Справа № 761/32924/19

Провадження № 2/761/2006/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Мехеди А.В.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

представника відповідача АТ «Національна

суспільна телерадіокомпанія Україна» - Погаса О.А.,

представника відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - ОСОБА_5 ,

представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 ,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія Україна», ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Американське Агентство Глобальних Медіа (U.S. Agency for Global Media) про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України», ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Американське Агентство Глобальних Медіа про захист честі, гідності та ділової репутації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у випуску програми НОМЕР_1 «ІНФОРМАЦІЯ_4» у рубриці « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_6 відповідачами поширено недостовірну інформацію про позивача наступного змісту: «протягом 2018 року - початку 2019 року ОСОБА_1 перетинав Білоруську повітряну ділянку кордону 11 разів», «за даними центральної бази даних обліку іноземних громадян Мігрант, ОСОБА_1 , починаючи з 2014 року справді 6 разів перетинав російський кордон», «в аеропорту Внуково зафіксовано три вльоти і три вильоти юриста»

Позивач вважає, що поширення вказаної інформації відповідачами порушує його особисті немайнові права, дискредитує позивача в очах широкого загалу, вказує на багаторазові відвідування ним території Російської Федерації в період збройної агресії, що, на думку позивача, висвітлює його негативно з точки зору загальноприйнятих у суспільстві уявлень про добро і зло, та може породжувати негативне ставлення до його якостей як людини, громадянина, юриста, а також безпідставно вказує на недотримання позивачем встановленого порядку та норм чинного законодавства.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2019 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України» (далі по тексту - відповідач 1) у своєму відзиві зазначило, що оскільки програми «ІНФОРМАЦІЯ_4» у рубриці « ІНФОРМАЦІЯ_1 » яка транслювалася ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_6 в ефірі телеканалу «UA: Перший» та була розміщена на відповідних веб-ресурсах є продуктом виключно Американського Агентства Глобальних Медіа і АТ «НСТУ» не могло вплинути на її зміст, за умовами ліцензійного договору саме Американське Агентство Глобальних Медіа несе повну відповідальність за поширену в програмі інформацію, тобто виступає як належний відповідач , а тому відповідач 1 вважає, що вимоги до нього є такими, що підлягають відхиленню.

ОСОБА_6 (далі по тексту - відповідач 2) у своєму відзиві просить в задоволенні позову відмовити, оскільки інформацію про факти було отримано від офіційного джерела, яке надало таку інформацію на умовах збереження таємниці щодо особи та наданих нею витягів з відповідної бази даних; крім того довідка про перетинання кордону, яку надав позивач підтверджує тільки факт виїзду фізичної особи за кордон та в`їзду в Україну, також, позивач не підтверджує настання негативних наслідків від поширення оспорюваного матеріалу.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (далі по тексту - відповідач 3 та відповідач 4 відповідно ) в своєму відзиві просять відмовити в задоволенні позову, посилаються на те, що в сюжеті програми « ІНФОРМАЦІЯ_4 », в рубриці « ІНФОРМАЦІЯ_5 » не було розповсюджено інформації того змісту, спростувати який просить позивач, оскільки в сюжеті інформацію було подано цільним сюжетом: « за даними Центральної бази даних обліку іноземних громадян Росії «Мігрант» ОСОБА_1 починаючи з 2014 року справді 6 разів перетинав російський кордон. В аеропорту Внуково зафіксовано три вльоти і три вильоти юриста. Почалася війна - то я туди не літав. Я не знаю, про яку систему Ви говорите , ну я точно знаю, куди я літав». Крім того в відзиві посилаються на те, що отримали вказану інформацію від джерела, яке надало таку інформацію на умовах збереження таємниці. Крім того, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не є поширювачами спірного матеріалу в розумінні статті 277 ЦК України. Крім того, відповідачі зазначають, що жодним доказом позивача не підтверджується факт наявності будь - яких доказів порушення особистих немайнових прав позивача.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2019 року було задоволено клопотання представника відповідача 1 - Погаса О.А. Вирішено залучити у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Американське Агентство Глобальних Медіа (U.S. Agency for Global Media).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28 січня 2020 року у справі було закрито підготовче провадження, призначено до розгляду по суті.

Представник позивача - ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача 1 - Погас О.А. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, просив відмовити у задоволенні.

Представник відповідача 2 - ОСОБА_7 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, просив відмовити у задоволенні позову обґрунтовуючи це тим, що позивач не надав доказів щодо порушення його прав та настання негативних наслідків.

Представник відповідачів 3 та 4 - ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала у повному обсязі, просила відмовити у задоволенні, оскільки на її переконання права позивача не були порушені, а від так вважає позов безпідставним.

Третя особа - Американське Агентство Глобальних Медіа (U.S. Agency for Global Media) в судове засідання своїх представників не направило.

Необхідно зазначити, щоу відповідності до ч.1 та ч.3 ст.128 ЦПК України у судове засідання суд викликає учасників справи судовими повістками.

Відповідно до 4.8 ст.130 ЦПК України встановлено, що особам, які проживають за межами України, судові повістки вручаються в порядку, визначеному міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

А від так, третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Американське Агентство Глобальних Медіа (U.S. Agency for Global Media) суд викликав у відповідності до ст. ст.1-3, 5-6 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року, розділу VI Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України і Державної судової адміністрації України від 27.06.2008 N 1092/5/54.

Тобто судом було вжито всіх необхідних заходів щодо належного повідомлення учасників справи.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Таким чином, заслухавши пояснення представників, розглянувши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що розміщення програми « ІНФОРМАЦІЯ_4 » у рубриці « ІНФОРМАЦІЯ_1. » ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_6 відбувалося в ефірі телеканалу «UA: Перший».

Так, згідно дослідженому під час судового засідання відеоматеріалу вбачається, що «UA: Перший» та Радіо Свобода презентують проект ОСОБА_6 . Далі головний редактор ( про те, що ОСОБА_6 є головним редактором зазначається наприкінці програми) проекту «ІНФОРМАЦІЯ_4» ОСОБА_6 розпочинає програму зі слів: « Вітаю! Мене звати ОСОБА_6 і в ефірі програма журналістських розслідувань «Схеми». Це спільний проект «UA: Перший» та Радіо Свободи. Потім за змістом програми ОСОБА_6 зазначає, що її колеги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 із підбіркою інших новин, в яких у рубриці « ІНФОРМАЦІЯ_1.»ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_6 в ефірі телеканалу «UA: Перший поширену наступну інформацію :

Ведучий ( ОСОБА_4 ): «але є ще одна версія. Оскільки ОСОБА_1 - не ОСОБА_8 , то він не може, як і всі ми здійснювати прямі перельоти з України в Росію. І саме повітряний простір Білорусі переважно використовується для таких сполучень.»

Ведучий ( ОСОБА_3 ) : «чи саме за такою схемою літав ОСОБА_1 - на жаль, встановити не вдалося. Однак, за даними Центральної бази даних обліку іноземних громадян Росії «Мігрант» ОСОБА_1 , починаючи з 2014 року справді шість разів перетинав російський кордон.

Ведучий ( ОСОБА_4 ) « в аеропорту Внуково зафіксовано три вльоти і три вильоти юриста»

Ведучий ( ОСОБА_3 ) : офіційно цілі поїздок вказано дві: відрядження та тимчасове проживання.

ОСОБА_1 , який нині юридично супроводжує кампанію ОСОБА_9 заперечив свої відвідини Росії.

ОСОБА_1 ( телефоном ) : «почалася війна - я туди не літав»

Ведучий ( ОСОБА_3 ) «тобто дані системи»

ОСОБА_1 : «я не пам`ятаю»

Ведучий ( ОСОБА_3 ) дані системи Мігрант неточні ? на Вашу думку?

ОСОБА_1 : « я не знаю про яку систему Ви говорите, ну я точно знаю, коли я літав.

Факт поширення оспорюваної інформації відповідачами 1, 2, 3, 4 під час розгляду справи не був спростований.

Оспорювана інформація була поширена в ефірі телеканалу «UA: Перший». Відповідач 1 зазначає, що він є неналежним відповідачем по вказаній справі, оскільки між ним та третьою особою - Американське Агентство Глобальних Медіа 26 грудня 2018 було укладено ліцензійний договір.

Відповідач 1 посилається на п. 4.2 вказаного договору , в якому зазначено, що ліцензіар зобов`язується розглянути і власними силами та за свій рахунок вирішити всі можливі претензії та позовні заяви щодо використання ліцензіатом прав на програми з боку третіх осіб, виступивши у відповідному спорі як належний відповідач. Відповідач 1 вважає, що саме Американське Агентство Глобальних Медіа несе повну відповідальність за поширену в програмі інформацію.

Суд не може повною мірою погодитися з вказаним твердженням з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона надає другій стороні дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності на умовах, визначених за взаємною згодою сторін.

Тобто між відповідачем 1 - «UA: Перший» та третьою особою в справі Американське Агентство Глобальних Медіа було укладено договір щодо розпорядження майновими правами щодо певних видів прав інтелектуальної власності.

З іншого боку у відповідача 1 по відношенню до позивача виникають зобов`язання, пов`язані з використанням продукту права інтелектуальної власності відповідачем 1. Договір, стороною якого не є позивач, не може обмежувати передбаченого законом права позивача на пред`явлення вимоги до особи, яка здійснила публічний показ програми про позивача.

Відповідно до умов ліцензійного договору / п. 1.1/ ліцензіар надає, а ліцензіат приймає невиключні майнові права на використання аудіовізуальних творів. Права надаються в тому числі в обсязі права на здійснення публічного сповіщення / демонстрації/ показу програми шляхом трансляції їх в ефірі телерадіоканалів ліцензіата.

Відповідно до ч. 4 стаття 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила вказану інформацію.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її в пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку.

Виходячи із пункту вищевказаного договору, в якому ліцензіар надає право ліцензіату на публічне сповіщення/демонстрацію/показу програми, на відповідача розповсюджується частина 4 статті 277 ЦПК України, оскільки фактично відповідач 1 поширив вказану інформацію невизначеному колу осіб, а тому позивачем пред`явлено вимогу до належного відповідача.

Що стосується належності відповідачів 2, 3 та 4, то, виходячи із змісту самого продукту - програми «Схеми» вбачається, що головний редактор проекту є ОСОБА_6 , яка зазначена головним редактором вказаного проекту, що підтверджується власне трансляцією в самому проекті, на початку передачі є посилання, що це проект ОСОБА_6 , в кінці передачі є титри, що відповідач 2 є головним редактором.

Безпосередньо відповідач 3 та 4 поширюють інформацію про позивача, а відповідач 2 зазначає, що «її колеги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 продовжать із підбіркою інших новин.» Тобто, зі змісту передачі вбачається, що продукт має цілісний характер, в якому група журналістів створюють авторський інтелектуальний продукт - програму журналістського розслідування.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 433 ЦК України об`єктами авторського права є аудіовізуальні твори.

Твір - це результат інтелектуальної, творчої діяльності, сукупність ідей, думок, міркувань, образів, наукових положень, оцінок, висновків, пропозицій тощо, які виникли у процесі творчої діяльності автора і знайшли своє відображення у певній об`єктивній формі.

За частиною 1 статті 435 ЦК України первинним суб`єктом авторського права є автор твору.

Відповідно до ч. 1 ст. 436 ЦК України авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, чи становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації» відповідачами у справі є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Згідно пункту 12 вказаної Постанови належними відповідачами у разі поширення інформації є автор відповідного матеріалу.

Виходячи із програми, в якій була розміщена оспорювана інформація про особу - позивача , суд вважає, що відповідач 2,3 та 4 є співавторами вказаної програми та власне належними відповідачами.

Частиною 6 статті 277 ЦК України встановлено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено в друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації в тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. За загальними правилами цивільно - правової відповідальності, за поширення недостовірної інформації зобов`язаними суб`єктами вказаних відносин є особи, які / незалежно від наявності їх вини / поширили відомості, що не відповідають дійсності, або викликали їх неправдиво, і це порочить честь, гідність, ділову репутацію або завдає шкоди інтересам громадян чи організацій.

Відповідачами у справі про захист честі, гідності та ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію , а також автор цієї інформації.

За змістом частин 1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до частин 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Та, ОСОБА_1 вважає оспорювану інформацію відносно себе недостовірною, оскільки у випуску програми «Схеми» інформація не була відповідачами перевірена.

Крім того, як на підставу свого позову, посилається на відповідь Головного центру обробки інформації Державної прикордонної служби України віл ІНФОРМАЦІЯ_6 /а. с. 65 / , № 184/Б-5258 в якій зазначається, що ОСОБА_1 перетинав державний кордон України в напрямку Російської Федерації у період з 12 квітня 2014 року по 12 квітня 2019 року 15 травня 2014 року Київ - Москва, та 16 травня 2014 року Москва - Київ.

Зазначений документ містить інформацію, що довідка видана на підставі бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України», яка створена на підставі наказу Адміністрації Держприкордонслужби України від 25 червня 2007 року № 472.

Зазначена база даних не містить в собі відомості про факти перетинання державного кордону інших країн, окрім випадку, коли така фізична особа перетинає державний кордон між Україною та іншою країною. Тобто, зазначеним доказом позивач підтвердив тільки те, що з 12 квітня 2019 року по 12 квітня 2019 року він вилітав із України в Росію один раз та із Росії в Україну один раз.

Враховуючи положення статей 12 та 13 ЦПК України, якими передбачено, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих сторонами, які є рівними в своїх правах та обов`язках щодо доведення обставин, що мають значення для справи та на які вони посилаються як на підставу своїх вимог, то відповідачем 2, 3 та 4 під час розгляду справи не надано жодного доказу, на підтвердження того, що перед виходом програми в ефір у їх віданні перебували докази перетинання позивачем повітряних ділянок кордону, докази фіксації прильотів та вильотів позивача в аеропорту «Внуково».

Натомість, під час розгляду справи - 2 жовтня 2019 року в суді представником відповідача 2 було заявлено клопотання про витребування доказів, а саме: від Головного управління з питань міграції Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації відомості про перетинання позивачем державного кордону Російської Федерації у період часу від 1 січня 2014 року по 10 квітня 2019 року із зазначенням усіх наявних видів інформації щодо такого можливого перетинання; від Адміністрації Державної прикордонної служби України інформацію про внесені відомості до інтегрованої міжвідомчої інформаційно - телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон України / система Аркан / та бази даних інформаційно - телекомунікаційної системи прикордонного контролю «Гарт-1» Державної прикордонної служби України відносно позивача в розрізі відомостей про перетинання повітряної ділянки державного кордону з Республікою Білорусь у період часу від 1 січня 2018 року по 10 квітня 2019 року із зазначенням усіх наявних видів інформації щодо такого можливого перетинання.

В задоволенні вказаного клопотання було відмовлено, оскільки, відповідач в порушення п. 4 ч. 2 ст. 84 ЦПК України не підтвердив неможливість самостійного отримання такої інформації.

Матеріали клопотання про витребування доказів, як і пояснення в судовому засіданні представника відповідача не містили інформацію щодо обставин або фактів, які обґрунтовують вимогу про витребування доказів; посилання представника відповідача на неможливість надання такої інформації у зв`язку з обов`язком журналіста зберегти таємницю авторства не були взяті до уваги, оскільки ґрунтування журналістом спірного сюжету на відомостях, які були отримані від джерел, що надали таку інформацію на умовах збереження таємниці, одночасно наділяє журналіста обов`язком пошуку інших відомостей достовірності інформації. Відомостей, які вказують на спроби журналіста перевірити вказану інформацію, в судовому засіданні не були надані, як і не були підтверджені матеріалами клопотання про витребування останніх.

Згодом, під час розгляду справи в суді - 12 жовтня 2020 року , представник відповідача 2 надав суду адвокатський запит № 20 від адвоката Барановського О.О. щодо витребування з бази даних «Мігрант» інформації з приводу перетинання кордону РФ громадянином ОСОБА_1 , проте із запиту вбачається, що він був зроблений лише 21 червня 2019 року, більш ніж через два місяці від дня виходу в ефір вказаної програми.

В своїх аргументах витребування вказаної інформації, відповідачі посилались на те, що матеріал, який був поданий в оспорюваному сюжеті ґрунтувався на умовах збереження таємниці щодо цих осіб.

Дійсно ч. 2 статті 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації» встановлено, що журналіст зобов`язаний задовольняти прохання осіб, які надають інформацію щодо їх авторства або збереження таємниці авторства.

Проте, інформація, яка збережена на правах анонімності, кореспондується обов`язком журналіста перевірити вказану інформацію альтернативними джерелами. Посилаючись на анонімне джерело, автор, редакція беруть на себе повну відповідальність за достовірність і точність вказаної інформації. Будь - яка інформація, отримана з анонімного джерела, в першу чергу, повинна бути перевірена на достовірність. Інформація, отримана від джерела, яке неможливо верифікувати, може стати базисом для того, щоб знайти альтернативні джерела для перевірки відповідної інформації.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності / неповні або перекручені /.

Суду не надано жодного належного, допустимого та достатнього доказу на підтвердження того, що інформація, яка була створена відповідачами 2, 3 та 4 та яку поширив відповідач 1 мала достатнє підтвердження, щоб подавати вказану інформацію, як факти. Крім того, не було доведено, що оспорювана інформація на час її поширення була повною та перевіреною, а тому, в даному випадку, є наявними правові підстави щодо визнання оспорюваної інформації недостовірною.

Слід окремо зазначити, що під час розгляду справи в суді не було надано відповідачами доказів, що інформація, яку вони подавали як факти, була в них наявна , натомість, словосполучення: «протягом 2018 -2019 року», «перетинав 11 разів», «справді 6 разів», «зафіксовано» - вказують на те, що інформація є твердженнями про факти. Крім того, посилання «за даними бази даних «Мігрант» вимагає наявність у віданні журналістів на час поширення такої інформації невизначеному колу осіб принаймні даних відповідної бази. Підтверджень наявних у відповідачів відповідних даних за весь час розгляду справи судом не отримано. Словосполучення «в аеропорту Внуково зафіксовано» передбачає доведеність фіксації прильотів та вильотів позивача в аеропорту, але відповідач зазначає тільки про наявність зафіксованих польотів, не підкріплюючи існування самої по собі фіксації будь - якими документами. У оспорюваному матеріалі відсутні словосполучення «на думку автора» або « за інформацією, отриманою із анонімних джерел» тощо, які б вказували на те, що інформація є оціночним судженням авторів, їх роздумами або гіпотезами.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі « Карпюк та інші проти України від 06 жовтня 2015 року).

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних ознак демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд враховує при цьому правову позицію Європейського суду з прав людини щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «факт». Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначив, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.

Враховуючи інформацію, яку було розповсюджено про позивача та характер подачі вказаної інформації остання є фактами. Посилання відповідачів 2,3 та 4 на базу даних, словосполучення «зафіксовано» , «справді», зазначення визначеної кількості разів перетинання кордону та вильотів/прильотів наділяють інформацію характером фактичності, оскільки вона є чітко визначеною.

Статтею 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначає, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Частина 2 вказаної статті регламентує, що здійснення цієї свободи, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету та безсторонності суду.

Частина 2 статті 302 ЦК України зазначає, що фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності.

Достовірність є однією з найсуттєвіших загальних властивостей інформації. Переконання в достовірності інформації покладається на особу, яка її поширює. Достовірність є основоположною вимогою щодо інформації, це загальна властивість інформації, яка визначає ступінь об`єктивно точного відображення подій, фактів, що мали місце. Достовірність у журналістиці - це стандарт журналістської діяльності. Зміст цього стандарту зводиться до того, що кожен факт, який подається в матеріалах повинен мати ідентифіковане та надійне джерело інформації. Посилання на компетентне джерело інформації є єдиним доказом того, що речі, про які розповідають, відбуваються насправді, позбавлені такої ознаки, як домисел, а також формує підстави для того, щоб не тільки автор матеріалу був переконаний, що інформація перевірена і точна, а й читач мав можливість переконатися в цьому. Вимога відповідності фактів реальним подіям чи даним становить змістову частину стандарту точності. Точність фактів досягається їх ретельною перевіркою.

Відповідно до рішення Європейського суду «Редакція газети Гривна проти України» п. 86: «наданий журналістам захист за статтею 10 Конвенції діє за умови їхньої добросовісної діяльності з метою надання точної та достовірної інформації згідно з принципами відповідальної журналістики. Концепція відповідальної журналістики, як професійної діяльності, що захищається статтею 10 Конвенції, не обмежується змістом інформації, яка збирається та поширюється засобами журналістики. Ця концепція також охоплює inter alia законність дій журналіста, зокрема його взаємодію з органами влади під час здійснення журналістської діяльності. При вирішенні питання про те, чи діяв журналіст відповідально, факт порушення ним закону у зв`язку з цим є найбільш доречним, хоча й не вирішальним.»

Пункт 87 вказаного рішення зазначає, що «крім того, стаття 10 Конвенції не гарантує абсолютну необмежену свободу вираження поглядів навіть щодо висвітлення пресою питань , які мають значний суспільний інтерес. Відповідно до частини 2 статті 10 Конвенції свобода вираження поглядів супроводжується обов`язками та відповідальністю, які також застосовуються до засобів масової інформації , навіть щодо питань, які викликають значне занепокоєння суспільства. Пунктом 88 зазначено, що ці обов`язки та відповідальність мають важливе значення у випадках, коли розглядається питання посягання на репутацію конкретної особи або порушення права інших осіб. Отже, для звільнення засобів масової інформації від їхнього звичного обов`язку перевіряти фактичні твердження, необхідні особливі підстави. Існування таких підстав залежить від характеру та ступеню відповідної дифамації та від того, наскільки засоби масової інформації можуть обґрунтовано вважати свої джерела достовірними у зв`язку з цими твердженнями. Ці фактори, зі свого боку, вимагають розгляду інших елементів, таких як авторитет джерела, чи провела газета достатню кількість досліджень перед публікацією, чи подала газета історію у розумно збалансованій манері та чи надала газета особам, гідність яких було принижено , можливість захистити себе.»

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 269 ЦК України визначено, що особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту. Особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою. Фізична особа не може бути позбавлена цих прав. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.

Згідно зі частиною 1 статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються законодавством є : здоров`я, життя, честь, гідність і ділова репутація.

Поняття «честь» і «гідність» є поняттями, які визначають прояви відносин індивіда до себе й оточуючих до окремої особистості.

Суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, оскільки право позивача на повагу до його честі та гідності - як складових особистих немайнових прав - було порушено шляхом розповсюдження щодо позивача неперевіреної, а отже й недостовірної інформації, яка стосувалась перельотів позивача, фіксації його прильотів та вильотів в аеропорту , тобто інформації, яка є інформацію про особисте життя позивача.

Відповідно до ч. 1 статті 301 ЦК України фізична особа має право на своє особисте життя.

Приватність - основоположне право, яке є ключовим для автономії та захисту людської гідності, воно слугує в якості основи для реалізації інших прав особи.

Суд погоджується з тим, що основою будь-якого демократичного суспільства є дотримання частини 1 статті 10 Конвенції, яка наділяє журналістів правом на свободу вираження поглядів , проте вказане право завжди має бути справедливо збалансовано з правом особи на повагу до приватного та сімейного життя та кореспондуючими частині 1, визначені в статті 2 Конвенції, обов`язки. Будь -які применшення значення права на приватність у співвідношенні зі свободою вираження повинні мати місце лише у випадках крайньої необхідності.

Відповідачі 2, 3 та 4 не підтвердили в суді способів отримання інформації про позивача та іі достовірність обставин, про які було зазначено в оспорюваному сюжеті, крім того, зміст та форма подачі вказаної інформації була інформацією про факти, які, як зазначили відповідачі були ними отримані із анонімних джерел та не підтверджені альтернативними джерелами, відповідач 1 поширив вказану інформацію, а тому суд вважає, що враховуючи справедливий баланс в демократичному суспільстві, втручання в даному випадку в приватний інтерес позивача не може бути справедливим, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

В частині вимог позивача щодо захисту особистого немайнового права - ділової репутації слід зазначити наступне.

Так, в позові позивач зазначає, що внаслідок поширення стосовно нього оспорюваної інформації зазнала шкоди його ділова репутація, оскільки він на час програми був юристом, адвокатом, патріотом.

Відповідно до ч. 1 ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації.

Під поняттям «ділова репутація» слід розуміти усталену оцінку фізичної особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні та негативні суспільно значимі діяння ( поведінку ) , як правило, у певній сфері ( професійній, підприємницькій, службовій тощо) , що відома оточуючим і в силу цього відображена в суспільній свідомості як думка про особу з точки зору моралі даного суспільства чи соціальної групи.

Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що внаслідок поширення оспорюваної інформації, його особисте немайнове право в контексті його професійної, службової діяльності тощо, а саме право на недоторканність ділової репутації було порушено, а тому в задоволенні позову в цій частині суд вважає необхідно відмовити.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 536 гривень 80 копійок в рівних частках.

Також відповідно до ч.2 ст. 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Щодо стягнення судових витрат, то суд виходить з: договору про надання правової допомоги №09092019 від 09 вересня 2019 року, протоколу №2 погодження розміру винагороди за надання правової допомоги та меморіальних ордерів №491, 508, 515, відповідно до яких правнича допомога позивачеві надана у розмірі 20 000 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 28, 34, 40, 277, 297, 299 ЦК України, ст. 42 «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» та ст. ст. 10, 15, 88, 57, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія Україна», ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Американське Агентство Глобальних Медіа (U.S. Agency for Global Media) про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації - задовольнити частково.

Визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 наступну інформацію, поширену у випуску НОМЕР_1 програми « ІНФОРМАЦІЯ_4 » у рубриці « ІНФОРМАЦІЯ_5 » ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_6:

«- протягом 2018 - початку 2019 року ОСОБА_1 перетинав Білоруську повітряну ділянку кордону 11 разів;

- за даними центральної бази даних обліку іноземних громадян Росії «Мігрант», ОСОБА_1 , починаючи з 2014 року справді 6 разів перетинав російський кордон;

- в Аеропорту «Внуково» зафіксовано три вльоти і три вильоти юриста.».

Зобов`язати Акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України», ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 спростувати зазначену недостовірну інформацію протягом місяця після набрання рішенням законної сили шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту у випуску програми «ІНФОРМАЦІЯ_4».

Стягнути солідарно з Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія Україна», ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 21 536,80 грн., що складаються з: 20 000,00 грн. на професійну правничу допомогу та 1 563,80 грн судового збору

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ,

Акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України», адреса місця знаходження - 04119, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 42, код ЄДРПОУ 23152907,

ОСОБА_6 , адреса місця проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ,

ОСОБА_3 , адреса місця проживання - АДРЕСА_3 ,

ОСОБА_4 , адреса місця знаходження - АДРЕСА_4 ,

Американське Агентство Глобальних Медіа (U.S. Agency for Global Media), адреса місця знаходження - 330 Independence Avenue, S.W., Washington, DC 20237, USA

Повний текст рішення складений 16 листопада 2020 року.

Суддя: