ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2020 року м. Херсон Справа № 923/1194/17 (923/288/20)

Господарський суд Херсонської області у складі судді Немченко Л.М., за участю секретаря судового засідання Степанової Н.Д., розглянувши справу

за позовом: Комунального підприємства "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради (73000, м. Херсон, вул. Карбишева, 19, код ЄДРПОУ 34786387)

до:

відповідача-1: Управління комунальної власності Херсонської міської ради (73000, м.Херсон, пр. Ушакова, 37, код ЄДРПОУ 37465469)

відповідача-2: Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Херсонської міської ради (73000, м. Херсон, пр. Ушакова, 37, код ЄДРПОУ 26347681)

про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення

за участю учасників судового процесу:

від позивача: Хромченко О.С., адвокат, ордер № 143617 від 02.04.2020;

від відповідача-1: не прибув;

від відповідача-2: ОСОБА_1., паспорт № НОМЕР_2 , виданий Дніпровським РВ у м.Херсоні Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області 27.04.2017; Головко О.В., адвокат, ордер № 84374 від 22.07.2020;

від 3-ї особи: Щедров О.Р., адвокат, ордер № 1015573 від 01.06.2020;

арбітражний керуючий (ліквідатор) Комунального підприємства "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради - Ляшко О.В.

Комунальне підприємство "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Херсонської області із позовною заявою до Управління комунальної власності Херсонської міської ради (надалі - відповідач-1) та до фізичної особи ОСОБА_1 (відповідач-2), якою просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 31.05.2018 № 374, укладений між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради та фізичною особою ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 30.03.2020 постановлено відкрити провадження у справі; розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; допустити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Херсонську міську раду; підготовче засідання призначити на 29.04.2020.

Ухвалою від 27.04.2020 відкладено розгляд справи № 923/1194/17(923/288/20) без визначення дати судового засідання, у зв`язку з введенням в Україні з 12.03.2020 по 11.05.2020 карантину через спалах у світі коронавірусу та з метою забезпечення безпеки учасників справи.

Ухвалою від 12.05.2020 призначено підготовче засідання по справі на 02.06.2020.

В судових засіданнях 02.06.2020, 12.06.2020 оголошено перерву до 23.07.2020.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 23.07.2020 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 07.10.2020.

В судовому засіданні 07.10.2020 та 28.10.2020 оголошувалась перерва. В судових засіданнях 07.10.2020, 28.10.2020 справа була розглянута по суті, 06.11.2020 оголошено вступну та резолютивну частину рішення у справі.

Фактичні обставини справи, які були встановлені судом під час розгляду справи.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань Комунальне підприємство виконавчого комітету Херсонської міської ради (м. Херсон, вул. Карбишева, 19, код ЄДР 34786387) є комунальним підприємством, в графі «Перелік засновників (учасників) юридичної особи» зазначено - Херсонська міська рада Херсонської області.

На виконання рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради від 20.03.2007 року № 178 «Про передачу з балансу товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Наш дім» на баланс комунального підприємства (КП) «Таврійський» виконавчого комітету Херсонської міської ради майна цілісного майнового комплексу КП «ЖЕО Суворовського району» за актом прийому-передачі від 29 березня 2007 р. на баланс КП «Таврійський» було передано цілісний майновий комплекс, в тому числі і будівлі, що, розташовані за адресою: м Херсон, АДРЕСА_2.

Рішенням Херсонської міської ради від 04.09.2007 № 549 «Про внесення змін до статутного фонду КП «Таврійський» виконавчого комітету Херсонської міської ради», вирішено внести зміни до статутного фонду КП «Таврійський» за рахунок вартості майна цілісного майнового комплексу, залишкова вартість якого складає 1730358,76 грн, згідно з актом про передачу від ТОВ «Наш Дім» до КП «Таврійський» від 29 березня 2007 року, визначено розмір статутного фонду КП «Таврійський» з урахуванням змін.

14 серпня 2008 року було зареєстровано зміни до статуту КП «Таврійський» на підставі, зокрема, рішення Херсонської міської ради від 04.09.2007 № 549 щодо збільшення розміру статутного фонду КП «Таврійський» та внесення до статутного фонду майна.

Ухвалою суду від 18.02.2018 Господарського суду Херсонської області у справі №923/1194/17 було порушено справу про банкрутство КП "Таврійський".

Постановою Господарського суду Херсонської області від 26.09.2018 у справі №923/1194/17 КП «Таврійський» визнано банкрутом та стосовно нього відкрито ліквідаційну процедуру.

Право комунальної власності територіальної громади міста Херсона за Херсонською міською радою на приміщення підтверджено Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.09.2017, зареєстрованого Херсонською міською радою, державним реєстратором Шолковською Н.В. від 07.09.2017, номер запису про право власності 2255117, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1347588865101.

Рішенням Херсонської ради міської від 22.12.2017 №1127 надано згоду на продаж об`єктів, що перебувають у комунальній власності м. Херсона, до якого увійшли і нежитлові приміщення загальною площею 329,9 кв.м., що розташовані по АДРЕСА_2 в м. Херсоні.

Відповідно до наказу начальника Управління комунальної власності Херсонської міської ради від 11.01.2018 № 08 затверджено перелік об`єктів, що підлягають продажу з аукціону.

За результатами проведеного аукціону між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради (Продавець за договором, Відповідач-1 у справі) та ОСОБА_1 (Покупець за договором, Відповідач-2 у справі) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 31.05.2018, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Казачковою М.О.

Відповідно до п. 1.1 цього договору, Продавець зобов`язується передати у власність Покупцеві нежитлові приміщення, загальною площею 329,9 кв.м., (далі - Об`єкт), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, а Покупець зобов`язується прийняти об`єкт і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що зазначені в цьому Договорі.

13.06.2018 Управління комунальної власності за актом № 19 передачі комунального майна передало вказані вище нежитлові приміщення ОСОБА_1 .

Виклад позиції позивача

Позивач вважає, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 31.05.2018 року № 374 є недійсним, порушує права та охоронювані законом інтереси Комунального підприємства «Таврійський» виконавчого комітету Херсонської міської ради (далі - КП «Таврійський», позивач), виходячи з наступного.

Дані щодо внесення вищезазначеного майна до статутного фонду КП «Таврійський» внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до витягу №23986229 від 12.10.2018, розмір статутного фонду КП «Таврійський» складає 1730358,76 грн.

Відповідно до частин 1, 2, статті 66 Господарського кодексу України, майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Джерелами формування майна

підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників.

Відповідно до п. 4.1 Статуту КП «Таврійський», Майно Підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди та інші цінності, передані Засновником у господарське відання Підприємства, вартість яких відображається у самостійному балансі Підприємства. Відповідно до п.4.2 статуту, майно Підприємства перебуває у комунальній власності територіальної громади міста. В п.4.5 Статуту зазначено, що джерелами формування майна Підприємства є майно та інші цінності передані йому засновником.

На думку позивача, майно, передане на баланс КП «Таврійський» за актом-прийому передачі від 29 березня 2007 р. та внесене до його статутного фонду рішенням Херсонської міської ради від 04.09.2007 № 549, належить КП «Таврійський» на праві господарського відання.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними, зокрема, якщо на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Державна реєстрація права господарського відання на час внесення спірного майна до статутного капіталу КП «Таврійський», Законом передбачена не була.

Аналогічна правова позиція щодо наявності речового права (права господарського відання) наведена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 22.01.2019 у справі № 924/177/17, від 19.12.2019 у справі №923/220/19, від 12.02.2020 у справі №923/223/19.

Як свідчить додаток до акту прийому-передачі від 29 березня 2007 р. інвентаризаційний опис по балансовому рахунку 103.2, до складу майна КП «Таврійський», зокрема, було передано будівлі, розташовані за адресою. АДРЕСА_2: Інв. № 2953 Будівлі ЖЕД-6 по АДРЕСА_2.

На думку позивача, викладене свідчить, що за спірним договором, Управління комунальної власності, здійснило відчуження на користь ОСОБА_1 майна, яке належить КП «Таврійський» на праві господарського відання.

Позивач доводить, що управління комунальної власності Херсонської міської ради не було наділено правом (господарською компетенцією) щодо розпорядження зазначеним майном, оскільки воно не вилучалося з повного господарського відання КП "Таврійський", що є підставою для визнання оскаржуваного договору недійсним за ст. 203, 215 ЦК України.

Позивач звернув увагу, що укладення оскаржуваного договору порушує права КП «Таврійський» щодо володіння, користування і розпорядження відчуженим майном, закріпленим за ним власником - Херсонською міською радою на праві господарського відання, оскільки фактично призводить до незаконного припинення права господарського відання позивача.

Позивач пояснив, що підставою для подання КП «Таврійський» даної позовної заяви стала необхідність захисту своїх інтересів та прав, як особи, з володіння якої незаконно вибуло вказане вище майно, а саме будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_2, відчужені Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради на користь фізичної особи - ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу № 374 від 31.05.2018.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 09.02.2018 у справі №923/1194/17 відкрито провадження у справі про банкрутство Комунального підприємства «Таврійський» виконавчого комітету Херсонської міської ради (вул. Карбишева, 19, м. Херсон, код ЄДР 34786387), введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна боржника призначено Дейнегіну Вікторію Миколаївну.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закону про банкрутство), під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового становища, а також визначення наступної оптимальної процедури (санації, мирової угоди чи ліквідації) для задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.

Позивач зазначає, що однією із задач процедури розпорядження майном є виявлення та збереження майнових активів боржника. Активом визначаються ресурси, контрольовані товариством у результати минулих подій, використання яких, як очікується призведе до отримання економічних вигод у майбутньому. До активів відносяться кошти, майно, майнові і немайнові права.

На запит ліквідатора КП "Таврійський" після визнання його банкрутом за постановою Господарського суду Херсонської області від 26 вересня 2018 року у справі № 923/1194/17, про надання документів щодо відчуження і передачі майна, внесеного до його статутного фонду (лист від 21.11.2018 року № 02-01/1194-48) Херсонською міською радою були надані копії договорів купівлі-продажу, безоплатного користування та оренди нерухомого майна, переданого до статутного фонду КП «Таврійський».

Позивач доводить, що з наданих документів вбачається, що Херсонською міською радою в період процедури розпорядженням майном у справі № 923/1194/17 про банкрутство КП «Таврійський» укладено низку правочинів щодо розпорядження майном, переданим до статутного фонду КП «Таврійський», в тому числі і спірний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_2.

На запит ліквідатора, арбітражний керуючий Дейнегіна В.М. повідомила, що в період виконання нею повноважень розпорядника майна КП «Таврійський» керівник КП «Таврійський» та орган управління боржника за погодженням правочинів та/або наданням згоди на прийняття рішень, наявність яких передбачено ч. 5, 6, 8 ст. 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до неї не звертались. Дейнегіною В.М. жодного погодження/згоди на вчинення правочинів (договорів) щодо розпорядження майном КП «Таврійський», в тому числі передачі в оренду не надавалось (лист від 30.11.2018 року № 02-01/94).

За наведених обставин, на думку позивача, укладення договору купівлі-продажу від 31.05.2018 № 374 між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради та Фізичною особою Тіщенко Тетяною Володимирівною без погодження з розпорядником майна, суперечить вимогам ч. 8 ст. 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та є підставою для визнання його недійсним в силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Позивач посилається на судову практику, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 923/220/19 зазначено: «...касаційний господарський суд погоджується з правильним застосуванням судами положень частини 9 статті 22 Закону про банкрутство, згідно з яким розпорядник майна у справі про банкрутство наділений повноваженнями щодо звернення до суду про визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником з порушенням цього Закону, та зазначає, що відповідно до частини 8 статті 22 Закону про банкрутство, керівник або орган управління боржника (яким даному випадку є Херсонська міська рада, як єдиний засновник комунального підприємства - боржника) виключно за погодженням з розпорядником майна вчиняють правочини (укладають договори про передачу в оренду нерухомого майна боржника).

З огляду на встановлення судами факту порушення 09.02.2018 щодо КП "Таврійський" справи про банкрутство № 923/1194/17 та призначення розпорядника майна боржника, подальша передача нерухомого майна, яке перебувало у боржника на правах повного господарського відання, могла відбуватися за рішенням місцевої ради попередньо погодженим з розпорядником майна боржника, чого сторонами договору здійснено не було. Зазначене також підтверджує укладення спірної угоди з порушенням законодавства про банкрутство та наявність правових підстав для визнання її недійсної як такої що не відповідає вимогам законодавства про банкрутство, яке підлягає переважному застосуванню щодо позивача-боржника, який перебуває в процедурі банкрутства, в порівнянні із загальними нормами Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закону України «Про оренду державного та комунального майна".

За таких обставин, оскільки орендоване майно було внесено до статутного капіталу боржника, перебувало у його користуванні та володінні, а положеннями спеціального закону прямо передбачена необхідність отримання дозволу розпорядника майна та укладення договору оренди нерухомого майна, яким володіє та користується боржник, місцевий та апеляційний суд правильно застосували зазначені норми матеріального права та дійшли обґрунтованих висновків про наявність підстав для визнання спірного договору оренди недійсним.

Позивач звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 923/223/19 зазначено: «...касаційний господарський суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що Управління комунальної власності Херсонської міської ради не було наділено господарською компетенцією щодо розпорядження спірним майном, як орендодавця, на предмет здавання його в оренду третім особам, оскільки воно не вилучалося з повного господарського відання КП «Таврійський», при цьому враховуючи те, що судом 09.02.2018 порушено справу про банкрутство КП «Таврійський» та призначено розпорядника майна боржника, подальша передача нерухомого майна, яке перебувало у боржника на правах повного господарського відання, повинна відбуватися за рішенням місцевої ради, попередньо погодженим з розпорядником майна боржника, проте в даному випадку укладаючи спірний договір оренди від 12.07.2018, сторони спірного правочину не звертались до розпорядника майна боржника щодо погодження вчинення цього договору оренди, і це ними не заперечується, тому апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що укладення спірної угоди від 12.07.2018 відбулось з порушенням вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відтак, касаційний суд вважає, оскільки орендоване майно було внесено до статутного капіталу боржника - КП «Таврійський», перебувало у його користуванні та володінні, а положеннями спеціального Закону про банкрутство прямо передбачена необхідність отримання дозволу розпорядника майна на укладення договору оренди нерухомого майна, яким володіє та користується боржник, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання спірного договору оренди від 12.07.2018, укладеного відповідачами, недійсним.».

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом наведеної норми преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Преюдиційність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного і того ж питання між тими ж сторотами.

У справах 923/220/19 та № 923/223/19 судами було встановлено, що спірне нерухоме майно внесено до статутного фонду КП «Таврійський» і з 04.09.2007 було закріплене за ним на праві господарського відання.

Позивач звернув увагу, що судами було встановлено, що Управління комунальної власності Херсонської міської ради не зверталось до розпорядника майна боржника (КП "Таврійський") щодо погодження вчинення спірних правочинів.

Даним обставинам Верховний Суд у справах № 923/220/19 та № 923/223/19 надав правову оцінку та встановив, що укладення Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради спірних правочинів відбулось з порушенням вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Ці факти, які встановлені в постановах Верховного Суду у справах № 923/220/19 та № 923/223/19, на думку позивача, є преюдиціальними для даної справи про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень № 374 від 31.05.2018.

Позивач просить визнати недійсним правочин на підставі ст.215, частинами 1-3, 5,6 статті 203 ЦК України.

Також позивач посилається на пункт 2.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 (далі по тексту: постанова пленуму ВГСУ) зазначено, що крім учасників правочину (сторін за договором) позивачем у справі про визнання договору недійсним може бути будь-яке підприємство, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Позивач вважає, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 31.05.2018 року № 374, укладений між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради та Фізичною особою ОСОБА_1 з порушенням статті 203 Цивільного кодексу України та ч. 8 ст. 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що є підставою для визнання його недійсним в силу статті 215 Цивільного кодексу України.

Стислий виклад позиції відповідача-1 : Управління комунальної власності Херсонської міської ради

Відповідач-1 не визнає позовні вимоги із огляду на наступне.

Він зазначив, що позов у рамках провадження у справі про банкрутство подано неналежною особою.

Відповідно з частиною першою статті 59,61 Кодексу України з процедур банкрутства вбачаються наступні висновки:

з дня відкриття ліквідаційної процедури банкрут не має права брати на себе додаткові зобов`язання, окрім тих, які безпосередньо пов`язані з ліквідаційною процедурою;

право подавати позови про визнання недійсними правочинів належить виключно ліквідатору.

На думку відповідача-1, банкрут не мав права укладати договір від 16.03.2020 з адвокатом про надання правової допомоги та нарощувати таким чином поточну заборгованість банкрута, оскільки цей правочин не пов`язаний з ліквідаційною процедурою, а значить - є нікчемним у розумінні статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства.

Також відповідач-1 вважає, що ні сам банкрут, ні адвокат, який діє від його імені, не є особою, яка уповноважена пред`являти будь-які позови у рамках ліквідаційної процедури.

Відтак, заявлений позов підписано неналежною особою.

Тому, на думку відповідача-1, є підстави для залишення заявленого позову без розгляду, оскільки він поданий боржником, який у ліквідаційній процедурі не має належної процесуальної дієздатності (такі позови подає ліквідатор), а сам позов підписаний адвокатом, договір про надання правової допомоги з якою є нікчемним.

Відповідач-1 доводить, що спірний об`єкт нерухомого майна правомірно ним відчужено. На думку відповідача-1, позивач не надав належних доказів того, що спірний об`єкт належав йому на будь-якому речовому праві.

Так, предметом оспорюваного договору є нежитлові приміщення загальною площею 329,9 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, м. Херсон.

При цьому, відповідач-1 звертає увагу, що окрім нежитлових приміщень загальною площею 329,9 кв.м, за адресою АДРЕСА_2 виставлено на продаж нежитлові приміщення загальною площею 37,7 кв.м та загальною площею 17 кв.м.

Відповідач-1 доводить, що він діяв у відповідності до частини другої статті 327 Цивільного кодексу України, та частини п`ятою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Він також зазначає, що згідно із частиною шостою цієї ж статті, доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

Тому, відповідач-1 звертає увагу, що процедура відчуження об`єкту нерухомого майна почала реалізовуватись Херсонською міською радою та її виконавчими органами ще до відкриття провадження у справі про банкрутство.

На його думку, дії Херсонської міської ради, як особи, що уповноважена розпоряджатись комунальним майном, були послідовними та відкритими.

Рішення Херсонської міської ради про вчинення ряду дій на відчуження спірного майна опубліковані на офіційному сайті міськради та ніким не були оскаржені, у тому числі - з боку КП «Таврійський».

Відтак, на його думку, рішення Херсонської ради міської від 22.12.2017 №1127 слід сприймати як таке, яким Херсонська міська рада розпорядилась комунальною власністю і якщо КП «Таврійський» вважав, що ним порушено його право господарського відання, то він мав змогу його оскаржити.

Таким чином, управління комунальної власності Херсонської міської ради, як структурний підрозділ Херсонської міської ради, на законних підставах розпорядилось комунальною власністю шляхом відчуження спірних приміщень за результатами проведеного аукціону.

Що стосується твердження позивача про те, що спірне майно було відчужене відповідачем-1 у період дії процедури розпорядження майном без погодження із розпорядником майна, то відповідач-1 зауважує, що позивач не надав докази того, що у нього будь-коли виникало будь-яке майнове право саме відносно спірного майна.

По-перше, відповідач-1 вважає за необхідне звернути увагу на хронологію рішень та дій сторін, спрямованих на передачу речових прав на майно, виходячи із яких робиться подальший аналіз застосування норм матеріального права.

20.03.2007 виконавчим комітетом Херсонської міської ради було прийнято рішення № 178 "Про передачу з балансу Товариства з обмеженою відповідальністю "Наш дім" на баланс Комунального підприємства "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради майна цілісного майнового комплексу КП "ЖЕО Суворовського району", яким вирішено ТОВ "Наш дім" передати з балансу, а КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради прийняти на баланс майно цілісного майнового комплексу КП "ЖЕО Суворовського району" та затверджено склад комісії з прийняття-передачі зазначеного майна цілісного майнового комплексу. Відповідач звертає увагу, що у рішенні йде мова про «баланс» без конкретизації виду речового права згідно Господарського кодексу України. При цьому, «перебування майна на балансі» не є речовим правом, передбаченим законом.

За актом прийому-передачі від 29.03.2007 на баланс КП "Таврійський" було передано майно цілісного майнового комплексу балансовою вартістю 8 699 193,88 грн., який не містить конкретного переліку майна, яке було передано, та не містить жодних посилань на вид речового права, на якому передається таке майно.

Відповідач-1 доводить, що у цьому ж акті міститься посилання на інвентаризаційний опис цілісного майнового комплексу на 11 аркушах.

Замість 11 аркушів, позивач надає 1 сторінку під назвою «Інвентаризаційний опис».

Далі у цьому описі є посилання наступного змісту: «На підставі наказу №178 від « 20» березня 2007 року проведена інвентаризація фактичних залишків, які налічуються на балансовому рахунку « 103.2» «Будівлі та споруди» станом па 1 квітня 2007 року».

З цього опису вбачається, що інвентаризація проведена на 1 квітня 2007 року.

Відповідач-1 доводить, що, оскільки інвентаризаційний опис, наданий позивачем, складено 01.04.2007, він не може бути додатком до акту прийому-передачі від 29.03.2007, на який позивач посилається як на підставу виникнення у нього права господарського відання на спірне майно.

Крім того, відповідач-1 звертає увагу, що в інвентаризаційному описі є лише один об`єкт із такою ж адресою, як і спірне нерухоме майно, а саме:

- пункт 8 опису, інв. №2953, визначений як «Будівля ЖЕД-6 по АДРЕСА_2», у графі «Загальна площа» вказано « 346» (примітка - очевидно, маються на увазі квадратні метри).

Водночас, згідно оспорюваного правочину, площа відчужених відповідачем-1 нежитлових приміщень складає « 329,9 квадратних метрів».

Відповідач-1 звертає увагу, що наданий позивачем інвентаризаційний опис не містить жодного об`єкта за адресою: АДРЕСА_2, який би мав площу 329,9 кв.м. Звідси, приходимо до висновку, що спірні приміщення ніколи не передавались та не перебували навіть на балансі КП «Таврійський», не говорячи вже про перебування на праві господарського відання.

Знову відповідач звертає увагу, що рішення Херсонською міською радою було прийнято рішення № 549 від 04.09.2007 «Про внесення змін до статутного фонду КП «Таврійський» виконавчого комітету Херсонської міської ради», не містить посилань, на якому саме праві було передане майно позивачу, та не містить конкретного переліку майна.

На його думку, про будь-які інші юридичні факти, які б могли підтвердити обґрунтованість вимог позивача - у позовній заяві не зазначено.

Таким чином, відповідач-1 приходить до висновку, що додані до позовної заяви документи не підтверджують факту передання КП «Таврійський» нежитлових приміщень площею 329,9 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2, м. Херсон, а значить - ні Херсонська міська рада, ні управління комунальної власності Херсонської міської ради не були зобов`язані отримувати будь-які погодженні від розпорядника майна щодо відчуження зазначених об`єктів. Зазначене підтверджується тим, що спірні нежитлові приміщення ніколи не використовувались позивачем у своїй діяльності і позивач не надав цьому жодних доказів.

Також відповідач-1 звертає увагу на момент у часі, коли за територіальною громадою міста Херсон було зареєстровано спірні об`єкти - 07.09.2017.

Тобто, аж через 10 років з моменту, коли спірні приміщення, за словами позивача, були передані йому на праві господарського відання.

Позивачем не надано доказів того, що право господарського відання позивача на спірне майно будь-коли реєструвалось чи зазначалась разом з інформацією про власника у відповідальності до ст.ст. 316, 317, 331 ЦК України, ст.136 ГК України пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (у редакції з 29.01.2006), пунктом 6.2.2. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Мінюсту від 07.02.2002 №7/5.

Аналізуючи вказані норми законодавства та обставини справи у їх системному взаємозв`язку, відповідач-1 прийшов до таких висновків:

право господарського відання є похідним правом від права власності, тобто спочатку має виникнути право власності і лише після цього юридично може виникнути право господарського відання;

станом на 21.09.2007 законодавство пов`язувало виникнення права власності на нерухоме майно саме з моментом державної реєстрації цього права, тоді як для виникнення права господарського відання державна реєстрація не була обов`язковою, хоча відмітка про наявність такого права мала вноситись до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

право комунальної власності на спірне нерухоме майно виникло з моменту її державної реєстрації, яка вперше здійснена 07.09.2017;

незважаючи на відсутність у законодавстві обов`язкової вимоги про державну реєстрацію права господарського відання, станом на 21.09.2007 у позивача не могло виникнути права господарського відання на спірне майно (як похідне право) за відсутності юридично оформленого права власності на спірне майно за Херсонською міською радою (як первісного права), яке було зареєстровано лише 07.09.2017;

відповідно, за відсутності рішень Херсонської міської ради про передачу позивачу права господарського відання після дати державної реєстрації права на спірне нерухоме майно (07.09.2017), таке право у позивача не виникло, а отже - не підлягало та не підлягає судовому захисту.

Відповідач-1 доводить, що вищенаведені фактичні обставини та норми законодавства свідчать, що спірне нерухоме майно на законних підставах ніколи не передавалось та не могло бути передане позивачу у 2007 році, оскільки станом на вказану дату право комунальної власності на це майно не було зареєстроване.

Відповідач-1 посилається на те, що аналогічний підхід до питання визначення обсягу переданих прав застосований Верховним Судом у постанові від 04.12.2018 по справі № 31/160(29/170(6/77-5/100) (доступна за наступним гіперпосиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/78412681).

Крім того, загальна площа спірного нерухомого майна, проданого ОСОБА_1 , відрізняється від загальної площі об`єктів нерухомого майна за цією ж адресою, які нібито передані на баланс КП «Таврійський», а відтак позивачем не доведено, що він прийняв на баланс спірне нерухоме майно, а не якесь інше.

Відповідач-1 доводить, що позивач не довів наявності у нього порушеного права та/або законного інтересу, яке б підлягало судовому захисту.

На його думку, навіть якби позивач довів, що спірне майно будь-коли передавалось йому на баланс, але він не зареєстрував за собою право господарського відання у встановленому законом порядку - в силу закону він мав би повернути майно з балансу до власника.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Тобто, з дня набрання чинності вказаним Кодексом, справи про банкрутство мають розглядатись відповідно до його положень незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до частини сьомої статті 62 Кодексу України з процедур банкрутства, майно, щодо якого боржник є користувачем, балансоутримувачем або зберігачем, повертається його власнику відповідно до закону або договору.

Аналогічні норми були закріплені і відповідно до частини восьмої статті 42 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Таким чином, відповідач-1 вважає, що оскільки станом на момент відкриття провадження у справі про банкрутство, жодне право господарського відання КП «Таврійський» не було зареєстровано, хоча така реєстрація на той момент вже була обов`язкова (чого позивач не заперечує у своєму позові), то максимум, спірне майно могло бути у нього на балансі.

Відтак, в силу приписів частини восьмої статті 42 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та частини сьомої статті 62 Кодексу України з процедур банкрутства, навіть якби спірне майно перебувало у банкрута на балансі, ліквідатор все одно був би зобов`язаний повертати майно власнику - територіальній громаді міста Херсон в особі Херсонської міської ради як розпоряднику комунального майна.

Тому, зазначені приписи виключають можливість задоволення такого позову.

Відповідач-1 звернув увагу, що ліквідатор не повідомив, який залишок кредиторської заборгованості банкрута є зараз - за результатами проведених торгів, чи здійснив ліквідатор часткове погашення кредиторських вимог за рахунок виручених з торгів коштів і т.д.

Відповідач-1 доводив, що Херсонська міська рада та її виконавчі органи не були обізнані з будь-якими претензіями КП «Таврійський» на спірне майно (як і сама), оскільки позивач ніколи навіть не намагався оформити спірне майно за собою, якщо вважав, що має на нього якісь права.

Відповідач-1 вважає, що рішення судів по справам №923/220/19 та №923/223/19 не є преюдиційними при вирішенні позову щодо договору купівлі-продажу від 31.05.2018 №374, оскільки:

- у вказаних судових справах вирішувались спори з приводу правочинів, укладених стосовно зовсім іншого нерухомого майна;

- у вказаній справі не брала участь ОСОБА_1 , а отже - не могла жодним чином впливати на їх результат та висловлювати свої заперечення.

Також відповідач-1 заперечує щодо віднесення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 11 000,00 грн. до судових витрат.

Стислий виклад позиції відповідача-2: Фізичної особи ОСОБА_1

Відповідач-2 вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому не підлягають задоволенню. Відповідач-2 підтримує заперечення інших учасників справи.

На думку відповідача-2 позивач не має право на звернення до суду з цим позовом, оскільки спірне майно не було закріплено за ним власником на праві господарського відання.

По-перше, посилання позивача відносно того, що вказане майно належить йому на праві господарського відання не відповідає реальним обставинам справи та ґрунтується виключно на його припущеннях, з огляду на наступне.

Позивач посилається на те що спірне майно було закріплене за ним на праві повного господарського відання.

При цьому доведення законності і обґрунтованості своїх вимог з метою захисту власних інтересів є обов`язком кожного із учасників судового процесу.

Всупереч вказаних норм, належних та допустимих доказів, які б вказували на те що майно, яке перелічене у акті прийому-передачі було закріплене за комунальним підприємством уповноваженим органом на праві господарського відання позивачем не долучено.

В силу ст.136 ГК України для виникнення у суб`єкта підприємницької діяльності права господарського відання майно повинно бути закріплене за ним власником цього майна або уповноваженим ним органом, тобто, право господарського відання майном, яке належить до комунальної власності, виникає у суб`єкта господарювання на підставі акта відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. За результатами розгляду на сесії питань міською приймаються відповідні рішення.

Документами, що підтверджують виникнення права господарського відання або оперативного управління на нерухоме майно, є рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського віддання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном.

Відповідач-2 доводить, що відповідний акт органу місцевого самоврядування, яким спірне майно було б закріплене за позивачем на праві господарського відання, в матеріалах справи відсутній.

Відповідач-2 доводить, що, з матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого Херсонської міської ради від 20.03.2007 № 178 «Про передачу з балансу ТОВ «Наш дім» на баланс КП «Таврійський» виконавчого комітету Херсонської міської ради майна цілісного майнового комплексу КП «ЖЕО Суворовського району».

Відповідач-2 звертає увагу, що баланс підприємства (організації), є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов`язань на конкретну дату, баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства; рівно як не доводить факту закріплення майна за підприємством на праві господарського відання. Інші належні та допустимі докази того, що з передачею на баланс, власник майна (Херсонська міська рада) закріпила його на праві повного господарського відання за позивачем, в матеріалах справи відсутні.

Відповідач-2 доводить, що твердження позивача відносно того, що начебто наявне у нього речове право вникло у нього задовго до набрання чинності Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і не підлягало обов`язковій реєстрації, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Як вбачається з позовної заяви КП «Таврійський» вважає, що право господарського відання виникло у нього після передачі спірного майна на баланс підприємства на підставі рішення виконавчого Херсонської міської ради від 20.03.2007 року № 178.

Відповідіч-2 вважає, що позивачем не доведено наявність речового права на спірне нежитлове приміщення. Він доводить, що норми Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV, якими викладено частину 3 статті 3, набрали чинності 01.01.2016, тобто після передачі майна на баланс підприємства, яке було здійснено 20.03.2007, що виключає можливість застосування зазначеної норми до спірних правовідносин.

Відповідач-2 доводить, що чинним законодавством (на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено обов`язковість здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Відповідач-2 вважає, що позивач безпідставно посилається на рішення суду встановлені факти за якими слід прийняти у даній справі без доказування.

Він доводить, що враховуючи склад сторін, предмет заявлених позовних та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, можна дійти висновку, що проміжні висновки суду зазначених справах, відносно належності позивачу спірного майна на праві господарського відання не носять преюдиційного характеру.

Відповідач-2 вважає, що звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги (неналежний позивач), є підставою для відмови у задоволенні такого позову, оскільки цивільні права, свободи чи інтереси цієї особи не порушено.

На його думку, відсутність факту належності позивачу спірного нерухомого майна на праві господарського відання не породжує право на захист, тобто права на звернення із цим цивільним позовом, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Також відповідач-2 вважає, що доводи позивача, що спірне майно має включатись до ліквідаційної маси є необґрунтованим. Також він вважає, що не можуть приписи Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» слугувати і підставою для звернення ліквідатора до суду із даним позовом.

На думку відповідача-2, посилання позивача на недійсність спірного договору з підстав порушення частини 8 статті 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є неправомірним, оскільки вони регулюють правовідносини щодо порядку дій «органу управління підприємства», а не «органу управління майном». Іншими словами, названі правові положення стосуються порядку укладення договорів самим боржником у процедурі банкрутства, але у даному випадку боржник не виступає стороною оспорюваного договору оренди, а тому на нього не розповсюджуються названі правові положення відносно обраного способу захисту порушених прав.

Таким чином, на думку відповідача-2, при укладенні спірного договору положення частини 8 статті 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» відповідачем-1 не порушувалися, оскільки у нього не виникало обов`язків погоджувати з розпорядником майна укладення такого договору.

Враховуючи вищевикладене, та те, що на момент порушення справи про банкрутство спірне майно не належало боржнику на праві господарського відання, а тому підстави для визнання правочину недійсним відсутні.

Відповідач-2 звернув увагу суду, що Херсонська міська рада від імені та в інтересах територіальної громади міста Херсона відповідно до закону має право здійснювати правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами комунальної власності.

Відповідач-2 доводить, що майно закріплене передане на баланс КП «Таврійський» є власністю територіальної громади міста Херсона в особі Херсонської міської ради, питання відчуження якого вирішується виключно на пленарних засіданнях ради, тобто, передача комунального майна на баланс комунального підприємства не змінює форми власності та не позбавляє власника можливості реалізувати усі правомочності власності щодо такого майна. Позивачем не враховано зазначених вище конституційних норм та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якими визначено особливий правовий статус власника комунального майна та статус інституту власності територіальної громади міста Херсона, які є спеціальними, а помилково застосовано загальні норми статті 136 Господарського кодексу України, що регулюють право господарського відання, без врахування зазначеної специфіки.

Таким чином, Херсонська міська рада та Управління комунального майна, діяли як суб`єкти владних повноважень та здійснювали владні управлінські функції на основі законодавства та приймаючи рішення щодо відчуження майна, діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Разом з тим, відповідач-2 не вбачає у спірних правовідносинах порушення або загрози порушення інтересів держави, оскільки умовами оспорюваного договору не порушено прав та інтересів будь-якого державного органу чи органу місцевого самоврядування. Купівля-продаж майна була здійснена за ціною, значно вищою від ринкової вартості майна.

Кошти від реалізації придбаного майна спрямовані міською радою на потреби територіальної громади м. Херсона, тим самим, навпаки відбулося поліпшення (укріплення) економічної основи територіальної громади міста.

Відповідач-2 стверджує, що він як покупець спірного нерухомого майна є добросовісним набувачем спірного майна який не мав і не міг мати можливості перевірити правильність рішень міської ради щодо приватизації комунального майна.

Він не знав та не міг знати про порушення Херсонською міською радою, якщо таке мало місце, положень законодавства при прийнятті рішення про приватизацію майна.

Крім, того наявність державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за міською радою не давали і не могли давати йому сумніву щодо неправомірності володіння продавцем спірним майном чи те, що воно (майно) придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, оскільки відповідачем спірне майно було придбано задовго до відкриття справи про банкрутство.

Відповідач-2 доводить, що ним було виконано усі необхідні дії для законного набуття права власності, останній є належним власником спірних нежитлових приміщень. Окрім того, спірне нерухоме майно придбане ним за відплатною угодою.

Проте, позивачем не наведено жодного належного, достовірного та достатнього доказу стосовно наявності вище значених намірів у сторін оскаржуваного правочину, жодними належними та допустимими доказами не доведено порушення спірним правочином інтересів держави і суспільства, його моральних засад, які були б співрозмірні із наслідком таких порушень, які позивач просить застосувати, у вигляді визнання спірного договору купівлі-продажу недійсними, а відтак і вилучення придбаного нерухомого майна у його законного власника.

Даних про скоєння будь-якою особою правопорушення щодо оформлення договору купівлі-продажу в матеріалах справи немає. Будь-які докази, які би свідчили про те, що на момент придбання відповідачем майна у останньої повинен чи міг виникнути сумнів, відсутні.

Відповідач-2 свою позицію підкріпляє посиланням на норми міжнародного права та судову практику ЕСПЛ та наголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Також відповідач-2 заперечує проти включення витрат за правничу допомогу адвоката до судових витрат.

Виклад позиції третьої особи: Херсонської міської ради

Херсонська міська рада також підтримує заперечення відповідачів, не погоджується з позовними вимогами та звертає увагу суду на таке.

У справах №923/220/19, №923/223/19 досліджувались обставини стосовно інших договорів та за інших складом учасників, а отже відповідні факти встановлені в судових рішеннях по цим справам не можуть визнаватись такими, що не потребують доказування.

Херсонська міська рада доводить, що задоволення позову такого характеру грубо порушуватиме принцип правової визначеності, а також ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В даному випадку, визнаючи недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 31.05.2018 №374 матиме місце непропорційне втручання держави в право громадянина мирно володіти майном.

Херсонська міська рада заперечує проти віднесення до судових витрат відшкодування витрат позивача на послуги професійної правничої допомоги.

Правові висновки суду та мотивувальна частина рішення

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів; показаннями свідків.

Частина 1 ст. 74 України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, (ст.ст. 76-79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду зазделегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5,6 статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1), особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2), волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3), правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В ході розгляду справи судом досліджувались наявність підстав для визнання парвочину недійсним, що визначені у вищенаведених нормах.

Статтею 4 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звернутися до господарського суду згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, звертаючись до суду послався, що діє для захисту порушених прав та законних інтересів територіальної громади міста Херсона щодо передачі земельної ділянки в оренду чи власність іншій особі, розміщення на вказаній ділянці об`єктів інфраструктури для потреб міста, отримання податку за користування земельною ділянкою.

Матеріальний аспект захисту охоплює положення гл. 3 ЦК України, в якій йдеться саме про захист цивільних прав та інтересів.

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам. Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Суд в ході розгляду справи з`ясовував характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення або захисту в обраний спосіб.

Позивач доводив, що укладення оскаржуваного договору порушує права КП «Таврійський» щодо володіння, користування і розпорядження відчуженим майном, закріпленим за ним власником - Херсонською міською радою на праві господарського відання, оскільки фактично призводить до незаконного припинення права господарського відання позивача.

На думку позивача, укладення оскаржуваного договору порушує права КП «Таврійський» щодо володіння, користування і розпорядження відчуженим майном, закріпленим за ним власником - Херсонською міською радою на праві господарського відання, оскільки фактично призводить до незаконного припинення права господарського відання позивача.

В ході розгляду справи суд досліджував наявність у позивача права господарського відання на спірне майно - нежитлове приміщення загальною площею 329, 9 кв.м., яке знаходиться за адресою м. Херсон. АДРЕСА_2, яке стало предметом купівлі-продажу за спірним договором.

Статтею 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно дочастини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно 31 статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 329 ЦК України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Згідно до частини 1 статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Позивач посилається на те що спірне майно було закріплене за ним на праві повного господарського відання.

В силу ст.136 ГК України для виникнення у суб`єкта підприємницької діяльності права господарського відання майно повинно бути закріплене за ним власником цього майна або уповноваженим ним органом, тобто, право господарського відання майном, яке належить до комунальної власності, виникає у суб`єкта господарювання на підставі акта відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. За результатами розгляду на сесії питань міською приймаються відповідні рішення.

Документами, що підтверджують виникнення права господарського відання або оперативного управління на нерухоме майно, є рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном.

В ході розгляду справи було встановлено, що відповідний акт органу місцевого самоврядування, яким спірне майно було б закріплене за позивачем на праві господарського відання, Херсонською міською радою не приймався.

Виконавчим комітетом Херсонської міської ради приймалось рішення від 20.03.2007 № 178 «Про передачу з балансу ТОВ «Наш дім» на баланс КП «Таврійський» виконавчого комітету Херсонської міської ради майна цілісного майнового комплексу КП «ЖЕО Суворовського району».

Із огляду на вказаний доказ суд прийшов до висновку, що баланс підприємства (організації), є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов`язань на конкретну дату, баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства; рівно як не доводить факту закріплення майна за підприємством на праві господарського відання.

Рішенням Херсонської міської ради від 04.09.2007 № 549 «Про внесення змін до статутного фонду КП «Таврійський» виконавчого комітету Херсонської міської ради», вирішено внести зміни до статутного фонду КП «Таврійський» за рахунок вартості майна цілісного майнового комплексу, залишкова вартість якого складає 1730358,76 грн, згідно з актом про передачу від ТОВ «Наш Дім» до КП «Таврійський» від 29 березня 2007 року, визначено розмір статутного фонду КП «Таврійський» з урахуванням змін.

Із огляду на вказаний доказ суд прийшов до висновку, що за вказаним рішенням власник не вирішив питання закріплення за позивачем майна права господарського відання.

Таким чином, наданими доказами позивач не довів факту закріплення нерухомого майна - нежитлової споруди по АДРЕСА_2 на праві господарського відання.

Право власності територіальної громади міста Херсона на вказані приміщення виникло на підставі Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.09.2017, зареєстрованого Херсонською міською радою, державним реєстратором Шолковською Н.В. від 07.09.2017, номер запису про право власності 2255117, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1347588865101. Будь-якої інформації про правовий режим або реєстрації права господарського відання КП "Таврійський" щодо спірного майна не міститься.

В ході розгляду справи, судом досліджувалась чи було право господарського відання зазначено у Державному реєстрі прав власності та інших речових прав.

Згідно із пунктом 6.2.2. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Мінюсту від 07.02.2002 №7/5 ( втратив чинність наказом МЮУ за наказом № 1844/5 від 14.12.2012), у разі закріплення об`єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, за юридичними особами, які здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління, разом з інформацією про власника зазначаються відомості про правовий режим майна, а саме - належність майна суб`єкту господарювання на праві оперативного управління чи праві господарського відання.

Суд прийшов до висновку, що Тимчасове положення було чинне на день передачі спірного майна на баланс позивача у 2007 році, тому відомості про наявність такого права мали вноситись до державного реєстру речових прав на нерухоме майно при державній реєстрації основного речового права - права власності.

Позивач доводить, що Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» прямо не передбачав державну реєстрацію права господарського відання.

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 № 1952-IV станом на березень 2007 року діяв в редакції від 29.01.2006, зі змінами прийнятими Законом № 2704-IV, яка має застосовуватись при дослідженні питання про необхідність державної реєстрації права господарського відання.

Відповідно до ст.4 цього Закону (в чинній редакції на березень 2007 року) право господарського відання є речовим похідним від права власності правом, яке підлягає державній реєстрації.

Із огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що позивачем не доведено, що предмет купівлі-продажу спірного договору належить позивачу на праві господарського відання, а тому укладанням спірного договору не порушені права позивача.

Суд не приймає посилання позивача на обставини висвітлені в судових рішеннях у справах №923/220/19, №923/223/19, як на преюдиційні факти, зважаючи на наступне.

Частиною 4 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У справах №923/220/19, №923/223/19 досліджувались обставини стосовно інших договорів та з іншим складом учасників, а отже відповідні факти встановлені в судових рішеннях по цим справам не можуть визнаватись такими, що не потребують доказування.

Як зазначено вище, ухвалою Господарського суду Херсонської області від 09.02.2018 у справі №923/1194/17 відкрито провадження у справі про банкрутство Комунального підприємства «Таврійський» виконавчого комітету Херсонської міської ради (вул. Карбишева, 19, м. Херсон, код ЄДР 34786387), введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна боржника призначено Дейнегіну Вікторію Миколаївну.

Постановою Господарського суду Херсонської області від 26 вересня 2018 року у справі № 923/1194/17 КП «Таврійський» визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Ляшка Олександра Віталійовича.

Таким чином ліквідатор від імені КП "Таврійський" звернувся до суду з позовом, керуючись нормами чинного законодавства про банкрутство, цивільного законодавства та Господарського процесуального кодексу.

Слід зазначити, що на день порушення справи про банкрутство, визнання КП "Таврійський" банкрутом, здійснення процедури розпорядження майном та ліквідаційної процедури до 21.10.2019 був чинним Закон України "Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Отже, суд, надаючи правову оцінку доказам, які склалися до 21.10.2019 має керуватися вказаним Законом, а доказам, діям учасників справи після 21.10.2019 - Кодексом України з процедур банкрутства.

Як витікає із матеріалів справи спірний договір був укладений 31.05.2018 під час дії Закону України "Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Ліквідатор звернувся до суду з позовом 24.03.2020 за нормами Кодексу України з процедур банкрутства.

Позивач в позовній заяві чітко не визначив, з якою метою, в межах проведення ліквідаційної процедури, він звернувся до суду.

Судом встановлено, що в межах справи про банкрутство у справі № 923/1194/17 ліквідатором проведена робота щодо формування ліквідаційної маси за рахунок майна боржника та через проведення аукціонів здійснена реалізація цього майна.

Відповідно до ч.3 ст.42 Кодексу про банкрутство витікає, що у разі визнання недійсним правочинів боржника з підстав, передбачених в ч.1 та ч.2, майно повертається до складу ліквідаційної маси.

Як витікає із справи про банкрутство КП "Таврійський" № 923/1194/17 ліквідаційна маса сформована та реалізована до звернення до суду з даним позовом ліквідатора.

Ліквідатор КП «Таврійський» розпочав продаж майна банкрута у 2019 році як цілісного майнового комплексу, а значить, у нього були підстави вважати, що він сформував ліквідаційну масу, інакше у нього не було підстав ініціювати публічні торги.

Із повідомлень у справах про банкрутство, викладених на веб-сторінці Верховного Суду вбачається, що перше оголошення про призначення торгів з продажу майна КП «Таврійський» опубліковано ще 22.01.2019 за №56798.

Відповідно до частини п`ятої статті 44 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (був чинним станом на 22.01.2019), ліквідатор здійснює продаж майна боржника у вигляді цілісного майнового комплексу. У разі якщо продати майно боржника у вигляді цілісного майнового комплексу не вдалося, ліквідатор здійснює продаж майна боржника частинами.

Тобто, Закон передбачає, що спочатку ліквідатор формує усю ліквідаційну масу, а вже потім - починає продавати її з торгів, у першу чергу - як цілісний майновий комплекс, а вже потім - частинами.

Тому, фактичні дії ліквідатора свідчать, що ще у січні 2019 року він дійшов висновку про остаточне формування ліквідаційної маси та про можливість початку процедури її продажу.

Відповідно до ч.1,ч.2 ст.42 Кодексу про банкрутство - правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог; правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (чинного на час прийняття постанови про банкрутство КП "Таврійський"), до ліквідаційної маси включаються усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури.

Стаття 55 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», наділяє ліквідатора повноваженнями вживати заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб. Відповідно до частини четвертої ст. 10, Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

Згідно з ч.1 ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав:

- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

- боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

- боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

- боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна.

Майнова дія боржника - це вид юридичних дій, що здійснені боржником або від імені боржника і мають матеріальний вираз у формі документу, тобто акту, пов`язаного з волевиявленням боржника як суб`єкта правовідносин на відчуження майнових активів боржника або відмову від них. Під майновими діями боржника слід розуміти виконання боржником зобов`язань за вже укладеним до початку відповідного року правочином (договором) на шкоду власним інтересам або інтересам інших кредиторів.

Із наведених норм витікає, що вони регулюють порядок укладення договорів самим боржником у процедурі банкрутства.

Суд прийшов до висновку, що наведені норми права, які діяли на час порушення справи про банкрутство, визнання боржника банкрутом та звернення з даним позовом до суду, ліквідатор не набув права на звернення про визнання недійсним договору укладеного власником майна - засновником комунального підприємства - банкрута з третьою особою, оскільки за наведеними нормами такий договір не підлягає оскарженню в межах проведення процедур банкрутства, бо наведеними нормами не передбачено права на оскарження правочину стороною у якому не є боржник. Продавцем за спірним договором було Управління комунальної власності та Херсонська міська рада, які не є боржником, тому відносно нього норми вказаних законодавчих актів не можуть бути застосовані . По-друге, як витікає із матеріалів справи, ліквідатор був обізнаний про наявність цього договору в листопаді 2018 року, що підтверджується листом від 21.11.2018 № 02-01/1194-48 Херсонської міської ради, тобто під час вчинення дій ліквідатором щодо формування ліквідаційної маси, однак в той час він не вчинив дії щодо повернення цього майна, а приступив до реалізації активів, що увійшли до складу ліквідаційної маси.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, в сукупності встановлених фактів та аналізу чинного законодавства, суд прийшов до висновку, що в ході розгляду справи позивач не довів, що набув права звернення до суду з позовом у розумінні ст.4 ГПК України, оскільки ним не доведено права ліквідатора звертатись з таким позовом за вищенаведеними нормами законодавства про банкрутство та факту порушення прав КП "Таврійський" укладенням спірного договору.

Що стосується порушення при укладенні спірного договору від 31.05.2018 норм ч.8 ст.22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», то суд прийшов до висновку про недоведеність позову, виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 8 ст. 22 Закону про банкрутство керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна вчиняють правочин (укладають договори) щодо відчуження або обтяження нерухомого майна боржника, в тому числі його передачі в оренду, заставу, внесення зазначеного майна до статутного капіталу іншого підприємства або господарського товариства, розпорядження нерухомим майном боржника у будь-який інший спосіб.

Судом встановлено, що укладення спірного договору відбулося на виконання рішень Херсонської міської ради від 30.08.2013 № 1123 «Про затвердження переліку об`єктів, що перебувають у комунальній власності м. Херсона і підлягають відчуженню шляхом продажу на аукціоні», від 22.12.2017 № 1127 «Про згоду на продаж об`єктів, що перебувають у комунальній власності Херсонської міської територіальної громади» та наказу Управління комунальної власності від 12.03.2018 № 144 «Про відчуження одному покупцеві зареєстрованому учасником аукціону з продажу нежитлових приміщень, загальною площею 329,9 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2».

На день розгляду справи рішення Херсонської міської ради від 30.08.2013 № 1123 та від 22.12.2017 № 1127, наказ Управління комунальної власності від 12.03.2018 № 144 у судовому порядку не скасовані, тому є чинними.

Як витікає із вказаних фактів, суд прийшов до висновку, що Херсонською міською радою від 22.12.2017 № 1127 «Про згоду на продаж об`єктів, що перебувають у комунальній власності Херсонської міської територіальної громади» надано згоду на продаж об`єктів згідно додатку, до якого включено і об`єкт - нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 (т.2 а.с.138-140). Продаж визначених об`єктів відбувався з дотриманням Порядку відчудження (продажу) об`єктів комунальної власності Херсонської міської територіальної громади, затвердженої рішенням міської ради від 15.05.2015 № 1827 та у відповідності до ст.ст. 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та триває певний час. Спірний договір купівлі-продажу, який був укладений 31.05.2018 є фінальним документом, який завершує тривалу процедуру купівлі-продажу об`єктів комунальної власності. Тому процедуру волевиявлення Продавця та Покупця у купівлі-продажу згаданого вище об`єкту комунальної власності, яка відображена у формі укладання відповідного договору 31.05.2018 слід розглядати у сукупності з усіма діями сторін, зокрема рішення Херсонської міської ради від 22.12.2017 № 1127 «Про згоду на продаж об`єктів, що перебувають у комунальній власності Херсонської міської територіальної громади».

Таким чином, у випадку передачі комунального майна у господарське відання КП "Таврійський" при прийнятті рішення про його реалізацію мала б звернутися за погодженням у порядку ч. 8 ст. 22 Закону про банкрутство до розпорядника майна, тобто до прийняття рішення від 22.12.2017. Однак, матеріали справи свідчать, що позивачем не доведено факту перебування спірного нежитлового приміщення у КП "Таврійський" в режимі господарського відання та станом на 22.12.2017 справа про банкрутство ще не була порушена.

Крім того, суд дійшов до висновку, що посилання позивача на недійсність спірного договору з підстав порушення частини 8 статті 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є неправомірним, оскільки вони регулюють правовідносини щодо порядку дій «органу управління підприємства», а не «органу управління майном». Названі правові положення стосуються порядку укладення договорів самим боржником у процедурі банкрутства, але у даному випадку боржник не виступає стороною оспорюваного договору оренди, а тому на нього не розповсюджуються названі правові положення відносно обраного способу захисту порушених прав.

У справі №911/2351/15 Верховний Суд України в постанові від 12.07.2017 проводить аналіз ст. 1 Протоколу 1 Конвенції з прав людини і основоположних свобод, та констатує наступне.

Предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Ст. 13, 41 Конституції України визначають непорушність права власності. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Окрім того, ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В даному випадку, визнаючи недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 31.05.2018 №374 матиме місце непропорційне втручання держави в право громадянина мирно володіти майном. Задоволення позову такого характеру грубо порушуватиме принцип правової визначеності, а також ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На застосування наслідків недійсності правочину, орган місцевого самоврядування буде змушений повернути відповідачу-2 грошові кошти сплачені за договором. Водночас, при поверненні нерухомого майна у господарське відання КП «Таврійський», останнє буде реалізоване на аукціоні з метою задоволення кредиторських вимог в порядку черговості. Основним кредитором у справі про банкрутство є ГУ ДПС у Херсонській обл. АРК та м. Севастополі, а отже де-факто грошові кошти будуть вилучені у органу місцевого самоврядування та стягнуті на користь державного органу тобто перейдуть з одної бюджетної сфери до іншої.

Суд дійшов до висновку, що дана обставина буде свідчить про непропорційність втручання у право власності та порушує принцип правової визначеності.

При таких обставинах, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, як такі, що не доведені позивачем в ході розгляду справи належними допустими та достовірними доказами.

Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в :

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів ч.4 розділу Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення оформлено і підписано 16.11.2020

Суддя Л.М. Немченко