ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.11.2020Справа № 910/7512/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗ ПЕТРОЛІУМ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО-СЕРВІСНА КОМПАНІЯ "ЕСКО-ПІВНІЧ"

про визнання недійсними додаткових угод до договору

представники сторін:

від позивача: Канторіз А.М.

від відповідача: Жданова В.П.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ГАЗ ПЕТРОЛІУМ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО-СЕРВІСНА КОМПАНІЯ "ЕСКО-ПІВНІЧ" про визнання недійсними додаткових угод №18 від 19.09.2018 та №19 від 19.10.2018 до договору купівлі-продажу природного газу №ПГ08-12-16 від 16.12.2016.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що додаткові угоди №18 від 19.09.2018 та №19 від 19.10.2018 до договору купівлі-продажу природного газу №ПГ08-12-16 від 16.12.2016 укладені з порушенням приписів ч.2 ст.44 ЗУ "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2020 дану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

10.06.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 15.06.2020 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, розгляд справи постановив здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 16.07.2020.

15.07.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №910/7512/20.

15.07.2020 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 16.07.2020 суд відклав підготовче засідання на 30.07.2020.

30.07.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі №910/7512/20.

У судовому засіданні 30.07.2020, суд розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, відмовив у його задоволенні, з огляду на наступне.

У своєму клопотанні відповідач просить суд зупинити провадження у справі №910/7512/20 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/3398/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО-СЕРВІСНА КОМПАНІЯ "ЕСКО-ПІВНІЧ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗ ПЕТРОЛІУМ" про стягнення заборгованості у розмірі 5145688,24 грн за договором купівлі-продажу природного газу № ПГ08-12-16 від 16.12.2016.

У відповідності до приписів п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Суд зазначає, що сама по собі взаємопов`язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду даної справи до прийняття рішення у іншій справі.

Об`єктивна неможливість розгляду справи полягає у взаємозв`язку підстав позову, що розглядається, з юридичними фактами, які будуть встановлені судовим рішенням в іншій справі.

Виходячи зі змісту вказаної норми, для вирішення питання про зупинення провадження у справі, господарський суд у кожному випадку повинен з`ясувати, як справа, що розглядається даним судом, є пов`язаною із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Однак, об`єктивної неможливості розгляду справи №910/7512/20 про визнання недійсними додаткових угод до договору купівлі-продажу природного газу №ПГ08-12-16 від 16.12.2016 до вирішення спору у справі №910/3398/19 про стягнення заборгованості за вказаним договором судом не встановлено.

Суд зазначає, що самостійно може встановити всі обставини для повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи № 910/7512/20 за наявними у даній справі доказами, а тому - у даному випадку відсутні підстави для зупинення провадження у даній справі на підставі п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням вище наведеного, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Також у судовому засіданні 30.07.2020 суд розглянув клопотання відповідача про закриття провадження у справі №910/7512/20.

Так, відповідач у своєму клопотанні просить суд закрити провадження у справі №910/7512/20 посилаючись на те, що 29.07.2020 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі №910/3398/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО-СЕРВІСНА КОМПАНІЯ "ЕСКО-ПІВНІЧ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗ ПЕТРОЛІУМ" про стягнення заборгованості у розмірі 5145688,24 грн за договором купівлі-продажу природного газу № ПГ08-12-16 від 16.12.2016.

У відповідності до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Однак, суд зазначає, що на даний час між сторонами існує спір щодо додаткових угод №18 від 19.09.2018 та №19 від 19.10.2018 до договору купівлі-продажу природного газу №ПГ08-12-16 від 16.12.2016, а отже предмет спору у даній справі не припинив своє існування, у зв`язку із чим підстави для закриття провадження у справі згідно із п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України відсутні.

Протокольною ухвалою від 30.07.2020 суд продовжив підготовче провадження на 30 днів та відклав підготовче судове засідання на 10.09.2020.

26.08.2020 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою від 10.09.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 06.10.2020.

Протокольною ухвалою від 06.10.2020 суд відклав судове засідання по суті на 05.11.2020.

03.11.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі №910/7512/20.

У судовому засіданні 05.11.2020 суд, розглянувши клопотання про закриття провадження у справі №910/7512/20, відмовив у його задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі №910/7512/20, оскільки предмет спору у цій справі не припинив своє існування, а тому підстави для закриття провадження у справі згідно із п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України відсутні.

Більш того, суд зазначає, що за змістом рішення у справі №910/3398/19, питання щодо наявності чи відсутності порушення приписів ч.2 ст.44 ЗУ "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" під час укладення додаткових угод №18 від 19.09.2018 та №19 від 19.10.2018 до договору купівлі-продажу природного газу №ПГ08-12-16 від 16.12.2016 під час вирішення спору у справі №910/3398/19 не досліджувалося.

Представник позивача у судовому засіданні 05.11.2020 надав пояснення по суті позову, просив суд позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 05.11.2020 надав пояснення по суті заперечень на позов, проти позову заперечив.

У судовому засіданні 05.11.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО-СЕРВІСНА КОМПАНІЯ "ЕСКО-ПІВНІЧ" (відповідачем, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГАЗ ПЕТРОЛІУМ" (позивачем, покупець) укладений договір № ПГ08-12-16 купівлі-продажу природного газу, відповідно до якого продавець зобов`язався передати у власність покупця природний газ, а покупець - оплатити і прийняти природний газ на умовах цього договору.

Відповідно до п.1.2, 1.4 договору, якість газу повинна відповідати вимогам ГОСТ 5542-87, а обсяги та місяці поставок газу визначаються Додатковими угодами, які є невід`ємними частинами даного договору.

Згідно із п. 2.1, 2.3 договору ціна та загальна вартість газу визначаються в Додаткових угодах, строки та порядок розрахунків за газ визначаються на кожен місяць поставок газу окремо, та також зазначаються у Додаткових угодах.

За змістом пункту 3.3 договору кількість газу, яка повинна передаватися продавцем та прийматися покупцем визначається у відповідності з обсягами, що вказані у додаткових угодах до договору, передача фактичних обсягів газу за звітний період оформлюється Актами прийому-передачі.

Пунктом 8.1 договору сторони погодили, що договір вступив в силу з моменту підписання та діяв до 31.12.2017, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

19.09.2018 між сторонами укладено додаткову угоду №18 до договору, відповідно до пункту 1 якої продавець зобов`язався передати, а покупець прийняти та оплатити природний газ видобутку жовтня 2018 року в обсягах 700000 тис.м.куб. на суму 9135000,00 грн (з ПДВ).

Згідно з пунктом 2 додаткової угоди №2 визначено порядок оплати вартості природного газу:

-30% вартості - у вигляді попередньої оплати, терміном до 10.10.2018 року;

-40% вартості - у вигляді попередньої оплати, терміном до 19.10.2018 року;

-30% вартості - у вигляді попередньої оплати, терміном до 29.10.2018 року.

Відповідно до акту приймання-передачі природнього газу від 31.10.2018 покупець отримав від продавця природний газ, видобутий у жовтні 2018 року в кількості 700,000 тис.м.куб. на загальну суму 9135000,00 грн (з ПДВ).

19.10.2018 між сторонами укладено додаткову угоду №19 до договору, відповідно до пункту 1 якої продавець зобов`язався передати, а покупець прийняти та оплатити природний газ видобутку листопада 2018 року в обсягах 400,000 тис.м.куб. на суму 4959998,40 грн (з ПДВ).

Згідно з пунктом 2 додаткової угоди № 19 було визначено порядок оплати вартості природного газу:

- 30% вартості - у вигляді попередньої оплати, терміном до 09.11.2018 року;

- 40% вартості - у вигляді попередньої оплати, терміном до 20.11.2018 року;

- 30% вартості - у вигляді попередньої оплати, терміном до 28.11.2018 року.

Позивач зазначає, що вартість природного газу, що придбаний згідно із додатковими угодами № 18 від 19.09.2018 та № 19 від 19.10.2018 перевищала 50 відсотків вартості чистих активів Товариством з обмеженою відповідальністю "ГАЗ ПЕТРОЛІУМ" на підтвердження чого позивач посилається на бухгалтерські довідки № 25.05-ГП від 25.05.2020 та № 25.05/1-ГП від 25.05.2020.

Відповідно до бухгалтерської довідки № 25.05-ГП від 25.05.2020 згідно з даними балансу (бухгалтерського обліку) станом на 30.06.2018 вартість чистих активів ТОВ "ГАЗ ПЕТРОЛІУМ" складала 700,7 тис. грн.

Відповідно до бухгалтерської довідки № 25.05/1-ГП від 25.05.2020 згідно з даними балансу (бухгалтерського обліку) станом на 30.09.2018 вартість чистих активів ТОВ "ГАЗ ПЕТРОЛІУМ" складала 700,7 тис. грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗ ПЕТРОЛІУМ" Джулай Т. Г. не мав повноважень на укладення від імені Товариства додаткових угод № 18 від 19.09.2018 та № 19 від 19.10.2018, оскільки згідно із ч.2 ст. 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" директор мав отримати згоду учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗ ПЕТРОЛІУМ" на укладення значних правочинів від 19.09.2018 та від 19.10.2018.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що між сторонами укладений договір № ПГ08-12-16 купівлі-продажу природного газу від 16.12.2016, відповідно до умов якого відповідач зобов`язався передати у власність позивача природний газ, а відповідач - оплатити та прийняти природний газ на умовах цього договору.

У відповідності до пункту 2.3. договору ціна та загальна вартість газу визначаються в Додаткових угодах, строки та порядок розрахунків за газ визначаються на кожен місяць поставок газу окремо, та також зазначаються у додаткових угодах.

На виконання умов договору купівлі-продажу природного газу № ПГ08-12-16 від 16.12.2016, між сторонами були укладені додаткові угоди №18 від 19.09.2018 на поставку природного газу у жовтні 2018 року на суму 9135000,00 грн та №19 від 19.10.2018 на поставку природного газу у листопаді 2018 року на суму 4959998,40 грн.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 цього Кодексу.

Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Тобто, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав та із застосуванням наслідків, передбачених законом.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічна позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Обґрунтовуючи наявність підстав для визнання додаткових угод №18 від 19.09.2018 на поставку природного газу у жовтні 2018 року на суму 9135000,00 грн та №19 від 19.10.2018 на поставку природного газу у листопаді 2018 року на суму 4959998,40 грн позивач посилається на те, що у директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗ ПЕТРОЛІУМ" Джулай Т.Г. були відсутні достатні повноваження на укладання вказаних правочинів, оскільки згідно ч.2 ст.44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та положення Статуту директор мав отримати згоду учасника на укладання значних правочинів, проте такої згоди надано не було.

Частиною 1 ст.92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч.3 ст.92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За приписами ст.97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ст.28 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (ч.1 ст.30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

У відповідності до ч.2 ст.30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" до компетенції загальних зборів учасників належать: 1) визначення основних напрямів діяльності товариства; 2) внесення змін до статуту товариства, прийняття рішення про здійснення діяльності товариством на підставі модельного статуту; 3) зміна розміру статутного капіталу товариства; 4) затвердження грошової оцінки негрошового вкладу учасника; 5) перерозподіл часток між учасниками товариства у випадках, передбачених цим Законом; 6) обрання та припинення повноважень наглядової ради товариства або окремих членів наглядової ради, встановлення розміру винагороди членам наглядової ради товариства; 7) обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства; 8) визначення форм контролю та нагляду за діяльністю виконавчого органу товариства; 9) створення інших органів товариства, визначення порядку їх діяльності; 10) прийняття рішення про придбання товариством частки (частини частки) учасника; 11) затвердження результатів діяльності товариства за рік або інший період; 12) розподіл чистого прибутку товариства, прийняття рішення про виплату дивідендів; 13) прийняття рішень про виділ, злиття, поділ, приєднання, ліквідацію та перетворення товариства, обрання комісії з припинення (ліквідаційної комісії), затвердження порядку припинення товариства, порядку розподілу між учасниками товариства у разі його ліквідації майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, затвердження ліквідаційного балансу товариства; 14) прийняття інших рішень, віднесених цим Законом до компетенції загальних зборів учасників.

Питання, передбачені частиною другою цієї статті, та інші питання, віднесені законом до компетенції вищого органу товариства, не можуть бути віднесені до компетенції інших органів товариства, якщо інше не випливає з цього Закону (ч.3 ст.30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

У відповідності до ч.1 ст.44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (у редакції чинній на час укладення додаткових угод) Статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини).

Відповідно до п.12.4. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗ ПЕТРОЛІУМ", затвердженого рішенням учасника товариства №21 від 21.08.2018, питання, віднесені законом до компетенції вищого органу товариства, не можуть бути віднесені до компетенції інших органів товариства.

Пунктом 13.3 Статуту передбачено, що директор здійснює управління поточною діяльністю товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції учасника товариства.

У пункті 13.7. Статуту визначено, що директор має право укладати від імені Товариства контракти, договори, інші угоди, що стосуються предмету діяльності товариства, підписувати фінансові та інші документи.

Положеннями Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗ ПЕТРОЛІУМ" не було встановлено обмежень директора на укладення договорів від імені товариства.

Разом з тим частиною другою статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (у редакції чинній на час укладення додаткових угод) рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників.

Частина 2 ст.44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" є імперативною нормою, яка вказує на необхідність надання згоди загальними зборами у будь-якому випадку, якщо йдеться про вчинення правочину, вартість якого станом на дату вчинення перевищує 50 відсотків вартості чистих активів Товариства станом на кінець попереднього кварталу.

Норма статті норма ст.44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не нівелює повноважень директора, що визначені Статутом Товариства, а вказує на визначення Законом додаткових вимог до порядку вчинення правочину якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу.

При цьому для правильного застосування вказаної норми є встановлення: який конкретно розмір вартості майна, робіт або послуг був саме на момент вчинення правочину, оскільки згода мала надаватися саме на вчинення правочину і відповідність договору вищевказаній правовій нормі оцінюється саме станом на момент його вчинення. Який конкретно розмір вартості чистих активів товариства був станом на кінець попереднього кварталу до моменту вчинення правочину. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №916/40/19.

За змістом ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом укладених додаткових угод згідно із Додаткової угоди № 18 від 19.09.2018 відповідач мав поставити позивачу природній газ в обсязі 700,00 м.куб. на суму 9135000,00 грн та відповідно до Додаткової угоди № 19 від 19.10.2018 - природній газ в обсязі 400,00 м.куб. на суму 4959998,40 грн.

За приписами ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" активи - це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; зобов`язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Під чистими активами слід розуміти суму активів за вирахуванням зобов`язань. Вказану правову позицію підтримано Верховним Судом у постанові від 12.12.2019 по справі №916/40/19.

За таких обставин, при наданні оцінки правочину на предмет відповідності ч.2 ст.44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" судом повинно бути оцінено вартість чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу до моменту вчинення правочину.

У відповідності до ч.3 ст.11 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" для мікропідприємств, малих підприємств, непідприємницьких товариств і представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності, крім тих, що зобов`язані складати фінансову звітність за міжнародними стандартами, встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу та звіту про фінансові результати.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна фінансова звітність складається за результатами першого кварталу, першого півріччя, дев`яти місяців. Крім того, відповідно до облікової політики підприємства фінансова звітність може складатися за інші періоди (ч.1 ст.13 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Зміст і форму Фінансової звітності малого підприємства в складі Балансу (форма N 1-м) і Звіту про фінансові результати (форма N 2-м) та порядок її заповнення, а також зміст і форму Фінансової звітності мікропідприємства в складі Балансу (форма N 1-мс) і Звіту про фінансові результати (форма N 2-мс) та порядок її заповнення встановлено Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 25 "Спрощена фінансова звітність", який затверджено наказом №39 від 25.02.2000 Міністерства фінансів України, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.03.2000 за №161/4382. Норми цього Національного положення (стандарту) застосовуються мікропідприємствами, малими підприємствами, непідприємницькими товариствами, представництвами іноземних суб`єктів господарської діяльності та підприємствами, які ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат відповідно до податкового законодавства (крім підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).

У п.1 розділу 1 Положення вказано, що показники звітів наводяться у тисячах гривень з одним десятковим знаком.

Згідно із п.1 Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 року №419 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) його дія поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми господарювання і форми власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

У відповідності до п.2 Порядку подання фінансової звітності підприємства, яким відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу та звіту про фінансові результати (крім тих, які зобов`язані складати фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності), та підприємства, які ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів і витрат відповідно до податкового законодавства, подають відповідним органам річну фінансову звітність, передбачену для суб`єктів малого підприємництва.

Позивачем до матеріалів справи надано фінансові звіти суб`єкта малого підприємництва за перше півріччя 2018 року та за дев`ять місяців 2018 року, тобто станом на кінець попереднього кварталу, який передував укладанню оспорюваних додаткових угод.

Згідно наданих позивачем у матеріали справи документів, вартість чистих активів позивача станом на кінець 2 кварталу 2018 року становила 700,7 тис.грн та на кінець 3 кварталу 2018 року - 700,7 тис.грн.

Наявна в матеріалах справи фінансова звітність позивача вказує на те, що вартість чистих активів ТОВ "ГАЗ ПЕТРОЛІУМ" станом на кінець 2 кварталу 2018 року становила 700,7 тис.грн та на кінець 3 кварталу 2018 року - 700,7 тис.грн, що підтверджує обґрунтованість доводів позивача про те, що ціна спірних додаткових угод, перевищувала 50 відсотків вартості чистих активів ТОВ "ГАЗ ПЕТРОЛІУМ" станом на кінець попереднього кварталу до моменту вчинення правочинів.

За таких обставин, Додаткові угоди № 18 від 19.09.2018 та № 19 від 19.10.2018, предметом яких є поставка природнього газу на суму 9135000,00 грн та 4959998,40 грн відповідно, могли бути укладені за наявності рішення загальних зборів ТОВ "ГАЗ ПЕТРОЛІУМ" про надання згоди на вчинення вказаних угод. Відповідно рішення загальних зборів ТОВ "ГАЗ ПЕТРОЛІУМ" у матеріали справи сторонами не надано.

В той же час, відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Схвалення стороною правочину, вчиненого від її імені з перевищенням повноважень або без повноважень (стаття 241 ЦК України), має юридичне значення також для інших заінтересованих осіб, а сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі, що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (частина третя статті 509 ЦК України). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/19179/17, від 23.01.2020 у справі №915/1734/18.

Зі змісту норми частини першої статті 241 ЦК України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, здійснення чи прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 910/18812/17, від 08.07.2019 №910/19776/17.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 зі справи № 904/2178/18).

При цьому, при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 зі справи № 910/8794/16, від 23.01.2020 у справі №915/1734/18).

Як встановлено судом, на виконання умов оспрюваних угод, ТОВ "ГАЗ ПЕТРОЛІУМ" прийнято поставлений відповідачем природній газ в обсязі 700,00 м.куб. на суму 9135000,00 грн та в обсязі 400,00 м.куб. на суму 4959998,40 грн, що підтверджується підписаними сторонами Актами прийому-передачі від 31.10.2018 та від 30.11.2018.

Судом враховано, що акти прийому-передачі від 31.10.2018 та від 30.11.2018 від імені позивача підписані директором ТОВ "ГАЗ ПЕТРОЛІУМ" Джулай Т.Г. однак, суд зазначає, що під час підписання актів прийому-передачі директор позивача діяв у межах визначених законом та статутом Товариства (п.13.7 Статуту) повноважень керівника юридичної особи, на вчинення дій від імені ТОВ "ГАЗ ПЕТРОЛІУМ", що фактично свідчить про схвалення правочинів у розумінні приписів статті 241 ЦК України.

Більш того згідно із наявних у матеріалах справи платіжних доручень та банківських виписок позивач у період з 28.09.2018 по 04.03.2019 здійснював оплати за поставлений відповідачем згідно із оспорюваними додатковими угодами природній газ, що також підтверджує схвалення ТОВ "ГАЗ ПЕТРОЛІУМ" угод у відповідності до статті 241 ЦК України.

За висновками суду, платежі були здійснені від імені позивача особою, яка мала необхідний обсяг належним чином підтверджених повноважень на оформлення відповідних розрахункових документів під час здійснення операцій за банківським рахунком позивача та здійснення платежів від імені позивача, оскільки сторони визнають та не заперечують цей факт, а матеріали справи не містять доказів протилежного.

Наведене свідчить про схвалення відповідно до приписів ст. 241 Цивільного кодексу України ТОВ "ГАЗ ПЕТРОЛІУМ" спірних Додаткових угод № 18 від 19.09.2018 та № 19 від 19.10.2018.

Окрім того, судом враховано, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу чи юридичного факту, висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про можливе застосування принципу "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), оскільки поведінка позивача не відповідає попередній поведінці останнього, за наявності обставин прийняття від відповідача поставленого природного газу та здійснення часткових оплат вартості природного газу.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, судом встановлено, що підстави для визнання недійсними Додаткових угод №18 від 19.09.2018 та №19 від 19.10.2018 відсутні.

З урахуванням зазначеного вище, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі судом було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Враховуючи наведене, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗ ПЕТРОЛІУМ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО-СЕРВІСНА КОМПАНІЯ "ЕСКО-ПІВНІЧ" про визнання недійсними додаткових угод №18 від 19.09.2018 та №19 від 19.10.2018 до договору купівлі-продажу природного газу №ПГ08-12-16 від 16.12.2016.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 16.11.2020.

Суддя С. О. Турчин