106/18 постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 та рішення господарського суду Луганської області від 31.10.2018 у справі №913/106/18 скасовано, а справу №913/106/18 передано на новий розгляд до господарського суду Луганської області у межах справи №21/89б/2011 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ".

Скасовуючи зазначені судові рішення, Верховний Суд зазначив, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 23.12.2015, за яким майно набуте відповідачем, останній з огляду на відкритість та доступність інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень (http://reyestr.court.gov.ua) міг дізнатися про перебування ЗАТ "МЗРО "Стрілецький степ" у процедурах банкрутства та відповідні ризики щодо набуття майна, яке вибуло з власності особи, щодо якої через короткий час після такого вибуття майна порушено провадження у справі про банкрутство. Саме встановлення факту незаконності вибуття майна з власності ЗАТ "МЗРО "Стрілецький степ", подальше відчуження цього майна іншій особі зумовили подачу відповідного віндикаційного позову у цій справі, що має спеціальну мету - повернення майна боржника та захист інтересів кредиторів у справі про банкрутство. Висновки про наявність у відповідача статусу дорбросовісного суд касаційної інстанції визнав передчасними. Судам у межах розгляду даної справи необхідно було з`ясувати такі питання: 1) вибуття спірного майна від позивача за його волею/поза його волею; 2) впливу на цю справу обставин, встановлених постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі №21/89б/2011 за відсутності участі відповідача у розгляді справи №21/89б/2011 не лише у розрізі інституту захисту речових прав та Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а й через призму дотримання принципів справедливого правосуддя як частини міжнародних зобов`язань України згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 6 Конвенції, статті 51, 75 Господарського процесуального кодексу України), а також з огляду на мету провадження у справі про банкрутство ЗАТ (ПрАТ) "МЗРО "Стрілецький степ"; 3) добросовісності відповідача у розрізі можливої обізнаності щодо фактів незаконного вибуття спірного майна з володіння позивача (стаття 388 Цивільного кодексу України). Останнє питання пов`язане, у свою чергу, з особливостями статусу позивача як особи, яка, уклавши 09.04.2011 з ТОВ "Біловодський елеватор" договір купівлі-продажу майна, фактично була поставлена на межу неплатоспроможності, про що свідчать подальші події, а саме: порушення 22.11.2011 ухвалою господарського суду Луганської області за заявою СТОВ "АВІС" справи №21/89б/2011 про банкрутство. Вирішуючи питання застосування статті 51 Господарського процесуального кодексу України у даному випадку, суд касаційної інстанції зазначив, що, подаючи позов щодо витребування майна у порядку статті 388 Цивільного кодексу України на підставі судового рішення про визнання недійсним першого правочину щодо відчуження позивачем спірного майна, позивач (у разі неучасті набувача майна у розгляді справи про визнання недійсним першого правочину щодо відчуження спірного майна) має право доводити відповідними доказами обставини, що свідчать про недобросовісність набувача або які надають право власнику витребувати майно від добросовісного набувача. У свою чергу, відповідач має право надати всі заперечення позивачеві щодо своєї добросовісності чи інших поданих позивачем доказів на підтвердження права витребовувати майно від добросовісного набувача. Отже, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося питання добросовісності відповідача у розрізі можливої обізнаності щодо фактів незаконного вибуття спірного майна з володіння позивача. У статті 388 Цивільного кодексу України законодавець, зазначаючи про волю власника або особи, якій він передав майно у володіння, мав на увазі законність такої волі, спрямованої на настання корисного для цих осіб результату. Водночас, у цій справі така воля була спрямована на виведення активів з підприємства, що в подальшому мало наслідком порушення провадження у справі про його банкрутство. Тому пов`язувати волю з наявністю лише рішення Наглядової ради боржника, яким надано право Генеральному директору товариства ОСОБА_1 укладати угоди щодо відчуження майна, на переконання суду касаційної інстанції, є формальним підходом до вирішення спору. Таким чином, приймаючи рішення у цій справі, суди попередніх інстанцій надали неналежну оцінку доводам позивача щодо добросовісності відповідача та стосовно відсутності волі власника на вибуття майна з його володіння та не в повному обсязі встановили обставини справи. Отже, спір вирішено при недостатньому дослідженні фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, та ненаданні наведеним вище доводам позивача відповідної правової оцінки, що є порушенням вимог процесуального законодавства, зокрема, статей 86, 238 Господарського процесуального кодексу України.

В ухвалі господарського суду Луганської області від 13.08.2019 у справі №913/106/18, зокрема, зазначено, що справа №913/106/18 за позовом Приватного акціонерного товариства "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" до Фермерського господарства "Моноліт-Агро" за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Біловодський елеватор", про витребування майна із чужого незаконного володіння, на виконання постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.07.2019 передана на новий розгляд до господарського суду Луганської області у межах справи №21/89б/2011 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" (суддя Яресько Б.В.) (а.с.214-216, том 4).

Оскаржуваним рішенням господарського суду Луганської області від 30.10.2019 у справі №913/106/18 позов Приватного акціонерного товариства "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький Степ" до Фермерського господарства "Моноліт-Агро" про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено повністю. Витребувано у Фермерського господарства "Моноліт-Агро" з незаконного володіння на користь Приватного акціонерного товариства "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький Степ" нежитлове приміщення, загальною площею 3241,9 кв.м, що розташоване за адресою: Луганська область, смт Біловодськ, вул. імені Гуньяна, буд. 51-А, яке включає в себе: - "А-2" - пункт КПП (диспетчерська) цегляний, загальною площею 338,4 кв.м; - "Б" - будинок на нафтоскладі цегляний, загальною площею 22,5 кв.м; - "Г" - автогараж із шлакоблоку та цегли, загальною площею 541,4 кв.м; - "В,Н" - навіс для гаража із стінових панелей, загальною площею 2059,7 кв.м; - "М" - пункт ТО мийка із стінових панелей, загальною площею 279,9 кв.м; - №1, 2, 3 - огорожа металева, залізобетонна. Стягнуто з Фермерського господарства "Моноліт-Агро" на користь Приватного акціонерного товариства "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький Степ" судові витрати у справі у сумі 108158,85 грн.

Суд першої інстанції, мотивуючи прийняте рішення, зазначив, що заявлений позов розглядається у межах справи про банкрутство №21/89б/2011. Договір щодо продажу нежитлового приміщення, розташованого за адресою: Луганська область, смт. Біловодськ, вул. Гуньяна, 51а, був визнаний недійсним відповідно до частини 11 ст.17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції від 14.05.1992 №2343-XII (із змінами та доповненнями). Зазначені у частині 11 статті 17 Закону підстави є спеціальними та безпосередньо пов`язані з відносинами неспроможності (банкрутства), тому надають можливість визнати таку угоду недійсною саме у справі про банкрутство. Угода визнається недійсною за спрощеною процедурою, яка не вимагає від суду вчинення додаткових дій, що притаманні позовному провадженню. У справі про банкрутство відсутні треті особи, сторони позбавлені можливості заявити зустрічний позов тощо. При визнанні угод недійсними з підстав, передбачених статті 17 Закону, завдання керуючого санацією полягає у поверненні майна боржника з метою фінансового оздоровлення боржника. Урахувавши, що майно, витребування якого є предметом заяви керуючого санацією, вибуло на підставі правочину, який визнано судом недійсним, керуючись приписами ст.216 та 388 Цивільного кодексу України, господарський суд дійшов висновку, що за умови, коли договір купівлі-продажу судовим рішенням визнано недійсним, то зазначена обставина є свідченням того, що майно за таким договором вибуло всупереч волі власника.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм чинного законодавства, просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 30.10.2019 у даній справі та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" до Фермерського господарства "Моноліт-Агро" про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що даний позов мав бути розглянутий у межах провадження у справі про банкрутство (справа №21/89б/2011, але із застосуванням порядку, визначеного Розділом ІІІ Господарського процесуального кодексу України. Апелянт вважає, що факт розгляду позовної заяви про витребування майна з чужого незаконного володіння у рамках справи №913/106/18, тобто не у межах справи №21/89б/2011 про банкрутство, та винесення судом за наслідками розгляду рішення замість ухвали є самостійними підставами для скасування такого рішення. Крім того, розгляд позовної заяви про витребування майна з чужого незаконного володіння в рамках даної справи позбавила відповідача можливості у повному обсязі реалізувати свої процесуальні права, чим було також порушено основоположні принципи господарського процесу, зокрема, змагальність сторін, рівність усіх учасників судового процесу, оскільки відповідач був обмежений порівняно з позивачем у можливості бути ознайомленим та використовувати у повній мірі документи, що стали підставою для цього позову, які, у свою чергу, містяться у матеріалах справи №21/89б/2011, учасником якої відповідач не є. Заявник вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення проігноровано вказівку Верховного Суду про необхідність розгляду даної справи у межах справи про банкрутство №21/89б/2011. Як стверджує відповідач, під час нового розгляду справи суд першої інстанції, не маючи матеріалів справи №21/89б/2011, яка перебувала у суді апеляційної інстанції, провів підготовче засідання у справі і призначив справу до розгляду. Під час розгляду справи по суті господарський суд відхилив клопотання представника відповідача про зупинення розгляду справи до завершення апеляційного розгляду справи, а у подальшому відмовив взагалі у дослідженні будь-яких доказів, що містяться у матеріалах справи про банкрутство. При цьому мотивів відмови у задоволенні клопотань під час судових засідань не навів. Внаслідок чого неправильно встановив обставини справи, невірно надав оцінку наявним доказам та, на думку апелянта, дійшов до упередженого рішення про задоволення позову. Крім того, апелянт стверджує, що під час розгляду справи представником відповідача неодноразово заявлялися клопотання про ознайомлення з матеріалами справи про банкрутство №21/89б/2011, проте тільки 29.10.2019 (за день до розгляду справи після перерви) вони були надані представнику. Ураховуючи великий обсяг матеріалів справи (38 томів), належним чином вивчити ці матеріали у представника відповідача не було можливості. Проте суд першої інстанції відмовився надати більше часу представнику відповідача для ознайомлення з матеріалами вказаної справи та належним чином здійснити представництво інтересів відповідача у судовому засіданні. Апелянт вважає, що через порушення норм процесуального права, невиконання вимог постанови Верховного Суду від 04.07.2019, відмови у дослідженні доказів, що містяться у матеріалах справи про банкрутство, суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи, зокрема, щодо реєстрації права власності ФГ «Моноліт-Агро» на спірне приміщення, наявності заборони на спірне нерухоме майно, яка була скасована 22.12.2015 приватним нотаріусом Нєдовесовою Н.В., а, отже, обтяжень на дату укладення спірного договору купівлі-продажу не було. Також апелянт зазначає, що твердження позивача про те, що ФГ «Моноліт-Агро» є недобросовісним набувачем спірного приміщення є безпідставними та повністю спростовуються матеріалами справи. Крім того, заявник вважає, що посилання позивача на фактичні обставини, встановлені постановою Донецького апеляційного господарського суду Луганської області від 13.12.2017 у справі №21/89б/2011, є безпідставними і не можуть бути прийняті судом першої інстанції до уваги, у тому числі щодо факту завдання збитків боржнику та іншим кредиторам відчуженням спірного нежитлового приміщення та обставинам встановлення волевиявлення боржника при вибутті спірного майна. Апелянт стверджує, що угода від 09.04.2011 купівлі-продажу нерухомого майна ПрАТ «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ» була не тільки не збитковою, а навпаки - прибутковою. Крім того, відповідач вважає, що відсутність волевиявлення позивача як підстава для визнання договору купівлі-продажу від 09.04.2011 недійсним не було предметом дослідження судами усіх інстанцій у відповідному спорі. Отже, дана обставина як обов`язкова підстава для витребування майна з чужого незаконного володіння, підлягає доведенню позивачем у визначеному процесуальним законодавством порядку. Щодо обраного позивачем способу захисту відповідач зазначає, що серед пред`явлених позовних вимог не вирішується питання щодо необхідності скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису щодо права власності відповідача на спірне нежитлове приміщення. Витребування майна від відповідача та подальша реєстрація за позивачем права власності на таке майно при наявності власника майна (відповідача), право якого не оспорено, не відповідає вимогам закону. Крім того, як стверджує апелянт, позовні вимоги заявлені не до юридичних, а до фізичних осіб, тому підлягають вирішенню у порядку цивільного, а не господарського судочинства, тому у відповідності до пункту 1 частини 1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі №913/106/18 підлягає закриттю. Разом з цим, апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 апеляційну скаргу Фермерського господарства "Моноліт-Агро" на рішення господарського суду Луганської області від 30.10.2019 у справі №913/106/18 залишено без руху. Встановлено заявнику апеляційної скарги 10-денний строк, з дня вручення цієї ухвали, для усунення недоліків апеляційної скарги. Роз`яснено заявнику апеляційної скарги, що не усунення недоліків, визначених цією ухвалою, має наслідки, передбачені статтею 260 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.12.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Моноліт-Агро" на рішення господарського суду Луганської області від 30.10.2019 у справі №913/106/18. Повідомлено учасників справи про призначення розгляду апеляційної скарги на 03.02.2020. Встановлено учасникам справи п`ятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання учасникам справи. Встановлено учасникам справи строк до 24.01.2020 для подання письмових заяв, клопотань тощо. Витребувано у учасників справи оригінали документів для огляду у судовому засіданні, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення і мають значення для справи; витяги з Єдиного держреєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на день розгляду апеляційної скарги.

16.01.2020 від ПрАТ "МЗРО "Стрілецький степ" до суду надійшов відзив (вх.№392) на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що позовна заява у справі №913/106/18 розглянута у межах справи про банкрутство №21/89б/2011, яка розглядалася суддею Яресько Б.В., процесуальні документи направлялися усім учасникам справи про банкрутство, а не лише відповідачу та третій особі. Само по собі залишення без змін попереднього номера справи №913/106/18 не є процесуальним порушенням з огляду на відсутність процесуальної норми, що таке встановлює. Щодо винесення судом першої інстанції рішення, а не ухвали суду, на думку позивача, є незначним процесуальним порушенням, яке не впливає на правильність висновків суду та не порушує прав сторін, з огляду на те, що відповідно до частини 1 ст.232 Господарського процесуального кодексу України ухвала є судовим рішенням. Стосовно того, що відповідач не мав змоги реалізувати свої процесуальні права, зазначає, що у даному випадку одного дня достатньо, щоб ознайомитись з матеріалами справи про банкрутство №21/89б/2011, які стосуються обставин витребування майна з чужого незаконного володіння, до того ж відповідач не пояснює, що саме у матеріалах справи відповідач не встиг проаналізувати і як це вплинуло на формування його правової позиції. Також позивач вважає безпідставними твердження відповідача про те, що судом першої інстанції не досліджено матеріали справи №21/89б/2011, адже судом першої інстанції неодноразово було досліджено матеріали справи, оскільки провадження у справі про банкрутство відкрито ще 22.11.2011. Щодо відсутності обтяжень на спірне приміщення на дату укладення договору купівлі-продажу від 23.12.2015 позивач стверджує, що з урахуванням того, що на все нерухоме майно ТОВ «Біловодський елеватор» накладено арешт, а на приміщення ЗАТ МЗРО «Стрілецький степ» - ні, нотаріус був зобов`язаний відмовити у державній реєстрації продажу також. З огляду на неправомірну, на думку позивача, зміну реєстраційного номера приміщення ЗАТ МЗРО «Стрілецький степ», вважати, що усі наступні зміни, пов`язані з реєстрацією цього об`єкту, відповідають законодавству, не можна. Позивач стверджує, що відповідач є недобросовісним набувачем спірного майна, оскільки залучення відповідача до укладення договору на відчуження приміщення ЗАТ «МЗРО «Стрілецький степ» було формальним та відбувалось з метою позбавлення боржника майна. Позивач не погоджується з твердженням відповідача про те, що ним не підтверджено факт завдання збитків позивачу у результаті укладення договору купівлі-продажу майна від 09.04.2011, оскільки всупереч умовам вказаного договору позивач не отримав у порядку безготівкового розрахунку коштів, якими б міг розрахуватися з кредиторами, що доводиться наявними у справі документами. Крім того, договір був укладений на вкрай невигідних для позивача умовах, укладені позивачем договори купівлі-продажу, у тому числі договір від 09.04.2011, мають збитковий характер, продаж активів позивача здійснено по значно збитковій вартості із заінтересованими особами, що свідчить про виведення значних активів на шкоду інтересів позивача. Також позивач вважає, що висновки суду першої інстанції підтверджуються належними доказами, що підтверджують факт відчуження приміщення ЗАТ «МЗРО «Стрілецький степ» поза волею позивача. Крім того, як стверджує апелянт, позовні вимоги заявлені не до юридичних, а до фізичних осіб, тому підлягають вирішенню у порядку цивільного, а не господарського судочинства, тому у відповідності до пункту 1 частини 1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі №913/106/18 підлягає закриттю. Разом з цим, апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

21.01.2020 від Ансіл Інвестмент Компані Лімітед (кредитор у справі про банкрутство №21/89б/2011) до суду надійшов відзив (вх.№533) на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що одним з об`єктів інвестування заявника був ПрАТ «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ». Твердження апелянта Ансіл Інвестмент Компані Лімітед вважає хибними та такими, що спростовуються матеріалами справи. На виконання постанови Верховного Суду справи №913/106/18 передана до суду першої інстанції саме судді Яресько Б.В., який здійснює розгляд справи №21/89б/2011 про банкрутство ПрАТ «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ». Судом неодноразово було наголошено, що розгляд справи про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідача розглядається саме в межах справи про банкрутство позивача. Також заявник вважає, що відповідач жодним чином не був обмежений у реалізації своїх процесуальних прав під час розгляду даної справи порівняно з позивачем, оскільки був ознайомлений з матеріалами справи №21/89б/2011. У судовому засіданні 30.10.2019 у суді першої інстанції відповідачем заявлено усне клопотання про дослідження документів, що містяться у справі №21/89б/2011, які за твердженням відповідача, можуть спростувати факт недобросовісності і виведення майна поза волею позивача, при цьому відповідачем не зазначено суду, які конкретно документи суд повинен дослідити додатково. Зазначене клопотання було заявлено відповідачем вже після переходу до стадії дослідження доказів, якими учасники обґрунтовують свою позицію у справі і безпосереднього дослідження таких доказів. З огляду на те, що відповідач не обґрунтував яким саме чином повторне дослідження наявних у матеріалах справи доказів спростують позицію позивача на даній стадії судового розгляду, суд першої інстанції, заслухавши позицію учасників у справі, відмовив відповідачу у задоволенні його клопотання. Щодо твердження відповідача про відсутність підстав вибуття спірного нежитлового приміщення поза волею позивача та визнання ФГ «Моноліт-Агро» недобросовісним набувачем, заявник вважає, що державна реєстрація права власності відповідача на спірне нежитлове приміщення була вчинена всупереч чинним на той час нормам законодавства. Відповідач не надав на підтвердження своєї позиції щодо правомірності зміни реєстраційного номеру майна та здійснення його реєстрації перед накладенням арешту на майно продавця (ТОВ «Біловодський елеватор») будь-яких належних та достатніх доказів. Питання збитковості укладеного між позивачем і ТОВ «Біловодський елеватор» договору купівлі-продажу майна від 09.04.2011, а також вибуття нежитлового приміщення, що було предметом такого договору поза волею позивача вже було предметом дослідження Донецьким апеляційним господарським судом у справі №21/89б/2011, висновки якого враховані судом першої інстанції при вирішенні даного спору у справі №913/106/18. Заявник вважає, що відчуження нежитлового приміщення відповідачу на підставі договору купівлі-продажу від 09.04.2011 було збитковим для позивача, суперечило інтересам і меті діяльності позивача, а також завдало шкоди не лише позивачу, а і його кредиторам. Отже, волевиявлення позивача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, а тому нежитлове приміщення позивача підлягає витребуванню у відповідача.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 повідомлено учасників справи про оголошення перерви у судовому засіданні до 24.02.2020 до 12:15 години. Витребувано матеріали справи №21/89б/2011 з господарського суду Луганської області, яка надійшла до суду апеляційної інстанції 20.02.2020.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2020 у зв`язку з відпусткою судді Шутенко І.А. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Пуль О.А., судді Крестьянінова О.О., судді Тарасової І.В.

24.02.2020 від Фермерського господарства "Моноліт-Агро" до суду надійшли письмові пояснення (вх.№1825) у справі щодо правових підстав звернення з заявою про визнання договору недійсним, обраного позивачем способу захисту та можливості застосування віндикації до добросовісного набувача.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 повідомлено учасників справи про відкладення розгляду справи на 19.03.2020 об 11:30 год.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2020 повідомлено учасників справи про відкладення розгляду справи на 23.04.2020 об 11:30 год. Запропоновано учасникам справи у строк п`ять днів з дня вручення даної ухвали, надати письмові пояснення/заперечення щодо заявленого ФГ "Моноліт-Агро" клопотання про зупинення провадження у справі. Доведено до відома учасників справи, що нез`явлення їх представників у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.

Ухвалами Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2020, 21.04.2020 відмовлено у задоволенні клопотання (вх.№3229 від 03.04.2020) керуючого санацією ПрАТ "МЗРО "Стрілецький Степ" про участь у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду у режимі відеоконференції з розгляду справи №913/106/18, яке призначено на 23.04.2020 об 11:30 год.

Ухвалами Східного апеляційного господарського суду від 23.04.2020 та від 25.05.2020 розгляд справи №913/106/18 відкладався на 25.05.2020 та 15.06.2020, про що було повідомлено учасників справи.

03.03.2020 Фермерське господарство "Моноліт-Агро" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з заявою (вх.№907Л/2 від 23.03.2020) про перегляд постанови Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 за нововиявленими обставинами у справі №21/89б/2011.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2020 у справі №913/106/18 у зв`язку з хворобою судді Тарасової І.В. для розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Пуль О.А., судді Гези Т.Д., судді Крестьянінова О.О.

17.03.2020 електронною поштою від керуючого санацією ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" до суду надійшли письмові пояснення (вх.№2644) щодо заяви ФГ «Моноліт - Агро» про перегляд постанови Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі №21/89б/2011 за нововиявленими обставинами.

18.03.2020 електронною поштою до суду від ФГ "Моноліт-Агро" надійшло клопотання (вх.№2713) про зупинення провадження у справі до розгляду Східним апеляційним господарським судом заяви ФГ "Моноліт-Агро" про перегляд постанови Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі №21/89б/2011 за нововиявленими обставинами від 02.03.2020 №02/03/2020-01.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2020 відмовлено у відкритті провадження за заявою Фермерського господарства "Моноліт-Агро" про перегляд постанови Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 за нововиявленими обставинами у справі №21/89б/2011.

03.04.2020 від ліквідатора боржника електронною поштою до суду надійшли заперечення (вх.№3230) на клопотання ФГ "Моноліт-Агро" про зупинення розгляду справи №913/106/18 (21/89б/2011) до розгляду судом заяви про перегляд постанови Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі №21/89б/2011 за нововиявленими обставинами.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 зупинено апеляційне провадження у справі №913/106/18 за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Моноліт-Агро" на рішення господарського суду Луганської області від 30.10.2019 у справі №913/106/18 (у межах справи про банкрутство №21/89б/2011) до розгляду Верховним Судом касаційної скарги Фермерського господарства "Моноліт-Агро" на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2020 у справі №21/89б/2011 та повернення матеріалів справ до Східного апеляційного господарського суду.

Постановою Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №21/89б/2011 касаційну скаргу Фермерського господарства "Моноліт-Агро" залишено без задоволення. Ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2020 у справі №21/89б/2011 залишено без змін.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 поновлено провадження у справі №913/106/18. Розгляд справи призначено на 10.08.2020 о 14:15 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2020 у зв`язку з відпусткою судді Гези Т.Д. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Пуль О.А., судді Крестьянінова О.О., судді Терещенко О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.08.2020 відмовлено у задоволенні клопотання Ансіл Інвестмент Компані Лімітед про участь представника у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду у режимі відеоконференції з розгляду справи №913/106/18, яке відбудеться 10.08.2020 о 14:15 год.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.08.2020 відмовлено у задоволенні клопотання ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" про участь представника у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду у режимі відеоконференції з розгляду справи №913/106/18, яке відбудеться 10.08.2020 о 14:15 год.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.08.2020 повідомлено учасників справи про оголошення перерви у судовому засіданні до 10.09.2020 до 10:00 години.

31.08.2020 від Ансіл Інвестмент Компані Лімітед до суду надійшли письмові пояснення (вх.№8067) щодо обраного позивачем способу захисту своїх прав.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 у даній справі задоволено клопотання Ансіл Інвестмент Компані Лімітед про участь у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду з розгляду справи №913/106/18, яке відбудеться 10.09.2020 о 10:00 год. Доручено Голосіївському районному суду міста Києва забезпечити проведення відеоконференції у справі №917/1360/18.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2020 у зв`язку з хворобою судді Терещенко О.І. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Пуль О.А., судді Крестьянінова О.О., судді Тарасова І.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 заяву (вх.№8501 від 10.09.2020) представників Фермерського господарства "Моноліт-Агро" адвоката Любарця А.Ю. та адвоката Чудовського І.В. про відвід колегії суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: судді Пуль О.А., судді Крестьянінова О.О., судді Терещенко О.І. залишено без розгляду.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 повідомлено учасників справи про оголошення перерви у судовому засіданні до 22.10.2020 до 11:30 год.

19.10.2020 від представника ФГ «Моноліт-Агро» до суду електронною поштою надійшли письмові пояснення (вх.№9968) у справі, в яких заявник вважає за необхідне звернути увагу суду на рішення Європейського суду з прав людини від 15.09.2020 у справі Бєлова проти Росії (заява №33955/08) та зазначає, що ФГ «Моноліт-Агро», будучи добросовісним набувачем майна на день набуття його у власність, усвідомлювало дійсну відсутність будь-яких судових рішень та/або інших спорів щодо даного майна. Майно набуте за ринковою вартістю, відкрито використовується у господарській діяльності ФГ «Моноліт-Агро», слідкує за ним, проводить поточні ремонтні роботи тощо.

Судове засідання 22.10.2020 у даній справі перенесено на 09.11.2020 у зв`язку з хворобою судді-доповідача Пуль О.А. та відсутності правових підстав, визначених частиною 9 ст.32 Господарського процесуального кодексу України, для передачі справи для повторного автоматизованого розподілу, про що повідомлено учасників справи та розміщення повідомлення на офіційному веб-сайті Східного апеляційного господарського суду (а.с.149-151, 159, том 11).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2020 відмовлено у задоволенні клопотання ФГ "Моноліт-Агро" про участь представника у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду у режимі відеоконференції з розгляду справи №913/106/18, яке відбудеться 09.11.2020 о 15:15 год.

У судовому засіданні 09.11.2020 представники ФГ «Моноліт-Агро» вимоги апеляційної скарги підтримали у повному обсязі та просили її задовольнити.

Представник Ансіл Інвестмент Компані Лімітед проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечувала з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу. Просила суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

У судовому засіданні 09.11.2020 на стадії дослідження матеріалів справи позовного провадження №913/106/18, яке розглядається у межах справи про банкрутство №21/89б/2011, представником ФГ «Моноліт-Агро» заявлено клопотання про необхідність відтворення у даному судовому засіданні звукозапису судового засідання 30.10.2019 у частині заявленого клопотання про дослідження доказів у суді першої інстанції, яке було задоволено та прослухано хід судового засідання у господарському суду 30.10.2019 у необхідній частині.

Також колегією суддів досліджено докази у справі про банкрутство №21/89б/2011, на дослідженні яких окремо наголошував представник ФГ «Моноліт-Агро», зокрема, що містяться у томах 1, 3, 4, 14, 26.

Після закінчення стадії дослідження доказів представником ФГ «Моноліт-Агро» заявив усно заяву про застосування строку позовної давності у даній справі, у зв`язку з чим представник Ансіл Інвестмент Компані Лімітед заявила усне клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши усну заяву ФГ «Моноліт-Агро» про застосування строку позовної давності, колегія суддів зазначає, що заява не відповідає вимогам ст.170 Господарського процесуального кодексу України, не заявлена у письмовому вигляді. Заявником не обґрунтовано, чому така заява не подана письмово як до суду першої, так і апеляційної інстанції та у строк, встановлений судом для подання письмових заяв, клопотань до 24.01.2020 в ухвалі Східного апеляційного господарського суду від 27.12.2019 про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду. Крім того, усна заява про застосування строку позовної давності заявлена представником ФГ «Моноліт-Агро» після закінчення з`ясування обставин справи та дослідження доказів, дана стадія судового розгляду не передбачає звернення учасників справи з заявами та клопотаннями. З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про залишення без розгляду заяви ФГ «Моноліт -Агро» про застосування строку позовної давності та клопотання представника Ансіл Інвестмент Компані Лімітед про відкладення розгляду справи як необґрунтовані.

Керуюча санацією ПрАТ «МЗРО «Стрілецький степ» Кандаурова А.П. у судове засідання 09.11.2020 не з`явилась, була належним чином повідомлена про дату та час розгляду справи, матеріали якої свідчать, що у клопотаннях (вх.№10089 від 21.10.2020, вх.№10599 від 03.11.2020) керуюча санацією боржника Кандаурова А.П. просить суд визнати причини неявки у судові засідання поважними та розгляд справи провести без особистої участі керуючого санації ПрАТ «МЗРО «Стрілецький степ».

Ураховуючи, що позовне провадження у справі №913/106/18, яке розглядається у межах справи про банкрутство №21/89б/2011, учасники провадження належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Міловський районний центр зайнятості у заявах (вх.№125 від 09.01.2020, вх.№2592 від 17.03.2020, вх.№3253 від 06.04.2020, вх.№7223 від 03.08.2020 просив суд розглянути справу за наявними у справі матеріалами без участі представника Міловського районного центру зайнятості. Заявлені раніше кредиторські вимоги підтримує у повному обсязі.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом та у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого статтею 273 цього Кодексу.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).

Ураховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду апеляційної скарги та вирішення даного спору, зважаючи на відсутність передбачених частиною 11 ст.270 Господарського процесуального кодексу України підстав для відкладення розгляду справи, з урахуванням вимог ст.273 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку про закінчення апеляційного розгляду справи у даному судовому засіданні за відсутності представників інших учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників ФГ «Моноліт-Агро» (апелянт) та представника кредитора у справі про банкрутство №21/89б/2011, з`ясувавши обставини справи та, перевіривши їх доказами у межах, встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила таке.

Боржником - ЗАТ «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ» (у подальшому ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ") укладено ряд кредитних договорів з Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик", а саме: Генеральний кредитний договір №08-09-07 від 25.09.2007, в рамках якого укладено кредитний договір №08-09-07/1 від 25.09.2007 та кредитний договір №08-09-07/2 від 26.10.2007; кредитний договір №19-06-10 від 30.06.2010; кредитний договір №27-07-10 від 30.07.2010; кредитний договір №29-09-10 від 24.09.2010; кредитний договір №30-10-10 від 28.10.2010; договір кредитної лінії №33-12-10 від 27.12.2010; кредитний договір №35-12-10 від 28.12.2010. У результаті укладення даних договорів загальна сума боргу боржника перед банком становила 61142755,00 грн.

За договором іпотеки №08-09-07/Z1, посвідченого приватним нотаріусом Міловського районного нотаріального округу Луганської області Крихан Н.М. 25.09.2007 за реєстровим номером №1704, відповідно до умов якого в іпотеку банку передано належне ЗАТ «МЗРО «Стрілецький степ» прав праві власності нерухоме мано, у тому числі і спірне приміщення.

28.04.2011 ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ", ТОВ "Біловодський елеватор" та ПАТ "КБ "Хрещатик" уклали договір переведення боргу №01-04-11, за яким ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" перевів на нового боржника - ТОВ "Біловодський елеватор" борг у сумі 61142755,00 грн перед ПАТ "КБ "Хрещатик".

Одночасно боржник (ПрАТ «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ») уклав ряд договорів поруки, якими зобов`язався як солідарний боржник нести перед ПАТ "КБ "Хрещатик" у повному обсязі відповідальність за невиконання ТОВ "Біловодський елеватор" зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати відсотків і штрафних санкцій, й зобов`язаний погасити заборгованість за кредитними договорами, а саме: -договір поруки №08-09-07/Z28 від 28.04.2011 щодо Генерального кредитного договору №08-09-07 від 25.09.2007, у рамках якого укладено кредитний договір №08-09-07/1 від 25.09.2007 та кредитний договір № 08-09-07/2 від 26.10.2007 (залишок заборгованості за кредитами у розмірі 6 222 000 USD); -договір поруки №19-06-10/Р7 від 28.04.2011 щодо кредитного договору № 19-06-10 від 30.06.2010 (кредит у сумі 935000 грн); -договір поруки №27-07-10/Р7 від 28.04.2011 щодо кредитного договору №27-07-10 від 30.07.2010 (кредит у сумі 860000 грн); -договір поруки №29-09-10/Р5 від 28.04.2011 щодо кредитного договору №29-09-10 від 24.09.2010 (кредит у сумі 1671000 грн); -договір поруки №30-10-10/Р5 від 28.04.2011 щодо кредитного договору №30-10-10 від 28.10.2010 (кредит у сумі 1587000 грн); -договір поруки №33-12-10/Р5 від 28.04.2011 щодо договору кредитної лінії №33-12-10 від 27.12.2010 (кредит у сумі 3629266,41 грн); - договір поруки №35-12-10/Р2 від 28.12.2010 щодо кредитного договору №35-12-10 від 28.12.2010 (кредит у сумі 8975000,00 USD).

29.06.2011 між боржником та ТОВ "Біловодський елеватор" укладено угоду про зарахування зустрічних взаємних вимог, пунктами 1 та 2 якої сторони зафіксували факт наявності непогашеного грошового зобов`язання боржника перед ТОВ "Біловодський елеватор" у загальній сумі 61142755,00 грн за договором №01-04-11 переведення боргу від 28.04.2011, а ТОВ "Біловодський елеватор" має перед боржником непогашені грошові зобов`язання у загальній сумі 40771572,45 грн, у тому числі за договорами від 09.04.2011. Відповідно до угоди її сторони дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, зазначених у пунктах 1 та 2 угоди, у сумі 40771572, 45 грн, а також зазначили про те, що ТОВ "Біловодський елеватор" не є зобов`язаною стороною, у тому числі за договорами від 09.04.2011.

09.04.2011 між Закритим акціонерним товариством "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" (далі - ЗАТ "МЗРО "Стрілецький степ", продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біловодський елеватор" (далі - ТОВ "Біловодський елеватор", покупець) укладено договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого продавець передає нежиле приміщення, приміщення ЗАТ "МЗРО "Стрілецький степ" (зазначене у пункті 2 цього договору) у власність покупця, а покупець приймає у власність нежиле приміщення, приміщення ЗАТ "МЗРО "Стрілецький степ" і сплачує за нього продавцеві встановлену цим договором грошову суму.

Відповідно до пункту 2 договору предметом цього договору є нежиле приміщення, приміщення ЗАТ "МЗРО "Стрілецький степ", що розташоване за адресою: Луганська область, смт.Біловодськ, вул. імені Гуньяна, буд. 51-А, яке включає:

- "А-2" - пункт КПП (диспетчерська) цегляний, загальною площею 338,4 кв.м;

- "Б" - будинок на нафтоскладі цегляний, загальною площею 22,5 кв.м;

- "Г" - автогараж із шлакоблоку та цегли, загальною площею 541,4 кв.м;

- "В,Н" - навіс для гаража із стінових панелей, загальною площею 2059,7 кв.м;

- "М" - пункт ТО мийка із стінових панелей, загальною площею 279,9 кв.м;

- № 1, 2, 3 - огорожа металева, залізобетонна.

Пунктом 5 договору встановлено, що продаж нежитлового приміщення за домовленістю сторін вчиняється за ціною 1177902,58 грн, з урахуванням ПДВ.

За даними витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №29470882 загальна вартість відчужуваного приміщення, яка співпадає з балансовою вартістю, становить 981585,48 грн (пункт 5.1 договору).

Згідно з висновком про вартість майна від 08.04.2011, проведеним суб`єктом оціночної діяльності ПП "Екорт", м.Луганськ, ринкова вартість нежитлового приміщення становить 892922,00 грн, без урахування ПДВ (пункт 5.2 договору).

Вказаний договір підписано: від продавця - ЗАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" його генеральним директором ОСОБА_1, який діяв на підставі Статуту та протоколу засідання Наглядової ради ЗАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" від 01.04.2011 №3/2011; від покупця - ТОВ "Біловодський елеватор" його директором Брюховичем Ю.О., який діяв на підставі Статуту та протоколу Зборів учасників ТОВ "Біловодський елеватор" від 01.04.2011 №5.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Міловського районного нотаріального округу Луганської області Нєдовєсовою Н.М., зареєстровано в реєстрі 09.11.2011 за №239 (а.с.43-46, том 1). 12.05.2011 право власності на зазначене нежитлове приміщення зареєстроване за ТОВ "Біловодський елеватор", реєстраційний номер об`єкту нерухомості у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 2948818, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав (а.с.49-50, том 1).

22.11.2011 ухвалою господарського суду Луганської області за заявою СТОВ "АВІС" порушено справу №21/89б/2011 про банкрутство ЗАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" за заявою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "АВІС" на підставі ст.1, 6, 7, 8, 11, 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30.06.1999).

Зважаючи на те, що провадження у даній справі про банкрутство ЗАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" порушено ухвалою господарського суду Луганської області від 22.11.2011, тобто до набрання чинності Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" №4212-VI від 22.12.2011 (далі - Закон про банкрутство), та набрання чинності 21.10.2019 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 №2597VІІІ, до спірних правовідносин слід застосовувати положення Закону про банкрутство у редакції 784-XIV від 30.06.1999 (із змінами та доповненнями).

У зв`язку із проведенням антитерористичної операції справа №21/89б/2011 про банкрутство ЗАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" була втрачена, що зафіксовано актом експертної комісії господарського суду Луганської області №1 від 03.04.2015.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 15.09.2015 порушено провадження з відновлення матеріалів втраченої справи №21/89б/2011 про банкрутство боржника - ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ", продовжено строк проведення процедури розпорядження майном боржника - ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" та повноваження розпорядника майна Мензаренка Ю.М.

23.12.2015 між ТОВ "Біловодський елеватор" та ФГ "Моноліт-Агро" (відповідач) укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, згідно з умовами якого ТОВ "Біловодський елеватор" (третя особа) продав ФГ "Моноліт-Агро" (відповідачу) нежитлове приміщення, загальною площею 3241,9 кв.м, що розташоване за адресою: Луганська область, смт.Біловодськ, вул.імені Гуньяна, буд. 51-А, яке включає: - "А-2" - пункт КПП (диспетчерська) цегляний, загальною площею 338,4 кв.м; - "Б" - будинок на нафтоскладі цегляний, загальною площею 22,5 кв.м; - "Г" - автогараж із шлакоблоку та цегли, загальною площею 541,4 кв.м; - "В,Н" - навіс для гаража із стінових панелей, загальною площею 2059,7 кв.м; - "М" - пункт ТО мийка із стінових панелей, загальною площею 279,9 кв.м; - № 1, 2, 3 - огорожа металева, залізобетонна (далі- спірні приміщення).

Пунктом 2.1 договору встановлено, що продаж нежитлового приміщення здійснюється за 973213,28 грн, з урахуванням ПДВ, які повністю перераховані покупцем у день підписання цього договору, що підтверджується платіжними дорученнями від 23.12.2015 №457 та №486.

У договорі також зазначено, що згідно із звітом про оцінку майна, виданого суб`єктом оціночної діяльності ФОП Ковба Є.О., вартість нерухомого майна становить 788000,00 грн. Балансова вартість нерухомого майна станом на 01.12.2015 становить 543205,42 грн (пункт 2.2 договору).

Вказаний договір підписано: від продавця - ТОВ "Біловодський елеватор" його директором Побережною Т.П. на підставі Статуту; від покупця - ФГ "Моноліт-Агро" його головою Болдар В.А. на підставі Статуту.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Біловодського районного нотаріального округу Луганської області Доброскоковою А.М., зареєстровано в реєстрі 23.12.2015 за №1449 (а.с.43-46, том 1).

У пункті 1.2. договору з посиланням на Інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №50571765 та №50572096 вказано про перевірку нотаріусом та відсутність обтяження нерухомого майна іпотекою, відсутність заборони на відчуження та арешт об`єкту нерухомого майна, що відчужується (а.с.30-33, том 2).

23.12.2015 право власності на спірне нежитлове приміщення зареєстроване за ФГ "Моноліт-Агро", реєстраційний номер об`єкта нерухомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 71363344000, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.12.2015 № 50611525 (а.с.193, том 1).

13.04.2016 ухвалою господарського суду Луганської області у справі №21/89б/2011 про банкрутство введено процедуру санації боржника - Приватного акціонерного товариства "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ", та призначено керуючим санацією боржника арбітражного керуючого Кандаурову Анну Павлівну.

13.01.2017 у межах справи про банкрутство №21/89б/2011 керуючий санацією боржника Кандаурова А.П. звернулась до господарського суду Луганської області з заявою від 29.12.2016 про визнання договорів недійсними у порядку пункту 11 ст.17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону про банкрутство від 30.06.1999), та просила, зокрема, визнати недійсним договір купівлі - продажу від 09.04.2011, укладений між ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" та ТОВ "Біловодський елеватор" щодо нежитлового приміщення, розташованого за адресою: Луганська область, смт.Біловодськ, вул.Гуньяна, 51а (спірний договір).

Ухвалою господарського суду Луганської області від 07.06.2017 у справі №21/89б/2011 у задоволенні заяв керуючого санацією Кандаурової А.П. про визнання недійсними договорів відмовлено повністю.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі №21/89б/2011, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 18.06.2018, ухвалу господарського суду Луганської області від 07.06.2017 скасовано, визнано недійсними договори купівлі-продажу від 09.04.2011, у тому числі договір щодо продажу нежитлового приміщення, розташованого за адресою: Луганська область, смт.Біловодськ, вул.Гуньяна, 51а, та зобов`язано ТОВ "Біловодський елеватор" повернути ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" вказане нежитлове приміщення. При цьому суди зазначили, що продаж активів боржника за оскарженими договорами купівлі-продажу від 09.04.2011 відбувся за значно заниженою вартістю, яка здійснена із заінтересованими особами, свідчить про виведення вагомих активів на шкоду інтересів самого боржника та його кредиторів.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що даний позов мав бути розглянутий у межах провадження у справі про банкрутство -справа №21/89б/2011, але із застосуванням порядку, визначеного Розділом ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів вважає, що позов керуючого санацією боржника Кандаурової А.П. про витребування майна з чужого незаконного володіння розглянуто господарським судом саме у межах справи про банкрутство №21/89б/2011.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України Законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 зазначено, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість є однією з основних засад права та вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

Поряд з іншими принципами правового регулювання відносин неплатоспроможності (галузевих принципів), суттєве значення має й принцип судового нагляду у процедурах банкрутства.

Наведений вище принцип полягає у нагляді за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об`єктів конкурсної маси, а також інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів тощо.

Суд у справі про банкрутство повинен сам приймати рішення стосовно виду та інтенсивності нагляду з урахуванням процедури провадження, особи боржника та арбітражного керуючого, а також інших обставин справи. Цей принцип та механізм його застосування відстежується у приписах Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону від 14.05.1992 №2343-ХІІ), проте нормативне своє відтворення він набув у редакції Закону України від 22.12.2011 №4212-VI (стаття 10) та у редакції Кодексу України з процедур банкрутства у редакції від 18.10.2018 №2597VІІІ (стаття 7).

На більш ефективну реалізацію вказаного принципу направлені й приписи процесуального Закону, зокрема статті 20, 30 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІI).

Колегія суддів зазначає, що господарський суд, здійснюючи судовий нагляд за проведенням процедур банкрутства на підставі норм процесуального права (ст.12, 20 Господарського процесуального кодексу України) та матеріального права (Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»), мають забезпечити як принцип рівності учасників процедури банкрутства, баланс інтересів боржника і його кредиторів та інших заінтересованих учасників, так і справедливий розподіл майна боржника між кредиторами, що є особливістю процедури банкрутства.

Отже, посилання ФГ «Моноліт-Агро» на необхідність чіткого дотримання норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституції України щодо захисту права власності, яке є непорушним, колегія суддів не може взяти до уваги без урахування усіх інших обставин у цій справі, яка пов`язана зі справою про банкрутство ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" та регулюється спеціальними нормами.

Згідно з частиною першою статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктом 6 ст.12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

У пункті 8 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

Частиною 11 ст.17 Закону про банкрутство (у редакції Закону від 30.06.1999) встановлено, що розгляд заяв керуючого санацією про визнання угод недійсними і повернення всього отриманого за такою угодою здійснюється господарським судом у процедурі провадження у справі про банкрутство.

Після повернення справи з Верховного Суду господарський суд Луганської області в ухвалі від 13.08.2019 зазначив, що справа №913/106/18 за позовом Приватного акціонерного товариства "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" до Фермерського господарства "Моноліт-Агро" за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Біловодський елеватор", про витребування майна із чужого незаконного володіння, на виконання постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.07.2019 передана на новий розгляд до господарського суду Луганської області у межах справи №21/89б/2011 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" (суддя Яресько Б.В.) (а.с.214-216, том 4).

Справа №913/106/18 правильно розглядалась судом (суддя Яресько Б.В.), який розглядає справу про банкрутство №21/89б/2011. Також судом першої інстанції направлялися процесуальні документи учасникам позовного провадження №913/106/18 та усім учасникам провадження у справі про банкрутство №21/89б/2011, що підтверджується матеріалами справи.

Отже, господарський суд забезпечив учасникам справи можливість реалізувати свої процесуальні права.

Крім того, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що системний аналіз положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником як перед порушенням справи про банкрутство, так і після порушення справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого. Особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються господарським судом в межах справи про банкрутство, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси в тому числі майна, яке безпідставно вибуло з права власності банкрута, для забезпечення повного або часткового задоволення вимог кредиторів та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до частин 1, 3 ст.232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали, рішення, постанови та судові накази. Розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Винесення господарським судом на підставі ст.232 Господарського процесуального кодексу України за наслідками розгляду заяви про витребування майна з чужого незаконного володіння рішення, а не ухвали, є цілком законним та не є підставою для його скасування.

Отже, нормами Господарського процесуального кодексу України та Закону про банкрутство (у редакції від 30.06.1999) чітко не встановлено порядку розгляду таких спорів (позовного провадження у межах справи про банкрутство), а тому колегія суддів вважає, що справа №913/106/18 виділена в окремі томи та правомірно розглянута господарським судом (тим же судом, який здійснює розгляд справи про банкрутство) у межах справи про банкрутство №21/89б/2011.

Щодо доводів апелянта про те, що розгляд позовної заяви про витребування майна з чужого незаконного володіння в рамках справи №913/106/18 позбавила відповідача можливості у повному обсязі реалізувати свої процесуальні права, чим порушено основоположні принципи господарського процесу, зокрема, змагальність сторін, рівність усіх учасників судового процесу, оскільки відповідач був обмежений порівняно з позивачем у можливості бути ознайомленим та використовувати у повній мірі документи, що стали підставою для цього позову, які, у свою чергу, містяться у матеріалах справи №21/89б/2011, учасником якої відповідач не є, колегія суддів зазначає, що права відповідача жодним чином не порушені, оскільки статтею 1 Закону про банкрутство чітко встановлено перелік сторін та учасників справи про банкрутство, до яких відповідач згідно з вимогами закону не належить, а відтак не може бути учасником у справі про банкрутство.

Крім того, як свідчать матеріали справи, відповідач жодним чином не був обмежений у реалізації своїх процесуальних прав під час розгляду даної справи порівняно з позивачем, оскільки відповідач ознайомився з матеріалами справи №21/89б/2011 та реалізував свої процесуальні права, зокрема, на оскарження судових рішень, подання своїх заперечень щодо своєї добросовісності та інших доказів у спростування доводів позивача щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, зокрема, з урахуванням приписів ст.51 Господарського процесуального кодексу України.

Твердження ФГ «Моноліт-Агро» щодо необов`язковості для нього висновків суду при розгляді заяви про визнання недійсним договору від 09.04.2011 з тих підстав, що його не було залучено до розгляду як учасника у справі №21/89б/2011 (з посиланням на частину 5 ст.75 Господарського процесуального кодексу України) колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки усі свої доводи, заперечення та відповідні докази ФГ «Моноліт-Агро» надало у цій справі як відповідач, і судами першої, апеляційної та касаційної інстанції при винесенні судових рішень оцінювались наведені відповідачем доводи та докази.

Апелянт зазначає, що під час розгляду справи по суті господарський суд відхилив клопотання представника відповідача про зупинення розгляду справи №913/106/18 до завершення апеляційного розгляду справи №21/89б/2011, а у подальшому відмовив взагалі у дослідженні будь-яких доказів, що містяться у матеріалах справи про банкрутство.

У ході судового розгляду справи під час прослуховування звукозапису судового засідання 30.10.2019 у суді першої інстанції колегією суддів з`ясовано, що відповідачем заявлено усне клопотання про дослідження документів, що містяться у справі №21/89б/2011, які за твердженням відповідача, можуть спростувати факт недобросовісності і виведення майна поза волею позивача, при цьому на запитання суду, які конкретно документи суд повинен дослідити додатково, відповідач не надав відповіді, після чого суд першої інстанції, заслухавши позицію учасників у справі, відмовив відповідачу у задоволенні його усного клопотання. Також матеріали справи не містять письмового обґрунтованого клопотання ані про зупинення провадження у даній справі, ані про дослідження доказів у справі про банкрутство №21/89б/2011.

Вищезазначеним спростовуються і твердження відповідача про неправильне встановлення фактичних обставин справи судом першої інстанції та не надання оцінки наявним доказам у справі.

Надаючи оцінку доводам апелянта про безпідставність твердження позивача щодо недобросовісності ФГ «Моноліт-Агро» як набувача спірного приміщення та відсутності волевиявлення позивача як підстави для визнання договору купівлі-продажу від 09.04.2011 недійсним, що на думку апелянта, не було предметом дослідження судами усіх інстанцій у відповідному спорі, колегія суддів виходить з такого.

Предметом цього розгляду є вимоги керуючого санацією боржника Кандаурової А.П. про витребування з незаконного володіння відповідача (ФГ "Моноліт-Агро") спірного нежитлового приміщення.

Підставою заявлених вимог є визнання недійсним у межах справи №21/89б/2011 (про банкрутство ПрАТ «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ») договору купівлі-продажу спірного майна від 09.04.2011, визнаного недійсним на підставі частини 11 ст.17 Закону про банкрутство, а саме як такий, що укладений за значно заниженою вартістю, яка здійснена із заінтересованими особами та свідчить про виведення вагомих активів на шкоду інтересів самого боржника та його кредиторів.

Згідно з частиною 11 ст.17 Закону про банкрутство угода боржника, у тому числі та, що укладена до винесення господарським судом ухвали про санацію, може бути визнана господарським судом за заявою керуючого санацією відповідно до цивільного законодавства недійсною, якщо угода укладена боржником із заінтересованими особами і в результаті якої кредиторам завдані чи можуть бути завдані збитки; угода укладена боржником з окремим кредитором чи іншою особою протягом шести місяців, що передували дню винесення ухвали про санацію, і надає перевагу одному кредитору перед іншими або пов`язана з виплатою (видачею) частки (паю) в майні боржника у зв`язку з його виходом зі складу учасників боржника. Все отримане за такою угодою повертається сторонам. Розгляд заяв керуючого санацією про визнання угод недійсними

і повернення всього отриманого за такою угодою здійснюється господарським судом у процедурі провадження у справі про банкрутство.

Отже, частина 11 статті 17 Закону про банкрутство регулює відносини, що виникли між боржником, кредитором та іншими особами з приводу дій боржника щодо розпорядження своїм майном, вчинені у період до порушення справи про банкрутство або після порушення справи про банкрутство. Зазначена стаття визначає підстави оспорювання майнових дій боржника з метою забезпечення зберігання майна в інтересах кредиторів або повернення майна боржника, у разі його вибуття, до ліквідаційної маси.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У період шести місяців, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, і, отже, відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна завідомо призводить до зменшення обсягу платоспроможності боржника і завдає шкоди кредиторам.

Розглядаючи спори у порядку статті 17 Закону про банкрутство, належить брати до уваги, що дії боржника, зокрема (але не виключно), щодо відчуження майна за ціною, значно нижчою від ринкової, для цілей, не спрямованих на досягнення розумної ділової мети та на користь одного з кредиторів боржника, можуть свідчити про намір ухилитися від розрахунків з контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц надано визначення угодам (правочинам) боржника, що вчинені боржником на шкоду кредиторам. Такі угоди поіменовано фраудаторними правочинами. Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах зокрема: у банкрутстві (стаття 17, 20 Закону про банкрутство); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів

З огляду на сферу регулювання Закону про банкрутство загалом і за змістом зазначеної норми статті 17, вона є спеціальною щодо загальних, установлених Цивільним кодексом України підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

Згідно з частиною другою статті 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України.

Відповідно до положень частини третьої статті 104 Цивільного кодексу України порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом. Порядок припинення суб`єкта господарювання визначений також положеннями статті 59 Господарського кодексу України.

З огляду на положення статей 4, 104, 110, 112 Цивільного кодексу України, глави 23 Господарського кодексу України, Закон про банкрутство є частиною цивільного/господарського законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон, також норм Цивільного кодексу України, зокрема, щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Статтею 17 Закону про його банкрутство передбачені спеціальні підставі заявлення вимог про визнання правочинів недійсними та особливі наслідки задоволення вимог, заявлених у порядку цієї статті.

У разі визнання недійсними правочинів (договорів) на підставах, передбачених частиною 11 статті 17 Закону про банкрутство, кредитор (інші особи) зобов`язаний повернути в ліквідаційну масу майно, отримане від боржника.

Така процедура спрямована на повернення до складу конкурсної маси відчужених за такими правочинами активів. Можливість оспорення необхідна для забезпечення зберігання майна боржника в інтересах конкурсних кредиторів.

Щодо обраного позивачем способу захисту колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України кожна особа/суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного/господарського законодавства.

У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтями 6, 13 Конвенції, ратифікованої Верховною Радою України Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР.

За змістом абзацу другого частини другої статті 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що передбачений законом або договором, а статтею 20 Господарського кодексу України передбачено можливість захисту права та законного інтересу шляхом встановлення правовідносин.

Водночас, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 (провадження №12-158гс18)). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

Обраний заявником спосіб захисту має гарантувати практичну та ефективну можливість захисту порушеного права.

Згідно зі ст.17 Закону про банкрутство арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) є одним з основних учасників справи про банкрутство. З дня винесення ухвали про санацію припиняються повноваження керівника боржника, управління боржником переходить до керуючого санацією. Керуючий санацією має право, зокрема, самостійно розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених цим Законом; керуючий санацією боржника має право звертатися до господарського суду в передбачених цим Законом та Господарським процесуальним кодексом України випадках; розпоряджатися майном боржника відповідно до плану санації та з урахуванням обмежень, передбачених законодавством; подавати заяви про визнання правочинів (договорів), укладених боржником, недійсними.

Керуючий санації у справі про банкрутство має статус особи, що за рішенням суду зобов`язана належним чином виконувати свої повноваження під час процедури санації, зокрема ті, що спрямовані на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення у повному обсязі або частково вимог кредиторів.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що, звертаючись до господарського суду Луганської області з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, керуючий санацією боржника обрала правильний спосіб захисту, оскільки такий спосіб захисту узгоджується з нормами Закону про банкрутство та Господарського процесуального кодексу України.

Щодо застосування статті 388 Цивільного кодексу України та посилання апелянта на те, що відповідач є добросовісним набувачем, а спірне майно вибуло з волі боржника, колегія суддів зазначає таке.

У даній справі керуюча санацією боржника, звертаючись до суду із заявою про захист порушених, на її думку, прав власності боржника, обрала такий спосіб захисту цього права як витребування майна з чужого незаконного володіння відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України, зокрема, частину 1 цієї статті.

Глава 29 Цивільного кодексу України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України.

Такий правовий висновок Великою Палатою Верховного Суду, з посиланням на висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17.02.2016 у справі N6-2407цс15, постанові від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц.

Під час розгляду віндикаційного позову позивач має підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 Цивільного кодексу України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

При цьому в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статті 387 Цивільного кодексу України, є неефективними.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.01.2020 у справі №50/311-б та відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 02.07.2019 у справі №48/340.

Можливість витребування майна з чужого незаконного володіння законодавець ставить у залежність, насамперед, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.

Недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна (стаття 400 Цивільного кодексу України).

Тобто статтею 400 Цивільного кодексу України дає підставу для висновку про те, що закон допускає необмежену віндикацію майна у недобросовісного набувача.

Згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України недобросовісним є такий набувач, який знав або повинен був знати, що відчужувач, у якого він отримав майно, не має права його відчужувати.

За змістом частини першої статті 388 Цивільного кодексу України добросовісним має вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має право його відчужувати, а недобросовісним володільцем є та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.

Витребування майна від добросовісного набувача (особи, яка не знала і не повинна була знати про те, що особа, у якої річ придбана, не має права її відчужувати) є можливим у всіх випадках, коли майно придбане безоплатно в особи, яка не мала права відчужувати річ.

Якщо добросовісний набувач придбав річ за плату, власник має право витребувати таку річ тільки у випадках, коли вона вибула з володіння поза його (або особи, якій річ була передана власником) волею, зокрема, загублена власником або іншою особою, якій річ була передана власником, або була викрадена у власника чи такої особи.

З`ясовуючи питання добросовісності/недобросовісності відповідача як набувача спірного майна колегія суддів ураховує вказівки Верховного Суду у постанові від 04.07.2019 у даній справі, який зазначив, що, вирішуючи питання застосування ст.51 Господарського процесуального кодексу України, слід урахувати, що, подаючи позов про витребування майна у порядку статті 388 Цивільного кодексу України на підставі судового рішення про визнання недійсним першого правочину щодо відчуження позивачем спірного майна, позивач (у разі неучасті набувача майна у розгляді справи про визнання недійсним першого правочину щодо відчуження спірного майна) має право доводити відповідними доказами обставини, що свідчать про недобросовісність набувача або які надають право власнику витребувати майно від добросовісного набувача. У свою чергу, відповідач має право надати всі заперечення позивачеві щодо своєї добросовісності чи інших поданих позивачем доказів на підтвердження права витребовувати майно від добросовісного набувача.

З огляду на зазначене, колегія суддів виходить з того, що відповідач у відповідності до приписів ст.51 Господарського процесуального кодексу України, подав докази на підтвердження законності набуття спірного майна.

Як свідчать матеріали справи, відповідач, купуючи спірний об`єкт нерухомості за договором купівлі-продажу від 23.12.2015, не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження цього майна, оскільки на момент вчинення правочину з набуття майна (договору купівлі-продажу від 23.12.2015) право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване за відчужувачем (ТОВ "Біловодський елеватор"), записів про обтяження не було.

Договір купівлі-продажу від 09.04.2011, на підставі якого ТОВ "Біловодський елеватор" придбав у власність спірне майно на той час був дійсним та не оспорювався (заява про його недійсність подана до суду 13.01.2017, договір визнаний судом недійсним 13.12.2017).

За придбане нежитлове приміщення 23.12.2015 відповідачем перераховано продавцю 973213,28 грн та сплачено 9732,13 грн обов`язкового збору до Пенсійного фонду України, що підтверджується платіжними дорученнями від 23.12.2015 №486, №487 та від 22.12.2015 №482 (а.с.194-196, том 1).

На замовлення відповідача Біловодським БТІ після проведення інвентаризації 06.01.2016 виготовлений технічний паспорт на спірне нежитлове приміщення (а.с.197-198, том 1).

За заявою відповідача від 28.01.2016 (а.с.199, том 1) на ім`я селищного голови про оформлення права користування земельною ділянкою (на якій розташоване приміщення), Біловодська селищна рада рішенням від 29.01.2016 №4/7 (а.с.203, том 1) припинила ТОВ "Біловодський елеватор" право оренди земельної ділянки, на якій розміщене спірне приміщення, та передала земельну ділянку відповідачу в оренду на 10 років. Договір оренди землі укладено лише 02.01.2018 (а.с.200-202, том 1). Відповідач у 2016 - 2018 роках сплачував орендну плату за землю, що підтверджується податковими деклараціями та квитанціями (а.с.204-216, том 1).

Посилання апелянта на помилковість доводів позивача щодо дати реєстрації права власності за фермерським господарством "Моноліт-Агро" та наявності заборон щодо спірного нерухомого майна підтверджується матеріалами справи.

Як стверджує ФГ «Моноліт-Агро», на момент укладення договору купівлі-продажу спірного майна від 23.12.2015, який не був визнаний недійсним, нотаріусом належним чином перевірено та встановлено правомочність продавця майна на продаж, відсутність будь-яких заборон чи судових спорів щодо спірного нерухомого майна.

Так, з наданих приватним нотаріусом Міловського районного нотаріального округу Луганської області Нєдовєсовою Н.М. на вимогу суду ухвалою господарського суду Луганської області від 12.05.2018 матеріалів убачається, що згідно з листом за вих.№12 від 22.12.2015 ПАТ «КБ «Хрещатик» просить приватного нотаріуса зняти заборону на відчуження спірного нерухомого майна боржника, що належить ТОВ «Біловодський елеватор», реєстраційний номер об`єкта у ДРРП 71363344000 (право власності 1122421) та передано в іпотеку за кредитними договорами. Просить припинити іпотеку спірного нерухомого приміщення (а.с.49, том 2).

Також колегія суддів бере до уваги той факт, що справа №21/89б/2011 про банкрутство ЗАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" була втрачена у зв`язку із проведенням антитерористичної операції, що зафіксовано актом експертної комісії господарського суду Луганської області №1 від 03.04.2015. І у подальшому ухвалою господарського суду Луганської області від 15.09.2015 порушено провадження з відновлення матеріалів втраченої справи №21/89б/2011 про банкрутство боржника, а тому у Фермерського господарства «Моноліт-Агро» дійсно була відсутня можливість з`ясувати у Єдиному державному реєстрі судових рішень обставини щодо наявності порушеної справи про банкрутство ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ".

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідач є добросовісним набувачем спірного майна.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що ФГ «Моноліт-Агро» як набувач спірного майна, першим власником якого є ПрАТ «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ» щодо якого порушено справу про банкрутство у 2011 році, мав передбачати, що у подальшому несе усі ризики, пов`язані з набуттям такого майна та усвідомлювати наслідки визнання недійсними угод, укладених щодо майна боржника у процедурі банкрутства за нормами спеціального Закону.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 Цивільного кодексу України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Зазначена норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Апелянт, вважаючи, що спірне майно вибуло з волі боржника - ПрАТ «МЗРО «Стрілецький степ», посилається на документи, які містяться у матеріалах справи №21/89б/2011, а саме:

-висновок Агентства з питань банкрутства в Донецькій області щодо фінансового стану ПрАТ «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ» (а.с.104-127, том 1);

- рішення вищого органу боржника, оформлене протоколом загальних зборів акціонерів ЗАТ «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ», згідно з яким Наглядовою радою ЗАТ «МЗРО «Стрілецький степ» схвалено, у тому числі переведення боргу боржника перед ПАТ «КБ «Хрещатик» на ТОВ «Біловодський елеватор» за умови продажу рухомого та нерухомого майна, що перебувало в іпотеці банку, у тому числі і укладення договору купівлі-продажу спірного майна (а.с.64-68, том 26):

- довідку №86-04/517 від 15.05.2012 про наявність заборгованості за кредитними договорами, укладеними між ПАТ «КБ «Хрещатик» в особі Луганського регіонального відділення ПАТ «КБ «Хрещатик» з позичальником - ТОВ «Біловодський елеватор» станом на 22.11.2011 (а.с.160, том 3);

-розрахунок заборгованості (а.с.161, том 3);

- відомості з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта станом на 23.10.2015 про спірний об`єкт нерухомості (а.с.97,98, том 4);

- статтю «Місце під сонцем» (а.с.209-210, том 14).

З приводу з`ясування обставин вибуття спірного майна боржника з волі чи поза його волею колегія суддів зазначає таке.

Статтею 388 Цивільного кодексу України передбачено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, такі випадки обмежені та можуть статися за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

До того ж слід зазначити, що волею є детерміноване i мотивоване бажання особи досягти поставленої мети. Сама по собі воля не тягне юридичних наслідків для відповідної особи. Волевиявлення - прояв волі особою зовні, завдяки чому воля стає доступною для сприйняття іншими особами.

Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 у справі №910/4715/16 висловив позицію про те, що статтею 388 Цивільного кодексу України передбачено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника поза його волею. При цьому наявність у діях власника волі на передання майна іншій особі унеможливлює застосування вимог наведеної норми щодо витребування майна від добросовісного набувача.

Отже, можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність, насамперед, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем. Одночасно добросовісність (недобросовісність) незаконного володільця характеризує його суб`єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірність його придбання.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, договір купівлі-продажу від 09.04.2011, укладений між боржником та ТОВ «Біловодський елеватор» щодо спірного нежитлового приміщення, визнано недійсним на підставі частини 11 ст.17 Закону про банкрутство постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі №21/89б/2011 про банкрутство ЗАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ", провадження у якій порушено 22.11.2011 ухвалою господарського суду Луганської області.

23.12.2015 між ТОВ "Біловодський елеватор" та ФГ "Моноліт-Агро" (відповідач) укладено договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення.

Отже, у разі, коли відчуження майна відбулося за правочином, визнаним недійсним з підстав, визначених частиною 11 статті 17 Закону про банкрутство, керуючий санацією боржника не позбавлений права заявити вимоги про витребування майна в останнього набувача відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України, звернення ліквідатора боржника із заявою у порядку статті 388 Цивільного кодексу України є ефективним способом захисту порушених прав боржника, відповідає повноваженням керуючого санацією боржника та не суперечить меті Закону про банкрутство.

Особливістю цієї справи є встановлення балансу інтересів боржника, кредиторів у справі про банкрутство та набувача майна, а також визначення долі спірного майна.

Колегія суддів зазначає, що оскільки майно, витребування якого є предметом заяви керуючого санації боржника вибуло на підставі правочину, який було визнано недійсним на підставі частини 11 ст.17 Закону про банкрутство, зазначена обставина є свідченням того, що майно за таким договором вибуло всупереч волі власника, а, отже, у цій справі може бути застосовано ст.388 Цивільного кодексу України.

Аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду України від 11.06.2014 у справі №6-52цс14.

Отже, з урахуванням наведених вище норм та висновків Верховного Суду, оскільки договір купівлі-продажу спірного майна від 09.04.2011 був визнаний недійсним на підставі частини 11 ст.17 Закону про банкрутство постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі №21/89б/2011 про банкрутство, про що зазначено Верховним Судом у постанові від 04.07.2019 у справі №912/106/18, тому слід вважати факт вибуття спірного майна поза волею боржника, що дає законні підстави для витребування майна у добросовісного набувача на підставі частини 1 ст.388 Цивільного кодексу України.

Щодо доводів апелянта про те, що Донецький апеляційний господарський суд своїм рішенням не встановлював факт завдання збитків боржнику та іншим кредиторам відчуженням спірного нежитлового приміщення, ФГ «Моноліт -Агро» не було стороною у справі про банкрутство №21/89б/2011, то при розгляді даної справи підлягав доказуванню факт завдання збитків угодою купівлі-продажу від 09.04.2011, як боржнику, так і кредиторам, що, на його думку, не доведено позивачем, колегія суддів зазначає, що у даному випадку доведенню підлягає не факт заподіяння збитків, як помилково вважає апелянт, а економічний ефект від укладення договору згідно з вказівками Верховного Суду.

Крім того, апелянт стверджує, що договір купівлі-продажу спірного майна від 09.04.2011 був не тільки не збитковим, а і прибутковим, оскільки відповідно до протоколу засідання Наглядової ради ЗАТ «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ» від 01.04.2011 вирішено перевести борг за кредитами боржника перед ПАТ «КБ «Хрещатик» на ТОВ «Біловодський елеватор» та продати останньому нерухоме та рухоме майно, яке знаходилось у заставі банку. За результатами вказаного рішення Наглядової ради ЗАТ «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ» укладено договір купівлі-продажу від 09.04.2011 та договір переведення боргу №01-04-11 від 28.04.2011. При цьому апелянт вважає преюдиційними обставини, встановлені у рішенні господарського суду Луганської області від 11.11.2011 у справі №11/170пд/2011 за позовом ЗАТ «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ» до ТОВ «Біловодський елеватор» про розірвання договору купівлі-продажу спірного майна від 09.04.2011, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що зобов`язання ТОВ «Біловодський елеватор» по сплаті суми за спірним договором припинилося шляхом зарахування сторонами взаємних зустрічних вимог 29.06.2011, тобто у строк, встановлений пунктом 4 договору купівлі-продажу від 09.04.2011, про що дійшли згоди сторони у даній справі в угоді про зарахування зустрічних взаємних вимог від 29.06.2011.

Колегія суддів зазначає, що таке твердження апелянта спростовується матеріалами справи, а саме: обставинами, встановленими судами у постанові Східного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 у справі №21/89б/2011 (а.с.227-241, том 37) та постанові Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №21/89б/2011 (а.с.210-231, том 40). За результатами розгляду справи договори поруки, зарахування зустрічних взаємних вимог були визнані недійсними.

Так, у зазначених судових рішеннях у справі №21/89б/2011 судами встановлено, що 28.04.2011 ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ", ТОВ "Біловодський елеватор" та ПАТ "КБ "Хрещатик" уклали договір переведення боргу №01-04-11, за яким ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" перевів на нового боржника - ТОВ "Біловодський елеватор", борг у сумі 61142755,00 грн перед ПАТ "КБ "Хрещатик".

Станом на 28.04.2011 зобов`язання боржника перед ПАТ "КБ "Хрещатик" було припиненим однак у боржника з`явилось зобов`язання перед ТОВ "Біловодський елеватор" у сумі 61142755,00 грн за договором про переведення боргу №01-04-11 від 28.04.2011.

Одночасно боржник уклав ряд договорів поруки, якими зобов`язався як солідарний боржник нести перед ПАТ "КБ "Хрещатик" у повному обсязі відповідальність за невиконання ТОВ "Біловодський елеватор" зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати відсотків і штрафних санкцій, й зобов`язаний погасити заборгованість за кредитними договорами, а саме: -договір поруки № 08-09-07/Z28 від 28.04.2011 щодо Генерального кредитного договору № 08-09-07 від 25.09.2007, в рамках якого укладено кредитний договір №08-09-07/1 від 25.09.2007 та кредитний договір №08-09-07/2 від 26.10.2007 (залишок заборгованості за кредитами у розмірі 6222000 USD); -договір поруки №19-06-10/Р7 від 28.04.2011 щодо кредитного договору №19-06-10 від 30.06.2010 (кредиту сумі 935000 грн); -договір поруки № 27-07-10/Р7 від 28.04.2011 щодо кредитного договору №27-07-10 від 30.07.2010 (кредиту сумі 860000 грн); -договір поруки №29-09-10/Р5 від 28.04.2011 щодо кредитного договору № 29-09-10 від 24.09.2010 (кредит у сумі 1671000 грн); -договір поруки №30-10-10/Р5 від 28.04.2011 щодо кредитного договору №30-10-10 від 28.10.2010 (кредиту сумі 1587000 грн); -договір поруки №33-12-10/Р5 від 28.04.2011 щодо договору кредитної лінії №33-12-10 від 27.12.2010 (кредиту сумі 3629266,41 грн); -договір поруки №35-12-10/Р2 від 28.12.2010 щодо кредитного договору №35-12-10 від 28.12.2010 (кредит у сумі 8975000,00 USD).

Укладення зазначених договорів поруки призвело до того, що в той же день боржник повторно зобов`язався погасити борг у розмірі 61142755,00 грн перед ПАТ "КБ "Хрещатик", у той же час залишаючись зобов`язаним погасити борг у розмірі 61142755,00 грн перед ТОВ "Біловодський елеватор".

Після цього 29.06.2011 між боржником та ТОВ "Біловодський елеватор" укладено угоду про зарахування зустрічних взаємних вимог, пунктами 1 та 2 якої сторони зафіксували факт наявності непогашеного грошового зобов`язання боржника перед ТОВ "Біловодський елеватор" у загальній сумі 61142755,00 грн за договором №01-04-11 переведення боргу від 28.04.2011, а ТОВ "Біловодський елеватор" має перед боржником непогашені грошові зобов`язання у загальній сумі 40771572,45 грн, у тому числі за договорами від 09.04.2011. Відповідно до угоди, її сторони дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, зазначених у пунктах 1 та 2 угоди у сумі 40771572,45 грн, а також зазначили про те, що ТОВ "Біловодський елеватор" не є зобов`язаною стороною, у тому числі за договорами від 09.04.2011. Після зарахування зустрічних вимог борг боржника перед ТОВ "Біловодський елеватор" склав 20371182,55 грн. Через п`ять місяців після укладення вказаних договорів, СТОВ "АВІС" звернулось до господарського суду Луганської області з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство ЗАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ".

Окрім того, суд апеляційної інстанції у постанові зазначив, що за висновком Верховного Суду у постанові від 18.06.2018 провадження у справі №21/89б/2011 порушено 22.11.2011, тобто приблизно за 7 місяців після укладення оспорюваних - явно збиткових (із заниженою вартістю) договорів купівлі-продажу 09.04.2011, що також свідчить про фактичне виведення активів боржника на користь одного з кредиторів - ТОВ "Біловодський елеватор", що завдало збитки іншим кредиторам. Як зазначив Верховний Суд за результатами касаційного перегляду, щодо боржника вчинялись дії з доведення його до банкрутства, що також підтверджує наявність дій керівництва, спрямованих на виведення основних фінансових активів-виробничих потужностей на користь інших осіб.

З огляду на викладене, господарський суд правомірно задовольнив позов керуючого санацією ПрАТ «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ» про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ураховуючи, що висновки оскаржуваного рішення скаржник не спростував, апеляційна скарга є недоведеною та не підлягає задоволенню.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Луганської області від 30.10.2019 у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно зі ст.277 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення господарського суду Луганської області від 30.10.2019 у даній справі в апеляційному порядку покладається на заявника апеляційної скарги у порядку, передбаченому ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275-276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Моноліт-Агро" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 30.10.2019 у справі №913/106/18 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 18.11.2020.

Головуючий суддя О.А. Пуль

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя І.В. Тарасова