ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2020 справа № 914/1276/19

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Коссака C.М. за участю секретаря судового засідання Пукач М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Першого заступника керівника Радехівської місцевої прокуратури в інтересах держави

позивача-1: Державна екологічна інспекція у Львівській області, м.Львів

позивача-2: Гаївська сільська рада, Львівська область, Бродівський район, с.Гаї

до відповідача: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-плюс", Львівська область, Бродівський район, с.Гаї

про стягнення збитків, завданих державі внаслідок незаконного видобування підземних вод

ціна позову: 20 321,11 грн.

Представники:

Прокурора: Турчин Ігор Ярославович - прокурор Львівської обласної прокуратури (посвідчення від 23.06.2020 року. №056551);

Позивача-1: не з`явився;

Позивача-2: не з`явився;

Відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява першого заступника керівника Радехівської місцевої прокуратури від 19.06.2019. №14-40/1/32-17-19 в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Львівській області, Гаївської сільська рада Бродівського району Львівської області до відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-плюс" про стягнення збитків, завданих державі внаслідок незаконного видобування підземних вод 20 321,11 грн.

Ухвалою суду від 08.07.2019 позов залишено без руху, першому заступнику керівника Радехівської місцевої прокуратури (позивачу) встановлено строк для виправлення виявлених недоліків.

16.07.2019 від першого заступника керівника Радехівської місцевої прокуратури до суду надійшли заява вих.№ 14.40/23-1120 вих-19 від 15.07.2019 про усунення недоліків позовної заяви.

20.05.2019 Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, враховуючи обраний позивачем спосіб захисту та категорію справи, правовідносини(екологічні), з яких виник спір, кількість сторін у справі, та підготовче судове засідання призначити на 08.08.2019. Рух справи відображено в ухвалах суду.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.08.2019 зупинено провадження у справі №914/1276/19 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у справі №587/430/16-ц.

24.10.2019 року за вх.№43820/19 від Прокуратури Львівської області надійшло клопотання про поновлення провадження у справі №914/1276/19, у зв`язку з тим, що постановою Великої Палати Верховного суду від 26 червня 2019 року касаційну скаргу заступника прокурора Сумської області задоволено, ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 12 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 14 вересня 2017 року скасовано, а справу передано до суду першої інстанції для продовження розгляду, повний текст вказаної постанови суду оприлюднено у електронному реєстрі 30 вересня 2019 року та додано до клопотання копію постанови Великої палати Верховного суду з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.10.2019 поновлено провадження у справі № 914/1276/19 та підготовче засідання призначено на 07.11.2019.

07.11.2019 суд ухвалив відкласти розгляд справи у підготовчому засіданні на 21.11.2019 (п.20 протоколу судового засідання 07.11.2019).

21.11.2019 відповідачем подано відзив на позовну заяву (вх.№ 48404/19).

В судовому зсіданні 21.11.2019 представник відповідача просить продовжити строк на подання відзиву та прийняти відзив до матеріалів.

Суд вирішив продовжити строк на подання відзиву та прийняти відзив до матеріалів справи.

Судом встановлено, що спір у справі № 914/1276/19 пов`язаний з реалізацією прокурором повноважень відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема щодо представництва інтересів держави в суді. Висновок Великої Палати Верховного Суду поставлений у справі № 912/2385/18 сприятиме забезпеченню єдності судової практики, дотриманню принципу верховенства права, складовою якої є юридична визначеність, та принципу пропорційності, тобто розумного балансу між приватними й публічними інтересами.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 21.11.2019 року зупинено провадження у справі №914/1276/19 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у справі №912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

30.07.2020р. через канцелярію суду Заступником прокурора Львівської області подано клопотання за вх.№22978/20 від 30.07.2020р. про поновлення провадження у справі №914/1276/19, у зв`язку із прийняттям постанови Великою Палатою Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18. На підтвердження вказаних обставин до поданого клопотання долучено постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18.

05.08.2020 року на адресу суду надійшло від Заступника керівника Радехівської місцевої прокуратури клопотання за вх.№23465/20 від 05.08.2020р. про поновлення провадження у справі №914/1276/19, у зв`язку із прийняттям постанови Великою Палатою Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18. На підтвердження вказаних обставин до поданого клопотання долучено постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18.

Ухвалою суду від 07.08.2020 року клопотання Прокуратури Львівської області та Заступника керівника Радехівської місцевої прокуратури про поновлення провадження у справі №914/1276/19 - задоволено. Провадження у справі №914/1276/19 поновлено, підготовче засідання призначено на 10.09.2020 року.

Протокольною ухвалою суду від 10.09.2020 року, у зв`язку з неявкою учасників справи, неможливістю розгляду справи в даному судовому засіданні, відкладено підготовче засідання на 01.10.2020 р. на 12:00 год.

В судове засідання 01.10.2020 року прокурор явку забезпечив, який просить суд закрити підготовче провадження та призначення розгляду справи по суті.

В судове засідання 01.10.2020 року інші учасники справи явку уповноважених представників не забезпечили, жодних процесуальних заяв чи клопотань від сторін на час розгляду справи до суду не поступало, хоча представник відповідача у справі 23.09.2020 року ознайомлювався з матеріалами справи, проте жодних процесуальних заяв чи клопотань від нього не поступало.

Ухвалою суду від 01.10.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 22.10.2020 р.

У зв`язку з карантинними заходами судді, судове засідання призначене на 22.10.2020 року не відбулося. Враховуючи наведене, розгляд справи по суті слід призначено на іншу дату.

Ухвалою суду від 27.10.2020 року розгляд справи призначено на 05.11.2020 року.

Прокурор в судове засідання 05.11.2020 з`явився, надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Представник Позивача-1 в судове засідання не з`явився.

Представник Позивача-2 в судове засідання не з`явився, 24.07.20р. подав заяву (вх. №32174/18) та 05.11.20р. (вх.№45815/19), у якій підтримує заявлені Прокурором в інтересах держави в особі Позивачів-1 та 2 позовні вимоги у повному обсязі і просить суд розглянути справу без участі представника Позивача-2.

Відповідач явку особисто чи повноважного представника в судове засідання не забезпечив.

Зважаючи на продовження, встановлених процесуальним законом строків для здійснення процесуальних дій, відповідач своїм правом на подання процесуальних документів по справі скористався, подано відзив на позов.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Ухвали суду надіслані позивачам та відповідачу за адресами, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та адресами, які вказані позивачем у позовній заяві. Відтак, судом дотримано вимог процесуального закону щодо належного повідомлення позивачів про судовий розгляд, що підтверджується списком Господарського суду Львівської області №857 від 14.09.2020 року згрупованих рекомендованих листів, відповідно до № повідомлення 7901413425690 позивачем-1 отримано ухвалу суду 15.09.2020; № повідомлення 7901413425681 позивачем-2 отримано ухвалу суду 19.09.2020 року;

Ухвали суду надіслані відповідачу за адресою, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та адресою, яка вказана позивачем у позовній заяві та відповідач належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції за 28.10.2020 року, проте згідно № повідомлення 7901413425703 відстеження Укрпошти, до суду повертається конверт із зазначенням причини повернення: повернення за зворотньою адресою, проте судом додатково надіслано ухвалу суду відповідачу на електронну адресу суду. Слід зазначити, що відповідачу було відомо про розгляд справи, оскільки ним подано відзив на позовну заяву.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі. Суд констатує, що ним створено усі можливості учасникам процесу для реалізації ними своїх прав. Отже, неявка відповідача (його представника) в судове засідання 05.11.2020 не перешкоджає розгляду справи по суті, в матеріалах справи достатньо доказів для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованої Верховною Радою України, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника. При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.

Правова позиція учасників справи.

Позиція Прокурора в інтересах держави в особі Позивачів-1 та 2:

Прокурор просить суд стягнути з Відповідача 20 321,11грн. збитків, завданих державі внаслідок користування Відповідачем всупереч вимогами ст.ст.16, 19, 21, 23 Кодексу України про надра надрами України, видобутку підземних прісних вод в кількості 4816 м.куб. із розташованих в с.Гаї, Бродівського району на території Гаївської сільської ради свердловин №1 та №2, які використано на виробничі потреби Відповідача за відсутності спеціального дозволу на користування надрами.

Позиція позивача - 2 підтримує вимоги прокуратури.

Позиція відповідача.

У відзиві на позов відповідач заперечує правомірність звернення прокуратури в інтересах позивачів. Щодо суті правової вимоги матеріально-правового характеру відповідачем не спростовується факт використання природних ресурсів без спецдозволу, належні та допустимі доказ з цього приводу не надані.

Обставини справи, встановлені судом.

У період з 06.11.2018 по 08.11.2018 Державною екологічною інспекцією у Львівській області (далі по тексту - Інспекція, Позивач-1) проведено позапланову перевірку Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес- плюс» (далі по тексту - Відповідач, товариство) вимог природоохоронного законодавства. За результатами перевірки складено акт щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів № 689/05/941. Перевіркою встановлено, що з метою провадження своєї статутної діяльності по здійсненню сільськогосподарського товаровиробництва, Відповідач експлуатує водозабір прісних підземних вод, що складається із чотирьох діючих артезіанських свердловин, розташованих в с.Гаї (свердловини №№ 1, 2), в с.Дітківці (свердловина №4) та в с.Суховоля (свердловина №6) Бродівського району.

Із матеріалів перевірки вбачається, що упродовж періоду з 01.07.2018 по 08.11.2018 включно, Відповідачем, всупереч вимогам ст.ст. 16, 19, 21, 23 Кодексу України про надра, за відсутності спеціального дозволу на користування надрами, добуто прісні підземні води в загальній кількості 4816 м3 із розташованих в с. Гаї на території Гаїської сільської ради свердловин №1 та №2, які використано на виробничі потреби підприємства Зазначений факт підтверджується: актом перевірки від 06.11.- 08.11.2018 № 689/05/941, копією журналу обліку забору води СТзОВ «Прогрес-плюс», двома протоколами про адміністративне правопорушення за ст.ст.47, 188-5 КУпАП за постановою про накладення адміністративного стягнення за ст.ст.47, 65,188-5 КУпАП. Відповідачем 29.11.2018 добровільно сплачено накладене згідно вказаної вище постанови Позивачем-1 стягнення у виді штрафу в сумі 510 грн., що підтверджується копією квитанції № 79 від 29.11.2018.

Приписом від 09.11.2018р. №362-05 Позивач-1 зобов`язав Відповідача в строк до 08.03.2019р. отримати спеціальний дозвіл на користування надрами для забору підземних прісних вод на всі потреби зі свердловин №№1, 2 в с.Гаї, №4 в с.Дітківці, №6 в с.Суховоля, а також вести здійснювати засобами вимірювальної техніки, у тому числі автоматизованої, облік забору та використання води, зо забирається із свердловин №№1, 2 в с.Гаї, №4 в с.Дітківці, №6 в с.Суховоля.

Згідно проведених розрахунків розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), що здійснювалось Відповідачем, сума завданих державі збитків становить 20 321,11грн.

Листом від 22.04.2019р. №13-0.19-230/101-19 Відділ Держгеокадастру у Бродівському районі Львівської області повідомив прокуратуру про те, що земельні ділянки під свердловинами 1,2,4, які розташовані на території Гаївської сільської ради відносяться до земель запасу сільської ради, а земельна ділянка під свердловиною № 6 відноситься до земель запасу Суховільської сільської ради.

З метою досудового врегулювання спору Позивач-1 звертався до Відповідача з претензією №145 від 19.11.2018р.. вих.№14-6429 із вимогою про сплату 20 321, суми збитків, завданих державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства. До Претензії долучено розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), що здійснювалося Відповідачем на вказану суму.

Належних, достатніх та допустимих доказів повного чи часткового задоволення Відповідачем Претензій станом на час розгляду справи по суті Учасниками справи суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Норми права та мотиви суду.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.13 Конституції України, ч.ч.1, 2 ст.148 Господарського кодексу України, ч.ч.1,3 ст.324 Цивільного кодексу України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; кожен громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності Українського народу виключно відповідно до закону.

Згідно ч.1 ст.5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Відповідно до ч.2 ст.35 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Відповідно до ч.4 ст.148 Господарського кодексу України, правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (вод) встановлюється законами.

Крім того, згідно ч.1 ст.149 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Згідно ст.15 Кодексу України про надра надра надаються у постійне або тимчасове користування. Постійним визнається користування надрами без заздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування надрами може бути короткостроковим (до 5 років) і довгостроковим (до 50 років). У разі необхідності строки тимчасового користування надрами може бути продовжено. Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, якщо в ньому не передбачено інше, а в разі укладення угоди про розподіл продукції - з дня, зазначеного в такій угоді.

Приписами ч.3 ст.16 Кодексу України про надра встановлено, що надання спеціальних дозволів на користування надрами, крім випадків користування надрами на умовах угод про розподіл продукції, укладених відповідно до Закону України "Про угоди про розподіл продукції", здійснюється після попереднього погодження з відповідною радою питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби.

Надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України (ч.1 ст.18 Кодексу України про надра).

Відповідно до ч.1 ст.19 Кодексу України про надра, надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу

Згідно частини третьої вказаної статті користування надрами здійснюється без надання гірничого відводу чи спеціального дозволу у випадках, передбачених цим Кодексом.

Приписами статті 21 Кодексу України про надра, надра у користування для видобування підземних вод (крім мінеральних) і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, що видаються після попереднього погодження з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Відповідно до ч.1 ст. 23 Кодексу України про надра землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, а також підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Землевласники і землекористувачі, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, частка сільськогосподарського товаровиробництва яких за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати підземні води (крім мінеральних) для сільськогосподарських, виробничих, а також власних господарсько-побутових потреб (ч.2 ст. 23 Кодексу України про надра).

Згідно п."а" ч.1 ст.20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону і раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів.

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних питаннях, що виникають у галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів, правовідносинах, що виникають із заподіяння шкоди довкіллю є Міністерство екології та природних ресурсів України та його органи на місцях, в даному випадку, Державна екологічна інспекція в Львівській області, яка уповноважена державою здійснювати відповідні функції передбачені Положенням про Державну екологічну інспекцію України, що затверджене Указом Президента України від 13.04.2011р. №454/2011. Державна екологічна інспекція у Львівській області відповідно до положення про Державну екологічну інспекцію у Львівській області, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 28.09.2017р. №652, є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, який діє у складі Державної екологічної інспекції України та їй підпорядковується.

Згідно із ст. 151 Господарського кодексу України суб`єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Із даними нормами узгоджуються і норми п. 9 ч. 1 ст. 44, ст. 49 Водного кодексу України, якими передбачено здійснення спеціального водокористування на підставі дозволу.

Отже, чинним законодавством передбачено обов`язок отримання господарюючими суб`єктами як дозволу на спеціальне водокористування та і дозволу на користування надрами. При цьому дозвіл на спеціальне водокористування дає право на використання вод (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.06.2015р.).

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 31.05.2016р. у справі №914/1556/15 та від 12.04.2017р. у справі №911/2109/16, що регулювання спірних правовідносин, що склались між сторонами у справі, не обмежується виключно водним законодавством. Тобто, будь які інші відносини, що виникають під час користування водними об`єктами, регулюються відповідним законодавством України. В даному випадку сфера дії вимог законодавства про надра і в цілому і Кодексу України про надра зокрема, поширюється і на спірні правовідносини щодо користування надрами, які виникли внаслідок користування Відповідачем водними об`єктами.

Окрім того, суд звертає увагу і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Судової палати в господарських справах Верховного Суду України від 01.04.2015р. у справі 922/2610/14, а також в постановах Вищого господарського суду України від 12.11.2013р. у справі №5002-23/3195-2012, від 17.06.2014р. у справі №13/104-12, що чинним законодавством передбачено обов`язок отримання підприємствами як дозволу на спеціальне водокористування, так і дозволу на користування ділянкою надр у вигляді акту про надання гірничого відводу чи спеціальних дозволів, що видаються після попереднього погодження з органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державного комітету України по нагляду за охороною праці та Міністерства хорони здоров`я України на місцях.

Таким чином, Відповідач, використовуючи підземні води для господарської діяльності, був зобов`язаний отримати від уповноваженого державою органу спеціальний дозвіл на користування надрами. Наведене вбачається, в тому числі, і з системного аналізу приписів глави 11 (спеціальне водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення), глави 13 (особливості спеціального водокористування та користування водними об`єктами для потреб галузей економіки) Водного кодексу України.

Порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, зокрема, у разі самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)) врегульований Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 за №389 (із змінами та доповненнями).

Пунктом е) ч.1 ст.41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до ч.1, п. "з" ч.2, ч.4 ст.68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України цивільну відповідальність; відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів; підприємства зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Згідно ч.1 ст.69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Згідно ч.2 ст.65 Кодексу України про надра відповідальність за порушення законодавства про надра несуть особи, винні у самовільному користуванні надрами.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування деліктної відповідальності необхідною є наявність усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина завдавача шкоди. Причому в деліктних правовідносинах на позивача покладається обов`язок з доведення наявності шкоди, протиправності поведінки заподіювача шкоди, а також причинного зв`язку між такою протиправною поведінкою та шкодою. Водночас на заподіювача шкоди покладається обов`язок щодо доведення відсутності його вини у заподіянні цієї шкоди. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009р. у справі №25/207).

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди. Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду внаслідок цивільного правопорушення визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини. Необхідною підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є наявність складу правопорушення, що складається з протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; настання шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів складу правопорушення виключає відповідальність особи за завдану майнову шкоду.

Із врахуванням вимог статтей 1166 та 1172 ЦК України у спорі про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, слід виходити з презумпції вини порушника. Отже, Позивач не повинен доводити наявність вини Відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, а навпаки, Відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні такої шкоди. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у Постанові Вищого господарського суду України від 14.10.2014р. у справі №906/249/14.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про правомірність нарахування 20321,11грн. збитків, завданих державі внаслідок незаконного видобутку використання Відповідачем підземних вод.

В той же час, суд критично оцінює доводи Відповідача, покладені ним в основу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог з підстав того, що Відповідачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів в підтвердження факту належності на праві власності чи будь якому іншому речовому праві земельних ділянок, на яких розміщені свердловини, а також того, що Відповідач є сільськогосподарським товаровиробником, частка сільськогосподарського товарного виробництва якого за попередній податковий рік складає 75 відсотків або більше, а також того, що Відповідачем розпочато процедуру отримання спеціального дозволу на водокористування.

Заперечення Відповідача проти заявлених позовних вимог з підстав того, що Прокурором при зверненні до господарського суду із позовною заявою про захист інтересів держави в особі Позивачів-1 та 2 не обґрунтовано порушення інтересів держави у спірних правовідносинах спростовуються наступним.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).

Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, п. 35) ЄСПЛ висловив таку думку (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. З Закону України "Про прокуратуру", діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до частин 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

Суд зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002р. №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону "Про прокуратуру".

Відтак, Суд вважає, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Як зазначає Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18, що звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові.

Як вбачається із матеріалів справи, позов заявлено прокуратурою в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції України та Гаївської сільської ради, на які державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов`язаних із захистом інтересів держави, передбачених Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Земельним кодексом України, Кодексом України про Надра, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", а тому суд вважає, що Прокурором доведено підставність звернення з відповідним позовом на підставі звернень позивача-2 (лист від 24.04.19р. №302) та позивача -1 (лист від 02.05.19р. №13-2014р.) (правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №806/1000/17 та від 19.07.2018р. у справі №822/1169/17). Ці листи направлені на відповідні запити прокуратури від 10.04.2019 року №14/40/1/23-609 на адресу Гаївської сільської ради та від 11.04.2019 року вих.№14.40/1/23-592.

Відповідно до п.7 ч.3 ст.29 Бюджетного кодексу України, джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України встановлено, що до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

У п.9.1 Порядку організації роботи органів Державної казначейської служби України у процесі казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями, затвердженому наказом Державної казначейської служби України від 09.08.2013р. №128, зазначено, що платежі, які відповідно до Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України розподіляються між державним та місцевими бюджетами, зараховуються на аналітичні рахунки, відкриті в Головних управліннях Казначейства на ім`я органу Казначейства за балансовим рахунком 3311 "Кошти, які підлягають розподілу між державним і місцевими бюджетами" Плану рахунків (далі - рахунок 3311) в розрізі територій та кодів класифікації доходів бюджету.

Листом від 03.05.2019р. №336/2.03-05 управління Державної казначейської служби України у Бродівському районі Львівської області повідомило про те, що що грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності по Гаївській сільській раді зараховуються на рахунок 33119331013028, код платежу 24062100, МФО 89998, ЗКПО 37904651.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Прокурором при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Прокурор очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 1 921,00грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору згідно наданого платіжного доручення №1005 від 28 травня 2019р.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України, ч.ч.1,2 ст.11 Закону України "Про судоустрій України", ч.ч.1,2,4 ст.148, ч.1 ст.149, ст.151 Господарського кодексу України, ч.ч.1, 3 ст.324 Цивільного кодексу України, ст.ст.16, 19, 21, 23 Кодексу України про надра, ст.ст.2, 5, 16, 20, 35, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", Положенням про Державну екологічну інспекцію у Львівській області, затвердженого Наказом Мінприроди від 28.09.2017р. №652, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-плюс" (80650, Львівська область, Бродівський район, с.Гаї; ідентифікаційний код 30472034) на розподільчий казначейський рахунок Гаївської сільської ради (80650, Львівська область, Бродівський район, с.Гаї; ідентифікаційний код 04372514), відкритий в УК у Бродівському районі за кодом класифікації доходів бюджету 24062100, МФО 899998, ЄДРПОУ 37904651 в користь зведеного бюджету 20 321,11грн. збитків, заподіяних державі внаслідок незаконного видобутку та використання підземних вод.

3. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес-плюс" (80650, Львівська область, Бродівський район, с.Гаї; ідентифікаційний код 30472034) на користь Прокуратури Львівської області (79005, Львівська область, м.Львів, пр.Шевченка, буд.17/19; ідентифікаційний код 02910031) 1921,00грн. судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5015, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою - http://reyestr.court.gov.ua.