СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2020 р. Справа № 913/270/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О.,

за участю секретаря судового засідання Ярітенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства "Агродар" (вх.№3297 Л/2) на рішення господарського суду Луганської області від 23.09.2019 (рішення ухвалене суддею Зюбановою Н.М. 23.09.2019 у приміщенні господарського суду Луганської області о 16:50 год., повне рішення виготовлено 30.09.2019) у справі № 913/270/19

за позовом Фермерського господарства "Васильок-2018", м. Сватове Луганської області

до Селянського фермерського господарства "Агродар", с. Новоселівське Сватівського району Луганської області,

за участю третьої особи, яка не заявляє без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 , м. Сєвєродонецьк Луганської області

про визнання недійсним договору інвестування,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Фермерське господарство "Васильок-2018", звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до відповідача, Селянського фермерського господарства "Агродар", про визнання недійсним договору інвестування, предметом якого є земельна ділянка площею 6,8810 га із кадастровим номером 4424082500:26:005:0117, що знаходиться на території Куземівської сільської ради Сватівського району Луганської області.

Рішенням господарського суду Луганської області від 23.09.2019 у справі №913/270/19 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції зазначив, що Фермерське господарство "Васильок-2018" передало Селянському фермерському господарству "Агродар" 6,881 га землі, яку орендувало у ОСОБА_1 та самостійно не здійснювало сільськогосподарського товарного виробництва за рахунок залучених відповідачем інвестицій, тобто воля сторін насправді була спрямована на встановлення не правовідносин з інвестиційною діяльності, а орендних правовідносин; за обставинами спору має місце удаваний правочин, правові наслідки укладання якого передбачені ст. 235 ЦК України. Суд дійшов висновку про здійснення відповідачем землекористування без законних підстав, водночас вказавши, що позивач не звернув уваги на те, що договір від 26.12.2017 не пройшов державної реєстрації у встановленому порядку згідно із постановою КМ України від 25.12.2015 № 1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". А відтак, на думку місцевого господарського суду вказаний договір є таким, що не набрав чинності і не може бути визнаний недійсним, оскільки є правочином, який не вчинено (договором, який не укладено).

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач, Селянське фермерське господарства "Агродар", звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати в частині мотивів відмови позивачу в позові, ухвалити нове рішення суду у мотивувальній частині, відмовивши у задоволенні позову через необґрунтованість позовних вимог.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи та природу правовідносин сторін. А саме, за твердженням заявника скарги, спірний правочин не є удаваним, оскільки сторонами в установленому законом порядку було укладено саме договір інвестиційної діяльності - що вбачається з його умов та підтверджується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі №916/4644/15. Також, із посиланням на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 06.11.2018 у справі №926/3397/17, апелянт наполягає на тому, що спірний правочин не може бути визнаний неукладеним, оскільки він фактично виконувався сторонами, а також на підставі інвестиційного договору від 26.12.2017 було зареєстровано відповідне речове право, що підтверджується витягом з реєстру речових прав за номером 161735572 від 01.04.2019. В апеляційній скарзі заявник зазначає, що місцевий господарський суд прийняв до розгляду позовну заяву, що була подана особою, яка не мала права вимоги щодо спірних правовідносин, вийшов за межі позовних вимог, а також порушив норми процесуального права, розглянувши справу без участі представника відповідача, не повідомленого належним чином про час та місце судового засідання.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О.) відкрито провадження за вказаною апеляційною скаргою, призначено її розгляд на 03.12.2019.

03.12.2019 представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу (вх.11405), в якому зазначає, що ФГ "Васильок-2018" погоджується з висновками суду першої інстанції про удаваність спірного правочину, який фактично є договором суборенди і не був укладений внаслідок грубих порушень чинного законодавства; висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається апелянт, не можуть бути застосовані при вирішенні даного спору, оскільки фабули справ, розглянутих Верховним Судом є іншими, ніж у даній справі № 913/270/19; позивач стверджує, що ФГ "Васильок 2018" є належною стороною у даній справі (внаслідок здійснення правонаступництва). Позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

У судовому засіданні 03.12.2019 представник позивача усно просив суд поновити пропущений строк подання відзиву на апеляційну скаргу з огляду на наведені у відзиві підстави для його поновлення.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 за клопотанням представника відповідача розгляд справи відкладено на 19.12.2019.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.12.2019 витребувано у позивача і відповідача оригінал договору інвестування від 26.12.2017, предметом якого є земельна ділянка площею 6,8810 га із кадастровим номером 4424082500:26:005:0117, що знаходиться на території Куземівської сільської ради Сватівського району Луганської області, для огляду в судовому засіданні. Зупинено апеляційне провадження у справі №913/270/19 до закінчення перегляду у касаційному порядку Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду судових рішень у справі №696/1693/15-ц.

11.08.2020 у зв`язку з відпусткою судді Мартюхіної Н.О. та необхідністю поновлення провадження у справі було здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Пуль О.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.08.2020, у зв`язку з прийняттям Великою Палатою Верховного Суду постанови, якою закінчено перегляд судових рішень у справі № 696/1693/15-ц, провадження в даній справі № 913/270/19 поновлено, призначено її розгляд на 15.09.2020, зобов`язано позивача і відповідача виконати вимоги ухвали від 19.12.2019 та надати суду оригінал договору інвестування від 26.12.2017, предметом якого є земельна ділянка площею 6,8810 га із кадастровим номером 4424082500:26:005:0117, що знаходиться на території Куземівської сільської ради Сватівського району Луганської області, для огляду в судовому засіданні.

У судовому засіданні 15.09.2020, в яке представники сторін не з`явилися, витребуваного судом оригіналу договору не надали, розгляд справи було відкладено на 06.10.2020, зобов`язано позивача і відповідача виконати вимоги ухвал від 19.12.2019, від 11.08.2020 та надати суду оригінал договору інвестування від 26.12.2017, предметом якого є земельна ділянка площею 6,8810 га із кадастровим номером 4424082500:26:005:0117, що знаходиться на території Куземівської сільської ради Сватівського району Луганської області, для огляду в судовому засіданні.

05.10.2020 у зв`язку з відпусткою судді Пуль О.А. було здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О.

У судовому засіданні 06.10.2020 за клопотаннями обох сторін, представники яких у судове засідання не з`явилися, розгляд справи відкладено на 10.11.2020, зобов`язано позивача і відповідача виконати вимоги ухвал від 19.12.2019, від 11.08.2020, від 15.09.2020 та надати суду оригінал договору інвестування від 26.12.2017, предметом якого є земельна ділянка площею 6,8810 га із кадастровим номером 4424082500:26:005:0117, що знаходиться на території Куземівської сільської ради Сватівського району Луганської області, для огляду в судовому засіданні.

10.11.2020 до суду електронною поштою надійшло клопотання представника апелянта про відкладення розгляду справи, не засвідчене електронним цифровим підписом відправника.

Позивач, ФГ "Васильок-2018", на виконання вимог ухвали суду від 06.10.2020 звернувся з клопотанням (вх.№10897 від 10.11.2020), в якому просить долучити до матеріалів справи належним чином засвідчену копію договору інвестування від 26.12.2017 з додатками.

Колегія суддів установила, що додані до клопотання копії документів відповідають вимогам ст.91 ГПК України і що вони не є новими доказами, оскільки незасвідчені їх копії, які надавалися до матеріалів справи в суді першої інстанції (т.1, а.с.17 - 18, 23, 24) повністю відповідають наданим позивачем засвідченим копіям.

Як вбачається з матеріалів справи, в апеляційній скарзі відповідач стверджував про те, що спірний договір інвестування від 26.12.2017, копію якого долучено до матеріалів справи (т.1, а.с.17) був фактично укладений та виконувався сторонами.

У судовому засіданні 19.12.2019 представник відповідача усно зазначив, що, оскільки копію спірного договору, яка міститься в матеріалах справи, не засвідчено належним чином, то вказаний доказ взагалі не повинен братися до уваги судом, а також стверджував про існування кількох договорів інвестування.

Проте, незважаючи на те, що судом неодноразово витребовувався у сторін оригінал спірного договору і що для його надання учасники справи мали достатньо часу (з урахуванням періоду зупинення апеляційного провадження у справі), відповідачем, який є стороною спірного договору, не було надано жодних доказів в порядку ст. 74, 76 - 79 ГПК України.

За таких обставин, враховуючи відсутність мотивованих і підтверджених належними доказами заперечень зі сторони СФГ "Агродар" як стосовно факту підписання сторонами спірного договору інвестування від 26.12.2017, так і стосовно змісту його умов, відображених у копії договору, що наявна в матеріалах справи, колегія суддів задовольняє клопотання позивача від 10.11.2020 вх.№10897 та приймає надані ФГ "Васильок-2018" докази для долучення до матеріалів справи.

Клопотання про відкладення розгляду справи, що надійшло від імені відповідача, не розглядається судом, оскільки, як було встановлено вище, його не засвідчено електронним цифровим підписом відправника.

В ході апеляційного розгляду даної справи апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.

За таких обставин, колегія суддів, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

У відповідності до вимог ст.282 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

12.06.2017 між ОСОБА_1 (орендодавець) та Селянським фермерським господарством "Васильок" (орендар), було строком на 10 років укладено договір оренди землі № 36, зареєстрований у Держреєстрі речових прав на нерухоме майно 19.06.2017 за №20970867; згідно із вказаним договором орендареві передано земельну ділянку площею 6,8810 га (кадастровий номер 4424082500:26:005:0117), яка знаходиться на території Куземівської сільської ради Сватівського району Луганської області, за відповідним актом прийому-передачі (т.1, а.с. 12 - 16).

26.12.2017 Селянським фермерським господарством "Васильок" (учасник) та Селянським фермерським господарством "Агродар" (інвестор) було підписано договір інвестування, предметом якого визначено здійснення інвестором інвестиційної діяльності у відповідності до цільового використання земель сільськогосподарського призначення шляхом вкладення інвестицій: власних, позичкових та залучених матеріальних та нематеріальних активів в землі сільськогосподарського призначення, що належать учаснику на праві власності /оренди. З дати початку строку дії інвестиційної програми інвестор отримує право користування вказаною земельною ділянкою в повному обсязі, в т.ч. з метою сільськогосподарського товарного виробництва.

Згідно п. 2.2 цього договору об`єктом інвестування є земельна ділянка площею 6,8810, на території Куземівської сільської ради Сватівського району Луганської області, кадастровий номер 4424082500:26:005:0117. Строк дії інвестиційної програми - з 26.12.2017 до 19.06.2027 (п. 2.3 договору).

Місцевим господарським судом встановлено, що 04.03.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав ФГ "Васильок-2018", який посвідчений приватним нотаріусом СРНО Луганської області Харченко О.Ю. Згідно умов цього договору до покупця ( ОСОБА_3 ) перейшли у власність майнові права ФГ "Васильок-2018". Таким чином, договір інвестування укладався у час, коли власником був ОСОБА_2 .

Учасниками справи не заперечується факт підписання та зміст умов вказаного договору, засвідчену копію якого надано позивачем до суду апеляційної інстанції і яка відповідає незасвідченій копії, що надавалася до місцевого господарського суду.

У матеріалах справи міститься Витяг № 161735572 від 01.04.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (вказаний доказ у незасвідченій копії долучено до матеріалів справи судом першої інстанції, т.1, а.с. 23, і в засвідченій копії надано позивачем суду апеляційної інстанції), згідно з яким реєстрація іншого речового права щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4424082500:26:005:0117 за Селянським фермерським господарством "Агродар" на підставі договору інвестування від 26.12.2017 була здійснена 29.03.2019.

В ході розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції сторонами не було надано заперечень щодо вказаних у витягу відомостей, в тому числі, щодо моменту здійснення відповідних реєстраційних дій.

У травні 2019 року ФГ "Васильок-2018" звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору інвестування від 26.12.2017 на підставі ст. 235 ЦК України, як правочину, вчиненого сторонами для приховання іншого правочину (удаваний правочин).

Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні вказаних позовних вимог - із наведених вище підстав.

Надаючи оцінку висновкам місцевого господарського суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, у відповідності до ч.1 ст.269 ГПК України, згідно з підпунктом б) пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом вимог апелянта, СФГ "Агродар", є зміна мотивувальної частини оскаржуваного рішення суду. Тобто, не оскаржуючи відмову в позові, заявник скарги просить відмовити в задоволенні вимог ФГ "Васильок-2018" з інших підстав. Позивачем станом на час здійснення даного апеляційного провадження не оскаржено рішення суду в даній справі. Натомість у відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Отже, рішення суду першої інстанції переглядається в апеляційному порядку в оскаржуваній відповідачем частині, тобто стосовно мотивування відмови у позові: з підстав неукладеності спірного договору (як це зазначив суд в оскаржуваному рішенні) або ж з тих підстав, що цей правочин дійсно є договором інвестування і укладений у встановленому законом порядку (як наполягає апелянт).

Як вбачається з обставин справи, позивачем є Фермерське господарство "Васильок-2018", тоді як стороною в договорі оренди №36 від 12.06.2017 та у договорі інвестування від 26.12.2017 зазначено Селянське фермерське господарство "Васильок".

Відповідач в апеляційній скарзі, посилаючись на вказані обставини, стверджує, що суд першої інстанції неправомірно прийняв до розгляду позовну заяву, що була подана особою, яка не мала права вимоги щодо спірних правовідносин.

Стосовно вказаних тверджень колегія суддів зазначає, що, як вбачається із вищевказаних договорів оренди та інвестування, у них зазначено ідентифікаційний код СФГ "Васильок" - 21809154.

Відповідно до Статуту Фермерського господарства "Васильок-2018" (ідентифікаційний код юридичної особи 21809154), Фермерське господарство "Васильок-2018" є юридичною особою, старе найменування якого було Селянське (Фермерське) господарство "Васильок" (перейменоване у зв`язку з приведенням найменування у відповідність до вимог до написання найменування юридичної особи, її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, крім організації профспілки, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 05.03.2012 №368/5 (т.1, а.с.46).

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 12.03.2019 (т.1, а.с.29), ідентифікаційним кодом юридичної особи - Фермерського господарства "Васильок-2018" є 21809154. у ЄДР зазначено той же код юридичної особи, що і у вищевказаних договорах оренди та інвестування.

Згідно з пунктом 6 Положення "Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 N 118 ідентифікаційний код зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до п.1-3 ч.2 ст. 9 наведеного Закону в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (далі - ідентифікаційний код); 3) організаційно-правова форма.

Згідно ч.1 ст.10 Закону якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що питання, наведені апелянтом у скарзі (стосовно того, хто саме був власником і головою СФГ "Васильок" у відповідні періоди часу, в який спосіб вносилися зміни до статуту тощо) не входять до предмету доказування при встановленні обставин щодо того, чи є ФГ "Васильок-2018" належним позивачем у даній справі, оскільки, як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів (статуту та витягу з ЄДР), Селянське (Фермерське) господарство "Васильок" та Фермерське господарство "Васильок-2018" є однією юридичною особою, з єдиним ідентифікаційним кодом.

Окрім того, зазначені обставини неодноразово встановлювалися при розгляді інших господарських справ за участю цих же сторін. Зокрема, судовими рішеннями у справах №913/320/19, №913/344/19, що набрали законної сили, на підставі статуту Фермерського господарства "Васильок-2018" в сукупності з іншими доказами встановлено, що відбулася зміна найменування юридичної особи: з Селянське (Фермерське) господарство "Васильок" на Фермерське господарство "Васильок-2018".

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, колегія суддів визнає безпідставними посилання апелянта на відсутність доказів того, що ФГ "Васильок-2018" і СФГ "Васильок" це одна і та ж юридична особа, та, відповідно, на та, що місцевий господарський суд відкрив провадження за позовом особи, яка не є стороною договору інвестування.

Також апелянт стверджує, що суд першої інстанції розглянув справу 23.09.2019, не повідомивши відповідача про час та місце її розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, у судовому засіданні 28.08.2019, в якому брали участь представники обох сторін, судом було оголошено перерву до 18.09.2019 (т.1, а.с.180), про що повідомлено учасників справи, водночас їх представники не викликалися для участі у вказаному засіданні, їх явка не визнавалася обов`язковою в порядку ч.1 ст.120 ГПК України.

Відповідно до протоколу судового засідання від 18.09.2019 (т.1, а.с.206), представник відповідача у вказане засідання не з`явився, натомість ним було надано заяву від 18.09.2019 (т.1, а.с.187) про відкладення розгляду справи на інший час у зв`язку з хворобою представника (копію листка непрацездатності додано до заяви).

Як вбачається з ухвали від 18.09.2019, судом було розглянуто вказане клопотання та відхилено його і розпочато розгляд справи по суті - у зв`язку з тим, що визначений законом тридцятиденний строк розгляду справи закінчується 26.09.2019.

Разом з тим, у судовому засіданні 18.09.2019 було оголошено перерву до 23.09.2019, про що представника відповідача повідомлено телефонограмою (т.1, а.с.209). Даних обставин апелянтом не спростовано. Тому посилання заявника скарги на те, що копію ухвали від 18.09.2019 ним отримано лише 24.09.2019, колегія суддів не визнає належним аргументом - враховуючи також, що, як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, текст ухвали від 18.09.2019 оприлюднено в реєстрі 20.09.2019. Отже, будучи повідомленим про судове засідання 18.09.2020, представник відповідача не був позбавлений можливості своєчасно ознайомитися з ухвалою, постановленою у вказаному засіданні.

Заявник скарги стверджує, що місцевим господарським судом було безпідставно не задоволено клопотання Селянського фермерського господарства "Агродар" про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою представника.

Проте, незважаючи на те, що суд не задовольнив відповідне клопотання, ним було оголошено перерву в судовому засіданні 18.09.2019 до 23.09.2019, про що повідомлено представника відповідача - тобто фактично йому було надано можливість для забезпечення участі в наступному судовому засіданні. При цьому явка представників сторін обов`язковою не визнавалася.

У матеріалах справи міститься клопотання про відкладення розгляду справи, що надійшло від імені відповідача електронною поштою 22.09.2019 (т.1, а.с.222), разом з тим, його не засвідчено електронним цифровим підписом відправника, про що судом першої інстанції складено відповідний акт (т.1, а.с.221).

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 11.03.2020 у справі № 876/66/19.

Як встановлено вище, відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання 23.09.2020, явка представників сторін не визнавалася обов`язковою, при цьому відповідачем не доведено неможливості вирішення спору у вказаному засіданні.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що посилання апелянта на те, що місцевий господарський суд в порушення норм процесуального права розглянув справу 23.09.2019, не повідомивши відповідача про час та місце її розгляду, спростовуються матеріалами справи і не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Заявник скарги також стверджує, що місцевий господарський суд безпідставно погодився з критичною оцінкою позивачем договору інвестування від 26.12.2017, та зазначає, що висновок про спотворення сторонами визначення інвестиційної діяльності як такої не базується на доказах і аналізі фактів, а є лише результатом хибного уявлення про правову природу інвестиційного договору.

Стосовно вищевказаних аргументів колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтями 16, 20 ЦК України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів, до яких в тому числі відноситься і визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За приписами ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Позивач у даній справі просить визнати недійсним договір інвестування від 26.12.2017, вважає його удаваним, оскільки він містить ознаки іншого правочину - договору суборенди земельної ділянки.

Статтею 235 ЦК України встановлено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Тобто, удаваний правочин вчинюється для прикриття іншого правочину, внаслідок чого в наявності два правочини - прихований і удаваний - такий, що прикриває перший правочин.

Удаваний правочин, на відміну від прихованого, сторонами не виконується. Відповідні права і обов`язки сторонами не реалізуються. Сторони правочину виконують тільки ті обов`язки та реалізують ті права, що випливають із прихованого правочину. З вчиненням удаваного правочину сторони навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце.

Удавані правочини - це правочини з дефектами волі такого правочину та мети. Оскільки згідно із ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити - чи є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясування питання про те чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме правочин.

Отже, для визнання договору інвестування від 26.12.2017 удаваними, а саме договором оренди (суборенди), позивачем має бути доведена спрямованість волі обох сторін договору на породження правовідносин саме за договором оренди; приховання відносин за договором оренди (суборенди) під договором інвестування.

Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи "в парі" з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням ЦК України, тобто є удаваним. Другий же правочин (прихований) може бути як дійсним, так і недійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам правочинів, що містяться в ст. 203 ЦК України.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що зміст оспорюваного договору та його правова природа не залежать від його назви. Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект. Такими цінностями можуть бути, кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів); рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.

Частинами 2, 3 ст.2 наведеного Закону визначено, що інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність забезпечується шляхом реалізації інвестиційних проектів і проведення операцій з корпоративними правами та іншими видами майнових та інтелектуальних цінностей.

Об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права (с.4 Закону).

Згідно зі ст. 5 Закону суб`єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб`єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об`єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Відповідно до ст. 326 ГК України інвестиціями у сфері господарювання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об`єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту.

У п. 2.2 договору інвестування визначено його предметом об`єкт інвестування - земельні ділянки загальною площею 6,881 га ріллі, які розташовані на території Куземівської сільської ради Сватівського району Луганської області (кадастровий номер 4424082500:26:005:0117). Проте, у цьому ж розділі договору зазначається, що ці землі знаходяться у учасника (Фермерського господарства "Васильок") в оренді на підставі договору № 36 від 12.06.2017 та інвестор (Селянське фермерське господарство "Агродар") має отримати право користування вказаними земельними ділянками.

Виходячи з вказаних вище положень Закону України "Про інвестиційну діяльність", право користування землею, яке є інвестицією (цінністю), може передаватись інвестором для здійснення інвестиційної діяльності.

Разом з тим, як вбачається зі змісту договору від 26.12.2017, інвестор (відповідач), навпаки, отримує таке право користування.

Згідно з п. 2.1 договору інвестор вкладає інвестиції: власні, позичкові та/або залучені матеріальні та нематеріальні активи в землі сільськогосподарського призначення - що не узгоджується з вищенаведеними приписами ст. 326 ГК України.

Натомість відповідне є ознакою орендних правовідносин та не відповідає визначенню інвестиційною діяльності, для якої притаманне забезпечення учасником реалізації інвестицій, а не усунення його від цієї діяльності. Так, зміст розділу 4 договору інвестування свідчить про наділення ФГ "Васильок", як учасника, обов`язком надати доступ до земельних ділянок, не укладати угоди з іншими щодо користування останніми, сплачувати орендну плату власнику землі та підписувати акти щодо інвестиційних виплат. Вказане свідчить про наявність ознак правовідносин оренди (суборенди).

Окрім того, пункти 3.1, 3.4 договору інвестування передбачають обов`язки інвестора виконувати інвестиційну діяльність, залучаючи вкладення в самостійно визначеному обсязі, шляхом здійснення товарного сільськогосподарського виробництва на землях, які є об`єктом інвестиційної програми; використовувати землю для вирощування сільськогосподарських культур; здійснювати інвестиційні виплати.

В частині прав інвестора договір передбачає наступне - сільськогосподарська продукція та доходи, одержані в результаті інвестиційної діяльності, що є предметом договору, належать в повному обсязі інвестору, як господарюючому суб`єкту, що здійснює вирощування сільгоспкультур на землях, що є об`єктом інвестиційної програми (п. 5.1 договору).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що ФГ "Васильок", згідно з умовами спірного договору, передало СФГ "Агродар" 6,881 га землі, яку орендувало у ОСОБА_1 , та самостійно не здійснювало сільськогосподарського товарного виробництва за рахунок залучених відповідачем інвестицій, тобто воля сторін насправді була спрямована на встановлення не правовідносин з інвестиційної діяльності, а орендних (у даному випадку - суборендних) правовідносин.

Зазначені вище обставини дають підстави для висновку про те, що умови спірного договору свідчать про удаваний характер даного правочину, правові наслідки укладання якого передбачені ст. 235 ЦК України.

Відповідне узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 913/420/19 за участю тих же сторін (Фермерського господарства "Васильок-2018" та Селянського фермерського господарства "Агродар"), у якій предметом спору було визнання недійсним договору інвестування від 26.12.2017 (з аналогічними умовами, але стосовно іншої земельної ділянки) і в якій суд касаційної інстанції погодився з висновками місцевого та апеляційного господарських судів щодо наявності підстав для визнання договору відповідного змісту удаваним правочином в порядку ст. 235 ЦК України.

Згідно з ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, посилання апелянта на долучення місцевим господарським судом до матеріалів справи доказів, які, на думку відповідача, не можуть свідчити про удаваність правочину, а також на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №916/4644/15 (яка стосується інших правовідносин і в якій Верховним Судом викладено загальні висновки щодо правової природи та змісту договору інвестування) не можуть бути визнані належними аргументами.

Тобто в ході апеляційного провадження не підтвердилися обставини, які відповідач вважав належними підставами для зміни мотивувальної частини оскаржуваного рішення в частині визнання спірного правочину удаваним - оскільки висновок місцевого господарського суду про удаваний характер цього правочину підтверджується матеріалами справи та відповідає правовій позиції Верховного Суду в аналогічних правовідносинах.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, встановивши наявність у змісті спірного договору інвестування від 26.12.2017 ознак удаваного правочину, місцевий господарський суд водночас вказав на його неукладеність.

Апелянт не погоджується із даним висновком, стверджуючи, що факт виконання сторонами спірного договору виключає його кваліфікацію як неукладеного і що місцевий господарський суд не надав оцінку акту приймання-передачі земельної ділянки до договору від 26.12.2017 (т.1, а.с.24), не звернув уваги на підписання актів інвестиційних виплат тощо.

Надаючи оцінку вказаним аргументам, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до вищенаведеної правової позиції Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, підписуючи договір про інвестиційну діяльність, сторони фактично намагалися приховати правовідносини суборенди. Верховним Судом також зазначено, що, установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

За таких обставин, на думку колегії суддів, при наданні оцінки обставинам щодо укладення та фактичного виконання договору слід виходити з його справжньої (а не удаваної) правової природи, тобто встановити: чи відповідає форма та зміст договору умовам та вимогам закону, що регулюють правовідносини щодо укладення відповідного справжнього договору, в даному випадку - договору суборенди земельної ділянки.

Відповідно до абз.1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи (абз.1 ст. 4 Закону України "Про оренду землі").

Згідно з абз.1 ст.5 Закону України "Про оренду землі" орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про оренду землі" (в редакції станом на час підписання оспорюваного договору інвестування) орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. За згодою сторін договір суборенди земельної ділянки посвідчується нотаріально.

Тобто, за змістом вищевказаної норми, договір суборенди має певну специфіку: обставини щодо досягнення сторонами згоди щодо його істотних умов можуть бути оцінені виключно в контексті умов основного договору оренди, з обов`язковим урахуванням згоди орендодавця на його укладення, висловленої або шляхом включення відповідної умови до договору оренди, або як окремий документ (у письмовому вигляді).

Як вбачається з договору оренди землі №36 (т.1, а.с.12), ним не передбачено права орендаря щодо передання земельної ділянки в суборенду. Також, як встановлено місцевим господарським судом та не спростовано відповідачем, при укладанні оспорюваного договору від власниці землі ОСОБА_1 не було одержано письмову згоду на передачу земельної ділянки у фактичне користування СФГ "Агродар". Вказані обставини підтверджуються відповіддю ОСОБА_1 на запит керівника ФГ "Васильок-2018" від 06.05.2019 (т.1, а.с.88) та поясненнями третьої особи в даній справі, ОСОБА_1 (т.1, а.с.215).

Отже, за відсутності такої необхідної передумови для укладення договору суборенди як наявність згоди орендодавця, твердження апелянта про досягнення сторонами спірного договору від 26.12.2017 згоди щодо всіх його істотних умов, та, відповідно, про укладеність вказаного правочину, колегія суддів визнає передчасними.

Також, відповідно до ч.2, 3 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Проте, як вбачається зі змісту договору інвестування від 26.12.2017, в договорі відсутня така істотна умова як ціна. Так, в п.6.1. договору інвестування передбачено, що інвестор зобов`язується здійснювати інвестиційну виплату за кожен рік дії інвестиційної програми, проте відсутній погоджений сторонами розмір виплати.

Апелянт наполягає на тому, що спірний договір фактично виконувався - про що свідчить акт приймання-передачі земельної ділянки до договору від 26.12.2017 (т.1, а.с.24) та акти інвестиційних виплат.

Однак матеріали справи не містять актів інвестиційних виплат або інших доказів, з яких би вбачалося фактичне погодження сторонами розміру цих виплат.

Третя особа, ОСОБА_1 , у наданих суду першої інстанції письмових поясненнях зазначала, що оплата за інвестиційним договором шляхом вкладення інвестицій у підвищення ефективності використання земель СФГ "Агродар" здійснюється, однак її права як власниці земельної ділянки порушуються через відсутність правових підстав вимагати від СФГ "Агродар" плати за використання належної їй земельної ділянки. Фермерське господарство "Васильок-2018" у позовній заяві зазначає, що довідалося про існування договору інвестування від 26.12.2017, укладеного попереднім власником господарства, лише у 2019 році.

Зазначене додатково свідчить про те, що розмір і порядок оплати за договором інвестування від 26.12.2017, не врегульований сторонами в договорі, не було також погоджено і в подальшому.

За таких обставин, колегія суддів не вважає підтвердженими належними доказами аргументи апелянта про те, що сторони дійшли згоди стосовно ціни договору, тоді як акт приймання-передачі земельної ділянки підтверджує лише, що сторонами погоджено надання інвесторові права користування земельною ділянкою (а не розмір оплати за її використання).

Окрім того, акт приймання-передачі земельної ділянки (т.1, а.с.24), підписаний сторонами 26.12.2017, тобто того ж дня, що і спірний договір, не може бути визнаний належним доказом фактичного виконання договору - з наступних підстав.

Статтею 125 ЗК України (в редакції, чинній на момент підписання спірного договору) встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі статтею 126 ЗК України (в редакції, чинній на момент підписання спірного договору) право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент підписання спірного договору) державній реєстрації прав підлягають речові права, похідні від права власності, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Отже, за змістом вказаних норм, право суборенди, так само, як і право оренди, виникає з моменту державної реєстрації цього права, а відтак, реалізація вказаного права шляхом фактичного передання об`єкта оренди (суборенди) користувачеві є можливою лише після виникнення вказаного права.

У постанові від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди має значення момент вчинення відповідних реєстраційних дій.

Згідно з приписами ст.17 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент підписання спірного договору), об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи, що речове право суборенди, так само як і право оренди, підлягало державній реєстрації (і на момент підписання спірного договору, і на теперішній час), колегія суддів зазначає, що визначення моменту фактичного передання об`єкта суборенди користувачеві, та, відповідно, початку виконання договору, має здійснюватися з огляду на приписи ст.17 Закону України "Про оренду землі".

Як уже зазначалося, державна реєстрація речового права за договором інвестування від 26.12.2017, була проведена державним реєстратором Сватівської районної державної адміністрації Луганської області Дудник Л.Б. лише 29.03.2019 - що підтверджується витягом № 161735572 від 01.04.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (вказаний доказ у незасвідченій копії долучено до матеріалів справи судом першої інстанції, т.1, а.с. 23, і в засвідченій копії надано позивачем суду апеляційної інстанції).

За таких обставин, акт приймання-передачі земельної ділянки (т.1, а.с.24), підписаний сторонами 26.12.2017, тобто того ж дня, що і спірний договір, не може бути визнаний належним доказом фактичного виконання договору.

При цьому апелянт не посилається на докази, що свідчили б про фактичне виконання спірного договору від 26.12.2017 після державної реєстрації відповідного права (тобто після 29.03.2019). Натомість СФГ "Агродар" стверджує, що місцевим господарським судом безпідставно долучено до матеріалів справи копії матеріалів кримінального провадження, зокрема, протоколу огляду місця події від 13.09..2019 -14.09.2019 (т.1, а.с.191), який місцевий господарський суд визнав доказом фактичного користування СФГ "Агродар" спірною земельною ділянкою, однак, на думку, відповідача, ці докази мають на меті скомпрометувати засновника СФГ "Агродар" та натякають на кримінально-правові відносини сторін.

Колегія суддів погоджується з тим, що матеріали відповідних кримінальних проваджень не можуть бути визнані підтвердженням факту виконання сторонами спірного договору у відповідності до погоджених сторонами умов, а навпаки, свідчать про відсутність такого погодження.

Також, як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 161735572 від 01.04.2019, відповідачем було здійснено державну реєстрацію іншого речового права за договором 26.12.2017, а не реєстрація договору суборенди (як того вимагають положення Закону України "Про оренду землі") і не оформлення права користування земельною ділянкою в порядку ст.126 Земельного кодексу України (в редакції на час підписання спірного договору від 26.12.2017). А саме, у графі "вид іншого речового права" у витягу зазначено "договір інвестування", тоді як у графі "підстава виникнення іншого речового права" вказано "договір оренди, виданий 26.12.2017".

Колегія суддів зазначає, що відповідний запис не може бути визнано належним виконанням умов щодо державної реєстрації права користування земельною ділянкою, як це передбачено вищенаведеними нормами закону.

Отже, посилання заявника скарги на те, що спірний договір неможливо визнати неукладеним, оскільки він фактично виконувався, суд апеляційної інстанції не вважає обґрунтованими.

Місцевим господарським судом в ході розгляду справи також установлено, що сторонами не було здійснено державну реєстрацію договору суборенди земельної ділянки.

Колегія суддів в цілому погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що державна реєстрація речового права не може підмінити державну реєстрацію самого договору (в даному випадку - договору суборенди землі в порядку ст. 8 Закону України "Про оренду землі"). Відповідне узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

Водночас згідно з Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" від 11.02.2010 N 1878-VI було виключено з Закону України "Про оренду землі" положення, що врегулювали відносини, пов`язані з державною реєстрацією договору оренди землі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.2012 №824 "Деякі питання державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", яка відповідно до пункту 5 набрала чинності з 01.01.2013, затверджено Перелік постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, зокрема, Постанова Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 N 671 "Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів".

Таким чином, оскільки Державний реєстр правочинів припинив своє функціонування з 01.01.2013, то на момент підписання спірного договору від 26.12.2017 у сторін була відсутня фактична можливість здійснення державної реєстрації саме правочину в порядку вищенаведених приписів ст. 8 Закону України "Про оренду землі".

Однак даний факт (якому місцевий господарський суд не надав оцінки) не спростовує його висновку про неукладеність спірного договору, оскільки, як було встановлено вище, спірний договір інвестування від 26.12.2017, шляхом підписання якого сторони намагалися приховати правовідносини суборенди, є неукладеним з огляду на такі обставини:

- відсутність згоди власниці землі ОСОБА_1 на передачу земельної ділянки у фактичне користування СФГ "Агродар" як основної передумови для подальшого погодження сторонами всіх істотних умов договору;

- відсутність у договорі такої істотної умови як ціна - за відсутності доказів подальшого досягнення сторонами згоди щодо ціни договору (в тому числі, шляхом його фактичного виконання);

- відсутність державної реєстрації в установленому порядку права користування земельною ділянкою на умовах суборенди.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 06.11.2018 у справі №926/3397/17, в якій зазначено, що, якщо буде доведено, що спірний договір його сторонами виконується, це виключає кваліфікацію договору як неукладеного.

Разом з тим, у вищезазначеній справі набуття чинності договору на розроблення проектної документації від 01.04.2014 не пов`язується з державною реєстрацією (як самого договору, так і відповідного речового права), тобто справа розглядалась за іншої, ніж у даній справі фактично-доказової бази, встановлених обставин, у залежності від яких і прийнято судове рішення.

Відповідних висновків дійшов Верховний Суд в ухвалі від 28.05.2020 у справі №913/344/19 за позовом ФГ "Васильок - 2018" до СФГ "Агродар" про визнання недійсним договору інвестування від 26.12.2017 (аналогічного за змістом до спірного договору в даній справі №913/270/19, але який стосується іншої земельної ділянки).

Як вбачається зі змісту вказаної ухвали, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що оспорюваний договір є удаваним правочином та фактично є договором суборенди землі. Верховний Суд зазначив, що, відповідно до оспорюваного правочину, суди обґрунтовано застосовували правила та законодавство про оренду землі та виходили із встановлення обставин недійсності саме орендних правовідносин; оскільки оскаржуваний договір не пройшов державну реєстрацію у встановленому порядку, обов`язковість якої була передбачена на законодавчому рівні, суди дійшли висновку, що він не набув чинності, що унеможливлює визнання договору, якого по факту не існує, недійсним та відповідно є підставою для відмови у позові; здійснена судами попередніх інстанцій правова кваліфікація спірних правовідносин узгоджується із правовою позицією, яка викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №925/1199/18 та від 06.11.2019 у справі №916/1424/18.

Отже, як вбачається з вищенаведеної правової позиції Верховного Суду, навіть у разі вчинення сторонами дій, спрямованих на фактичне виконання договору - правовим наслідком недотримання ними встановлених законом умов щодо державної реєстрації є визнання відповідного договору неукладеним, таким, що не набув чинності і по факту не існує.

Також, відповідно до висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 19.08.2020 у справі №385/344/16-ц, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним; наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з мотивуванням, викладеним в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду в даній справі № 913/270/19, про те, що у позові слід відмовити саме з тих підстав, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Колегія суддів, надаючи оцінку підставам відмови в позові, наведеним в оскаржуваному рішенні та в апеляційній скарзі, зазначає, що посилання апелянта на те, що спірний правочин не є удаваним і що він відбувся, оскільки фактично виконувався, і за СФГ "Агродар" зареєстровано речове право на підставі вказаного правочину - не узгоджуються з матеріалами справи, нормами чинного законодавства та правовою позицією Верховного Суду в аналогічних спорах за участю цих же сторін.

Апелянт також посилається на те, що місцевий господарський суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки в мотивувальній частині оскаржуваного рішення окремо зазначено, що для належного захисту прав позивача щодо спірної земельної ділянки важливе значення має вимога щодо повернення останньої, яка за позовом не була заявлена; застосування наслідків недійсності правочину можливе за ініціативою суду тільки у разі, коли йдеться про нікчемний правочин (ст. 216 ЦК України); правове регулювання зобов`язань у зв`язку з набуттям майна без достатньої правової підстави здійснюється ст. 1212 ЦК України, на підставі якої позивач може звернутися з відповідним позовом після набрання цим рішенням законної сили.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частин 2, 3 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Разом з тим, як вбачається зі змісту вказаної норми, виходом за межі позовних вимог є задоволення судом певної вимоги, що не була заявлена в позові. Проте в даній справі оскаржуваним рішенням у позові було відмовлено. Зазначення в мотивувальній частині рішення норм законодавства, на які не посилався позивач, на думку колегії суддів не може бути визнано виходом за межі позовних вимог та підставою для зміни мотивувальної частини оскаржуваного рішення.

Отже, доводи заявника скарги не знайшли підтвердження в ході апеляційного провадження.

За результатами апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду колегією суддів також не було встановлено наявності неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права в розумінні ч.2 ст.277 ГПК України або порушення норм процесуального права, які згідно з ч.3 цієї ж норми є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 13, 269, п.1 ч.1 ст.275, ст.276, ст.282 ГПК України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства "Агродар" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 23.09.2019 у справі №913/270/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 16.11.2020

Головуючий суддя О.В. Шевель

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя В.О. Фоміна