ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/448/17 Номер провадження 22-ц/814/2110/20Головуючий у 1-й інстанції Стрюк Л.І. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Кривчун Т.О.

Суддів: Дряниці Ю.В., Чумак О.В.

секретар: Ткаченко Т.І.

за участю: представника апелянта прокурора Іценко М.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку позовного провадження апеляційну скаргу Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області

на заочне рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 березня 2017 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до Микільської сільської ради Полтавського району Полтавської області про звільнення від відшкодування втрат лісогосподарського призначення.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, в обґрунтування якого зазначав, що, відповідно до договору купівлі - продажу нерухомого майна від 22.01.2009 року, зареєстрованого в реєстрі за №81, укладеного між Продавцем - ДП «Полтавське лісове господарство» та Покупцем - ТОВ «КП Лісні Поляни» останній є власником нежитлової будівлі, що знаходиться на території АДРЕСА_1 , яка складається з А-2 - будинок лісника цегляний, загальною площею 321,0 м2, а - 1 - погріб.

Зазначений договір було зареєстровано в Державному реєстрі правочинів 27.01.2009 року за №3311629, зареєстровано в книзі №46 за номером 317. У подальшому, на підставі рішення загальних зборів ТОВ «КП «Лісні Поляни», зазначений будинок відпочинку було передано ОСОБА_1 як дачний будинок для позаміського проживання та відпочинку в користування, з подальшим переоформлення на нього права власності.

Зазначає, що, у висновку «Містобудівного обґрунтування відведення земельної ділянки для рекреаційного призначення для реконструкції будинку лісника ...», яке 09.11.2011 року було схвалене на засіданні архітектурно-містобудівної ради при управлінні містобудування та архітектури облдержадміністрації, зазначену вище будівлю було названо «Будинок відпочинку».

Маючи намір на зміну цільового призначення земельної ділянки, позивач звернувся до проектної організації та замовив виготовлення відповідного проекту землеустрою. Згідно зі ст.207 Земельного кодексу України йому було розраховано втрати лісогосподарського призначення, від яких позивач прохав його звільнити на підставі приписів ЗК України.

З урахуванням наведеного прохав звільнити ТОВ «КП Лісні Поляни» від відшкодування втрат лісогосподарського призначення при зміні цільового призначення земельної ділянки, що знаходиться під дачним будинком для позаміського проживання та відпочинку, що знаходиться на території АДРЕСА_1 ,

Заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17.03.2017 року позов ОСОБА_1 до Микільської сільської ради Полтавського району Полтавської області про звільнення від відшкодування втрат лісогосподарського призначення, задоволено повністю.

Звільнено ТОВ "КП Лісні поляни" від відшкодування втрат лісогосподарського призначення при зміні цільового призначення земельної ділянки, що знаходиться під дачним будинком для позаміського проживання та відпочинку, що знаходиться на території АДРЕСА_1 .

З вказаним рішенням суду не погодилась Полтавська місцева прокуратура Полтавської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити, вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування доводів скарги посилаються на те, що оскаржуване судове рішення безпідставно було постановлено без обгрунтування обставин щодо порушення, не визнання чи оспорювання прав, свобод чи інтересів позивача у справі ОСОБА_1 Микільською сільською радою Полтавського району Полтавської області. Відтак, вважає, що районний суд безпідставно розглянув позов за відсутності спору між позивачем та відповідачем відносно предмету позову, при цьому без залучення до участі у справі осіб, на права та обов`язки яких дане судове рішення вплинуло.

Вказують, що на час розгляду справи місцевим судом спірна споруда відносилась до нежитлових будівель і цей факт встановлено судом першої інстанції, а, отже, зазначений об`єкт нерухомості будувався за призначенням, що не відноситься до виключних випадків, визначених приписами ст.208 ЗК України, якими передбачено звільнення громадян та юридичних осіб від відшкодування втрат лісогосподарського виробництва. При цьому, на думку апелянта, рішення загальних зборів ТОВ «КП «Лісні Поляни» про передачу зазначеного будинку відпочинку ОСОБА_1 як дачного будинку для позаміського проживання та відпочинку в користування, з подальшим переоформленням на нього права власності, не змінює початкове призначення зазначеного об`єкту нерухомого майна.

Зауважують, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про зареєстроване право власності чи користування на спірну земельну ділянку за ТОВ «КП «Лісні поляни» чи за ОСОБА_1 .

Також, зазначають, що позивач ОСОБА_1 фактично звернувся за захистом прав іншої особи - ТОВ «КП «Лісні Поляни», за відсутності на те відповідних повноважень, наслідком чого має бути відмова в позові, з огляду на положення норм цивільного процесуального законодавства України.

Окрім того, зауважують, що безпідставне звільнення особи від відшкодування втрат лісогосподарського виробництва порушує інтереси держави у сфері використання та охорони земель внаслідок ненадходження до бюджету додаткових коштів на фінансування заходів щодо охорони земель. При цьому, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області є органом, уповноваженим державою на здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності та уповноважений звертатися до суду з позовами про відшкодування втрат лісогосподарського виробництва, що безпосередньо і складає предмет даного спору. Тобто, дане оскаржуване судове рішення безпосередньо впливає на права та обов`язки Управління, при цьому судом першої інстанції до участі у справі його залучено не було.

Зауважують, що залучену до участі у даній справі третю особу - Державну інспекцію сільського господарства у Полтавській області на момент звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом було ліквідовано.

У судовому засіданні прокурор доводи апеляційної скарги підтримав та прохав її задовольнити.

Апеляційний суд, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення представника апелянта, дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права . Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Як убачається з матеріалів справи, відповідно до договору купівлі - продажу нерухомого майна від 22.01.2009 року, зареєстрованого в реєстрі за №81, укладеного між Продавцем - Державним підприємством «Полтавське лісове господарство» та Покупцем - Товариством з обмеженою відповідальністю «КП Лісні Поляни», останній є власником нежитлової будівлі, що знаходиться на території АДРЕСА_1 , яка складається з А-2 - будинок лісника цегляний, загальною площею 321,0 м2, а - 1 - погріб (а.с.7-8),

Зазначений договір було зареєстровано в Державному реєстрі правочинів 27.01.2009 року за №3311629, що підтверджується Витягом з Державного реєстру правочинів (а.с.9-10).

Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 27.01.2009 року серії ССО №220129, Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації та містобудування Полтавського району» 27.01.2009 року прийнято рішення про реєстрацію за ТОВ «КП Лісні Поляни» права власності на нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєстровано в книзі №46 за номером 317 (а.с.11).

Розпорядженням Голови обласної державної адміністрації «Про надання дозволу на розробку містобудівного обслуговування розміщення об`єкта містобудування та проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» від 03.11.2011 року №417: 1. надано дозвіл ТОВ «КП «Лісні Поляни» на розробку містобудівного обґрунтування розміщення об`єкта містобудування та проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для земель рекреаційного призначення під будинок відпочинку, на території Микільської сільської ради Полтавського району Полтавської області; 2. ТОВ «КП «Лісні Поляни» подати містобудівне обґрунтування та проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розгляду та затверджено у встановленому законом порядку (а.с.14, зворот).

У подальшому, ТОВ «КП «Лісні Поляни» було замовлено у КП «Планування і забудова територій Полтавського району та здійснення архбудконтролю» містобудівне обґрунтування, яке і було виготовлено останнім (а.с.12-14, 15-24).

Відповідно до договору оренди землі від 27.02.2017 року, укладеного між Полтавською обласною державною адміністрацією та ОСОБА_1 , останньому передана у строкове платне користування на 49 років земельна ділянка площею 0,6045 га (кадастровий номер 5324083900:00:002:0010) для рекреаційного призначення під обслуговування будинку відпочинку, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Микільської сільської ради Полтавського району Полтавської області (а.с.31-36).

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із того, що, оскільки ОСОБА_1 використовує зазначене приміщення як дачний будинок для позаміського проживання, то наявні підстави для застосування до даних правовідносин положення ст.208 ЗК України та звільнення ТОВ «КП «Лісні Поляни» від відшкодування втрат лісогосподарського призначення.

Проте, такі висновки місцевого суду не відповідають обставинам справи і нормам матеріального права, виходячи з наступного.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу (далі - ЛК ) України.

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

Ліси України підлягають охороні і захисту, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження від знищення, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб, а також раціональне використання (стаття 85 ЛК України).

Землі лісового фонду поділяються на: а) лісові: вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю; не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі та інші), зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами тощо; б) нелісові: зайняті спорудами, пов`язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо; зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства); зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

Так, матеріалами справи установлено та не заперечується сторонами по справі, що спірна земельна ділянка має статус земельної ділянки лісогосподарського призначення.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю.

Відповідно до частини першої статті 207 ЗК України втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель.

Під втратами сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва слід розуміти зміну цільового призначення сільськогосподарських угідь, лісових земель та ділянок під чагарниками в зв`язку з необхідністю їх використання для несільськогосподарських потреб, а також неможливість використання земельної ділянки в повному обсязі у зв`язку із встановленням обмежень у землекористуванні та погіршенням якості земель.

Закріплені у ЗК України норми щодо відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва спрямовані на забезпечення раціонального використання і охорони особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та земель лісового фонду з метою збереження їх кількісного і якісного стану.

Відшкодування втрат передбачає компенсацію суспільству негативних наслідків соціально-економічного, екологічного характеру, що наступають внаслідок переведення особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та лісового фонду в інші категорії земель, а також у разі обмеження землекористування чи погіршення якості земель як національного надбання, що перебуває під особливою охороною держави.

Відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва здійснюється незалежно від того, в якій власності перебувають зазначені угіддя. Важливим є те, що рілля, багаторічні насадження, перелоги, сінокоси, пасовища, лісові землі та землі під чагарниками втрачають свою функцію головного засобу виробництва в сільському й лісовому господарстві та вибувають з господарського обороту, або ж погіршується їхня якість чи встановлюється обмежений режим їхнього використання за цільовим призначенням.

Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Порядку визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року №1279 (далі - Порядок) відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських і лісових угодь для цілей, не пов`язаних із веденням сільського і лісового господарства, провадиться юридичними і фізичними особами в двомісячний термін після затвердження в установленому порядку проекту відведення їм земельних ділянок, а у випадках поетапного освоєння відведених угідь для добування корисних копалин відкритим способом - у міру їх фактичного надання.

Пункт 4 вказаного Порядку було доповнено абзацом згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2010 року №619, відповідно до якого територіальні органи Держкомзему в 5-денний строк з моменту затвердження розрахунку розміру втрат, які підлягають відшкодуванню, надсилають копію затвердженого розрахунку до відповідного територіального органу Держземінспекції для здійснення контролю за своєчасним відшкодуванням втрат.

Відповідно до частини першої статті 209 ЗК України втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, підлягають відшкодуванню і зараховуються до відповідних бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.

За замістом ст.208 ЗК України від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва звільняються громадяни та юридичні особи у разі використання земельних ділянок для будівництва шкіл, дошкільних закладів, державних об`єктів охорони здоров`я, культури, фізкультури та спорту, соціального забезпечення, державних об`єктів дорожнього будівництва, культових споруд релігійних організацій, кладовищ, меліоративних систем, протиерозійних, протизсувних і протиселевих споруд, під будівництво і обслуговування жилих будинків і господарських будівель, для розміщення внутрігосподарських об`єктів сільськогосподарських, рибогосподарських і лісогосподарських підприємств, організацій та установ, для розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, видобування торфу за умови повернення земельних ділянок у стані, придатному для попереднього використання, під об`єкти і території природно-заповідного фонду, під будівництво і обслуговування об`єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії, для залісення деградованих та малопродуктивних земель на підставі документації із землеустрою, у разі використання земельних ділянок для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, а також всеукраїнські громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації, що фінансуються з Державного бюджету України, у разі використання земельних ділянок для будівництва реабілітаційних установ для осіб з інвалідністю і дітей з інвалідністю, об`єктів фізкультури, спорту та соціального забезпечення для осіб з інвалідністю і дітей з інвалідністю.

Так, зі змісту позову вбачається, що ОСОБА_1 прохав звільнити його від втрат лісогосподарського виробництва з підстав того, що відповідна земельна ділянка буде використовуватися ним під будівництво та обслуговування жилого будинку та господарських будівель - а саме, як дачний будинок для позаміського проживання та відпочинку.

На підтвердження цього позивач посилався на факти, встановлені рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 31.10.2015 року у справі №545/3541/16-ц за позовом ТОВ «КП «Лісні Поялни», ОСОБА_1 до ДП «Полтавське лісове господарство» про визнання акту на право постійного користування земельною ділянкою недійсним, встановлення факту обов`язку затвердити проектну документацію.

Так, як зазначає позивач та з чим погоджується в оскаржуваному заочному рішенні місцевий суд, вказаним рішенням суду від 31.10.2016 року у справі №545/3541/16-ц установлено, що на підставі рішення загальних зборів ТОВ «КП Лісні Поляни» зазначений будинок відпочинку передано в користування з подальшим переоформленням на нього права власності ОСОБА_1 як дачний будинок для позаміського проживання та відпочинку.

На підставі викладеного місцевим судом і було зроблено висновок про наявність застосування до даних правовідносин положень ст.208 ЗК України, оскільки вказаний будинок використовується ОСОБА_1 як дачний заміський будинок для проживання.

Проте, суд апеляційної інстанції не може погодитись з такими висновками місцевого суду з урахуванням наступного.

Як установлено, рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 31.10.2015 року у справі №545/3541/16-ц скасовано рішенням апеляційного суду Полтавської області від 28.03.2017 року та ухвалено нове рішення по суті вимог. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП «Полтавське лісове господарство» відмовлено за безпідставністю. Закрито провадження у справі в частині позовних вимог ТОВ «КП «Лісні Поляни» до ДП «Полтавське лісове господарство» у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Постановою Верховного Суду від 03.07.2019 року рішення апеляційного суду Полтавської області від 28.03.2017 року залишено без змін.

Відтак, обставини, встановлені рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 31.10.2015 року у справі №545/3541/16-ц, не є такими, що не підлягають доказуванню, відтак, не враховуються при вирішенні даного спору.

При цьому, рішенням апеляційного суду Полтавської області від 28.03.2017 року, яке набрало законної сили, установлено, що, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.57-59 ЦПК України, на підтвердження того, що на підставі рішення загальних зборів ТОВ «КП «Лісні Поляни» будинок відпочинку було передано ОСОБА_1 як дачний будинок для позаміського проживання та відпочинку в користування, з подальшим переоформленням на нього права власності. Позивачі вказали, що зазначена обставина встановлена рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 13.02.2012 року у справі №1625/650/2012, проте, колегія суддів, вивчивши мотивувальну частину вказаного рішення, вважає доводи позивачів хибними та такими, що не підтверджуються матеріалами справи.

При цьому, з детального аналізу матеріалів даної справи також не вбачається документального підтвердження належності будинку, що знаходиться на території Микільської сільської ради Полтавського району Полтавської області, АДРЕСА_1 , до приватної власності ОСОБА_1 , що б могло стати підставою для звільнення від сплати втрат лісогосподарського виробництва з підстав - під будівництво і обслуговування жилих будинків і господарських будівель.

Окрім того, за змістом частини першої статті 19, частини першої, чатини першої статті 5 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, на судовий захист її особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина першастатті 13 ЦПК України).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір слід вирішувати за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

При цьому, вбачається, що матеріалами справи підтверджено, що власником нежитлової будівлі, що знаходиться на території АДРЕСА_1 , яка складається з А-2 - будинок лісника цегляний, загальною площею 321,0 м2, а - 1 - погріб, згідно договору купівлі - продажу нерухомого майна від 22.01.2009 року є саме ТОВ «КП «Лісні Поляни» (а.с.7-8), та таке право зареєстровано у реєстрі.

Доказів переходу права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна від ТОВ «КП «Лісні Поляни» до ОСОБА_1 матеріали справи не місять.

Окрім того, в своєму позові ОСОБА_1 вказує, що втрати лісогосподарського використання були нараховані саме ТОВ «КП «Лісні Поляни», яких він і прохав звільнити від такої сплати, проте з підстав, визначених для себе як фізичної особи - тобто, для будівництва і обслуговування жилих будинків і господарських будівель (дачного будинку), без урахування того, що ТОВ «КП «Лісні Поляни», згідно Завдання на розроблення містобудівного обґрунтування, використовували вказаний об`єкт як будинок відпочинку.

Окрім того, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області є органом, уповноваженим державою на здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності, проте, місцевим судом безпідставно не було залучено вказаний орган до участі у розгляді справи, попри те, що оскаржуване заочне рішення впливає на права та обов`язки управління.

Відтак, з наведеного вбачається, що спірні правовідносини стосуються ТОВ «КП «Лісні Поляни» і органу місцевого самоврядування, до компетенції якого належить розпорядження землями відповідних територіальних громад.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а в інтересах інших осіб - лише у випадках, встановлених законом (частини перша та друга статті 4 ЦПК України). Якщо суд дійде висновку, що особа фактично звернулася за захистом прав іншої особи за відсутності відповідних повноважень, то такий висновок зумовлює відмову у позові, а не закриття провадження у справі.

(наведений висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного суду від 18.03.2020 року у справі №553/2759/18).

З урахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку про скасування оскаржуваного рішення місцевого суду з постановленням нового, про відмову в задоволенні позову

Доводи апеляційної скарги є слушними та прийняті до уваги судом апеляційної інстанції при вирішенні даного спору.

Статтею 141 ЦПК України визначено механізм розподілу судових витрат між сторонами, зокрема, частиною першою даної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Матеріалами справи установлено, що за подачу апеляційної скарги Полтавською місцевою прокуратурою було сплачено 960,00 грн. судового збору, який підлягає до стягнення з позивача у визначеному розмірі.

У відповідності до п.п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, п.п.3,4 ч.1, ст.376, ст.ст.382,383 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, - задовольнити.

Заочне рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 березня 2017 року, - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Микільської сільської ради Полтавського району Полтавської області про звільнення від відшкодування втрат лісогосподарського призначення, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Полтавської місцевої прокуратури 960,00 (дев`ятсот шістдесят гривень 00 коп.) грн. сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ : Т.О. Кривчун

СУДДІ: Ю.В. Дряниця

О.В. Чумак