ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 923/1121/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Гогуся В.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Тім" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2020 (головуючий суддя Савицький Я.Ф., судді Лавриненко Л.В., Ярош А.І.) та рішення Господарського суду Херсонської області від 05.09.2019 (суддя Гридасов Ю.В.) у справі № 923/1121/17

за позовом Приватного підприємства "Шато"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Тім"

про визнання договорів недійсними,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2017 року Приватне підприємство "Шато" (далі - ПП "Шато") звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Тім" (далі - ТОВ "Грін Тім") про визнання Договору оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції №260816ОТ від 26.08.2016 та Договору оренди приміщення №30117ШОП від 30.01.2017 (далі - Договір оренди тари та Договір оренди приміщення) - договором зберігання товарного складу сільськогосподарської продукції та, на підставі частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, через невідповідність їх вимогам частин 1, 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, просив визнати ці договори недійсними.

2. Позов обґрунтовано тим (з урахуванням заяви про уточнення підстав позову від 19.03.2018), що, виходячи зі змісту Договору оренди тари та дій сторін при його виконанні, він є змішаним договором, що включає умови щодо оренди, зберігання (складського зберігання) та надання послуг, які не відповідають положенням статей 235, 638, 759, 760, 762, 766, 773, 901, 902, 903, 904, 905, 906, 936, 937, 941, 942, 943, 944, 945, 946, 947, 948, 949, 950, 956, 957, 958, 959, 960, 961, 962, 965 Цивільного кодексу України, статей 179, 180, 189, 207 Господарського кодексу України, положенням статей 10, 12, 15, 16, 18, 19, 27 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва", тобто є удаваним, а тому, на підставі частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, є недійсним через невідповідність вимогам частин 1, 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України. Посилаючись на ці ж підстави, зазначає про недійсність Договору оренди приміщення, який фактично є додатковою угодою до Договору оренди тари, яким врегульовано надання послуг з утилізації продукції.

Короткий зміст рішень у даній справі

3. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 11.05.2018 позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним Договір оренди тари, укладений між ПП "Шато" та ТОВ "Грін Тім", в іншій частині позовних вимог відмовлено.

4. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.09.2018 скасовано рішення Господарського суду Херсонської області від 11.05.2018 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та в цій частині прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, в іншій частині рішення залишено без змін.

5. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.12.2018 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.09.2018 та рішення Господарського суду Херсонської області від 11.05.2018 скасовано. Справу направлено до Господарського суду Херсонської області на новий розгляд.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

6. За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду Херсонської області від 05.09.2019 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

7. Рішення суду мотивовано тим, що суть обґрунтування позовних вимог зводиться позивачем до обставин неналежного виконання спірних договорів сторонами та до того, що в них не узгоджені всі істотні умови договору, які є необхідними для договорів даного виду. При цьому саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, відповідно до положень частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також про відсутність вільного волевиявлення учасника правочину та про не відповідність його внутрішній волі щодо такого правочину.

8. Також, суд першої інстанцій дійшов висновку, що положення Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" не поширюється на спірні правовідносини, оскільки відповідач, у розумінні частини 1 статті 956 Цивільного кодексу України, абзацу 2 частини 1 статті 1 вказаного Закону, є товарним складом, тобто юридичною особою, яка надає послуги пов`язані зі зберіганням на засадах підприємницької діяльності, тому для такої особи цим Законом не передбачено отримання сертифіката про відповідність надання послуг із зберігання, у зв`язку з чим видача складського свідоцтва не є обов`язковою умовою укладених між сторонами договорів, а відступлення сторонами від положення законодавства про зберігання, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину актам цивільного законодавства.

9. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2020 рішення Господарського суду Херсонської області від 05.09.2019 скасовано. Позовні вимоги задоволено. Визнано недійсними Договір оренди тари та Договір оренди приміщення, укладені між ПП "Шато" та ТОВ "Грін Тім".

10. Постанову мотивовано тим, що, виходячи зі змісту оспорюваного Договору оренди тари, він є удаваним, оскільки при його виконанні дії сторін були направленні на надання та отримання послуг зі зберігання сільськогосподарської продукції і умови такого договору не відповідають положенням статей 938, 950, 951, 957, 961 ,962, 963, 965, 966 Цивільного кодексу України та вимогам Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва".

11. Апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач, як професійний зберігач, на час виникнення спірних правовідносин надавав послуги як сертифікований товарний склад, оскільки мав сертифікат відповідності щодо надання послуг зі зберігання, обробки і пакування свіжих овочів згідно з міжнародним стандартом 180 22000:2005, а переданий на зберігання товар (капуста, буряк до 7 місяців; цибуля до 9 місяців; морква до 6 місяців) мав термін придатності понад 90 днів, тому до правовідносин сторін застосовуються вимоги спеціального Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва".

12. Крім того, умови оспорюваних договорів суперечать вимогам статей 1, 9, 10 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва", частини 1 статті 961, статей 962, 965 Цивільного кодексу України, оскільки не передбачають видачу відповідного складського документу при прийнятті сільськогосподарської продукції на зберігання, зокрема, простого або подвійного складського свідоцтва; при цьому акти, складені між сторонами, не є складськими документами у відповідності до вимог статей 961, 962, 965 Цивільного кодексу України; відсутній регламент сертифікованого товарного складу; за відсутності подвійного складського свідоцтва, переданий на зберігання товар не може передаватись в заставу, тому пункти 1.4, 1.6, 3.1.10 Договору оренди тари протирічать вимогам статей 4, 14, 22 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні свідоцтва", частині 1 статті 574, статей 962, 963, 966 Цивільного кодексу України; умови розділу 4 Договору оренди тари протирічать вимогам статей 957, 958 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 10 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні свідоцтва" щодо збереження товару та повернення його у схоронності; також, вказано на відсутність необхідних умов для даного виду договорів щодо відповідальності зберігача та страхування переданого на зберігання товару.

13. Договір оренди приміщення фактично є додатком до Договору оренди тари, оскільки доповнює цей Договір і, також, не відповідає загальним положенням чинного законодавства України, які є обов`язковими при укладенні договору зберігання, і зокрема, з питань домовленості між сторонами договору про дотримання схоронності продукції, огляду товару, перевірки якості, зміни умов зберігання, видачу складських документів, тобто є таким, що не відповідає положенням статей 950, 951, 959, 960, 961 Цивільного кодексу України та Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва".

Короткий зміст вимог касаційної скарги Відповідача

14. Відповідач подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним пункт 6.6 Договору оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції №260816ОТ від 26.08.2016. Також, просить стягнути з позивача на користь відповідача суму судового збору у розмірі 6 400, 00 грн.

Аргументи учасників справи

Доводи Відповідача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

15. Касаційна скарга обґрунтована пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

16. Відповідач вказує на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, положення частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статей 957, 961, 962, 965 Цивільного кодексу України, щодо відсутності у оспорюваних договорах певних умов, оскільки не врахував правові позиції Верховного Суду, викладені у численних постановах (наведених у касаційній скарзі) і, зокрема, що неузгодження всіх умов договору, які є необхідними для договорів даного виду, не є підставою недійсності договорів; відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його не укладення, а не про недійсність. Також, суд застосував положення статті 938 Цивільного кодексу України без врахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 912/3933/16 та постанові Вищого господарського суду України від 11.10.2020 у справі № 4/81-1414, щодо вільного визначення сторонами умов договору і, зокрема, щодо строку зберігання товару; суд, визнаючи недійсними договори з підстав, передбачених частинами 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, не врахував правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 та від 19.11.2019 у справі № 918/204/18, зокрема, що у вирішенні спору про визнання правочину недійсним обов`язковим є встановлення саме тих фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання відповідного правочину недійсним на момент його вчинення (укладення) (пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України).

17. Відсутні висновки Верховного Суду про застосування положень Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" при розгляді справ про визнання недійсним договору зберігання, і зокрема, положень статей 1, 2, 3, 4, 9, 10, 11, 14, 15, 22, 27 цього Закону, з урахуванням преамбули та положень абзацу 3 - 4 частини 1, статті 1, частини 2 статті 2, абзацу 1 - 2 частини 2 статті 29 вказаного Закону, які встановлюють сферу його застосування та, з урахуванням обставин даної справи, можливість його застосування до спірних правовідносин.

18. Крім цього, відсутній висновок про застосування положень статей 957 - 958 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень частини 2 статті 23 Закону України "Про стандартизацію", щодо обов`язковості застосування національних стандартів до спірних правовідносин.

19. Відсутній висновок про застосування положень статей 957, 961, 962, 965 Цивільного кодексу України в контексті зазначення у договорі зберігання умов прийняття та повернення предмета договору за актами.

20. Відсутній висновок про застосування частин 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах в контексті відсутності відповідності волевиявлення сторін їх внутрішній волі під час укладення договору зберігання та відсутності спрямування на реальне настання правових наслідків за цим договором, з урахуванням фактичних обставин даної справи щодо виконання сторонами такого договору.

21. Відсутній висновок про застосування положень статті 936 Цивільного кодексу України в контексті відсутності вільного доступу поклажодавця до приміщення, де зберігається його товар (пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України).

Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу

22. Позивач у відзиві на касаційну скаргу вказує на законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції, а вимоги касаційної скарги вважає безпідставними, оскільки удаваність Договору оренди тари, окрім іншого, встановлено у постанові Верховного Суду від 04.07.2019 за результатами касаційного перегляду справи № 923/560/17 між тими ж сторонами, проте, з предметом позову про стягнення заборгованості за спірним договором, у якій зазначено, що умови договору відповідають загальним положенням про зберігання, тому судам необхідно було дослідити його умови з урахуванням положень статей 936, 956 - 966 Цивільного кодексу України; також, Верховним Судом надано суду першої інстанції вказівку щодо встановлення обставин про те, чи становить термін зберігання сільськогосподарської продукції за договорами понад 90 днів і якщо так, то чи підлягають застосуванню до спірних правовідносин положення спеціального Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва". Крім цього, у даній справі № 923/1121/17 у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 було зазначено про правильність висновків судів попередніх інстанцій, що оскаржувані договори є одним договором зберігання на товарному складі та зауважено, що застосування Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" можливо при умові встановлення за державними стандартами терміну придатності продукції, який з дня прийняття на зберігання перевищує 90 днів і не залежить від строку дії договору, а отже, з урахуванням положень частини 4 статті 75 ГПК України, зазначені у цих справах обставини не підлягають доказуванню. При цьому, судом апеляційної інстанції враховано вказівки суду касаційної інстанції, з урахуванням господарської діяльності відповідача та Національного стандарту ДСТУ, яким визначено довгострокове зберігання переданих позивачем на зберігання товарів, дійшов обґрунтованих висновків про застосування до спірних договорів Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" та положень цивільного законодавства про зберігання, та невідповідність укладених сторонами договорів вказаним положенням, у зв`язку з чим просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

23. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 26.08.2016 між ПП "Шато" (Орендар) та ТОВ "Грін Тім" (Орендодавець) укладено Договір оренди тари, предметом якого є строкове платне (тимчасове) користування дерев`яними ящиками для зберігання плодоовочевої продукції Орендаря, далі "тара", яка на власний розсуд Орендаря може розташовуватися в приміщенні Орендодавця при відповідних температурних умовах та умовах вологості за адресою: Херсонська область, м. Каховка, Чаплинське шосе, 7 ("приміщення"), або поза приміщенням. Строк оренди обчислюється пропорційно з дня оренди тари згідно з цим договором і до дня повернення тари з оренди, але в будь-якому разі не може продовжуватися менше, ніж 3 місяці. Заставна вартість однієї одиниці тари (одного дерев`яного ящика) 2 200 грн, у тому числі ПДВ (пункти 1.1, 1.2, 1.5 та 1.6).

24. За умовами пунктів 2.2, 2.3, 2.5 Договору оренди тари орендна плата за користування тарою нараховується починаючи з дати передачі тари орендарю та закінчується днем повернення тари за актами приймання-передачі. У випадку, якщо сторони не підписували акти приймання-передачі, орендна плата нараховується на загальну кількість тари, зазначену в специфікаціях, протягом строку дії відповідних специфікацій. Вартість оренди тари (ящик) складає 220 грн, у тому числі ПДВ за один місяць оренди, якщо інша вартість не зазначена в специфікаціях. За результатами кожного місяця, до 5-го числа наступного місяця за попередній, Орендодавець готує та надає/направляє Орендарю акти наданих послуг. До 14-го числа кожного місяця Орендар повинен надати/направити Орендодавцю підписаний акт наданих послуг або мотивовані заперечення до акта або щодо факту неотримання акта. Неотримання Орендодавцем до 20-числа наступного місяця за місяцем видання акта підписаного акта або мотивованих заперечень, або листа Орендаря щодо факту неотримання акта сторони сприймають як згоду Орендаря з даними, наведеними в акті наданих послуг Орендодавця. У такому випадку Орендар не має права посилатися на ненадання/не надсилання акта Орендодавцем, а акти, односторонньо підписані Орендодавцем, є належними та допустимими доказами надання послуг у відповідності до всіх умов договору, прийнятими Орендарем без зауважень, та підлягають оплаті Орендарем в повному обсязі в строки, передбачені договором.

25. У пункті 3.2 Договору оренди тари визначено права Орендаря, зокрема, Орендар має право користуватися тарою протягом строку оренди в порядку, передбаченому цим Договором та за її цільовим призначенням (пп. 3.2.1); вільного проходу до тари, що розташована в приміщенні, у порядку, визначеному пп. 3.3.3 Договору (пп. 3.2.2); в період оренди, на власний розсуд переміщати тару власними силами та за власний рахунок за межі приміщення, за виключенням одноразового переміщення Орендодавцем відповідно до пп. 3.3.4 Договору (пп. 3.2.3).

26. Зобов`язання Орендодавця, визначені у пункті 3.3 Договору оренди тари, зокрема, протягом строку оренди у робочий час забезпечувати Орендарю, уповноваженим представникам разом з відвідувачами та клієнтами доступ до тари, що розташована у приміщенні, у супроводі робітника Орендодавця з попереднім повідомленням Орендодавця за один робочий день (пп. 3.3.3); одноразово за весь період дії Договору завантажити продукцію на території Орендодавця в тару та перемістити в приміщення, а також вивезти тару Орендаря з приміщення Орендодавця на рампу власними силами та за власний рахунок, за умови попереднього отримання Орендодавцем письмової заявки про завантаження/видачу не менш, ніж за три банківські дні до дня завантаження/видачі тари Орендаря (пп. 3.3.4); до моменту завантаження тари, зробити лабораторний аналіз продукції орендаря (пп. 3.3.5).

27. За умовами пункту 3.4 Договору оренди тари Орендодавець має право переміщати тару у приміщення, з попереднім повідомленням Орендаря за 5 календарних днів (пп. 3.4.3); у випадку не звільнення тари після закінчення строку дії Договору за власний рахунок провести очищення тари (утилізацію продукції) без жодних компенсацій Орендарю, у тому числі, але не виключно прямих/непрямих збитків, втраченої вигоди, вартості продукції тощо, в свою чергу Орендар зобов`язується компенсувати Орендодавцю вартість понесених витрат, що включають в себе: вартість очищення тари, вивезення та утилізація продукції Орендаря, вартість оренди, штрафні санкції (пп. 3.4.4).

28. Відповідно до пункту 4.1 Договору оренди тари Орендодавець докладає максимум зусиль для забезпечення виконання наступних умов: забезпечення приміщення електроенергією та електричними з`єднаннями для постачання електроенергії до приміщення, в якому знаходиться тара (пп. 4.1.1); забезпечення належної роботи охолоджувального обладнання в приміщенні (пп. 4.1.2); підтримання оптимальних кліматичних умов у приміщенні, які узгоджуються сторонами в специфікаціях (пп. 4.1.3); догляд та прибирання зовнішньої території, що безпосередньо знаходиться біля площі приміщення, в якому знаходиться тара, включаючи прибирання побутового сміття (пп. 4.1.4); консультування орендаря з приводу технології та режимів зберігання продукції (п.п. 4.1.5).

29. У пункті 6.6 Договору оренди тари сторони погодили та розуміють, що Орендодавець не несе будь-якої відповідальності за цим Договором, у тому числі, але не виключно відносно потенційних втрат, псування, якісних показників продукції, що буде розташовуватись в орендованій тарі.

30. Повернення тари (передача від Орендаря Орендодавцю) має відбуватися не пізніше строку, вказаного в специфікаціях за місцезнаходженням приміщення Орендодавця (пункт 8.2 Договору оренди тари). Під час передачі в оренду/повернення з оренди тари сторони зобов`язуються підписувати акти про прийняття/повернення тари з обов`язковим зазначенням кількості тари, номерів тари, ваги кожного окремого ящика. У випадку не підписання вищезазначених актів, Орендодавець має право нараховувати орендну плату, виходячи із загальної кількості тари, зазначеної у специфікаціях впродовж строку дії цього Договору, а виведення з оренди тари відбувається на підставі підписання сторонами додаткової угоди або після закінчення строку дії договору та/або специфікації. Право власності на тару не змінюється під час будь-яких операцій Орендаря (пункт 8.3 Договору оренди тари).

31. На виконання умов Договору оренди тари сторонами було підписано відповідні Специфікації, у яких сторони узгодили кількість ящиків, що передаються в оренду для зберігання сільськогосподарської продукції належної ПП "Шато", та які будуть зберігатися у приміщеннях належних ТОВ "Грін Тім". Крім кількості ящиків, що передаються в оренду, у вказаних специфікаціях сторонами узгоджено питання щодо оптимальних та рекомендованих температурних режимів у приміщенні при цілодобовому режимі роботи охолоджувального обладнання (специфікації №1 від 26.08.2016, №2 від 11.10.2016, №3 від 11.10.2016, №4 від 11.10.2016).

32. При цьому, у пункті 3 вищевказаних специфікацій сторони, виходячи із умов, викладених у пункті 4.2 Договору оренди тари, погодили, що температура і рівень вологості, зазначені у пункті 2, встановлені в налаштуваннях охолоджувального обладнання, є орієнтовними, та у зв`язку із тим, що на час дії пікових коефіцієнтів, диференційованих за періодами часу, встановлених НКРЕКП для тризонних тарифів постачання електроенергії до приміщення та робота охолоджувального обладнання в приміщенні буде зупинятися, орендована тара буде ввозитись/вивозитися тощо, фактична температура та рівень вологості можуть відрізнятися, що не може бути порушенням умов Договору. Пунктами 6, 7 специфікацій сторонами погоджено рекомендовану температуру продукції, що передається при завантаженні та рекомендовані температурно-вологісні режими зберігання.

33. Також, судами встановлено, що протягом серпня-листопада 2016 року доставка сільськогосподарської продукції (цибуля, морква, капуста, буряк, картопля) на територію ТОВ "Грін Тім" за адресою: Херсонська область, м. Каховка, Чаплинське шосе, 7, здійснювалася транспортом ПП "Шато" із земель Щасливської сільської ради (с. Привільне) за товарно-транспортними накладними.

34. Перевезення сільськогосподарської продукції на територію ТОВ "Грін Тім" здійснювалось у ящиках, переданих за актами приймання-передавання коробів у користування ПП "Шато" на підставі Договору оренди №170816ОР від 17.08.2016 та додаткових угод до нього від 25.08.2016 та від 15.09.2016.

35. На виконання умов Договору оренди тари, перед завантаженням орендованої тари сільськогосподарською продукцією належною ПП "Шато", представниками ТОВ "Грін Тім" здійснювався лабораторний аналіз для підтвердження відповідності нормативним показникам, про що складались відповідні акти лабораторного аналізу продукції, після цього продукція завантажувалась у тару та переміщалась до холодильних камер відповідача, за виключенням картоплі, зберігання якої не потребувало спеціальних умов, про що протягом серпня-листопада 2016 року сторонами складено та підписано акти прийняття-передачі тари в оренду, в яких зазначено вид та вагу продукції.

35. Псування сільгосппродукції та необхідність її сортувати власними силами в складських приміщеннях ТОВ "Грін Тім", стало підставою укладення між ПП "Шато" (Орендар) та ТОВ "Грін Тім" (Орендодавець) Договору оренди приміщення (для організації складського приміщення, фасування, сортування продукції Орендаря), за умовами якого Орендодавець зобов`язався передати Орендарю" у платне строкове користування (оренду) частину приміщення складського корпусу площею 200 кв. м, розташоване за адресою: Херсонська область, м. Каховка, Чаплинське шосе, 7, перший поверх, на строк до 31.05.2017, а Орендар зобов`язався сплачувати орендну плату в розмірі 58 000 грн на місяць не пізніше 10 числа наступного за звітним місяця (п.п. 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.6, 2.1, 4.1 та 5.3 Договору оренди приміщення).

36. Відповідно до пунктів 6.1.2, 6.1.3 та 6.1.4 Договору оренди приміщення Орендар зобов`язався використовувати приміщення відповідно до умов цього Договору та мети оренди; дотримуватися правил використання приміщення, встановлених Орендодавцем, техніки безпеки, правил санітарно-епідеміологічної безпеки та правил пожежної безпеки, а також правил користування тепловою та електричною енергією. Не допускати перевантаження електромереж; відповідно до вимог чинного законодавства, проводити інструктажі робітників та відвідувачів, що проходять на/через територію Орендодавця до орендованого приміщення, забезпечити дотримання та нести відповідальність за виконання вимог охорони праці та протипожежної безпеки.

37. В свою чергу, Орендар зобов`язався не перешкоджати орендареві у користуванні приміщенням, окрім випадків, коли внаслідок порушення цього договору Орендарем Орендодавцю завдається шкода, протягом строку оренди забезпечувати орендарю, його посадовим особам, співробітникам, відвідувачам, клієнтам, доступ до приміщення (п.п. 6.4.2, 6.4.3 Договору оренди приміщення).

38. 01.02.2017 сторонами підписано акт приймання-передачі частини приміщення, що є предметом вищевказаного Договору.

39. За результатами сортування продукції позивачем складено акти сортування, утилізації, списання та встановлено, що втрати продукції через псування перевищують природні. Акти сортування не були підписані представником відповідача.

40. Виявлені втрати від псування продукції стали підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

41. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

42. Відповідно до пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, і зокрема, як зазначив відповідач у касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1) та відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3).

43. Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

44. Оцінюючи доводи скаржника викладені у касаційній скарзі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Суд виходить з того, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (такий висновок було зроблено в постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).

45. Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

46. Щодо визначення подібності правовідносин Суд звертається до правової позиції, викладеної в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11 (абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).

47. Отже, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

48. Предметом позовних вимог у даній справі є визнання Договору оренди тари та Договору оренди приміщення удаваними, вчиненими з метою приховання сторонами правовідносин зі зберігання сільськогосподарської продукції, без дотримання визначених законодавством необхідних умов договору зберігання та положень спеціального Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва", а отже, за доводами позивача, є такими, що укладені з порушенням частин 1, 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, що відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання їх недійсними.

49. У касаційній скарзі позивач не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо застосування положень частин 1, 2, 5 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, оскільки у оспорюваних договорах відсутні умови про видачу складського документа при прийнятті сільськогосподарської продукції на зберігання та умов, які б відповідали положенням статей 950, 951, 959, 960, 961 Цивільного кодексу України та Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва", при цьому вказує на не врахування судами висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 13.02.2019 у справі № 914/2746/17, спір у якій був пов`язаний з вимогою про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди нежитлових приміщень; у постанові від 11.06.2019 у справі № 910/2374/18, у якій предметом спору є вимоги про визнання відсутності права заставодержателя, скасування записів у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання права власності; у постанові від 06.08.2019 у справі 910/2541/18, у якій предметом спору є вимога про визнання недійсним договору застави майнових прав; у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, у якій предметом спору є вимоги про визнання недійсним договору оренди та зобов`язання вчинити певні дії; у постанові від 19.11.2019 у справі № 918/204/18, у якій предметом спору є вимоги про визнання недійсним договору дарування частки у статутному капіталі.

50. Таким чином, єдиною кваліфікуючою ознакою подібності у зазначених справах є матеріально-правова вимога про визнання договору недійсним, в той же час обставини, що характеризують зміст правовідносин учасників спору та впливають на застосування норм права є іншими, як і відмінним є правове регулювання таких спірних правовідносин, а отже, у Суду відсутні підстави для врахування висновків, викладених у наведених вище постановах Верховного Суду.

51. Також, Судом відхиляються, посилання на неправильне застосування положень частини 1 статті 215, частини 1 статті 574, статей 962, 963, 966 Цивільного кодексу України під час розгляду цієї справи про визнання недійсним удаваного договору зберігання, без врахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі 904/8484/16 (предметом розгляду у якій була заява про визнання недійсним договору уступки вимоги (цесії) у процедурі банкрутства), від 17.10.2019 у справі № 905/111/15 (предметом розгляду у якій була заява про визнання недійсними договорів купівлі-продажу у процедурі банкрутства), від 04.06.2019 у справі № Б-39/189-08 (предметом розгляду у якій була заява арбітражного керуючого про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень), а також у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-2953цс15 (предметом розгляду у якій був позов про визнання договору купівлі-продажу недійсним та зобов`язання вчинити певні дії), де суд дійшов тих чи інших висновків з огляду на конкретні обставини справи, правовідносини в яких не є подібними з даними правовідносинами. Крім того, в перших трьох справах розгляд спірних правовідносин здійснювався з урахуванням спеціального законодавства про банкрутство, що виключає подібність правовідносин.

52. Стосовно наведених ТОВ "Грін Тім" у касаційній скарзі обґрунтувань щодо наявності підстав для визнання недійсним пункту 6.6 Договору оренди тари, з посиланням на неврахування правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені Вищим господарським судом України у постановах від 01.10.2011 у справі № 5002-16/5270-2011, від 11.04.2013 у справі № 5002-10/333-2012, Верховний Суд зазначає, що не може взяти ці доводи до уваги, оскільки відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного саме у постанові Верховного Суду, але не Вищого господарського суду України.

53. З цих же підстав відхиляються доводи викладені у пунктах 6) та 7) касаційної скарги щодо застосування судами положень статей 938, 957, 961, 962, 965 Цивільного кодексу України без урахування правових висновків, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 11.11.2010 у справі № 4/81-1414 та у постанові Вищого господарського суду України від 20.04.2017 у справі № 916/1774/16.

54. Щодо посилань ТОВ "Грін Тім" на правові висновки викладені у справі № 912/3933/16 (предметом позову у якій є вимога про стягнення збитків за неналежне виконання умов договору складського зберігання), яку за результатами касаційного перегляду, постановою Верховного Суду від 18.02.2020 передано на новий розгляду до суду апеляційної інстанції, а також, посилання, як відповідача у касаційній скарзі, так і позивача у відзиві на касаційну скаргу, щодо обов`язковості висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у даній справі (№ 923/1121/17), якою було скасовано раніше прийняті у цій справі судові рішення і справу направлено на новий розгляд, як, зокрема, і у зазначених вище справах № 910/2374/18 та № 904/8484/16, які за результатами касаційного перегляду також було скеровано на новий розгляд, то слід зазначити, що формування висновку Верховним Судом про застосування норми права у подібних правовідносинах, який підлягає обов`язковому врахуванню, є можливим лише у разі, якщо суди повно та всебічно дослідили зібрані у справі докази та надали їм належну правову оцінку, тобто, за повно встановлених обставин на підставі зібраних у справі доказів. При цьому, подібність правовідносин може бути встановлена лише у разі, коли рішення ухвалено на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з застосуванням закону, яким врегульовано спірні правовідносини.

55. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим касаційне провадження у цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

56. Крім цього, іншою підставою касаційного оскарження ТОВ "Грін Тін" визначило пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, з посиланням на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права при відсутності висновку Верховного Суду щодо питання їх застосування у подібних правовідносинах, а саме: статей 203, 215, 936, 938, 950, 957, 958, 961, 963, 962, 965, 966 Цивільного кодексу України, статей 1, 2, 3, 4, 9, 10, 11, 14, 15, 22, 27, частини 2 статті 29 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва".

57. Як зазначалось вище, спір у справі стосується визнання недійсними укладених між сторонами договорів як таких, що є удаваним.

58. Згідно з положеннями статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

59. Статтею 11 вказаного Кодексу визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір.

60. Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

61. Положеннями частин 1, 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

62. Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

63. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 Цивільного кодексу України).

64. Так, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

65. Тобто воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, а оскільки відповідно до частини 1 статті 202, частини 3 статті 203 Цивільного кодексу України головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору та з`ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме.

66. При цьому, реальний (прихований) правочин може бути дійсним або недійсним. Якщо правочин, який сторони насправді вчинили, відповідає вимогам закону, відносини сторін регулюються правилами, що його стосуються. Якщо ж правочин, який сторони насправді вчинили, суперечить законодавству, суд виносить рішення про визнання недійсним цього правочину із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності правочинів такого типу.

67. Таким чином, удаваність договору, не свідчить про автоматичну недійсність таких правочинів, оскільки у силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

68. Отже, звертаючись з позовом про визнання спірних Договору оренди тари та Договору оренди приміщення удаваними і стверджуючи, що між сторонами вчинено договір зберігання, позивач має довести яким нормам права суперечить укладений, на його переконання, правочин.

69. Враховуючи встановлені судами обставини, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для визнання вчинених сторонами правочинів недійсними виходячи з такого.

70. За приписами частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

71. Відповідно до частини 1 статті 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

72. Зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частини 3 та 4 статті 294 Господарського кодексу України).

73. Отже, зберігання на товарному складі врегульовано положеннями § 2 Глави 66 Цивільного кодексу України.

74. За змістом частин 1 та 2 статті 956 Цивільного кодексу України товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов`язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності. Товарний склад є складом загального користування, якщо відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії) він зобов`язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи.

75. Положеннями статті 957 Цивільного кодексу України визначено, що за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

76. Водночас, відповідно до абзацу 1 преамбули Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва", цей Закон регулює правовідносини, пов`язані з оформленням, видачею, погашенням простих і подвійних складських свідоцтв, визначає порядок їх реєстрації та спрямований на створення правових, економічних, організаційних умов функціонування цих документів під час зберігання товарів на товарних складах.

77. При цьому в абзаці 2 вказаного Закону визначено, що його дія не поширюється на правовідносини, що виникають стосовно об`єктів нерухомості, електроенергетики, а також правовідносини, пов`язані із зберіганням цінних паперів, їх сертифікатів, банківських білетів (банкнот) та монет, які є законним платіжним засобом; тварин; товарів, обтяжених правами застави; товарів, термін придатності яких з дня прийняття на зберігання не перевищує 90 днів, а також товарів, щодо яких порушено судом провадження про витребування з чужого незаконного володіння; товарів, що передані в користування на умовах оренди, лізингу або прокату.

78. Таким чином, зазначеним Законом врегульовано порядок видачі, оформлення та обіг складських свідоцтв під час зберігання товарів на товарних складах.

79. Разом з тим, положеннями частини 1 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" визначено терміни, що вживаються у цьому Законі в такому значенні:

товарний склад - організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов`язані із зберіганням, на засадах підприємницької діяльності;

сертифікований товарний склад (далі - сертифікований склад) - товарний склад, який отримав сертифікат про відповідність надання послуг із зберігання, що дає право видавати прості і подвійні складські свідоцтва на окремі групи товарів, зазначені в сертифікаті про відповідність надання послуг із зберігання;

складські свідоцтва - товаророзпорядчі складські документи на пред`явника або іменні, що посвідчують право власності на товар, який зберігається на сертифікованому складі;

регламент сертифікованого складу - документ, що визначає порядок приймання на зберігання, зберігання та видачі із зберігання товару. Регламент сертифікованого складу розробляється відповідно до чинного законодавства.

80. Положеннями частини 2 статті 2 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" встановлено, що складські свідоцтва видаються лише сертифікованими складами, які отримали сертифікат про відповідність надання послуг із зберігання.

81. Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" сертифікований склад згідно із цим Законом має право видавати складські свідоцтва виключно після одержання сертифіката про відповідність надання послуг із зберігання товарів і тільки на ті групи товарів, які зазначені в сертифікаті. Сертифікація та позбавлення товарного складу сертифіката про відповідність надання послуг із зберігання товарів здійснюються уповноваженим органом згідно із розробленим ним положенням.

82. Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про технічні регламенти та оцінку відповідності" сертифікація - підтвердження відповідності третьою стороною, яке стосується продукції, процесів, послуг, систем або персоналу; при цьому сертифікат (у тому числі сертифікат відповідності) є документом про відповідність, що підтверджує виконання заданих вимог, які стосуються об`єкта оцінки відповідності.

83. Як вірно встановлено судом першої інстанції, сторонами не надано належних доказів на підтвердження того, що відповідач є сертифікованим товарним складом, який отримав сертифікат про відповідність надання послуг із зберігання на групи товарів, які зазначені у цьому сертифікаті, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач на момент укладення спірних договорів не був сертифікованим товарним складом, у зв`язку з чим на нього не поширюються положення Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва".

84. При цьому, висновки апеляційного господарського суду про віднесення відповідача до професіонального заберігача з посиланням на наявність у останнього сертифіката відповідності №СН15/1175 за стандартом ISO22000:2005 (ISO 22000:2005 - Первый стандарт серии ISO 22000, ISO 22000:2005 "Системы менеджмента в области безопасности продовольствия и пищевой продукции Требования для любых организаций в цепи поставок") щодо зберігання, перероблення та пакування свіжих овочів, не відповідають положенням Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва", оскільки сертифікованому товарному складу видається сертифікат про відповідність надання послуг із зберігання, в якому зазначаються групи товарів, і лише на такі товари сертифікований склад має право видавати складські свідоцтва. Проте, такого доказу матеріали справи не містять, а отже висновки апеляційного господарського суду ґрунтуються на не правильному застосуванні норм матеріального права.

85. За таких обставин та виходячи з аналізу наведених правових норм, Верховний Суд дійшов висновку, що відповідно до положень Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" товарному складу (не сертифікованому) не надається право видавати складські свідоцтва, з огляду на що правовідносини сторін на момент укладення оспорюваних договорів не підпадали під регулювання вказаного Закону.

При цьому термін зберігання товарів визначений судом апеляційної інстанції за ДСТУ не має значення для застосування цього Закону до спірних правовідносин, оскільки сертифікований товарний склад приймає на зберігання лише товари зазначені в сертифікаті про відповідність надання послуг із зберігання.

86. Частиною 1 статті 626, частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

87. Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договір (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи якого містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

88. Крім того, судом апеляційної інстанції не враховано, що у разі укладення удаваного правочину, юридичній оцінці на відповідність вимогам чинного законодавства підлягає той правочин, який сторони мали на увазі, а не той, що укладений, а судом надано правову оцінку договорам оренди з посиланням на загальні положення цивільного законодавства про договір зберігання. В той же час, суд першої інстанції встановив, що з урахуванням частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, якою унормовано, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, а зміст укладених правочинів, з урахуванням їх удаваності, не суперечать положенням цивільного законодавства, якими урегульовано правовідносини оренди та надання послуг зі зберігання, у зв`язку з чим правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог.

89. З урахуванням предмета спору у даній справі, для визнання правочину удаваним суду необхідно встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.

90. В той же час, судами не встановлено обставин направлення волі сторін на досягненні іншої мети ніж тієї, що передбачена умовами укладених між сторонами договорів, та, як вірно встановлено місцевим господарським судом, що сторонами укладено договори, в яких містяться елементи різних договорів (змішаний договір), і зокрема, оренди та надання послуг зі зберігання. До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи якого містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

91. Суд апеляційної інстанції не спростував висновків суду першої інстанції та не врахував, що для визнання правочину недійсним слід встановити обставини, з якими закон пов`язує недійсність правочину. Відсутність у договорі певних умов, які визначені для такого договору актами цивільного законодавства або невідповідність умов правочину положенням закону, які регулюють укладення такого правочину та його зміст в контексті вимог частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, слід розглядати з урахування положень статті 6 і статті 627 Цивільного кодексу України щодо свободи договору та меж відступлення від положень законодавства.

92. Разом з тим, місцевий господарський суд, надаючи правову кваліфікацію оспорюваним договорам, з урахуванням положень статей 6, 11, 203, 215, 204, 215, 759, 761, 762, 763, 936, 937, 938, 944, 956 Цивільного кодексу України, дійшов обґрунтованого висновку, що спірні договори відповідають загальних засадам цивільного законодавства, сторони бажали настання правових наслідків, які обумовлені цими договорами, що виключає можливість визнання таких правочинів недійсними на підставі частин 1, 2, 3 статті 203 Цивільного кодексу України.

93. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (наведену правову позицію висловлено у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №203/2612/13-ц, від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18, від 22.07.2020 у справі № 333/1858/17).

94. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" та положень частин 1, 2, 3 статті 203, частини 1 статті 215, статей 936, 938, 957, 961, 962, 963, 965, 966 Цивільного кодексу України, Верховним Судом визнаються частково обґрунтованими, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

95. Водночас, доводи позивача у відзиві на касаційну скаргу, викладені у пункті 22 цієї постанови, Верховних Судом відхиляються як безпідставні, оскільки, по-перше, постановою Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 923/560/17, судові рішення попередніх інстанцій було скасовано, а справу направлено на новий розгляд з підстав порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а отже за результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже направлення справи на новий розгляд стало наслідком недостатнього дослідження зібраних у справі доказів, а, як вже зазначалось вище, формування висновку Верховного Суду про застосування норми права у подібних правовідносинах є можливим у справі, у якій судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, надано належну правову оцінку всім зібраним у справі доказам та застосовано закон, який підлягав застосуванню; по-друге, в силу імперативних приписів частини 2 статті 316 ГПК України постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована; по-третє, за змістом частини 4 статті 75 ГПК України преюдиційне значення мають саме обставини, встановлені у судовому рішенні, яке набрало законної сили, а не зроблені судом висновки, за результатами оцінки тих чи інших обставин.

96. Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

97. Постанова апеляційного господарського суду вищевказаним вимогам не відповідає. Доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права частково знайшли своє підтвердження при касаційному перегляді.

98. Натомість висновки місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову, ухвалено з дотриманням вимог процесуального та матеріального права.

Висновки Верховного Суду

99. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

100. Наведена скаржником підстава касаційного оскарження постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2020 та рішення Господарського суду Херсонської області від 05.09.2019, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, тому керуючись пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України, Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Тім" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2020 та на рішення Господарського суду Херсонської області від 05.09.2019 у справі № 923/1121/17 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2статті 287 ГПК України.

101. Пунктом 4 частини 1 статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

102. Відповідно до статті 312 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

103. Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

104. Відтак, оскільки доводи, викладені відповідачем у касаційній скарзі щодо порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, знайшли своє підтвердження, а викладені позивачем доводи у відзиві на касаційну скаргу відповідача є необґрунтованими, постанову суду апеляційної інстанції належить скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Щодо судових витрат

105. За змістом статті 315 ГПК України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

106. Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

107. З огляду на висновок Верховного Суду про скасування постанови апеляційного господарського суду та залишення в силі рішення місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 296, 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 923/1121/17 в частині оскарження Товариством з обмеженою відповідальністю "Грін Тім" постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2020 та рішення Господарського суду Херсонської області від 05.09.2019 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Тім" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2020 та на рішення Господарського суду Херсонської області від 05.09.2019 у справі № 923/1121/17 задовольнити частково.

3. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2020 у справі № 923/1121/17 скасувати, а рішення Господарського суду Херсонської області від 05.09.2019 залишити в силі.

4. Стягнути з Приватного підприємства "Шато" (код 30593533) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Тім" (код 37249019) 6 400 (шість тисяч чотириста) грн 00 коп судових витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.